Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

1. Свідомість та несвідоме, їх поняття та характеристика

1.1 Свідомість - як вища властива функція людини

1.2 Рівень свідомості

1.3 Несвідоме, його характер та приклади

1.4. З. Фрейд, його поняття свідомого і несвідомого

2. Інтуїція, поняття та її процес розвитку

2.1 Інсайт як інтуїтивний спосіб вирішення людиною життєвих проблем

Список використаних джерел та література



ВСТУП

Протягом кількох мільярдів років еволюція удосконалювала живі організми Землі. Від найпростіших одноклітинних, де способом взаємовідносин були хижацтво і симбіоз, до високоорганізованих багатоклітинних, природа виношувала все більш і більш досконалих істот. Вінцем її творіння став Людина. Відмінною його особливістю стало свідомість. Головною умовою виникнення і розвитку свідомості є спільна продуктивна діяльність опосередкована промовою, яка вимагала кооперації (лат. cooperatio - співробітництво)^, спілкування і взаємодії людей один з одним. Головною складовою свідомості є розум. Важливість його як головного факту, проявляється не тільки в пізнавальному процесі, а й у здатності до творчості, у свободі і творенні культурних цінностей, в доданні сенсу людської діяльності. свідомість несвідоме інтуїція фрейд

Специфіка свідомості розкривається через аналіз усвідомлюваною діяльності і через несвідоме. Людина бере участь у свідомій діяльності і керується свідомою метою, це означає, що він не тільки має спочатку отриману інформацію, а створює собі на її основі певну програму, в якій беруть участь в її освіті як свідомі процеси, так і несвідомі - психічні. Але це анітрохи не применшує значущості біологічного факту в людині, і звідси випливає соціально-біологічний дуалізм природи людини. І в зв'язку з цим, сьогоднішні поняття проблеми людини, його діяльності, ролі і місця свідомості та психіки в діяльності вкрай багатогранні, особливо якщо в конкретних науках є різні точки зору на дану проблему. Упсихології, як, втім, і в інших науках (філософія і біологія), ставиться питання про діяльність і проблеми свідомості і несвідомого.

Це універсальна проблема людства. Перед поглядом людини постає світ, який розгортає різноманіття незліченних предметів, їх властивостей, подій і процесів. Люди намагаються розгадати таємниці всесвіту, пояснити причини своїх переживань. Але всі процеси даності світу і переживань проходять через почуття і думки, через свідомість. Свідомість є те всюдисуща, вічне, незнищенне, що супроводжує людської діяльності, людському освоєння світу, складає його основу, зовнішню і внутрішню.

Свідомість зв'язує людину із зовнішнім світом і одночасно з внутрішнім світом самої людини. Свідомість не існує як окремий предмет, тому його не можна пізнати, описати, вона проявляє себе в трудовій діяльності, у творчості, воно присутнє в образах сприйняття, співвідносить наші відчуття, думки, почуття. Щоб увійти в стан свідомості недостатньо просто мислити, просто переживати, відчувати, сприймати. Для цього необхідні додаткові акти, за допомогою яких людина не просто мислить, а усвідомлює, що він мислить. Тому проблема діяльності і ролі та місця свідомості та несвідомого в ній - це проблема самої свідомості, що має різні рівні свого рішення.

Психологія розглядає дану проблему, представляючи душевну життя людини, як складову тілесного життя, вивчає властивості особистості, пов'язуючи їх з емоціями, з темпераментом і характером, які забезпечують творчий акт і включають особистість у творчий процес.

Що таке свідомість? Що є несвідоме і яку роль воно відіграє у житті людини? Які ж ролі і місця свідомості і несвідомого у діяльності людей? Який вплив робить на освоєння дійсності свідомість і несвідоме? У чому відмінності свідомого і несвідомого способів освоєння дійсності?



