Психолого-педагогічні чинники креативності вихованців дитячих театральних студій

Основні гіпотези дослідження: а) творчі здатності дітей вищі в тих театральних колективах, чиї керівники мають вищий рівень самоактуалізації, сенсожиттєвих та ціннісних орієнтацій; б) більш високі показники "зовнішніх" творчих успіхів (звання, відзнаки, поїздки, кількість сценічних робіт) отримають вихованці тих театрів, що демонструють більш високу креативність; в) існує взаємозв'язок між стратегіями психологічних впливів, які використовують режисери у роботі із студійцями, та креативністю юних акторів, а також із рівнем самоактуалізації, сенсожиттєвими та ціннісними орієнтаціями самих режисерів.

Теоретико-методологічними засадами стали:

підходи, розроблені в екзістенційно-гуманістичній психології (Дж. Бугенталь, Д. Леонтьєв, А. Маслу, Р. Мей, В. Франкл та інші автори); роботи з психології мистецтва Л. Виготського, С. Гіппіус, П. Єршова, В. Ротенберга, Н. Рождественської. Ми спираємося на погляди психологів Д. Богоявленської, Н. Лейтеса, Дж. Рензуллі, Б. Тєплова, П. Торренса, О. Тунік на природу дитячої загальної і художньої обдарованості і креативності як її найважливішої складової;

філософські уявлення Ф. Ніцше і Вяч. Іванова про міфологеми аполлонічне, діонісійське, сократичне, інтерпретації цих естетичних теорій Р. Бенедикт, Б. Ґройсом, Ж. Делезом, А. Лосєвим, А. Маслоу, К. Хорні, К. Юнґом, Ф. Юнґером, та ін.; погляди М. Бахтіна на карнавал як феномен культури; ідеї Й. Хейзинґи про гру, що лежить у підґрунті людської діяльності; роботи з діалого-культурологічного підходу в освіті (Г. Балл, В. Біблер, С. Курганов, В. Литовський, Л. Месеняшина та ін.);

роботи з психології особистості Б. Ананьєва, М. Боришевського, Г. Костюка, О. Лурія, С. Максименка, В. Моляко, С. Мусатова, В. Роменця.

Важливими для нас є дослідження культурологів, театрознавців, педагогів, теоретиків театру дітей: В. Давидова, А. Нікітіної, Д. Салімзянова, Н. Сац, В. Сідіна, М. Ентіна та ін.

Актуальні для нашої роботи педагогічні праці Е. Жак- Далькроза, Я. Корчака, А. Макаренка, К. Орфа, В. Сухомлинського, В. Сороки-Росинського. педагогіка театр діти сенсожиттєвий

У своєму дослідженні ми спиралися також на праці фізіологів І. Павлова, П. Симонова, Л. Салямона.

Методи дослідження. Теоретичні: аналіз проблеми на підставі вивчення наукової літератури; побудова теоретичних моделей, добір дослідницького інструментарію, за допомогою якого зроблений аналіз особистісних якостей режисерів дитячих театральних колективів і креативності їхніх вихованців, а також вибір педагогічних стратегій, використовуваних у навчальному процесі.

Емпіричні: метод експертних оцінок сценічних постанов театрів, бесіда (полустандартизоване інтерв'ю) з режисерами, включене спостереження за роботою театру, тестування за допомогою методик САТ (адаптація Л. Гозмана), СЖО (адаптація Д. Леонтьєва), опитувальника Ш. Шварца (адаптація В. Карандашева), восьмикольорового тесту М. Люшера, КТТМ П. Торренса (адаптація І. Авериної та О. Щебланової); опитувальників, створених для опрацьовування біографічних даних театрів та педагогічних орієнтирів їхніх керівників (дві останні методики створені автором дослідження). Для обробки отриманих даних були застосовані статистичні методи (r Пірсона, t-критерій Стьюдента).

