Взаємозв’язок захисних механізмів особистості з вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Кафедра соціальної психології

Курсова робота

з психології конфлікту

на тему:

«Взаємозв'язок захисних механізмів особистості з вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації»

Студентки IV курсу, групи ПС-41

напрямку підготовки «Психологія »

Тарнавська Ю.А.

Керівник: Вітюк Н.Р.

м. Івано-Франківськ - 2014 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ

1.1 Поняття та функції захисних механізмів психіки

1.2 Класифікація захисних механізмів: види та характеристика

1.3 Стилі поведінки у міжособистісних конфліктах

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ З ВИБОРОМ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІТНІЙ СИТУАЦІЇ

2.1 Організація емпіричного дослідження21

2.2 Результати дослідження взаємозв'язку захисних механізмів з вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації та їх інтерпретація

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність даної курсової роботи полягає у розкритті ролі фундаментального утворення психіки особистості у виборі стилю поведінки у конфліктних ситуаціях. Поняття конфлікту широко застосовується і трактується у різноманітній філософській і психологічній літературі. Існує 11 галузей наукового знання, що тим чи іншим способом вивчають конфлікти і це є доказом, що проблематика, пов'язана з вивченням конфліктів має право на існування і подальше детальне вивчення.

Захисні механізми особистості безпосередньо впливають на формування індивідуального стилю боротьби з труднощами у житті людини. Вони дають можливість відстроченого, опосередкованого чи ідеального вирішення проблем адаптації чи задоволення базисних потреб шляхом когнітивно-афективного викривлення образу реальності. Захисні механізми вирішують конфлікт між будь-якою з основних емоцій чи їх комбінацією, що потребує спонтанного вираження та емоцією страху, що виникає, коли досвід індивіда сигналізує про неминучі негативні наслідки такого вираження. Покликані знизити тривожність та зберегти самооцінку, захисні механізми особистості розглядають як адаптивну реакцію на фруструючі обставини,які впливаючи на перебіг емоційних реакцій, зачіпають і поведінку людини, у тому числі і в ситуації конфлікту.

Мета: розглянути взаємозв'язок захисних механізмів зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях.

Предмет -- захисні механізми особистості, як фактор вибору поведінки.

Об'єкт -- стиль поведінки у конфліктних ситуаціях.

Завдання:

1. Ознайомитись та вивчити різноманітні підходи до проблеми конфлікту на основі теоретичного аналізу робіт вітчизняних та зарубіжних психологів;

2. Добір методик та аналіз отриманих емпіричних даних;

3. Вивчити стратегії поведінки у конфліктній ситуації;

4. Вивчити захисні механізми та їх характеристики;

5. Визначити роль захисних механізмів у виборі та організації поведінки особистості у конфліктній ситуації.

Методи дослідження. З метою визначення зв'язку захисних механізмів з вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації використано методи теоретичного аналізу (аналіз стану дослідження проблеми); методи емпіричного дослідження (тестування). Використано психодіагностичні засоби: опитувальник Плутчіка -Келлермана - Конте, тест Томаса - Кілменна. Обробка результатів дослідження проведена за допомогою математико-статистичного методу коефіцієнту рангової кореляції Спірмена.

Методологічну та теоретичну основу роботи складають теоретичні відомості про захисні механізми особистості (С. А. Будассі, Н.Мак-Вільямс, І. Є. Назарова, А.Фрейд.), теоретичні дані конфліктології (М. Дейч, Б. И. Хасан, А. И. Шипілов).



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ

1.1 Поняття та функції захисних механізмів психіки

Своєю появою термін «захисні механізми» зобов'язаний Зигмунду Фройду, який в 1894 р. написав статтю «Захисні нейропсихози». Захистом іменуються всі довільні і здебільшого несвідомі механізми, завдяки яким «Его» позбавляєся від неприємних переживань або афектів шляхом переміщення переживань у сферу несвідомого. У випадках, коли їх дія спрямована на захист власного «Я» від будь-якої загрози, їх можна розглядати як «захист», і ця назва цілком виправдана. Основними рисами захисних механізмів особистості, є те, що вони, по-перше, несвідомі, тобто людина не усвідомлює ні причин і мотивів, ні цілей, ні самого факту свого захисної поведінки по відношенню до певного явища чи об'єкта, по-друге, завжди спотворюють, фальсифікують або підміняють реальність [42]. Завдання захисту: уникнення або заволодіння якимсь потужним загрозливим почуттям -- тривогою, іноді найсильнішим горем або іншими дезорганізуючих емоційними переживаннями, а також збереження самоповаги. Важливою функцією захисних механізмів є збереження стабільності самооцінки особистості, її образу «Я» і образу світу [39]. Формуються захисні механізми з найперших моментів життя людини, але на подальше їх становлення і розвиток впливають:

