Психологія музичних здібностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Введення

Актуальність. Перші публікації Б. М. Теплова з питань здібностей та обдарованості - "Проблема обдарованості", "Здібності і обдарованість" - представляли собою вилучення з його докторської дисертації "Психологія музичних здібностей", захищеної в 1940 р. (опублікована в 1947 році, повторно - в 1961 р. у книзі вибраних праць автора; нещодавно видана у Франції). Саме у зв'язку з вивченням музикальності їм був проведений аналіз основних понять, що відносяться до області здібностей, і дана критика деяких помилкових точок зору.

В останні 15 років наукової діяльності, коли Б. М. Теплов зосередив зусилля своєї лабораторії на дослідженні типологічних особливостей нервової системи, розробка питань здібностей не припинилася. Перспективу, основний задум роботи керованого ним колективу він бачив у підході до вивчення природних задатків розвитку здібностей.

Таким чином, проблема здібностей представлена в працях Б. М. Теплова дуже різноманітно: у сферу дослідження увійшли як деякі спеціальні особливості слухового сприймання та інших компонентів музичності, так і деякі властивості розуму у зв'язку з особливостями особистості, і природні передумови всебічного розвитку.

Б. М. Теплов стояв на тій точці зору, що недостатнє знання фактів і приватних закономірностей не дозволяє поки створити загальну теорію здібностей та обдарованості. Більш того, він вважав, що "... будь-які спроби складати теорії або гіпотези про природу обдарованості при тому запасі позитивних знань, якими ми зараз володіємо, шкідливі".

Разом з тим він систематично звертався до розгляду і теоретичних питань. У його роботах виразно видно деякі вихідні принципи дослідження даної проблеми. музичний здібність слух

Музичні здібності по Теплову можна розділиться на дві групи:

• технічні (грі на даному музичному інструменті або спів)

• слухові (музичний слух).

Музичні здібності в існуючий загальної психологічної класифікації належать до спеціальних, тобто таким, які необхідні для успішних занять і визначаються самою природою музики як такої.

Мета дослідження - розглянути психологію музичних здібностей у працях Б.М. Теплова.

Завдання дослідження:

1. Вивчити поняття "музичні здібності".

2. Визначити музикальність як сукупність музичних здібностей, їх синтез.

3. Проаналізувати рівні музичних здібностей.

4. Розглянути музичний слух у структурі музичних здібностей

Об'єкт дослідження - здібності людини. Предмет дослідження - психологія музичних здібностей.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Теоретичною основою даної роботи послужили праці таких авторів, як: Теплов Б.М., Тарас А.Є., Кірнарская Д.К. та інших.

При написанні роботи нами були використані наступні методи наукового дослідження: порівняльний метод; вивчення монографічних публікацій і статей; аналітичний метод.

1. Теоретичні основи психології музичних способнстей

1.1 Поняття "музичні здібності"

Музичні здібності - індивідуальні психологічні властивості людини, що зумовлюють сприйняття, виконання, написання музики, здатність до навчання в галузі музики. В тій чи іншій мірі музичні здібності проявляються майже в усіх людей. Яскраво виражені, індивідуально проявляються музичні здібності називають музичною обдарованістю.

Музичні здібності являють собою відносно самостійний комплекс індивідуально-психологічних властивостей. Вони можуть зберігатися після втрати розумових здібностей через психічних захворювань, а також бути присутнім у людей, які страждають на слабоумство. Іноді сукупність музичних здібностей позначають загальним поняттям "музичність". За визначенням Б.М. Теплова, музикальність є комплекс індивідуально-психологічних особливостей, потрібних для занять музичною діяльністю і в той же час пов'язаних з будь-яким видом музичної діяльності. Однак таке визначення музикальності не враховує деяких тонких якісних характеристик цього явища.Коли ми говоримо про музичні здібності, то маємо на увазі звичайно "кількісний аспект", поняття "музичність" відображає "якісний аспект" психологічної взаємодії людини і музики.

