Психологія міжособистісних стосунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологія міжособистісних стосунків

1. Відносини, стосунки та ставлення

Глибинний зміст людського "Я" виявляється в людських стосунках і яскравими, неповторними барвами вплітається в канву об'єктивних суспільних відносин. Це дає змогу виділити їхній особливий рівень - міжособистісні стосунки, які ґрунтуються на основі певних дій, почуттів людини, що виникають у неї з приводу інших людей, їхньої поведінки, діяльності, позиції у суспільстві.

В українській мові існує специфіка вживання термінів "відносини" і "стосунки". Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки - ділові, офіційні) вживають, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами (міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо). Поняття стосунки (взаємини, взаємовідносини - між людьми) використовують тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у процесі спілкування.

Термін відносини увів ще Аристотель для відображення певного способу буття людини та пізнання нею навколишнього світу. За позицією В.М. М'ясищева, відносини - це інтегральна система вибіркових свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях людини та відображає її основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда зі світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворюють внутрішній світ людини.

Узагальнено, усі види відносин можна поділити на дві групи :

1) позитивної спрямованості психічної активності людини (ті, що зближують, об'єднують людей);

2) негативної спрямованості психічної активності людини (ті, які розділяють, роз'єднують людей).

Відносини формуються у процесі взаємодії людини з зовнішнім світом, тобто "виростають" (за В М. М'ясищевим) з педагогічної, медичної і виробничої практики в процесі набуття людиною життєвого досвіду та встановлення міжособистісних стосунків.

Міжособистісні стосунки - це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними. Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного в процесі міжособистісної взаємодії. Система стосунків утворює відповідну соціально-психологічну і духовну атмосферу, в якій живе людина. Автор книги "Людські якості" А. Печчеї зазначав: "Мені пощастило жити вільною людиною і я залишався нею навіть у в'язниці та й помру вільним. Але це б не мало сенсу, якби я не був пов'язаний глибоким почуттям братерської любові з іншими представниками роду людського. Головне - людська особистість, вона важливіша за будь-які справи та ідеї, бо без людей усі вони нічого не варті. А головне, в кожному з нас і в нашому житті - сила любові: адже лише завдяки їй наше життя перестає бути коротким епізодом і набуває змісту вічності".

Любов, взаємоповага між людьми, терпимість один до одного - це та дорога, яку людство, починаючи з часів зародження християнства, бачило як шлях до свого утвердження на землі. Якщо стати на протилежну позицію (а вона також визріла ще у ранні часи), то логічно дійдеш висновку Ж.-П. Сартра: "Пекло - це інші" І кожен з нас вибирає свою дорогу в міжособистісних стосунках. Тому загалом для людства вона звивиста і складна (М.В. Славчик).

Міжособистісні стосунки зароджуються та розвиваються в суспільних відносинах. Складний багатоплановий процес встановлення контактів між людьми породжується потребами суспільної діяльності. Він включає в себе обмін інформацією, сприймання і розуміння людини людиною, вироблення спільної стратегії взаємодії.

Взаємодія - це процес безпосереднього чи опосередкованого впливу суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їхню взаємозумовленість і взаємозв'язок між ними.

Особливістю взаємодії є її детермінованість, коли кожна з сторін взаємодії виступає як причина певної поведінки та ставлення іншої і, як наслідок, одночасного зворотного впливу протилежної сторони. Якщо в процесі взаємодії між людьми виникають суперечності, то це призводить до необхідності пошуку шляхів і засобів їхнього розв'язання. Це стимулює розвиток здатності людини до саморозвитку, самовдосконалення та встановлення нових взаємин, як між окремими групами людей, так і соціальних взаємовідносин, загалом, які складаються в процесі міжособистісної взаємодії. Така взаємодія опосередковується і визначається змістом, цілями, цінностями та особливостями організації спільної діяльності людей і є основою для формування соціально-психологічного клімату в різних професійних, політичних об'єднаннях та об'єднаннях за інтересами. Позитивний аспект взаємодії у процесі становлення і розвитку взаємин між людьми передбачає необхідність взаєморозуміння між ними.

Взаєморозуміння - це спосіб налагодження відносин між окремими людьми, соціальними групами, що передбачає обмін думками, цінностями, вивчення досвіду, при якому максимально враховується на практиці погляд чи позиція сторін, які спілкуються. Взаєморозуміння - найважливіший показник успішності соціально-психологічного спілкування, об'єктивною основою якого є спільність інтересів, поглядів, цілей тощо. Воно має винятково важливе значення для успішної спільної діяльності людей, їхньої міжособистісної взаємодії як певної форми життєдіяльності, способу передачі форм культури та суспільного досвіду У процесі такої взаємодії суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої. Людина самовиражається і самостверджується, виявляючи свої індивідуальні властивості, реалізуючи цілу низку соціальних функцій, тобто міжособистісна взаємодія та спілкування - явища поліфункціональні.

Отже, міжособистісні стосунки - психологічний феномен, що неминуче виникає в процесі спілкування і стосується всіх сфер людського суспільства - політики, економіки, культури, побуту тощо.