1. Вродженний темперамент;

2. Природа стресів, пережитих у ранньому дитинстві;

3. Захист, зразком для якого (або свідомими вчителями) були батько та інші значущі фігури;

4. Засвоєні досвідченим шляхом наслідки використання окремих захистів [19].

Отже, захисні механізми особистості виконують важливу функцію, знижуючи рівень тривожності, а також допомагають людині не хвилюватися за дрібниці чи з приводу того, що ми не в силах змінити. Проте іноді захисні механізми наносять шкоду викривляють реальність чи стримують від стрімких рішень, необхідних для того, аби виправити ситуацію. Це, у свою чергу, впливає на світогляд особистості, що заважає їй змінювати неприйнятну лінію поведінки на більш доречну, підвищує рівень тривожності і погіршує ефективність адекватного сприйняття виникаючих проблем чи ускладнень.

1.2 Класифікація захисних механізмів: види та характеристика

На даний момент описано близько 30 психологічних захистів особистості, при цьому встановленої класифікації немає й досі. Вперше класифікацію захистів зробила Анна Фройд. Особливістю запропонованої нею систематизації є те, що в неї включені ті захисні механізми, які мимоволі або частково усвідомлено використовуються для захисту від внутрішніх фрустраторів [26].

Надалі цей список був доповнений новими механізмами, спрямованими проти зовнішніх фрустраторів. На разі Л. І. Вассерман разом з співавторами виділив тридцять чотири види механізми психологічного захисту [14]. Згодом класифікувати захисні механізми особистості намагалися багато авторів -- пропонуються різні варіанти, використовуються різні критерії: блокування або спотворення інформації; ступінь активності особистості в формуванні захистів; особливості переробки інформації, що підлягає "не допуску" до свідомості; природа перешкод, з якими стикається суб'єкт та ін.

Класифікація, в основі якої лежить принцип побудови ступеня зрілості захисних механізмів є найбільш поширеною -- серед більшості психодинамічних орієнтованих клініцистів досягнуто згода у тому, що деякі види захисту являють собою більш "примітивний" процес, ніж інші.

Первинні, незрілі, примітивні захисти мають справу з кордоном між власним «Я» і зовнішнім світом. Вторинні, більш зрілі, "працюють" з внутрішніми кордонами -- між Его, супер-Его і Ід або між спостерігає і переживає частинами Его.

Примітивні захисти діють загальним, недиференційованим чином у всьому сенсорному просторі індивіда, сплавляючи між собою когнітивні, афективні та поведінкові параметри. Характеризуються двома якостями, що пов'язані з довербальною стадією розвитку: вони повинні мати недостатній зв'язок з принципом реальності і недостатній облік віддаленості і постійності об'єктів, що знаходяться поза власного «Я» [25]. До примітивних захистів відносять:

1. Примітивна ізоляція -- психологічний відхід від ситуації за допомогою заміщення напруги, що виникає від взаємодій з іншими, стимуляцією, що виходить з фантазій внутрішнього світу. Головна перевага -- вона дозволяє психологічну втечу від реальності і майже не вимагає її спотворення.

2. Заперечення -- відмова прийняття неприємних ситуацій, коли пізнанням управляє до логічне переконання: «Якщо я не визнаю цього, значить, цього не трапилося». Як захисний механізм, заперечення полягає у відверненні уваги від хворобливих ідей і почуттів, але не робить їх абсолютно недоступними для свідомості.

3. Всемогутній контроль -- відчуття, що ти здатний впливати на світ, володієш силою. Зазвичай проявляється у маленької дитини, і на стадії первинної всемогутності, фантазія володіння контролем над усім світом є нормальною. По мірі дорослішання, дитина розуміє, що ні одна людина не володіє безмежними можливостями. Проте, у деяких людей потреба відчувати почуття безмежного контролю та інтерпретувати події, що відбуваються з ними відбуваються як зумовленими їхньою власною владою не зникає і продовжую формувати їх світогляд.

