Порівняльна характеристика розвитку психіки та свідомості у людини та тварин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Поява і розвиток форм психічного відображення у тварин

Розвиток - це рух від простих форм і структур до вищих, більш складних.

Розвиток життя, наприклад, це не коловорот подій, а послідовний процес, рух від найпростіших до дедалі складніших форм життя. Цей розвиток пов'язаний з ускладненням зв'язків, форм руху матерії, будови матеріальних систем.

Процес розвитку природи не можна уявити собі у вигляді прямої лінії. У своєму розвитку вона, як говорив О.І. Герцен, ніби "кидається в різні боки і ніколи не йде правильним маршем вперед". Це й зумовило всю багатоманітність форм існування матеріальних тіл та явищ. Так, наприклад, розвиток органічної матерії пішов тисячами напрямів і дав незмірне багатство видів рослинного і тваринного світу. Еволюція людини - лише одна з ліній розвитку органічного світу.

Учені матеріалістичного напряму розглядають психіку людини як властивість високоорганізованої матерії, яка є продуктом тривалого (мільйони років) розвитку. Виникнення і розвиток психіки пов'язані з виникненням і розвитком органічної природи. Розвиток живої природи, розвиток психіки йде від елементарних, найпростіших форм до вищих проявів у людини логічного мислення, свідомості.

Історія розвитку психіки людини мала передісторію, пов'язану з біологічною еволюцією живих організмів.

Для розуміння передісторії розвитку свідомості велику роль відіграло вчення Ч. Дарвіна (еволюційна теорія), який розкрив основні шляхи розвитку природи, її закономірності. Проте, аналізуючи проблему виникнення людини, Ч. Дарвін не зміг з'ясувати рушійних чинників розвитку, під впливом яких тваринний предок людини перетворився в живу істоту. Він припускав, що людина виникла за біологічними законами природного добору, але не зміг піднятися до розуміння провідної ролі суспільного виробництва, яке створює нові, відмінні від біологічних, соціально-історичні закони розвитку.

Для розуміння того, як виникла психіка людини, її свідомість, необхідно розглянути, як вона зароджувалась у процесі еволюції живих форм, як протягом багатьох мільйонів років розвивалась від найпростіших, елементарних форм до вищих.

Досліджуючи природу матерії, вчені-матеріалісти вивчають різні форми руху матерії, оскільки рух є способом існування матерії, її внутрішньою властивістю. Нерухомої матерії не існує взагалі. В стані руху, змін і розвитку перебуває у Всесвіті все, вся органічна й неорганічна природа.

Усім видам матерії, починаючи від неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією - людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії: відображення проявляється в здатності реагувати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу та форми існування матерії. Вищою формою відображення є психічне відображення, а вищою формою психічного відображення -свідомість.

Така точка зору виникла не відразу.

Можна виділити кілька підходів до розв'язання проблеми виникнення психіки:

1) "антропопсихізм", в основі якого лежить думка, яка походить ще від Р. Декарта і підтримується деякими вченими і сьогодні, про те, що психіка властива лише людині;

2) "панпсихізм" Ж.Б. Робіне, Г. Фехнера та ін., які вважали психіку властивістю будь-якої матерії;

3) "біопсихізм" - визнання психіки як властивості лише живої матерії (Т. Гоббс, В. Вундт, Е. Геккель та ін.);

4) концепція "нейропсихізму", висунута Ч. Дарвіном і Г. Спенсером, яка набула найбільшого поширення як у сучасній фізіології, так і в психології. За нею психіка властива не будь-якій взагалі матерїї і не тільки живій, а лише організмам, що мають нервову систему.

У неживій природі відображення може проявитися як механічна, фізична чи хімічна взаємодія тіл або речовин (хвиля і камінь, сонячний промінь і поверхня води, озон після грози тощо).

З появою життя на Землі жива матерія набуває особливих властивостей. Загальною властивістю всіх живих організмів є подразливість - здатність живого організму реагувати на зовнішні впливи середовища певними біологічними процесами. Подразливість є необхідною умовою обміну речовин між організмом та середовищем. Це біологічна форма відображення.

Розглянемо, як вона виявляється.

Тварина відповідає активністю (зовнішньою і внутрішньою) на прямі впливи, які самі по собі позитивно чи негативно впливають на організм. Так, наприклад, поживні речовини, розчинені у воді, викликають в інфузорії процес асиміляції, тобто їхнє засвоєння. Дотик стороннього тіла до оболонки амеби викликає процес захоплення (незалежно від властивостей цього тіла).

Таким чином, з виникненням життя відображення стає якісно іншим. У неживій природі об'єкт залишається пасивним щодо впливів, а в живій природі істоти проявляють активність, вони вибірково реагують на впливи внаслідок здатності до саморегуляції.

Зазначимо, що останнім часом з'являються публікації про те, що рослинам властиві складні форми реагування на зовнішні впливи. Елементарні рухи, здійснювані рослинами, називаються тропізмами (соняшник повертається за сонцем; мімоза згортається при дотику; росянка, піймавши в полон комаху, закриває пелюстки квітки тощо).