Міжособистісні стосунки і життєдіяльність мають каузальний, тобто взаємозумовлений характер. Скажімо, дружні доброзичливі стосунки в шкільному класі допомагають ефективніше справлятися з завданнями навчально-виховного процесу, а це, своєю чергою, стимулює розвиток взаємин для ще більшої товариської групової згуртованості учнів.

В основі людських стосунків лежить ставлення особистості. Ставлення - це позиція особистості щодо оточення і до самої себе, що зумовлює певний характер її поведінки стосовно кого-небудь (чого-небудь). Вияви ставлення пов'язані з емоційними переживаннями.

Міжособистісні стосунки - це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Це певна система між особистісних настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, які визначають зміст спільної життєдіяльності людей.

У міжособистісних стосунках вирізняють три основні компоненти регулювання поведінки людей: 1) когнітивний; 2) емоційний; 3) інтеракційний.

Когнітивний компонент особистості людини, яка спілкується з іншими суб'єктами, включає всі психічні процеси (сприймання, пам'ять, мислення та ін.), пов'язані з пізнанням оточення і самої себе.

Емоційний компонент обіймає все, що може бути зафіксоване на рівні фізіологічних реакцій і суб'єктивних ставлень. Це передусім позитивні та негативні переживання, конфліктність - узгодженість емоційних ставлень, внутрішньо особистісна, міжособистісна емоційна чутливість, задоволення - незадоволення собою, партнером, роботою, умовами життя взагалі тощо.

психологічний міжособистісний група

Інтеракційний компонент (взаємодія) регулюється першими двома і включає в себе конкретні відкриті чи завуальовані дії стосовно партнера.

Взаємодія цих трьох компонентів визначає міру міжособистісної привабливості партнерів, яка опосередкована сумісністю-несумісністю людей. Вона може виникнути навіть при першому візуальному контакті та перейти (якщо не зникає) після реального, безпосереднього і досить тривалого спілкування в приятельські, товариські, а за відповідних обставин - інтимно-любовні стосунки (дружба, кохання); або ж при негативній взаємодії - у ворожість, самотність, тощо. Міжособистісна привабливість (непривабливість) виникає і закріплюється внаслідок повторюваності позитивних (негативних) стосунків між суб'єктами.

Ступінь вираженості привабливості (непривабливості) залежить від індивідуальних психічних станів людей у певний момент часу та попереднього позитивного ( негативного) досвіду взаємодії.

2. Класифікація груп у психології

Міжособистісні стосунки - це суб'єктивні зв'язки і ставлення, які існують між людьми в соціальних групах. Групою називають спільність людей, об'єднаних численними та різноманітними більш-менш стійкими зв'язками. Сам термін "група" - італійського походження. За доби Відродження в Західній Європі так називали сукупність об'єктів на картинах художників. Потім цим терміном почали позначати конкретну сукупність людей, об'єднаних спільною метою, ідеєю, працею.

Особливу увагу у соціально-психологічному вивченні груп приділяють взаємостосункам, які в них складаються. Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці - у тому вигляді, в якому вони сформувалися на цей момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку, аналізують особливості наявної системи взаємин, в іншому - закони їхнього перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємно доповнюють один одного.

Уперше термін "групова динаміка" використав К. Левін у статті "Експерименти в соціальному просторі" (1939). Феномен групової динаміки в соціально-психологічній літературі немає однозначного визначення. Ми будемо розглядати групову динаміку як сукупність внутрішньо групових соціально-психологічних процесів та явищ, що характеризують весь цикл життєдіяльності малої групи і його етапи: утворення, функціонування, розвиток, стагнацію, регрес, розпад.

Поняття групової динаміки включає в себе п'ять основних елементів: цілі групи, норми групи, структура групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи.

Групова динаміка має безсумнівний інтерес для психології, оскільки, навчившись керувати її механізмами, можна розробляти та ефективно застосовувати в навчально-виховному процесі спеціальні технології формування, розвитку та зміни особистості і суспільних форм діяльності, а також вирішувати проблеми налагодження міжособистісних стосунків у групах.

Особливості перебігу процесів групової динаміки та психологічні характеристики міжособистісної взаємодії в групах дають змогу класифікувати їх на певні види.

За формою існування групи бувають умовними і реальними (контактними). Умовна група утворюється за певними зовнішніми ознаками, критеріями; її члени не взаємодіють як певне більш-менш стійке об'єднання (скажімо, всі відмінники старших класів середньої школи, усі фермери району, символічна збірна світу з футболу тощо). Окремі члени таких умовних груп можуть бути знайомі один з одним, мати певні міжособистісні стосунки, навіть підтримувати дружні взаємини, але всі вони не взаємодіють як ціле, як єдине автономне, у певному розумінні, об'єднання.

