Почуття та емоції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Почуття та емоції

Події життя стають для людини джерелом її переживань. Зрештою виникає внутрішнє ставлення людини до того, що відбувається в її житті, до того, що вона пізнає, як діє.

Почуття - стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребнісно-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їхніх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність.

Почуття формуються у процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему, в якій одні з них здобувають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінантних почуттів людини виражаються настанови, спрямованість, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття є особливим психічним станом, за якого сприймання і розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого - відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. emoveo - хвилюю, збуджую) - особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього.

Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб.

Емоції оцінюють дійсність і доводять свою оцінку до організму мовою переживань. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти:

Емоційне збудження - що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна - коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна - до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією.

Ступінь контролю емоцій. Потрібно розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізняють за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.

Позитивний і негативний характер емоцій

Дійовий характер емоцій

Важливою особливістю емоцій є їхній безпосередній зв'язок з активізацією або послабленням життєдіяльності організму людини. Залежно від того, який взаємозв'язок тієї чи іншої емоції зі станом готовності організму людини до дії, розрізняють так звані активні і пасивні почуття, або "стенічні" і "астенічні" ("стенос" від гр. - сила). Одні емоції можуть надавати сили, активізувати діяльність людини, наприклад, радість, упевненість, гнів; інші, навпаки, викликають пасивний стан, наприклад, смуток, невпевненість, сум тощо. Такі якісні особливості емоцій, як напруження і розрядка, збудження і заспокоєння, багато психологів визначають як ознаки дієвості емоцій. Ці ознаки доповнюють характеристику емоцій у зв'язку з активізацією чи послабленням життєдіяльності організму. Проте залишається невивченою ціла низка питань про вплив цих емоцій на готовність людини до діяльності. Зв'язок між емоціями і діяльністю виражається не тільки в тому, що певні емоційні стани впливають на виконання діяльності, активізують її або знижують активність, а й у тому, що виконувана діяльність і умови, в яких вона відбувається, впливають на виникнення і протікання емоційних процесів.

Ситуативний і узагальнювальний характер емоцій

Відмінність в емоційних переживаннях розглядають у психологічній літературі також на основі їхнього зв'язку з певним об'єктом. Це, по-перше, "безпредметні" емоції дифузного характеру, які не мають певної спрямованості й переживаються як загальний стан. До них належать найелементарніші за своєю структурою переживання задоволення і незадоволення, пов'язані з органічними відчуттями аборозмитим органічним самопочуттям людини, наприклад, безмежна туга, тривога. Сюди можна віднести генералізовані переживання страху, бадьорості тощо.

По-друге, розрізняють предметні, або ситуативні, емоції, що мають диференційовану спрямованість, відтворюють ставлення людини до певного об'єкта або явища.

По-третє, вирізняють узагальнені почуття, які виражають загальне, більш або менш стійке ставлення особистості до дійсності. Вони виникають унаслідок узагальнення досвіду емоційних переживань і є вищими категоріями людських почуттів. Це стійкі моральні почуття любові до людини, почуття обов'язку, честі; це можуть бути і почуття гумору, іронії тощо, не пов'язані з якоюсь однією ситуацією або одним об'єктом. Узагальнені почуття є основою суттєвих особливостей емоційної сфери особистості.

2. Теорії емоцій

Від давнини до сучасності фізіологи пов'язували й пов'язують емоційні стани людини з різними змінами в організмі, з різними тілесними проявами.

Наприкінці XIX ст. було висунуто теорію емоцій, згідно з якою емоція виникає лише як наслідок внутрішніх, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі. Сприймання викликає тілесні процеси - зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м'язів тіла тощо, і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони є наслідком зазначених змін і їхнім усвідомленням. Цю теорію запропонував американський психолог У. Джеме у праці "Принципи психології" (1890). У. Джеме зазначав, що на противагу загальноприйнятій думці слід говорити: "ми сумуємо тому, що плачемо; ми гніваємось тому, що кричимо і стукаємо, а не навпаки". У. Джеме пов'язував емоції лише з внутрішнім суб'єктивним досвідом і не відзначав рефлекторної природи їхнього виникнення.

У 1910-1915 рр. низку досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій, здійснив В. Кеннон. Дослідження В. Кеннона, а також Ч. Шеррінгтона дали цінний фактичний матеріал, що уможливив поставитися до питання про емоції з погляду пристосувальних реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження недостатньо глибоко розкрили фізіологічну природу емоцій та закономірності їхнього виникнення.

Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В.М. Бехтерєва (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. Багато емоційних реакцій відтворюється за типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла. Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій з їхніми характерними руховими виявами також і І.М. Сєченов. Прості емоційні реакції мають той самий механізм, що й складні. Спершу - збудження чутливого нерва; потім - діяльність центру, насолода; зрештою - м'язове скорочення. Емоційна реакція, за І.М. Сєченовим, - це рефлекс із "підсиленим кінцем", який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнюють рефлекторні рухи, пов'язані у своїх елементарних формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного механізму емоцій дав І.П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їхніми складними рефлекторними зв'язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях.

