Особливості сприймання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сприймання



1. Поняття про сприймання

інформація сприймання відчуття моторний

Знання про навколишній світ ми одержуємо за допомогою відчуттів, завдяки яким пізнаємо окремі властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, і сприймань, що дають цілісний образ предмета або явища. Ці форми відображення є процесами чуттєвого пізнання.

Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей і частин, що діють у певний момент на органи чуття.

Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого і повнішого їх відображення. У процесі сприймання ми не просто відображаємо те, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Сприймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їхню наявність у відображенні дійсності. Воно залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, своєю чергою, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ.

Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Тому не можна в образі певного предмета відокремити те, що виникає в певний момент, від того, що додають з досвіду. Не буває сприймань, які вичерпувалися б тільки враженнями, що безпосередньо одержуються від об'єктів.

Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.

Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усвідомленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостереження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну "теоретичну" діяльність (С.Л. Рубінштейн), яка включає аналіз, синтез, осмислення та розуміння сприйнятого. Отже, виникаючи як компонент або умова будь-якої конкретної практичної діяльності, сприймання у формі спостереження переходить у більш або менш складну діяльність мислення, в системі якого вона набуває нових специфічних рис. Розвиваючись, сприймання дійсності переходить у художню творчість, стає естетичним.

Сприймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприймання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес.

Сприймання посідає важливе місце в процесі пізнання людиною об'єктивної дійсності. Разом з відчуттями воно є джерелом усіх знань про довкілля.

Сприймання формується в процесі діяльності людини як необхідна умова орієнтування в навколишній дійсності. Людина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіряється на практиці.



2. Фізіологічна основа сприймання

Фізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.

У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово "море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне.

Аналітико-синтетичний характер сприймання слів враховують у методиці навчання грамоти. Дітей навчають не тільки вичленовувати в слові кожну букву, а й розуміти його загалом.

Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виділяємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють. Система зв'язків збуджень, яку викликають елементи конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу.

У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових.

Сприймаючи лекцію, студент бачить викладача, чує мовлення, записує основний зміст лекцій. Комплекс подразників, які діють, викликає збудження в зорових, слухових, рухових рецепторах. Збудження, що виникло, надходить у мозкові центри. В результаті утворюється складна система тимчасових нервових зв'язків, які забезпечують цілісність сприймань. У цьому разі основу сприймання становлять між аналізаторні нервові зв'язки, які зумовлюють цілісність відображення дійсності.

Сприймання кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань та досвіду людини. Тому в процесі сприймання відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв'язків. Унаслідок цього утворюються складні інтеграційні нервові процеси, які включають збудження від дії комплексних подразників і поновлення тимчасових нервових зв'язків, вироблених у минулому досвіді.

Предмет або явище людина сприймає в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складники, як їхні взаємозв'язки.

Фізіологічною основою сприймання є встановлений І.П. Павловим "рефлекс на відношення". Учений експериментально довів, що при сприйманні певних явищ сигнальне значення мають не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється здебільшого на відношення між подразниками.

Важливу функцію у процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.

Друга сигнальна система робить предмет, який сприймають, словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує його з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання.



3. Роль моторних компонентів у сприйманні

Сприймання не тільки включається в дії людей і регулює їх. Воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на створення образу потрібного людині об'єкта, вирізнення його істотних зовнішніх ознак, докладніше ознайомлення з ним, порівняння його з уже відомими об'єктами, віднесення його до певної категорії предметів.

Психофізіологічні дослідження показують, що в акті сприймання починається керування дією. Сенсомоторні процеси інформують про особливості предметів, що діють.

В усіх видах сприймань моторний компонент сприяє вичлененню об'єкта з тла. Так, зорове сприймання пов'язане із зорово-моторною координацією, слухове сприймання починається з фіксації подразнення шляхом повернення слухового аналізатора до джерела звуку, а дотикове визначається узгодженістю тактильно-моторних аналізаторів. І.М. Сеченов зазначав, що сенсорний і руховий апарати в процесі набування досвіду поєднані в єдину відображальну систему.

