Вступ містить обґрунтування актуальності обраної теми дослідження та напряму дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт і предмет, основну мету, гіпотезу, завдання, методологічну та теоретичну основу та методичні підходи. Обґрунтовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу" висвітлено актуальний стан наукового вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до визначення загальної та комунікативної толерантності особистості. Розкрито зміст і особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу, проаналізовано її функції.

При аналізі сутності толерантності особистості, насамперед, розглянуто різні наукові позиції й підходи до проблеми та показано, що дослідження толерантності здійснювалося в двох основних напрямках: філософському (М. Бахтін, М. Бубер, Р. Друа, В. Лекторський, Г. Маркузе, С. Мендаса, К. Поппер, Ж. Сартр, В. Соловйов, П. Тейяр де Шарден, С. Франк, А. Швейцер) і психологічному (О. Асмолов, Г. Бардієр, С. Бондирєва, О. Винославська, О. Грива, І. Гриншпун, Ю. Іщенко, О. Клєпцова, Д. Колєсов, В. Москаленко, Г. Олпорт, М. Пірен, А. Реан, А. Садохін, Г. Солдатова, Е. Фромм, Л. Шайгерова, С. Ярмійчук та ін.).

В роботі, що виконана в межах психологічного напрямку, толерантність особистості розглядається як таке її ставлення до оточуючих, яке характеризується повагою й визнанням рівності іншої особистості, відмовою від домінування, визнанням багатовимірності і різноманіття людської культури, норм, установок, вірувань (Г. Бардієр, С. Бондирєва, В. Бойко, О. Грива, О. Клєпцова, Д. Колєсов). Основними характеристиками толерантності особистості є такі: терпимість, емпатійність, комунікативність, емоційна стабільність, соціальна активність, достатній рівень культури та освіти.

Аналіз і систематизація джерел дали змогу виявити наступні складові толерантності особистості: когнітивну; емоційну; особистісно-діяльнісну (О. Асмолов, І. Гриншпун, Л. Орбан-Лембрик).

На основі аналізу літератури виділено декілька видів толерантності особистості, а саме: соціальну толерантність (І. Гриншпун), соціально-психологічну (В. Москаленко, А.Реан), етнічну (О. Грива), комунікативну (В. Бойко), політичну (А. Жадан) та інші.

Комунікативна толерантність, на думку автора, являє собою такий вид соціально-психологічної толерантності, який репрезентує ставлення особистості до інших людей, їх психічних станів, якостей чи вчинків в ситуаціях комунікативної взаємодії.

Комунікативна толерантність викладача вищого навчального закладу - це таке ставлення викладача до студентів, яке характеризується повагою й визнанням рівності студентів у ситуаціях комунікативної взаємодії, відмовою від домінування, врахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів в процесі спілкування та створення умов для їх самореалізації.

На основі аналізу сутності професійної компетентності викладача вищого навчального закладу (Є. Білозерцев, А. Бусигіна, З. Єсарева, Н. Кузьміна, В. Ситаров, В. Сластьонін) зроблено висновок про те, що комунікативна толерантність викладача повинна виступати важливою складовою цієї компетентності. Обґрунтовано також, що комунікативна толерантність є важливою психологічною умовою становлення стосунків "викладач - студент", вона лежить в основі взаємної довіри і розуміння між викладачами та студентами, сприяє вияву доброзичливості, допомагає встановленню сприятливого психологічного клімату в колективі вищого навчального закладу.

На основі аналізу діяльності викладача вищого навчального закладу визначено основні соціально-психологічні чинники, які впливають на формування його толерантності: особистісні (позитивна комунікативна установка; емпатія; інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні якості особистості; стратегії взаємодії) і професійно-демографічні (стаж діяльності викладача; його стать; вік).

У другому розділі роботи "Емпіричне дослідження рівня розвитку та соціально-психологічних чинників комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу" визначено загальну стратегію, методичні засади експериментального дослідження, обґрунтовано та описано систему методичних прийомів та діагностичних методик, що були застосовані на етапі констатуючого експерименту, наведені й проінтерпретовані отримані результати. Розкрито особливості комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу та психологічні чинники, що впливають на її становлення.

Дослідження проводилося у два етапи упродовж 2003-2004 років.

Перший етап емпіричного дослідження було присвячено вивченню рівнів загальної толерантності та комунікативної толерантності викладачів вищого навчального закладу, а також аналізу основних виявів їхньої нетолерантності.