Організація і база дослідження. Дослідження проводилось в три етапи: теоретичний аналіз проблеми; розробка, апробація, адаптація психодіагностичного інструментарію; проведення констатувального емпіричного дослідження; аналіз отриманих результатів і підведення підсумків. Дослідження проводилось з різними віковими групами студійців дитячих театрів міста Харкова. Експериментом було охоплено 456 юних акторів та 20 педагогів-режисерів.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалась методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; добором адекватних темі методів дослідження; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісної та якісної обробки одержаних даних; застосуванням методів математичної статистики в оцінюванні результатів дослідження.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження. Вперше досліджені психолого-педагогічні аспекти роботи дитячих театральних колективів у парадигмі екзистенційно-гуманістичної психології із широким застосуванням тестового обстеження керівників театральних студій та їх вихованців. Проаналізовано стратегії психологічних впливів, здійснюваних у ході занять. Знайдений зв'язок між психологічними впливами педагогів-режисерів на студійців, їх особистісними якостями та креативністю їх учнів, творчими успіхами театрів. Зроблено внесок у вивчення психологічних складників функціонування дитячих театрів. Конкретизовано використання поняття "духовність професіонала".

Практична значущість дослідження. Розроблені та впроваджені рекомендації для післядипломної підготовки режисерів дитячих театрів. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані при розробці методики викладання театральних дисциплін у вищих навчальних закладах для майбутніх керівників дитячих театрів; у школах мистецтв, художніх школах, загальноосвітніх школах для педагогів, що викладають театральні дисципліни дітям, керівників шкільних дитячих театрів; у самодіяльних позашкільних гуртках - для їхніх режисерів. Результати дослідження можуть бути використані для розробки нових методів оцінки рівня досягнень учнів та їхніх викладачів у сфері театрального виховання, а також професійної орієнтації учнів щодо подальшої спеціалізованої театральної освіти, також у лекційних спецкурсах з психології художньої творчості і театральної діяльності.

Оскільки дослідження проведено в руслі екзистенційно-гуманістичної психології, нами були використані вимірювальні процедури, створені в контексті цього напрямку. Найбільш популярні й авторитетні з них - САТ і СЖО. Обидві методики пройшли валідизацію, їхні співавтори-перекладачі (Д. Леонтьев - СЖО, Л. Гозман, М. Кроз і ін. - САТ) пояснюють, що вони істотно переробили закордонні тести в рамках ключових ідей авторів і створили свої оригінальні версії, адаптовані для радянського та пострадянського менталітету. Доповнити картину вимірів, зробити її більш об'єктивною та об'ємною, за нашим задумом, мали ще два інструменти: методика Ш. Шварца для вивчення цінностей особистості і восьмикольоровий тест М. Люшера. За допомогою тесту Ш. Шварца ми доповнювали дані що до ціннісних орієнтацій керівників театральних студій, методика М. Люшера дозволила з'ясувати рівень психологічного благополуччя режисерів (відомо, що А. Маслоу писав: самоактуалізовані особистості характеризуються більш "комфортними взаєминами з реальністю"; В. Франкл також приділяв велику увагу проблемам страждання, ставлення до нього, умінню перебороти життєвий біль).

Оскільки нам треба вимірювати творчі здатності студійців, нас цікавив їхній рівень креативності і показники зовнішніх творчих успіхів дитячих театрів, прийнятих в артистичному професійному середовищі. Для з'ясування рівня креативності ми обрали вітчизняний переклад тесту П. Торренса "незакінчені малюнки" (КТТМ, адаптація О. Щебланової та І. Авериної), вважаючи, що він відображає саме той тип креативності, який розвивають у театрі. Для з'ясування зовнішніх творчих успіхів театрів ми розробили біографічний опитувальник, де враховані основні позиції (їх близько 20), за якими традиційно виділяють колективи як більш заслужені, шановані, творчо плідні.