У психології докладно вивчено зорові перцептивні дії. Вони нагадують "маніпулятивні дії", тобто рухи рук, що обмацують предмет, виявляючи особливості його форми, величини. Матеріальним підґрунтям зорових перцептивних дій є рухи очей. Вивчення цих рухів при сприйманні об'єктів різної складності (реальних предметів" їхніх зображень) показало, що вони необхідні для утворення образу предмета, виправлення тих відхилень у відображенні дійсності, які природно виникають за законами оптики, вироблення здатності бачити предмети такими, якими вони є насправді. Спочатку рухи очей мають розгорнутий, хаотичний характер, потім вони впорядковуються, стають економнішими. Коли образ склався, він стає основою для впізнання предмета при повторному його сприйманні, яке може відбуватися і без зовнішнього рухового компонента.

Як ми вже зазначали, сприймання передбачає дуже високий розвиток не лише сенсорного, а й рухового апарату. Якщо координована, спрямована на предмет дія передбачає сприймання предмета, водночас і сприймання як усвідомлення навколишніх предметів, що протидіють суб'єктові, передбачає можливість не лише автоматично реагувати на сенсорний подразник, а й оперувати предметами в координованих діях. Сприймання просторового розміщення предметів абсолютно очевидно формується в процесі реального рухового оволодіння простором - спершу через рухи хапання, а потім - рухи переміщення.

Цей зв'язок з дією, з конкретною діяльністю визначає весь шлях історичного розвитку сприймання. Специфічний аспект, у якому люди сприймають предмети навколишньої дійсності, вирізняючи в ній певні сторони, переважно зумовлений потребою розвитку вищих, суто людських форм сприймання. Він невід'ємно пов'язаний з усім історичним розвитком культури, зокрема мистецтва, живопису, музики.

У специфічних різновидах діяльності, наприклад у художній творчості, цей зв'язок сприймання з діяльністю виявляється особливо чітко. Процес сприймання дійсності художником і процес зображення сприйнятого неможливо відокремити один від одного; не лише творчість зумовлена сприйманням, а й саме сприймання певною мірою зумовлене зображенням художньо сприйнятого, воно підпорядковане умовам зображення і перетворене відповідно до нього. Процес художнього зображення і процес художнього сприймання, взаємодіючи, утворюють єдність.

Щодо художнього сприймання, то тут значної ваги набуває аналогія між співвідношенням сприйнятого і його зображенням у малюнку, живопису, з одного боку, та між мисленням і мовою - з іншого. Як мова, в якій мислення формується, своєю чергою, бере участь у його формуванні, так і художнє зображення сприйнятого не лише виражає, а й формує сприймання художника. Водночас воно виховує, а отже, формує сприймання людей, які на художніх творах навчаються сприймати світ.

Сприймання не лише пов'язане з дією та діяльністю, а й саме воно - специфічна пізнавальна діяльність, що полягає в зіставленні чуттєвих якостей предмета, які виникають під час сприймання.

Критерії адекватності образів сприймання дійсності виробляються під впливом умов життя та навчання і піддаються перебудові. Про це свідчать, зокрема, дані про сприймання сліпонароджених у перші дні після видалення катаракти. Спостереження за хворим, який осліп у десятимісячному віці і якому було повернуто зір через 51 рік, показали, що після операції, коли пов'язку зняли з очей, він не побачив нічого, окрім розмитих контурів. Не побачив усього світу предметів, як бачимо його ми, розплющуючи очі. Поступово зір відновився, але світ він сприймає майже безбарвним і розпливчастим. Тривалий час зорове сприймання хворого було обмежене тим, що він пізнав через дотик. Він так і не навчився читати очима, хоча й міг за допомогою зору розпізнавати заголовні букви та числа, тому що в школі для сліпих його вчили читати саме заголовні букви. Його малюнки свідчили про неспроможність відтворення того, чого він раніше не знав через дотик. Йому навіть через рік після повернення зору не вдавалося намалювати складний предмет, якщо його неможливо було обстежити руками.

