Феномен психологічного дистанціювання як прояв просторово-часової організації внутрішнього світу людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет

ІМЕНІ В.Н. Каразіна

Шевякова Олена Валеріївна

УДК 159.923. 2

ФЕНОМЕН ПСИХОЛОГІЧНОГО ДИСТАНЦІЮВАННЯ

ЯК ПРОЯВ ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО СВІТУ ЛЮДИНИ

19.00.01 - загальна психологія, історія психології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Харків - 2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано в Класичному приватному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор психологічних наук, професор

Бочелюк Віталій Йосипович,

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя,

професор кафедри практичної психології.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, доцент

Кузнєцов Марат Аміровіч,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри практичної психології;

професор кафедри практичної психології;

кандидат психологічних наук,

Олефір Валерій Олександрович

Університет цивільного захисту України, м. Харків,

доцент кафедри прикладної психології.

Захист відбудеться 21 листопада 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.08 в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 6, ауд. 442.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розіслано 19 жовтня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Н. П. Крейдун

ЗАГАльна характеристика роботи

Актуальність теми. Внутрішнє відсторонення людини від того, що відбувається навколо неї, є великою проблемою її існування в сучасному суспільстві. Так, велика кількість контактів сучасної людини, прагнення обмежитися демонстративною поведінкою та формальною участю, призводять до звички відсторонення, внутрішнього «вимикання» від того, що відбувається навколо, і появі такого внутрішнього змісту, який існує всупереч зовнішньому, тілесному прояву людини. Цей розрив, на наш погляд, може бути названий психологічним дистанціюванням і являє собою дезінтеграційну тенденцію в цілісній просторово-часовій організації людини.

Актуальність дослідження зумовлена усвідомленням в суспільстві необхідності протидії досить руйнівному впливу на психіку людини таких соціальних умов життя, що поширюють відчуження. Так, Р. Мей - класик сучасної екзистенціально-гуманістичної психології, взагалі називає сучасний світ шизоїдним: «говорячи «шизоїдний» я мав на увазі: нездатність відчувати; острах близькості; відчуження. Під цим терміном я розумію не ознаку психопатології, а, радше, загальний стан нашої цивілізації». Протидіяти поширенню відчуження людини можливо не стільки тоді, коли в неї визнається наявність відчуження та ізоляції як психологічного захисту, скільки тоді, коли стане зрозумілим виникнення і поширення відчуження як процесу, схильність до якого у людини має зменшуватися або збільшуватися під впливом певних чинників. Їх вивчення потребує додаткової уваги збоку науки.

Проблема дослідження відчуження у вітчизняній психології є традиційною. Так, класично вона піднімалася в філософському аспекті (К. Маркс, С.Л. Рубінштейн), у гносеологічному та етичному аспектах (С.Л. Рубінштейн, К.О. Абульханова-Славська, Б.С. Братусь), у контексті психологічної діяльності та смислоутворення (О.М. Леонтьєв, Д.О. Леонтьєв, Є.М. Ослін), в аспекті соціальної адаптації як засобу психологічного захисту (Р.М. Грановська, Т.С. Яценко), з боку клінічного значення відчуження (А.А. Меграбян). Але майже не дослідженим залишаються умови виникнення процесу відчуження, зміни в цілісній психічній організації суб'єкта при появі відчуження, особливості зв'язку окремих різноманітних феноменів відчуження.

У межах вирішення цієї наукової проблеми важливим є ґрунтовне висвітлення появи відчуження, виходячи з загальних засад психічного відображення та у зв'язку з індивідуальними особливостями та станами, які протистоять або є передумовою відчуження, що зумовлює можливість його подолання. Застосування терміну «психологічне дистанціювання», який ми пропонуємо для назви виникнення відчуження та процесів його зростання, дає змогу розглядати відчуження як процес в контексті просторово-часової організації внутрішнього світу людини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційне дослідження виконувалося на базі кафедри практичної психології Класичного приватного університету і є складовою теми «Соціально-психологічні та педагогічні засади самоорганізації особистості» (номер держреєстрації 0108U002324). Тема дисертації затверджена Координаційною Радою з психолого-педагогічних досліджень АПН України (протокол №9 від 26.11.2002 року)

Мета дослідження: відокремити в категоріальному апараті психології в різних контекстах поняття «психологічне дистанціювання» та проаналізувати виникнення та прояв відчуження внутрішнього світу людини.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання дослідження:

1. На підставі аналізу літератури визначити психологічне дистанціювання як прояв просторово-часової організації внутрішнього світу.

2. Розглянути психологічне дистанціювання в контексті утворення суб'єктивного досвіду.

3. Дослідити прояв психологічного дистанціювання у зв'язку з індивідуально-типологічними особливостями людини та її особистістю.

4. Провести феноменологічне дослідження процесу появи «погляду на себе очами іншого» як однієї з форм прояву психологічного дистанціювання.

Об'єкт дослідження: особливості відчуження суб'єкта.

Предмет дослідження: психологічне дистанціювання як процес появи відчуження в просторово-часовій організації внутрішнього світу людини.

Методологічною основою дослідження стали: дослідження психічного часу та простору в цілісній психічній організації суб'єкта (К. Левін, Б.Г. Ананьєв, Н.М. Брагіна, Т.А. Доброхотова, Л.М. Веккер, С.К. Нартова-Бочавер, О.О. Бодальов), основні положення концепції суб'єктивного досвіду (Л.І. Анциферова, О.Ю. Артем'єва, О.М. Лактіонов), уявлення про життєвий світ (Ф.Ю. Василюк, Т.М. Титаренко), дослідження екзистенціальної психології (М. Хайдегер, М. Мерло-Понті, Ж-П. Сартр), принципи феноменологічного підходу та якісних методів дослідження (Е. Гусерль, Е.-М. Вольфрам, І.Н. Шкуратов, О.М. Улановський).

