Спілкування як феномен психології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Факультет психології

Доповідь

із дисципліни "Загальна психологія"

Спілкування як феномен психології

Виконала:

студентка І курсу

за ОКР «бакалавр»

напряму навчання «соціальна робота»

Молчанова Марія Костянтинівна

Перевірила:

доц. Емішянц О.Б.

Київ-2013

Зміст

комунікація спілкування особистість

Вступ

1. Визначення спілкування

2. Що є мотивом, формою та метою комунікації? Які її функції?

3. Класифікація спілкування

4. Опосередкованість людської діяльності спілкуванням

5. Структура процесу спілкування як діяльності

Висновки

Література

Вступ

Будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням. О.М. Леонтьєв

Суспільство являє собою багатоякісну і багатосистемну структуру відношень людини до світу. Воно включає не лише відношення людини до предметного світу, а й до інших людей, з якими вона вступає в прямі й опосередковані контакти, тобто спілкування.

Людина, взаємодіючи з навколишнім світом, реалізуючи спонтанно або цілеспрямовано свою активність, змушена співвідносити свої вчинки з людьми. Дії людей, в свою чергу, породжують у нього певний емоційний відгук. Індивід може відчувати більшу чи меншу потребу у взаємодії з оточуючими, залежність від них на різних етапах свого життя. Проблема спілкування займає одне з центральних місць не тільки в науці психології, але і в житті кожної конкретної людини. Знання сутності спілкування, його закономірностей, особливостей організації необхідно кожному для підвищення загальної якості життя, поліпшення відносин з іншими людьми.

Спілкування являє собою процес взаємодії особистостей і соціальних груп, в якому передається й засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури й сутності взаємодіючих суб'єктів, формується різноманітність людських індивідуальностей, здійснюється соціалізація особистості (І.О. Зимня, М.С. Каган, О.О. Леонтьєв).

1. Визначення спілкування

У психології відсутнє загальноприйняте визначення спілкування. Як правило, даються описові визначення, що вказує на основні функції або сторони спілкування. Так, Б.Д. Паригін відзначає, що спілкування - це “складний і багатогранний процес, що може виступати в той саме час і як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей одне до одного, і як процес взаємовпливу один на іншого, і як процес співпереживання й взаємного розуміння один одного” [3, с. 178].

У різних визначеннях спілкування розглядається не тільки як “процес”, як “умова здійснення різних форм життєдіяльності людини”, як “засіб досягнення різних цілей і задоволення різних потреб”, але й як “самостійна комунікативна діяльність”. При цьому виділення певних аспектів спілкування залежить від вихідних теоретичних позицій авторів і конкретних дослідницьких завдань. Так, В.М. Соковнін трактує спілкування як складний і багатогранний процес, що виступає як: 1) взаємодія людей; 2) атрибут інших видів людської діяльності; 3) інформаційний процес; 4) ставлення людей один до одного; 5) взаємовплив людей; 6) взаємне переживання; 7) взаємне розуміння; 8) вид самостійної людської діяльності [4].

Спілкування за своїм походженням і змістом - продукт вітчизняної науки. В англомовній психологічній літературі поширене поняття «комунікація». Семантично «комунікація» і «спілкування» майже збігаються, бо означають «спільність», «з'єднання», «повідомлення». За науковим визначенням поняття комунікації зафіксованим у Лінгвістичному енциклопедичному словнику «Комунікація - специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності». [1, с. 9]

2. Що є мотивом, формою та метою комунікації? Які її функції?

Коли люди спілкуються один з одним, вони переслідують певні цілі. Або, як каже Кеті Келлерман, провідний дослідник з міжособистісних контекстів: « будь-яка комунікація ціле направлена», незалежно від того усвідомлювана вони чи ні. Ціль може бути серйозною або тривіальною, і одним із способів оцінити успіх в спілкуванні - це дізнатись, чи була досягнута ціль в спілкуванні. [11, с. 22]

Метою комунікації є досягнення взаєморозуміння або забезпечення взаємодії. З'ясування позиції співрозмовника, досягнення взаєморозуміння, забезпечення взаємодії є глибинною схемою стратегії спілкування. Соціалізація індивіда, тобто його включення у структуру суспільства, - це мотив, що спонукає. Отже, соціалізація досягається через комунікацію. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтись без комунікації. Отже, головна мета комунікації - обмін інформацією різного роду. Формою комунікативної діяльності є мовна комунікація. [1, с. 10-11]

Комунікації виконують кілька важливих для нас функцій:

Ми спілкуємось, щоб задовольнити потребу в спілкуванні. Всі люди за своєю природою соціальні істоти і ми так само гостро відчуваємо потребу в інших людях, як в їжі, воді.