Спостереження за сліпонародженими, яким зір було повернуто в дорослому віці, дають підстави стверджувати, що сприйманню треба навчитися. Сприймання - це система перцептивних дій, і оволодіння ними вимагає спеціального навчання та досвіду.

4. Загальні особливості сприймання

Найважливіші особливості сприймання - предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, вибірковість, ілюзія.

Предметність

Унаслідок впливу певних предметів і явищ навколишньої дійсності на наші органи чуття формується предметність сприймання.

Предметність сприймання виявляється в акті об'єктивації, тобто у віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу. Без такого віднесення сприймання не може виконувати своєї орієнтувальної та регулювальної функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання - вроджена якість; існує певна система дій, яка дає суб'єктові змогу відкрити предметний світ. Вирішальну роль тут відіграють дотик і рух.

Предметність як особливість сприймання має велике значення для регуляції поведінки. Цеглина і блок із вибухівкою можуть мати однаковий вигляд і сприйматись на дотик однаково, але за призначенням вони абсолютно різні. Зазвичай ми визначаємо предмети не за зовнішнім виглядом, а відповідно до того, як ми їх застосовуємо на практиці, або за їхніми основними якостями.

Предметність відіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб'єкт має шукати нові способи сприймання, які забезпечать правильне відображення.

Цілісність та структурність

Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його окремі ознаки, сторони, властивості й водночас об'єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає його цілісний образ.

На уроках хімії учень набуває знань про властивості різноманітних хімічних елементів: дізнається про питому вагу кожного з них, про колір, структуру, запах тощо. Усі ці дані про окремі хімічні властивості синтезуються в загальні знання і зумовлюють цілісне сприймання хімічного елемента в сукупності його властивостей.

Кожен елемент образу сприймання набуває значення лише у співвідношенні з цілим і визначається ним. Сам образ сприймання також залежить від особливостей його складників. Так, при сприйманні нового навчального матеріалу школяр стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання матеріалу учневі важливо збагнути зв'язок між словами і фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Пояснення вчителя і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова.

Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Під час розмови по телефону деякі звуки ми чуємо нечітко, але розуміємо суть розмови. Так, на основі набутого досвіду й знань людина об'єднує окремі елементи у процесі сприймання в цілісний образ, надає їм певної структури, сформованості.

Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не об'єктивною цілісністю предметів та явищ, а внутрішніми якостями "духу", його первісними цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання удосконалюється своєрідне формоутворення, надається цілісність та структурність предметам, що відображаються. Цілісність - лише суб'єктивна якість, що виникає в рефлекторній діяльності. З погляду гештальтпсихології, у сприйманні хаотичність світу перетворюється на певні структури, вкладається в певні форми, внаслідок чого предмети й виступають як цілісні.

"Сприймання - це реконструкція світу", стверджують гештальтпсихологи. Ця теорія пояснює сприймання як спонтанний процес (тобто такий, що виникає сам собою) і фактично ігнорує існування відчуттів як перцептивного відображення окремих якостей і властивостей предметів та явищ об'єктивної дійсності.

Константність

Під константністю розуміють відносну постійність величини, форми, кольору предметів, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.

Якщо предмет, який сприймають на деякій відстані, віддалений від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшується як у довжину, так і в ширину, тобто зменшується і його площа, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму, властиву предметові величину. Так само форма відображення предмета на сітківці буде змінюватися при кожній зміні кута зору, під яким ми бачимо предмет, проте його форма сприйматиметься нами як більш-менш постійна.

Константність сприймання наявна при зоровому сприйманні форми й кольору предметів. Наприклад, коли на уроці малювання учні розглядають набір овочів на столі, кожен сприймає їх під своїм кутом зору. Але образи цих предметів зберігають постійні розміри.

Класна дошка сприймається чорною, стеля - білою, обкладинка зошита - синьою і при яскравому освітленні, і при тьмяному, і при електричному, і при денному світлі.