Методи дослідження: системний аналіз методологічної, психологічної, філософської, психотерапевтичної літератури з проблеми дослідження, спостереження. В емпіричному дослідженні була використана психодіагностічна методика СБМДО - стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості (адаптований варіант ММРІ, розроблений Л.М. Собчик). В феноменологічному дослідженні нами використовувався якісний метод у формі структурованого, процесуально розгорнутого дослідження (Kidd, Вольфрам). Використовувався метод експертної оцінки для розробки опитувальника, а також методи математичної обробки даних, зокрема критерій значущості розбіжностей Ст'юдента та процентильна нормалізація.

Наукова новизна дослідження полягає в тому що в ньому

- розширено уявлення про визначення зв'язку просторово-часових характеристик психічної реальності зі всією специфікою психічного життя індивіда, зокрема розглядаються особливості просторово-часової організації внутрішнього світу у зв'язку з неузгодженістю суб'єктивного образу об'єкта з об'єктом відображення, що врешті-решт зумовлює появу відчуження суб'єкта;

- вперше відокремлюється існування альтернативи процесу утворення суб'єктивного досвіду - психологічне дистанціювання. Так, показано, що психологічне дистанціювання як дезінтеграційний процес заважає, перешкоджає природному руху досвіду - його накопиченню та інтеграції, в якому людина та світ взаїмовтілюються та збагачуються. Завдяки цьому розумінню виявилося можливим зв'язати окремі прояви відчуження в єдиній теоретичній моделі;

- розроблено оригінальний метод виявлення схильності до психологічного дистанціювання, спираючись на існування для суб'єкта ознак та наслідків психологічного дистанціювання - досвіду відчуття відчуженості, усунутість, занурення суб'єкта в уявне, недоступність власних відчуттів та ін.;

- вперше виконано та детально описано феноменологічне дослідження психологічного дистанціювання щодо себе, яке виникає внаслідок погляду на себе збоку. Для подальшого просування в науці феноменологічного методу дослідження психологічних явищ воно має самостійне значення. В феноменологічному дослідженні окреслено головний механізм виникнення психологічного дистанціювання, а зрештою і появи відчуження до самого себе, - це створення суб'єктом «погляду на себе збоку», внаслідок чого виникає образ самого себе, який може сприйматися суб'єктом як більш переконливий за реальність, незважаючи на його вигаданий та критичний характер;

- дістало подальшого розвитку уявлення про якість спрямованості людини на світ, про зв'язок людини і світу, що визначає буття людини, як це показано в концепціях життєвого світу - сфері безпосередньо-очевидного. Феномен психологічного дистанціювання в цьому контексті - це феномен неспівпадання, роз'єднання людини і світу, зв'язок яких при психологічному дистанціюванні дає тріщину і створює «прогалини буття».

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для створення методів психокорекції та психопрофілактики процесів відчуження суб'єкта. Розуміння руйнівного характеру погляду на себе збоку та висновки щодо ознак психологічного дистанціювання (відчуття відчуженості, поява суперечностей в образі об'єкту, згода на уявні можливості та ін.) корисні в психокорекційній та консультативній роботі психолога з людьми, які страждають від самоти, свої невтіленості, усунутості від навколишнього.

Запропонований опитувальник психологічного дистанціювання у разі його подальшої розробки, може слугувати діагностичним матеріалом в практичній психодіагностиці.

Достовірність результатів забезпечувалася репрезентативністю вибірки, відповідністю обраних методів поставленим завданням, кількісним та якісним аналізом одержаних даних.

В емпіричному дослідженні взяли участь 112 досліджуваних віком від 20 до 55 років. Вибірка була вирівняна за зміною статі та віку. Досліджувані були різних професій без значного переважання будь-якої. В якісному дослідженні взяли участь п'ять осіб віком від 25 до 45 років з розвинутим досвідом саморефлексії.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження були представлені й обговорені на засіданнях кафедри практичної психології Класичного приватного університету, на ІІІ Харківських Міжнародних психологічних читаннях «Особистість і трансформаційні процеси у суспільстві. Психолого-педагогічні проблеми сучасної освіти» (Харків, 1999), на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і освіта-2000" (Дніпропетровськ, 2000), на конференції «Актуальні проблеми практичної психології» (Одеса, 2001), на ІV Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 2001), на ІV Харківських Міжнародних психологічних читаннях «Психологія у сучасному вимірі: теорія і практика» (Харків, 2002), на Міжнародній науково-практичній конференції «До 100-ліття з дня народження К.Роджерса» (Вінниця, 2002), на VI Міжнародній науково-практичної конференції "Наука і освіта-2003" (Дніпропетровськ, 2003), на Міжнародній науковій конференції «Психологічна безпека і адаптації особистості» (Дніпропетровськ, 2007).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 196 сторінках друкованого тексту і складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (181 найменування) і додатків (всього 12). Робота містить 7 таблиць та 1 діаграму.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету і завдання. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано опис теоретичних основ і методів дослідження, наведено відомості про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі «психологічне дистанціювання як прояв просторово-часової організації внутрішнього світу в контексті утворення суб'єктивного досвіду» з'ясовується психологічна суть відстороненого внутрішнього світу, тобто чим є ця дистанція зі світом та дистанція зі своїми відчуттями в контексті властивостей просторово-часової організації внутрішнього світу. Психологічне дистанціювання, як феномен внутрішнього світу людини, визначається нами як порушення співвідношення і разлагодження індивідуального внутрішнього світу людини та зовнішнього світу, що існує незалежно від людини.

Проблема співвідношення внутрішнього світу із зовнішнім світом була складовою і вирішувалася в більшості розроблених в психологічній науці теорій. У вітчизняній психології це і теорія психічних процесів (Б.Г. Ананьєв, Л.М. Веккер), за допомогою яких досягається адекватність психічного відображення зовнішнім об'єктам. Це і теорія діяльності (О. М. Леонтьєв), зокрема положення про чуттєву тканину свідомості та дослідження процесів інтеріоризації та екстеріоризації.

