Психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього редактора у взаємодії з авторами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ РЕДАКТОРІВ У ВЗАЄМОДІЇ З АВТОРАМИ

19.00.07 - педагогічна і вікова психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

ЖИРУН Оксана Анатоліївна

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”.

Науковий керівник: - кандидат психологічний наук, доцент Винославська Олена Василівна, Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, кафедра психології і педагогіки, завідувач.

Офіційні опоненти:- член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор Боришевський Мирослав Йосипович, Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, лабораторія психології особистості, завідувач;

- кандидат психологічних наук, доцент Михальчук Наталія Олександрівна, Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра практики англійської мови, завідувач

Провідна установа: Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра психології, м. Дрогобич.

Захист відбудеться 8 листопада 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології імені Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України

Автореферат розіслано 6 жовтня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціально-політичні зміни в українському суспільстві сприяли розвитку видавничої справи. До формування інформаційного простору в його сучасних обрисах причетні чимало фахівців різних спеціальностей та кваліфікацій. Та в якій би сфері (преса, радіо, телебачення, книго- та пресовидання тощо) не готувався „інформаційний продукт”, ключовою фігурою цього процесу залишається редактор. Водночас вельми динамічні трансформації у сфері економіки видавничої справи, у її правовій базі, технічне та технологічне переозброєння галузі, комп'ютеризація редакційно-видавничих процесів, принципові зміни в структурі самого виробничого процесу, зокрема, зміщення акцентів у бік додрукарських процесів, - особливо, в бік спілкування з автором, як безпосереднього, так і опосередкованого текстом - висуває перед сучасним редактором низку нових професійних вимог.

Безумовно, це спричиняє потребу у докорінному реформуванні системи фахової освіти, відповідно до сучасних вимог, породжує необхідність у проведенні постійних теоретичних та практичних досліджень в галузі підготовки спеціалістів-редакторів. Вирішення нових завдань, що виникли перед системою освіти України, вимагають активного впровадження практичних психологічних знань у практику підготовки майбутніх редакторів.

У комплексі взаємопов'язаних чинників, від яких залежить ефективність формування всіх підструктур готовності до професійної діяльності, системоутворюючим є комунікативна підготовка спеціаліста. Саме тому вона розглядається як важливий напрям в системі професійного навчання майбутніх редакторів, як чинник ефективної діяльності редактора. Багатоаспектна діяльність редактора зумовлює високі вимоги до його індивідуально-психологічних особливостей та професійних якостей, зокрема до рівня його комунікативної компетентності. Річ у тім, що професійна діяльність редактора відноситься до видів праці, де спілкування з автором, що супроводжує його діяльність, перетворюється на професійно значущий чинник. Зокрема, редагування, вичитування авторського тексту здійснюються через організацію конструктивного спілкування з авторами та іншими учасниками редакційного процесу.

Важливими передумовами для дослідження проблеми комунікативної підготовки майбутніх редакторів виступають психологічні концепції спілкування. Так, методологічні проблеми спілкування проаналізовано у працях К.О. Абульханової-Славської, О.О. Бодальова, М.С. Кагана, С.Д. Максименка, О.О. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, Б.Д. Паригіна. У дослідженнях Г.О. Балла, О.В. Винославської, В.А. Семиченко, Н.В. Чепелєвої, Т.С. Яценко розкрито різні сторони професійного спілкування. Ю.М. Ємельяновим, Л.А. Петровською вивчалися психолого-педагогічні умови та засоби розвитку комунікативного потенціалу особистості.

Водночас залишається недостатньою наукова розробка психологічних особливостей професійної підготовки майбутніх редакторів, зокрема психологічних особливостей розвитку практичної компоненти їхньої комунікативної компетентності. Незважаючи на сам факт визнання значущості цієї проблеми в літературі, навчання професійно спрямованого діалогічного спілкування на основі комплексного формування навичок професійно-комунікативної поведінки ще не знайшло необхідного відображення в практиці підготовки майбутніх редакторів. Отже, спеціального психологічного дослідження, присвяченого проблемі становлення професійної майстерності редакторів у комунікативній взаємодії з автором, на сьогодні ще не проводилося.

Усе вищезазначене і зумовило вибір теми нашого дослідження - “Психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності у майбутніх редакторів у взаємодії з авторами”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою бюджетної науково-дослідної теми кафедри психології і педагогіки Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” („Теорія і практика психолого-педагогічного забезпечення розвитку особистості у закладах вищої технічної освіти”).

Об'єкт дослідження - комунікативна компетентність майбутнього редактора.

Предмет дослідження - психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього редактора у навчальному процесі.

Мета дослідження - визначити психологічні особливості комунікативної компетентності майбутніх редакторів у роботі з автором і розробити рекомендації щодо її цілеспрямованого формування.

Гіпотези дослідження: 1. Рівень комунікативної взаємодії редактора з автором зумовлюється ступенем орієнтації редактора на результативність взаємодії та мірою його позитивної налаштованості під час їхньої спільної діяльності.