Ми спілкуємось, щоб удосконалити і підтримати наше уявлення про себе. Завдяки комунікації ми дізнаємось, які ми є, чим ми хороші, як люди реагують на нашу поведінку.

Ми спілкуємось заради виконання соціальних обов'язків. Ми кажемо: «Як справи?», зустрівши знайому людину, «Що нового?», або просто «Привіт» - так ми вітаємо знайомих. Таким чином ми виконуємо соціальний обов'язок.

Ми спілкуємось, щоб побудувати відносини.

Ми спілкуємось, щоб обмінюватись інформацією. Частину інформації ми отримуємо через пряме спілкування з людьми. Коли ми щось вирішуємо, ми радимось з іншими людьми. В цих випадках відбувається нескінченна кількість обмінів інформацією, включаючи посил і отримання інформації.

Ми спілкуємось, щоб впливати на інших. Напевно немає такого дня, коли б ви не намагались впливати на чиюсь поведінку. [10, с.19]

3. Класифікація спілкування

Людина, перебуваючи в суспільних відносинах з іншими людьми, може спілкуватися:

I. За критерієм просторвого існування.

1. Безпосереднє спілкування - це вид спілкування, при якому відбувається прямий контакт між суб'єктами спілкування. Наприклад, студенти, слухаючи викладача, спілкуються з ним безпосередньо, при прямому контакті (бачачи, слухаючи його живу мову).

2. Опосередковане спілкування - це вид, протилежний до безпосереднього спілкування, і є таким, при якому суб'єкти не контактують один із одним, але одночасно вступають у комунікативні зв'язки. Наприклад, читаючи книгу, ви опосередковано спілкуєтесь з її автором; не знаючи його, не контактуючи з ним ви отримуєте певну інформацію в інтерпретації цього автора.

II. За критерієм мотивації до спілкування.

1. Бажане спілкування - вид спілкування, до якого ми прагнемо, якого бажаємо.

2. Небажане спілкування - вид спілкування, якого людина уникає, відхиляється.

III. За критерієм орієнтації на співрозмовника.

1. Міжособистісне спілкування - цей вид найбільш поширений у житті людини, це безпосередні суспільні зв'язки людей у контексті «суб'єкт-об'єктних» та «суб'єкт-суб'єктних» відносин.

2. Масове спілкування - вид спілкування, який спрямований не конкретно на одну людину, а на масу людей. Таке спілкування здійснюється через телебачення, засоби масової комунікації. Через такий вид спілкування здійснюється обмін інформацією від покоління до покоління, від однієї нації до іншої.

IV. За критерієм часового обмеження.

1. Короткотривале спілкування - цей вид спілкування обмежений у часі. Люди, для яких спілкування не є обов'язковим в житті. Намагаються не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло.

2. Довготривале спілкування - вид спілкування, при якому люди відчувають дискомфорт у стосунках, якщо не отримають задоволення від спілкування як безпосереднього, так опосередкованого. Для таких людей спілкування є самоціллю в житті, вони схильні до довготривалих контактів.

V. За критерієм кількості учасників.

1. Монологічне спілкування - вид спілкування, який передбачає одностороннє спрямування інформації, тобто відсутній зворотній зв'язок. За таких умов відбувається суб'єкт-об'єктне спілкування.

2. Діалогічне спілкування - вид спілкування, в основі якого лежить гуманне ставлення до іншої людини, з якою спілкуються. При такому спілкуванні обоє є активними учасниками процесу спілкування, відбувається зворотній зв'язок.

VI. За критерієм результативності.

1. Конфліктне спілкування - особливий вид спілкування, для якого характерне зіткнення поглядів людей, їх інтересів і дій. Таке спілкування негативне, оскільки супроводжується негативними емоціями, стресами, переживаннями.

2. Маніпулятивне спілкування - вид спілкування, при яком у один із комуні кантів хоче переважати, мати домінуючу позицію, пригнічуючи інтереси, потреби і бажання іншого учасника комунікативного процесу. [1, с. 21-23]

