Розлади особистості у правопорушників молодого віку (клініко-психопатологічна характеристика та підходи до профілактики декомпенсацій)

Важко переносяться ув'язненими з розладами особистості (47,7±5,4 % чоловіків і 54,41±5,3 % жінок), у порівнянні з обстеженими 2 групи (26,7±5,4 % чоловіків і 33,2±5,9 % жінок) відсутність побачень, яких їх часто позбавляють як покарання за непокору режимним заходам. Даний факт загострює сприйняття в умовах ізоляції факту соціальних обмежень, суб'єктивно подовжує термін ізоляції, істотно спотворює сприйняття й оцінку інших режимних обмежень. розлад особистість молода засуджений

В'язні також важко переносять незадовільні соціально - гігієнічні умови виробничих майстерень і камер (33,5±5,1 % чоловіків, 35,6±5,1 % жінок 1 групи і 29,1±5,6 % чоловіків і 30,1±5,7 % жінок 2 групи). У місцях позбавлення волі широко поширено находження у камерах з небезпечними для здоров'я санітарно -технічні умовами - це, насамперед камери штрафних і дисциплінарних ізоляторів, карцери і приміщення камерного типу. У камерах бетонні підлога та стіни, глухо закриті щитами вікна; камери часто без вентиляції й опалення (так що влітку засуджені знемагають від спеки, а взимку замерзають від холоду); немає мінімально необхідного устаткування, меблів і спальних приналежностей.

Згідно отриманим даним найбільше часто декомпенсацію психічного стану у обстежених 3 групи провокують конфлікти у родині (73,6±6,2 у обслідуваних жінок і 69,5±6,5 % чоловіків), конфлікти з друзями (45,1±7,1 % жінок і 37,5±6,4 % чоловіків), фінансові утруднення (49,8±7,1 % і 68,2±6,5 % відповідно), втрата роботи (39,3±6,9 % жінок і 64,4±6,7 % чоловіків), конфлікти в сфері сексуальних взаємин (68,2±6,5 % і 43,7±7,1 % відповідно), різка зміна життєвого стереотипу (56,9±7,0 % жінок і 59,2±6,9 % чоловіків), тривала психічна перенапруга (12,3±4,6 % жінок і 7,9±3,8 % чоловіків), відсутність постійного місця роботи (18,2±5,4 % і 19,5±5,6 % відповідно), важкі фізичні навантаження (9,6 %±3,4 жінок і 6,2±4,1 % чоловіків), несприятливі житлові умови (14,4±4,9 % і 15,9±5,1 % відповідно) (р<0,05).

У проведеному дослідженні встановлено, що в клінічній структурі розладів особистості у осіб молодого віку, які знаходяться в місцях позбавлення волі, домінують дисоціальний, істеричний, емоційно-хитливий і параноідний розлади особистості (р<0,05) (рисунок 2).

Параноідний розлад особистості (F 60.0) зустрічається у 10,1 %±3,2 жінок, 14,2±3,7 % чоловіків 1 групи і 5,2±3,1 % жінок, 6,4±3,4 % чоловіків 3 групи. У клінічній картині даного розладу у обстежених 1 групи домінували постійна підозрілість і недовірливість до навколишнього, дратівливість, схильність до фіксації на неприємних подіях, конфліктність у відносинах і виношування планів помсти за нанесені образи; характерними були егоїзм, надмірна зарозумілість, впевненість у своїй правоті. У обстежених 3 групи - схильність до утворення надцінних ідей (частіше це були думки про власну високу значимість для суспільства, схильність перекладати відповідальність із себе на інших, нерідко фіксованість на дріб'язкових образах і несправедливостях, мислення обстежених даної групи відрізнялося суб'єктивністю й афективністю, їхні емоції та поведінка визначалися надцінними ідеями.