Поняття "музичність" має різні, хоча і взаємопов'язані значення. Ми відносимо дане поняття насамперед до особливого властивості, якості сприйняття, переживання чи виконання музики. Крім того, музикальністю називають індивідуально-психологічну характеристику особистості, яка виражається в інтуїтивній глибині і тонкощі емоційного переживання сенсу музики, здатності передавати його в інтонуванні, у виконавській інтерпретації музичних творів. І в цьому плані музикальність виступає одним із синонімів музичної обдарованості.

Але з психологічної точки зору музична обдарованість ширше музикальності, оскільки включає в себе не тільки власне музичні, а й інші властивості особистості, наприклад: активність уяви, багатство зорових образів і їх тісний зв'язок з слуховий сферою, тонкість слуходвігательной реакції, емоційну реактивність і ін Людей, які мають музикальністю, набагато більше, ніж музично обдарованих. Точно так само не слід ототожнювати поняття "музичність" і "музичний талант". Людина може бути музичним, а не володіти талантом музиканта.Як не парадоксально, але можливий і зворотний варіант, коли володіння яскравими виконавськими здібностями поєднується зі слабко вираженою музикальністю.

Отже, всі поняття, якими ми звикли описувати індивідуальні прояви музичних здібностей, акцентують різні їх психологічні сторони і прояви. Музичність немислима без основних музичних здібностей, але й не зводиться до них.

Музичність прямо не залежить від сенсорних здібностей, наприклад від чутливості слуху. Але бідність сенсорних здібностей людини становить серйозну перешкоду для розвитку музикальності. Емоційна реактивність на звуки прямо пов'язана з тонкістю емоційного переживання музики. Разом з тим емоційна реактивність на звуки може виявлятися і без чіткого усвідомлення звукоотношеній. Така реактивність - психологічний феномен, зумовлений діяльністю вегетативної нервової системи, і тому зустрічається не тільки у людини, але й у вищих тварин.

У деяких випадках музикальність навіть може вуалювати або заповнювати обмежені професійні дані музиканта-виконавця.Музичність піддається розвитку, але на основі вже проявилися в тій чи іншій формі її ознак. Вона формується і розвивається тільки в конкретній діяльності конкретної людини, тому в різних людей музикальність різна, як розрізняється вона і у музикантів різних спеціальностей.

Проблема діагностики музичності містить в собі цікаве протиріччя. У практичних заняттях з учнем порівняно неважко виділити дітей з яскраво вираженою музикальністю. Але домогтися точної відповіді на всі виникаючі тут питання дослідникам не вдається. У зарубіжній музичної тестології пошуки критеріїв музикальності ведуться на основі вивчення здатності створювати звукові структури. Вважають, що здібності тонко переживати музику і виражати себе за допомогою музики (тобто звукових структур) повинні бути тісно взаємопов'язані.Серед характерних ознак музикальності називають також ранній прояв музичного слуху, наявність стійкої потреби і вибірковості в музичних враження, музичну активність (прагнення слухати, співати, складати музику), природну (тобто не щеплену педагогами) виразність виконання.

Однак тісний взаємозв'язок якості музичного сприйняття та відтворення, мабуть, важлива для діагностики музикальності тільки на ранніх щаблях музичного розвитку. Багато музикантів проводили розмежувальну лінію між здатністю розуміти і глибоко переживати музику і здатністю виразно виконувати її, "говорити" на її мовою, тобто здатністю вільно виражати себе в музиці.

Іншими словами, музикальність сприйняття і переживання музики не зумовлює для професійного музиканта практичного музично-художнього мислення, яке спирається на виконавський талант і професійну майстерність.

Прямо протилежним за змістом музичності є поняття "амузия" (від гр. Amusia - некультурність, неосвіченість, нехудожньо) - вкрай низький ступінь музичних здібностей або патологічне їх порушення, відхилення від нормального музичного розвитку людини, відповідногоцій культурі. Амузия зустрічається приблизно у 2 - 3% людей. Її слід відрізняти від відставань у музичному розвитку або музичної нерозвиненості (таких людей може бути до 30%), які можуть бути виправлені індивідуальної педагогічною роботою.

