Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

1.1 Професійно важливі якості як компоненти образу «правоохоронця»

1.2 Роль правової культури «правоохоронця» у формуванні правової культури суспільства

1.3 Правовий нігілізм як антипод правової культури і шляхи його подолання

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Проблема формування образу «правоохоронця» у свідомості майбутніх фахівців з вищою освітою сьогодні, як ніколи раніше, актуальна. Це зумовлено складними процесами, трансформаціями, які відбуваються в політичному, економічному, освітньому, культурному середовищах держави та пов'язано із суттєвими проблемами виховання особистості.

Вивчення педагогічних здібностей у вітчизняній психології має давні традиції. Недостатньо вивчене питання детермінації спеціальних здібностей викладача вищого навчального закладу (далі - ВНЗ) різними індивідуальними властивостями. Особливу актуальність дана тема здобуває у зв'язку з тим, зміни у системі вищої освіти, пов'язані із соціально-економічними умовами сучасного українського суспільства та поступовою інтеграцією України до європейського та світового співтовариства, висувають якісно нові вимоги до особистості викладача ВНЗ. Сьогодні вища школа потребує педагога, здатного на високому професійному рівні самостійно, творчо і відповідально працювати, креативно мислити, професійно діяти у проблемних ситуаціях. Ефективність педагогічної діяльності викладача ВНЗ вирішально-визначальним чином залежить від рівня розвитку його професійних здібностей.

На сьогодні пріоритетними стають дослідження формування образу «правоохоронця», адже правова свідомість особистості є найвищим рівнем психічного відображення нею Законів України, правових норм, правил, вироблених суспільством, їх прийняття та дотримання нею у повсякденному житті; це є актуальною психологічною науково-практичною проблемою.

На сьогодні проведено дослідження учених (В. С. Медведев, О. В. Кришевич, I. В. Бандурка, С. О. Філіпов та ін.), що були присвячені підготовці фахівців професій правоохоронного напрямку [14], дослідженню психологічних особливостей формування правової свідомості студентів вищих навчальних закладів (Якименко А.А.) [15], проте поза увагою залишились проблеми формування образу «правоохоронця» у свідомості майбутніх фахівців з вищою освітою інших сфер діяльності.

Актуальність та недостатня вивченість питання обумовили вибір теми нашої роботи: «Дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді».

Об'єктом дослідження є образ «правоохоронця».

Предмет дослідження: образ «правоохоронця» у свідомості студентської молоді.

Мета дослідження: дослідити образ «правоохоронця» у свідомості студентської молоді.

Завдання роботи:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми образу «правоохоронця» на матеріалі сучасної наукової літератури та сучасних досліджень.

2. Підібрати ефективні методи та методики для дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді

3. Емпіричним шляхом визначити компоненти образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді.

Методи дослідження: для вирішення поставлених задач були використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні методи: систематизація наукових даних, результатів дослідження, що пов'язані з проблемою дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді. Емпіричні методи: метод анкетування стосовно образу «правоохоронця» в цільовій аудиторії; метод бесіди та метод контент-аналізу, метод статистичної обробки даних.

Емпірична база: у дослідженні, результати якого викладені в роботі, взяли участь 34 студенти вищих навчальних закладів.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

1.1 Професійно важливі якості як компоненти образу «правоохоронця»

Професійно важливі якості - це психологічні якості особистості, що визначають ефективність (продуктивність, якість, результативність тощо) діяльності. Вони є багатофункціональними і разом з тим кожна професія має свій ансамбль цих якостей.

У загальному випадку для професіоналів юридичного напрямку можна виділити наступні необхідні професійно важливі якості: спостережливість, образну, рухову та інші види пам'яті, креативне мислення, просторову уяву, уважність, емоційну стійкість, рішучість, витривалість, пластичність, наполегливість, дисциплінованість, самоконтроль та ін.

Для них же однією з підструктур особистості можна виокремити професійно значущі психофізіологічні якості, властивості. Розвиток цих властивостей відбувається вже в ході освоєння професійної правничої діяльності. У процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості визначають розвиток професійно важливих якостей особистості, інші здобувають самостійне значення для індивіда. До цієї підструктури відносяться такі якості, як зороворухова координація, нейротизм, реактивність, енергетизм, пластичність та інші [2].

У процесі професіоналізації особистості утворюються комплекси якостей. Компонентний їх склад постійно змінюється, однак для кожної юридичної професії існують окремі стійкі комплекси професійних характеристик.

Як професійно важливі якості фахівця, що виконує правоохоронні функції, виділяють такі, що безпосередньо пов'язані з правоохоронною діяльністю, тісно корелюють з її характером і особливостями, визначають її ефективність. З цією метою важливо їх визначити, діагностувати та корегувати у процесі професійної підготовки у ВНЗ. Так, наприклад, для ефективного виконання службових обов'язків оперативними працівниками міліції необхідні такі якості як здатність приймати рішення в стислий термін; діяти нешаблонно, швидко приймати рішення в обстановці, що змінюється; уміння вступати в контакт із людьми; здатність виділяти в інформації суттєве, головне; наполегливість; самовладання та витримка; сміливість і рішучість; принциповість; високий рівень відповідальності; організаторські здібності; здатність зберігати активність і працездатність в умовах дефіциту часу; здатність правильно оцінювати людей, виявляти їх сильні та слабкі сторони; брати на себе відповідальність за прийняті рішення; розподіляти увагу між декількома видами дій у процесі діяльності.