За результатами вимірювання особистісних якостей режисерів середні показники респондентів за всіх шкалах СЖО перебувають біля верхньої межі стандартних відхилень тесту. Деякі показники САТ лежать вище рівня 70 Т-балів, що, на думку авторів тесту, є показником оманної самоактуалізації. Показники за тестом Ш. Шварца також свідчать: режисери вибирають, так би мовити, гарні цінності самостійність, універсалізм, досягнення, доброта; їм притаманні відкритість змінам і самотрансцендентність (зауважимо, що останнє не тотожно якостям "трансцендеров" за А. Маслоу і "самотрансценденції" за В. Франклом, хоча відбиває загальний настрій наших респондентів). Методика Ш. Шварца виявила також конфліктність ціннісних орієнтацій режисерів (через так звані мотиваційні динамічні протиріччя), це ж показали і результати, отримані за тестом М. Люшера: для наших респондентів-режисерів не характерні "комфортабельні взаємини з реальністю"; дивує, що зі зростанням показників неблагополуччя росте впевненість режисерів у керованості життя і задоволеності процесом сьогоднішнього дня (СЖО). Цей висновок ставить під сумнів виключно позитивне трактування високих показників, що продемонстрували керівники дитячих студій у тестах СЖО і САТ. Сполучення високого рівня тривоги і компенсації з надмірно завищеними показниками за СЖО і САТ у наших респондентів-режисерів є приводом звернутися до ранніх наукових ідей А. Адлера про комплекс неповноцінності-переваги.

Для інтерпретації даних, що характеризують особистісні риси керівників дитячих театрів, плідною видається ідея В. Франкла стосовно "ноодинаміки". Учений вказував на необхідність цілеспрямованості особистості, боротьби за мету, що гідна людини. Це дозволяє переборювати психологічні аномалії (у нашому випадку - компенсаторні тенденції, високий рівень тривоги, що характеризує більшість режисерів). Також В. Франкл стверджував, що фройдівський принцип задоволення є суттєвим принципом поведінки маленької дитини, адлерівський принцип могутності - підлітка, а прагнення до смислу є провідним принципом поводження зрілої людини. Здається, що багато наших респондентів-режисерів у ході свого людського (і професійного) становлення знаходяться в тій фазі психологічного розвитку індивіда, коли він переборює власні риси, характерні для описаної А. Адлером незрілої особистості з комплексом неповноцінності-переваги і починає керуватися прагненням до смислу, що, на думку В. Франкла, конституює специфічність дорослої людини. Можна сказати інакше: професія режисера потребує від наших респондентів вироблення в собі "сплавів психологічних функцій" (Л. Виготський) і процес цей досить драматичний. У цій метаморфозі можна побачити і шлях становлення художника, зокрема, описаний Л. Толстим у трилогії "Дитинство. Отроцтво. Юність": від честолюбного пориву молодої талановитої людини - до свідомого служіння мистецтву, людям.

Кореляційний аналіз між даними СЖО (сенсожиттєві орієнтири режисерів) і КТТМ (креативність вихованців) показав, що на рівні статистичної тенденції можна говорити про існування позитивного взаємозв'язку між цими показниками, що підтверджує припущення, зроблене в частині А гіпотези. На статистично значущому рівні підтверджують її також результати кореляційного аналізу: СЖО - біографічний опитувальник зовнішніх творчих досягнень театрів.

Кореляційний аналіз між даними "креативність студійців" (КТТМ) та "зовнішні успіхи театрів" (біографічний опитувальник) показав негативні взаємозв'язки - аж до статистично значущих показників, - що спростовує припущення, зроблене в частині Б гіпотези. Трактувати цей результат можна по-різному. Ми припускаємо, що показники біографічного опитувальника відобразили "вторинну", "аполлонічну" (за А. Маслоу) креативність самих режисерів, що продюсують свій колектив, діючи ретельно і регулярно, цілеспрямовано і без наївного ентузіазму. Тоді як дані, отримані за допомогою КТТМ, відбивають скоріше "первинну", "діонісійську" креативність учнів, репрезентовану "тут і зараз" (протягом 10 хвилин тестування). Взаємозв'язок тут може бути негативний тому, що "режисер-трудівник", орієнтований на довгострокові зусилля, не до вподоби студійцям, що сподіваються на швидкі творчі результати. Такий режисер привертає до себе млявих і некреативних учнів, оскільки в його присутності перемоги і сценічні радості виникають без великих зусиль. Дитина повинна лише регулярно та дисципліновано приходити на заняття ("аполлонічна" або "сократична" риса). Видається, що саме про це свідчать дані, отримані в ході кореляційного аналізу КТТМ - методика Ш. Шварца. Найвищу креативність продемонстрували учні режисерів-гедоністів, що жадають стимуляції (розваг, яскравого життя), а найнижчу - самостійні прихильники традиції і конформізму (курсивом виділені похідні від назв доменів ціннісних орієнтирів).