2. Формування комунікативної компетентності майбутніх редакторів на етапі фахової підготовки відбувається більш ефективно за умови здійснення навчально-виховних впливів, що забезпечують усвідомлення ними своїх власних настановлень у комунікативній сфері та розвиток рефлексивного ставлення до себе як до суб'єктів спілкування.

Для досягнення визначеної мети та перевірки гіпотез було поставлено такі завдання:

проаналізувати стан розробки проблеми дослідження, обґрунтувати поняття комунікативної компетентності як складової психологічної готовності до професійної діяльності редактора, розкрити її зміст і структуру;

визначити критерії та методи діагностування рівня сформованості комунікативної компетентності майбутнього редактора в процесі фахової підготовки;

розробити та апробувати психологічну програму цілеспрямованого формування комунікативної компетентності майбутнього редактора у навчальному процесі вищої школи.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають: системний та діяльнісний підходи до вивчення особистості (Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, К.К. Платонов); загальні положення теорії спілкування (К.А. Абульханова-Славська, О.О. Бодальов, Ю.М. Ємельянов, Б.Ф. Ломов, Л.А. Петровська, А.У. Хараш, Т.С. Яценко); дослідження професійного розвитку та психологічної готовності до окремих видів професійної діяльності (О.В. Винославська, О.О. Деркач, Є.О. Климов, В.Д. Шадріков, Л.М. Карамушка, В.О. Моляко, М.Л. Смульсон, Н.В. Чепелєва).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань та перевірки висунутої гіпотези було розроблено програму дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу методів, що включав теоретичні (аналіз, осмислення й узагальнення психологічної літератури з проблеми дослідження) й емпіричні методи (спостереження, анкетування, тестування, інтерв'ю, метод експертних оцінок та психолого-педагогічний експеримент) методи.

Статистичний аналіз результатів здійснювався на базі комп'ютерної статистичної програми SPSS 10.0.

Дослідження здійснювалося поетапно в 2000-2003 роках.

На першому етапі /2000-2001 рр./ було здійснено теоретичний аналіз спеціальної і загальної літератури з проблеми. Це надало можливість сформулювати основні теоретичні положення щодо комунікативної природи професійної діяльності редактора.

Це дозволило, розглядаючи спільну діяльність і спілкування як сфери прояву комунікативної компетентності, визначити особистісні чинники комунікативної компетентності редактора, а також обґрунтувати твердження, що комунікативна компетентність є складовою психологічної готовності редактора до професійної взаємодії з автором. Крім цього було визначено зміст та структуру комунікативної компетентності редактора, що дозволило перейти до другого етапу дослідження.

На другому етапі /2001-2002 рр./, виходячи з попереднього теоретичного аналізу, визначалися критерії оцінювання комунікативної компетентності редактора за допомогою експертного оцінювання, тестування, опитування. Експертне оцінювання проводилося в два етапи: 1) пілотажне дослідження з метою визначення остаточних варіантів методик для оцінки майбутніх редакторів, 2) власне експертне опитування.

На третьому етапі /2002-2003 рр./ було організовано та проведено формуючий експеримент, здійснено аналіз й узагальнення отриманих результатів, визначено та обґрунтовано принципи формування комунікативної компетентності у майбутніх редакторів з використанням методів активного навчання.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі видавничо-поліграфічного факультету Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Усього дослідженням було охоплено 243 студента видавничо-поліграфічного факультету. На етапі констатуючого експерименту в експертному опитуванні взяли участь редактори-професіонали видавництв “Вища школа”, ІВЦ “Політехніка”.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в ньому вперше: з'ясовано зміст і структуру комунікативної компетентності як складової психологічної готовності редактора до професійної діяльності; розв'язано проблему формування комунікативної компетентності майбутніх редакторів за допомогою використання методів активного навчання; розроблено комплекс вправ для розвитку комунікативної компетентності майбутніх редакторів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що отримані результати можуть бути використані для підвищення ефективності процесу підготовки майбутніх редакторів, зокрема у напрямі формування комунікативної компетентності.

Основні концептуальні положення і рекомендації щодо визначення рівня сформованості комунікативної компетентності майбутніх редакторів впроваджені у навчальний процес підготовки фахівців за спеціальністю “Видавнича справа та редагування” на кафедрі видавничої справи та редагування видавничо-поліграфічного факультету Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”.

Застосування розроблених рекомендацій може сприяти оптимізації процесу підготовки майбутніх редакторів до спілкування з автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на 6-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість свободи як свобода творчості” (17-18 травня 2001 р., м. Київ), науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Крок у майбутнє” (24 травня 2001 р., м. Київ), 2-й та 3-й міжнародних науково-методичних конференціях “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (жовтень 2001 р., жовтень 2003 р., жовтень 2005 р., м. Київ), 4-й міжнародній науково-методичній конференції “Проблеми та шляхи розвитку вищої технічної освіти” (6-7 червня 2002 р., м. Київ), 4-й міжнародній конференції “Гуманітарна освіта в технічних закладах: проблеми і перспективи” (24-26 березня 2004 р., м. Київ).