Важливою для працівника правоохоронних органів є комунікативна діяльність, яка характеризує його здатність до продуктивної взаємодії з людьми в різних ситуаціях професійної діяльності: рефлексивність, гнучкість, емпатійність, товариськість, здатність до співробітництва та ін.

Важливими є й морально-вольові, емоційно-вольові якості правоохоронців: цілеспрямованість, ініціативність і самостійність, наполегливість і завзятість, витримка і самовладання, рішучість і сміливість.

Це положення лежить в основі розуміння сутності професійної придатності та професійної майстерності, дозволяє ставити і розглядати проблему впливу емоційних, вольових, інтелектуальних властивостей на результати правоохоронної діяльності.

У професійній діяльності співробітника правоохоронних органів важливе місце посідають розумові, інтелектуальні процеси. По суті, майже вся його робота складається з добування і переробки специфічної інформації.

Робота співробітника правоохоронних органів є особливим видом розумової діяльності, що має практичну спрямованість на вирішення конкретних специфічних завдань [14].

У процесі розшукової діяльності офіцер одержує відомості про фактичні дані, інформацію про подію, що розслідується, не лише через сприймання, а шляхом суджень, висновків, узагальнення, побудови певних алгоритмів, стратегії, які є мислительними операціями та діями. У професійній діяльності правоохоронця-оперативника важливе місце займає окрім мислення такий інтелектуальний процес як уява. Майже вся його робота складається з добування і переробки специфічної інформації, в доповненні її образами уяви.

У професіограмах виділяють наступні основні аспекти (сторони) професійної діяльності «правоохоронців».

1. Соціальний - виражається в необхідності приймати соціально значимі рішення в процесі тлумачення і реалізації правових норм, виступати як захисник прав і законних інтересів громадян, організатор боротьби з правопорушеннями на дорученій ділянці, включаючи їх профілактику, проведення правової пропаганди серед населення, а також перевиховання злочинця.

2. Пошуковий - полягає в застосуванні «правоохоронцем» професійних навичок щодо встановлення фактів, що мають правове значення, у зборі інформації, необхідної для вирішення правових справ.

3. Реконструктивний - полягає в аналізі та узагальненні всієї зібраної «правоохоронцем» інформації по справі з метою відтворення уявної моделі ситуації, що вимагає правової оцінки.

4. Комунікативний - відбиває сторону професійної діяльності «правоохоронця», пов'язану з постійним спілкуванням з людьми - колегами, клієнтами, учасниками справи і всіма тими, хто має відношення до справи.

5. Організаційний - передбачає ефективну реалізацію «правоохоронцем» посадових повноважень, що виражається у вольових діях по організації власної праці і дорученого йому колективу.

6. Засвідчувальний - виражається в правильному документальному оформленні правових актів; рішень, постанов, протоколів, вироків та ін.

Зазначені аспекти характеризують професійну діяльність будь-якого «правоохоронця», однак, їх зміст і значимість залежать від конкретної юридичної професії. У кожній з професій ці аспекти діяльності «правоохоронця» проявляються в різному наборі, з неоднаковою інтенсивністю. Залежно від особистісних якостей юриста вони набувають своєрідного, неповторний характер [13, с. 417].

1.2 Роль правової культури «правоохоронця» у формуванні правової культури суспільства

Правова культура «правоохоронця» - це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високу ступінь правового розвитку особистості та її впливу на правову культуру суспільства завдяки практичній правовій діяльності в суворій відповідності з законом.

Структура правової культури «правоохоронця»:

1) правова освіченість (інформованість) - знання законодавства та інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування правової зрілої особистості;

2) шанобливе ставлення до права - переконаність в його необхідності, в соціальній корисності законів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм - законами та іншими актами; проявляти правову активність, підчиняти свою поведінку вимогам правових норм.

Зміст правової культури правоохоронця:

- правосвідомість і правове мислення

- правові відносини

- правомірна поведінка

- правові знання, оцінки, почуття, переживання, погляди, традиції, ідеї, принципи

- юридичний конфлікт, юридичний факт, правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) фізичних та юридичних осіб

- правомірний поступок, правомірна установка, практична правова діяльність, правова практика.

Правова культура «правоохоронця» (на відміну від «неправоохоронця») має більш високу ступінь правової свідомості і мислення. Визначальними ознаками професійно-правової культури «правоохоронця» є юридичний аспект його праці і спеціалізація практичної діяльності кожної професійно-правової групи. При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед співробітників міліції спостерігається розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції [13, с. 197-201].

На правову культуру як специфічну рису, що дозволяє виділити правову норму із загальної маси правил соціальної поведінки, вперше вказав Ж. Карбоньє [7, с. 154]. А.Е. Жалінскій назвав правову культуру універсальною ознакою практичної діяльності «правоохоронця» [6, с. 40 - 44]. Таку позицію підтримали вітчизняні вчені [5, с. 205-206].