Шизоїднний розлад особистості (F 60.1) відзначався у 2,3±1,6 % жінок, 2,7±1,7 % чоловіків 1 групи і 5,4±3,1 % жінок, 8,8±4,0 % чоловіків 3 групи. Як видно, даний розлад особистості частіше зустрічався в групі законослухняних обстежених. Основною рисою цих особистостей була інтравертованість, замкнутість, відірваність від реального світу, відхід у себе, нетовариськість, прагнення до самоти, схильність до аутистичного мислення. Вони справляли враження емоційно холодних, у них була знижена здатність до вираження своїх почуттів, як радісних, так і сумних. Для таких хворих були характерні яскраво виражена ангедонія (нездатність переживати насолоду). Вони люблять працювати поодинці, не люблять компаній, необхідно відзначити своєрідність поведінки, манірність і вичурність рухів. Обстежені даної групи могли бути тривалий час бездіяльні або протягом декількох годин займатися безглуздою, марною справою. При цьому необхідно відзначити, що для багатьох обстежених контрольної групи була характерна успішність у вузькопрофесійній сфері діяльності і досить сильні внутрішні переживання.

Дисоціалний розлад особистості (F 60.2) виявлений у 18,3±4,1 % жінок, 21,5±4,4 % чоловіків 1 групи і 2,9±2,3 % жінок, 3,6±2,6 % чоловіків 3 групи. При цьому для обстежених 1 групи найбільш характерною була зневага до почуттів навколишніх, нездатність до переживання, емоційна тупість, недорозвинення вищих моральних почуттів, безвідповідальність, ігнорування соціальних норм і правил, схильність до бурхливих афективних реакцій, часто із жорстокістю, демонстративна брутальність, відсутність почуття провини, дратівливість, агресивність, обстежені даної групи часто скоювали правопорушення в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. У обстежених 3 групи домінували слабкість вищих форм вольової діяльності, мінливість, нездатність до цілеспрямованої діяльності, імпульсивність поведінки, ігнорування соціальних вимог, постійна бажання легких розваг, вони часто змінювали місце роботи, ніде не могли влитися в колектив. Всіх обстежених з дисоціальним розладом особистості відрізняла відсутність духовних інтересів, розбещеність, низька фрустраційна толерантність, упертість, облудність і жорстокість.

Емоційно-хитливий розлад особистості, імпульсивний підтип (F 60.30) зустрічався у 41,7±3,7 % жінок, 16,2±3,9 % чоловіків 1 групи і 8,4±3,9 % жінок, 7,8±3,9 % чоловіків 3 групи, та виявлявся емоційною нестійкістю і відсутністю контролю імпульсивності, афективними реакціями, під час яких вони втрачали контроль над своїми вчинками і їх наслідками, підвищеною дратівливістю, нетерпимістю до заперечення і незгоди, конфліктністю у відносинах, жорстокістю, частими дисфоріями. Необхідно відзначити, що агресивність таких обстежених значно перевищує силу впливу, що викликав її, хоча в подальшому деякі обстежені мали почуття провини і шкодували про свої вчинки. Як показали наші дослідження, обстежені з даним розладом, незважаючи на удавану зовнішню активність, нездатні до тривалої цілеспрямованої діяльності. Нездатність стримувати свої потяги, нетерпимість до обмежень, поряд зі схильністю до бурхливих афектів, приводять до їхньої вираженої соціальної дезадаптації.

Емоційно-хитливий розлад особистості, межовий підтип (F 60.31) було діагностовано у 14,2±3,7 % жінок, 12,8±3,6 % чоловіків 1 групи і 5,5±3,2 % жінок, 6,7±3,5 % чоловіків 3 групи. Він характеризувався підвищеною вразливістю, емоційною лабільністю, жвавістю уяви, обстежені даної групи загострено сприймали труднощі у спілкуванні з іншими людьми, їхня самооцінка була непостійна, вони часто змінювали життєві установки і плани, легко попадали під вплив інших людей. Характерним було зловживання алкоголем, вживання наркотиків і токсичних речовин. У стані декомпенсації для них була характерна схильність до афективних реакцій з агресією і демонстративно-шантажною аутоагресією.

Істеричний розлад особистості (F 60.4) було виявлено у 21,2±4,3 % жінок, 17,8±4,1 % чоловіків 1 групи і 26,6±5,8 % жінок, 20,6±5,7 % чоловіків 3 групи. Він характеризувався демонстративністю, схильністю до драматизації подій та фактів, театральністю поведінки, зайвою емоційністю, конфліктністю у відносинах, егоцентричністю, схильністю до авантюр, легковажних вчинків. Обстежені цієї групи за будь-яку ціну прагнули звернути на себе увагу, вони не виносять байдужного або зневажливого відношення навколишніх. Деякі обстежені з метою залучити до себе увагу вигадували про себе або свої близьких "жалісливі" історії, причому самі починали вірити в їхню правдивість.

Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості (F 60.5) було виявлено у 5,5±2,4 % жінок, 3,3±1,9 % чоловіків 1 групи і 9,5±4,1 % жінок, 8,9±4,1 % чоловіків 3 групи, відповідно до наших спостережень, стрижневою рисою цього розладу виявилася нерішучість, тривожна помисливість, схильність до деталізації, упертість, ригідність мислення, нав'язливі думки і побоювання, нав'язливі рухи і ритуали. Обстежені даної групи в контактах з людьми були мало емоційні, нездатні до компромісів, погано розуміли гумор, вимагали неухильного дотримання інструкцій і правил. Для них були характерними педантичність, непевність, обережність, труднощі в прийнятті рішень, непевність у правильності своїх учинків.

Тривожний розлад особистості (F 60.6) діагностовано у 5,4±2,4 % жінок, 3,2±1,9 % чоловіків 1 групи і 9,6±4,1 % жінок, 8,4±3,9 % чоловіків 3 групи. Він характеризувався почуттям внутрішнього напруження, тривогою, непевністю в собі, почуттям власної неповноцінності, заниженою самооцінкою, сором'язливістю, інтравертованістю, вразливістю, вузьким колом спілкування, острахом критики та можливих конфліктних ситуацій. Обстежені даної групи соромливі, сковані, у більшості випадків вони не можуть відстоювати свої права, вважають, що не гідні доброго відношення.

Залежний розлад особистості (F 60.6) був виявлений у 2,5±1,6 % жінок, 1,4±1,2 % чоловіків 1 групи і 3,8±2,7 % жінок, 3,1±2,4 % чоловіків 3 групи. Він виявлявся яскраво вираженою астенізацією, безініціативністю, схильністю перекладати відповідальність за себе на інших і цілком підкоряться інтересам того, від кого залежать, низькою самооцінкою, пасивністю, непевністю в собі, послужливістю.

Змішані типи розладів особистості (F 61.0) діагностовано у 5,8±2,5 % жінок, 6,9±2,7 % чоловіків 1 групи і 27,1±6,2 % жінок, 25,7±6,1 % чоловіків 3 групи, при цьому риси різних типів представлені відносно рівномірно й установити основний тип не виявляється можливим.

Згідно з отриманими даними, в умовах пенітенціарного стресу у переважної більшості осіб з розладами особистості (96,5±1,9 % чоловіків і 89,4±3,3 % жінок) розвиваються стани декомпенсації, що відрізняються станом фрустрації (підвищеної психічної напруженості), загостренням патологічних особистісних рис та супроводжуються агресією на об'єкт фрустрації (як правило, на навколишніх, у тому числі співробітників виправної установи), порушенням режиму утримання, схильністю до втеч, демонстративною аутоагресивністю, кількаразовими нанесеннями самоушкоджень і суїцидальними спробами, афективностью поведінки, невідповідністю емоційних реакцій ситуації, тривожно-депресивними розладами, порушенням пам'яті й уваги.

У обстежених 3 групи в клінічній картині декомпенсацій психічного стану переважають схильність до афектів, невідповідність емоційних реакцій ситуації, невмотивоване занепокоєння, тривога, домінування нав'язливих думок і побоювань, відхід у себе, агресивне відношення до навколишніх при спробі емоційних контактів, демонстративна емоційна холодність, вибухи гніву у відповідь на прохання про співчуття, порушення пам'яті й уваги.

У обстежених 2 групи мали місце різні психічні розлади в основному невротичного або дефектно-органічного регістра, однак вони не мають чіткої нозологічної окресленості.

Важливою характеристикою особистості засуджених є їхні ціннісні орієнтації, стандарти поведінки, прийняті у визначених групах і яким повинно підкорятися поведінка її членів. Як показують результати дослідження в залежності від того, на які ціннісні норми орієнтовані засуджені, їх можна диференціювати на визначені групи.