У патопсихології Амузия називають повну втрату або часткове порушення музичного сприйняття, впізнавання, відтворення і переживання музики або окремих її елементів (часто на тлі збережених в цілому мовних функцій). В основі Амузия лежить порушення сприйняття і переживання звукоотношеній - послідовності звуків як смислового єдності.

У залежності від первинного механізму виникнення розрізняють кілька типів Амузия. Сенсорні Амузия викликані частіше аномаліями або ушкодженнями фізіологічного апарату слуху або ураженнями правої скроневої ділянки мозку. При сенсорних Амузия відзначаються грубі порушення сприйняття висоти звуків, тембру, співзвуч, мелодій (глухота на мелодії), ритму (аритмія). Людина не дізнається добре знайомих мелодій (наприклад, державний гімн), не помічає звуковисотного спотворень мелодії, не може сказати, схожі короткі мотиви або різні, не відрізняє звуки по висоті; музиканти перестають дізнаватися інтервали, втрачають абсолютний слух. Іноді розрізнення висоти звуків може зберігатися, але здатність сприймати і пізнавати інтервали, мотиви і мелодії втрачається. При сенсорних Амузия часто порушується мовний слух, страждає інтонаційна сторона мови.

Питання про мозкову локалізації Амузия до кінця не з'ясовано, хоча є дані про зв'язки сенсорної Амузия з ураженнями лівої півкулі, а моторної - правого. Суперечливість даних пов'язана з індивідуальною варіативністю мозку, а також з професією хворих (у музикантів мозкова локалізація Амузия інша, ніж у немузикантов).

Часто нездатність до музики пояснюють відсутністю або вкрай низьким ступенем вираженості музичних здібностей. З психологічної точки зору це не зовсім вірно. Нездатність до музики не можна плутати з Амузия (патологічними порушеннями психічних функцій) і з музичною нерозвиненістю, викликаної відсутністю виховного музичного впливу. Нездатність - характеристика людини, якому перш за все, має властивості, що суперечать музичної діяльності, що перешкоджають оволодінню нею (наприклад, сповільненість або стагнація емоційної реакції або підвищена спонтанність реагування, переважна формування "внутрішнього плану дій" - активності внутрішнього слуху та ін.) Але при цьому необхідні для музичної діяльності властивості (наприклад, здатність слухового контролю руху або слухове уяву) слабко виражені. Нездатність виражається у стійкості помилок, в систематичному їх повторенні без помітного поліпшення якості дій, без видимого розвитку при наполегливій роботі і бажанні добитися результату. Остання принципово важливо. Нездатність не можна діагностувати тільки на основі того, що учень лінується, не любить чи не хоче займатися (у такій ситуації може бути безліч різнихпсихологічних причин, не пов'язаних з наявністю або відсутністю музичних здібностей). Якраз навпаки, певний скромний рівень музичних здібностей часто може спонукати до занять музикою і недієздатного, але процес навчання активізує не тільки наявні можливості, а й непереборні психологічні перешкоди.

Задатками в психології називають вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні особливості людини (наприклад, властивості органів почуттів, руху, вищої нервової діяльності та ін), які мають важливе значення для розвитку здібностей. Задатки багатозначні: на основі одних і тих самих задатків можуть розвиватися різні здібності, у залежності від характеру вимог, які пред'являються до людини впроцесі освоєння будь-якої діяльності. Задатки - природна основа відмінностей людей за здібностями.

У задатках завжди поєднуються фактори спадкові (генетично обумовлені), вроджені (пов'язані з умовами внутрішньоутробного розвитку), вікові (психологічні особливості, притаманні кожній віковій ступені розвитку) і соціально-культурні. Відокремити їх один від одного дуже важко. У розвитку задатків взаємодіють процеси біологічного дозрівання, вплив середовища (навчання і виховання) і особливості роботи органів почуттів і руху при виконанні діяльності.