ДАІ відрізняється від аналогічної культури співробітників підрозділів кримінальної міліції і т.д. Має місце загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони знаходяться до діяльності, здійснюваної у сфері права.

Головне в професійно-правовій культурі - високе місце права, його верховенство і відповідне цьому положення справ у правовій системі суспільства: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного і державного життя, становище суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, міліції, розвиненість наукових юридичних установ, ефективність роботи професійних юридичних громадських організацій та ін.

Професійно - правова культура «правоохоронця» спирається на правову культуру суспільства, «виходить » з неї. Одночасно вона впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до більш високого рівня, служить стимулятором її розвитку. Зміст правової культури «правоохоронця»: знання правових норм, повага до права, звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень, переконаність у правильності та справедливості правових норм, активна життєва позиція за використання службових обов'язків. Згідно з «Основними принципами правової діяльності», розробленим ООН, юристи - це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисники прав своїх клієнтів і справи правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Роль професійно-правової культури юриста знаходить вираження у всіх взаємопов'язаних елементах правової культури суспільства.

1. У рівні правосвідомості - ставленні суспільства, держави, особистості до права. Правосвідомістю «правоохоронця» багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами. Від якісної роботи «правоохоронця» залежить визнання громадянином цінності права у сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його сенсу, вміння витлумачити ті чи інші положення закону, вияснити його мета, визначити сферу дії; застосовувати в практичної діяльності здобуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; вміти вести себе в складних правових ситуаціях та ін..

Однак це не означає, що законослухняний громадянин (не «правоохоронець») повинен осягнути вершини юриспруденції. На відміну від «правоохоронця»-професіонала він використовує мінімум правових знань, які потрібні для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це, насамперед, знання принципів права, основних норм конституційного (права і свободи, виборча система тощо), трудового, сімейного, цивільного права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до їх здійснення. Громадянину повинні бути в загальному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють правову відповідальність, загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає правова і, насамперед, кримінально-правова відповідальність, а для комерсантів - цивільно-правова відповідальність.

Професійна правосвідомість «правоохоронця» є фактором впливу на загальний стан дотримання правових норм, які забезпечують права і свободи людини. Вона відрізняється не просто стійко позитивним ставленням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто солідарністю з законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедливості застосування закону, звичка його дотримуватися - характерні риси правосвідомості «правоохоронця», які позитивно позначаються на правосвідомості людей, які з ним контактують.

Держава повинна піклуватися, щоб кожен суддя, прокурор, слідчий, і інші працівники правоохоронної праці мали необхідну нормативну літературу в службовому кабінеті, постійно працювали з нею, мали можливість спілкуватися на семінарах, за допомогою держави і самостійно підвищували свій професійний рівень.

Вплив «правоохоронця» на правосвідомість суспільства висловлюється, як мінімум, в:

- Юридичному забезпеченні права громадян на доступ до правової інформації. Однією з основних вимог права виникнення правової культури громадянина є презумпція знання закону, то є припущення про знання особою закону, що забезпечує нормальне функціонування правової системи;

- Розвитку у громадян потреби не тільки знати право, а й дотримуватися його, підтримувати правопорядок в державі.

2. У рівні розвитку правотворчої діяльності та якості законодавства, ступеня збалансованого відображення в ньому інтересів суспільства, соціальних груп і особистості. Від «правоохоронця», який розробляє закони, і професійної культури залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість, поєднання динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття і опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. «правоохоронець» бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь у складанні та систематизації інших правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.

Значну роль відіграє «правоохоронець» у сприянні прискоренню інтеграції України в Європу, зближення національного законодавства з європейським правом. Важливо, щоб «правоохоронець» - навчаючи чинників законодавчого процесу або учасник групи з підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних конвенцій в національне законодавство, щоб вони не залишалися на рівні побажань. Потребують серйозної уваги правові питання імплементації європейських конвенцій з питань забезпечення прав і свобод людини.

Імплементація - це організаційно-правова діяльність держави, здійснюється з метою своєчасної, всебічної і повної реалізації прийнятих нею зобов'язань згідно з міжнародним правом.

3. У стані правової практики, насамперед, діяльності судових та правоохоронних органів. Практична діяльність «правоохоронця» є показником рівня правомірної культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, в налагодженій роботі з розгляду правових питань, юридичних справ і доведенні їх до повного правового дозволу. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату та інших державних і громадських структур, де застосовується праця «правоохоронця», тільки завдяки професіоналізму здатні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особистості.

Головне полягає не тільки в тому, щоб кожен «правоохоронець» був проінформований про національні та міжнародні норми щодо захисту прав і свобод людини, а й знав, яким чином впроваджувати їх в повсюдну практику правового захисту і вміло робив це.

Сьогодні в Україні є механізми, які так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Діє Конституційний суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Їх діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збору доказів про порушення прав людини. Співпраця державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу у справі захисту прав і свобод людини, здатне дати плідні результати і, перш за все, підняти правову активність громадян, без якої не може бути високого рівня правової культури суспільства.