Механізм константності не природжений. Людина, яка прожила все своє життя в одноповерховому будинку, потрапивши на верхній поверх висотного, не може розпізнати людей, автомобілі, оскільки вони їй здаються дуже маленькими. Водночас мешканці цього будинку бачать усі об'єкти внизу без спотворення їхніх розмірів.

У К. Чуковського описано випадок, коли трирічна дівчинка подивилася на дах багатоповерхового будинку і, побачивши майстра, що його ремонтував, закричала: "Мамо, дістань мені он ту ляльку!"

Константність сприймання забезпечується досвідом, що набувають у процесі індивідуального розвитку особистості, і має велике практичне значення. Якби сприймання не було константним, то при кожному кроці, повороті, русі, зміні освітленості ми не могли б розпізнавати те, що було відоме раніше.

Апперцепція

З попереднім досвідом людини пов'язані і її інтереси, настанови, прагнення, почуття, погляди і переконання, які також впливають на сприймання нею предметів і явищ навколишньої дійсності. Відомо, що сприймання малюнка, мелодії, кінофільму в різних людей не однакове. Трапляються випадки, коли людина сприймає не те, що є, а бажане їй.

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення дожиття, настанов, знань.

Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприймання. Сприймає не саме собою око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприймання здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості, бажання, інтереси, ставлення людини до предмета чи явища. Так, ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву ґрунту. Художник-пейзажист залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорів, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості.

Цікавими є досліди американського психолога А. Еймса з "перекошеною кімнатою". Вона побудована таким чином, що завдяки використанню правил перспективи створює таке саме зображення на сітківці ока, що й звичайна прямокутна кімната. Коли в "перекошеній кімнаті" розміщують які-небудь об'єкти, то спостерігач сприймає їх спотвореними в розмірах (наприклад, доросла людина здається меншою, ніж маленька дитина). Напевно, люди настільки звикли до нормальних прямокутних кімнат, що в сприйманні спотворюються швидше об'єкти, поміщені в "перекошену кімнату", аніж сама кімната. Цікаво, що жінки не сприймають своїх чоловіків у цій кімнаті з якимись змінами, а як звичайно, а кімнату бачать спотвореною.

За наявності суперечливої інформації перцептивна система має зробити вибір. Результат вибору зумовлюється попереднім досвідом людини; добре знайомі предмети "перекошена кімната" не спотворює. Знайомство з кімнатою шляхом обмацування приводить до поступового зменшення ефекту спотворення інших предметів, і зрештою сама кімната починає сприйматися правильно, тобто перекошеною.

Отже, сприймання залежить від попереднього досвіду людини. Що більше людина обізнана з певним об'єктом, то повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприймання цього об'єкта.

І ще приклад. Згадаймо роман у віршах О. Пушкіна "Євгеній Онєгін". В образі Ольги Ленський побачив "деву красоты", а за характеристикою Онєгіна: вона "кругла, красна лицом, как эта глупая луна на этом глупом небосклоне".

Залежність сприймання від попереднього досвіду людини, її уподобань є важливою закономірністю, на яку треба зважати в організації навчальної діяльності. У педагогічній практиці вчителеві важливо враховувати досвід і знання учня, спрямованість його інтересів, наявність або відсутність настанов на сприймання, що буде сприяти змістовнішому сприйманню дійсності.

Осмисленість та узагальненість

Сприймання - це не лише чуттєвий образ, а й усвідомлення виділеного об'єкта. Людина сприймає предмети, які мають для неї певне значення. Сприймання людини тісно пов'язане з мисленням, із розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет - означає подумки назвати його, тобто віднести його до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові.

Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим цілеспрямоване їхнє використання. Сприймаючи предмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.

Узагальненість сприймання - це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальнення наявне в кожному акті сприймання.

Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягу наявних у людини знань. Скажімо, яскраво-червону квітку ми усвідомлюємо або як айстру, або як представника сімейства складноцвітих. Слово - знаряддя узагальнення. Називання предмета підвищує рівень узагальнення сприймання. Осмисленість і узагальненість добре виявляються при сприйманні незакінчених малюнків. Ці малюнки ми доповнюємо нашим досвідом і знаннями.