Задатки не створюються в процесі розвитку і виховання, але і не зникають, якщо відсутні необхідні умови для їх виявлення. При однакових зовнішніх впливах задатки змінюються у різних людей по-різному. Можлива, наприклад, так звана вибухова реалізація завдатку, тобто вибуховий формування здібності: здатність формується протягом днів, тижнів, як це буває в деяких вундеркіндів. У подібних випадках швидкість формування здатності розглядається як показник високої представленості завдатку. Але можливо і поступове виявлення завдатку, досить повільне і настільки ж повноцінне формування на його основі певної здатності.

1.2 Музичність як сукупність музичних здібностей, їх синтез

У психологів і педагогів-практиків можна спостерігати різні уявлення про музичні здібності або, як частіше говорять, про музичні задатки.

У самому широкому плані задатками елементарних музичних здібностей виступають основні сенсорні, інтелектуальні, мнемічні, рухові і афективні функції людської психіки. Як вже зазначалося, елементарні музичні здібності можуть бути розвинені майже у всіх людей (можна сказати, що тут нездатних ні).

У практиці відбору дітей для професійного музичного навчання задатками часто вважають високу ступінь розвитку самих елементарних музичних здібностей (звуковисотного слуху, ладового почуття, почуття ритму) і музичної пам'яті. Наявність названих здібностей педагоги оцінюють скоріше як показник відсутності дефектів музичного слуху у дитини, ніж як показник можливих майбутніх досягнень. Напевно, тому музиканти-педагоги їх і відносять до музичних задатків, а не до музичних здібностей, як це роблять психологи.

У практиці навчання музикантів-інструменталістів поняття задатків ближче до того, що прийнято у психологів. Тут до завдаткам здібностей музиканта відносять вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні та психологічні особливості, які виступають важливими передумовами успішного професійного навчання. Серед них називають:

• особливості анатомічної будови тіла, гортані (у співаків), лицьових м'язів (у духовиків), верхніх кінцівок (у піаністів, струнників і т.д.);

• деякі властивості м'язової тканини, органів руху, дихання, слуху;

• властивості вищої нервової діяльності (в першу чергу ті, з якими пов'язані швидкість і тонкість психічних реакцій, - чутливість слухового аналізатора, лабільність як властивість нервової системи, деякі особливості аналізаторні-ефекторних і психомоторної систем, емоційної реактивності та ін.)

Задатки специфічні для різних музичних професій. Наприклад, для співаків має значення обсяг глотки, форма і твердість неба та ін, їм необхідно особливу будову вокально-артикуляційного і дихального апарату, тонкість вібраційно-м'язового почуття, пластичність міміки і пантоміміки; у піаністів повинна бути хороша розтяжка пальців, підвищена гнучкість суглобів верхніх кінцівок, тонка сприйнятливість до всіх руховим імпульсам, скрипалям важлива довжина пальців, форма кисті руки, ліктів і подушечок пальців, гнучкість суглобів верхніх кінцівок, хороший вестибулярний апарат; виконавцям на духових інструментах потрібна певна форма губ, хороший стан дихального апарату і т.п .

Задатки впливають на розвиток професійних музичних здібностей, але, як уже зазначалося, не визначають цілком цього розвитку.Виняток, мабуть, становить анатомічна будова гортані у співаків, від якого залежать гідності співочого голосу. Історії мистецтва відомі прекрасні піаністи з не дуже гарними (вузькими, сухими, невеликими) руками або скрипалі з вельми великої пензлем і м'ясистими пальцями, ледь уміщається на грифі інструмента (Вівальді).

До завдаткам не слід відносити такі професійно важливі якості особистості, як активність уяви, емоційна стійкість, саморегуляція, працездатність, цілеспрямованість, воля та ін Вони можуть бути багато в чому сформовані і розвинуті у процесі навчання та професійної діяльності.