Публікації. Матеріали дисертації представлено у 7 одноосібних публікаціях автора у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Основний текст дисертації представлено на 230 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора, методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі - “Теоретично-методологічні засади вивчення комунікативної компетентності редактора” - представлено дані теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми спільної діяльності і спілкування як сфер прояву комунікативної компетентності, психологічних особливостей діяльності редактора. Визначається сутність та специфіка комунікативного аспекту професійної майстерності редактора та аналізуються теоретичні підходи до проблеми професійного спілкування редактора з автором.

Здійснений теоретичний аналіз, спрямований на з'ясування сутності спілкування, свідчить про поступове підвищення методологічного статусу цієї категорії у психологічній науці. Спочатку воно розглядалося як умова і чинник людської діяльності, потім - як особливий вид діяльності.

У контексті дослідження комунікативної підготовки майбутнього редактора розглядаються такі ключові поняття, як спільна діяльність, професійна майстерність, психологічна готовність до діяльності, комунікативна культура, комунікативна компетентність.

Вивчення зазначених феноменів проводиться з урахуванням таких важливих методологічних принципів і підходів, як діяльнісне опосередкування та гуманістично-ціннісне ставлення до суб'єктів міжособистісного спілкування.

Спираючись на ідеї О.О. Леонтьєва, Б.Д. Паригіна, Г.М. Андрєєвої, О.О. Бодальова, О.О. Брудного, Б.Ф. Ломова, Л.А. Карпенко, В.М. Панфьорова, визначено роль спілкування редактора з автором, як форму співробітництва; особистісно і соціально зорієнтовану взаємодію, яка одночасно реалізує комунікативну, перцептивну й інтерактивну функції. Особливого значення набуває тут аналіз мовного спілкування, його основних форм, продукту спілкування - тексту, що дозволяє розкрити особистісні особливості, культурний рівень редактора.

Теоретичне осмислення структури і функцій спілкування (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, О.О. Брудний, О.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.М. М'ясищев, В.М. Панфьоров, Б.Д. Паригін тощо), дослідження психологічних аспектів спілкування у працях Г.О. Балла, Ю.М. Ємельянова, Л.А. Петровської, В.А. Семиченко, А.У. Хараша, Н.В. Чепелєвої, Т.С. Яценко дозволяють нам стверджувати, що комунікативні процеси відіграють велику роль в діяльності редактора. Це пов'язано з самою природою редакторської діяльності, з її суб'єктивним характером, який передбачає великий обсяг спілкування. У понятті “комунікація” необхідно розрізняти кілька аспектів.

По-перше - комунікативну функцію як одну з основних у діяльності редактора в цілому. По-друге - комунікативну поведінку редактора, скеровану на реалізацію комунікативної функції. По-третє - комунікативні явища й закономірності, психологічні ефекти, що виникають під час спілкування з автором. По-четверте - власне комунікативні процеси, що є психологічними механізмами забезпечення спілкування.

Аналіз психологічних досліджень свідчить про те, що саме аспект спілкування редактора з автором мало досліджений. Професійна діяльність редактора вивчалась лише у психолінгвістиці в аспекті розуміння та інтерпретації опрацьовуваних текстів, та у філології - в граматичному аспекті.

Будь-які форми спілкування можна розглядати як специфічні форми спільної діяльності людей. Можна стверджувати, що люди не просто спілкуються, а спілкуються в межах певної діяльності. Діяльність однієї людини завжди перетинається з діяльністю іншої. Спілкування і комунікативна діяльність постають невід'ємними процесами редакційної взаємодії і виконують певні функції. Теоретичним конструктом, що може презентувати спілкування редактора з автором, виступає „комунікативна компетентність”. Комунікативна компетентність, особливо у професійному аспекті, - це взаємна готовність партнерів до певного типу переживань та дій. Готовність - це система настанов, орієнтацій та очікувань, що визначаються емоційними оцінками процесу та результатів спілкування, яка забезпечує професійну майстерність спеціаліста.В результаті теоретичного аналізу визначена структура психологічної готовності редактора до професійної діяльності, в якій визначили три компоненти - когнітивний, операційний та мотиваційний (див. рис. 1).

Рис.1. Структура психологічної готовності редактора до професійної діяльності

Як бачимо, до майбутнього редактора висувається ряд вимог. Серед них можна виокремити вузькоспеціальні, без яких неможливо стати кваліфікованим редактором, та психологічні, що допомагають якнайкраще оцінити та опрацювати подані матеріали. Саме це становить зміст когнітивного компоненту.

Операційний компонент являє собою синтез теоретичних та практичних знань з реалізації інформативної, емотивної та фатичної (пов'язаної зі встановленням контактів) функцій в процесі спільної діяльності з автором.

Мотиваційний компонент включає в себе мотиви, пов'язані з якістю виконання редакційних завдань, та мотиви, пов'язані з процесом взаємодії редактора з автором.