Описуються і складніші прояви реагування рослин. Відомо, що за допомогою електродів, прикріплених до рослин, можна визначити їхню біоелектричну активність. Якщо поряд, з рослиною, до якої прикріплено електроди, зламати іншу, то фіксується збільшення біоелектричного потенціалу. Більше того, повернення до столу з рослинами того, хто зламав цю квітку, знову викликає таку ж реакцію, ніби рослина "пізнає" його. Аналогічну реакцію спостерігали у рослини, коли в її присутності опускали в окріп креветку. Звичайно, подібні явища вимагають експериментального масового підтвердження, проте вони свідчать про складність вияву форм відображення.

Подразливість є основою появи більш високого рівня відображення - психічного.

Психічне відображення виникає на певному етапі розвитку тваринного світу у формі здатності відчувати.

Здатність відчувати - чутливість - проявляється в реагуванні на такі впливи середовища, від яких безпосередньо життя організму не залежить, але які сигналізують про біологічно значущі впливи середовища. Наприклад, вібрація павутини, викликана потраплянням у неї комахи, не має прямого відношення до потреб павука, проте вона є для нього сигналом наявності поблизу їжі. Легке шарудіння для жаби саме собою не підтримує її життя й не є шкідливим для нього, але становить для неї сигнал про наявність їжі чи небезпеки. Роль сигналу можуть виконувати звуки, запахи, кольори та інші якості предметів і їхнє поєднання.

Виникнення у тварини здатності розрізняти окремі подразники, що відіграють сигнальну роль у пристосуванні її до зовнішнього середовища, є початком розвитку психіки.

Завдяки здатності відображати принаймні елементарні зв'язки між подразниками виробляється механізм передбачення очікуваної події. Це забезпечує можливість приготуватися до відображення впливу, який має відбутись (випереджувальне відображення). Наприклад, комахи за запахом, звуком знаходять їжу, особин протилежної статі; звуки і запахи є для них сигналом небезпеки тощо.

Отже, психіка виконує сигнальну функцію в пристосуванні тварин до зовнішнього середовища.

Поява і розвиток чутливості - нового рівня відображувальної діяльності - нерозривно пов'язані з ускладненням способу життя тварин і розвитком у них нервової системи, органів чуття та органів руху.

Удосконалення тілесної організації тварин під впливом способу їхнього життя відбувалось у двох протилежних напрямах: по-перше, в бік дедалі більшої спеціалізації органів чуття (зорового, слухового, нюхового, смакового тощо) та органів руху (ніг, крил); по-друге, в бік централізації нервової системи: від сітчастої (медуза), вузлової (черви, комахи) до нервової системи хребетних.

У хребетних дедалі активніше розвиваються головний мозок і його вищий відділ - кора головного мозку. Збільшення об'єму й ролі кори головного мозку називається кортикалізацією. Що більшого розвитку досягає нервова система і мозок тварини, то вищий рівень її психіки.

Увесь тривалий процес психічного розвитку складається з двох якісно відмінних періодів:

- розвиток психіки у тварин, який підлягає законам спадковості, мінливості та природного добору;

- розвиток психіки - свідомості у людини, який визначається суспільно-історичними закономірностями.

О.М. Леонтьєв в книзі "Проблеми розвитку психіки" запропонував гіпотезу про стадії та рівні розвитку психічного відображення від найпростіших тварин до людини. Пізніше її було уточнено на основі новітніх зоопсихологічних даних і розвинуто в працях радянського психолога К.Є. Фабрі. Згідно з поглядами Леонтьєва-Фабрі про розвиток психічного відображення і поведінку від тварин до людини сформовано таблицю "Стадії та рівні розвитку психіки і поведінки тварин" (див. табл. 1).

Таблиця 1. Стадії та рівні розвитку психіки і поведінки тварин (За О.М. Леонтьєвим та К.Е. Фабрі)

Стадії та рівні психічного відображення, його характеристика	Особливості поведінки, що відповідають заданій стадії та рівню	Види живих істот, які перебувають на цьому рівні
І. Стадія елементарної сенсорної психіки.
А. Нижчий рівень Примітивні елементи чутливості. Розвинена подразливість	А. Чіткі реакції на біологічно значущі властивості середовища через зміну швидкості напрямку руху. Елементарні форми рухів. Слабка гнучкість поведінки. Несформована здатність реагування на біологічно нейтральні, позбавлені життєвого значення властивості середовища. Слабка, нецілеспрямована рухова активність	А. Найпростіші. Багато нижчих багатоклітинних організмів, які живуть у водному середовищі
Б. Вищий рівень Наявність відчуттів. Поява найважливішого органа маніпулювання - щелеп. Здатність до формування елементарних рефлексів	Б. Чіткі реакції на біологічно нейтральні подразники. Розвинена рухова активність пов'язана з виходом з води на сушу. Здатність уникати несприятливих умов середовища, відходити від них, вести активний пошук позитивних подразників. Індивідуальний досвід та навчання відіграють незначну роль. Головне значення в поведінці мають жорсткі вроджені програми	Б. Вищі (кільчасті) черви, черевоногі молюски (слимаки), деякі інші безхребетні
II. Стадія перцептивної психіки
А. Нижчий рівень Відображення зовнішньої дійсності у формі образів предметів, інтеграція, об'єднання властивостей, які впливають на цілісний образ. Головний орган маніпулювання - щелепи	А. Формування рухових навичок. Переважання ригідних, генетично запрограмованих компонентів. Рухи достатньо різноманітні, складні (пірнання, повзання, ходіння, біг, стрибки, лазіння, літання тощо). Активний пошук позитивних подразників, уникнення негативних, розвинена захисна поведінка	А. Риби та інші нижчі хребетні, а також частково деякі вищі безхребетні, членистоногі та головоногі молюски. Комахи
Б. Вищий рівень Елементарні форми мислення (розв'язання завдань). Вироблення певної "картини світу"	Б. Високорозвинені інстинктивні форми поведінки. Здатність до учіння	Б. Вищі хребетні (птахи, деякі ссавці)
В. Найвищий рівень. Виділення у практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідницької, підготовчої фази. Здатність розв'язувати одне й те саме завдання різними методами. Перенесення віднайденого принципу розв'язання завдання в нові умови. Створення і використання примітивних знарядь. Здатність до пізнання довкілля незалежно від наявних біологічних потреб. Бачення і врахування причинно-наслідкових зв'язків між явищами.	В. Виділення спеціальних органів маніпулювання: лап і рук. Розвиток дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше набутих знань, умінь і навичок	В. Мавпи