3. Фізіологічна основа емоцій

Усі емоції - радість, любов, тривога, страх, сум, сором тощо - завжди виникають під впливом дії на нервову систему людини зовнішніх і внутрішніх подразнень. Під час виникнення емоцій нервове збудження поширюється на вегетативні центри і викликає зміни в життєдіяльності організму. Емоції з їхніми реакціями у вигляді змін у діяльності внутрішніх органів, різних виразних рухів тощо виникають за механізмом як безумовного, так і умовного рефлексів.

Емоційні реакції, що виникають за механізмом безумовних рефлексів, мають постійний характер. Такі емоції, як страждання від голоду, спраги, болю, емоції задоволення, страху з типовими захисними рефлексами, а також емоції гніву з його оборонними рефлексами наступального характеру та ін., виникають постійно й обов'язково з відповідними станами організму і за відповідних зовнішніх умов. Ці реакції є біологічно необхідними, мають життєво важливе значення і є успадкованими формами рефлекторних реакцій. Вони набирають типових видових форм прояву в різних вищих - тварин і людей. Емоційні реакції сміху, сліз, реакція страху, гніву є загальними для всіх людей, мають видовий характер. Однак механізм реакцій навіть за простих емоцій у людини значно складнішій, різноманітніший, ніж у тварини. Ці реакції не такі стереотипні, мають багато різних відтінків щодо інтенсивності та якості. У людини природа цих безумовно-рефлекторних емоційних реакцій невіддільна від умовно-рефлекторних реакцій.

Умовно-рефлекторне виникнення емоційних реакцій пов'язане з численними безумовними подразниками, з якими тварина чи людина зустрічається у своєму індивідуальному досвіді. В умовних рефлексах, що виникають на базі безумовних, рух нервового збудження можливий як від підкірки до кори, так і в зворотному напрямку - від кори до підкіркового центру.

Підкірка функціонує під контролем кори великих півкуль головного мозку. Контроль з боку кори виявляється, зокрема, в тому, що людина може регулювати силу емоцій, не піддаватися їм, затримувати певною мірою зовнішні прояви своїх переживань (наприклад, стримати свій сміх, гнів тощо). Водночас підкірка чинить позитивний вплив на кору великих півкуль, виступаючи як джерело їхньої сили.

Руйнація підкіркових утворень, особливо таламуса і гіпоталамуса, призводить до порушення зовнішнього вияву емоційних станів. При патологічних ураженнях підкірки у хворих людей спостерігаються розлади емоційних реакцій.

Складніші переживання людини пов'язані з утворенням систем тимчасових нервових зв'язків, з виробленням, підтримкою і зміною динамічних стереотипів. Динамічний стереотип складається під впливом реальних взаємозв'язків організму з середовищем. Не тільки встановлення, а й більш чи менш тривале підтримування динамічного стереотипу - нервова праця, що залежить від складності самого стереотипу та індивідуальних особливостей нервової системи людини. Утворення, підтримка і порушення динамічного стереотипу не проходять непомітно для людини, вони переживаються нею.

Динамічні стереотипи змінюються впродовж життя у зв'язку зі зміною його умов. Нові життєві обставини, нові завдання вимагають від людини і нових способів діяння, зміни старої системи зв'язків із середовищем і вироблення нової. Ця зміна одного стереотипу іншим часто супроводжується конфліктом між старим і новим стереотипами, що дістає свій вияв у боротьбі різних переживань людини. Зміни вироблених систем зв'язків переживають діти в різні моменти їхнього життя (наприклад, при переході з родини в дитячий садок, вступі до школи, переході з молодших до середніх класів, закінченні школи тощо). Зрозуміло, не все у вироблених системах зв'язків змінюється. Багато що зберігається, зберігаються й усталені почуття.

Різноманітні зовнішні прояви почуттів можна умовно поділити на виразні, або експресивні, рухи і зміни в діяльності внутрішніх органів, або вісцеральні (від лат. viscera - нутрощі). І ті, й інші за походженням бувають природженими, безумовними і надбаними, умовними.

Безумовно-рефлекторні вияви почуттів забезпечуються діяльністю підкірки. Фізіологічним механізмом умовно-рефлекторних виявів почуттів є інтероцептивні тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі великих півкуль головного мозку і відіграють важливу роль у регуляції нею роботи внутрішніх органів.

Емоції мають свої біохімічні основи. Проведені експерименти з психоактивними фармакологічними препаратами (фенамін, адреналін та ін.) показали, що ці препарати по-різному впливають на гіпоталамус і, змінюючи його динамічну рівновагу з вегетативною нервовою системою, викликають у людини різні емоційні стани (піднесення, занепокоєння, депресію, тугу тощо).

Різні емоційні стани людини, її складні моральні, інтелектуальні та естетичні почуття можуть бути викликані не тільки безпосереднім впливом на нервову систему явищ дійсності. Вони виникають також у процесі спілкування людей за допомогою умовних подразників, слів. Процес перетворення тимчасових нервових зв'язків на словесні сигнали відбувається за основними законами вищої нервової діяльності, за законами іррадіації, концентрації та взаємної індукції нервових процесів, збудження і гальмування. Викликані другосигнальними подразниками, нервові процеси в корі мозку при їхній іррадіації на нижчі відділи мозку спричинюють різноманітні реакції в життєдіяльності організму, характерні для емоцій. Ми часто спостерігаємо в повсякденному житті випадки, коли, наприклад, одержана словесна інформація про якісь події викликає у людини певну емоційну реакцію - вона радіє, виражає задоволення або, навпаки, тривожиться.