1. СВІДОМІСТЬ ТА НЕСВІДОМЕ, ЇХ ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

Свідомість -- це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

Свідомість людини -- складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Питання про співвідношення свідомого і несвідомого завжди хвилювало людство, тому що від відповіді на нього залежить саме розуміння того, що людина може зробити цілеспрямовано, і те, чого людина не може зробити, або робить це не по-людськи.

Процеси, які починаються у несвідомому, часто мають своє продовження у свідомості, і навпаки. Отже, несвідоме - це особлива психічна реальність, котра притаманна кожній людині, існує одночасно з свідомістю та іноді контролює свідомість. За Фрейдом, роль несвідомого у житті людини дуже важлива. Під впливом різноманітних факторів у людини складаються ті чи інші комплекси, які потім витісняються з свідомості у несвідоме і можуть згодом стати причиною психічних захворювань. До несвідомого належать: сновидіння, гіпнотичний стан, лунатизм, інстинкти, за порогові почуття.

1.1 Свідомість - як вища властива функція людини

На запитання "Що таке свідомість? "- Навряд чи можна дати відповідь, що володіє точністю математичної формули. Занадто складний і своєрідний об'єкт. Проте помилково вважати, що в області явищ свідомості немає закономірностей і що воно непізнаванно. Як і поняття психіки, поняття свідомості пройшло складний шлях розвитку, одержало різні трактування в різних авторів, у різних філософських системах і школах.

Термін "свідомість" введено в російську мову Н.М. Карамзіним як калька з латинської conscientia, яке і означає свідомість. Свідомість - це знання, яке базується на основі використання мови і існуюче в знаковій формі.

У психології аж до теперішнього часу поняття свідомості вживається в дуже різних значеннях, між якими часом майже немає нічого спільного. Наведемо одне з визначень свідомості, що дав радянський психолог А.Г. Спиркин ^: "Свідомість - це вища, властива тільки людині і зв'язана з мовою функція мозку, що полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні і конструктивно-творчому перетворенні дійсності, в попередньому розумовому побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролірованіі поведінки людини ".

Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Основними характеристиками свідомості є:

1) відображення навколишнього світу за допомогою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Порушення діяльності будь-якого з пізнавальних процесів призводить до розладу свідомості;

2) розрізнення суб'єкта й об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не Я"), яке відбувається в процесі формування самосвідомості людини.

Людина є єдиною живою істотою, яка здатна до самопізнання та самооцінки своїх вчинків і себе в цілому. За висловом Гегеля, "людина є тварина, але вона вже не тварина, тому що знає, що вона тварина".

Самосвідомість проявляється в пізнавальній (самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самокритика), емоційній (самопочуття, самолюбство, скромність, гордість, почуття власної гідності) та вольовій (стриманість, самоконтроль, самовладання, дисципліна) формах;

3) забезпечення ціле утворювальної діяльності людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення, вносить необхідні корективи, переборює труднощі. Провадячи ту чи іншу діяльність, вона активно впливає на навколишній світ;

4) наявність емоційно-оцінних ставлень до всього, що відбувається навколо, до інших людей та до самої себе. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях, як почуття обов'язку, патріотизм, інтернаціоналізм та ін. Переживання підсилюють чіткість усвідомлення себе та навколишнього світу, а тому є важливим стимулом для активізації свідомості.

Людина здавна замислювалася над тим, як працює її свідомість, чим вона відрізняється від інших людей, котрі живуть поруч, як вона сприймає довкілля і водночас усвідомлює його, чому багато того, що бачать очі й чують вуха, проходить повз неї тощо.

Свідомість - це інтегральний момент психічних процесів. У психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але при цьому кожен зберігає свою специфіку. Наприклад, свідомість зберігає те, що є об'єктом уваги (яка може бути мимовільною чи довільною); напружуючи пам'ять, ми виконуємо дію пригадування й усвідомлюємо її; відшукуючи олівець, ми усвідомлюємо дію сприймання тощо.

Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки, наших дій з урахуванням реальності.

Висновок:

Свідомість - властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Свідомість склалася як властивість високоорганізованої матерії -мозку.

1.2 Рівень свідомості

Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людей є виявом їхньої свідомості. Свідомість у різні моменти життя особи і за різних обставин неоднакова. Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії оцінюються як високо свідомі, в інших такої якості немає.

Тому можна говорити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, айв однієї особи, що залежить від глибини і виразності того відображення об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них. Відомо, що за правилами вихованості потрібно поступитися місцем у транспорті літнім жінкам, дітям. Але не всі так роблять.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії. Свідома людина діє певним чином тому, що інакше вона не може. Що складніше й відповідальніше завдання, то вищим має бути рівень свідомості.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш досконалого пристосування до навколишнього світу.

Проте ця автоматизація є відносною. Свідомість у будь-який момент може взяти під свій контроль будь-яку автоматизовану дію. В таких випадках несвідоме стає важливим механізмом пристосування до навколишнього середовища.

Висновок:

Отже, можна говорити про різний рівень самосвідомості не тільки в різних людей, айв однієї особи, що залежить від глибини і виразності того відображення об'єктивної дійсності, яке спрямовується діяльністю.

1.3 Несвідоме, його характер та приклади

Несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених явищами дійсності, у впливі яких суб'єкт не віддає собі звіту, форма психічного відображення, в якій образ дійсності і ставлення до неї суб'єкта не виступають як предмет спеціальної рефлексії, складаючи нерозчленованим ціле.

Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які викликаються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галюцинацій, марень.

Несвідомі прояви в психіці людини не порівнянні із тваринною психікою, оскільки вони, як і свідомість, детерміновані суспільними умовами існування людини, виступає частковим, недостатньо адекватним відображенням світу в мозку людини.

Існують різні пояснення проявів несвідомого. Так, 3. Фрейд вважав, що сфера несвідомого - це витіснені, нереалізовані потяги людини. Він запровадив поняття "Я" і "Воно", для розрізнення яких запропонував брати до уваги закони їхнього функціонування. В основу системи, що відповідає свідомості "Я", закладено принцип реальності, вияви "Воно" зумовлені принципом задоволення. Дії "Я" відповідають реальності й підпорядковані фізичним законам, соціальним настановам та логіці; "Воно" керується суб'єктивними потребами біологічного й афективного характеру.

Між "Я" і "Воно" немає різкої межі. "Я" прагне сприяти впливу зовнішнього світу на "Воно", замінити принцип задоволення, яким керується "Воно", принципом реальності. Для психічної діяльності характерні постійні переходи свідомого в несвідоме і навпаки.

До сфери несвідомого належать:

* психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

* реакції-відповіді, спричинювані невідчутними, але реально діючими подразниками (“субсенсорні”, або “субцептивні” реакції);

* рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

* деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення мети.

До несвідомого відносять і деякі паталогічні явища, які виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації тощо.

Несвідоме - таке ж специфічне людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.

Вирізняють чотири класи прояву несвідомого:

1. Надсвідомі явища (надсвідоме).

2. Неусвідомлювані спонукання до дійсності (неусвідомлювані мотиви і смислові установки), коли витіснені в підсвідоме (несвідоме) бажання мотивують реальну поведінку (3. Фрейд).

3. Неусвідомлювані регулятори способів виконання діяльності (операціональні установки і стереотипи автоматизованої поведінки), зумовлені образами неусвідомлено передбачуваних подій і способів діяння, що спираються на минулий досвід поведінки.

4. Прояви субсенсорного (сприйняття того, що знаходиться нижче порогу відчуттів) сприйняття.

Прикладом переходу свідомого в несвідоме є сон. Розрізняють три різновиди сну: добовий сон, позбавлення якого призводить до руйнування нервових клітин, сон, який виникає під дією однорідного подразника (наприклад, під час монотонної лекції) і сон-звичка.