Члени реальних, контактних груп згуртовані насамперед саме спільною взаємодією, як певне об'єднання. До контактних груп належать малі групи. Під малими групами розуміють відносно стійке, нечисленне за складом, пов'язане спільною метою об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами. Усі, хто належить до них, знають один одного особисто і спілкуються між собою в процесі досягнення тієї чи іншої мети. Кількість членів малої групи, природно, не може бути менша від двох і не повинна перебільшувати 30-40 осіб.

Прикладом таких груп може бути сім'я, шкільний клас, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда тощо. Одна людина, звичайно, може входити до кількох груп (наприклад, школяр - член наукового гуртка, старший син у сім'ї, капітан спортивної команди, староста класу). Взаємини в малих групах, зазвичай, жорстко не регламентовані. У процесі внутрішньо групової взаємодії одні члени групи можуть надавати перевагу іншим, що виявляється у тіснішому спілкуванні; їхні комунікативні контакти забарвлені переважно позитивними емоціями й існують на особистісній чи діловій основі. Таке об'єднання називають первинним колом спілкування, або мікрогрупою. Емпіричний досвід показує, що склад такого об'єднання не перевищує 2-7 осіб. Члени таких об'єднань водночас лишаються і членами малої групи та більш чи менш тісно взаємодіють з рештою її учасників.

За способом створення групи поділяють на офіційні (формальні) та неофіційні (неформальні). Офіційні групи створюються на підставі наказу, розпорядження, штатного розкладу, юридичного акта. Наприклад, склад кафедри вищого навчального закладу, особовий склад військового підрозділу формуються відповідно за наказами ректора і командира військової частини; склад студентської академгрупи - за розпорядженням декана; шлюбні відносини чоловіка та дружини регламентуються юридичним актом тощо. У таких групах чітко регламентовано кількість її членів, а в деяких випадках - і тривалість існування. Скажімо, цілком зрозуміло, що тривалість існування студентської групи обмежується часом навчання у вищому навчальному закладі.

Неофіційна група виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації - симпатій, переконань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей у конкретних різновидах діяльності, певних захоплень у вільний від роботи час.

Асоціальні групи, норми поведінки і діяльності яких суперечать суспільно схвалюваним ціннісним орієнтаціям, здебільшого є неофіційними, неформальними. Справді, було 6 безглуздям припускати, що десь би було видано наказ про створення групи злодіїв, грабіжників, наркоманів.

Наголосимо, що поділ груп на офіційні та неофіційні має умовний характер. Дружна сім'я одночасно є офіційною і неофіційною групою; прихильники політичної партії часто створюють цілком офіційні її осередки; члени шкільного класу, студентської групи найчастіше підтримують між собою тісні емоційні неформальні взаємини, тобто одночасно є неформальними, неофіційними групами.

Психологічні дослідження міжособистісних стосунків у групах та особливості їхнього функціонування дають змогу виокремити три види груп залежно від рівня згуртованості їхніх членів.

Перший рівень згуртованості - дифузна група (за іншою термінологією - конгломерат). Вона майже не згуртована; існує найчастіше короткий час, склад членів - випадковий; домінують найпростіші взаємини за типом симпатій-антипатій. Мету функціонування такої групи точніше назвати не спільною, а однаковою, бо для її досягнення, зазвичай, не вимагається тісної інтеграції та взаємодії (напр., черга за квитками в кіно, на концерт). У членів дифузної групи практично завжди відсутня єдність глибинної мотивації діяльності. Один купує квитки на концерт, бо любить мистецтво, інший - щоб якось згаяти вільний час тощо.

Другий рівень згуртованості - асоціація (за іншою термінологією - кооперація). Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. В ній наявні як стосунки типу симпатій-антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність. Міжособистісні стосунки в такій групі опосередковані особистісне значущим для кожного її члена змістом групової діяльності.

Головна особливість асоціації (кооперації) полягає в тому, що її члени мають спільну мету, досягнення якої постійно вимагає тісної інтеграції та взаємодії (напр., функціонування творчої групи вчених, яка вирішує ту чи іншу складну наукову проблему).

Мотивація основного виду діяльності у членів асоціації (кооперації) збігається далеко не завжди. Скажімо, у шкільному класі одні учні добре вчаться, тому що їх цікавлять знання і приваблює передусім евристичний аспект навчання, інші - тому що планують вступати до вищого навчального закладу, треті - через примус з боку батьків. Зрозуміло, що така група прагнутиме досягти поставленої мети - отримати хороші знання, проте розбіжності в глибинній особистісній мотивації не дадуть змоги досягти найвищого рівня групової згуртованості з причини надто великих відмінностей у силі і якості емоційної стимуляції в основному виді діяльності - навчанні.

Третій рівень згуртованості - найвищий. У традиційній термінології - колектив (за A.B. Петровським). У такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Колектив має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу суспільно значущої (просоціальної) мотивації членів групи з основного виду діяльності.

До третього рівня згуртованості належить і корпорація - високоорганізована група, яку відрізняють замкнутість на власних групових інтересах, максимальна централізація та авторитарність керівництва. Часто така група протиставляє себе іншим соціальним спільностям, виходячи з вузько корпоративних інтересів. До таких груп можна віднести об'єднання підприємств-монополістів, кримінальні об'єднання, секти з антигуманною, анти людяною спрямованістю тощо.