1. Актив колонії - ця група засуджених складається з осіб, які твердо встали на шлях виправлення, активно беруть участь у трудовому процесі. У даній групі зустрічалися обстежені із ананкастним та залежним розладами особистості. Однак, у ряді випадків в актив прагнуть потрапити засуджені у силу корисливих інтересів (можливості використання умовно-дострокового звільнення). Серед них зустрічалися обстежені з істеричним розладом особистості.

2. Нейтрально-пасивні засуджені (найбільш численна група) - особи, які, з одного боку, зовні солідарні з офіційними нормами та виконують вимоги адміністрації, а з іншого боку - відкрито не засуджують поведінки порушників режиму, рахуються із багатьма неофіційними нормами тюремної субкультури. До даної групи в основному примикають обстежені з залежним, тривожним, параноїдним та шизоїдним розладами особистості.

3. Активно-протидіючі ув'язнені, для яких основним регулятором поведінки виступають опозиція, відкрита протидія адміністрації; відхилення від участі в праці; порушення режиму; організація втеч, захоплень заручників, масових безладь. Серед даної групи переважали обстежені з дисоціальним, емоційно-хитливим, параноїдним та істеричним розладами особистості (необхідно підкреслити, що саме ці види розладів домінують у клінічній структурі розладів особистості у засуджених).

4. Ізгої - засуджені, схильні до гомосексуалізму в пасивній формі; які програли в карти, або були викриті у крадіжці особистого майна ув'язнених, у співробітництві з оперативними працівниками. У даній групі зустрічаються особи з залежним, ананкастним та шизоїдним розладами особистості.

У ході дослідження особистісних особливостей за методикою СБОО виявлена перевага піків у обстежених 1 групи по шкалах депресії (57,62 балів жінки і 55,07 балів чоловіка), істерії (60,80 і 56,68 балів відповідно), психопатії (64,57 і 66,38 балів) і паранойї (61,27 і 62,09 балів), а у обстежених 3 групи - по шкалах депресії (52,42 бала жінки і 50,84 балів чоловіка), істерії (55,34 і 52,08 балів відповідно), психопатії (62,21 і 64,32 бала), психастенії (56,84 і 52,19 бала) і шизофренії (52,64 і 56,18 балів), у обстежених 2 групи найбільш виражені показники по шкалах іпохондрії (49,81 і 48,82 балів), депресії (49,52 і 46,05 балів) і психастенії (42,56 і 40,22 бала) (р<0,05).

Результати вивчення рівнів і напрямків конфліктності показали, що у обстежених 1 групи виявлений найбільший рівень конфліктності відносно родини, протилежної статі, страхів та побоювань, свідомості провини, минулого, майбутнього. У обстежених 2 групи виявлявся високий рівень конфліктності у зв'язку зі страхами та побоюваннями, а також стосовно батька. У обстежених 3 групи - страхами і побоюваннями, свідомості провини, самого себе та цілей особистості (р<0,05).

Аналіз самооцінки рівня тривожності, працездатності, активності, настрою і самопочуття у обстежених за методикою ТРАНС показав, що найвищі показники працездатності, активності, настрою і самопочуття і найменший показник тривожності спостерігається у 3 групі. Найгірші показники перерахованих шкал у осіб 1 групи свідчать про їхню низьку працездатність, активність, незадовільне самопочуття, а також високий рівень тривожності. Ув'язнені 2 групи за зазначеними показниками займають проміжне положення (р<0,05).

При порівнянні показників тесту Басса-Дарки в обстежуваних групах виявлено, що значення всіх показників в аналізованих групах поєднує характерна риса: мінімальне значення у групі 3, проміжне - у групі 2 і максимальне - у групі 1. (р<0,05). Це дозволяє розцінювати високий рівень шкал "непрямої агресії", "дратівливості", "негативізму", "образи", "вербальної агресії", а також індексу "ворожості" як критерії оцінки імовірності здійснення правопорушення з агресією проти навколишніх. При проведенні мір корекції, формуванні складу загонів, рішенні питання про умовно-дострокове звільнення доцільно враховувати зазначені показники як критерії оцінки агресивності.