4. У затвердження режиму законності і правопорядку. Стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, врегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права, залежить, насамперед, від неухильного дотримання законів «правоохоронцями» як посадовими особами. Правопорядок в суспільстві - показник правової культури не лише суспільства, а й кожного громадянина. Не можна стверджувати правопорядок неправовими засобами. «Правоохоронець» - це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами та зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі затвердження правопорядку «правоохоронцеві» належить відповідальна роль охорони прав людини.

Так, особливість роботи співробітників міліції полягає в тому, що вони стикаються з широкими верствами населення, найбільш часто з людьми, які не порушують громадський порядок, а звертаються за роз'ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Співробітники міліції проводять профілактичні бесіди або просто відповідають на запитання громадян. За їх діями, культурі громадяни часто судять про міліцію в цілому. З ростом правосвідомості та культури населення міліція частіше буде контактувати з законослухняною частиною населення. Від розуміння вести себе, роз'яснювати норми права і виконувати професійні обов'язки залежить авторитет законів, держави та міліції, правопорядок в суспільстві.

Основні спеціальні засоби впливу професійно-правової культури «правоохоронця» на правову культуру суспільства можна звести до таких:

1) забезпечення належної якості прийнятих законів та інших нормативно-правових актів;

2) справедливе відправлення правосуддя і виконання інших професійних обов'язків;

3) запобігання правопорушенням та своєчасне розкриття злочинів;

4) професійне виконання кожним «правоохоронцем» його повноважень без бюрократичних зволікань, у визначений термін і якісно;

5) правове просвітництво суспільства щодо принципів і змісту правової держави;

6) інформування громадян про їхні права та обов'язки, про законні способи їх здійснення;

7) вміння професійно захищати права людини і громадянина тощо.

Рівень правової культури професійної групи «правоохоронців» визначається ступенем розвиненості культури кожного його члена, його правовою освіченістю і рівнем кваліфікації. Кожен «правоохоронець» на своєму робочому місці повинен відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії, підвищувати правову культуру суспільства [13, с. 197-201].

1.3 Правовий нігілізм як антипод правової культури і шляхи його подолання

Антиподом правової культури є правовий нігілізм суспільства і особистості.

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, наступає внаслідок відсутності віри в цінність права, його справедливість, надійність і силу, яке тягне усвідомлене ігнорування вимог закону, зневажливе ставлення до правових принципами і традиціям, проте виключає злочинний умисел.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правової нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Отже, сутність правового нігілізму - втрата віри в цінність права, його надійність. Щодо окремого індивіда - це індивідуальний нігілізм, соціальної групи - груповий нігілізм, всього суспільства - суспільний нігілізм.

Явища правового нігілізму (неприйняття законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами. У таких державах навмисно ігнорується специфічно владна природа права, що призводить до розуміння права як системи, яка не має внутрішньої цінності і приводиться в рух політичними силами, сконцентрували в своїх руках владу в державі. Право ототожнюється з законом, виданий їм державою; недооцінюється і не розробляється механізм реалізації прав і свобод людини, інших законодавчих актів (це так званий «процесуальний нігілізм»). Панує традиційне уявлення про процес як виключно правовий (мовляв, тільки судова діяльність вимагає дотримання процедури), тоді як в чіткої правової регламентації потребує реалізація прав і свобод громадян.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР - результат певної деформації правової свідомості та правового регулювання того часу.

У колишньому СРСР правовий нігілізм виступав у двох формах:

1) теоретична (ідеологічна), коли відповідно до марксистсько-ленінської теорії на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

а) про відмирання держави і права при соціалізмі і тим самим істотно принижувалася роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції перед правами людини;

в) про перевагу постанов і рішень комуністичної партії перед законами, про вторинність права, його відраженої реальності, яка обслуговує первинні реальності - економіку і політику;

2) практична, коли, спираючись на офіційну ідеологію:

а) було накопичено величезну кількість нормативних актів або морально застарілих, або містять декларації та заклики, або не мають ясності і чіткості формулювань і суперечать один одному. Була поширена хибна практика, згідно з якою закон не діяв доти, поки він не обростав інструкціями або відомчими наказами. Така практика призвела до правової деградації суспільства, породила невіра в закон, зневагу до нього; б) встановлені державою правові норми не спостерігалися державними ж органами, відомчими посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що породило відомчий правовий нігілізм. Нерідко вищі посадові особи держави демонстрували так званий правовий цинізм;

в) правозастосовні, судові та правоохоронні органи діяли, керуючись принципом пріоритету доцільно перед правом і законом.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому ґрунті: він мав глибоке історичне коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм влади та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу - все це, говорячи словами А.І. Герцена, «вбило... будь-яку повагу до законності» в Російській державі, до складу якого протягом ряду сторіч входила значна частина України.