Здатність - тільки одна з можливих проявів завдатку. Іншим його виразом може бути схильність людини до певної діяльності.Схильності відбивають інтереси й прагнення людини. Схильності називають особистісної передумовою здібностей, бо вони спонукають людину до діяльності, в якій можуть розвиватися його здібності. Тому схильності можуть бути ознаками формується здібності.

Тим не менше схильності і здібності пов'язані один з одним складним чином: у людини можуть бути так звані помилкові схильності, викликані наслідуванням, навіюванням, модою і пр., при слабо виражених здібностях, а у обдарованого учня схильності можуть "прокинутися" набагато пізніше, на тлі досить яскраво проявилися здібностей.

Тепер про структуру музичних здібностей. Це питання викликає найбільш гострі дискусії серед фахівців.

2. Структура музичних здібностей

2.1 Рівні здібностей

Музичні здібності вивчаються психологами більше 150 років. Проте до цих пір немає єдиної точки зору на їх природу, структуру, на утримання основних понять, за допомогою яких психологи описують музичні здібності і обдарування.

Наприклад, деякі музичні здібності прийнято позначати в термінах, пов'язаних з назвами сторін та елементів музичної мови (звуковисотний, тембровий слух, відчуття ладу, гармонійний і мелодійний слух і т.п.). Іноді їх також позначають у термінах психічнихпроцесів і явищ (слухові здібності, мнемічні, рухові, афективні і т.п.). У різних країнах дослідники, педагоги-музиканти називають серед музичних здібностей різні властивості слуху і різні психічні функції. Наприклад, Н.А. Римський-Корсаков відносив до музичних здібностей ритмічний і гармонійний слух, слух ладу і слух ладу, архітектонічний слух, почуття темпу і почуття розміру, почуття тональності і т. п. Б.М.Теплов відзначав відчуття ладу, здатність до слухового поданням, почуття ритму. Американський психолог К. Сішор вважав, що в основі будь-яких музичних здібностей лежить здатність людини розрізняти звуки по висоті, тембру, гучності і тривалості: від чутливості слуху до висоти і тембру залежить сприйняття мелодії та гармонії, а також всіх можливих варіацій музичної висоти. Не менш важливим Сішор вважав музичне уяву, яке може бути розвинене в процесі навчання, хорошу музичну пам'ять і "музичне почуття" (тобто єдність музикальності і творчих здібностей). Остання включає в себе не тільки естетичний досвід, але і "творче відчуття", яким воно існує у композитора. Німецький психолог Г. ревеш включав до складу музичних здібностей відносний слух, відчуття акорду (відтворення акорду в основному положенні й з зверненнями, відчуття ступеня консонантного співзвуччя і відчуття тональності), здатність виконання напам'ять знайомих чи заданих мелодій, творчу фантазію. І це тільки деякі приклади розбіжностей у поглядах на музичні здібності. До того ж у різних мовах існують свої терміни для опису музичних здібностей і властивостей особистості, які неможливо перевести однозначно на інші мови (наприклад, відчуття ладу, або tonal memory).

Кожен варіант структури музичних здібностей, що виділяється музикантами або психологами, містить у собі зерно істини, відображає до певної міри об'єктивний стан справ.

Причин же розбіжностей декілька. Одна з них полягає в тому, що музична діяльність вимагає безлічі різних здібностей і вони можуть комбінуватися різними способами у різних людей і в різних видах музичної діяльності. Інша причина полягає в тому, що структура музичних здібностей змінюється з віком, в залежності від характеру музичного навчання та накопичення музичного досвіду людини: у різних вікових групах спостерігається різне співвідношення опорних, ведучих і "фонових" компонентів структури музичних здібностей.

На представлення музикантів про музичні здібності має безпосередній вплив їх професійний досвід (наприклад, чи працює музикант з початківцями або зі студентами консерваторії, з композиторами або з виконавцями та ін), а на теорію психологів - конкретна дослідницьке завдання (наприклад, К. Сішор розробляв масові тести музичних здібностей, а Г. ревеш вивчав музичний розвиток дитини-вундеркінда).