Сон - це особливий стан кори головного мозку, який супроводжується складними біохімічними перетвореннями. Біотоки мозку під час сну не зникають, але збільшується їх амплітуда і зменшується частота. Сон наступає тоді, коли вищі відділи центральної нервової системи (кора) і навіть середній мозок гальмуються. Сон виконує надзвичайно важливу охоронну функцію - попередження виснаження.

Уві сні люди бачать сновидіння. Сновидіння - це своєрідний стан свідомості того, хто спить, який характеризується появою більш чи менш яскравих уявлень. Вони виникають в результаті роботи окремих незагальмованих центрів кори головного мозку. Тому, те, що ми бачимо уві сні, базується на вже пережитих раніше враженнях, які поєднуються між собою в різноманітні, навіть фантастичні чи абсурдні зв'язки. М.І. Сеченов образно визначив сновидіння як небувалі комбінації бувалих вражень.

Зовнішні подразники включаються в сновидіння, не порушуючи сну. Наприклад, якщо в будинку жарко, вам може приснитися літо.

Мозок працює уві сні і відомі випадки відкриттів у цьому стані (Д.І. Менделєєв відкрив періодичну систему, Кекуле - формулу бензолу, Вольтер написав варіант Тенріади" та ін.). Але, звичайно, ці відкриття - це не випадковість, а результат тривалої, напруженої попередньої роботи мозку.

Під час сну є так звані "сторожові пункти". Це незагальмовані, або мало загальмовані відділи кори головного мозку, які перебувають у стані активності. Через них здійснюються зв'язок із зовнішнім світом. Слова Т.Г Шевченка у поемі "Наймичка": "Вона чує з її хати, як дитина плаче" вказують на наявність таких пунктів у молодих матерів.

Нервові клітини сторожових пунктів гальмуються не повністю, а знаходяться в так званій парадоксальній фазі, в якій вони більш чутливі до слабких подразників, ніж до сильних. До речі, у тварин також є "сторожові пункти". Завдяки ним кажани сплять вниз головою і не падають. Є чергова нога у сороканіжки.

Цікаво те, що немає ніякої відповідності між тривалістю подій, які розгортаються уві сні і тривалістю самого сну. За кілька секунд можна побачити довгий сон і навпаки.

Цікавим є питання про значення сновидінь і свідченням того, що людина здавна прагнула розв'язати його, є різноманітні сонники (один з його варіантів - "Тлумачення сновидінь відомого старця Мартина Задеки" згадується в О. Пушкіна, "Євгеній Онєгін"). Звичайно, ті тлумачення, які надані в сонниках, примітивні, але водночас зміст сновидінь нерідко дає психологам, психотерапевтам, психоневрологам цінний матеріал про особистість, її стан, потреби, проблеми. Аналіз характеру сновидінь допомагає лікареві зрозуміти причину нервового захворювання, виявити психічну травму.

Простежується зв'язок між рівнем інтелекту, культурою, ерудицією, творчою обдарованістю особистості та здібностями її мозку проектувати на екран сну не лише те, що пізнано, але й фрагменти майбутнього. Сновидіння, в яких люди переживають у всіх деталях частину свого майбутнього, називають перекогнітивними.

Людина може заснути також шляхом навіювання чи самонавіювання (гіпнотичний сон). Стан глибокого гіпнотичного сну, під час якого людина виконує різні несвідомі рухи, називають сомнамбулізмом. У зв'язку з певними відхиленнями у роботі мозку людина може спати дуже довго (навіть десятки років). Такий сон називають летаргічним.

Перехід від сну до активного неспання - це перехід від несвідомої психічної діяльності до свідомої (і навпаки). Таким чином, психічна діяльність людини являє собою єдність свідомого і несвідомого.

Висновок:

Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких суб'єкт не усвідомлює У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

1.4 З. Фрейд, його поняття свідомого і несвідомого

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856-1939).

Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класичного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намічалась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини, виходячи лише з її природних характеристик.

Психоаналіз Фрейда був спробою синтезу двох напрямків досліджень природи людини:

§ розкриття психічних поривань внутрішнього світу, змісту людської поведінки;

§ аналізу впливу культурного та соціального середовища на формування психічного життя людини та її психічних реакцій. А це в свою чергу передбачало глибше вивчення структури особистості.

Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості.

Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя.

Спочатку психіка у Фрейда була представлена трьома інстанціями: несвідоме, передсвідоме і свідомість.

Несвідоме -це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї.

Передсвідоме - це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам`ять, мислення та ін.).

Свідомість Фрейда пов'язував в основному із сприйняттям зовнішнього світу .

Джерелом психічної динаміки, за Фрейдом, є бажання сфери несвідомого, що прагнуть розрядки через дію. Але для цього необхідно, щоб вони включились у сферу свідомості, яка управляє реалізацією актів поведінки. Можливим це стає лише за посередництва передсвідомого, яке здійснює цензуру бажань несвідомого. Пізніше Фрейд уточнює, що психічна діяльність несвідомого підкоряється принципу задоволення, а психічна діяльність передсвідомого - принципу реальності.

Теорія З. Фрейда про свідоме та несвідоме і стала основою психоаналітичної системи.

Важливим складовим елементом фрейдівського психоаналізу було уявлення про лібідо. Фрейд головним рушієм поведінки людини вважав два інстинкти: самозбереження та сексуальний. Сексуальний інстинкт, лібідо, і став центральною ланкою психоаналізу.

Пізніше 3. Фрейд змушений був скоригувати свою систему, і дещо переглянути структуру інстинктів.

Своєрідними і неоднозначними є уявлення Фрейда про суб`єктивну реальність людини. У праці “Я і воно” (1923) він розкриває структурну концепцію психіки, виділяючи в ній три сфери: “Воно” (ісі, ід), “Я” (едо, его) та (Над-Я” (зирег-едо, зирег-его). Під “Воно” Фрейд розуміє найпримітивнішу субстанцію, яка охоплює усе природжене, генетичне первинне, найглибший пласт несвідомих потягів, що підкоряється принципу задоволення і нічого не знає ні про реальність, ні про суспільство.

“Я”, як вважав Фрейд, - це сфера свідомого, посередник між: несвідомим та зовнішнім світом, що діє за принципом реальності.

Особливого значення 3. Фрейд надавав “Над-Я”, яке є джерелом моральних та релігійних почуттів. “Над-Я” - це внутрішня особистісна совість, інстанція, що уособлює в собі установки суспільства.

Ці теоретичні положення стали засадними для нового погляду на природу психічного.

Вчення Фрейда, не будучи філософським, містить у собі значний світоглядний потенціал. Продовжуючи психоаналітичну практику, він від дослідження індивідуальної поведінки звертається до соціальної. Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. Психіка, на думку Фрейда, - це засіб взаємозв'язку всіх епох. Зводячи людське життя до “інстинктивних нахилів”, Фрейд тим самим заперечує соціокультурні закономірності. Він вважає, що культура грунтується на відмові від задоволення бажань несвідомого і існує за рахунок сублімованої енергії лібідо (сублімація - процес відхилення енергії сексуальних потягів від прямої мети і спрямування до несексуальних, соціальних цілей).

Вражений крахом культурних цінностей та насильницькою смертю сотень тисяч людей в роки першої світової війни, Зігмунд Фрейд в останні роки свого життя піддає сумніву багато завоювань цивілізації. Він проводить ідею культурної танатології, тобто приреченості людської цивілізації.