4. Примітивна ідеалізація (і знецінення) базується на тезі про постійне заміщення примітивних фантазій власного всемогутності примітивними фантазіями про всемогутність особи, що про неї піклується. побічним продуктом ідеалізації є пов'язана з нею віра в досконалість, тому власні недоліки переносяться особливо болісно; злиття з ідеалізована об'єктом -- природний у цих ситуаціях захист [14]. Примітивне знецінення -- це неминуча зворотний бік потреби в ідеалізації. Оскільки в людському житті немає нічого абсолютно, архаїчні шляхи ідеалізації неминуче призводять до розчарування.

5. Проекція - несвідоме приписування іншим людям якостей, які притаманні самому проектуючому і які він не хоче мати, не хоче усвідомлювати. Ті негативні емоції, які попрямували б проти себе, тепер прямують на інших і суб'єкту вдається таким шляхом зберегти високий рівень самоповаги. В основі лежить механізм відчуження власного «Я» (дисиміляція), що дозволяє «бачити» і сприймати свої власні небажані якості в інших людях, але не помічати їх у собі, приписуючи їх іншому.

Інтроекція -- це процес, в результаті якого те, що йде ззовні, помилково сприймається як те, що приходить із зсередини. Інтроекціі описані Ф. Перлзом, який вважав, що інтроектор робить те, що інші хочуть, аби він зробив [33].

Проективна ідентифікація - як проекція, так і інтроекція мають цілу низку форм - від найпримітивніших до найбільш зрілих. Змішення внутрішнього та зовнішнього на примітивному кінці спектру і називають проективною ідентифікацією.

6. Розщеплення Его -- його витоки, як вважається, знаходяться в довербальному періоді, коли дитина ще не може віддавати собі звіт у тому, що люди, які про нього піклуються, володіють і гарними, і поганими якостями, і з ними пов'язані як хороші, так і погані переживання. Звичайно, розщеплення завжди тягне за собою перекручування, і в цьому полягає його небезпека. Зазвичай розщеплення спостерігається, коли людина займає не амбівалентну позицію і сприймає її протилежність (те, що більшість з нас сприймало б амбівалентним) як щось цілком окреме. Відомо, що розщеплення може відбуватися не тільки внутрішньо. Воно може створити (за допомогою проективної ідентифікації) розщеплення зовнішнє, серед оточуючих.

7. Дисоціація - дія глобальним чином охоплює всю особистість і є психотичною по своїй природі. До дисоціації при певних обставинах здатен кожний - дисоціююча особистість відключається від страждань, страху, паніки і впевненості у наближаючоїся катастрофи [4]. Така особистість схильна реагувати на звичайний стрес як на небезпеку для життя, швидко впадаючи в амнезію чи перетворюючись на геть іншу особистість.

Вторинні захисні механізми виділяють за двома критеріями:

1. Частота, з якою вони вживаються в житті і описуються у відповідній літературі;

2. Їх співвідносність з індивідуальними патернами характеру [25].

До вторинних захисних механізмів особистості відносять:

1. Репресії (витіснення) -- основний захист вищого порядку. Це є вже власне виборче забування матеріалу, що пов'язаний з конфліктом і напругою. Фройд писав, що при репресії щось просто видаляється зі свідомості й утримується на дистанції від неї. Цей процес може застосовуватися до всього досвіду або до фантазій і бажань, асоційованим з досвідом. Елемент репресії присутній в дії більшості захистів вищого порядку.

2. Регресія -- збереження в пам'яті фрагментів дитячого поведінки з високою готовністю до її відтворення. Особистість, змучена своїм досвідом, немов повертається на більш ранню стадію розвитку. Поняття регресії передбачає, що при зіткненні з перешкодою або при відчутті напруги, особистість повертається на ту стадію життя, в якій вона відчувала себе в безпеці, в якій їй було добре і затишно [22].

3. Ізоляція -- даний захист полягає в ізоляції почуття від розуміння: особистість відтворює у свідомості, згадує які-небудь травмуючи враження і думки, проте емоційні компоненти їх розділяє, ізолює від когнітивних і придушує їх. Внаслідок цього емоційні компоненти вражень не усвідомлюються скільки-небудь чітко [27]. Ідея (думка, враження) усвідомлюються так, як ніби вона відносно нейтральна і не представляє собою небезпеку для особистості.