Сьогодні причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

1) економічні - процес руйнування старого державного організму значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи державних зв'язків і матеріальних можливостей виробництва на основі економічної свободи, економічного плюралізму. Громадяни позбулися звичних умов трудової діяльності і, в силу неможливості і нездатності швидко адаптуватися до нової економічної обстановці, виникли незадоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, невіра в закони;

2) соціальні - напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженість його соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням вартості комунальних послуг, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) населення держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічною нестійкістю особистості) нігілістичні відношення до права і закону;

3) політичні - розпад СРСР призвів до втрати політичних орієнтирів, а наявність численних політичних партій з майже однаковими політичними програмами - до розгубленості. В умовах конституційного затвердження ідеологічного і політичного плюралізму виявилася непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичним перетвореннями. Відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду зумовило труднощі формування політичної системи українського суспільства. Поряд з цим, переставши бути громадянами СРСР, багато з них (особливо люди старшого покоління) не усвідомили того, що стали громадянами України. Політична нестійкість їх позицій, ностальгія за комсомольській і партійній «молодістю» призводить до ігнорування законів молодого Української держави;

4) ідеологічні - падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування існуючої раніше системи правового виховання і тільки почався формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватна підприємницької діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасним вступом в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність;

5) юридичні:

- У сфері правотворчості - відсутність послідовності, логічності прийнятих законів і підзаконних актів, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки неконкретні, казуїстичність);

- У сфері правоохоронної діяльності - слабке розкриття злочинності, корумпованість посадових осіб створюють умови для можливості обійти закон, породжують нестійкість правомірної поведінки.

Отже, невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість, низька правова культура, неналагодженість механізму приведення в дію прийнятих законів і низку інших названих вище причин породжують правовий нігілізм. Щоб звести до мінімуму правовий нігілізм необхідно:

1) забезпечити належне якість прийнятих законів (в тому числі зменшити число забороняють норм), підвищити авторитет закону, удосконалювати правотворчість, з допомогою правових норм встановити стабільність і однаковість в регулюванні суспільних відносин;

2) удосконалювати систему правової і, насамперед, судової діяльності; створити високоякісні системи правового обслуговування, зміцнити законність, врахувати кожну юридичну ситуацію, підвищити роль суду;

3) домогтися ефективності в діяльності правоохоронних органів щодо запобігання правопорушенням. Підвищити професійну культуру всіх суб'єктів правоохоронної системи, подолати недовіру населення до роботи правоохоронних органів. Усунути такі недоліки в роботі правоохоронних органів, як запізніле реагування на повідомлення про правопорушення; безініціативність, непрофесіоналізм, пасивність роботи «по гарячих слідах» і в ході подальших слідчих заходів; слабку взаємодію оперативних працівників, слідчих, експертів;

4) підвищити рівень правосвідомості та правової культури населення, який дозволив би закону працювати. Забезпечити дієвість юридичної загальної освіти, покликаного підвищити компетентність громадян і посадових осіб. Сформувати новий тип правового мислення особистості що необхідних умовою її життєдіяльності в умовах правової держави. Такому прогресу в чималому ступені повинно помогти поліпшення правової обізнаності;

5) спеціалізовано навчати і виховувати юристів. Це сприяло б подоланню недоліків у підборі і розстановці кадрів.

Всі посадові особи держави повинні мати високий рівень професійної підготовки. Необхідно виключити відомчий юридичний нігілізм, неповага закону з боку адміністративно-управлінської системи. Слід подолати традицію колишніх років, коли чиновницький апарат був впевнений у своєму праві коригувати закон, а його підлеглі звикли до того, що слід виконувати не закон, а інструкції та вказівки, що йдуть зверху [13, с. 202-207].



РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

У дослідженні образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді взяли участь 34 студенти вищих навчальних закладів.

У дослідженні було застосовано метод анкетування стосовно образу «правоохоронця» в цільовій аудиторії; метод бесіди та метод контент-аналізу.

Методи, за допомогою котрих досліджуються закономірності будь-якої науки, визначають її розвиток і ступінь вірогідності одержуваних результатів. Історія психології багата на приклади пошуку методів досліджень, які нерідко відзначалися вузькістю і суб'єктивністю. Застосування методу діалектики в психологічних дослідженнях дало змогу пояснити процеси і явища людської психіки з позицій теорії пізнання.

Використання методу пізнання передбачає наявність методів, притаманних кожній науці, в яких виявляється загальний метод. Тут співвідношення загального і окремого проявляється в тому, що загальне (діалектичний метод) відображається в окремих методах конкретної науки відповідно до її особливостей і завдань. Окремими методами пізнання є методи кожної науки, які дозволяють всебічно досліджувати систему закономірностей, що становлять її предмет. Таким чином, загальним методом юридичної психології є діалектичний метод, а окремими -- методи, що специфічно відображаються в ньому, для вивчення психічних явищ, спрямовані на всебічне дослідження психологічної структури людської діяльності в правовій сфері.

Окремі методи розвивалися переважно за такими своєрідними напрямами. По-перше, методи, які перенесені із загальної психології і виконують пізнавальні функції водночас як у загальній, так і в юридичній психології. Вони охоплюють: а) психологічні методи вивчення особистості; б) методи психологічного впливу на особу; в) методи перевірки психологічних якостей особи. За структурою ці методи різноманітні і використовуються відповідно до поставлених цілей. По-друге, методи, які сприяють пізнанню тільки в юридичній психології і формуються відповідно до її завдань або такі, що трансформуються з методів загальної психології щодо цілей юридичних.