Психологічні та соціальні погляди Зігмунда Фрейда вплинули на мистецтво, етнографію, психологію, духовне життя західного суспільства в цілому. Після виходу праць Зігмунду Фрейда стало зрозуміло, що неусвідомлювані структури складають особливий онтологічний пласт психіки, цілком досяжний для наукового аналізу. Він ввів до наукового обігу ряд ідей та проблем, які показали, що рівень свідомості є невіддільним від інших глибинних рівнів психічної активності, без вивчення яких неможливо зрозуміти природу людини, запропонував новий підхід до пізнання людини, її духовного світу.

Але є в психоаналізі Фрейда, як і в будь-якій іншій галузі знання, невирішені питання: він не зміг до кінця розкрити роль соціального фактора у формуванні і розвитку свідомості та психіки людини в цілому; є в нього концепції та положення, які з часом виявили свою обмеженість і практичну безперспективність.

Висновок:

Вчення Фрейда, не будучи філософським, містить у собі значний світоглядний потенціал. Продовжуючи психоаналітичну практику, він від дослідження індивідуальної поведінки звертається до соціальної.

Всю історію людства, соціальні події, суспільне життя Фрейд намагається тлумачити з позицій власної теорії психоаналізу та біогенетичного закону. Психіка, на думку Фрейда, - це засіб взаємозв'язку всіх епох.



2. ІНТУЇЦІЯ, ПОНЯТТЯ ТА ЇЇ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ

Також до неусвідомлених явищ в життєдіяльності людини належить група надсвідомих процесів.

Перехід від несвідомого до свідомого - інсайт - момент осяяння, в ході якого людина раптово приходить до рішення тієї чи іншої проблеми.

Вважається, що момент інсайту не можна побачити зовні. Те, що він відбувся, спостерігач може зрозуміти тільки в результаті його прояву в поведінці людини. Раніше розрізнені елементи психічного життя людини об'єднуються завдяки інсайту в єдине ціле. Людина не народжується зі здатністю до інсайту, вона набуває її.

Інтуїція -- спосіб прийняття рішення шляхом аналізу, при якому результат ґрунтується головним чином на здогаді.

Інтуїція близька до станів (натхнення, духовного бачення, відвертості),які знаходяться в несвідомому рівні психіки людини. На сьогоднішній день ніхто не заперечує, що інтуїція - це прояв несвідомого у людині.

Відомо, що більшість наукових відкриттів здійснюється самим непередбаченим шляхом. Інтуїція дійсно тісно пов'язана з творчим проривом. А.Ейнштейн любив грати на скрипці. І за цим заняттям він нерідко намагався знайти емоційний підйом для подолання труднощів мислення. Не навмисно кажуть, що його теорія ймовірності - плід геніальної інтуїції.

Однак інтуїція взагалі не є "вихлопним клапаном" для пізнаючого розуму. Вона служить достатньо самостійним і самодостатнім засобом світосприйняття.

Інтуїція -- базисний природний дар людини. Випереджаючи обставини та явища життєдіяльності, вона реалізує особистіснуу природу.

Завдяки розумінню своєї інтуїції та душевного стану можна позбавити себе від професійних і особистих ускладнень і значно легше знаходити необхідні рішення.

Хоча ми й привчені покладатися на раціональне мислення, ми щодня використовуємо силу власної інтуїції, часом навіть не здогадуючись про це. А подеколи й просто ігноруємо її - собі на шкоду. Інтуїція є важливим компонентом прийняття рішень у повсякденному житті. Ми можемо звертатися до неї, приймаючи на роботу, обмірковуючи способи стимулювання співробітників, вибору партнерів і встановлення партнерських стосунків, обираючи стратегію і тактику перемовин, визначаючи й прогнозуючи тенденції суспільного розвитку, окремої галузі, ринку і т. ін.

У статті, автором якої є Єлєна Сікірічь, в журналі «Новий Акрополь» зазначені чотири пункти, «щоб розвивати та побуджувати» інтуїцію:

1. Не застрявати надовго у малих, побутових питаннях та проблемах. Кожного дня знаходити час, щоби «возвысить сознание». Відсікати непотрібні думки, емоції та накручування.