Зрозуміло, що найскладніші суспільні проблеми найефективніше здатні вирішувати групи третього рівня згуртованості зі соціально-схвалюваними ціннісними орієнтаціями - колективи.

Серед різних видів груп окремо виділяють референтну групу. Референтна (еталонна) група - це реальна або умовна (уявлювана) група, погляди, норми якої є зразком для особистості. Особистість намагається входити в контактну, референтну для неї групу, норми, ціннісні орієнтації якої вона визнає, підтримує і вважає найоптимальнішими. Тоді суб'єкт не лише сам дотримується цих норм, а й спонукає до аналогічної поведінки інших. Буває так, що юнак є учнем шкільного класу, товаришує з однокласниками, але референтною для нього - є група друзів з мікрорайону, в якому він мешкає, чи спортивна команда, в яку він входить.

Інколи референтна група є умовною. Наприклад, для підлітка, такою може бути уявлювана група " крутих хлопців" - кіно герої бойовиків або "зірок естради" тощо. Частіше такі групи обирають для себе замкнуті, некомунікабельні, іитровертовані люди.

Соціально-психологічну основу всіх відносин, які складаються в групі утворюють прийняті в ній моральні цінності і норми. Цінностями є те, що в цій групі найбільш значуще, важливе, цінне. Із моральних цінностей, зазвичай, випливають ті норми, якими у своїх стосунках керуються члени групи. В управлінні діяльністю групи, норми виконують низку важливих функцій. Найістотніші з них - регулятивна, оцінна, санкційна і стабілізаційна.

Регулятивна функція норм полягає в тому, що вони визначають поведінку людей у групі і за її межами, задають зразки їхньої взаємодії і взаємостосунків, формують основні вимоги, які ставляться до членів цієї групи самими її учасниками.

Відповідність поведінки людини прийнятим у групі нормам істотно впливає на її становище в системі відносин цієї групи. Вплив цей багатогранний: з одного боку, якщо людина дотримується усталених і прийнятих у групі норм, то її авторитет підвищується; з іншої - визнання значущості людини, підвищення її статусу впливає на інших членів групи. Від цього частково починає залежати і сама сукупність норм і стосунків, які складаються в групі.

Уявлення про правильність чи неправильність групових ціннісних орієнтацій і норм певною мірою відносне. Воно буває різним і в людей, які цю правильність визначають. Те, що здається безумовно правильним учителю, може не здаватися таким учням і навпаки. У молодших школярів свої поняття про цінності, зазвичай, відмінні від того, що цінують старші учні чи дорослі люди. Тому в кожному конкретному випадку при визначенні групових норм, їхньої прийнятності чи неприйнятності доцільно попередньо уточнити суб'єкта, з позицій якого вони оцінюються.

Управління групою, її самоуправління, вплив на психологію і поведінку окремих членів групи, зазвичай, здійснюється і через офіційно призначених керівників, і через неофіційних лідерів, які мають авторитет і високий статус у групі. Авторитет лідера в групі буває не менш значним, ніж авторитет керівника. У житті будь-якої групи немало таких моментів, коли потрібно переконувати, а не наказувати, просити, а не розпоряджатися, і тут лідер незамінний. У ролі лідерів можуть виступати і офіційні керівники груп, хоча на практиці це трапляється рідко, тому що якості лідера і керівника, їхні внутрішньо групові функції можуть не збігаються чи навіть бути протилежними. Далеко не всі керівники, які успішно справляються з "діловими" функціями, так само успішно можуть справитися з проблемами міжособистісних стосунків у групі. Ця обставина і вимагає наявності в групі лідера поряд з офіційним керівником.

Особливу увагу, у соціально-психологічному вивченні груп і колективів приділяють взаємостосункам їх членів. У процесі розвитку групи взаємини в ній закономірно змінюються. На початковому етапі групового розвитку вони бувають відносно безликі, за несприятливих умов можуть ставати конфліктними, а за сприятливих - перетворюватися в колективістські. Усе це відбувається за порівняно короткий час, протягом якого самі індивіди, що утворюють групу, не можуть змінитися як особистості.

У кожної людини є свої позитивні і негативні риси, особливі переваги і недоліки. Те, якою стороною, негативною чи позитивною, вона виступає у взаєминах з людьми, залежить від цих людей і соціального оточення, від особливостей групи, в яку вона включена у цей момент часу. Іншими словами, поведінка людини в групі визначається не лише її особистісними рисами, й особливостями групи.

Помічено таку закономірність: що ближче за рівнем свого розвитку група перебуває до колективу, то сприятливіші умови вона створює для вияву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, що ближче у своєму розвитку група перебуває до корпорації, то більше можливостей вона виявляє для вияву в системі взаємостосунків гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих особистісних спрямувань.