Особливої уваги заслуговують дослідження, де внутрішній і зовнішній світ представлені як взаємодоповнюючі частини життєвого світу. У дослідженнях, де розробляється поняття «життєвий світ» (Ф.Ю. Василюк, Т.М.Титаренко) частіше за все простір фізичного світу представляється як такий, що поєднується з психологічним простором, так само як фізичні явища пов'язані з їх ідеальним існуванням уже всередині суб'єкта. Дослідження життєвого світу людини, які характерні також для західної феноменологічної традиції, започатковані Е. Гуссерлем та нині набули значного розвитку (Г. Марсель, М. Мерло-Понти, П. Рікер).

На відміну від цих досліджень, психологічне дистанціювання як феномен внутрішнього світу зосереджене не на протиставленні зовнішнього і внутрішнього світу, не на їх співпаданні, а на тому русі, який починається з їх співвідношення до їх неузгодженості і відмінності. Так, у нашому дослідженні робиться акцент на специфічності просторово-часової організації внутрішнього світу, на відміну від просторово-часової організації світу зовнішнього, що є підґрунтям для їх відмінностей. Тому тема простору і часу внутрішнього світу розглядається особливо детально, оскільки саме їх специфічність і окреслює риси просторово-часової організації внутрішнього світу, на відміну від зовнішнього.

Проаналізовано деякі дослідження, в яких приділяється особлива увага проблемі просторово-часових характеристик внутрішнього світу та властивостям психічного простору-часу. Так, в дослідженнях функціональних асиметрій людини Н.М. Брагіна і Т.А. Доброхотова вводять поняття "індивідуальний простір" та "індивідуальний час". Індивідуальний простір і індивідуальний час визначаються, насамперед, як засіб опосередкованості зовнішнього світу. Тому саме співпаданню (як і неспівпаданню) індивідуального часу та простору із зовнішнім об'єктивним часом та простором надається тут особливого значення. Розвиваючи ці погляди, ми зупинилися на такій конкретній специфічні властивості психічного простору як його неметричність та інтегративність.

Особлива увага приділяється фундаментальному дослідженню Л.М. Веккера, де послідовно на матеріалі аналізу психічних процесів здійснено поділ поняття "психічний час - простір" та "фізичний час - простір". Стосовно нашої теми дослідження, найважливішим стало положення Л.М. Веккера про те, що саме образ сприйняття, виходячи з парадоксальної властивості психічного простору, займає те саме місце, що і об'єкт. Тобто, специфічність просторово-часової організації внутрішнього світу полягає в тому, що простір внутрішнього світу (або психічний простір, суб'єктивний простір) співпадає з простором відображеного психікою об'єкта. Але якщо образи сприймання займають те саме місце, що і об'єкт, то простір образу уявлення не займає місце об'єкта.

З цим міркуванням перегукуються і висновки, зроблені Ж.-П. Сартром: в ту мить, коли людина спрямує увагу на уявний об'єкт, вона не може спрямувати увагу одночасно і на реально існуючі об'єкти. Тобто, образ уявного об'єкта займає місце, яке міг би займати реально існуючий об'єкт. В нашій термінології ми тут вказуємо на появу психологічного дистанціювання та з'ясовуємо, що просторово-часова організація внутрішнього світу людини, спрямованого на існуючий об'єкт, відрізняється від просторово-часової організації внутрішнього світу людини, спрямованого на відсутній об'єкт. Таким чином, феномен психологічного дистанціювання - це розбіжність суб'єктивного образу і об'єкта пізнання, що зумовлює процес появи та поширення відчуження як внутрішнього відсторонення людини від зовнішнього світу.

Психологічне дистанціювання ми також розглядаємо в альтернативному контексті до процесу утворення суб'єктивного досвіду, оскільки останній може бути описаний як результат інтеграції суб'єкта і світу. Це твердження співвідноситься з позиціям учених, що вивчали суб'єктивний досвід. У визначенні О.Ю. Артем'євої, де досвід - це «слід діяльності», можна відзначити наявність цієї інтеграції, також і у О.М. Лактіонова досвід - це «перетворена форма життєдіяльності».

Далі ми розглядаємо психологічне дистанціювання до трьох типів об'єктів - зовнішні об'єкти, інша людина і сам себе відчуваючий суб'єкт, та його відмінності щодо цих трьох типів об'єктів.

Роз'єднання суб'єкта і об'єкта відображення, яким є предмет або сукупність предметів зовнішнього світу, зазвичай вивчалися як неадекватність або помилковість психічного відображення (невідповідність образу об'єкта самому об'єкту). Зосереджено увагу на такому посиленні неадекватності психічного відображення, коли помилки сприймання відразу не виправляються, а невизначеність (або точніше неповнота сприйнятого образу) не усувається.

Показано, що суб'єкта, який «продукує» помилковий образ, можна описати як такого, що суміщає суперечності і не бажає помічати, роздивлятися об'єкт. Ці два прояви суб'єкта тісно пов'язані і забезпечують неможливість розпізнати помилковий образ як такий.

Психологічне дистанціювання при переживанні, відчутті суб'єктом самого себе має певні особливості, оскільки відчуття, переживання і взагалі весь внутрішній досвід дані безпосередньо. Психологічне дистанціювання у своїх відчуттях призводить до «збоїв» в цьому безпосередньому переживанні, коли суб'єкт не може відчути себе.

Так, ми зосереджуємось на питанні «яким чином?» відбувається поява відчуження, ізоляції, недоступності. Ф.Ю. Василюк відзначає, що зміна психологічної «відстані» часто слугує цілям переживання. Тобто, внутрішньо йдучи від сьогодення, від того, що навколо відбувається, можна відчути менший біль втрати або розчарування. Таким чином, в появі психологічного дистанціювання своїх відчуттів, суб'єкт має певний сенс, але ж є і небажані наслідки. За нашими уявленнями, якщо відбувається відчуження, то людина не відразу повертається до безпосереднього самовідчуття, що співзвучно поглядам К. Роджерса, який наголошував, що причиною психологічних проблем і соціальної дезадаптації стає якась частина досвіду, що стала недоступною людині для переживання і усвідомлення.