Дані, частина яких спростовує гіпотезу, можуть бути пояснені з позицій екзистенційно-гуманістичної психології. До таких, зокрема, ми відносимо положення А. Маслоу про необхідність подолання дихотомії між "первинною" ("діонісійською", ентузіастичною) і "вторинною" ("аполлонічною", планованою) креативностями, що породжує так звану "інтегровану творчість", яка характеризує самоактуалізовану особистість.

Співвіднесення даних САТ з показниками інших вимірювальних процедур (зокрема, КТТМ) виявило, що навіть на рівні статистичної тенденції кореляцій немає. Це суперечить припущенню, зробленому в частині А нашої гіпотези. У той же час дані шкал самоактуалізаційного тесту добре узгоджуються між собою. Про це свідчать високі кореляції (від r=0,64 до r=0,86, р ? 0,01) між базовими і допоміжними шкалами. Пояснити ці факти можна, спираючись на припущення про високий гуманістичний потенціал наших респондентів-режисерів, зроблене вище. Складається враження, що орієнтація на гуманістичні цінності, гаряче бажання реалізувати свій потенціал, властиве респондентам - не завжди втілюється в їхньому житті. Потенціал може стати актуальним завтра, а сьогодні дані СЖО можуть свідчити про "гіперкомпенсацію", за А. Адлером, і про те, що цінності, вимірювані в САТ, дуже близькі акторові.

У третьому розділі - "Аналіз педагогічних стратегій, впроваджуваних режисерами дитячих театральних колективів" - у контексті ідей Г. Балла, М. Бургіна, Г. Ковальова було розглянуто роботу режисерів із студійцями. Вчені виділяють два типи стратегій, діалогічну і монологічну, за допомогою яких можна класифікувати педагогічні впливи. З точки зору авторів, найбільш бажаною в педагогічній діяльності постає розвивальна діалогічна стратегія, однак звертають увагу на те, що не всі діалоги можна вважати розвивальним. Ми назвали такі їх різновиди "одноплановими", бо в її рамках явно домінує один із планів різнобічної педагогічної діяльності. У межах монологічного типу стратегій (і впливів) виділяються два підтипи: імперативний і маніпулятивний. Як було показано у першому розділі дослідження, взаємини в професійному театрі вчені різних напрямків описують за допомогою понять: "тоталітарність", "маніпуляція", "співробітництво"; у дитячому ж колективі керівники вбачають у студійцях або об'єкт впливу, або повноправного суб'єкта. Відзначимо спорідненість ідей Г. Балла, М. Бургіна, Г. Ковальова з такими психологічними, педагогічними і культурологічними оцінками.

Нами було проаналізовано різні форми роботи режисерів із студійцями з метою з'ясувати, до якої педагогічної стратегії вони тяжіють. Було обрано такі складові педагогічного процесу, які, по-перше, простежувалися б у роботі будь-якого колективу, по-друге, характеризували б конкретну роботу режисера, а не його погляди, висловлені усно або письмово. Це: (1) набір дітей у театр; (2) вибір спектаклю; (3) організація репетиційного процесу; (4) театрально-концертна діяльність; (5) неформальне спілкування. Результати аналізу наведено у таблиці 1.