У процесі біологічної еволюції тварин виділяють (О.М. Леонтьєв) три якісно відмінні стадії розвитку психіки:

- стадія елементарної чутливості - сенсорна;

- стадія предметного сприймання - перцептивна;

= стадія найпростішої інтелектуальної поведінки.

На стадії елементарної сенсорної психіки тварина реагує лише на окремі впливи на неї властивостей предметів зовнішнього світу, які мають для неї певне біологічне значення, тобто вони пов'язані з тими впливами, від яких залежить реалізація основних біологічних функцій тварини. Відображення дійсності на цьому етапі представлене у формі елементарних відчуттів. Сенсорне відображення спостерігається у тварин з сітчастою та вузловою нервовою системами. Вони виділяють із середовища окремі властивості: вібрацію, звуки, запахи, кольори, які мають для тварин відображувальне аналітичне сигнальне значення і орієнтують тварин у зовнішньому світі (гусінь згортається у відповідь на дотик; бджола летить на квіти за запахом). Дотик та запах сигналізують про інші життєво важливі впливи.

На перцептивній стадії психічного відображення перебувають усі ссавці, що мають достатньо розвинений головний мозок. Його відображальна функція багатша, а регулятивна - досконаліша. Для цієї стадії характерна здатність до синтетичного відображення різних властивостей одного об'єкта, часто складного (собака впізнає господаря за низкою ознак: голос, одяг, запах). Формується уявлення, удосконалюється пам'ять. Але одні з властивостей об'єкта є для тварин більш значущими (як сигнал), тоді як інші відіграють меншу роль.

Для розвитку психіки велике значення має спосіб життя тварин. Птахи, риби, які живуть в одноманітному середовищі, мають менш розвинену психіку, ніж багато наземних тварин.

Провідною для цих тварин є, як і на попередній стадії, інстинктивна діяльність, але зворотна реакція виникає на речі, образи. Є органи сприймання, які працюють на основі взаємодії групи аналізаторів. Виникає реакція на дистантні подразники: у собаки виробляється рефлекс на дзвінок та їжу. їжу показували в іншій кімнаті і лише потім давали дзвінок - собака відчиняв двері й сам знаходив їжу. Цей приклад свідчить про те, що на цій стадії у тварин є образ, уявлення, пам'ять, а також здатність реагувати на властивості, які визначають спосіб дії, операції, що дає початок розвитку нової форми закріплення досвіду тварин - навичок.

Найбільш організовані тварини підіймаються ще на одну стадію розвитку - стадію інтелекту, яка характеризується складними формами відображення дійсності.

Суттєвою для цієї стадії розвитку психіки є здатність розв'язувати так звані "двофазні" завдання. На фазі підготовки дії тварини керуються не самим предметом, на який вони спрямовані, не кінцевою метою, а тим, що є лише засобом досягнення цієї мети. Друга фаза "діяльності" спрямована вже безпосередньо на той предмет, який є її безпосереднім чинником. Одне й те саме завдання може розв'язуватись різними способами з використанням різних операцій.

Інтелектуальна поведінка тварин характеризується такими основними ознаками:

- за складних умов тварини після багаторазових "спроб і помилок" знаходять рішення;

- якщо поставити тварину в аналогічні умови - відразу знаходять рішення;

- якщо умови дещо видозмінити - знаходять рішення, а це означає, що їм властиве перенесення;

- розв'язують "двофазні завдання" (деякі психологи стверджують, що мавпи можуть розв'язувати і "трифазні завдання", що є уже орієнтовною основою діяльності).

Водночас у нестандартних ситуаціях яскраво проявляються обмеження інтелектуальної поведінки тварин. Так, у відомому досліді з мавпою, яка гасила вогонь водою з бака, за зміни умов (вогонь знаходився на плоті посеред річки, а бак з водою на іншому плоті, до якого важко було дістатися) вона намагалася розв'язати завдання старим методом - діставалася до бака з водою замість того, щоб скористатися водою з річки.