Дослідження загальної толерантності викладачів вищого навчального закладу (за методикою "Методика діагностики рівня толерантності" ІНТОЛ Л. Почебут) показало, що низький рівень вказаної якості мають 38,3% викладачів вищих навчальних закладів, середній - 34,4% та високий - 27,3%. У процесі вивчення комунікативної толерантності (за методикою "Рівень комунікативної толерантності" В. Бойка) виявлено, що найбільша кількість викладачів (46,4%) потрапила до групи із середнім рівнем комунікативної толерантності. Для чверті усіх опитаних (24,9%) характерним є низький рівень комунікативної толерантності. І лише 28,7% викладачів досягають високого рівня комунікативної толерантності.

Виявлено, що існує статистично значущий взаємозв'язок (р < 0,05) між рівнем загальної толерантності особистості й рівнем комунікативної толерантності. Тобто. Можна говорити про те, що рівень розвитку загальної толерантності викладача може виступати основою для розвитку комунікативної толерантності.

При факторному аналізі основних складових комунікативної нетолерантності (інтолерантності) виділено два головних фактори.

Перший фактор "нетерплячість до індивідуальності інших" об'єднав такі складові: "нетерплячість до фізичного та психологічного дискомфорту, в якому знаходиться партнер" (0,810); "невміння або небажання прийняти індивідуальності інших людей" (0,764); "погане пристосування до характеру, звичок, установок інших" (0,558); "невміння приховувати неприємні почуття, що виникають при зустрічі з некомунікативними якостями партнерів" (0,543); "використання в якості еталону самого себе при оцінюванні поведінки, образу думок та окремих характеристик інших людей" (0,541).

Другий фактор "перевиховання партнерів по взаємодії" утворили такі складові: "намагання "переробити", перевиховати свого партнера" (0,858); "намагання "підігнати" партнера під себе, зробити його "зручним" (0,656); "невміння прощати іншому його помилки, незграбність" (0,567); "категоричність та консерватизм в оцінках інших людей" (0,529).

На основі кластерного аналізу встановлено, що за виявами зазначених вище двох факторів опитувані викладачі можуть бути об'єднані в три групи. Першу групу - "нетерплячі викладачі" (24%) утворили викладачі, для яких характерна переважно "нетерпимість до індивідуальності інших людей". Другу групу утворили - "викладачі-"перевихователі" (35%), яким в основному притаманно те, що вони намагаються "переробити", перевиховати партнерів по взаємодії. І до третьої групи - "толерантні" (41%) віднесено викладачів, які характеризуються відсутністю названих виявів складових нетолерантності. Отже, можна говорити про те, що більша частина викладачів (59%) утворює проблемну групу, оскільки для її представників характерна наявність тих чи інших виявів комунікативної нетолерантності.

Другий етап емпіричного дослідження був спрямований на визначення психологічних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів. (Використовувався критерій "хі-квадрат").

Дослідження особливостей комунікативної установки (за "Методикою діагностики комунікативної установки" В. Бойка) та її зв'язку з комунікативною толерантністю виявило наявність статистично значущого зв'язку (р < 0,01) між позитивною комунікативною установкою та комунікативною толерантністю. Це проявилось у тому, що чим вищий рівень позитивної комунікативної установки, тим вищий і рівень комунікативної толерантності.

Дослідження особливостей емпатії викладачів вищих навчальних закладів (за "Методикою діагностики рівня емпатійних здібностей" В. Бойка) та її зв'язку з комунікативною толерантністю не виявило статистично значущого зв'язку між цими двома показниками. Разом з тим, можна констатувати на рівні тенденції, що найвищі показники комунікативної толерантності мають викладачі з середнім рівнем емпатії.

Дослідження інтелектуальних, емоційно-вольових та комунікативних якостей (за допомогою багатофакторного опитувальника Р. Кеттела) та їх зв'язку з комунікативною толерантністю виявило наявність статистично значущого зв'язку між рівнем комунікативної толерантності та особистісними рисами, що входять до кожного з вказаних блоків. Констатовано, що найбільш тісно комунікативна толерантність пов'язана з емоційно-вольовими особистісними рисами, що складають емоційно-вольовий блок, та дещо менше - з якостями, які належать до комунікативного та інтелектуального блоку. Так, дослідження показало наявність статистично значущого зв'язку між рівнем комунікативної толерантності та наступними особистісними характеристиками:

а) емоційно-вольовими - "емоційна стійкість" (p < 0,001), "нормативність" (p < 0,01), "жорсткість" (p < 0,01), "тривожність" (p < 0,01); б) комунікативною - "соціальна сміливість" (p < 0,05); в) інтелектуальною - "радикалізм" (p < 0,01). Причому з деякими із названих якостей спостерігається позитивний зв'язок, а з деякими - негативний.