Крім того, відомості про педагогічні орієнтири режисерів були отримані за допомогою опитувальника, розробленого на засадах концепції психолого-педагогічних стратегій. По результатам цього опитування всі режисери виявилися прихильниками діалогічної розвивальної стратегії, що не узгоджувалось з результатами попереднього аналізу. Зважаючи на це, ми трактували отримані результати наступним чином. Дані таблиці свідчать: колективи на різних етапах роботи користуються різними стратегіями, а значить - частково реалізують принципи розвивальної стратегії: застосовують монологічні та діалогічні впливи на учнів - з пріоритетом гуманістичних форм педагогічної взаємодії (про що свідчать результати опитувальника педагогічних орієнтирів). Важливим результатом також постає те, що у графу "монолог" потрапили театри, педагогічні досягнення яких не викликають сумнівів. Думається, що акцент в психолого-педагогічній підготовці режисерів дитячих театрів треба робити не на впровадження ними у своїй роботі діалогічної стратегії (вони і самі тяжіють до неї, що показав опитувальник педагогічних орієнтирів), а на розумному поєднанні діалогічних та монологічних методів, також на більш повному та глибокому розумінні розмаїття діалогічних форм.

Таблиця 1

Психолого-педагогічні стратегії, використовувані режисерами на послідовних етапах роботи

Порівнюючи дані, отримані у ході аналізу стратегій, які застосовують режисери, з одного боку, з даними СЖО, САТ (режисери) та КТТМ (студійці) - з іншого боку, ми зробили такі висновки. (1) причетність керівників до тієї або іншої психолого-педагогічної стратегії пов'язана з важливими відмінностями в результатах і методах їхньої роботи, їхніми особистісними характеристиками; (2) показники режисерів, що орієнтуються на діалог з учнями, за самоактуалізаційним тестом вище, ніж показники режисерів, що тяжіють до монологічних впливів; (3) найнижчі показники за САТ - у "імперативних" керівників дитячих театрів; (4) учні "імперативних" режисерів демонструють найнижчі показники креативності за тестом КТТМ, діалогістів - найвищі. Підсумки (3) та (4) підтверджують частину В гіпотези нашого дослідження.

У висновках відображені результати проведеного дослідження, які дозволяють вдосконалити психологічний супровід дитячих театральних студій - явища культури, що недостатньо вивчене психологами. У дисертації здійснено психологічний аналіз діяльності керівників дитячих театральних студій і виявлено характеристики їхніх стратегій, а також особистісних якостей режисерів, які найбільшою мірою сприяють становленню креативності їх вихованців. З огляду на такий висновок стає можливим конкретизувати використання поняття "духовність професіонала" у практичному плані.

1. Аналіз історичного формування та розвитку наукових поглядів на театральну творчість дозволяє констатувати наявність хаотичної й організуючої складових, виокремлюваних фахівцями у театральному мистецтві (діонісійське - аполлонічне, сміхове - офіційне, емоційно-почуттєве - раціональне). Вчені наголошують на конфліктності сценічного мистецтва, зокрема, катарсис (як ключове поняття театру всіх віків) за Аристотелем є результатом переживання глядачами трагічної сценічної ситуації, де загибель героя веде до "очищення" їх завдяки стражданню й страху. Ідея боротьби, що є "матеріалом" режисерського мистецтва, підкреслюється багатьма театральними діячами: К. Станіславським, П. Єршовим, Б. Захавою. Специфічна суперечність притаманна професії "керівник дитячого театру". Дослідники вважають, що це сполучення її педагогічної і художньої складових: в особистості режисера одночасно присутні ментор, наставник, а також артист, богемний представник "вільної професії".

Особливу увагу вчених привертає співвіднесення раціонального й емоційно-почуттєвого аспектів у професійних якостях дорослого актора. Так, ще Д. Дідро вважав, що "сльози актора ллються із мозку". В психологічній науці ХХ століття вчені вважали, що акторові варто виробляти в собі "сплави психологічних функцій", де емоції з іншими елементами психіки утворюють "єдності вищого порядку", в яких панують особливі закономірності, взаємозалежності, особливі форми зв'язку і руху. В роботах дослідників юний актор від пратеатральних дійств до сьогодення постає в широкому діапазоні - від об'єкта впливу (наприклад, у релігійному чи виховному театрах) - до повноправного суб'єкта, чарівного, по-людськи близького і натхненного колеги, що володіє специфічною сценічною виразністю, втраченою дорослими. У першому випадку його творчість стає розробкою ідей, які йому нав'язав режисер, у другому - він постає співавтором режисера, рівноправним у творчому пошуку. Впливи режисерів на дорослих акторів деякі психологи характеризують через поняття: "тоталітарність", "маніпуляція", "співробітництво", аналіз таких впливів в системі режисер - дитина-актор не проводився.