2. Механізми відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки

На сенсорній стадії, під впливом повторення з покоління в покоління умови життя, дії, корисні тваринам, спадково закріплювались і набули вродженого безумовного характеру. Безумовні рефлекси - це вроджені видові рефлекси. Захисні, орієнтовні та інші рефлекси забезпечують розпізнавання необхідних подразників і задоволення життєво важливих потреб. Звичайно, аналізатори сприймають і інші подразники, індиферентні для організму, але видовий досвід не може використати цю інформацію і вона для нього втрачається. Безумовні, рефлекторні дії, поступово ускладнюючись, набувають форми інстинктів.

Інстинкт - це ланцюжок безумовних рефлексів, вроджена, видова форма поведінки тварин. Це жорстка програма поведінки в разі дії певного подразника. Якщо ж характер дії подразника змінюється, тоді неминуча смерть, оскільки пристосування до нових умов немає. Цей недолік компенсується величезною швидкістю розмноження і численним потомством, що вимагає швидкої зміни поколінь, а отже - короткої тривалості життя кожної особини. Через таку короткочасність організм має бути наділений всіма формами поведінки вже при народженні: одноденці (вид метеликів) навчатись ніколи.

Французький сільський учитель Жюль Фабр, який прославився в кінці минулого століття кропіткими спостереженнями за комахами, писав так: "Інстинкт усе знає в тій незмінній галузі дій, яка йому визначена; інстинкт нічого не знає поза цією галуззю. Його призначення - бути водночас щонайбільшим ясновидцем знання і дивовижною непослідовністю безглуздості, залежно від того, діє тварина в умовах нормальних чи випадкових".

Ось одне з його спостережень. У земляної оси церцеліс є такий ритуал: піймавши здобич, вона підтягує її до нірки, залишає біля входу і заповзає до своєї нірки, щоб оглянути її, після чого повертається і затягає туди здобич. Поки оса оглядала нірку, дослідник відсунув здобич. Повернувшись і не знайшовши здобич там, де залишила, оса почала оглядати територію довкола. Знайшла, віднесла до нірки і знову, залишивши, полізла всередину. Сорок разів дослідник повторював одне й те саме, і стільки ж разів невтомно діяла оса. психічний відображувальний свідомість

Інстинкт - це незмінна програма: птахи будують гнізда, характерні лише для цього виду, причому навіть особини, вирощені в інкубаторі, приступали в певний час до будівництва властивих саме цьому виду гнізд.

Запускається ця програма певними сигналами. Так, ягня реагує на затемнення лоба. Якщо йому встромити в рот соску з молоком, воно не буде смоктати, але якщо при цьому долонею прикрити лоба, відразу з'являються смоктальні рухи. "Вмикає" відповідну програму видової поведінки так званий вроджений пусковий механізм. Подібні механізми регулюють не лише дії новонароджених, але й складну поведінку дорослих особин (наприклад, під час шлюбних ігор чи під час турботи про малят).

Інстинктивну форму поведінки можна запустити, пред'явивши тварині об'єкт, схожий на той, який необхідний. Це явище імпринтингу, яке відкрив австрійський дослідник К. Лоренц. Курчата ходять за квочкою, але інкубаторські курчата так само реагують на господиню, не звертаючи уваги на квочку. Лоренц довів, що імпринтинг можна викликати будь-яким предметом, який першим потрапляє в поле зору курчат, і цей результат є постійним. Значення імпринтингу велике, особливо для збереження потомства. Завдяки йому діти пізнають своїх батьків серед інших родичів. У природних умовах першим рухомим об'єктом, який потрапляє в поле зору малюків, є мама, і саме її образ стає тією моделлю, на основі якої засвоюються і проявляються властиві цьому виду форми поведінки. Характерно, що процес імпринтингу можливий лише протягом певного, обмеженого в часі періоду, який називають критичним.

Інстинктів надзвичайно багато, але зрештою в їхній основі лежать два: інстинкт самозбереження й інстинкт продовження роду.

Перцептивна стадія розвитку психіки у тварин характеризується оволодінням тваринами індивідуальними формами поведінки. Зміни умов існування плазунів і особливо ссавців висунули високі вимоги до організму з точки зору його пристосування до зовнішнього середовища. Змінювалися будова тіла тварин і функції їхньої нервової системи. Відбулася подальша диференціація органів чуття, особливо для сприймання сигналів на відстані, а також тих органів руху, якими можна користуватися.

Розвивалась аналітико-синтетична діяльність кори: відображається сукупність властивостей, цілісні предмети. З'явилися індивідуально набуті й закріплені вправлянням способи поведінки тварин -навички.

Усім відоме дресирування тварин якраз і спрямоване на формування навичок. Навички спираються на інстинкти: що краще ми знаємо інстинкти тварин, то легше вдається виробити відповідні навички (наприклад, мисливські навички у собаки, спираючись на її орієнтувальний рефлекс). Навички формуються і в природних умовах життя: вовки в полі йдуть жертві навперейми, а в лісі нападають із засідки.

Фізіологічною основою навичок є тимчасові нервові зв'язки в корі головного мозку, які закріплені шляхом повторення, - умовні рефлекси.

Для утворення умовного рефлексу необхідні збіг у часі індиферентного та безумовного подразників, випередження індиферентного в часі та певна кількість повторень.

Формування навичок є научінням. Для цього необхідні певні умови, зокрема вроджена схильність тварини до таких дій (наприклад, щоб виробити рефлекс на команду "Дай лапу!" для передньої лапи, потрібно 10-12 підкріплень, а задньої - 100).