Отже, психологічна готовність редактора до професійної діяльності має складну динамічну структуру та відображає сукупність інтелектуальних, операційних, мотиваційних сторін психіки у їх співвіднесенні із зовнішніми умовами та очікуваними задачами.

Таким чином, комунікативна компетентність редактора розглядається як один із операційно-когнітивних компонентів психологічної готовності готовності, оскільки комунікативні знання та уміння, що входять до її структури, відповідають комплексу знань та умінь, необхідних для ефективного спілкування з автором.

У другому розділі - “Експериментальне дослідження особливостей комунікативної компетентності майбутніх редакторів у навчальному процесі” - представлено теоретичні засади, зміст поняття, специфіку, структуру та критерії діагностування комунікативної компетентності майбутнього редактора; описуються методики, що використовувались для виявлення сформованості структурних компонентів комунікативної компетентності майбутнього редактора; наведено результати констатуючого експерименту щодо особливостей прояву даного феномена в професійному становленні майбутнього редактора у вищому навчальному закладі.

На основі аналізу комунікативної компетентності (О.О. Бодальов, Ю.М. Ємельянов, В.О. Кан-Калик, О.В. Киричук, Я.Л. Коломинський, А.П. Панфілова, Л.А. Петровська, В.А. Семиченко, Н.М. Тарасевич, Т.С. Яценко) та психологічних особливостей діяльності редактора наводиться авторське визначення комунікативної компетентності редактора та її структура.

У професіях типу “людина-людина” комунікативна компетентність забезпечує ефективність діяльності. В ній взаємоперетинаються як висока культура спілкування, так і володіння засобами розв'язання комунікативних професійних завдань.

Комунікативна компетентність майбутнього редактора, як інтегральна якість його особистості, найбільше проявляється у тих ситуаціях, коли міжособистісне спілкування виходить на передній план і виступає формою взаємодії з автором, а, отже, вимагає чіткого орієнтування в професійній ситуації і вибору саме тих засобів спілкування, які для її розв'язання будуть найбільш ефективними.

Широке тлумачення комунікативної компетентності дозволяє стверджувати, що належний рівень комунікативної компетентності редактора передбачає узгодженість між його ціннісними орієнтаціями, професійними знаннями, практичними уміннями та реальною безпосередньою поведінкою у редакційному процесі. Через це можна виділити дві складові комунікативної компетентності редактора.

Перша складова (інструментальна) - це уміння й навички спілкування (при цьому виокремлюються інформаційно-поведінкові, особистісно-перцептивні та ситуаційно-рефлексивні уміння), а також знання про закономірності спілкування, про свої комунікативні якості та комунікативні якості інших. Друга складова (мотиваційно-ціннісна) містить у собі комунікативні цінності, настановлення.

Інструментальна складова, в свою чергу, містить у собі наступні компоненти: професійний, психологічний та конативний. Кожен із цих компонентів має адаптивний та інтегративно-моделюючий рівні.

Зміст професійного компонента містить у собі знання особливостей професійно спрямованої редакційної діяльності, а також систему знань про сутність, структуру, функції та особливості спілкування взагалі та професійного зокрема. Але оскільки крім спеціальних професійних знань і умінь редактор повинен розуміти автора і його творчість, то для цього необхідні фонові знання, тобто загальнокультурна компетентність, яка, не маючи безпосереднього відношення до професійного спілкування, дозволяє зрозуміти співбесідника з урахуванням вікових особливостей і акцентуацій. Тому наступний важливий компонент - психологічний.

Зміст психологічного компонента містить у собі гуманістичну настанову на спілкування, готовність вступати в діалогічні взаємини, розвинуті емпатію та рефлексію, адекватні вимогам професійної діяльності психоемоційні стани, а також орієнтування в особливостях особистості автора в умовах редакційної діяльності.

Конативний компонент включає загальні та специфічні комунікативні уміння, які дозволяють успішно встановлювати контакт із співрозмовником, адекватно пізнавати його внутрішні стани, керувати ситуацією взаємодії з ним, застосувати конструктивні стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях; культура мовлення; експресивні уміння, які забезпечують адекватний висловлюванням міміко-пантомімічний супровід; перцептивно-рефлексивні уміння, які забезпечують можливість проникнення у внутрішній світ партнера по спілкуванню та розуміння самого себе; домінуюче застосування організуючих впливів у взаємодії з людьми (порівняно з оцінюючими і, особливо, дисциплінуючими).

Кожен з цих компонентів має адаптивний та інтегративно-моделюючий рівні. На адаптивному рівні редактор повинен грамотно, зрозуміло і тактовно викласти інформацію, трансформуючи її відповідно до особливостей наявної ситуації; на інтегративно-моделюючому рівні проявляються уміння моделювати редакційну діяльність, прогнозуючи відповідні ситуації (див. рис. 2).