Ми виокремлюємо та розглядаємо випадки, коли відчуття переживаються суб'єктом ніби «не відразу», а саме травматичні переживання, недоступність тілесних відчуттів, виникнення ставлення до почуттів тощо. Особливу увагу ми приділяємо розгляду так званому «погляду на себе з боку», який також супроводжується неможливістю відчути себе.

Окремо розглядається психологічне дистанціювання під час спілкування з іншими, тобто при спрямованості суб'єкта на окремий тип об'єктів досвіду - іншу людину. Про психологічне дистанціювання суб'єкта щодо іншої людини можна говорити лише тоді, коли при зіткненні образу Іншого, який існував лише в уяві суб'єкта, з реальною людиною, суб'єкт не погоджується визнати помилку в образі на користь того, що дійсно відбувається з іншим. Проведений аналіз виявив особливе значення появи образу іншого (та такого собі уявного спілкування) для виникнення психологічного дистанціювання щодо іншої людини. Процес розгортання сфери уявного при психологічному дистанціюванні ми вивчатимемо методом феноменологічного дослідження.

Для психологічного дистанціювання взагалі характерна наявність суперечностей та їх зростання в образі об'єкта пізнання, тілесна невираженість суб'єкта і розростання сфери уявного всупереч втрати контакту образу з самим об'єктом.

У другому розділі «Емпіричне виявлення психологічного дистанціювання у різних груп досліджуваних» висвітлюються загальні засади дослідження психологічного дистанціювання, обґрунтовується можливість емпіричного дослідження психологічного дистанціювання, розробляється опитувальник для виявлення схильності суб'єкта до психологічного дистанціювання та перевіряються емпіричні гіпотези.

Загальні засади та принципи дослідження психологічного дистанціювання ґрунтуються на використанні принципів суб'єктності, розвитку, системності. Розглянуто модель існування психологічного дистанціювання на різних рівнях його прояву.

Показано, що в досліджені психологічного дистанціювання емпіричними методами є досить серйозні обмеження. Так, психологічне дистанціювання це суто внутрішній процес, який не підлягає спостереженню не тільки із зовні - зовнішнім спостерігачем, але навіть безпосередньо не відчувається і самим суб'єктом. Цього висновку ми дійшли не тільки виходячи з теоретичних поглядів, а й у результаті невдалої спроби виміряти безпосередньо наявність психологічного дистанціювання за допомогою методу психосемантичного діференціалу та графічного тесту. Таким чином, само по собі залучення просторових одиниць не може допомогти дізнатися про наявність у суб'єкта психологічного дистанціювання. Цими обмеженнями пояснюється те, що крім емпіричних методів дослідження психологічного дистанціювання ми звернулись до додаткових засобів дослідження психологічного дистанціювання, а саме до якісних засобів дослідження психологічних феноменів, які будуть окремо описані в третьому розділі.

Дослідити психологічне дистанціювання емпірично стало можливим завдяки цілісному теоретичному баченню та відокремленню ознак психологічного дистанціювання. На підставі теоретичних поглядів були відокремлені ознаки психологічного дистанціювання до трьох типів об'єктів - зовнішній об'єкт, свої власні відчуття, інша людина. Також всі наслідки існування психологічного дистанціювання для суб'єкта були нами згруповані в такі три блоки: відчуття відчуженості; звична поведінка суб'єкта, яка може бути описана як усунутість; занурення суб'єкта в уявлення. Відчуття відчуженості та усунутість також стосувалися одного з трьох типів об'єктів. Психологічне дистанціювання, що ми досліджуємо, не є «конструкт», а явище, яке в кожну мить для суб'єкта або є, або ні, але схильність суб'єкта мати психологічне дистанціювання може бути у нього виражена сильніше або слабше. Таким чином, ми досліджували не безпосередньо появу у суб'єкта психологічного дистанціювання, а схильність суб'єкта мати зазвичай, в повсякденному житті психологічне дистанціювання.

У досліджуваних виявлено схильність до психологічного дистанціювання шляхом фіксації згоди або незгоди досліджуваного з сформульованими твердженнями, якими він може або не може охарактеризувати свої переживання, пригадуючи свій досвід (наприклад, «Буває так, що мені важко зрозуміти, що ж я зараз відчуваю»). Ці твердження побудовані на підставі теоретичних уявлень про прояв психологічного дистанціювання в конкретних ситуаціях і в самовідчутті. Те, що твердження стосуються саме схильності суб'єкта до психологічного дистанціювання, було підтверджено також групою експертів. Нами було розроблено «опитувальник схильності до психологічного дистанціювання», що складається з 24 тверджень, за допомогою якого ми визначали індивідуальні показники схильності до психологічного дистанціювання. За допомогою даного опитувальника ми отримали дані про схильність кожного досліджуваного до психологічного дистанціювання для перевірки наших емпіричних гіпотез. В емпіричному дослідженні взяли участь 112 досліджуваних віком від 20 до 55 років, з них чоловіків - 57%, жінок - 43%. Для перевірки емпіричних гіпотез всі 112 досліджуваних були розділені на категорії на підставі таких незалежних змінних: дезадаптація особистості, стать, вік, професія.

Всі досліджувані за допомогою незалежної змінної - даних по методиці СБМДО, де нами аналізувався цілісний профіль досліджуваного, були розділені на чотири групи. До першої групи увійшли досліджувані, у яких профільний малюнок свідчить про гармонійність їх особистості - (Гр№1 в кількості 31 досліджуваний), до другої групи увійшли досліджувані з таким профілем, про який не можна було безумовно сказати, що він відображає дисгармонійність та дезадаптацію особистості - (Гр№2 в кількості 48 досліджуваних), до третьої групи увійшли досліджувані, у яких профільний малюнок свідчить про ознаки їх дезадаптації - (Гр№3 в кількості 24 досліджуваних), до четвертої групи увійшли досліджувані з недостовірними даними по додатковим шкалам - (Гр№4 в кількості 11 осіб). Ми порівнювали показники схильності до психологічного дистанціювання, отримані за допомогою опитувальника у досліджуваних різних груп.

Порівняння середніх величин позитивного вибору досліджуваних тверджень, що відповідають наявності психологічного дистанціювання в різних групах представлені у табл. 1.