Навички можуть суттєво відрізнятися одна від одної: в одному випадку за своїм автоматизмом вони наближуються до інстинктів (зайці - барабанщики в цирку), а в іншому - до інтелектуальної поведінки (прив'язаний собака дістає їжу не лише передньою лапою, а й задньою, відвернувшись і таким чином наблизившись до їжі на довжину власного тулуба).

Особливістю навичок є очікування (передбачення) результату, контроль досягнутого ефекту (пацюк тисне на педаль, поки не з'явиться їжа), а також відображення загальної ситуації.

Що вище в еволюційному ряду стоїть тварина, тим більш складними і гнучкими виявляються утворені умовні зв'язки, то різноманітніші рухові програми.

Водночас навички - це достатньо консервативна форма поведінки. Утворившись, вони довго зберігаються, навіть якщо необхідність у них щезає.

Навички можуть блокувати, гальмувати прояви вродженої форми поведінки. Так, навчений собака бере їжу лише з рук господаря, долаючи надзвичайно сильний їстівний інстинкт.

На певному етапі еволюції виникає нова форма психічного відображення - інтелектуальна поведінка тварин, її основу становить відображення складних відношень між окремими предметами. Ворони, кішки, собаки тощо передбачають результат ситуації (наприклад, чекають їжу в кінці трубки), а це вже тип розумної поведінки. При цьому виконується складне пізнавальне завдання: вловлюються відносини між предметами, прогнозується розвиток подій, передбачається результат. Тобто здійснюється цілісне відображення не лише окремих ознак предметів, але й ситуації в цілому, зв'язків між окремими об'єктами.

Найбагатший фактичний матеріал для характеристики інтелектуальної поведінки тварин отримано на мавпах (H.H. Ладигіна-Коте, Н.Ю. Войтоніс та ін.). їм властива так звана "безкорислива допитливість" (І.П.Павлов), "дослідницький імпульс" (Н.Ю.Войтоніс), який має біологічні корені, адже в їхньому "меню" налічується 81 назва.

Для приматів характерні й інстинктивні форми поведінки (маленьке мавпеня так само любить маму з ганчірки, як і свою, оскільки її м'якість викликає в нього почуття комфорту), але часто інстинктивна поведінка мавп залежить від зовнішніх умов.

За змістом інтелектуальна поведінка тварин має дві фази: підготовчу і фазу здійснення. Перш ніж діяти, тварина детально вивчає ситуацію, робить перерви, проявляє ознаки сумніву, вагань, після чого вже без зайвих рухів робить спробу миттєво вирішити проблему. Якщо спроба виявляється невдалою, швидко робить нову і в якийсь момент раптово і швидко виконує необхідні дії, які згодом легко переносяться в нові умови.

Вирішення інтелектуальних завдань має опосередкований характер, тобто воно базується на досягненні одних речей через використання їхнього відношення до інших речей (а не до організму).

Інтелектуальна поведінка виникає тоді, коли є якесь утруднення, але у тварин така поведінка не має тяглості в часі: вони живуть однією миттю. Це поведінка, а не діяльність. Виготовлені "знаряддя" вони не зберігають на майбутнє. Інтелектуальні дії мавп відбуваються у вигляді конкретного практичного мислення в процесі орієнтувального маніпулювання.

Таким чином, усі форми відображення (тропізми, інстинкти, навички, інтелектуальні дії) різко не розмежовуються. Існує єдина безперервна лінія розвитку у тваринному світі (інстинкти обростають навичками, навички переходять в інстинкти). Однак конкретні прояви демонструють перервність: в одних видів тварин переважають інстинкти, в інших - утворені в особистому досвіді асоціації.

3."Мова" і спілкування тварин

Більшість тварин з метою виживання об'єднуються в групи з особинами свого виду. Взаємовідносини "суспільних" тварин сягають високого рівня складності й характеризуються своїми нормами співжиття, високорозвиненими інстинктивними реакціями на форми поведінки та системами сигналізації для передачі інформації (їх умовно називають "мовою" тварин). Що краще розвинутий той чи інший орган чуття, то частіше тварина вдається до нього для передачі інформації.

"Мова" запахів.

"Мова" запахів - найдавніша, мабуть, з усіх "мов", адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої дороги мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці.

У джмеля головне призначення пахучих залоз - подати звістку про себе джмелихам. Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів, комах, павуків.

У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла. Антилопи позначають сучки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча.

Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та його родичі знаходять здобич головно завдяки органам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту.

З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.

"Мова" звуків.

Звуковий код тварин дуже різноманітний. Найчастіше ми чуємо "пташину розмову". Треба розмежовувати пісню птахів і сигнали, які вони подають у різних випадках життя. Звуки можуть мати різне значення залежно від тональності. Наприклад, у свійських гусей звуки "га-га-га" означають заклик іти швидше; "га-га-га-га-га-га" - "затримуємося тут"; коротке уривчасте ґелґотання - сигнал тривоги;

голосне ґелґотання, що переходить у тихе, ледь чутне, показує, що птахи задоволені. Розгнівані гуси сичать і витягують шию вперед. Співати птахи навчаються у родичів. Зяблик чи канарка, які виросли на самоті і не чули пісень старших птахів, ніколи не співатимуть правильно.