4. Інтелектуалізація -- варіант більш високого рівня ізоляції афекту від інтелекту, що призводить до зростання почуття суб'єктивного контролю над ситуацією. За допомогою інтелектуалізації с особистість прагне виразити в дискурсивної вигляді свої конфлікти і емоції, щоб оволодіти ними: людина, розмовляє з приводу почуттів, але таким чином, що у слухача залишається враження відсутності емоції.

5. Раціоналізація -- знаходження прийнятних причин і пояснень для не прийнятних думок і дій. Люди, що користуються раціональної захистом, намагаються на підставі різних точок зору побудувати свою концепцію як панацею від неспокою. Часто заздалегідь обмірковують всі варіанти своєї поведінки і їх наслідки, а емоційні переживання часто приховують посиленими спробами раціонального тлумачення подій [9]. Раціональне пояснення спрямоване не на вирішення протиріччя як основи конфлікту, а на зняття напруги при переживанні дискомфорту за допомогою квазілогічних пояснень.

6. Моралізація -- перекладання того, чого прагне особистість, у сферу виправдань чи моральних обставин.

7. Компартменталізація (роздільне мислення) -- дозвіл двом сторонам конфліктного стану співіснувати без усвідомленої заплутаності, провини, сорому або тривоги. Розрив відбувається між несумісними уявними установками.

8. Анулювання -- несвідома спроба врівноважити деякий афект (зазвичай провину або сором) за допомогою відношення або поведінки, яка магічним чином знищує цей афект. Це звичайно повторюються і у рітуалістічних діях.

9. Поворот проти себе (аутоагресія) -- перенаправлення негативного афекту, що відноситься до зовнішнього об'єкту, на себе. У випадках, коли від цього зовнішнього об'єкта (або від існування цього зовнішнього об'єкта) залежить благополуччя людини, агресія може бути перенаправлена. В одних випадках на інший зовнішній об'єкт (виміщення), а в інших випадках, якщо такий об'єкт не знаходиться чи, що частіше, якщо таке перенаправлення виявляється неприйнятним (засуджується, карається), то агресія виявляється спрямованою на самого себе [39].

10. Зсув -- перенаправлення драйву, емоції, заклопотаності чим-небудь з початкового або природного об'єкта на інший, тому що його початкова спрямованість з якоїсь причини тривожно приховується.

11. Реактивне формування -- перетворення негативного афекту в позитивний або навпаки. Більш точним способом описом реактивного формування, крім звернення емоції в протилежну, може бути зауваження, що його функція полягає в усуненні амбівалентності [3].

12. Реверсія -- програвання сценарію, що переключає відношення людини з суб'єкта на об'єкт або навпаки.

13. Ідентифікація - зрілий рівень свідомої (іноді частково несвідомої) спроби стати схожою на іншу людину. Через те, що ідентифікація є засобом на всі випадки життя, вона часто використовується як захист у випадках емоційного стресу [14]. Від початку являється нейтральним процесом і може мати позитивні чи негативні ефекти в залежності від того, хто є об'єктом ідентифікації.

14. Відреагування -- емоційна розрядка і звільнення від афекту, пов'язаного зі спогадами про травмуючі події, внаслідок якого цей спогад не стає патогенним або перестає ним бути. Полягає в поведінці, обумовленій несвідомою потребою впоратися з тривогою, асоційованою з внутрішньо забороненими почуттями і бажаннями, а також з нав'язливими страхами, фантазіями, спогадами.

15. Сублімація -- процес перетворення лібідо в піднесене прагнення і соціально прийнятну діяльність. Одна з форм вищих психологічних захистів, початок вивченню якої було покладено З. Фройдом. Сублімація іноді неправомірно ототожнюється з інтелектуалізацією. Принципова особливість сублімації полягає насамперед у специфіці психологічних процесів, основним з яких є реалізація творчих здібностей -- здібностей створення нового на матеріальному, ідеальному та соціальному рівнях життя. Сублімація переводить поведінку особистості на більш складні енерговитратні форми, результатом чого можуть бути різні творчі продукти.