2. Спираючись на досвід досліджень, проведених в царині екзистенціально-гуманістичної психології, ми звернулися до таких методів як бесіда (полустандартизоване інтерв'ю) з режисерами, включене спостереження за роботою театру, анкетування (автором створено два опитувальники для опрацьовування біографічних даних театрів та педагогічних орієнтирів їхніх керівників), метод експертних оцінок театральних вистав. Ці методи поєднувалися з більш строгими тестовими процедурами.

3. а) Дані, отримані за допомогою тестів САТ, СЖО, методик Ш. Шварца й М. Люшера, з одного боку, демонструють високий гуманістичний потенціал режисерів, тобто, орієнтацію їх на загальнолюдські цінності, сенси, прагнення до самоактуалізації. З іншого боку, ці показники демонструють максималізм та конфліктність ціннісних і сенсожиттєвих орієнтацій керівників дитячих театрів. Аналіз отриманих даних дозволяє висловити припущення, що багато наших респондентів-режисерів перебувають у тій фазі психологічного розвитку індивіда, коли він переборює власні риси, характерні для незрілої особистості і знаходить прагнення до смислу, що конституює специфічність дорослої людини (В. Франкл). Вони, подібно до біблійного Іони (притча, до якої звертається А. Маслоу), вже схильні бачити у своєму житті вищу місію, але не завжди готові взяти на себе відповідальність за її виконання. У цьому контексті сценічна діяльність набуває рис своєрідної групової психокорекції.

б) Дані, отримані при співвіднесенні шкал СЖО (режисери) і даних біографічного опитувальника, підтверджують частину А нашої гіпотези: знайдена низка кореляцій, що на статистично достовірному рівні виявляють позитивний взаємозв'язок рівня сенсожиттєвих орієнтацій та показників зовнішніх творчих успіхів театрів.

в) Результати, отримані при співвіднесенні даних стосовно креативності студійців за методикою П. Торренса і показників сенсожиттєвих орієнтацій режисерів за опитувальником СЖО, підтверджують частину А гіпотези нашого дослідження. Керівники дитячих театрів, студійці яких більш креативні, демонструють вищі показники за шкалами тесту СЖО. Кореляція між показниками СЖО і КТТМ виявлена нами на рівні статистичної тенденції. Взаємозв'язок ціннісних орієнтацій режисерів і креативності їхніх вихованців підтверджують також кореляції, отримані на статистично значимому рівні, між шкалами методики Ш. Шварца для вивчення цінностей особистості і тесту КТТМ П. Торренса.

У дослідженні виявлена значуща негативна кореляція між показниками зовнішні творчі успіхи колективу (біографічний опитувальник) і показниками креативності студійців, отриманими за допомогою методики "незакінчені малюнки" П. Торренса. Видається, що результати вимірювань, спростувавши таким чином частину Б нашої гіпотези, підтвердили на більш високому рівні положення гуманістичної психології. Користуючись термінологією А. Маслоу, можна сказати, що наші респонденти змушені "схилятися одночасно перед Діонісом та Аполлоном". Іншими словами, успішність дитячого театру визначає як "первинна", так і "вторинна" креативності дітей і дорослих.

г) При розгляді психологічних впливів, що використовують режисери, були знайдені риси як монологічних, так і діалогічних педагогічних стратегій. Як і передбачалося в частині гіпотези В, вихованці театрів, у яких частіше використовується діалогічна стратегія, мають більш високий рівень креативності за тестом П. Торренса, а режисери, що продемонстрували більш високі показники за шкалами САТ, у своїй педагогічній практиці частіше використовують діалогічні стратегії.