Досліджуючи малі групи, психологи часто переконувалися в тому, що пізнання психологічних закономірностей взаємодії і взаємостосунків людей дає змогу підвищити ефективність групової роботи. Соціально-психологічні характеристики групи можна розділити на два класи: формальні, ті що описують структуру, способи організації спільної діяльності і спілкування людей, та змістові, які безпосередньо відображають взаємостосунки в цій групі: норми, ціннісні орієнтації, ролі, статуси, внутрішні настанови, лідерство.

Питання про ефективність групової роботи психологи пропонують вирішувати так. Якщо взяти за приклад питання успішної діяльності учнівського і педагогічного колективів, то до уваги беруть три основні критерії ефективності групової діяльності: освітній, професійний і виховний. Перші два критерії відображають спеціальні завдання, що стоять перед групами людей, які працюють у сфері освіти, а третій є загально соціальним. Усі три критерії відповідають основним цілям, які суспільство ставить перед системою освіти. Відповідність загальноосвітньому критерію шкільного класу на практиці можна перевірити за рівнем оволодіння змістом загальних навчальних дисциплін, за наявними в учнів знаннями, що виходять за рамки шкільної програми, за культурою їхньої поведінки загалом. Професійному критерію відповідає готовність учнів до вибору та успішної реалізації майбутньої професії. Рівень морального виховання визначають за переконаннями, ідеалами, моральними цінностями, нормами, що реалізуються в конкретній поведінці. У кожному окремому випадку для конкретної групи можна ввести додаткові критерії визначення ефективності її роботи.

Суттєве значення для успішної роботи групи мають і особистісні стосунки, що в ній склалися. Взаємні симпатії та антипатії, інтенсивність та емоційний фон міжособистісних контактів, інші форми взаємодії і взаємостосунків по-різному відображаються на ефективності групової роботи. Позитивні емоційні взаємини членів групи найчастіше сприяють їхній успішній спільній роботі. Однак у групах різного рівня соціально-психологічної зрілості ці взаємостосунки виявляють себе по-різному. При виконанні порівняно простих завдань, які є звичними для членів групи і не вимагають від них великих спільних зусиль, не викликають емоційної напруги, особисті взаємини істотно не впливають на результати групової роботи. Якщо ж групі потрібно виконати незвичні завдання, що вимагають складних, узгоджених дій, скоординованих зусиль, які породжують підвищену емоційну напругу, то краще в роботі виявляють себе більш розвинуті у соціально-психологічному плані групи.

Успіх роботи групи залежить і від організації її діяльності. Існує декілька форм організації:

- колективно-кооперативна, основана на тісній взаємодії і взаємозалежності учасників групи в роботі;

- індивідуальна, що базується на самостійній роботі кожного;

- скоординована, при якій кожний працює самостійно, але співвідносить процес і результати своєї роботи з діяльністю інших учасників групи.

Вибір тієї чи іншої форми організації спільної праці зумовлений двома чинниками: завданнями, які стоять перед групою і рівнем її соціально-психологічної зрілості. Здебільшого, за винятком деяких індивідуально-складних, творчих видів праці, перевагу віддають колективно-кооперативній формі організації спільної діяльності. Вона володіє потенційно максимальним нададдитивним ефектом, тобто найкраще мобілізує інтелектуальні, емоційні та фізичні ресурси членів групи, поліпшує можливості сприйняття, опрацювання інформації і прийняття оптимальних рішень. Ця форма організації роботи найкраще попереджує і можливість появи помилкових рішень. При складній творчій роботі перевагу мають індивідуальна і скоординована форми організації спільної діяльності, епізодично поєднувані з колективно-кооперативною формою організації праці.

3. Вплив спільності на індивіда

Загальна психологія, де осмислюється глибинна суть людини, властивості її як особистості, констатує, що "Я" живе не окремо, а у взаємодії, у спільному чи протилежному спрямуванні з іншими індивідами, які в міжособистісних стосунках демонструють особливості "власного Я".

Не можна зрозуміти окрему особистість, не збагнувши системи її відносин і зв'язків з іншими людьми. Адже, з одного боку, особистість - "продукт" таких зв'язків, а з іншого - їхній творець. Не можна зрозуміти як окрему людину, так і суспільство загалом, не маючи чітких уявлень про соціальне оточення, умови та особливості міжособистісної взаємодії і взаємовпливу людей у цьому суспільстві. Стосунки між людьми, їхня своєрідність на певних етапах як вікового, так і суспільного розвитку, є важливим чинником розвитку особистості.

Кожна людина, у конкретний момент свого буття взаємопов'язана з різними людьми та соціальними групами, вступає з ними у взаємодію у процесі виконання певних видів діяльності, тобто, виходячи з конкретних обставин, включена не лише в міжособистісні стосунки, а й у соціальні відносини. Це включення визначено поняттям "соціальна роль" (Д. Мід).

До характеристики ролі входять бажання, цілі, переконання та почуття, соціальні настанови, цінності та дії, що очікуються або приписуються людині, яка займає в суспільстві певне становище. Одні вимагають від особи виявлення відповідних форм поведінки у всіх ситуаціях (напр., роль батька, матері, дитини), інші обмежені специфічними соціальними умовами (напр., роль вчителя, учня тощо).