Таблиця 1. Вибір різними групами досліджуваних тверджень, що відповідають наявності психологічного дистанціювання

Умовні означення: № пит. - номери питань за опитувальником, Гр - групи досліджуваних, n - кільксть досліджуваних, t розр. - розраховане значення критерію Ст'юдента; ** - значущість розбіжностей між середніми вибірковими даними двох груп досліджуваних за критерієм Ст'юдента на рівні р<0.01.

Таким чином, при відповіді на кожне з 24 питань опитувальника, досліджувані з групи №1, профіль яких за методикою СБМДО характеризує гармонійність особистості, обирали відповідь, що виявляє наявність у них психологічного дистанціювання значущо рідше (за t критерієм Ст'юдента при р < 0,01) порівняно з групою №3, у досліджуваних якої профіль за методикою СБМДО відображає ознаки дезадаптації особистості. Ці дані підтверджують зв'язок між частотою появи психологічного дистанціювання і дезадаптацією особистості, який ми припускаємо в емпіричній гіпотезі.

Таким чином, якщо суб'єкт схильний до психологічного дистанціювання, то різноманітні прояви психологічного дистанціювання у нього поширюються одночасно та зв'язані з загальними процесами виникнення дезадаптації особистості. Знаходить певне вирішення й поставлена перед емпіричним завданням проблема підтвердження плідності розглядання проблеми відгородження та відчуження людини через запропоновану нами площину розгляду - як психологічне дистанціювання в контексті просторово-часової організації внутрішнього світу та як альтернативу в отриманні суб'єктивного досвіду.

Досліджувані також нами були розділені за спрямованістю їх професії на дві категорії:

- професія досліджуваного пов'язана в основному з механізмами;

- професія досліджуваного спрямована на людину, де стосунки з іншою людиною значущо впливають на результат професійної діяльності.

Угрупування індивідуальних показників схильності до психологічного дистанціювання досліджуваних в залежності від спрямованості їх професії показало значущі відмінності (за t критерієм Ст'юдента при р < 0,05), що відображено в табл. 2.

Таблиця 2. Результати порівняння досліджуваних різних професійних груп за схильністю до психологічного дистанціювання

Професійні групи	Група «Робота з людьми»	Група «Робота з механізмами»
	M		M		t	df	p
Схильність до психологічного дистанціювання	9,682	3,429	11,195	3,494	-2,015	83	0,047

психологічний дистанціювання внутрішній світ

Умовні означення (тут і далі): M - середнє значення; - стандарте відхилення; df- число ступеней свободи, t - розраховане значення критерію Ст'юдента.

Таким чином набуло підтвердження припущення, що у групи досліджуваних, професія яких залежить від іншої людини і включає взаємини з нею, схильність до психологічного дистанціювання є значущо меншою, ніж у тієї групи досліджуваних, професія яких пов'язана і в першу залежить від механізмів.

Ця виявлена закономірність може свідчити про те, що реальні взаємини з іншою людиною перешкоджають психологічному дистанціюванню як процесу внутрішнього відсторонення людини. Таким чином ми дійшли до висновку, що професійні обов'язки людини, пов'язані з необхідністю зрозуміти, налагодити взаємини з іншою людиною, створюють умови, які не сприяють появі психологічного дистанціювання, а зосередженість людини тривалий час на механізмах, навпаки, сприяє схильності людини до психологічного дистанціювання.

Досліджувані нами також були поділені за такою незалежною змінною, як їхній вік. Порівняння індивідуальних показників схильності до психологічного дистанціювання, що отримані за допомогою створеного опитувальника залежно від віку досліджуваних показано в табл. 3., де вказано n - кількість досліджуваних окремо для кожної вікової групи.

Таблиця 3. Результати порівняння різного віку по схильності до психологічного дистанціювання

	Вікові групи	t	p
	18-23 роки (n=31)	24-29 років (n=35)	30-39 років (n=31)	40-49 років (n=16)
	M		M		M		M
Схильність до психологічного дистанціювання	11,23	3,25	10,06	2,74	9,19	3,97	9,13	3,11	t1,2 = 1,58 t1,3 = 2,20 t1,4 = 2,07	p = 0,12 p = 0,03 p = 0,04

Ми отримали достовірні відмінності (за t критерієм Ст'юдента при р<0,05) в середньостатистичних значеннях схильності до психологічного дистанціювання між наймолодшою і старшою групою досліджуваних, між молодшою і найстаршою групою досліджуваних. Взагалі простежується тенденція зменшення величини психологічного дистанціювання з віком у всіх чотирьох вікових групах. Таким чином, з віком схильність до психологічного дистанціювання зменшується. Ці дані можуть бути пояснені тим, що з віком людина краще розуміє себе, тобто зменшується її психологічне дистанціювання до себе, та вона краще відчуває відповідність своїх уявлень реальності. Узгоджуються з цим висновком наші теоретичні погляди, що психологічне дистанціювання в контексті утворення суб'єктивного досвіду є таким процесом, що стає певною альтернативою накопичення досвіду. Тобто дорослішання та вікова зрілість, яка завжди пов'язана з утворенням досвіду, не сприяє появі психологічного дистанціювання.

Виявлені в емпіричному досліджені зв'язки говорять про те, що психологічне дистанціювання є важливим феноменом внутрішнього життя людини і потребує пильної уваги з боку дослідників.

У третьому розділі «Феноменологічне дослідження самовідчуття, характерного для психологічного дистанціювання» психологічне дистанціювання виступає в своїй процесуальній формі, такій, що проживається суб'єктом зсередини, суб'єктивно. Ми досліджуємо саме особливості в зміні самовідчуття після того, як виникне уявлення про самого себе, оскільки думки про те, як мене може побачити мій співрозмовник - безпосередньо дані і доступні суб'єктові для феноменального опису.

Спочатку нами дана загальна характеристика якісних методів дослідження взагалі, та зокрема особливостей феноменологічного дослідження. Розглянуто основні феноменологічні поняття та феноменологічні засади досліджень. У феноменологічних описах (як відомо, феноменологію ще називають описовим або дескриптивним підходом) описується те, що «само показується», не прагнучи висмикнути його з його природного контексту.