4. Розроблено такі психолого-педагогічні рекомендації в сфері професійної підготовки режисерів дитячих театральних колективах:

а) Отримані результати засвідчують доцільність застосування в дитячому театрі розвивальної стратегії (за термінологією Г. Ковальова), оскільки вона містить у собі сильні сторони і монологічних і діалогічних впливів на учня, - із пріоритетом діалогічних форм педагогічної взаємодії.

б) Також доцільною видається ідея формування специфічної творчої групи керівників дитячого театру, де будуть враховуватися не тільки професійні якості педагогів (постановник, хореограф чи хормейстер), а також їх схильності до якоїсь ролі у групі (генератор, концептуалізатор, оптимізатор, реалізатор та ін.).

в) У розвитку дитячого театру особливу роль можуть зіграти "незмагальні" форми взаємодії між колективами (творча зустріч, похід, рольова гра), оскільки конкурси, активізуючи до певної міри ентузіазм учасників, можуть призводити до деформації їхньої ціннісно-мотиваційної сфери.

г) У роботі знайшла підтвердження ідея А. Маслоу про близькість гуманістичної психології до художньої діяльності. Тому правомірним постає застосування екзистенційно-гуманістичних психологічних підходів для вивчення процесів, що відбуваються в дитячих театрах. Крім того, викладання психології в театральних вузах повинно спрямовуватись не лише на оволодіння теоретичними аспектами науки; курс психології повинний сприяти - в традиціях гуманістичної психології - фасилітації, особистісному і творчому розвитку майбутніх режисерів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДБИТИЙ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Воропаєв Є. П. Дитяче театральне співтовариство: проблеми, перспективи, досвід розбудови / Є. П. Воропаєв // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. За ред. С. Д. Максименка - К. : 2004, Т.VI. Вип. 3. - С. 70-75.

2. Воропаєв Є. П. Дитяче театральне співтовариство: психологічні особливості учасників / Є. П. Воропаєв // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія. За ред. С. Д. Максименка. - К. : ДП "Інформаційно-аналітичне агентство", 2007. - Том. Х. Вип. 2. - С. 124-134.

3. Воропаев Е. П. Экспериментальное исследование самоактуализации, смысложизненных и ценностных ориентаций педагогов-режиссеров / Е. П. Воропаев // Практическая психология и социальная работа. - 2007. - № 1. - С. 66-71.

4. Воропаєв Є. П. Психолого-педагогічні проблеми дитячого театрального співтовариства / Є. П. Воропаєв // Обдарована дитина. - 2004. - № 4. - С. 48-55.

5. Воропаєв Є. П. "Діонісійські" складові театральної творчості дітей / Є. П. Воропаєв // Музичне і театральне мистецтво України в дослідженнях молодих мистецтвознавців: матеріали VI Всеукраїнської наукової конференції студентів та аспірантів., 15-17 бер 2006 р. тезиси докл. - Харків: ХДУМ, 2006. - С. 101-103.

6. Воропаев Е. П. Многоэтажное здание игры / Е. П. Воропаев // "Звенья". Международный журнал для родителей и учителей. - 2003. - № 5. - С. 34-37.

7. Воропаев Е. П. Мотив игры / Е. П. Воропаев // "Первое сентября". - 2003. - № 17. - С. 4-6.

АНОТАЦІЇ

Воропаєв Є.П. Психолого-педагогічні чинники креативності вихованців дитячих театральних студій - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. Київ, 2008.

Дисертація містить емпіричне дослідження, здійснене з позицій екзистенційно-гуманістичної психології, спрямоване на вдосконалення педагогіки "театру, де грають діти" - явища культури, що недостатньо вивчене психологами. Встановлено, що креативність дітей та творчі успіхи колективів вище в тих театрах, керівники яких демонструють високий рівень сенсожиттєвих орієнтацій, а ціннісні пріоритети цих режисерів відмінні від їх менш творчо вдалих колег. Також режисери, що демонструють високі показники за тестовими методиками, створеними у руслі екзистенційно-гуманістичного психологічного підходу, у своїй педагогічній практиці частіше використовують діалогічні стратегії психологічних впливів.