Психологічна структура музичних здібностей у музикантів і немузикантов має певні відмінності: у музикантів вона характеризується більш тонкими і складними взаємозв'язками між окремими психічними функціями і властивостями, більш вираженими індивідуальними особливостями такого зв'язку, що може ставати основою індивідуального художнього стилю. Крім того, психологічна структура музичних здібностей у музикантів тісно пов'язана з конкретною музичної спеціальністю (інструменталісти, співаки, композитори), специфікою музичного інструменту і конкретного виду професійної діяльності (сольний або оркестрове виконавство і ін.) Так, здатність розрізняти тонкі градації висоти звуку - основоположна в структурі музичних здібностей у скрипалів, диригентів чи флейтистів у порівнянні, наприклад, з піаністами, яких відрізняє більш витончений фактурний і гармонійний слух.

Ту ж саму мінливість можна спостерігати і в співвідношенні так званих елементарних і складних музичних здібностей. Елементарні музичні здібності (почуття музичної висоти, відчуття ладу, відчуття ритму і ін) обумовлюють можливість повноцінного сприйняття музики, співу і музикування на інструменті. Елементарні музичні здібності виявляються у функції, подібної функції ніг і рук, без яких не можна грати на роялі, але саме по собі їх наявність ще нічого не визначає в музичній творчості.

До складних музичним здібностям відносять такі, які пов'язані із здійсненням професійної музичної діяльності (композиторської, виконавської), наприклад відчуття форми, почуття стилю, музична здатність до навчання і ін (у закордонній музичної психології останні часто об'єднують поняттям "музичний талант").

Елементарні музичні здібності раніше починають розвиватися, раніше виявляються і раніше стабілізуються. Більш складні розвиваються пізніше, але набагато швидше за темпами. З віком і накопиченням музичного досвіду спостерігається все більш тісна залежність, все більш глибоке взаємопроникнення елементарних і складних музичних здібностей. Різні психічні властивості і функції (в тому числі і не мають "прямого" відносини до музикування) виявляються все більш тісно пов'язаними, утворюючи нові психічні структури, які психологи іноді називають "новими органами здібностей". Тобто в процесі розвитку змінюється не тільки загальна структура музичних здібностей, а й структура кожної окремої здібності - кожного окремого виду або форми музичного слуху, пам'яті, психологічного змісту виконавського руху або інтонування.

Процеси такої зміни не піддаються опису, оскільки дуже індивідуалізовані. Можна навіть сказати, що структур музичних здібностей існує стільки, скільки музично обдарованих або просто люблять музику людей. Напевно відомо тільки те, що в одних випадках формуються тісні і тонкі взаємозв'язки між різними психічними властивостями і функціями призводять до їх взаємопосилення, в інших - до компенсації (заповнення недоліків), а в третіх - до блокування один одного, свого роду "взаімопогашенію" ( наприклад, в одних учнів, як кажуть педагоги, "голова" допомагає слуху, а в інших - "заважає" йому, тобто бере на себе ті завдання, які повинен вирішити слух, і тим самим "блокує" його розвиток).

2.2 Музичний слух

Музичний слух - одна з головних складових у системі музичних здібностей, недостатня розвиненість якої робить неможливими заняття музичною діяльністю як такої. Б.М. Теплов відзначав два значення терміна "музичний слух". Під "музичним слухом" в широкому значенні цього терміна він розумів як звуковисотний слух, так і деякі інші його види (тембровий, динамічний та ін); у вузькому значенні, за Б.М. Теплову, мова повинна йти тільки про звуковисотного слуху. Оскільки звуковисотного рух є основним "носієм сенсу" в музиці, провідну роль в її сприйнятті і воcпроізведеніі грає саме звуковисотний слух, без якого "неможливо ніяке осмислене сприйняття музики, тим більше - ніяке музичне действованіе".

Звуковисотний слух в його прояві по відношенню до одноголосної мелодії називають мелодійним. Він "має принаймні дві основи - відчуття ладу і музичні слухові зопрівав ставления. У зв'язку з цим можна говорити про двох компонентах мелодійного слуху. Перший з них можна назвати перцептивних, або емоційним, компонентом ... Другий компонент можна назвати репродуктивним, або слуховим ".