Взагалі, розробка якісних методів є сьогодні лінією розробки гуманітарної методології в психології, що закликає до розгляду людини в її специфічних історичних, соціальних і культурних контекстах, перевизначенню людини як інтенційного та сенсотворчого суб'єкта. Д.О. Леонтьєв вказує на зв'язок традиційної гуманітарної і сучасної якісної методології, хоча розбіжності між ними є суттєвими. При цьому є також багато західних сучасних прихильників якісних досліджень, які визнають можливість комбінування якісної і кількісної методології з необхідною часткою відповідальності.

У своєму феноменологічному дослідженні ми дотримувалися процедури, розробленої Е.-М.Вольфрам та адаптованої С.С.Светашевим. Процедура дослідження викладалася нами як ряд етапів, які відображають послідовність наших дослідницьких дій.

Так, на першому етапі ми сформували попередні припущення дослідження відповідно до принципів феноменологічного пізнання: щоб побачити речі в їх природній даності, необхідно відмовитися від самого по собі зрозумілого ставлення до світу. І якщо неможливо виключити суб'єктивне сприйняття речей, попередні припущення можна враховувати під час інтерпретації результатів дослідження.

На другому етапі дослідження ми збирали описи у п'яти опитуваних таким чином, щоб погляд на себе очима іншого виник під час опитування, а потім був відрефлексований опитуваними.

На третьому етапі ми рефлексивно знайомилися з описами як цілим. На четвертому етапі нами були відокремлені з текстів опитуваних так звані ідентифіковані висловлювання, та сформовані з них тематичні кола. На п'ятому етапі дослідження ми знайомили опитуваних з нашою спробою згрупувати їх змісти в тематичні блоки, в яких вони могли викреслювати або уточнювати висловлювання (чи то свої, чи то інших опитуваних). На шостому етапі остаточно були сформульовані теми та підсумковий вираз кожної теми в вигляді набору висловлювань.

Останній, заключний етап дослідження полягав у інтерпретуванні та змістовному викладі зв'язків і змістів, які були здобуті в процесі феноменологічного дослідження.

Так, ми з'ясували, що уявлення себе «очима іншого» відокремлюються в досвіді як окрема, не ідентична жодній іншій, дія, та довели, що людина на пряме прохання змогла побачити себе ніби очима іншого («скритний», «погано вчуся», «себе накручую»). Опитувані також фіксували відчуття впізнання пропонованого нами заняття (подивитися на себе з боку) зі своїм повсякденним досвідом: «виникає відчуття достовірності самого заняття, воно пізнається, оскільки було раніше в досвіді». В результаті цього вони використовували також у своїх описах і спогади про те, як вони зазвичай обходяться з подібними думками і уявленнями.

Погляд на себе збоку в досліджуваних виявлено як такий, що може стати розгорненим для себе і бути вираженим у словах, в тому числі і для іншої людини, а може бути лише миттєвим, згорнутим.

Виявилось, що описи, в яких йдеться про уявлення досліджуваних самих себе, мають виражене негативне забарвлення - не було жодного позитивного висловлювання про себе. Тобто можна зрозуміти це так, що критичне ставлення людини до себе виникає як наслідок погляду суб'єкта на себе нібито ззовні.

Ми також звернули увагу на неочікувану появу в описах розгорнутих та різноманітних уявлень про іншого (тобто, вони переймалися питанням «який той, хто дивиться?», хоча ми їх про це не запитували) поряд з менш детальнішим описом себе. Останнє ми розуміємо як відтворення опитуваними неодмінного компоненту погляду на себе «ніби очима іншого» - вони виникають поряд з уявним іншим.

Особливому аналізу підлягали рефлексивні самозвіти опитуваних (тобто їх висловлювання з тематичного кола «як з'являється цей погляд, як він проживається»), та дійшли до висновку, що відповідь на це запитання може бути передана через дві фрази в такій послідовності: «Я тут сиджу і мені треба нібито відійти убік», а потім «Я нібито дивлюся на себе з іншої точки простору». За цим стоїть ставлення до себе «нібито».

Крім цього, в описах досліджуваних виявилася така загальна особливість: якщо погляд на себе з боку вже виник, людину може захопити процес уявлення себе ніби очима іншого («потік ідей, думок захоплює», «почати про це думати і втягнутися», «як із заведенням двигуна - воно поступово заводиться, потім набирає обороти»). Це дуже цікаво, бо не може бути пояснено емоційним підкріпленням - емоції суб'єкта мають чітке негативне забарвлення. Ми вважаємо, що захоплення уявленнями про себе має спільність з відомим відчуттям зачарованості своїм зображенням під час споглядання себе в дзеркалі, але ця тема потребує додаткових досліджень.

Має окреме значення те, що під час опитування було наявне таке ставлення досліджуваних, в яких висловлене розуміння, уява себе (так само як і уявний образ співрозмовника) означало для них більше, аніж просто їх думки або створений ними образ. Отже, уявлення, які виникли у людини як результат її погляду на себе ззовні, можуть стати для неї значущими за свої безпосередні відчуття (або реальні прояви іншої людини) і забарвлюються цим самим в колір реальності, існування, дійсності. Саме у цих опитуваних (а не у тих, хто міг більш досконало подивитися на себе ззовні) здатність повернутися до своїх реальних відчуттів після «погляду на себе збоку» була порушена.

Таким чином, у результаті феноменологічного дослідження, погляд на себе збоку і психологічне дистанціювання нами вже розуміється не як небезпечне для суб'єкта саме по собі, особливо коли суб'єкт розгортає та формулює уявлення про себе, а як таке, що легко провокує змішування уявлення та дійсності (в силу своїх протиріч), віддаючи перевагу тому, що уявляється, всупереч дійсності та безпосереднім відчуттям.