Робота відкриває можливість розробки нових методів тестування рівнів досягнень театрів, вирішення завдань професійної діагностики і професійного добору учнів для подальшої спеціалізованої театральної освіти. Матеріали дослідження можуть бути використані в курсах лекцій із психології сценічної творчості й у розробці програм психологічної підготовки фахівців у сфері театрально-педагогічної освіти.

Ключові слова: педагог-режисер, дитячий театр, самоактуалізація, сенсожиттєві орієнтири, ціннісні орієнтації, креативність.

Воропаев Е. П. Психолого-педагогические факторы креативности воспитанников детских театральных студий - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 - педагогическая и возрастная психология - Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация содержит эмпирическое исследование, проведенное в русле экзистенциально-гуманистической психологии и направленное на совершенствование педагогики детских театральных студий. Здесь имеются в виду возглавляемые взрослыми режиссерами внешкольные детские и юношеские творческие коллективы, психолого-педагогические особенности которых еще недостаточно изучены учеными. Исходной точкой исследования было желание проверить: действительно ли смысложизненные и ценностные ориентации человека (в данном случае - педагога-режиссера) значимо отражаются на его достижениях (на профессиональных успехах), о чем часто пишут психологи-гуманисты за рубежом (А. Маслоу, В. Франкл, др.) и что в украинской психологии отражено, в частности, в термине "духовность профессионала" (Г. Балл).

Результаты тестовых измерений, проведенных в ходе исследования, подтвердили идеи этих ученых. Установлено, что креативность детей (по тесту "незаконченные рисунки" П. Торренса) и творческие успехи театров выше в тех коллективах, руководители которых демонстрируют высокий уровень смысложизненных ориентаций (по СЖО Д. Леонтьева). Кроме того, руководители более креативных студийцев показали более высокие результаты в доменах полюсов самовозвышение и открытость изменениям по ценностному опроснику Ш. Шварца.

В контексте актуальных ныне идей гуманизации образования нас интересовало: что характерно для профессиональной деятельности руководителей детских театров, ориентированных на "бытийные ценности" А. Маслоу, имеющих высокий уровень осмысленности жизни (по В. Франклу - Д. Леонтьеву)? В исследовании показано, что режиссеры, демонстрирующие высокие показатели по тестовым методикам, созданным в русле экзистенциально-гуманистического психологического подхода (САТ, СЖО), в своей педагогической практике чаще используют диалогические стратегии психологических воздействий - в понимании их Г. Баллом, М. Бургиным, Г. Ковалевым. Особый интерес при этом представляет продуктивная "развивающая стратегия", сущность которой заключается в стимулировании преподавателем внутренних источников личностного развития ученика. Установлено, что режиссеры, неосознанно воплощающие ее, выгодно отличаются от своих коллег, воплощающих иные стратегии, поскольку развивающая стратегия строится на разумном синтезе монологических и диалогических воздействий на ученика - с приоритетом гуманистических форм педагогического взаимодействия.

Исследование вскрыло противоречия между разными видами креативности, которые необходимы в сценической деятельности. Пользуясь терминологией А. Маслоу, можно сказать, что режиссеры и их воспитанники вынуждены "поклоняться одновременно Дионису и Аполлону". Другими словами, успешность детского театра определяет как "первичная", так и "вторичная" креативности детей и взрослых. Такое наблюдение заставляет вспомнить идеи европейских гуманистов, усматривавших в личности актера гуманистические черты, обусловленные, так сказать, его профессиональным статусом: он всегда должен искать гармонию между крайностями своей душевной жизни. Эти идеи подтверждаются и сегодня: исследование показало высокий гуманистический потенциал режиссеров-педагогов, то есть их направленность на поиск и реализацию смыслов, служение гуманистическим идеалам, хотя этого они чаще не осознают. В то же время, в работе выявилось, что служение гуманистическим идеалам на практике - весьма драматичный процесс, и респондентам-режиссерам не свойственны "комфортные взаимоотношения с реальностью", о которых говорил А. Маслоу, описывая самоактуализированную личность. Поэтому в исследовании - в контексте теории логотерапии В. Франкла - прослежены и пути преодоления психологического неблагополучия, используемые руководителями детских театров.