4. Вплив емоцій на людину

Емоції впливають на людей різними шляхами. Одна й та сама емоція неоднаково переживається різними людьми, а також певною людиною в різних ситуаціях. Емоції можуть впливати на всі системи індивіда, на суб'єкта загалом.

Емоції і сприймання. Давно відомо, що емоція, як і інші мотиваційні стани, впливає на сприймання. Радісна людина сприймає світ крізь "рожеві окуляри". Той, хто страждає і сумує, інтерпретуватує зауваження інших як критичні.

Емоції і пізнавальні процеси. Емоції впливають на пам'ять, мислення та уяву людини. Ефект "звуженого зору" в сприйманні має свій аналог у пізнавальній сфері. Зляканій людині важко оцінити альтернативні рішення. У розгніваної людини з'являються лише "сердиті думки". У стані підвищеного інтересу або збудження суб'єкт настільки захоплений, що не здатний до навчання і дослідження.

Емоції і дії. Емоції чи комплекси емоцій, які переживає людина в певний час, впливають фактично на все, що вона робить у сфері навчання, гри, праці. Коли вона реально зацікавлена в предметі, то має бажання вивчити його глибоко. Відчуваючи відразу до якого-небудь предмета, вона намагається його уникнути.

Емоції і свідомість. Твердження про те, що емоцію можна розглядати як окремий або особливий стан свідомості, не є новим. Визначний англійський науковець Г. Спенсер описав "центральні" емоції так: "Центральні" емоції - їхній початок і закінчення у часі порівняно не визначені і вони не мають чіткої локалізації в просторі. Вони не обмежені попередніми і наступними станами свідомості з якоюсь визначеністю, і немає меж між ними й існуючими з ними станами свідомості". Ідея Спенсера не справила значного впливу на його сучасників і лише на початку 60-х років XX століття змінними станами свідомості почали цікавитися вчені. Не розглядаючи емоції як змінні стани свідомості, вони, втім, нерідко включали до своїх описів певні емоції.

Емоційні стани і в повсякденному житті часто розглядають як змінні стани або, точніше, як специфічні чи особливі стани свідомості. Людина, що вчинила якусь недоречність, часто пояснює свою поведінку словами: "я не пам'ятаю себе", "я втратила самовладання".

Людина, яка пережила сильну емоцію, усвідомлює, що емоційне переживання - це незвичайний стан свідомості. Ідея різних станів свідомості відома від античних часів. А в середині XIX ст. біологи довели, що кожна окрема півкуля мозку контролює окрему сферу свідомості. Розподіл півкуль створює дві незалежні сфери свідомості в межах одного черепа, одного організму.

У XVIII ст. Р. Бекон вирізнив два шляхи набуття знань: через доказовість і через досвід. Один із цих способів, що домінує в сучасному мисленні, описують як логічний і раціональний. Інший - як пізнання інтуїтивне, невербалізоване або "рецептивне". Особливі стани свідомості, що виникають завдяки специфічному інтересу, радості або їхній комбінації, і спрямовують інтуїтивне, невербальне (рецептивне) пізнання. Певні емоційні стани організують аналітичні, критичні, логічні, раціональні процеси. Таким чином, емоція як процес постійно взаємодіє з процесами, що характеризують інші стани свідомості, і взаємозв'язки між емоціями і розумом є численними.

Емоції, почуття і розвиток особистості. Аналізуючи співвідношення емоцій і розвитку особистості, слід зважати на два чинники. Перший - це генетичні задатки суб'єкта у сфері емоцій. Генетичний склад індивіда відіграє важливу роль у набутті емоційних рис (чи порогів різних емоцій). Другий чинник - особистий досвід індивіда, що належить до емоційної сфери, особливо спеціалізовані способи вираження емоцій і зумовлена емоціями поведінка.

Почуття сприяють виділенню предметів, що відповідають потребам особистості і стимулюють діяльність, спрямовану на їхнє задоволення. Суб'єктивно почуття є для людини показником того, як відбувається процес задоволення її потреб. Позитивні емоційні стани (задоволення, здивування тощо), які виникають у процесі спілкування й діяльності, свідчать про бажаний індивідом перебіг процесу задоволення потреб. Незадоволення потреб супроводжується негативними емоціями (сором, гнів, страх тощо).

У психології склалося уявлення, відповідно до якого емоційний стан визначається якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда й оцінкою, яку він дає імовірності задоволення її. Цей погляд на природу і походження емоцій дістав назву інформаційної концепції емоцій.

Усвідомлюючи або не усвідомлюючи, людина порівнює інформацію про те, що необхідно для задоволення потреби, з тим, що вона має в момент її виникнення. Якщо суб'єктивна ймовірність задоволення велика, з'являються позитивні почуття. Негативні емоції породжуються більш або менш усвідомленою суб'єктом реальною або уявною неможливістю задоволення потреби або ж падінням імовірності її задоволення порівняно з прогнозом, який суб'єкт давав раніше. Інформаційна концепція емоцій, безсумнівно, є доказовою, хоч, мабуть, не пояснює всієї різноманітної і багатої емоційної сфери особистості. Далеко не всі емоції вкладаються в цю схему. Наприклад, емоція здивування не може бути віднесена ані до позитивних, ані до негативних емоційних станів.