"Мова" звірів складається з небагатьох "слів", якими передаються задоволення, страх, жах, лють, перехід у напад та інші емоційні стани.

Тварини, які живуть угрупованнями, балакучіші від одинаків, адже їм є про що "поговорити" один з одним.

Серед мавп є і зовсім мовчазні (горили), і дуже балакучі (у словнику шимпанзе 35 звуків, у гамадрилів - 40, гібони можуть співати чистими голосами, близькими до голосу людини).

Океанічні ссавці також не безмовні. Звуки подають усі кити, та "найговіркішими" виявилися дельфіни. Вони вдаються до звукових сигналів найрізноманітнішої частоти. Подані ними ультразвуки слугують головно для ехолокації. Між собою дельфіни "перемовляються" мовою свистів (інфразвуки) і хвилями, що близькі за частотою до коливань, які сприймає вухо людини.

Під час дресирування дельфіни надзвичайно швидко навчаються вимовляти слова й навіть окремі короткі фрази людською мовою. Здатність дельфінів до імітації звуків навіть вища, ніж у папуг. Дельфін на ім'я Ельвар навчився вимовляти своє ім'я, слова "більше", "менше", "хлюпни води", "припини це" та інші, та це, звичайно, не є осмислена людська мова, а лише імітування звуків.

Не має сенсу і приказка "німий, як риба": для передачі звуків у більшості риб пристосований плавальний міхур.

"Мова" жестів.

Рідко звуковий сигнал тварин не супроводжується якимись жестами. А іноді "німа розмова" зрозуміла і без будь-яких слів.

Бджоли-розвідниці передають інформацію танцем: прилетівши до вулика, бджола на сотах робить швидкі колові рухи і водночас крутить черевцем. Якщо корм зовсім близько від вулика, то вона описує криві, близькі до літери О, а коли далі - то схожі на вісімку. Ритм танцю і частота покручувань черевцем дають знати іншим членам сім'ї, чи далеко до корму і чи багато його. Напрямок визначається за кутом нахилу осі описуваної фігури відносно вертикалі. Цей кут відповідає кутові між напрямком на сонце і на джерело корму.

Різноманітними є жести, рухи і пози птахів у шлюбний період. Деякі птахи підносять один одному подарунки (рибу, водорості, ягоди, гілочки), що мають символічне значення. При цьому вони набирають найрізноманітніших поз.

Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст. Під час бійки деякі птахи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й того ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому випадку присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, підставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможена чайка.

У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене".

Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодушний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом".

У козулі хвіст служить своєрідним семафором, її хвіст знизу білий, і, тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підкладкою до дітей. У заростях він маячить, як біла хустинка, показуючи недосвідченим козенятам шлях.

Різноманітними є погрозливі жести у тварин: вишкіряння зубів, вигинання спини дугою, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.

У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в процесі еволюції.

"Мова" фарб і вогників.

За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його, маскуються, підкрадаючись до здобичі, "говорять".

Найяскравішого забарвлення набуває багато птахів та риб у шлюбний період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають, що яскраве забарвлення самця потрібне, щоб "полонити" самиць, інші гадають, що це турнірна зброя, яка відлякує суперника, чи просто розпізнавальна ознака. Те, що забарвлення може слугувати "посвідченням особи", незаперечне. Щойно вилупленим пташенятам чайки показували грубу подобу голови матері, вирізану з картону. Якщо дзьоб такої картонної моделі буде жовтий з червоною плямою на кінці, як у справжньої чайки, то він викличе різку прохальну реакцію у пташенят. А коли дзьоб буде без червоної плями, то реакція виявиться втричі слабшою.

Органи та "ліхтарики" також виконують різні функції - від освітлення для полювання та застереження до запрошення на побачення.

Багато тварин ведуть зграєвий і стадний спосіб життя, який має багато переваг і під час пошуку їжі, і при захисті від ворога, але йому властиві й певні недоліки: коли скупчується багато тварин, швидше вичерпуються запаси кормів, збільшується можливість захворювань, до того ж тварини, відчуваючи бік сусіда, стають менш обережні.

У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправдана нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак. Ним буває доросла, дужа й досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. Шукаючи для себе кращі кормові угіддя, кращі місця для відпочинку і ночівлі, вони забезпечують таким чином і іншим тваринам найкращі умови життя. У диких північних оленів, слонів, вовків вожаком бувають самиці, а в горил, павіанів, диких коней - самці.

У групах кожного виду існує своя ієрархія зв'язків. Наприклад, у родинах мавп по 15-20 особин. Усіма діями групи керує старий досвідчений самець. До того ж, у групі буває ще один чи кілька молодих самців і самок і, нарешті, дорослі самки з дітьми або без них. Сварок у цій сім'ї майже не трапляється.

Зовсім інша структура в стаді павіанів, де буває до 50-70 мавп. Вожак угруповання - великий дужий самець - щоразу дає волю іклам. З іншого боку, він піклується про своїх "підлеглих" і, коли треба, першим іде назустріч небезпеці. На відміну від горил, у яких ієрархія виражена слабко, у павіанів ЇЇ суворо дотримуються: коли павіани йдуть у похід, то йдуть у певному порядку. У центрі - самки з дітьми й підлітками, за ними йдуть вожак і декілька самців. Попереду й позаду також виступають самці. Сигнал небезпеки подають дорослі тварини, які перебувають у даний момент на найзручніших спостережних пунктах. Табун павіанів - це грізна сила, і коли вони разом, на них не наважується напасти навіть леопард.