1.3 Стилі поведінки у міжособистісних конфліктах

В залежності від типу, форми, важливості для особистості самого конфлікту, від своїх власних статусно-рольових позицій, індивідуальних особливостей чи резервів, кожний учасник конфліктної ситуації обирає той чи інший тип поведінки. Більшість людей цей вибір здійснює несвідомо, у тому числі і завдяки особливостям типам реагування, які формуються завдяки захисним механізмам особистості.

Поширеним варіантом вибору типу поведінки -- звички і стереотипи. Якщо особистість декілька разів домагалася бажаного результату у конфліктній ситуації певним чином, вона починає переносити цей варіант поведінки на всі інші конфліктні ситуації. Причому згідно із законами психологічного захисту вона витісняє із своєї свідомості всі свої невдачі і продовжує стереотипно реагувати навіть у тих ситуаціях, де цей тип поведінки задає їй тільки шкоду [21].

Для того, щоб вибір поведінки був усвідомленим, підпорядкованим досягненню цілей, необхідно знати всі можливості. Американський психолог Р. Томас розробив систему класифікації стилів поведінки особистості у розгортаючомуся міжособистісному конфлікті. У цю систему включені п'ять основних стилів: співробітництво, суперництво, компроміс, поступливість, уникання. Стиль поведінки у конкретному конфлікті, визначаються в тій мірі, у якій особистість прагне задовольнити

Власні інтереси, діючи при цьому активно чи пасивно, та інтереси іншої сторони, діючи самостійно чи сумісно. Якщо представити це у графічній формі, то отримаємо сітку Томаса - Кілмена, яка дозволяє визначити місце і назву для кожного з п'яти основних стилів вирішення конфліктів (табл. 1 [2]).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Табл.1 Сітка Томаса-Кілмена

З перерахованих стилів тільки один -- співробітництва -- являється активним і ефективним у сенсі виборі закінчення конфліктної ситуації. Найбільш конфліктним вважається другий активний -- суперництво; уникання і поступливість характеризується пасивною формою поведінки. Компроміс займає ніби то проміжне положення, вбираючи в себе як активну так і пасивну форму реагування. Надалі приведена характеристика основних систем поведінки особистості у конфліктних ситуаціях:

Співробітництво -- стиль, направлений на вирішення протиріч, що лежать в основі конфлікту. Найбільш тяжкий з усіх стилів, але разом з тим, він є найбільш ефективним при вирішенні конфліктних ситуацій. Характеризуеться тим, что суб'єкт конфлікту оріентованний на вирішення задачі, а не на соціальні відносини і заради цього він може жертвувати своїми цінностями заради досягнення загальних цілей [43]. Перевага співробітництва у тому, що особистість знаходить найбільш прийнятне для обох сторін рішення і перетворює опонента у партнера. Це означає пошук шляхів для залучення всіх учасників у процес вирішення конфлікту і прагнення до задоволення потреб всіх. Встановлено, що там, де виграють обидві сторони, вони більш схильні виконувати прийняті рішення, оскільки вони прийнятні для них, і обидві сторони брали участь у всьому процесі вирішенні конфлікту. Проте такий стиль вимагає уміння пояснити свої рішення, вислухати іншу сторону, стримувати свої емоції. Відсутність одного з цих чинників робить цей стиль неефективним. Як правило, цей стиль присутній у неформальних лідерів, здатних регулювати і контролювати поведінку не лише інших людей, але і своє власну, що можливо завдяки тому, що в системі мотивацій домінуючу позицію займає мотив досягнення мети з гарним розвитком соціального вольового контролю.

Суперництво -- стиль поведінки, найбільш типовий для поведінки в конфлікті. За статистикою більше 70% всіх випадків у конфлікті -- це прагнення до одностороннього виграшу, до перемоги, задоволення в першу чергу власних інтересів [8]. З цього виникає бажання натиснути на партнера, нав'язати свої інтереси, ігноруючи інтереси іншої сторони. Його може використовувати особистість, що володіє сильною волею, достатнім авторитетом, владою. Суперництво часто викликає максимальний опір у партнерів по спілкуванню, оскільки протиріччя вирішується в однобічному порядку. Це найбільш небезпечний стиль, який може перевести зовнішній конфлікт у пряму конфронтацію і зіткнення із застосуванням сили [23]. Ця стратегія рідко приносить довгострокові результати, оскільки програвши сторона, може не підтримати рішення, прийняте всупереч її волі, або навіть спробує саботувати його. Особистість, що демонструє його, як правило, заклопотана відношенням до себе з боку тих, що її оточують і прагне у всіх ситуаціях виглядати переможцем. Можна допустити, що при цьому стилі поведінки виявляється адекватне завищення самооцінки, збереження якої удається за допомогою використання певних форм психологічного захисту.