Важливою характеристикою емоційних станів є їхня регулятивна функція. Переживання, що виникли в людини, виступають у ролі сигналів, які інформують людину про перебіг процесу задоволення ЇЇ потреб, на який різновид перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція сигналізує про благополучний або неблагополучний розвиток подій, про більшу або меншу визначеність становища суб'єкта в системі його предметних і між особистісних взаємин і забезпечує тим самим регулювання, корекцію його поведінки в умовах спілкування та діяльності.

Почуття - одна зі специфічних форм відображення дійсності. Якщо в пізнавальних процесах відображаються предмети і явища дійсності, то в почуттях відбивається ставлення суб'єкта з притаманними йому потребами до предметів і явищ дійсності, які він пізнає і перетворює.

Емоції і почуття виникають у процесі взаємодії особистості із зовнішнім світом. Це різноманітні переживання людини, в яких відображаються її життєві відносини із зовнішнім світом та стосунки з іншими людьми. Своєрідність відображення полягає в тому, що і як упереживаннях відображається. Емоції і почуття - певний процес, що відбувається в часі. Водночас він є психічним станом особистості. На цей стан ми вказуємо, говорячи про ту чи іншу людину, що вона спокійна, схвильована, зворушена, збентежена, весела, пригнічена тощо. Почуття є і властивістю людини, що виявляється в її більш чи менш стійкому позитивному або негативному ставленні до певних об'єктів, людей, царин діяльності. Емоції і почуття мають велике значення в житті людини.

5. Види емоцій і почуттів

Залежно від суб'єктивної цінності переживань Б.І. Додонов вирізняє види емоцій:

Альтруїстичні - переживання, що виникають на основі потреб у сприянні, допомозі іншим людям: бажання принести іншим людям радість і щастя, почуття тривоги за їхню долю, співпереживання, почуття надійності, відданості, співчуття.

Комунікативні - виникають на підставі потреби в спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, почуття симпатії, прихильність, почуття поваги до когось, почуття вдячності, бажання заслужити схвалення від близьких і шанованих людей.

Глоричні - пов'язані з потребою у самоствердженні, славі: прагнення завоювати визнання, повагу, почуття враженого самолюбства і бажання взяти реванш, почуття гордості, переваги, задоволення власним зростанням, підвищенням цінності своєї особистості.

Практичні - визначаються успішністю чи неуспішністю діяльності, труднощами її здійснення і завершення: бажання досягти успіху в роботі, почуття напруження, захопленість роботою, приємна втома, приємне задоволення від результатів своєї праці.

Романтичні - виявляються у прагненні до всього незвичайного, таємного: чекання чогось незвичайного і дуже хорошого, світлого; хвилююче почуття сприйняття зміненого довкілля: все здається іншим, незвичайним, сповненим особливої значущості, таємничості.

Гностичні - пов'язані з потребою в пізнавальній гармонії: прагнення щось зрозуміти, пізнати суть явищ, почуття здивування або нерозуміння, вагання; почуття ясності або неясності, непевності думки; нестримне прагнення долати суперечності у своїх судженнях, усе систематизувати; почуття здогаду, близькості вирішення проблеми; радість відкриття істини.

Естетичні - пов'язані з ліричними переживаннями: потреба в красі, почуття витонченого, почуття піднесеного і величного; насолода звуками, почуття хвилюючого драматизму, світлого суму поетично-споглядального стану; почуття душевної м'якості, почуття рідного, близького, приємність спогадів про минуле, гірко-приємне почуття самотності.

Гедонічні - пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо; почуття безтурботності, спокою, знемоги, почуття веселощів; приємне бездумне збудження, хтивість.

Акизитивні - виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, колекціонування: прагнення нагромадження, радість у зв'язку зі збільшенням своїх нагромаджень; приємне почуття від споглядання своїх зібрань.

Мобілізаційні (пугнічні) - походять від потреби в подоланні небезпеки, інтересі до боротьби: потреба в гострих відчуттях, захоплення ризиком, почуття спортивного азарту, рішучість, спортивна злість, почуття сильного вольового та емоційного напруження, мобілізація своїх фізичних і розумових здібностей.

Інші класифікації емоцій і почуттів. Переживання людини дуже різноманітні, їх поділяють на види за змістом, характером того ставлення людини до об'єктивної дійсності, яке в них виявляється, за ступенем їхнього розвитку, силою й особливостями їхнього прояву.Відповідно до цього всю різноманітність людських переживань можна поділити на дві групи: переживання, що є відображеннямситуативного ставлення людини до певних об'єктів, і переживання, в яких виявляється стійке й узагальнене ставлення до них. Першу групу переживань, як зазначалося, називають емоціями, другу - почуттями у вужчому значенні цього слова.

Емоції поділяють на прості, що є безпосереднім відображенням взаємовідношень людини з тими чи іншими об'єктами, і складні, в яких це відображення має опосередкований характер. За силою, характером прояву і стійкістю серед емоцій виділяють афекти і настрої.

За змістом виділяють насамперед моральні, інтелектуальні та естетичні почуття. Деякі з них можуть набувати характеру пристрастей.