У шимпанзе немає постійних груп. Щоденно одні мавпи залишають групи, інші приходять. Приблуд не виганяють геть. Шимпанзе завжди тримаються стадно. Тому в тій частині лісу, де живуть шимпанзе, лемент не вщухає ні на хвилину.

Отже, не можна однозначно відповісти на питання, як краще жити - разом чи нарізно - тваринам одного й того ж виду. Одним краще жити поодинці, іншим - разом, а деякі взагалі не можуть жити окремо.

Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст. Під час бійки деякі птахи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й того ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому випадку присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, підставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможена чайка.

У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене".

Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодушний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом".

У козулі хвіст служить своєрідним семафором, її хвіст знизу білий, і, тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підкладкою до дітей. У заростях він маячить, як біла хустинка, показуючи недосвідченим козенятам шлях.

Різноманітними є погрозливі жести у тварин, вишкіряння зубів, вигинання спини дугою, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.

У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в процесі еволюції.

4. Відмінність психіки людини від психіки тварин

Порівняння психіки тварин з людською дає змогу виділити такі основні відмінності між ними:

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

Третя відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

5. Суспільно-історичний характер свідомості

Людина - це продукт суспільних відносин.

Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником, який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність, тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й використанні знарядь.

Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти, або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб вижити.

Людина знайшла вихід через здійснення спільних передтрудових дій. Інстинктивне спілкування предків поступово змінювалося спілкуванням на основі "виробничої" діяльності. Спільна діяльність та взаємний обмін продуктами діяльності сприяли перетворенню зграї в суспільство.

Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього середовища.

Поступово знаряддя праці, які виготовляють люди, ускладнюються і спеціалізуються, за ними закріплюються постійні операції. Саме через це виникають якісні відмінності середовища людини і тварини, яка не живе у світі постійних речей.

Створені людьми знаряддя - це матеріальні носії операцій, дій і діяльності попередніх поколінь. Через знаряддя одне покоління передає свій досвід іншому у вигляді операцій, дій, діяльності. З ускладненням знарядь їхнє виготовлення відбувається через розділення операцій багатьма членами суспільства одночасно. Діяльність поступово стає усвідомлюваною, осмисленою, оскільки кінцева її мета - задоволення потреби в їжі - стає дедалі більше віддаленою, і осягнути це може лише людина з розвиненим логічним мисленням.

Таким чином, змінюючи природу, людина змінює передовсім себе.

Під впливом праці закріплюється нова функція руки: вона розвивається одночасно і як хапальне знаряддя, і як орган пізнання об'єктивної дійсності, перетворюючись у спеціалізований орган активного обстеження (дотику), який дає знання про суттєві властивості предметів матеріального світу. Тобто рука є не лише органом праці, а й її продуктом.

Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни структури мозку. Розвинулося прямоходіння. Ці зміни сприяли більш швидкому задоволенню потреб людини і народженню нових, матеріальних, власне людських потреб.

Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства, формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не тільки відображає, але й перетворює світ. Це своєю чергою, сформувало потребу в спілкуванні та мовленні. Мова і свідомість невіддільні. Мова розширює межі свідомості. Отже, мовленнєве спілкування, як і праця, є важливим чинником розвитку свідомості та самосвідомості людей.

6. Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме в психічній діяльності людини

Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Основними характеристиками свідомості є:

1) відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Порушення діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості;

2) розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини.

Людина є єдиною живою істотою, яка здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому. За висловом Гегеля, "людина є тварина, але вона вже не тварина, тому що знає, що вона тварина".

Самосвідомість проявляється в пізнавальній (самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (самопочуття, самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій (стриманість, самоконтроль, самовладання, дисципліна) формах;

3) забезпечення ціле утворювальної діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі. Провадячи ту чи іншу діяльність, вона активно впливає на навколишній світ;

4) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях, як почуття обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу, а тому є важливим стимулом для активізації свідомості.

Людина здавна замислювалася над тим, як працює її свідомість, чим вона відрізняється від інших людей, котрі живуть поруч, як вона сприймає довкілля і водночас усвідомлює його, чому багато того, що бачать очі й чують вуха, проходить повз неї тощо.

Свідомість - це інтегральний момент психічних процесів. У психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але при цьому кожен зберігає свою специфіку. Наприклад, свідомість зберігає те, що є об'єктом уваги (яка може бути мимовільною чи довільною); напружуючи пам'ять, ми виконуємо дію пригадування й усвідомлюємо її; відшукуючи олівець, ми усвідомлюємо дію сприймання тощо.

Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки, наших дій з урахуванням реальності.

Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людей є виявом їхньої свідомості. Свідомість у різні моменти життя особи і за різних обставин неоднакова. Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії оцінюються як високо свідомі, в інших такої якості немає. Тому можна говорити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, айв однієї особи, що залежить від глибини і виразності того відображення об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за правилами вихованості потрібно поступитися місцем у транспорті літнім жінкам, дітям. Але не всі так роблять.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома людина діє певним чином тому, що інакше вона не може. Що складніше й відповідальніше завдання, то вищим має бути рівень свідомості.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш досконалого пристосування до навколишнього світу.