Дослідження особливостей стилю міжособистісних стосунків викладачів вищих навчальних закладів (за допомогою методики Т. Лірі) та його зв'язку з комунікативною толерантністю показало наявність статистично значущого зв'язку (р < 0,05) між стилем "доброзичливість" і комунікативною толерантністю.

Третій етап емпіричного дослідження спрямований на визначення професійно-демографічних чинників, що впливають на становлення комунікативної толерантності викладачів вищих навчальних закладів (стать, вік, стаж діяльності викладачів вищого навчального закладу).

Аналіз впливу статі на рівень комунікативної толерантності викладача вищого навчального закладу не виявив статистично значущих відмінностей між викладачами-чоловіками та викладачами-жінками, але встановлено залежність комунікативної толерантності від поєднання двох факторів (статі та віку, р < 0,05).

У процесі дослідження залежності впливу професійного стажу на рівень комунікативної толерантності не виявило статистично значущого зв'язку, проте на рівні тенденції встановлено, що у викладачів із стажем професійної діяльності понад 15 років спостерігається деяке підвищення рівня комунікативної толерантності.

У третьому розділі "Формування комунікативної толерантності у викладача вищого навчального закладу" наведено загальну стратегію формуючого експерименту, визначено завдання й принципи його проведення, містяться характеристики програми соціально-психологічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, спрямованої на формування комунікативної толерантності, аналізуються отримані дані про результати впровадження програми.

Формуючий експеримент було проведено протягом 2005-2006 року у Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка. Для проведення експерименту було підібрано еквівалентні за соціально-психологічними характеристиками експериментальну й контрольну групи. Незалежною змінною в експерименті була система соціально-психологічної підготовки викладачів, спрямована на формування у них більш високого рівня загальної і комунікативної толерантності. В експериментальній групі підготовка мала цілісний характер. Організаційною формою підготовки був психолого-методичний семінар викладачів, що регулярно проводився на психолого-педагогічному факультеті Чернігівського державного педагогічного університету. В експерименті брали участь 60 викладачів вищих навчальних закладів. План формуючого експерименту включав попереднє та підсумкове тестування членів обох груп, але в експериментальній групі був ще етап експериментального впливу, а в контрольній він був відсутній.

Вищевказана програма містить теоретичну частину - навчальний спецкурс "Толерантність і проблема взаєморозуміння", що складається з таких навчально-смислових блоків: 1) толерантність як цінність: філософсько-психологічний підхід; 2) семантичні аспекти толерантності; 3) толерантність у структурі суспільної свідомості; 4) методи дослідження й розвитку толерантності викладача; 5) толерантна особистість й толерантний викладач; 6) взаєморозуміння й спілкування у відносинах "викладач - студент"; 7) міжгрупова взаємодія й динаміка толерантності; 8) проблема толерантності в конфліктній взаємодії; типи й характеристика конфліктів між викладачем й студентом; 9) особливості толерантності викладача вищого навчального закладу. Даний спецкурс (обсяг 20 годин) був включений до програми підготовки викладачів вищого навчального закладу.

Практична частина програми соціально-психологічної підготовки репрезентована соціально-психологічним тренінгом, спрямованим на формування та корекцію емоційної та особистісно-діяльнісної складових толерантності. Його основними завданнями були наступні: 1) аналіз змісту толерантності й чинників, що впливають на її формування у викладача вищого навчального закладу; 2) набуття вмінь і навичок профілактики й подолання комунікативної інтолерантності у взаємодії "викладач - студент"; 3) набуття вмінь і навичок толерантності та тісно пов'язаних з нею особливостей (проявів емпатії, позитивної комунікативної установки, толерантних рис особистості - емоційної зрілості, нормативності, впевненості у собі та ін.).

Для оцінки ефективності програми соціально-психологічної підготовки викладачів з проблеми формування їхньої комунікативної толерантності було визначено об'єктивні й суб'єктивні, кількісні та якісні критерії. Було також підібрано адекватні методи дослідження: анкетування, діагностичні методики.

Розподіл рівнів комунікативної толерантності в експериментальній та контрольній групах до початку та після закінчення формувальних заходів показано на рис. 1 і 2.

Рис. 2. Рівень сформованості комунікативної толерантності в учасників контрольної групи (до початку формуючого експерименту та після закінчення формуючого експерименту, у %)