Перцептивний компонент, за Б.М. Теплову, необхідний для повноцінного сприйняття, впізнавання мелодії, яке виникає на основі емоційного критерію. Завдяки репродуктивного компоненту відбувається відтворення мелодії, що свідчить про наявність більш-менш розвинених слухових уявлень.

В основі мелодичного слуху лежить відчуття ладу, що представляє собою здатність розрізняти ладові функції звуків мелодії, їх стійкість і нестійкість, їх тяжіння один до одного. Одним з найбільш простих його проявів є почуття тоніки - тенденція закінчувати на ній мелодію і сприймати ту, яка завершується нестійким звуком, як незакінчену. Відчуття ладу в більш "глибокому сенсі виявляється в тому, що всі звуки мелодії сприймаються в їхньому ставленні до тоніки і до інших стійким звуків ладу, що кожен з них має своєрідну ладову забарвлення, що характеризує ступінь його стійкості і характер його" тяжіння ".

Дані сучасної психологічної науки дозволяють вважати, що мелодійний слух в онтогенезі розвивається як єдина система, проте відчуття ладу випереджає в розвитку музичні слухові уявлення.

Багаторічної музично-педагогічною практикою підтверджено, що мелодійний слух у дітей розвивається головним чином на заняттях співом і грою на музичних інструментах. Саме в співі діагностується рівень розвиненості репродуктивного компонента мелодійного слуху.

Сучасні дослідження (К. В. Тарасова) дозволяють позначити шість етапів становлення і розвитку здатності дитини інтонувати мелодію голосом.

Перший, початковий етап, характеризується тим, що інтонування в загальноприйнятому значенні цього слова практично відсутній: дитина просто промовляє слова пісні в певному ритмі, більш-менш збігається з ритмом запропонованого йому пісенного зразка. На другому етапі можна вже розпізнати інтонування одного-двох звуків мелодії, з опорою на які і пропевается вся пісня. На третьому етапі інтоніруется загальний напрямок руху мелодії. Четвертий етап відрізняється від попереднього тим, що на тлі відтворення загального напрямку мелодії з'являється досить "чисте" інтонування окремих її відрізків. На п'ятому етапі "чисто" інтоніруется вся мелодія. Ці п'ять етапів виявлені в умовах співу з фортепіанним супроводом. На шостому етапі необхідність в акомпанементі відпадає: дитина щодо вірно інтонує мелодичниймалюнок без супроводу.

Репродуктивний компонент мелодичного слуху, про який йде мова і який може трактуватися як здатність активно і відносно чисто ("правильно") відтворювати мелодійний малюнок голосом, формується в більшості дітей у період від чотирьох до семи років. Значний прогрес у розвитку даної здібності на четвертому році життя змінюється в подальшому більш плавним плином цього процесу.

У цілому, оцінюючи ситуацію за її узагальненим, сумарними показниками, доводиться констатувати, що у більшості дітей чистота інтонування (тобто розвиненість репродуктивного слуху) залишається на сьогоднішній день дуже невисокою, і це незважаючи на досить велику кількість часу, що відводиться співу на музичних заняттях в дитячих садах. Можливо, одна з причин тут - відсутність у практиці масового музичного виховання спеціальної та цілеспрямованої роботи з постановки дитячого співочого голосу. Постановка голосу, значно полегшуючи дітям процес вокалізації і знімаючи труднощі слухо-вокальної координації, може сприяти збільшенню діапазону співочого голосу дитини і розвитку його мелодійного слуху.

Що стосується перцептивного компонента мелодичного слуху то його елементарні прояви, що передують формування ладового почуття, можна діагностувати за такими ознаками: впізнавання дитиною знайомій йому мелодії; ідентифікації висунутого мелодичного зразка з оригіналом; що виявляються з більшою або меншою очевидністю почуття тоніки осмислення звуковисотного інтервальних відносин між ступенями ладу .