У висновках підбито підсумки проведеного теоретичного, емпіричного та феноменологічного дослідження, окреслено перспективи подальшої розробки проблеми:

1. У роботі наведено теоретичне обґрунтування й дано нове розв'язання проблеми виникнення відчуженості людини, застосовуючи термін «психологічне дистанціювання». Психологічне дистанціювання нами визначається як властивість просторово-часової організації внутрішнього світу людини, що призводить до появи і поширення відчуження людини.

2. При розгляді різних сторін просторово-часової організації внутрішнього світу людини, пов'язаних з властивостями психічного простору-часу, виявила себе розбіжність між психічним простором внутрішнього суб'єктивного світу (вужче - простором образу) і реальним простором зовнішнього об'єктивного світу (об'єкта відображення). Звернення до терміну «психологічне дистанціювання» виявляє таку альтернативу здійснення людини в світі: або розвивається контакт з об'єктом за допомогою образу, або відбувається розвиток образу замість об'єкта та поширюється уявне.

3. Психологічне дистанціювання в контексті утворення суб'єктивного досвіду має особливості залежно від типу об'єкта - зовнішні об'єкти, інша людина або суб'єкт, що сам себе відчуває. При психологічному дистанціюванні, щодо іншої людини, створеному образу Іншого віддається перевага порівняно з реальною людиною. При психологічному дистанціюванні щодо себе суб'єктові стає недоступне те, що зазвичай переживається безпосередньо, суб'єкт виявляє неможливість відчути себе. Психологічне дистанціювання до себе виявляється також як віддалене в часі відчуття, виникнення відношення до відчуттів, суб'єкт може ставитись до свого тіла як до об'єкта серед інших об'єктів зовнішнього світу. Важливий механізм виникнення психологічного дистанціювання, а зрештою і появи відчуження до самого себе, - це створення суб'єктом «погляду на себе збоку», або спроба уявити себе очима іншого, що призводить до появи недоступності для суб'єкта того, що зазвичай дано йому безпосередньо.

Для психологічного дистанціювання взагалі характерне поєднання суперечностей в образі об'єкту, також воно супроводжується тілесною невизначеністю, загальмованістю. Психологічне дистанціювання також предстає як згода суб'єкта мати уявні можливості. Загалом, психологічне дистанціювання як дезінтеграційна тенденція в просторово-часовій організації внутрішнього світу стає альтернативою процесу утворення і накопичення суб'єктивного досвіду.

4. Психологічному дистанціюванню притаманна поява погляду на себе збоку, тому погляд на себе збоку є найпрямішим і найдоступнішим для суб'єкта проявом для нього існування психологічного дистанціювання. На підставі якісного аналізу з'ясовано, що для суб'єкта існує окреме переживання, яке пов'язане із спробою уявити себе очима іншого (свого співрозмовника тепер). У процесі уявлення себе очима іншого з'являється переміщення просторової локалізації погляду, що відбита у фразі «я ніби дивлюсь на себе з іншої точки простору», людину може захоплювати процес уявлення свого образу «ніби очима іншого». Критичне ставлення людини до себе, виявилося властивістю, що притаманна погляду суб'єкта на себе збоку. Разом з тим, здатність повернутися до своїх реальних відчуттів після виникнення «погляду на себе збоку» може бути порушена. Ця здатність залежить від того, чим для суб'єкта є образ, що виникає як результат погляду на себе збоку, - виключно своїм або чимось, що має самостійне значення, тобто чимось серйознішим, важливим і справжнім. Так, психологічне дистанціювання виявляється деструктивним не саме по собі, а оскільки є способом, який дає можливість створеному суб'єктом образу віддати перевагу тому, що відбувається в реальності.

5. Можливо виявлення більшої чи меншої схильності суб'єкта мати зазвичай, в повсякденному житті психологічне дистанціювання, спираючись на існування для суб'єкта ознак та наслідків психологічного дистанціювання - досвіду відчуття відчуженості, усунутість, занурення суб'єкта в уявне, недоступність власних відчуттів та ін. Сформовані у вигляді опитувальника твердження - описи суб'єкта про свій досвід здатні виявити ступень схильності суб'єкта відчувати психологічне дистанціювання.

Підвищена схильність суб'єкта відчувати психологічне дистанціювання свідчить про дезадаптацію його особистості.

Професія досліджуваного, що зорієнтована на роботу з механізмами, сприяє появі психологічного дистанціювання на відміну від тих професій, що спрямовані на відносини з іншою людиною. Необхідність налагодження взаємин з іншими людьми є чинником, що перешкоджає частої появі психологічного дистанціювання.

Спостерігається тенденція, що з віком схильність до психологічного дистанціювання зменшується, бо людина з віком краще розуміє відповідність своїх уявлень реальності завдяки накопиченому досвіду.

Схильність до психологічного дистанціювання, за результатами нашого дослідження, у чоловік і жінок не відрізняється.

Перспективи подальших досліджень зв'язані з необхідністю дослідження інших, не охоплених нашою темою важливих аспектів розглянутої проблеми відчуження, та окремих зачеплених питань, що поставлені нашим дослідженням. Так, потребує окремого вивчення комплекс причин того, що з віком схильність до психологічного дистанціювання зменшується; особливості формування психологічного дистанціювання у взаєминах на основі неконструктивних взаємин; глибинний зв'язок критичного погляду іншої людини, нав'язаної іншими оцінки себе на виникнення психологічного дистанціювання щодо себе.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Шевякова Е.В. Пространственно-временная организация внутреннего мира человека / Е.В. Шевякова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна: Матер. III Харківських Міжнародних психологічних читань. Частини 1,2. - 1999, № 439. - С. 143-146.

2. Шевякова Е.В. Понятие "внутренний мир" в представлениях научной психологии / Е.В. Шевякова // Вестник Днепропетровско-го университета. Сер. Педагогика и психология. Вып.7, 2001.С.13-18.

3. Шевякова Е.В. Психологическая дистанция в общении как феномен пространственно-временной организации психического / Е.В. Шевякова // Наука і освіта.- Науково-практ. журн. Південного наукового центру АПН України. - №2, 2002.- С.57-59.