Рис. 2. Структура комунікативної компетентності редактора

Експериментальне дослідження проводилось у три етапи:

· на І етапі було проведено експертне опитування (пілотажне дослідження та власне експертне оцінювання);

· на ІІ етапі відбувалося застосування комплексу методик (авторський опитувальник “Чинники комунікативної діяльності редактора у роботі з автором”; авторський опитувальник “Комунікативна готовність майбутнього редактора до спілкування з автором”; модифікований варіант опитувальника В. Йовайши; тест на виявлення комунікативних та організаторських здібностей; методика К.Н. Томаса “Стилі спілкування” (адаптований варіант Н.В. Грішиної); методика визначення комунікативних якостей за Л.П. Калінінським; багатофакторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла 16PF (скорочений варіант) з метою визначення сформованості комунікативної компетентності майбутніх редакторів та розробки критеріїв оцінювання;

· на ІІІ етапі було проведено диференціацію груп досліджуваних на основі визначених критеріїв щодо рівнів сформованості у них комунікативної компетентності.

На першому етапі констатуючого експерименту з метою визначення критеріїв було використано метод експертних оцінок. Для цього спочатку нами було проведене пілотажне опитування, а потім авторське параметричне опитування, в якому з'ясовувались питання про найбільш значущі особистісні та комунікативні якості і здібності для професійної комунікативної діяльності редактора, а також чинники, що впливають на ефективність комунікативної діяльності редактора.

Результати експертної оцінки були використані при комплектуванні складу контрольної та експериментальної групи. Вибірка студентів була не суцільною, а формувалась з урахуванням репрезентативності. На основі кривої нормального розподілу обирались найбільш типові представники.

Виходячи з теоретичних засад дослідження та результатів аналізу експертних оцінок нами було виокремлено наступні критерії комунікативної компетентності:

1) схильність до обраної професії;

2) володіння комунікативними уміннями та навичками;

3) наявність професійно важливих комунікативних якостей.

Ці критерії було закладено в основу констатуючого експерименту. Відповідно до критеріїв було підібрано три групи методик для діагностування рівня сформованості комунікативної компетентності майбутнього редактора.

Другий етап дослідження був спрямований на застосування комплексу методик з метою визначення сформованості комунікативної компетентності майбутніх редакторів.

Третій етап констатуючого експерименту полягав у виокремленні груп досліджуваних на основі визначених критеріїв. Завдяки одержаній інформації нам вдалося виокремити кілька груп досліджуваних, які відрізнялись між собою за такими характеристиками:

· схильністю до передчуття і передбачення реального результату, реальністю прогностичної оцінки;

· саморегуляцією цілеспрямованої діяльності;

· орієнтацією на процес комунікативної діяльності з автором із врахуванням кінцевого якісного результату.

Перелічені характеристики використані як критерії розподілу досліджуваних на осіб із низьким, із середнім та з високим рівнем комунікативної компетентності.

До високого рівня сформованості комунікативної компетентності ми віднесли студентів, у яких були чітко виражені такі характеристики, як:

· виражена схильність до професії типу “людина - людина”;

· чітке самоусвідомлення комунікативної готовності до спілкування з автором;

· високо розвинені комунікативні якості;

· співробітницький стиль спілкування;

· високі показники за обраними шкалами методик Л.П. Калінінського (вимогливість, толерантність та психологічний такт) та Р. Кеттелла (шкала F „стриманість-експресивність”, шкала G „схильність до прояву почуттів-висока нормативність поведінки”, шкала E „підпорядкованість-домінантність”, шкала H „боязкість-сміливість”, шкала N „прямолінійність-дипломатичність”, шкала Q1 „консерватизм-радикалізм”).

До групи з низьким рівнем сформованості комунікативної компетентності увійшли студенти, у яких не було виявлено співробітницького стилю спілкування, і яким був притаманний низький рівень:

· схильності до професії типу “людина - людина”;

· спрямованість комунікативної готовності до спілкування з автором;

· комунікативних якостей;

· показників за обраними шкалами методик Л.П. Калінінського.

Усіх інших студентів було віднесено до середнього рівня сформованості комунікативної компетентності (див. табл.1).

Таблиця 1. Рівні сформованості комунікативної компетентності у майбутніх редакторів

Рівні сформованості комунікативної компетентності	І група (ЕГ)	ІІ група (КГ)
		%		%
Високий		-		38
Середній		36		54
Низький		64		8

Отже, як бачимо, фахова підготовка недостатньо впливає на формування комунікативних настановлень у спілкуванні, зокрема з авторами.

Аналіз проблеми свідчить, що професійно-комунікативні утруднення виникають, як правило під впливом суспільних умов та можуть бути усунені в результаті формуючих впливів.

У третьому розділі - “Формування комунікативної компетентності майбутніх редакторів” - обґрунтовуються теоретичні підходи, модель, система роботи та наводяться результати формування комунікативної компетентності майбутнього редактора в процесі професійної підготовки.

Формуючим експериментом було охоплено 42 студента IV курсу видавничо-поліграфічного факультету (спеціальність “Видавнича справа і редагування”) Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Результати експериментального навчання порівнювалися з даними контрольної групи (39 осіб).