2. Навчитись «не думати» у важливі моменти. Інтуїція починає працювати тоді, коли притупляється логічне мислення.

3. Відмовлятись від стереотипних підходів. Кожного разу переосмислювати по-новому, що вже знаєш. У любу дію привносити творчість (креативність - ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-ехнологічні, управлінські чи інші інновації тощо)). Необхідними компонентами творчрсті є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчрсті).

4. Проявляти зусилля та ініціативу. Не перебувати в бездії. Коли виникає любе питання, робити все, щоби знайти на нього відповідь самому.

Висновок:

Інтуїція (від латинського - споглядання) - це здатність, подумки аналізуючи і розмірковуючи, миттєво приймати правильні рішення, оминаючи проміжні результати. Інтуїтивне рішення може виникнути як унаслідок напруженого міркування, так і без нього. Передбачають, що ця здатність є спадковою. Статистика свідчить, що лише 3% людей мають сильну інтуїцію і свідомо нею користуються, а приблизно 20% прислуховуються до внутрішнього голосу час від часу. Цей внутрішній голос інколи буває важко почути.

2.1 Інсайт як інтуїтивний спосіб вирішення людиною життєвих проблем

Інсайт - (від англ. insight -проникливість в суть) -- поняття, введене в гештальтпсихологію в 1925 році В. Келером. Означає раптове бачення суті проблемної ситуації. В дослідженнях Келера з людинообразними мавпами, коли їм пропонувались задачі, які могли бути вирішені лише опосередковано, було показано, що мавпи післе ряду безрезультатних спроб зупиняли активні дії та просто разглядали предмети навколо, після чого могли достатньо швидко прийти до правильного рішення. В подальшому це поняття використовувалось К. Дункером та М. Вертгеймером в якості характеристики людського мислення , при якому рішення досягається шляхом мисленнєвого осягнення цілого, а не в результаті аналіза.

Здібність до інсайту залежить від минулого досвіду, рівня мотивації та ін. Научіння шляхом інсайту займає проміжне положення між латентним навчанням, так як відбувається інтеграція інформації, яка є в пам`яті, і творчеством, так як має місце раптове знаходження нового, оригінального рішення.

За словами американського психотерапевта Еріка Берна, «інтуїція має на увазі, що ми знаємо про щось, самі не знаючи, як ми дізнались про це».

Психологи погано уявлять, як працює інтуїція, і ще гірше - як її вивчати. Найчастіше користуються терміном «інсайт» - «осяяння»: це слово походить від англійського insight, «осягнення», «осяяння», «проникнення в суть». Цим терміном позначають момент, коли людину раптово осяює нова ідея, в голову приходить рішення задачі, над якою вона довго думала. Інсай називають ще «ага-реакцією», маючи на увазі ті оклики, які ми мимовільно робим, якщо раптово починаємо схвачувати зміст проблемної ситуації, суть, і бачимо вихід з неї. Творче осяяння Архімеда, який вискочив з ванни з окликом: «Еврика!», - класична ілюстрація інсайта.

Тому багато хто із сучасних психологів вважають, що джерелом інтуїції - в несвідомому, точніше, в його злагодженій взаємодії зі свідомістю. Дослідження підтверджують це. Коли проявляється інтуїція, вона працює з передчуттями, архетипами, символами. Невипадково інтуїтивні передбачення нерідко народжуються уві сні, дрімоті або мареннях наяву.

Людина з розвинутою інтуїцією вміє тонко вловлювати підсвідому інформацію - наприклад, за інтонацією, мімікою, жестами, виразу очей здатен зрозуміти багато з того, що його співбесідник не хоче або не може сказати відкрито. Майже вся така інформація не потрапляє у поле нашої уваги і не доступна свідомому контролю, але вона не зникає для нас зовсім, формуючи на рівні несвідомого особливий, інтуїтивний досвід. Інтуїтивний досвід складається не дивлячись на бажання і волю, він не може бути ні мимовільним явищем, ні повторений людиною, хоча суттєво впливає на характер нашої діяльності та поведінки. Інтуїтивний досвід визначає русло, в якому протікає мислення.