Отже, уже в акті сприймання відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення, предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість є вищим виявом усвідомленого людського сприймання. В акті сприймання втілюється єдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв'язок сенсорної і мисленнєвої діяльності особистості.

Вибірковість

На наші аналізатори діє зазвичай низка об'єктів. Проте не всі ці об'єкти ми сприймаємо однаково чітко і ясно. Ця особливість характеризує вибірковість сприймання.

Вибірковість сприймання - це зміна діяльності органів чуття під впливом попереднього досвіду, настанов та інтересів людини.

Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, а тому він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Тому й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, кольорів; композитор визначає гармонію звуків, а ботанік - особливості будови рослин тощо.

Сприймання може характеризуватися й діяльністю, в яку воно включене. Одного художника запитали, як він сприймає апельсин. Він відповів: "Усе залежить від того, чому служить це сприймання. Я сприймаю апельсин так, коли його купую, інакше - коли його їм, і ще інакше - коли його малюю".

Дослідження І.М. Сєченова, Б.М. Тешюва, Б.Г. Ананьєва довели, що головною можливістю сприймання є вирізнення контуру предмета. І лише після того, як удається вирізнити контур зображення з фону, починається аналіз форми, пропорцій, окремих деталей предмета. Вирізнення предмета із тла становить необхідну умову чіткого сприймання.

Предмет і фон динамічні. Те, що було предметом сприймання, може після завершення роботи злитися з тлом. Щось із тла на деякий час може стати предметом сприймання. Динамічність співвідношення предмета і тла пояснюють переключенням уваги з одного об'єкта на інший, що зумовлено переміщенням осередку оптимального збудження корою головного мозку.

Особливості психологічної закономірності вирізнення предмета із тла сприймання і динамічних взаємовідносин чітко простежуються на так званих подвійних зображеннях.

Вирізнення об'єкта визначається передусім його об'єктивними властивостями й умовами, в яких він сприймається. До них належить контраст об'єкта з тлом. На це зважають при виборі форми, фарбування, літерного шрифту для вирізнення пішохідного переходу, транспортних знаків. Стрілочники, робітники-шляховики, виконуючи свої функції, вдягають спеціальні оранжеві жилети, які чітко виділяються на тлі землі, асфальту, снігу.

Контрастні кольори сприяють вирізненню предмета з тла. Слово, написане вчителем крейдою на чорній дошці, помилка, підкреслена в зошиті учня червоним олівцем, привертають до себе увагу. Вирізнення об'єкта залежить від відстані, на якій ми його сприймаємо, від умов освітлення тощо. На великій відстані, за недостатнього освітлення контури об'єктів згладжуються, що утруднює вирізнення їх серед інших об'єктів.

Стимулювальну роль у вирізненні предмета із тла відіграє попереднє ознайомлення з об'єктом. Щоб учні могли самостійно розібратися в особливостях композиції конкретного літературного твору, потрібно заздалегідь познайомити їх із різноманітними прийомами композиції. Щоб студент зміг зробити психологічний аналіз методів, якими користується вчитель для підтримування уваги учнів на уроці, важливо попередньо ознайомити його з психологічними особливостями уваги та прийомами її тренування.

Обведення контурів предмета також допомагає організації сприймання. Так, показуючи на мапі річку чи острів, учень обводить їх рукою, що допомагає йому виділити ті об'єкти, що самі не "впадають в око", визначити їхні особливості. Чітка постановка перед учнями завдань щодо виділення того чи іншого предмета або його частини з багатьох інших - необхідна умова їхнього успішного виконання.

Ілюзій

Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв'язків у нових, істотно відмінних від попередніх ситуаціях.

Приклад м'язової ілюзії. Перед піддослідним лежать дві коробки однакової форми, однакової ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Піддослідному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Помилку пояснюють динамічним стереотипом, який до цього був вироблений в обстежуваного. У процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша - як легша, оскільки так часто буває в житті. Тому м'язам тієї руки, якою піддослідний підіймає більшу коробку, він надає більшого напруження, а м'язам другої руки - меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.

Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини ми сприймаємо як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшує довжину вертикальних лінії порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжує діяльність різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну - подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору.

Зорові ілюзії було помічено й у тварин. На практичному використанні зорових ілюзій будується маскування, яке є захисним пристосуванням для звірів, риб, пташок. Один з ефективних способів маскування - мімікрія (злиття з тлом), інший спосіб маскування полягає у використанні малюнка, що деформує, у якому такою мірою порушено контури тварин, що їх навіть не можна розпізнати й розрізнити. Наприклад, завдяки яскравим смугам зебри з певної відстані неможливо вирізнити тварину з навколишнього середовища.

Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Та якою б складною не була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.

5. Класифікація та види сприймання

Класифікація сприймання

Сприймання поділяються на види за кількома основами.

За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання: зорове, слухове, тактильне, кінестезичне, нюхове і смакове.

Процес сприймання здійснюється зазвичай низкою аналізаторів, що взаємодіють між собою. Як приклад можна назвати дотикове сприймання, в якому беруть участь тактильний і кінестезичний аналізатори. Навіть процес зорового сприймання, коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей. Те саме можна сказати про слухове сприймання, в якому, крім слухового аналізатора, що є основним, великого значення набуває кінестезичний аналізатор. Різні види сприймання рідко спостерігаються в чистому вигляді, здебільшого вони комбінуються один з одним. Так, перегляд кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима на екрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини. До цього процесу належить і руховий аналізатор, що бере участь у сприйманні мови й музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається звичайно характером самого об'єкта.

За формами існування матерії виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху.

Сприймання простору

У взаємодії людини з навколишнім середовищем сприймання простору є обов'язковою умовою її орієнтування в цьому середовищі.

У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Взаємодія людини з довкіллям включає і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, яке займає певне місце в просторі й має певні просторові ознаки: величину, форму та виміри тіла, спрямування рухів у просторі.

Встановлено, що в основі різноманітних форм просторового сприймання лежить функціонування комплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія. До спеціальних механізмів просторової орієнтації належать нервові зв'язки між двома півкулями в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик тощо. Важливим чинником у відображенні просторових якостей предметів є функціональна асиметрія, яка характерна для всіх парних аналізаторів. Функціональна асиметрія полягає в тому, що одна зі сторін аналізатора є провідною, домінантною.

Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. За висловом І.М. Сєченова, око є вимірником простору. Кришталик ока змінює свою кривизну залежно від віддаленості предмета, що діє на нього. На близькій відстані він стає випуклішим, на віддаленій - плоскішим. Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагає сприймати відстань. Через порушення акомодації знижується точність зорового сприймання відстані.

Важливе значення для сприймання відстані мають рухи очей, зокрема їхня конвергенція. При переведенні очей з віддаленішого об'єкта на менш віддалений наявна їхня конвергенція - то більша, що ближчий об'єкт. Конвергенція очей спостерігається за умов бінокулярного зору (бачення двома очима). Сприймання відстані одним оком характеризується недостатньою точністю.

Взаємодія зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечує адекватне сприймання розміру, форми і їхньої віддаленості від нас. І.М. Сеченов зазначав, що, сприймаючи предмети різного розміру і форми, ми обводимо їх рухами очей, немовби "щупальцями". Між рухами очей і відбитком предмета на їхній сітківці встановлюється зв'язок, що дає змогу краще сприймати розміри і форми предметів.

Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлювати межу між об'єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.

Сприймання величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Що краще людина обізнана з конкретною формою, то легше вона вирізняє її серед інших форм.

При сприйманні об'ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, воно сприймається як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то зображення починає сприйматися подвійно. Так, якщо дивитися на шнурок, який висить вертикально на відстані в кілька метрів, і водночас тримати перед очима олівець, то побачимо два олівці. Перевівши погляд на олівець, ми отримаємо подвійне сприймання шнурка. Якщо ж диспарантність не перевищує певної величини, виникає сприймання глибини.