Прості емоції. Викликаються безпосередньо дією на організм тих чи інших об'єктів, пов'язаних із задоволенням його первинних потреб. Вони виникають у зв'язку з відчуттями їхніх властивостей. Останні (кольори, запахи, смаки тощо) бувають нам приємні чи неприємні, можуть викликати задоволення чи незадоволення. Емоції, безпосередньо пов'язані з відчуттями, називають: емоційним тоном відчуттів. Він виникає, зокрема, під час сприймання об'єктів, пов'язаних із задоволенням первинних потреб людини. Переживання задоволення і незадоволення, приємного й неприємного є основними якостями елементарних емоцій. Будучи полярними, вони виступають у житті людини як єдність протилежностей. Емоційний тон відчуттів і сприймань відіграє важливу роль у діяльності людини. Він регулює її дії, спонукаючи її шукати одні об'єкти й уникати інших, відмовлятися, захищатися від них.

Складні емоції. У процесі життя і діяльності людини елементарні її переживання перетворюються на складні емоції, пов'язані з розумінням їхніх об'єктів, усвідомленням їхнього життєвого значення.

До складних емоцій належать радість, смуток, страх, гнів, сором тощо. К. Ізард називає їх "фундаментальними емоціями", які мають свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

Інтерес (як емоція) - позитивний чи негативний стан, що сприяє розвитку навичок і умінь, засвоєнню знань, мотивує навчання.

Інтерес розглядають як одну з фундаментальних природних емоцій і вважають домінантною серед усіх емоцій нормальної, здорової людини. Вважають, що саме емоція інтересу разом з пізнавальними структурами й орієнтаціями спрямовує пізнання та дії. Винятки виникають тоді, коли у свідомості домінують негативні емоції. З неврологічного погляду інтерес активізується наростанням градієнта - збудження нейронів.

На свідомому рівні ключовими детермінантами інтересу є новизна, зміни навколишнього середовища. Джерелом таких змін і новизни можуть бути як навколишнє середовище, так і уява, пам'ять, мислення. Зацікавлена людина інтенсивно вдивляється, прислухається. Феноменологія інтересу характеризується також відносно високим ступенем задоволення, впевненості в собі й помірним ступенем імпульсивності і напруження. Емоція радості часто супроводжує інтерес. Інтерес відіграє важливу роль у розвитку суспільного життя і в підтриманні між особистісних стосунків. Він важливий для розвитку вмінь та інтелекту.

Новизна є природним збудником інтересу. Підтримуваний інтересом розвиток перцептивно-когнітивної і моторної активності починається вже у новонароджених. Інтерес сприяє інтелектуальній, естетичній та іншим різновидам творчої діяльності. Людина цікавиться головно предметами, ідеями, людьми.

Здивування не має чітко вираженого позитивного чи негативного знака. Це емоційна реакція на раптові обставини. Здивування породжується різким збільшенням нервової стимуляції. Зовнішньою причиною здивування є раптова, несподівана подія. Зовнішні прояви здивування: брови підняті й утворюють зморшки на лобі, очі розширені, відкритий рот набирає овальної форми. При більш сильному здивуванні специфічний вираз обличчя доповнюється своєрідною зміною пози, якщо людина стоїть, коліна злегка зігнуті й тіло нахилене вперед.

Здивування триває недовго. Складається враження, що в момент здивування думки відсутні, розумові процеси зупинені. Тому із здивуванням практично не пов'язується розумова діяльність. Це нагадує відчуття від слабкого електричного удару: м'язи швидко скорочуються, і людина ніби відчуває поколювання електричним струмом, який проходить по нервах і змушує підскочити. У момент здивування суб'єкт не знає точно, як реагувати. Виникає тільки почуття невизначеності, створене раптовою, несподіваною подією. Ситуації, які викликають здивування, уявляються такими ж приємними, як і ситуації, що викликають високий рівень інтересу. Ситуації, які є причиною здивування, згадуються як менш приємні, ніж ситуації, які ведуть до . радості, але значно приємніші, ніж ситуації, які є причиною якоїсь негативної емоції.

При здивуванні інтенсивність ставлення до об'єкта значно вища за рівень самовпевненості та імпульсивності. Імпульсивність при здивуванні вища, ніж рівень напруження. Самовпевненість при здивуванні значно вища, ніж за будь-якої з негативних емоцій. Величина напруження в ситуаціях здивування вища, ніж за якої-небудь із негативних емоцій, вона приблизно така сама, як і в ситуації інтересу, і значно вища, ніж у ситуації радості.

Здивування посідає проміжне місце між позитивними і негативними емоціями. Таким чином, здивування виконує функцію виведення нервової системи зі стану, в якому вона в цей момент перебуває, і пристосування її до раптових змін у нашому оточенні.

Радість - це позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, вірогідність якої в цей момент була невелика і невизначена. Радість - це те, що відчувається після якоїсь творчої або соціально значущої дії. Радість характеризується відчуттям упевненості й значущості, почуттям, що ти любиш і тебе люблять.

Упевненість і особиста значущість, які набуваються в радості, дають людині відчуття здатності здолати труднощі й насолоджуватися життям. Радість супроводжується короткочасною самозадоволеністю, задоволеністю оточенням і всім світом. З погляду цих характеристик радості легко зрозуміти, що, поки у світі існують проблеми, події, які зумовлюють стрес і стан невпевненості, люди не можуть постійно перебувати у стані радості.