4. Опосередкованість людської діяльності спілкуванням

Опосередкованість людської діяльності спілкуванням має загальний характер. Це знайшло своє відбиття в принципі “єдності спілкування й діяльності”, що у вітчизняній психології є одним з основних і загальновизнаних (Г.М. Андрєєва, М.С. Каган, Б.Ф. Ломов, В.М. Соковнін та ін.). Йдеться про нерозривність зв'язку діяльності й спілкування. Як відзначає Г.М. Андрєєва, характер цього зв'язку інтерпретується щонайменше потрійно: 1) як дві сторони соціального буття людини; 2) як сторона діяльності; 3) як вид діяльності. При цьому усередині третьої точки зору розрізняються два різновиди: у першому різновиді спілкування розуміють як комунікативну діяльність або діяльність спілкування, що виступає самостійно на певному етапі онтогенезу; у другому - спілкування в загальному плані розуміють як один із видів діяльності (мається на увазі насамперед мовна діяльність), і щодо неї виявляються всі елементи, властиві діяльності взагалі (потреби, мотиви, мета, дії, операції та ін.) [5]. Справедливо підкреслюючи важливість “найголовнішого - безсумнівного зв'язку між діяльністю й спілкуванням”, сама Г.М. Андрєєва пропонує “найбільш широке розуміння зв'язку спілкування й діяльності, коли спілкування розглядається і як сторона спільної діяльності (оскільки сама діяльність не тільки праця, але й спілкування у процесі праці), і як її своєрідний дериват” [5, с. 92]. Таке широке розуміння зв'язку спілкування й діяльності відповідає, на думку авторки, широкому розумінню самого спілкування “як найважливішої умови присвоєння індивідом досягнень історичного розвитку людства чи то на мікрорівні, у безпосередньому оточенні, чи то на макрорівні, у всій системі соціальних зв'язків” [5, с. 92-93].

У результаті морфологічного аналізу діяльності М.С. Каган запропонував розрізняти такі види діяльності: перетворювальну, пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну, комунікативну діяльність (спілкування) [6]. Своєрідність спілкування як особливого виду людської діяльності, за М.С. Каганом, полягає в наступному: “Спілкування - це практична діяльність, тому що контакти між людьми припускають втілення переданої інформації в тій або іншій системі знаків, які її матеріалізують, об'єктивують, щоб передати реципієнтам” [6, с. 84]. При цьому акт спілкування відбувається тоді, “коли людина, що вступає в контакт з іншою людиною, бачить у ній собі подібну й собі рівну, тобто суб'єкта, і тому розраховує на активний зворотний зв'язок, на обмін інформацією, а не на однобічне її відправлення або зняття її з об'єкта” [6, с. 82]. М.С. Каган справедливо стверджує, “що діяльність людини не слід зводити до її предметної діяльності, і тоді спілкування природно впишеться в різнобічні прояви людської діяльності” [6, с. 82].

Б.Г. Ананьєв розглядає спілкування поряд з працею й пізнанням як три основні види людської діяльності [7, с. 322]. Автор пише: “Пізнання й спілкування є … основними формами діяльності індивідуальної людини із самого початку формування її особистості, за допомогою яких здійснюється соціальна детермінація багатьох сторін її психічного розвитку” [7, с. 171].

О.М. Леонтьєв вважає спілкування й працю двома основними видами людської діяльності. Він відзначає: “Спілкування … з самого початку має характерну для людської діяльності структуру опосередкованого процесу, але в ранніх, зародкових своїх формах воно опосередковано не словом, а предметом” [8, с. 368].

М.І. Лісіна використовує поняття “спілкування” як синонім поняття “комунікативна діяльність” [9].

Аналізуючи спілкування з позицій категорії діяльності, В.М. Соковнін відзначає, що “комунікація є одним з видів людської діяльності, що сприяє задоволенню матеріальних і духовних потреб людей” [4, с. 63].

О.М. Леонтьєв визначає діяльність спілкування як “цілеспрямовані й мотивовані процеси, які забезпечують взаємодію людей у колективній діяльності, які реалізують суспільні й особистісні, психологічні відносини й специфічні засоби, що використовують насамперед мову” [10, с. 124]. Характеризуючи істотні ознаки діяльності спілкування, О.М. Леонтьєв відзначає, що характерними рисами спілкування як діяльності є, по-перше, його інтенціональність як наявність специфічної мети, самостійної або підпорядкованої іншим цілям; наявність специфічного мотиву; по-друге, його результативність як міра збігу досягнутого результату з наміченою метою; по-третє, нормативність, що виражається насамперед у факті обов'язкового соціального контролю за протіканням і результатами акту спілкування. Аналізуючи генезис діяльності спілкування, О.М. Леонтьєв відзначає, що вона виникає як самостійна діяльність на відносно пізньому етапі історичного розвитку спілкування, а саме тоді, коли стає можливим здійснення мовної дії, не обов'язково “вплетеної” у взаємодію, і не безпосередньо колективного спілкування. Згідно з О.М. Леонтьєвим про діяльність спілкування стосовно до мовного спілкування доцільно говорити, коли ми стикаємося з мовними діями, що мають самостійну мету (підпорядковану загальній меті діяльності) і самостійну мотивацію, що не збігається з домінуючою мотивацією немовної діяльності. Автор підкреслює, що мовна діяльність є спеціалізованим вживанням мовлення для спілкування, окремим випадком діяльності спілкування. [10]