Компроміс -- стиль поведінки при якому сторони намагаються врегулювати розбіжності, йдучи на взаємні поступки. У цьому плані він декілька нагадує стиль співпраці, проте здійснюється на більш поверхневому рівні, оскільки сторони в чомусь поступаються один одному. Люди з цим стилем прагнуть примирити суперечливі інтереси різних партнерів зі своїми власними. На думку Д. Лоуелла: компроміс - хороша парасолька, але поганий дах: протиріччя, що викликало конфлікт, не вирішується, а маскується і тимчасово заганяється всередину за допомогою часткових поступок і жертв з боку кожного учасника конфлікту [10]. Цей стиль найбільш ефективний, коли обидві сторони бажають одного і того ж, але знають, що одночасне бажання нездійснене. Тактика цього стилю -- поступове зближення інтересів і зведення їх до загального балансу сил і потреб, що можливо лише у випадку, якщо останні учасники готові йти на поступки. Компроміс вимагає від особистості ясного розуміння ситуації і здатності відстежувати розвиток подій, що вимагає добре розвиненого інтелекту і адекватної високої самооцінки. Стиль компромісу при вирішені конфлікту можна використовувати в наступних ситуаціях:

1. Обидві сторони мають однаково вагомі аргументи та володіють однаковою владою; конфлікт психіка поведінка емпіричний

2. Задоволення бажань однієї сторони має для неї занадто велике значення;

3. Можливе тимчасове рішення, оскільки немає часу для вироблення іншого; або ж інші підходи до вирішення проблеми виявлялися неефективними;

4. Комроміс дозволяє отримати хоч щось, аніж утратити все [31].

Пристосування -- стиль, орієнтований на збереження соціальних стосунків, при якому ви дієте спільно з іншою стороною, але при цьому не намагаєтеся відстоювати власні інтереси в цілях згладжування атмосфери. Особистість з цим стилем поведінки усвідомлює наявність міжособистісного конфлікту і намагається до неї пристосуватися за допомогою різних тактик, у тому числі за участю якогось психологічного захисту. Протиріччя, що викликало конфлікт, ніби то знімається за допомогою поступок з боку людини із стилем пристосування. Фахівці вважають, що інколи це -- єдиний спосіб вирішення конфлікту [16]. Але це не означає, що особистість повинна відмовитися від своїх інтересів. Вона просто повинна як би відставити їх на деякий час, а потім в сприятливішій обстановці повернутися до їх задоволення за рахунок поступок з боку її опонента або яким-небудь іншим чином. Надто часте використання цього стилю позбавляє особистість ініціативи і здібності до активних соціальних дій, що приводить до зростання напруженості внутрішніх конфліктів з усіма витікаючими з цього наслідкам [22].

Уникнення -- орієнтований на збереження статусу свого «Я», тому якнайповніше соціально пасивний, такий, що зводиться зазвичай до невизнанні наявності міжособистісного конфліктку. Не слід думати, що цей стиль є втечею від проблеми або ухилення від відповідальності. Насправді відхід або відстрочення можуть бути сповна відповідною реакцією на конфліктну ситуацію, оскільки за цей час вона може вирішитися сама собою, або особистість зможете зайнятися нею, коли володітимете достатньою інформацією і бажанням вирішити її, або це не ті взаємини, які їй необхідно підтримувати. Тактика суб'єкту з таким стилем поведінки зводиться до зменшення або значущості подій, що викликали конфлікт [11]. Цей стиль не здатний вирішити протиріччя, що лежать в основі конфлікту, оскільки особистість не визнає взагалі ці протиріччя як що реально існують. Так само, як і інші, стиль уникнення породжує посилення внутрішніх конфліктів. Конфліктуюча сторона може використовувати стиль уникання, якщо вона:

1. Вважає, що джерело розбіжностей тривіальне і дріб'язкове в порівнянні з іншими важливішими завданнями;

2. Знає, що не може або навіть не хоче вирішити питання в свою користь;

3. Володіє малою владою для вирішення проблеми бажаним для неї способом;

4. Хоче виграти час, щоб вивчити ситуацію і отримати додаткову інформацію перш ніж прийняти яке-небудь рішення;

5. Вважає, що вирішити проблему негайно небезпечно, оскільки розтин і відкрите обговорення конфлікту можуть лише погіршити ситуацію;

7. Вирішення проблеми може погіршити його здоров'я;

8. Коли в конфлікті беруть участь важкі з точки зору спілкування люди [10].