Деякі теоретики емоцій розрізняють радість активну і пасивну. Одним із критеріїв такого поділу може бути відмінність у рівнях інтенсивності переживання радості. Сильна радість може проявлятися бурхливо і тому здаватися активною, а слабка радість може здаватися пасивною. Але оскільки радість є емоційним переживанням, вона ніколи не буває абсолютно пасивною або абсолютно активною. Радість не може бути пасивною, тому що завжди є станом нервового збудження. Те, що називається активною радістю, може бути насправді комбінацією збудження і радості у взаємодії з когнітивною і моторною системами.

Прояви переживання радості мають широкий спектр: від активності до споглядання. Прояв радості легко розпізнається, але посмішка дорослої людини означає швидше привітання, ніж переживання радості. Радість викликається зменшенням градієнта нейронної стимуляції; є докази того, що вибіркова чутливість рецепторів і нервових механізмів також відіграє роль в активізації радості.

При обговоренні причин радості на феноменологічному рівні необхідно враховувати той факт, що радість є радше побічним продуктом, ніж прямим результатом думок і дій, спрямованих на ЇЇ досягнення. Радість може виникати при зменшенні стимуляції від негативного емоційного стану, при впізнаванні добре знайомого або при творчих зусиллях. На психологічному рівні радість може підсилювати стійкість до фрустрації і сприяти впевненості в собі та мужності.

Розслаблювальний вплив радості захищає людину від руйнівного впливу постійного пошуку успіху. Хоч батьки не можуть безпосередньо навчити дитину радості, вони можуть поділити радість із дитиною і служити моделями, які демонструють стилі життя, що полегшують переживання радості.

Радість взаємодіє з іншими емоціями та зі сприйманням і пізнанням. Радість може гальмувати дію, але вона також може сприяти інтуїції і творчості. Індивідуальні відмінності в порогах радості приводять до формування різних життєвих стилів. "Емоційні потреби" визначаються теорією диференційованих емоцій як вид залежності від певних людей, об'єктів і ситуацій при реалізації позитивних емоцій або униканні негативних. До певної міри такі емоційні потреби можуть бути частиною ефективних соціальних взаємин.

Смі виникає дещо пізніше, ніж посмішка, й у своєму розвитку проходить певні стадії. Теоретики й експериментатори пов'язують сміх з певними аспектами розвитку, але динаміка емоцій під час сміху вивчена недостатньо. Сміх, як і посмішка, може сприяти формуванню між особистісних зв'язків у соціальному розвитку.

Страждання - негативний емоційний стан, пов'язаний з одержаною інформацією (достовірною чи недостовірною) про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, яке до цього моменту уявлялось більш або менш можливим, найчастіше виявляється у формі емоційного стресу.

Страждання - це глибинний афект, що відіграв свою роль в еволюції людини і продовжує виконувати важливі біологічні та психологічні функції. Страждання і сум можна розглядати як синоніми. Розглядаючи сум як форму страждання, вчені вважають страждання більш продуктивним почуттям, що приводить до активних дій. Така позиція не зовсім узгоджується з теорією диференційованих емоцій, згідно з якою в основі страждань і суму лежать однакові емоційні переживання. Вирізняються відмінності між стражданнями і сумом, які можна віднести швидше до сфери взаємодії між стражданням, мисленням і уявою, а також інших почуттів. Наприклад, активність, яку дослідники вважають, рисою, що відрізняє страждання від суму, може бути результатом взаємодії страждання і гніву.

Виникає страждання як результат тривалого впливу інтенсивної стимуляції. Джерелами стимуляції можуть бути біль, холод, шум, яскраве освітлення, голосна розмова, розчарування, невдача, втрата. Біль, голод і деякі сильні тривалі емоції можуть бути внутрішніми причинами страждання. Страждання також може викликатися згадуванням і передбаченням умов, за яких воно виникло або повинне виникнути. Отже, психологічні причини страждання охоплюють велику кількість проблемних ситуацій життя, потребнісних станів, інших емоцій, уяви тощо. Природний вираз страждання - підняті брови, поперечні зморшки на лобі, опущені губи. Перетворений вираз страждання - здивування, опущене обличчя й жалісливий голос. Переживання страждання описується як сум, знесилення, самотність, ізоляція. Хоча страждання може бути шкідливим, воно характеризується меншою напруженістю, ніж інші негативні емоції. Відповідно до положень теорії диференційованих емоцій про динаміку страждання в горі й депресії здорові обстежувані, які уявляють ситуацію страждання, повідомляють про страх як про другу за силою емоцію в ситуації, що викликає страждання.

Страждання для окремих індивідів біологічно корисне, коли воно веде до сліз, які знімають нездорову сухість слизових оболонок і містять лізосоми, що знищують шкідливі бактерії. На соціальному і психологічному рівнях страждання сигналізує, що індивіду погано. Вираз страждання викликає емпатію і бажання допомогти. Тому страждання також відіграє об'єднувальну роль в соціальних відносинах.

Горе зводиться головно до страждання і суму, хоча часто є комбінацією емоцій афективних структур, до яких належать страх, почуття провини і гніву. Горе - це реакція на втрату. Можна журитися через будь-яку втрату. Хоча, страждання і сум є домінантними емоціями в горі, його нерідко спричинюють інші емоції. Ступінь, у якому страх, гнів, сором взаємодіють із стражданням у період горя, залежить від особливостей індивідуального життєвого досвіду й умов, які переважають під час втрати.