Реалізація формуючого експерименту вимагала такої організації навчального процесу, яка б забезпечила активність самого суб'єкта. Зважаючи на це психологічну підготовку майбутніх редакторів було вирішено проводити у формі тренінгу.

Розроблена програма формуючого експерименту є варіантом активного соціально-психологічного навчання. Підставою для такого вибору був аналіз досліджень з проблематики сутності та застосування активних методів навчання (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, Ю.М. Ємельянов, Л.А. Петровська, Т.С. Яценко тощо), оскільки такі методи мають на меті концептуальний розвиток особистості, актуалізацію потенційних можливостей та розвиток самосприйняття.

Ми виходили з того, що комунікативна компетентність редактора виявляється в конструктивній міжособистісній взаємодії з автором і залежить від адекватності сприймання власної ролі в редакційному процесі.

Навчальна програма являла собою синтез тренінгу спілкування та тренінгу сенситивності, а також містила елементи самоаналізу, груповий обмін досвідом та самостійну роботу. Показником сформованості комунікативної компетентності майбутнього редактора є, на наш погляд, розуміння комунікативної ситуації, адекватність вибору стратегії на основі прогнозування та уміння реалізовувати комунікативні дії в поведінці, що досягається через такий рівень самоусвідомлення, на якому суб'єкт може переглянути свій попередній досвід на основі зворотного зв'язку та засвоїти нові поведінкові тактики.

Робота зі студентами здійснювалася в три етапи:

на І-му етапі вона спрямовувалася на усвідомлення важливості комунікативної компетентності, вироблення адекватної самооцінки власних професійно-комунікативних якостей, формування здатності аналізу професійних комунікативних ситуацій;

на ІІ-му етапі створювалися умови для побудови стратегії співробітництва з автором, для корекції та формування особистісно-професійних комунікативних умінь;

на ІІІ-му етапі основним завданням було закріплення комунікативної взаємодії редактора з автором, перевірка оптимальної стратегії (суб'єкт-об'єкт-суб'єктну) взаємодії з автором.

Під час моделювання експериментальних ситуацій в експериментальній групі студенти набували навичок налагоджуванні контактів. З цією метою приділялась увага кожному етапу взаємодії - початковому (формування загального уявлення про структуру комунікації редактора); орієнтувальному (формування програми спільної роботи); виконавчому (синхронізація психічних процесів і станів редактора, їхній контроль та корекція); результуючому (диференційоване судження стосовно внеску кожного з партнерів у спільний результат діяльності).

Ґрунтуючись на цьому підході, в ході моделювання експериментальних ситуацій спільної діяльності редактора й автора, ми зосередили увагу на таких основних напрямах роботи:

встановлення контакту і набування студентами уміння орієнтуватися в ситуації, налаштовуватися на взаємодію (з'ясовувати готовність партнера до спільної діяльності, прагнути віднайти спільні позиції;

здійснення планування спільної діяльності: студенти навчались виконувати суто комунікативні завдання (обирали способи спілкування, накреслювали план розв'язання спільного практичного завдання);

вдосконалення вміння студентів обирати правильне рішення, надавати перевагу продуктивним стратегіям, об'єднувати зусилля; на цьому етапі основна функція спілкування полягала в координації взаємодії, яка здійснювалася через обмін інформацією (почерговий розгляд пропозицій, варіантів рішення та їх спільне обговорення) та перерозподіл функцій між партнерами;

перевірка ефективності спільної діяльності; на даному етапі функція спілкування полягала у досягненні згоди між партнерами в оцінці результатів.

Розроблена система базувалась на поєднанні навчального та тренувального аспектів, дотриманні загальноприйнятих норм групової роботи. Акцентувалась увага також на самоаналізі та вербалізованій рефлексії, оскільки саме рефлексія виступає головним чинником формування комунікативної компетентності редактора.

Програма формування комунікативної компетентності складалась із чотирьох взаємопов'язаних тематичних блоків, містила елементи рольової гри і була розрахована на 46 годин.

Було сформульовано наступні завдання тренінгу, що полягали у стимуляції:

· усвідомлення майбутнім редактором особливостей своєї професійної ролі та вимог до неї;

· усвідомлення майбутніми редакторами своїх індивідуальних особливостей спілкування, його сильних та слабких сторін та їх впливу на майбутню професійну діяльність;

· усвідомлення себе у професійній комунікативній ситуації;

· вироблення здатності аналізу комунікативних ситуацій.

Виходячи з принципів і завдань тренінгу, ми виокремили наступні комунікативні уміння, які необхідно розвивати:

1) уміння вступати в контакт;

2) уміння ставити питання;

3) уміння стимулювати партнера до прояснення його позиції;

4) уміння почути і зрозуміти те, що мав на увазі партнер;

5) уміння зрозуміти те, що партнер не зміг виразити;

6) уміння передати партнерові, що його почули і зрозуміли;

7) уміння вирівняти емоційне напруження у розмові.