Методи -- це своєрідний інструментарій проведення дослідження, вони визначають розвиток юридичної психології. Ці методи виступають у певній системі, в якій окремо наукові методи посідають важливе місце і являють собою конкретизацію діалектичного і загальнонаукового методів. Таким чином, оптимальною є система методів трьох рівнів: загального, особливого та окремого -- відповідно загальний метод (метод діалектики), загальнонаукові методи і окремі методи (окремонаукові).

До окремонаукових методів юридичної психології належать: спостереження, бесіда, анкетування, тестування, інтерв'ювання, природний і лабораторний експерименти, біографічний метод, метод незалежних характеристик тощо.

У дослідженні нами було використано метод анкетування. Цей метод передбачає опитування значної кількості осіб за чітко встановленою формою, що містить запитання, які цікавлять слідчого. Анкетний метод дає змогу виявити характеристики масових явищ, їхні тенденції, обмеженість або поширеність, кількість у загальній структурі явищ. Він ґрунтується на анонімності заповнення анкети, що дозволяє одержати найбільш об'єктивні дані про досліджувані процеси, особливо якщо вони стосуються деяких психологічних властивостей індивіда. Анкетний метод застосовується в основному при дослідженні судово-слідчої і пенітенціарної діяльності для з'ясування параметрів цієї роботи, зокрема вміння вирішувати професійні завдання, умов діяльності та шляхів її оптимізації, типових негативних явищ, форм організації, вимог, що ставляться до особи, тенденцій і причин їхнього виникнення тощо.

У дослідженні було використано метод бесіди, який використовується для одержання різних відомостей про особистість шляхом безпосереднього спілкування з нею. Він передбачає складання переліку питань, що з'ясовуються у процесі його застосування. При цьому важливо створити обстановку, яка сприяє невимушеному висловленню щодо низки обставин, до яких належать моменти, що характеризують особу в усіх її проявах.

Метод бесіди передбачає одержання інформації, що цікавить дослідника, шляхом вільної розповіді та постановлення запитань, характер яких визначається метою бесіди. Наприклад, причетній до тієї чи іншої події особі можуть ставитися запитання, що пояснюють її ставлення до певних явищ, фактів, обставин, які не стосуються безпосередньо сфери інтересів цієї людини.

При проведенні бесіди дослідник спостерігає за реакціями співрозмовника, реєструючи їхній характер і відповідність висловлюваній позиції.

Отриманий в ході бесід матеріал був підданий контент-аналізу. Метод контент-аналізу - це метод аналізу текстового матеріалу, який дозволяє одержати характеристики, які найбільше відповідають цілям і напряму досліджень, і проаналізувати окремі аспекти свідомості конкретної особистості, її ставлення до певного питання.

Контент-аналіз -- це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження. Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

Може використовуватися як основний метод дослідження (наприклад, контент-аналіз тексту при дослідженні політичної спрямованості газети), в поєднанні з іншими методами (наприклад, в дослідженні ефективності функціонування засобів масової інформації), допоміжний або контрольний (наприклад, при класифікації відповідей на відкриті запитання анкет).

Виділяють два основних типи контент-аналізу: кількісний і якісний. Якщо кількісний аналіз націлений на виявлення частоти окремих тем, слів або символів, що містяться у тексті, то якісний аналіз пов'язаний з фіксуванням нетривіальних висловлювань, мовних інтонацій з розумінням цінності змісту повідомлення.

У процесі роботи для дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді нами було використано системний метод для з'ясування місця і ролі правоохоронної діяльності в системі соціального простору та для комплексного дослідження образу «правоохоронця» як складного і багатогранного явища.

Науковий пошук був би неможливий без використання діалектичного методу для доведення, що правоохоронна професійна діяльність та образ «правоохоронця» є соціальними явищами, які перебувають у постійному розвитку, а також обумовлені всім спектром соціокультурної реальності.

правоохоронець свідомість молодь суспільство



РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ "ПРАВООХОРОНЦЯ" У СВІДОМОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

За результатами анкетування стосовно образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді: 45 % опитаних вважають професію «правоохоронця» престижною.

Таблиця 3.1. Розподіл досліджуваних за ставленням до престижності професії «правоохоронця»

	Кількість досліджуваних, %
Вважають професію "правоохоронця" престижною	45
Вважають професію "правоохоронця" не престижною	52
Не визначились	3

Рис. 3.1. Розподіл досліджуваних за ставленням до престижності професії «правоохоронця»

65 % визнають, що основним джерелом формування думки про компетентність і професіоналізм «правоохоронця» є особисте спілкування, тоді як на інформацію, одержану від знайомих і родичів покладається лише 7 %; 28% визнає, що вирішальну роль в цьому відіграють засоби масової інформації.