Аналіз результатів тесту Спілбергера-Ханіна показав, що по шкалі "реактивна тривога" в обстежених 1 і 2 груп відзначається помірна тривожність: 1 група - у чоловіків 37,82 балів, жінки 36,73 балів; 2 група - у чоловіка 36,25 балів, у жінок - 34,53 балів; у 3 групі виражена тривожність - 42,25 і 44,53 балів відповідно. По шкалі "особистісна тривога" виявлена виражена тривожність в обстежених першої (чоловіки - 54,06 балів, жінки 52,37 балів) і 2 груп (чоловіки - 49,69 балів, жінки 49,88 балів); в обстежених 3 групи зафіксовано помірну тривожність (39,80 і 37,33 балів відповідно) (р<0,05).

Аналіз показників тесту Айзенка в обстежуваних групах свідчить про амбівертованість обстежених чоловіків і потенційну екстравертованість обстежених жінок, а також про підвищену тривожність, нестійкість і порушену адаптацію в обстежених 1 і 2 групи, обстежені 3 групи, навпроти, емоційно стійкі та адаптовані (р<0,05).

Проведений кореляційний аналіз дозволяє зробити висновок про тісний взаємозв'язок між розладами в ефекторно-вольовій сфері в обстежених основної групи, схильність до афективних реакцій, істероїдні та психопатичні риси характеру, високий рівень конфліктності стосовно статевого життя та протилежної статі та здійсненням правопорушень. Характерними для обстежених 1 групи були високі значення коефіцієнтів кореляції, що відображують взаємозв'язок індексу загальної агресії із підйомом шкали гіпоманії, а індексу ворожості - з підйомом шкали паранойяльності й у меншому ступені - зі шкалами шизоїдності, істерії, гіпоманії, підйом шкали істерії позитивно взаємозалежний з рівнем показника, що відбиває почуття провини.

Базуючись на результатах клініко-анамнестичного, клініко -психопатологічного і психодіагностичного досліджень ми розробили прогностичні критерії розвитку декомпенсацій розладів особистості в обстежених осіб молодого віку (рисунок 3.).

Структура розладів особистості і розмаїтість факторів ризику при їхньому виникненні, визначають методи лікування та профілактики даних порушень в ув'язнених з обов'язковим включенням широкого кола заходів, що складають психофармакологічний, психотерапевтичний та психопрофілактичний комплекси.

При розвитку станів декомпенсації розладів особистості в ув'язнених застосовувалася медикаментозна терапія, дози препаратів підбиралися індивідуально з урахуванням існуючих стандартів лікування психічних розладів.

Існують великі труднощі у проведенні медикаментозної корекції хворих обстежених груп в умовах установ пенітенціарної системи, що обумовлені обмеженим забезпеченням медико - санітарних частин медикаментами. Основне місце в корекції розладів особистості у осіб молодого віку, які знаходяться в місцях позбавлення волі і попередження розвитку стану їхньої декомпенсації належить психотерапевтичним методам корекції різної спрямованості.

При параноїдному розладі особистості доцільне застосування раціональної психотерапії, спрямованої на активацію позитивних властивостей особистості, групової психотерапії; що сприяє відновленню адекватного соціального функціонування особистості і здібності корегувати свою поведінку відповідно до ситуації.

При шизоїдному розладі особистості позитивний ефект дає застосування раціональної психотерапії, спрямованої на корекцію конституціонально-особистісних особливостей хворого, групову терапію, спрямовану на корекцію психопатологічних рис характеру.

При дисоціальному розладі особистості проводилася директивна індивідуальна психотерапія, спрямована на уміння стримувати емоційні реакції, неадекватні вчинки, а також групова психотерапія з метою досягнення компенсації характерологічної девіації, формування стійких трудових установок і навичок.

Рис. 3. Прогностичні критерії розвитку декомпенсації розладів особистості

Корекція розладу особистості емоційно-хитливого типу проводилася з використанням на початкових етапах лікування (1-й місяць) раціональної, індивідуальної директивної психотерапії, спрямованої на фіксацію уваги пацієнта на негативних рисах його особистості і їхнє подолання; на другому етапі (2-й місяць) лікування приєднувалася групова психотерапія з метою вироблення механізмів стримування сильних емоційних реакцій, уміння володіти собою.

При істеричному розладі особистості була показана раціональна психотерапія, спрямований на подолання істеричних механізмів реагування, переробку патологічного стереотипу поведінки, нормалізацію емоційного реагування.

При ананкастному розладі особистості використовувалися раціональна, поведінкова та особистісно - орієнтована психотерапія, спрямовані на зміну системи відносин, корекцію неадекватних емоційних реакцій і форм поведінки.