Є ролі соціально-психологічні, які хоч і залежать, однак прямо не стосуються інтересів суспільства, визначені ним менш формально. А є інституціолізовані (тобто закріплені правовими актами), з чітко визначеними правилами поведінки.

Крім того, є міжособистісні ролі, які характеризують статус і поведінку людини в системі групових взаємин на основі місця, яке вона займає в групі - наприклад, роль лідера. Лідер - людина, яка завдяки своїм особистим якостям (професійні, організаційні, комунікативні тощо) має найбільший вплив на членів соціальної групи. Для успішної міжособистісної взаємодії у процесі виконання спільної діяльності оптимальним для справи і психологічного клімату (атмосфери) в групі є ситуація, коли офіційний керівник і неофіційні лідери становлять ядро групи і мають спільні погляди на принципові питання її життєдіяльності (мета, засоби, способи, результат) і спільно ведуть групу до поставленої мети.

Роль можна розглядати також як уявлення про форми поведінки, яких очікують і вимагають від людини в наперед визначеній ситуації.

Кожна особистість, виконуючи певну роль, "інтерпретує" її на основі індивідуального розуміння, власного досвіду (знань, умінь, навичок), значущості останньої як для самої особистості, так і, відповідно, до бажання відповідати очікуванням інших. Наприклад, шкільні проблеми "педагогічно занедбаних" дітей можуть бути відображенням невисоких очікувань батьків та учителів щодо них, і це може діяти як негативне передбачення, яке само реалізується. Якщо ж дітям говорити, що вони здібні і можуть краще працювати (надаючи при цьому необхідну допомогу), то це може стимулювати їхню успішність у навчанні.

Група здійснює істотний вплив на психіку і поведінку індивіда. Частина особистих змін, породжених психологічним впливом групи зникає, як тільки людина виходить із сфери впливу групи, інші продовжують існувати і при певних умовах, закріплюючись, перетворюються в особистісні риси.

Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати її з власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з іншими. Тому важливе значення в міжособистісних стосунках має соціально-психологічна ідентифікація - уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію (децентрація). Це допомагає краще зрозуміти партнера зі взаємодії. З ідентифікацією тісно пов'язані емпатія та рефлексія, про які вже згадувалось у темі "Особистість".

Зміст міжособистісного сприймання обов'язково включає в себе інтерпретацію поведінки іншої людини. В буденному житті суб'єкту, зазвичай, не вистачає інформації про мотиви дій і вчинків тих, хто навколо, і тоді він вдається до приписування (атрибуції) причин їхньої поведінки. Приписування здійснюється або на основі подібності поведінки партнера зі спілкування з якимось іншим зразком з минулого досвіду суб'єкта сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, відповідних конкретній ситуації. У такому разі може діяти механізм ідентифікації.

Знання педагогом змісту та механізмів міжособистісного сприймання значною мірою полегшує йому налагодження комунікативних контактів зі своїми вихованцями і допомагає ефективніше коригувати в бажаному напрямі навчально-виховний процес.

Отже, можна з деякими застереженнями прийняти положення, що людина як особистість є продукт, результат численних групових впливів. Майже все, за винятком генетичних особливостей, у и психіці і поведінці складається і закріплюється під впливом участі в діяльності різних малих (сім я, клас) і великих (суспільство) груп. Кожна із значущих (референтних) соціальних груп робить свій внесок у психіку і поведінку особистості, який не є однозначно позитивним чи негативним, про що й свідчить наявність у різних людей індивідуальних переваг і недоліків.

Майже кожній людині є чому навчитися в інших людей, однак лише постійне спілкування індивіда з більш розвиненими, ніж він сам, особистостями, які володіють широким спектром знань, умінь і навичок, забезпечить йому можливість залучення до відповідних духовних цінностей.

Тільки через пряме спілкування і особисті контакти в групах одні люди передають іншим свій життєвий досвід. Усе, чим володіє сучасна людина, - від елементарних гігієнічних навичок і володіння мовою до моральних цінностей та здатності до різних видів діяльності, вона бере від інших людей. У що більшу кількість різних за рівнем розвитку і психологічними характеристиками груп у процесі своєї життєдіяльності входив індивід як активний їхній учасник, то більше у нього можливостей для набуття і вияву різноманітних особистісних якостей і властивостей. Особливо це стосується вищої духовної культури, яка передається від людини до людини тільки в результаті навчання і виховання, через безпосереднє міжособистісно-групове спілкування.

На психологію індивіда група впливає через систему відносин, яка в ній склалася, зокрема, через стосунки (взаємини ) цього індивіда з рештою учасників групи. Групові взаємини - виникають і здійснюються між членами групи під час їхніх контактів. Вони можуть стосуватися предметної діяльності членів групи, організаційної структури групової діяльності, міжособистісного спілкування. Об'єднувальним чинником групових взаємин є мета предметної діяльності групи, суспільно-ціннісні та особистісно значущі питання спільної життєдіяльності. Оскільки в різних відносинах індивіди проявляють як "позитивні", так і "негативні" риси, то для забезпечення переважно позитивного впливу групи на особистість важливо забезпечити сприятливі міжособистісні стосунки в групі (сім'ї, класі, школі та ін.)