О.М. Леонтьєв виділяє таку систему критеріїв, за якими відбувається класифікація видів діяльності спілкування: 1) орієнтованість діяльності спілкування; 2) психологічна динаміка діяльності спілкування; 3) семіотична спеціалізація діяльності спілкування; 4) ступінь опосередкованості діяльності спілкування. За критерієм орієнтованості автор розрізняє соціально- орієнтоване й особистісно-орієнтоване спілкування [10, с. 121-132]. За критерієм психологічної динаміки спілкування автор виділяє можливі зміни в партнера по спілкуванню в когнітивній, ціннісно-мотиваційній, процесуально-діяльнісній сферах. За критерієм семіотичної спеціалізації спілкування розрізняються матеріальне, значеннєве й знакове спілкування. При цьому усередині знакового спілкування розрізняється мовне (вербальне) і немовне (невербальне) спілкування. За критерієм ступеня опосредкованості спілкування автором виокремлюються різні види соціальних “дистанцій”, що відділяють комунікатора від реципієнта. Перші два критерії характеризують домовне орієнтування й планування спілкування, а останні два - процеси спілкування й використовувані в цьому процесі засоби. [10, с. 140]

Спираючись на концепцію діяльності О.М. Леонтьєва і його підхід до спілкування як діяльності, М.І. Лісіна визначила такі основні структурні компоненти комунікативної діяльності: 1) предмет спілкування - це інша людина, партнер по спілкуванню як суб'єкт; 2) потреба в спілкуванні, яка міститься в прагненні людини до пізнання й оцінки інших людей, а через них і з їхньою допомогою - до самопізнання, до самооцінки; 3) комунікативні мотиви - це те, заради чого реалізується спілкування; 4) дії спілкування - це одиниці комунікативної діяльності, цілісний акт, адресований іншій людині; 5) завдання спілкування - це та мета, на досягнення якої в конкретній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії в процесі спілкування; 6) засоби спілкування - це ті операції, за допомогою яких виконуються дії спілкування; 7) продукт спілкування - це утворення матеріального й духовного характеру, що постають як результат спілкування [9].

Процес комунікативної діяльності будується як “система сполучених актів”. Кожний такий “сполучений акт” - це взаємодія двох суб'єктів, двох наділених здатностями до ініціативного спілкування людей. На думку Б.Ф. Ломова, у цьому проявляється діалогічність комунікативної діяльності, а діалог може розглядатися як спосіб організації “сполучених актів”. Таким чином, діалог - це реальна одиниця комунікативної діяльності. У свою чергу, елементарними одиницями діалогу є дії висловлення й слухання [12, с. 249].

Однак у практиці комунікативної діяльності особистість відіграє роль не просто суб'єкта спілкування, але й суб'єкта-організатора комунікативної діяльності іншого суб'єкта. Таким суб'єктом може стати окрема особистість, мала група або велика група. Спілкування особистості як суб'єкта-організатора з іншою людиною визначається як міжособистісний рівень комунікативної діяльності, а спілкування з малою групою - як індивідуально-груповий рівень комунікативної діяльності, спілкування з великою групою - як індивідуально-масовий рівень комунікативної діяльності. У єдності цих трьох рівнів і розгортається комунікативна діяльність особистості. Ця єдність забезпечується тим, що всі рівні комунікативної взаємодії ґрунтуються на єдиному особистісно-діяльнісному організаційно-методологічному підході до соціальної практики особистості. Діяльнісний підхід стосовно комунікативної технології означає насамперед трактування її процесів як організацію й керування формуванням системи соціальних позицій, поглядів, оцінок тощо. Це досягається в трьох основних комунікативних формах: а) монологічній, де переважають комунікативні дії висловлення особистості як суб'єкта - організатора дій слухання інших суб'єктів - учасників спілкування; б) діалогічній, в якій суб'єкти взаємодіють і взаємно активні, взаємно ініціативні; в) полілогічній, де організується багатобічне спілкування, що найчастіше має характер своєрідної боротьби за оволодіння комунікативною ініціативою й пов'язане з прагненням максимально ефективної її реалізації [12, с. 249].