Кожне заняття тренінгу логічно випливає з попереднього і було, в змістовому плані, основою для наступного. Кожне з цих занять включало в себе: засвоєння теоретичного матеріалу з конкретної теми заняття; акцент на самоаналізі студентів; обмін досвідом, що базується на принципах зворотного зв'язку та вербалізованої рефлексії; психогімнастичні вправи згідно з конкретною темою; аналіз конструювання, обговорення та програвання реальних професійно-комунікативних ситуацій. Було застосовано чотири блоки вправ.

І блок вправ був націлений на усвідомлення значення ролі комунікативної компетентності у діяльності редактора, створення у студентів адекватної самооцінки власних комунікативно-професійних якостей.

ІІ блок вправ мав на меті усвідомлення необхідності співробітництва в роботі з автором, корекцію та формування особистісно-професійних комунікативних умінь.

ІІІ блок вправ передбачав закріплення отриманого комунікативного досвіду взаємодії. Для цього ми застосовували вправи на оптимізацію спілкування. ІV блок - це безпосередньо рольова гра “Обговорення авторського оригіналу з автором”.

Рольова гра надає учасникам можливості вільного вибору способів вирішення проблем взаємодії людини з людиною, обґрунтування та розуміння доцільності такого вибору.

У соціально-психологічному тренінгу рольові ігри дозволяють, виходячи із засад дослідження, реалізувати принцип активності учасників групи, творчої позиції учасників та об'єктивації поведінки.

Участь у рольовій грі передбачала творче особистісно-мотивоване спілкування, що дозволяло студентам не просто сприймати інформацію й реагувати на неї, але і висловлювати своє ставлення. Навчальне спілкування сприймалося ними як мета їхніх дій в умовах, максимально наближених до умов майбутньої професійної діяльності. Будучи моделлю професійного редакційного спілкування, рольова гра викликає потребу в спілкуванні, стимулює інтерес до участі в спілкуванні з автором, розширює його предметний зміст.

Активна взаємодія учасників рольової гри породжує у кожного з них потребу в більш точному сприйнятті себе самого і свого співрозмовника, що стимулює розвиток рефлексії. Намагаючись усвідомити себе, людина порівнює себе з іншими й у такий спосіб пізнає свої переваги і недоліки, визначає завдання свого професійного удосконалювання. Відповідно формується і рівень домагань у сфері професійної діяльності.

Оцінка ефективності програми розвитку комунікативної компетентності майбутнього редактора здійснювалась повторним вимірюванням значень тих параметрів, які досліджувались у констатуючому експерименті.

Результати повторних замірів комунікативної компетентності студентів контрольних і експериментальних груп представлено в таблиці 2.

комунікативний психологічний професійний редактор

Таблиця 2. Рівні сформованості комунікативної компетентності майбутніх редакторів

Рівні сформованості комунікативної компетентності	До експерименту	Після експерименту
	ЕГ	КГ	ЕГ	КГ
		%		%		%		%
Високий		-		38		57		46
Середній		36		54		29		46
Низький		64		8		14		8

Отже, дані повторних замірів, отримані після проведення тренінгової програми, показали нам значне підвищення показників комунікативної компетентності в експериментальній групі. Це довело дієвість проведеного нами формуючого впливу.

У висновках підводяться підсумки теоретико-експериментального дослідження. Запроваджена система роботи з майбутніми редакторами дозволила розв'язати завдання підвищення їхньої комунікативної компетентності. Це проявилось в усвідомленні студентами індивідуальних особливостей спілкування у професійних комунікативних ситуаціях, виробленні здатності до їх аналізу, що, в свою чергу, відбилося на підвищенні рівня комунікативної компетентності.

Отже, проведене нами дослідження дозволило зробити наступні висновки.

Суперечність між необхідністю покращення підготовки майбутніх редакторів та наявною низькою якістю цієї підготовки, значущість і місце спілкування у професійній діяльності редакторів зумовлюють необхідність цілеспрямованого розвитку їхньої комунікативної компетентності на етапі професійної підготовки.

Структура комунікативної компетентності редактора містить дві основні складові - інструментальну та мотиваційно-ціннісну. Інструментальна складова, в свою чергу, структурується за компонентами (професійний, психологічний та конативний) та рівнями (адаптивний та інтеграційно-моделюючий).

Специфіка комунікативної компетентності майбутніх редакторів спричинена тим, що ця діяльність в сфері „людина-людина” характеризується великою частотою міжособових контактів при спілкуванні з авторами, обумовлених так званими „soft-skills” (гнучкість, мобільність у спілкуванні, уміння взаємодіяти з партнером, конструктивно розв'язувати конфліктні ситуації).

Сформованість комунікативної компетентності майбутнього редактора ефективно визначається за допомогою наступних критеріїв, а саме:

· схильність до обраної професії;

· володіння комунікативними уміннями та навичками;

· наявності професійно важливих комунікативних якостей.