Таблиця 3.2. Розподіл досліджуваних за визначенням основного джерела формування думки про компетентність і професіоналізм «правоохоронця»

	Кількість досліджуваних, %
Особисте спілкування	65
Інформація, одержана від знайомих і родичів	7
ЗМІ	28

Рис. 3.2. Розподіл досліджуваних за визначенням основного джерела формування думки про компетентність і професіоналізм «правоохоронця»

Цікавими є результати стосовно основного призначення «правоохоронців» в суспільстві: 21 % переконані в тому, що «правоохоронець» повинен захищати інтереси держави, а 77 % опитаних закріплюють за «правоохоронцем» функцію захисту прав та інтересів людини, що свідчить про зміну світоглядних орієнтацій у свідомості студентської молоді з уявлень про «правоохоронця» як карально-стримуючого начала на гуманістичне.



Таблиця 3.3. Розподіл досліджуваних за ставленням до основного призначення «правоохоронців»

	Кількість досліджуваних, %
Повинен захищати інтереси держави	21
Повинен захищати права та інтереси людини	77
Не визначились	2

Рис. 3.3. Розподіл досліджуваних за ставленням до основного призначення «правоохоронців»

За результатами контент-аналізу отриманого в ході бесід матеріалу ми можемо зробити наступні висновки щодо образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді.

1. Образ «правоохоронця» є ідеалізованим типом, конкретизацією та відтворенням культури в кожному «правоохоронцеві», він постає як соціокультурний зразок і система цінностей, які служать орієнтиром у процесі формування уявлення про конкретних представників цієї професії. Образ «правоохоронця» як феномен стає можливим лише в контексті розвинутого правового порядку як вияву культури та ускладнення трудової діяльності, яка приводить до появи професій. Юридична професія є конкретним культурно-історичним досвідом, оволодіння яким потребує підготовки, і разом з тим юридична професія виражається через особистісну форму (вона є конкретним способом застосування людиною своїх специфічних сил і можливості, реалізації всіх своїх здібностей).

2. Образ «правоохоронця» є похідним від образу людини в конкретній соціокультурній ситуації і є конкретизацією образу людини в межах даного соціокультурного контексту, в нашому випадку - в межах свідомості студентської молоді. Дієвою є методологічна тріада: «правоохоронець» - суспільство - культура, кожний елемент якої не може існувати ізольовано. Не може існувати «правоохоронець» як представник професійно-стратифікаційного начала без культури і суспільства, які взаємодіють між собою. За відсутності культури і суспільства, мови не може бути про феномен «правоохоронця»: кожен «правоохоронець» є «людиною культури» - своєї специфічної культури, змінної в часі і просторі. Особливості образу «правоохоронця» залежать від типу суспільства, оскільки кожне суспільство формує на кожному етапі свого розвитку власну ідеологію - систему панівних цінностей та ідеалів. Суспільна ідеологія обумовлює характеристику членів суспільства та представників професійних груп крізь призму соціокультурної взаємодії, в матриці якої вони знаходяться. Суспільства традиційної культури характеризуються природним поділом і спеціалізацією праці, персоналізацією міжособистісного спілкування, пануванням “неписаних” законів моралі й релігії, великим значенням стосунків споріднення і примітивною системою управління товариством. Сучасна культура вирізняється, насамперед, ролевим характером взаємодії, глибоким поділом праці, формальною системою соціального управління і наявністю великої кількості соціальних інститутів.

3. Образ «правоохоронця» практично реалізується через образи-моделі «правоохоронців», що трактуються як система викликів-вимог та викликів-очікувань суспільства, що висуваються до людей, які здійснюють/будуть здійснювати «правоохоронні» функції. Ідеологічна модель образу «правоохоронця» передбачає відображення основних ціннісно-смислових орієнтирів сучасної студентської молоді - персоноцентричності, індивідуалізму, публічності. Морально-етична модель передбачає і вимагає забезпечення реалізації вимог загальноморальних принципів в умовах реалізації «правоохоронцями» професійної діяльності.

4. Професіоналізм «правоохоронця» є мега-моделлю, що розуміється як сукупна система спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і ставлення до своєї діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації, а також специфічний вид службової діяльності, спрямований на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.

5. Значною мірою на формування образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді впливають засоби масової інформації. Не забезпечуючи цілісності сприйняття особистості «правоохоронця» громадськістю, засоби масової інформації значною мірою визначають характерні риси образу «правоохоронця» у масовій свідомості. Конструюючи моделі впливу на людські потреби, інтереси і цінності, засоби масової інформації є своєрідним “полем зіткнення” зовнішніх вимог-очікувань суспільства та внутрішньо-професійних уявлень, які формують образ «правоохоронця» не лише в свідомості студентської молоді, а й в сучасному соціокультурному просторі.



ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичний аналіз проблеми образу «правоохоронця» на матеріалі сучасної наукової літератури та сучасних досліджень. Відзначено професійно важливі якості як компоненти образу «правоохоронця»; роль правової культури «правоохоронця» у формуванні правової культури суспільства та правовий нігілізм як антипод правової культури і шляхи його подолання.

Для дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді були використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні методи: систематизація наукових даних, результатів дослідження, що пов'язані з проблемою дослідження образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді. Емпіричні методи: метод анкетування стосовно образу «правоохоронця» в цільовій аудиторії; метод бесіди та метод контент-аналізу, метод статистичної обробки даних. У дослідженні, результати якого викладені в роботі, взяли участь 34 студенти вищих навчальних закладів.