При корекції тривожного розладу особистості використовувалася схема, що складається на перших етапах корекції (1-2 місяці) з особистісно-орієнтованої психотерапії, спрямованої на корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки, зміну відносин до психотравмуючої ситуації; аутогеного тренування з розвитком і посиленням процесів саморегуляції, самоконтролю і самовладання. На другому етапі приєднувалася групова психотерапія, спрямована на формування нових установок, вироблення почуття впевненості в собі, більш адекватних форм сприйняття проблемних ситуацій.

Корекція залежного розладу особистості проводилася з використанням раціональної психотерапії, спрямованої на активацію позитивних властивостей особистості, фіксації уваги пацієнта на особливостях його характеру і подолання особливостей поведінки, що утрудняють адекватну адаптацію до умов тюремної субкультури; групової психотерапії спрямованої на формування нових більш адекватних пенітенціарної ситуації особистісних установок; аутогенного тренування, спрямованого на регуляцію вегетативних функцій, формування компенсаторних механізмів, розвиток і посилення процесів саморегуляції, самоконтролю і самовладання.

Психотерапевтична корекція змішаного розладу особистості включала раціональну індивідуальну директивну психотерапію для фіксації уваги пацієнта на негативних рисах його особистості, їхнє подолання, поліпшення комунікативних якостей особистості; групову психотерапію, спрямовану на уміння стримувати емоційні реакції, володіти собою; соціотерапію для нормалізації системи емоційно-вольового реагування.

На підставі результатів дослідження нами розроблено та адаптовано до умов пенітенціарної системи комплексу профілактичних заходів (рисунок 4).

Рис. 4. Система профілактики розвитку декомпенсації розладів особистості у осіб молодого віку

У результаті проведення представленої системи психопрофілактичної роботи в умовах пенітенціарної системи у більшості обстежених відзначалася позитивна динаміка психічного стану в 65,6±3,6 % спостережень розвитку станів декомпенсації.

1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі клініко-психопатологічної характеристики розладів особистості у осіб молодого віку, які знаходяться в місцях позбавлення волі, і розробки принципів профілактики розвитку декомпенсації зазначеної патології.

2. У клінічній структурі розладів особистості у осіб молодого віку, які знаходяться в місцях позбавлення волі, домінують дисоціальний (18,3±4,1 % жінок, 21,5±4,4 % чоловіків), істеричний (21,2±4,3 % жінок, 17,8±4,1 % чоловіків), емоційно-хитливий (імпульсивний підтип - 41,7±3,7 % жінок, 16,2±3,9 % чоловіків; межовий підтип - 14,2±3,7 % жінок, 12,8±3,6 % чоловіків) та параноідний (10,1±3,2 % жінок, 14,2±3,7 % чоловіків) розлади. При цьому для обстежених із зазначеними розладами особистості характерна відкрита протидія адміністрації; відхилення від участі в праці; порушення режиму; організація втеч, захоплень заручників, масових безладь.

3. Патогенетично значимими факторами формування декомпенсацій розладів особистості в ув'язнених є ламання життєвого стереотипу (66,7±5,1 % чоловіків і 52,4±5,3 % жінок), необхідність постійного підпорядкування співробітникам ВТК (89,8±3,2 % чоловіків, 91,3±3,1 % жінок), особисті огляди й обшуки (79,8±4,3 % чоловіків і 81,3±4,1 % жінок), обмеження волі пересування (69,4±4,9 % і 47,2±5,3 % відповідно), строга регламентація поведінки (59,5±5,3 % і 42,1±5,2 %), замкнута система спілкування (56,8±5,3 % чоловіків і 49,1±5,3 % жінок), важка фізична праця (46,5±5,4 % чоловіків, 43,7±5,3 % жінок), неможливість задоволення сексуальних потреб (51,3±5,4 % чоловіків, 49,5±5,3 % жінок).

4. У профілі особистості по шкалах СБОО у засуджених молодого віку виявлено перевагу піків по шкалах психопатії, істерії, депресії, параної і психастенії. В ув'язнених молодого віку з розладами особистості відзначається нездоланний особистісний конфлікт стосовно родини, протилежної статі, страхів і побоюванням, свідомості провини, минулому, майбутньому.