Перцептивний компонент мелодичного слуху в його елементарних проявах інтенсивно формується до п'ятого року життя, причому саме на четвертому році відбувається значні стрибок у розвитку. У наступні роки на подальших стадіях онтогенезу він розвивається менш активно. Необхідно додати цьому, що перцептивний компонент у його власному значенні - як здатність до розрізнення ладових функційзвук <мелодії - формується тільки в умовах спеціально спрямованих і відповідним чином організованих музичних занять.

Принципове значення має віковий етап (четвертий рік життя), коли відбуваються збігаються в часі Kaчественние скачки в розвитку у дитини та перцептивного та репродуктивного компонентів мелодійного слуху. Це можна пояснити тим, що в зазначеному віці в системі музичного слуху на основі інтонування мелодії голосом виникає нове утворення - власне звуковисотного слухання. Його поява служить базою для формування та подальшого розвитку так званого відносного слуху. Останній же, у свою чергу, може служити основою прижиттєвого формування абсолютного слуху.

Отже, мелодійний слух розвивається в онтогенезі як єдина інтегративна система, для якої характерно взаємодія перцептивного та репродуктивного компонентів; їх формування йде від елементарних до все більш складним складовим.

Розвиток у дітей музичного слуху, і перш за все його головною, звуковисотної "складової", багато в чому залежить від спрямованості і організації тих видів музичної діяльності, які в даному випадку є пріоритетними. До них, як уже зазначалося, в першу чергу відноситься спів - один з основних і найбільш природних видів музичної діяльності дошкільнят та школярів.

Висновок

Теплов Б.М. - Найбільший дослідник індивідуальних відмінностей у вітчизняній та світовій науці, вчений, який володів величезною ерудицією в самих різних областях: історії та філософії, мистецтві та літературі, фізіології органів почуттів і вищої нервової діяльності. Але перш за все Теплов Б.М. був видатним психологом, який здійснив у своїй творчості синтез гуманітарного і природничонаукового знання і тим самим яскраво втілив у своїх роботах істота психології як науки, що займає особливе місце в системі наук. Говорячи мовоюдиференціальної науки, Теплов Б.М. був майстром і номотетический і ідеографічного методів дослідження індивідуальності, особистості та індивідуальних відмінностей. Світову популярність отримала його монографія "Психологія музичних здібностей", вперше опублікована в 1947 році, повторно - в 1961 і 1985, і перекладена на ряд європейських і східних мов. У ній Теплов Б.М. запропонував нову структуру музичних здібностей, що включає в якості обов'язкових такі компоненти, як ритмічне і ладове почуття, здатність до довільного оперування музичними слуховими уявленнями. Велике значення має запропонований ним психологічний аналіз феномену музикальності як єдності емоційної чуйності на музику і сукупності взаємопов'язаних між собою окремих музичних здібностей. Здібності - індивідуальні особливості особистості, які є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Здібності не зводяться до наявних в індивіда знань, умінь, навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами деякої діяльності і є внутрішніми психічними регулятивами, що обумовлюють можливість їх придбання.

Список використаної літератури

1. Васько Є.В. Розвиваємо музичні здібності. - М.: Мій Світ, 2007.

2. Виноградов Л. Розвиток музичних здібностей у дошкільників. - СПб.: Мова, Освітні проекти, ТЦ Сфера, 2009.

3. Дружинін В.М. Психологія загальних здібностей. - СПб.: Пітер, 2006.

4. Кірнарская Д.К. Музичні здібності. - М.: Таланти - XXI століття, 2007.

5. Тарас А.Є. Психологія музики і музичних здібностей. - М.: АСТ, Харвест, 2005.

6. Теплов Б.М. Психологія та психофізіологія індивідуальних відмінностей. - М.: МПСІ, МОДЕК, 2004.

7. Теплов Б.М. Психологія музичних здібностей. - М.: Наука, 2003.

Размещено на Allbest.ru