Горе є біологічно адаптивним, виступає як чинник соціального згуртування у види, які ведуть груповий спосіб життя. Горе може також бути інтерпретоване як корисне для індивіда. Сильне горе, таке як втрата друга, може зробити людину більш сприйнятливою до захворювань. Страждання є найпоширенішою негативною емоцією.

Депресія - це завжди складний комплекс емоцій, до якого поряд зі стражданням входять зміни в потребах. До того ж депресія може спричинюватися численними нейрофізіологічними і біохімічними чинниками. Єдності в трактуванні терміна "депресія" немає.

Існує багато біхевіористських підходів до вивчення депресії. Хоч дехто з учених наголошує на біологічних чинниках, більшість підкреслюють роль навчання у виникненні емоцій. Одні вчені вважають, що часті одні й ті самі впливи болю або погрози призводять до страху, страждання, депресії, інші прихильники біхевіоризму вважають, що депресивні індивіди втрачають певні види адаптивної поведінки й у них посилюється поведінка уникання.

Сучасні психоаналітичні теорії поширюють поняття втрати на зниження самоповаги, впевненості в собі та втрату почуття особистої гідності, які можуть бути причиною депресії.

У теорії диференційованих емоцій депресію розглядають як комплекс фундаментальних емоцій, що охоплюють емоцію страждання, різні комбінації гніву, відрази, зневаги, ворожості, страху, провини, сором'язливості. Враховують також роль інших афективних чинників, таких як зниження сексуальної потреби, збільшення втоми, погіршення фізичного стану. Оскільки страждання є ключовою емоцією в депресії, є підстави ототожнювати зміст цих двох термінів. Вивчення змісту страждань, суму й депресії показало їхній значний збіг.

Гнів - емоційний стан, негативний за знаком, зазвичай, виявляється у формі афекту. На відміну від страждання, гнів має стенічний характер (тобто викликає піднесення, хоч і короткочасне, життєвих сил). Причинами гніву є відчуття фізичної або психологічної перешкоди на шляху до мети. Це можуть бути фізичні перешкоди, правила, закони або ж особиста безпорадність. Якщо перешкоди незначні й невизначені, безпосередня реакція може в гніві не виражатися. Однак якщо певний бар'єр справді заважає досягненню бажаної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Інші причини гніву полягають в особистій образі.

Низькі рівні гніву можна стримувати впродовж тривалого часу. Крайні вибухи гніву шкідливі для здоров'я.

Гнів, відраза, зневага - це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій складає основний афективний компонент ворожості. Багато причин гніву належить до чинників, що викликають фрустрацію. Переживання гніву характеризується високим рівнем напруження та імпульсивності. Почуття впевненості в собі під час гніву значно вище, ніж під час будь-якої негативної емоції. Ситуації, що спричинюють гнів, часто викликають відразу і зневагу. Адаптивні функції гніву більш виразно виявляються в еволюційній перспективі, ніж у повсякденному житті. Гнів мобілізує енергію для самозахисту і надає індивіду відчуття активності та сили. У повсякденному житті людини гнів інколи може бути справедливим, а контрольований гнів можна використати з адаптивною чи терапевтичною метою для приглушення страху.

Відраза - це реакція на щось суб'єктивно дуже неприємне, негативний емоційний стан, спричинюваний зіткненням (фізична взаємодія, комунікація) з об'єктами (предметами, людьми, обставинами тощо), які не відповідають ідеологічним, моральним та естетичним принципам і настановам суб'єкта.

Зневага пов'язана з почуттям переваги. Це основний афективний компонент забобонів і пересудів. Оскільки зневага - найбільш холодназ усіх трьох емоцій, пов'язаних з ворожістю, вона є афективним компонентом "холоднокровних" руйнівних тенденцій.

Ворожість визначається як комбінація фундаментальних емоцій гніву, відрази, зневаги. Інколи, хоч і не завжди, ворожість включає образи чи думки про завдавання шкоди об'єкту ворожості. Теорія диференційованих емоцій розрізняє ворожість (афективно-когнітивний процес), вияв афекту й агресивні акти. Агресія є словесною чи фізичною дією, спрямованою на заподіювання шкоди, втрат, збитків.

Профілі емоцій в ситуаціях ворожості та гніву дуже подібні. Простежується подібність ворожості з відразою і зневагою, хоч останні дві емоції досить суттєво розрізняються за ступенем вираженості й відносним розподілом показників, що характеризують окремі емоції. Гнів, відраза і зневага взаємодіють з іншими афектами і пізнанням.

Стійка взаємодія між будь-якою з цих емоцій і когнітивними структурами може розглядатися як характеристика ворожості особистості. Керувати гнівом, відразою, зневагою важко. Некерований вплив цих емоцій на мислення і діяльність може створити серйозні проблеми адаптації, призвести до виникнення психосоматичних симптомів.

За експериментальними даними, вияв емоцій відіграє важливу роль у міжособистісній агресії. Впливають на неї також фізична близькість партнерів і візуальний контакт.

Страх - негативний емоційний стан, що виникає при одержанні суб'єктом інформації про можливе заподіяння шкоди його життєвому благополуччю, про реальну або уявну загрозу. Страх рано чи пізно переживають усі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість у снах. Страх є найнебезпечнішою з усіх емоцій. При слабкій і середній інтенсивності він часто взаємодіє з позитивними і негативними емоціями. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може бути попереджувальним сигналом і змінювати напрям думок і поведінки людини.