Умовою ефективного формування комунікативної компетентності майбутніх редакторів є застосування активних методів навчання у поєднанні навчального (засвоєння студентами теоретичного матеріалу з конкретної теми заняття) та тренувального (практичне вироблення комунікативної компетентності) аспектів. Проведене дослідження та отримані результати дозволяють рекомендувати введення спецкурсу з формування комунікативної компетентності майбутніх редакторів до навчальних планів даної спеціальності. Наше дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування комунікативної компетентності майбутнього редактора. Перспективою подальших досліджень є виявлення специфіки комунікативної компетентності редакторів різного профілю; подальша розробка змісту, форм та методів цілеспрямованого формування у майбутніх редакторів професійно достатнього рівня комунікативної компетентності; дослідження ціннісно-мотиваційної детермінації розвитку комунікативної компетентності майбутніх редакторів.

Основні положення дисертації викладено у наступних публікаціях автора

1. Жирун О.А. Сутність психологічної готовності редактора наукових текстів до роботи з автором // Актуальні проблеми психології. - Т.1. - К.: Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. - 2001. - С. 49-54.

2. Жирун О.А. Соціально-психологічна характеристика бар'єрів у професійному спілкуванні редактора з автором // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. - 2001. №1. - С. 93-98.

3. Жирун О.А. Комунікативна компетентність редактора: структура та принципи // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". - 2002. - №3. - С. 121-128.

4. Жирун О.А. До проблеми психологічної готовності майбутніх редакторів: комунікативний аспект // Теоретичні і прикладні проблеми психології і педагогіки. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - 2002. - № 2 (4) - С. 100-104.

5. Жирун О.А. До проблеми професійного становлення майбутніх редакторів // Теоретичні і прикладні проблеми психології і педагогіки. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля. - 2004. - № 1 (6). - С. 79-84.

6. Жирун О.А. Дослідження комунікативної компетентності майбутніх редакторів // Вісник Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут". - 2004. - №3. - С. 83-92.

7. Жирун О.А. Особистість редактора як суб'єкта комунікативного процесу // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. - 2005. - № 2. - С. 66-75.

Анотації

Жирун О.А. Психологічні особливості розвитку комунікативної компетентності майбутнього редактора у взаємодії з авторами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07 - педагогічна та вікова психологія. - Інститут психології імені Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено проблемі формування комунікативної компетентності майбутнього редактора у процесі професійної підготовки. Розкрито специфіку і структуру комунікативної компетентності майбутнього редактора, визначено критерії її діагностування, рівні. Розроблено програму формування комунікативної компетентності майбутнього редактора та апробовано систему практичних завдань, яка може бути використана у навчально-виховному процесі фахової підготовки майбутніх редакторів.

Ключові слова: психологічна готовність до професійної діяльності, комунікативна культура, комунікативна компетентність, активні методи навчання.

Жирун О.А. Психологические особенности развития коммуникативной компетентности будущего редактора во взаимодействии с авторами. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07. - педагогическая и возрастная психология. - Институт психологии имени Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2006.

Диссертационное исследование посвящено изучению коммуникативной компетентности будущих редакторов. Раскрываются особенности и структура коммуникативной компетентности будущих редакторов. Показано, что определяющими ее аспектом является компетентность в субъект-субъектном общении, в овладении личностным уровнем общения с другими участниками редакционного процесса.

Эффективность коммуникативной подготовки будущих редакторов рассматривается в тесной зависимости с психологической готовностью студентов к профессиональной деятельности, а также со спецификой этой деятельности.

Теоретически обосновано и экспериментально показано, что внедрение в процесс профессиональной подготовки будущих редакторов методов активного обучения успешно решает задачу формирования у них коммуникативной компетентности. Разработана и апробирована методика развития коммуникативной компетентности будущих редакторов.

Установлено, что эффективность управления процессом формирования коммуникативной компетентности будущих редакторов на этапе профессиональной подготовки зависит от осознания студентами собственных установок в коммуникативной сфере, выработки более продуктивных моделей познания личности партнеров по общению, формирования определенного уровня личностной рефлексии, в частности, развития рефлексивного отношения к себе как к субъекту профессионального общения.

Полученные в исследовании результаты могут быть использованы в профессиональной подготовке будущих редакторов с целью формирования у них достаточного уровня коммуникативной компетентности.

Ключевые слова: психологическая готовность к профессиональной деятельности, коммуникативная культура, коммуникативная компетентность, методы активного обучения.

Zhyrun, O.A. Psychological peculiarities of the development of future editors' communicative competence in interaction with authors. - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in psychology, speciality 19.00.07 - Pedagogical and Developmental Psychology. G.S.Kostiuk Institute of Psychology at the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.

The dissertation deals with the problem of the communicative competence formation in student editors during the vocational training. Elicited were the specificity and the structure of editors' communicative competence; the criteria for its diagnosing and its probable levels elucidated. The program for development of the communicative competence in student editors was elaborated; the system of practical tasks tested, which can be used in the instructional process.

Key words: psychological readiness to professional activities; communicative culture; communicative competence; pro-active instructional techniques.

Размещено на Allbest.ur

...