5. Структура процесу спілкування як діяльності

На думку В.М. Соковніна, процес спілкування як діяльності має таку структуру: 1) програмування мети спілкування й шляхів її досягнення; 2) вербальну й невербальну комунікацію, що виконує програму; 3) контроль над протіканням власної комунікативної поведінки; 4) корекцію власної комунікативної поведінки; 5) контроль за комунікативними вчинками інших осіб, що беруть участь у даному акті спілкування; 6) звірення результатів акту комунікації з програмою; 7) корегування програми для подальших комунікативних актів [4, с. 63].

Процес комунікативної діяльності може бути поданий також у вигляді наступного ланцюга взаємозалежних комунікативних дій: 1) вхід суб'єкта спілкування в комунікативну ситуацію; 2) оцінка суб'єктом спілкування характеру комунікативної ситуації (сприятлива, несприятлива тощо); 3) орієнтація в комунікативній ситуації; 4) вибір іншого суб'єкта як партнера для можливої взаємодії; 5) постановка комунікативного завдання, виходячи з особливостей ситуації спілкування; 6) підхід до суб'єкта взаємодії; 7) підлаштування до суб'єкта-партнера по взаємодії; 8) привернення суб'єктом-ініціатором уваги суб'єкта-партнера; 9) оцінка емоційно-психологічного стану суб'єкта-партнера й виявлення ступеня його готовності до вступу у взаємодію; 10) налаштування суб'єкта-ініціатора на емоційно-психологічний стан суб'єкта-партнера; 11) вирівнювання емоційно-психологічних станів суб'єктів спілкування, формування загального емоційного стану спілкування; 12) комунікативний вплив суб'єкта-ініціатора спілкування на суб'єкта-партнера; 13) оцінка суб'єктом-ініціатором реакції суб'єкта-партнера на вплив; 14) стимулювання “відповідного ходу” суб'єкта-партнера; 15) “відповідний хід” суб'єкта-партнера по спілкуванню. З ланцюга названих вище комунікативних дій і організується акт діяльності спілкування [1, с. 27].

Варто підкреслити, що для виникнення акту спілкування потрібна ініціатива. Суб'єкт спілкування, що бере цю ініціативу на себе, називається “суб'єкт-ініціатор”, а суб'єкт, що цю ініціативу приймає, визначається як “суб'єкт-партнер”.

Отже, кожний акт визначається: а) суб'єктом - ініціатором спілкування; б) суб'єктом, якому адресована ініціатива; в) нормами, за якими організується спілкування; г) цілями, які переслідують учасники спілкування; д) ситуацією, в якій відбувається взаємодія. [1, с. 12]

Висновки

Отже, проблема спілкування є однією з найважливіших і складних у психології. Спілкування являє собою процес взаємодії особистостей і соціальних груп, в якому передається й засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури й сутності взаємодіючих суб'єктів, формується різноманітність людських індивідуальностей, здійснюється соціалізація особистості. Психологія спілкування досліджує особливості взаємозв'язків людини з різними суб'єктами соціального середовища, допомагає їм глибше пізнати світ, а заодно і себе, своє оточення, ефективно взаємодіяти з ним. Процесу комунікації необхідно приділяти увагу всім людям. Спілкування є необхідною умовою для будь-якої діяльності людини. Будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням.

Література

1. М.М. Філоненко «Психологія спілкування» /Київ «Центр учбової літератури» 2008.

2. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории / Б.Д. Парыгин. - М.: Мысль, 1971. - 352 с.

3. Соковнин В.М. О природе человеческого общения: oпыт философского анализа / В.М. Соковнин. - [Изд. 2-е, испр. и доп.]. - Фрунзе: Мектеп, 1974. - 146 с.

4. Андреева Г.М. Социальная психология : учебник / Г.М. Андреева. - [2-е изд., доп. и перераб.]. - Москва: Изд-во МГУ, 1988. - 432 с.

5. Каган М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений / М.С. Каган. - М.: Политиздат, 1988. - 319 с.

6. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. - М.: Высшая школа, 1969.- 384 с.

7. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. - [4-е изд.]. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 584 с.

8. Лисина М.И. Генезис форм общения у детей / М.И. Лисина // Принцип развития в психологии. - М.: Наука, 1978. - С. 268-294.

9. Леонтьев А.А. Деятельность и общение / А.А. Леонтьев // Вопросы психологии. -1979. - № 1. - С. 121-132.

10. Вердербер Р., Вердербер К. «Психология общения» -- СПб.: ПРАЙМ_ЕВРОЗНАК, 2003.

11. Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии / Б.Ф. Ломов // Методологические проблемы социальной психологии. - М.: Наука, 1975. - С. 124-135.

Размещено на Allbest.ru