Страх збуджується різким зростанням частоти нейронної імпульсації. На нейрофізичному рівні страх має деякі компоненти, спільні зі здивуванням і збудженням, принаймні на перших стадіях виникнення емоційного процесу.

Існують як природні, так і набуті (культурні) причини і стимули для страху. Поріг виникнення страху, так само як і пороги виникнення інших фундаментальних емоцій, залежить від індивідуальних відмінностей, що мають біологічну основу й визначаються індивідуальним досвідом. Природні пускові механізми або природні причини страху - це самотність, необізнаність, несподіване наближення, несподівана зміна стимулу й біль. Конче поширений страх перед тваринами, незнайомими об'єктами і незнайомими людьми. Причини страху можна поділити на чотири класи:

а) зовнішні події та процеси;

б) нахили, потяги й потреби;

в) емоції;

г) когнітивні процеси суб'єкта.

Причини, що належать до кожного з цих класів, можуть бути природними і набутими.

Вираз обличчя в ситуації страху легко можна відрізнити від виразу обличчя при інших емоціях. При страху брови підняті, але мають пряму форму, внутрішні краї брів насунуті і через лоб проходять горизонтальні зморшки, очі розкриті ширше, ніж при інтересі, нижнє віко напружене, верхнє злегка підняте, кутики рота відтягнуті трохи назад, губи напружені.

Відчуття страху може варіювати від неприємного передчуття до жаху. Під час страху людина відчуває невпевненість, незахищеність і загрозу. Значною мірою наявне напруження середньої імпульсивності. Відчуття страху в дорослої людини істотно визначається тим, яким чином соціалізувався страх у дитинстві.

Взаємодія страху та інших емоцій може суттєво впливати на поведінку особистості. Взаємодія між страхом і стражданням нерідко призводить до зневіри в собі, навіть боязні себе. Сильний зв'язок між страхом і соромом може спричинити параноїдальну шизофренію.

Поняття тривоги посідає важливе місце в психологічних теоріях і дослідженнях від того часу, як австрійський психолог 3. Фройд наголосив на її ролі при неврозах. Більшість дослідників схильна розглядати тривогу як унітарний стан.

Існують засоби зниження і контролю страху. Страх і тривога - тісно пов'язані стани і процеси, хоча описи тривоги включають поряд зі страхом й інші афекти. За теорією диференційованих емоцій, тривога в її традиційному розумінні складається з поєднання страху з іншими фундаментальними емоціями, передусім такими, як страждання, гнів, сором, провина, інтерес тощо. Ця теорія визнає, що тривога, як і депресія, може бути пов'язана з потребовими станами і з біохімічними чинниками. Реальна й уявна ситуація, що викликає тривогу, спричинює страх як домінантну емоцію і підсилення однієї чи кількох емоцій, таких як страждання, сором, гнів, інтерес.

Сором - негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням тих, хто навколо, а й особистим уявленням про поведінку і зовнішність.

Переживання сорому починається з раптового й інтенсивного, підсиленого усвідомлення свого "Я". Усвідомлення "Я" настільки домінує у свідомості, що когнітивні процеси різко гальмуються, збільшується кількість помилок. Сором так впливає на "Я", що воно стає маленьким, безпорадним і відчуває поразку й невдачу.

Сором має дві функції, які визначають його роль в еволюції. Він збільшує чутливість індивіда до думок і почуттів інших і, таким чином, сприяє соціальній адаптації та соціальній відповідальності. Сором може відігравати значну роль у розвитку самоконтролю і самостійності. Для подолання сорому люди вдаються до захисних механізмів заперечування, придушення і самоствердження. Часто сором, що переживається, може призвести до страждань і депресії.

6. Форми переживання почуттів

Афекти - це нетривалі й сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різких змінах м'язової діяльності та стану внутрішніх органів.Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо. Для афектів характерним є їхній нестримний вияв, на який вказує побутове вживання висловів на зразок "спалахнув від гніву", "завмер від переляку" тощо.

В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-рефлекторний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори. Афективний стан пов'язаний з послабленням кіркового гальмування. Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Деколи афект (скажімо, спалах гніву) виникає як розв'язання конфлікту людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких їй людей. Афект раптово і сильно починається, коли людина несподівано одержує якусь дуже важливу для неї звістку. Іноді афективний спалах є поступовим нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. У такому разі він виникає як наслідок втрати нею терпіння. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують через дрібниці, часто є ознакою їхньої невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і часто залишають по собі тривалий слід. Для афективних станів людини характерним є "звуження свідомості", яке виявляється в нерозсудливих вчинках. Людина може, проте, регулювати свої афективні реакції. Вміння їх регулювати виробляється у людини за участю другої сигнальної системи, у процесі роботи над собою. Важливу роль в оволодінні афектами відіграє контроль за їхнім руховим виявом.

Стрес - це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Щоразу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це загальний адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним вираженням загальної мобілізації захисних сил організму. Проте реакція тривоги є, власне, лише першою стадією відповідної реакції на загрозливий вплив. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, настає стадія адаптації. Іншими словами, жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина впродовж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.