Проте ця автоматизація є відносною. Свідомість у будь-який момент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках несвідоме стає важливим механізмом пристосування до навколишнього середовища.

Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які викликаються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галюцинацій, марень.

Несвідомі прояви в психіці людини не порівнянні із тваринною психікою, оскільки вони, як і свідомість, детерміновані суспільними умовами існування людини, виступає частковим, недостатньо адекватним відображенням світу в мозку людини.

Існують різні пояснення проявів несвідомого. Так, 3. Фройд вважав, що сфера несвідомого - це витіснені, нереалізовані потяги людини. Він запровадив поняття "Я" і "Воно", для розрізнення яких запропонував брати до уваги закони їхнього функціонування. В основу системи, що відповідає свідомості "Я", закладено принцип реальності, вияви "Воно" зумовлені принципом задоволення. Дії "Я" відповідають реальності й підпорядковані фізичним законам, соціальним настановам та логіці; "Воно" керується суб'єктивними потребами біологічного й афективного характеру.

Між "Я" і "Воно" немає різкої межі. "Я" прагне сприяти впливу зовнішнього світу на "Воно", замінити принцип задоволення, яким керується "Воно", принципом реальності. Для психічної діяльності характерні постійні переходи свідомого в несвідоме і навпаки.

Прикладом переходу свідомого в несвідоме є сон. Розрізняють три різновиди сну: добовий сон, позбавлення якого призводить до руйнування нервових клітин, сон, який виникає під дією однорідного подразника (наприклад, під час монотонної лекції) і сон-звичка.

Сон - це особливий стан кори головного мозку, який супроводжується складними біохімічними перетвореннями. Біотоки мозку під час сну не зникають, але збільшується їх амплітуда і зменшується частота. Сон наступає тоді, коли вищі відділи центральної нервової системи (кора) і навіть середній мозок гальмуються. Сон виконує надзвичайно важливу охоронну функцію - попередження виснаження.

Уві сні люди бачать сновидіння. Сновидіння - це своєрідний стан свідомості того, хто спить, який характеризується появою більш чи менш яскравих уявлень. Вони виникають в результаті роботи окремих незагальмованих центрів кори головного мозку. Тому, те, що ми бачимо уві сні, базується на вже пережитих раніше враженнях, які поєднуються між собою в різноманітні, навіть фантастичні чи абсурдні зв'язки. М.І. Сече-нов образно визначив сновидіння як небувалі комбінації бувалих вражень.

Зовнішні подразники включаються в сновидіння, не порушуючи сну. Наприклад, якщо в будинку жарко, вам може приснитися літо.

Мозок працює уві сні і відомі випадки відкриттів у цьому стані (Д.І. Менделєєв відкрив періодичну систему, Кекуле - формулу бензолу, Вольтер написав варіант Тенріади" та ін.). Але, звичайно, ці відкриття - це не випадковість, а результат тривалої, напруженої попередньої роботи мозку.

Під час сну є так звані "сторожові пункти". Це незагальмовані, або мало загальмовані відділи кори головного мозку, які перебувають у стані активності. Через них здійснюються зв'язок із зовнішнім світом. Слова Т.Г Шевченка у поемі "Наймичка": "Вона чує з її хати, як дитина плаче" вказують на наявність таких пунктів у молодих матерів.

Нервові клітини сторожових пунктів гальмуються не повністю, а знаходяться в так званій парадоксальній фазі, в якій вони більш чутливі до слабких подразників, ніж до сильних. До речі, у тварин також є "сторожові пункти". Завдяки ним кажани сплять вниз головою і не падають. Є чергова нога у сороканіжки.

Цікаво те, що немає ніякої відповідності між тривалістю подій, які розгортаються уві сні і тривалістю самого сну. За кілька секунд можна побачити довгий сон і навпаки.

Цікавим є питання про значення сновидінь і свідченням того, що людина здавна прагнула розв'язати його, є різноманітні сонники (один з його варіантів - "Тлумачення сновидінь відомого старця Мартина Задеки" згадується в О. Пушкіна, "Євгеній Онєгін"). Звичайно, ті тлумачення, які надані в сонниках, примітивні, але водночас зміст сновидінь нерідко дає психологам, психотерапевтам, психоневрологам цінний матеріал про особистість, її стан, потреби, проблеми. Аналіз характеру сновидінь допомагає лікареві зрозуміти причину нервового захворювання, виявити психічну травму.

Простежується зв'язок між рівнем інтелекту, культурою, ерудицією, творчою обдарованістю особистості та здібностями її мозку проектувати на екран сну не лише те, що пізнано, але й фрагменти майбутнього. Сновидіння, в яких люди переживають у всіх деталях частину свого майбутнього, називають перекогнітивними.

Людина може заснути також шляхом навіювання чи самонавіювання (гіпнотичний сон). Стан глибокого гіпнотичного сну, під час якого людина виконує різні несвідомі рухи, називають сомнамбулізмом. У зв'язку з певними відхиленнями у роботі мозку людина може спати дуже довго (навіть десятки років). Такий сон називають летаргічним.

...