При одночасному баченні двома очима відповідне подразнення від правого й лівого ока об'єднується в мозкових частинах зорового аналізатора. Створюється враження об'ємності предмета, що сприймається.

За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємо розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина підмічає ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько розміщується їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.

Сприймання часу

Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Сприймання здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об'єктивної дійсності.

Серед них велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер. Ритм у роботі серця, ритмічне дихання, ритмічний характер повсякденного життя справляють вплив на вироблення рефлексів на час. Точному, безпосередньому сприйманню підлягають лише короткі часові інтервали. Встановлено, що найточнішого оцінювання часових проміжків досягають за допомогою слухових і рухових відчуттів. При сприйманні часу виявлено схильність перебільшувати коротші й применшувати довші проміжки часу.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як "летить час" на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю. І навпаки, урок "тягнеться" довго, якщо активність учнів не стимулюється.

На оцінку часу справляє вплив настанова особистості. Людині" яка чекає неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадують як більш тривалий, ніж він був насправді, а тривалі періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадують як швидкоплинні.

Ступінь суб'єктивізму в оціненні часу залежить також від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки - що він летить. Суб'єктивізм у сприйманні часу переборюється досвідом і практичною діяльністю людини. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений учитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.

Сприймання руху

Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік прямує дитина, з якою швидкістю пройшов потяг, можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприймання руху також здійснюється на базі умовисновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, при фіксованому погляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стрибкоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприймання руху при перегляді кінофільму. Дослідження В.П.Зінченка показали, що знання про рух предметів виникають як при фіксованому погляді, так і при стеженні поглядом за рухомим предметом.

Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання так, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності.

Систематичний характер цілеспрямованого сприймання дає змогу простежити явище в розвитку, визначити його якісні та кількісні зміни. Активне мислення, що включається в спостереження, допомагає відокремити головне від другорядного, важливе - від випадкового. Сприймання, мислення і мова об'єднується в єдиний процес розумової діяльності.

Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, які розв'язують поступово. Наприклад, студент висунув перед, собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями самостійної роботи, за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо.

Відповідно до завдань спостереження складають план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи.

Систематичний характер спостереження дає змогу розглядати об'єкт, що вивчають, у різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються.

Доцільно спостереження супроводжувати записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддають ретельному аналізу.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість.

Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується у процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

6. Індивідуальні особливості сприймання

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Наявність загального у відображальній психічній діяльності дає змогу людям розуміти одне одного, робити зрозумілі усім висновки, об'єктивно відображати навколишній світ.

Утім, спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості й апперцепцією. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку.

Індивідуальний характер сприймання та спостереження може виявитися в їхній динаміці, точності, глибині, рівні узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У практиці склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності люди аналітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності.

Трапляються люди, котрі намагаються не так вирізнити сутність явища та його властивостей, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цим явищем. Таке сприймання є плутаним, неорганізованим. Це люди емоційного типу сприймання, їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

Учителеві слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання учнів і в процесі навчання та виховання формувати у них уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке сприймання?

2. Порівняйте два процеси чуттєвого пізнання - відчуття і сприймання:

а) виявіть спільні риси;

б) вкажіть відмінність між ними.

3. Які основні властивості сприймання?

4. Класифікуйте сприймання за трьома параметрами.

5. Як виявляються індивідуальні властивості сприймання?

6. Перерахуйте умови, за яких сприймання набуває нової якості, стає спостереженням.



Література

1. Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. - М.: Просвещение, 1960.

2. Артамонов И.Д. Иллюзии зрения. - М.: Просвещение, 1969.

3. Бодалев A.A. Восприятие человека человеком. - Л.: ЛГУ, 1965.

4. Сеченов ИМ. Впечатление и действительность // Избр. филос. и психол. произведения. - М., 1947.

Размещено на Allbest.ru

...