Важливим чинником індивідуального психічного розвитку людини є її знання про саму себе, які вона може отримати лише від інших людей у процесі безпосереднього спілкування з ними. Група і люди, що її утворюють, є для індивіда своєрідним дзеркалом, кожне з яких по-своєму відображає його "Я". Точність, глибина відображення якостей особистості в групі прямо залежить від інтенсивності, відкритості, різнобічності спілкування цієї особистості з іншими членами групи.

Отже, для розвитку і формування індивіда як особистості група є незамінною. Те саме, але більшою мірою, стосується високорозвиненої групи - колективу, який в діяльності і розвитку кожної конкретної людини відіграє позитивну роль (A.C. Макаренко, В.О. Сухомлинський). Однак свою позитивну роль у розвитку особистості колектив реалізує лише тоді, коли психологічна і педагогічна теорія та практика колективу не стає предметом політичних маніпуляцій та ідеологічних вивертів (P.C. Нємов).

4. Сприймання і розуміння людьми один одного як аспект міжособистісних стосунків

У процесі людських взаємин важливе значення має сприйняття, оцінка і розуміння людьми один одного. Важко придумати більше покарання, писав У Джеме, ніж якби хто-небудь потрапив у спільність людей, де ніхто на нього не звертав би уваги. У цьому глибоко психологічному і життєво правдивому висловлюванні точно підмічено не лише потребу людини в увазі до себе з боку інших людей, а й у певному їхньому ставленні.

Один із механізмів сприйняття і розуміння людьми один одного отримав назву імпліцитна теорія особистості. її суть полягає в уявленні людини про те, як взаємопов'язані між собою риси характеру, зовнішній вигляд і поведінка людей. Виходячи з такого досвіду, індивід на основі зовнішнього вигляду іншої людини судить про наявність у неї певних особистісних рис, прогнозує її вчинки і завчасно, налаштовується на певні форми власної поведінки стосовно цієї людини. Такі уявлення складаються в процесі тривалого індивідуального досвіду спілкування з іншими людьми і стають досить стійкою структурою, яка визначає сприйняття людини людиною. Взаємодіючи потім з людьми, які зовнішньо чимось нагадують індивіду тих, враження про кого вже відклалися в його пам'яті, він несвідомо починає приписувати цим людям ті риси характеру, які входять у закріплену структуру його уявлень (каузальна атрибуція). Якщо ця структура правильна, то це сприяє швидкому формуванню точного образу іншої людини навіть при відсутності інформації про неї (стериотипізація). Це позитивний соціально-психологічний бік цього явища.

Однак коли структура неправильна, що трапляється досить часто, то це може призвести до побудови помилкового апріорного (наперед визначеного) образу іншої людини, що породжує неправильне ставлення до неї і, як наслідок, негативну відповідну реакцію з її боку. Оскільки це відбувається на підсвідомому рівні, то між людьми можуть виникнути неконтрольовані і некеровані взаємні антипатії, що часто є причиною расових, національних, соціальних і релігійних упереджень.

Ще одним чинником, який впливає на правильність сприйняття і розуміння людьми один одного, є ефект первинності (ефект ореола). Суть його полягає в тому, що перше враження про людину, перша інформація (позитивна чи негативна) про особистість здатна справити сильніший і стійкіший вплив на формування її образу, ніж наступна. Це відбувається принаймні на початкових етапах міжособистісних стосунків людей і може або ускладнювати їх, коли перша інформація виявляється неправильною, або, навпаки, сприяти швидкому й ефективному налаштовуванню людей один на одного, коли перша інформація була правильною.

З ефектом первинності логічно пов'язаний ефект новизни, що стосується останньої інформації (вражень) про людину (за винятком найпершого враження). Над цією інформацією індивід може спокійно подумати і оцінити її. Вона ніби витісняє з пам'яті (на певний час) те, що раніше було відомо про людину.

Існування цих феноменів зумовлюється однією із особливостей людської пам'яті, коли найкраще запам'ятовується та інформація, яка надійшла першою і останньою.

Як показують психологічні дослідження, при сприйнятті нової людини основну увагу ми звертаємо на ЇЇ обличчя (очі і губи) та руки (пальці). Однак, крім індивідуальних відмінностей, існують типові форми сприйняття і розуміння людини людиною, серед яких виділяють такі.

Аналітичний

Про психологічні особливості людини судять на основі попереднього аналізу її зовнішності (очі, руки, підборіддя, зачіска, одяг), пов'язуючи це з певними якостями особистості. Такий тип сприйняття переважно притаманний художникам і лікарям.

Емоційний

Модальність емоційного ставлення до іншої людини зумовлює приписування їй певних особистісних рис (позитивних чи негативних). Такий тип сприйняття трапляється переважно у дітей і підлітків або ж емоційно збудливих людей та людей з образним типом пам'яті і мислення.