5. В ув'язнених молодого віку з розладами особистості виявлений високий рівень шкал тесту Басса-Дарки непрямої агресії, дратівливості, негативізму, образи, вербальної агресії і ворожості у сполученні з помірною реактивною і вираженою особистісною тривогою по тесту Спілбергера-Ханіна і підвищеною тривожністю, нестійкістю і порушеною адаптацією по тесту Айзенка. Даний факт визначає специфіку індивідуально-психологічного підходу до даної категорії ув'язнених і його необхідно враховувати при проведенні як режимних, так і психопрофілактичних та психогігієнічних заходів в умовах ВТК.

6. Прогностичними критеріями розвитку станів декомпенсації в ув'язнених молодого віку з розладами особистості є: несприятливі фактори пенітенціарного стресу; різке примусове припинення прийому психоактивних речовин; неконтрольована агресивність, афективність поведінки, невідповідність емоційних реакцій ситуації, постійна напруга з неможливістю розслабитися, занепокоєння, тривога, порушення режиму утримування, схильність до втеч, загострення властивостей особистості; висока конфліктність; низька працездатність, активність, незадовільне самопочуття, високий рівень тривожності дратівливості.

7. В умовах пенітенціарної системи доцільним є використання комплексу профілактичних заходів, що включає в себе: коректування всіх режимних заходів з урахуванням особистісних властивостей та психічного стану правопорушника; регулярні огляди психіатром ув'язнених з розладами особистості; виділення груп ризику розвитку декомпенсацій і динамічне спостереження за ними; своєчасну й адекватну корекцію розвинених декомпенсацій; оцінку психоемоційного стану, особистісних властивостей правопорушників і прогнозування їхніх поведінкових реакцій в умовах пенітенціарного стресу; спеціальне навчання та профвідбір співробітників для роботи зі спецконтингентом із розладами особистості.

1. Хаустов М.Н. Клинико-психологические характеристики молодых лиц, находящихся в местах лишения свободы // Український вісник психоневрології. - 2002. - Т.10, вип.1 (30). - С. 237.

2. Хаустов М.Н. Социально-психологические факторы риска формирования криминального поведения лиц молодого возраста // Український медичний альманах. - 2002. - Т. 5, № 6. - С. 151-152.

3. Хаустов М.Н. Прогностические критерии развития декомпенсаций расстройств личности у заключённых молодого возраста // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2003. - № 7 2/2. - С. 837-838.

4. Хаустов М.Н. Принципи надання психіатричної допомоги правопорушникам молодого віку з розладами особистості // Архів психіатрії. - 2004. - Т. 10, 1(36). - С. 77-79.

5. Гавенко В.Л., Брагина К. Р, Хаустов М.Н. Анализ факторов, сочетающихся с возникновением тревожной и депрессивной симптоматики у лиц молодого возраста, отбывающих наказание в колонии-поселении // Журнал психиатрии и медицинской психологии. 2004. - № 3 (13). - С. 44-48 (Особистий внесок Хаустова М.М. - набір матеріалу, опис результатів дослідження).

6. Хаустов М.Н. Личностные особенности правонарушителей молодого возраста //Медицина третього тисячоліття. Збірник тез конференції молодих вчених ХДМУ. - Харків, 2002. - С. 176-177.

7. Хаустов М.Н. Властивості особистості правопорушників молодого віку // Актуальні питання клінічної медицини. Тези доповідей науково - практичної конференції. - Полтава, 2002. - С. 70.

8. Хаустов М.Н., Романов Г.В. Принципы коррекции личностных расстройств у лиц, находящихся в ИТК // Материалы ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції "Наука і соціальні проблеми суспільства: медицина, фармація, біотехнологія". - Харків, 2003. - С. 212 (Особистий внесок Хаустова М.М. - набір матеріалу, опис результатів дослідження).

9. Хаустов М.Н. Особенности личности у правонарушителей молодого возраста // Невротичні розлади у дітей та підлітків: патогенез, клініка, реабілітація. Матеріали наукового симпозіуму. - Харків, 2003. - С. 103.

10. Хаустов М.Н. Злочинність серед молоді: формування девіантної поведінки // "Філософія виживання: Молодь і сучасний світ" Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю. - Харків, 2003. - С. 57.