ВИСНОВОК

У даній роботі були висвітлені теоретичні аспекти вивчення свідомості та несвідомого. Ми прийшли до висновку, що і свідомість і несвідоме мають структуру і являють собою єдине ціле

Сама людина є яскравим прикладом єдності свідомого і несвідомого. Навіть у такій підвалині свідомості, як чуттєва, без якої не може бути свідомості, теж проявляється несвідоме, тому що образ не має логічної завершеності, він лише вказує на щось, не розкриваючи, не пояснюючи, чи це "щось" є.

Але очевидним є також те, що поділ на свідоме й несвідоме є умовним. Цей поділ і умовність використовуються лише для того, щоб показати, що людині притаманна особлива здатність -- творити суб'єктивний образ об'єктивного світу, а в цьому процесі творення завжди є такі моменти людської діяльності, яких вона не може пояснити.

Як уже говорилося, людина може свідомо творити і руйнувати тому, що вона часто-густо не бачить (через існування несвідомого) того, що приносить їй користь чи завдає шкоди.

Узагальнюючи, можна зробити такий висновок.

Поняття свідомого й несвідомого відображають те, що в людині є людське і що в людині й у світі цьому людському протистоїть, чи у позитивному, чи у негативному сенсі.

Отже, про свідоме ми можемо говорити тільки у порівнянні з несвідомим, і навпаки.

У психологїі свідомість розглядаеться як особлива форма відображення, як загальна якість психічних функцій. Саме розвиток усіх психічних функцій забезпечуе формування у людини внутрішнього світу, суб'ективної моделі навколишнього світу.

Інтуїція діє як дар, що дає нам змогу синтезувати ідеї. «До цих законів, - говорив Альберт Ейнштейн, - не існує логічних шляхів, їх може досягти лише інтуїція, спираючись на розуміння досвіду». Вчений часто робив, як він сам назвав його, «мислений експеримент», у якому візуалізував (подумки уявляв) себе у певній ситуації, а потім аналізував отриманий під час цього результат. Йому належить і висловлення: «Інтуїтивний розум - священний дар, раціональний - відданий слуга. Ми створили суспільство, яке шанує цих слуг, але забуваємо про такий дар».

Інтуїції приписують відкриття в різних наукових сферах. Відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс розповідав про Ісаака Ньютона: «Інтуїцію він мав справді винятково екстраординарну. Здавалося, що він був щасливий від своїх здогадок тому, що добре знав: поки що він навряд чи має бодай якусь надію довести їх. Ці доведення вибудовувалися згодом, вони не були засобом для здійснення відкриттів».



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Фрейд З. Свідомість і несвідоме / / Хрестоматія з філософії. Сост.: Алексєєв П.В., Панін О.В. М., 2000.

2. Зигмунд Фрейд. Вступ до психоаналізу (лекції 1-15).

3. Зигмунд ФРЕЙД «Я І ВОНО».

4. Загальна психологія: навч. посібник (О. Срипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук, та ін. - К.: "А. П. Н. ", 2001).

5. М'ясоїд П. А. "Загальна психологія. К., 1998".

6. Максименко С. Д. "Психологія у соціальній та педагогічній практиці"- К., 1998.

7. Немов Р. С. "Психология"Кн. 1. -М., 1995.

8. "Общая психология" (под. ред. А. В. Петровского). -М., 1986.

9. Рубинштейн С. Л. "Основы общей психологии". Т. 1. -М., 1989.

10. Скрипченко О. В., Лисянська Т. М., Скрипченко Л. О. "Довідник з педагогіки і психології". (навч. посібник для викладачів, аспірантів та студентів). -К., 2000.

Размещено на Allbest.ru

...