Перцептивно-асоціативний

При сприйнятті іншої людини використовуються судження за аналогією. Цей тип міжособистісного сприйняття досить часто є у людей похилого віку, у тих, хто володіє багатим професійним і життєвим досвідом спілкування з різними людьми. Подібно сприймають і оцінюють інших ті, кому доводиться це робити в умовах дефіциту часу та інформації (керівники, педагоги, лікарі та ін.).

Соціально-асоціативний

Сприйняття та оцінення людьми один одного здійснюється на основі соціальних стереотипів. Базовою соціальною характеристикою може бути професія, соціальний статус, матеріальна забезпеченість, належність до певної соціальної, політичної, релігійної групи тощо. Цей тип сприйняття притаманний, з одного боку, керівникам, політикам, філософам, а з іншого - звичайним людям.

Для того, щоб правильно сприйняти та оцінити людину, потрібно уважно спостерігати за її поведінкою в тих ситуаціях, де вона найбільш різнобічно розкриває себе як особистість.

Це передусім, такі ситуації:

- в яких поведінка людини спрямована на досягнення цілей, що відповідають її найбільш важливим життєвим потребам та настановам (мотивам);

- які мають бути пов'язані з подоланням серйозних перешкод на шляху досягнення мети. До цих перешкод можуть бути включені і люди, чиї інтереси не повністю збігаються (протилежні) з інтересами цього індивіда;

- які включають три основні сфери людської діяльності: навчання, спілкування і трудову діяльність, оскільки в кожній з них виявляються суттєві і різні сторони та властивості особистості. Існують чинники, які заважають правильному сприйняттю та оцінюванню людьми один одного, що не сприяє їхній успішній взаємодії.

До них належать:

- невміння розрізняти ситуації спілкування за такими ознаками, як: цілі і завдання людей у процесі спілкування, їхні наміри та мотиви,, форми поведінки, які застосовуються для досягнення поставлених цілей тощо;

- наявність попередніх настанов, оцінок, переконань, які є у людей ще до моменту їхньої реальної взаємодії;

існування вже сформованих стереотипів, коли партнера по взаємодії оцінюють ще до того, як про нього отримано достовірну інформацію і до моменту реальної взаємодії;

- відсутність бажання і звички прислуховуватися до думки інших людей при оцінюванні партнера міжособистісної взаємодії;

- незмінність суджень і думок про людину, незважаючи на наявність нової, ширшої, різнобічної інформації про неї, яка з'являється з часом.

Отже, пояснити поведінку людини можна лише через глибокий аналіз загальної соціальної ситуації розвитку, в яку людина потрапляє з моменту народження. Ця ситуація - складне переплетіння суспільних відносин та міжособистісних стосунків, у які особистість входить з певним запасом природних, психічних та духовних сил і потенцій. Становлення, розвиток людини як особистості - це її включення в суспільне буття, яке починається з моменту, коли індивід виявляє себе у ставленні до інших людей. Розвиток тієї чи іншої форми міжособистісної взаємодії та спілкування веде до формування "соціального" характеру як стійкої та чітко вираженої системи орієнтацій людини у суспільстві. Це сходження людини по шляху власного особистісного становлення складне та суперечливе і вимагає від неї активних зусиль.

Література

1. Агеев B.C. Психология межгруппових отношений. - М.: Изд-во МГУ, 1983.

2. Андреева Г.М. Атрибутивные процессы в условиях совместной деятельности // Общение и оптимизация совместной деятельности.-М., 1987.

3. Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений в малих группах: Общение и возрастные особенности. - Минск: Изд-во БГУ, 1976.

4. Мясищев В.Н. Психология отношений: избранные психологические труды / Под ред. A.A. Бодалева, гл. ред. Д.И. Фельдштейн. - М.; Воронеж: Изд-во Ин-т практ. психологии: НПО "МОДЭК", 1995.

5. Обозов H.H. Психология межличностных отношений. - К.: Лыбидь, 1990.

6. Петровский A.B. Психология о каждом и каждому о психологии. -М.: РОУ, 1996.

7. Психология человеческого взаимопонимания / Е.И. Головаха, Н.В. Панина. - К.: Политиздат Украины, 1989.

8. Психология межличностного познания / Под ред. A.A. Бодалева. -М.: Педагогика, 1981.

9. Психология: Словарь / Под общ. ред. A.B. Петровского, М.Г. Яро-шевского. 2-е изд, испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990.

10. Психология личности: словарь-справочник / Под ред П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2001.

11. Рождественская H.A. Роль стереотипов в познании человека человеком // Вопросы психологии. - 1986. - № 4. - С. 69-76.

12. Сушков И.Р. Психология взаимоотношений. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 1999.

13. Фернхем А., Хейвен П. Личность и социальное поведение. - СПб.: Питер, 2001.

14. Шакуров Р.Х. Социально-психологические основы управления: Руководитель и педагогический коллектив. - М.: Просвещение, 1990.

Размещено на Allbest.ru