Емпіричним шляхом визначено компоненти образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді. За результатами анкетування стосовно образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді: 45 % опитаних вважають професію «правоохоронця» престижною.

65 % визнають, що основним джерелом формування думки про компетентність і професіоналізм «правоохоронця» є особисте спілкування, тоді як на інформацію, одержану від знайомих і родичів покладається лише 7 %; 28% визнає, що вирішальну роль в цьому відіграють засоби масової інформації.

Цікавими є результати стосовно основного призначення «правоохоронців» в суспільстві: 21 % переконані в тому, що «правоохоронець» повинен захищати інтереси держави, а 77 % опитаних закріплюють за «правоохоронцем» функцію захисту прав та інтересів людини, що свідчить про зміну світоглядних орієнтацій у свідомості студентської молоді з уявлень про «правоохоронця» як карально-стримуючого начала на гуманістичне.

За результатами контент-аналізу отриманого в ході бесід матеріалу ми зробили наступні висновки щодо образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді.

Образ «правоохоронця» є ідеалізованим типом, конкретизацією та відтворенням культури в кожному «правоохоронцеві», він постає як соціокультурний зразок і система цінностей, які служать орієнтиром у процесі формування уявлення про конкретних представників цієї професії. Образ «правоохоронця» як феномен стає можливим лише в контексті розвинутого правового порядку як вияву культури та ускладнення трудової діяльності, яка приводить до появи професій. Юридична професія є конкретним культурно-історичним досвідом, оволодіння яким потребує підготовки, і разом з тим юридична професія виражається через особистісну форму (вона є конкретним способом застосування людиною своїх специфічних сил і можливості, реалізації всіх своїх здібностей).

Образ «правоохоронця» є похідним від образу людини в конкретній соціокультурній ситуації і є конкретизацією образу людини в межах даного соціокультурного контексту, в нашому випадку - в межах свідомості студентської молоді. Дієвою є методологічна тріада: «правоохоронець» - суспільство - культура, кожний елемент якої не може існувати ізольовано. Не може існувати «правоохоронець» як представник професійно-стратифікаційного начала без культури і суспільства, які взаємодіють між собою. За відсутності культури і суспільства, мови не може бути про феномен «правоохоронця». Особливості образу «правоохоронця» залежать від типу суспільства, оскільки кожне суспільство формує на кожному етапі свого розвитку власну ідеологію - систему панівних цінностей та ідеалів. Суспільна ідеологія обумовлює характеристику членів суспільства та представників професійних груп крізь призму соціокультурної взаємодії, в матриці якої вони знаходяться. Суспільства традиційної культури характеризуються природним поділом і спеціалізацією праці, персоналізацією міжособистісного спілкування, пануванням “неписаних” законів моралі й релігії, великим значенням стосунків споріднення і примітивною системою управління товариством. Сучасна культура вирізняється, насамперед, ролевим характером взаємодії, глибоким поділом праці, формальною системою соціального управління і наявністю великої кількості соціальних інститутів.

Образ «правоохоронця» практично реалізується через образи-моделі «правоохоронців», що трактуються як система викликів-вимог та викликів-очікувань суспільства, що висуваються до людей, які здійснюють/будуть здійснювати «правоохоронні» функції. Ідеологічна модель образу «правоохоронця» передбачає відображення основних ціннісно-смислових орієнтирів сучасної студентської молоді - персоноцентричності, індивідуалізму, публічності. Морально-етична модель передбачає і вимагає забезпечення реалізації вимог загальноморальних принципів в умовах реалізації «правоохоронцями» професійної діяльності.

Професіоналізм «правоохоронця» є мега-моделлю, що розуміється як сукупна система спеціальних знань, умінь, навичок, цінностей і ставлення до своєї діяльності, які формуються в процесі професійної соціологізації, а також специфічний вид службової діяльності, спрямований на підтримання порядку в соціумі та захист прав людини.

Значною мірою на формування образу «правоохоронця» у свідомості студентської молоді впливають засоби масової інформації. Не забезпечуючи цілісності сприйняття особистості «правоохоронця» громадськістю, засоби масової інформації значною мірою визначають характерні риси образу «правоохоронця» у масовій свідомості.

Конструюючи моделі впливу на людські потреби, інтереси і цінності, засоби масової інформації є своєрідним “полем зіткнення” зовнішніх вимог-очікувань суспільства та внутрішньо-професійних уявлень, які формують образ «правоохоронця» не лише в свідомості студентської молоді, а й в сучасному соціокультурному просторі.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алєксєєва Ж.М. Правоохоронна діяльність через призму утопії: історичний аспект // Науковий вісник КНУВС. - 2005. - № 3. - С. 249-254.

2. Бондарчук Е. И., Бондарчук, Л. И. Основы психологии и педагогики. - 2-е изд., - К.: МАУП, 2001. - 168 с.

3. Бочелюк В.Й. Юридична психологія. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 336 с.

4. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська та ін. 2-ге вид. - К.: Каравела, 2008. - 400 с.

5. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтолопя. - К., 1999. - С. 205-206.

...