4. Шевякова Е.В. Психологичекое дистанцирование своего опыта относительно "Я" как проявление его пространственно-временной организации / Е.В. Шевякова // Вісник Харківського ун-ту.Серія Психологія.-2002, №550.,Ч.2.-С.324-328.

5. Шевякова Е.В. Проявление психологического дистанцирования как феномена пространственно-временной организации внутреннего мира / Е.В. Шевякова // Вісник Дніпропетровського університету. Педагогіка і психологія. Випуск 8, 2002.-С. 96-105.

6. Шевякова Е.В. Проявление феноменов пространственно-временной организации внутреннего мира ребенка в игровой терапии / Е.В. Шевякова // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Педагогіка і психологія. Вип. 9, 2003.- С.94-98.

7. Шевякова Е.В. Взаимопонимание вопреки субъективным представлениям общающихся друг о друге / Е.В. Шевякова // Практична психологія та соціальна робота. - 2008, №10. - с.77-80.

8. Шевякова Е.В. Психологическое дистанцирование как феномен пространственно-временной организации внутреннего мира и альтернатива образования субъективного опыта / Е.В. Шевякова // Социальные технологии: актуальные проблемы теории и практики. - Киев-Москва-Одесса-Запорожье, 2008. - Выпуск 38. - с.443-449.

9. Шевякова Е.В. К вопросу о пространственно-временной организации внутреннего мира человека / Е.В. Шевякова // Актуальні проблеми педагогіки та психології. Збірник накових праць.- Том 2.- Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1999. - С.131-135.

10. Шевякова Е.В. Феномен психологического дистанцирования субъективного опыта как проявление его пространственно-временной организации / Е.В. Шевякова // Человеческий фактор: проблемы психологи и эргономики. Вып.3 (28), Тверь-Москва, 2004.- С. 39-44.

11. Шевякова Е.В. Появление психологического дистанцирования во внутреннем мире не даёт появиться опыту / Е.В. Шевякова // Психіатрія, психологія, психотерапія - шляхи взаємодії - матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 105-109.

12. Шевякова Е.В. Что происходит с субъектом, которому навязывается образ? (теоретичекий аспект) / Е.В. Шевякова // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Психологічна безпека та адаптація особистості». - Дніпропетровськ, 2007. - С.227-233.

13. Шевякова Е.В. Представленность пространственно-временных характеристик психических явлений в методологии психологических исследований / Е.В. Шевякова // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і освіта-2003". Т. 10. Психологія.- Дніпропетровськ, 2003.- С. 19-20.

14. Шевякова Е.В. Проявление пространственно-временной организации внутреннего мира в индивидуальных особенностях общения / Е.В. Шевякова // Тези допов. третьої міжнар. конф. "Наука і освіта-2000"-Том 4.-Дн-ськ,2000.-С.44-45.

15. Shevyakova О.V. The psychological distance of personal experiences to the self as a manifestation of the individual space-and-time organisation / О.V. Shevyakova // Еxperimentelle Psychologie / Abstract der 45. Tagung experimentell arbeitender Psychologen. Christian-Albrechts-Universitat zu Kiel 24.-26.03.2003. S.212.

АНОТАЦІЯ

Шевякова О.В. Феномен психологічного дистанціювання як прояв просторово-часової організації внутрішнього світу людини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01. - загальна психологія, історія психології.- Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2009.

Дисертація присвячена психологічному дослідженню процесу появи відстороненості внутрішнього світу людини від навколишнього світу за допомогою феномену «психологічне дистанціювання» в контексті цілісної організації внутрішнього світу суб'єкта. Аналізуються підходи вчених до специфічності психічного простору-часу та обгрунтовується, що психологічне дистанціювання є, з одного боку, властивістю просторово-часової організації внутрішнього світу, а в контексті утворення суб'єктивного досвіду є наслідком його неутворення і зрештою дезінтеграції всього психічного життя людини. З'ясовані особливості самовідчуття, характерні для психологічного дистанціювання на матеріалі уявлень про себе «очима іншого». Розроблено методичний підхід, що дозволяє робити висновки про схильність суб'єкта до психологічного дистанціювання та виявлені значущі зв'язки між схильністю мати психологічне дистанціювання та ознаками дезадаптації особистості суб'єкта.

Ключові слова: відчуження, просторово-часова організація внутрішнього світу, організація суб'єктивного досвіду, психологічне дистанціювання.

АННОТАЦИЯ

Шевякова Е.В. Феномен психологического дистанцирования как проявление пространственно-временной организации человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.01 - общая психология, история психологии. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2009.

Диссертационное исследование посвящено изучению процесса появления внутреннего отдаления человека от внешнего мира, применяя термин «психологическое дистанционирование», обозначающий появление отгораживания и процесс его увеличения в контексте целостной организации внутреннего мира человека. Проанализированы подходы исследователей к специфичности психического пространства-времени и показано, что психологическое дистанционирование может быть определено как свойство пространственно-временной организации внутреннего мира, а в контексте образования субъективного опыта появление психологического дистанционирования внутреннего мира может быть понято как альтернатива процессу образования опыта, в конечном итоге приводящее к дезинтеграции всей психической жизни человека.

Выделяются отличия психологического дистанцирования по отношению к трём типам объектов - внешние объекты, другой человек и сам себя ощущающий субъект.

Проведено эмпирическое и феноменологическое исследование психологического дистанцирования. Разработан методический подход, опросник, позволяющий делать выводы про склонность субъекта к появлению у него психологического дистанцирования. В эмпирическом исследовании приняло участие 112 человек. Была подтверждена гипотеза, что у тех испытуемых, у которых склонность иметь психологическое дистанцирование проявляется чаще, чем у других, будут выраженными признаки дезадаптации личности. Также нашла подтверждение гипотеза, что в той группе испытуемых, профессия которых ориентирована на взаимоотношения с другим человеком, склонность иметь психологическое дистанцирование выражена слабее, чем у той группы испытуемых, профессия которых ориентирована на работу с механизмами. Обнаружена тенденция уменьшения психологического дистанцирования с возрастом.

...