Поєднання стратегій визначає яким способом вирішиться протиріччя, що лежить в основі конфлікту (рис. 1.).

Рис.1. Залежність способу вирішення конфлікту від стратегій обираєних опонентами



Добре адаптована до соціального середовища особистість зазвичай користується переважною частиною розглянутих стилів поведінки в залежності від конкретного змісту міжособистісного конфлікту [24].

У професійному середовищі найбільш ефективними є співробітництво і суперництво, в родинних стосунках одним з найбільш вдалих способів вирішення складних життєвий ситуацій може бути компроміс, використовуваний у поєднанні зі співробітництвом.

Отже, стиль вирішення та поведінка у міжособистісному конфлікті пов'язана з індивідуально-психологічними особливостями особистості, життєвим досвідом і конфліктним змістом ситуації, яка привела до конфлікту.

Висновок до розділу 1

Міжособистісні відносини часто пов'язані з конфліктами, які є невід'ємною складовою людських відносин. Конфлікти визначаються як «зіткнення», «суперечність» або через уявлення про реакції людей на якісь невідповідності, які зустрічаються у їх життєдіяльності. Існує багато концепцій про походження і розвиток конфліктів. На думку авторів психодинамічної теорії, існування конфлікту наражає особистість на небезпеку покарання або засудження, що призводить до появи тривожності. Найважливіше значення зв'язку між конфліктом і тривожністю є те, що тривога призводить до появи психологічних захистів.

Психологічний захист особистості - це природне протистояння людини навколишньому середовищу, яке несвідомо оберігає її від емоційно-негативного перевантаження. Захисти не є «вбудованою» від народження особовою структурою особистості - вони виникають, змінюються під впливом навколишнього середовища. Зрештою психологічний захист стає способом існування нереалізовуваних ваблень, бажань, потреб. Так чи інакше вони змінюють поведінку особистості, впливають на планування та виконання діяльності людиною, звужуючи коридор можливостей у виборі лінії поведінки у непередбачуваних обставинах та конфліктах, використовувати ресурси власної особистості і сприймати реальність такою, яка вона є, а отже змінюють відношення особистості до світу, формують сприйняття життя.



РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ З ВИБОРОМ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІТНІЙ СИТУАЦІЇ

2.1 Організація емпіричного дослідження

На основі вивченої літератури зроблено висновок, що між захисними механізмами особистості і вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації існує взаємозв'язок.

У даному розділі буде зроблено спробу емпіричним шляхом перевірити наявність зв'язку між двома досліджуваними феноменами.

Предмет -- захисні механізми особистості, як фактор вибору поведінки.

Об'єкт -- стиль поведінки у конфліктних ситуаціях.

Мета: розглянути взаємозв'язок захисних механізмів зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях.

Завдання:

- вивчення різноманітних підходів до проблеми конфлікту на основі теоретичного аналізу робіт вітчизняних та зарубіжних психологів;

- добір методик з метою перевірки гіпотези та аналіз отриманих емпіричних даних;

- якісний і кількісний аналіз отриманих даних емпіричного дослідження;

- обговорення отриманих результатів і висновки за підсумками дослідження;

- встановлення подальших перспектив розробки заявленої проблематики.

Дослідження рівня захисних механізмів особистості і стилів поведінки у конфліктних ситуаціях проводилось серед 31 досліджуваних, у віці від 19 до 44 років, студентів (70%) та менеджерів (30%). Досліджувані жіночої статі - 80%, чоловічої - 20%.

Для отримання результатів нами був обраний метод опитування. Він є універсальним, порівняно легким в застосуванні й обробці даних, має заздалегідь складені питання. Саме цей метод може дати точні статистичні данні, які можуть надати достовірну інформацію, через його масовість. Його масовість обумовлюється тим, що психолог має можливість одержати відомості про групу індивідів, а не визначати особливості окремого представника.

В досліджуванні були використані наступні методики:

1) Тест Томаса

Тест дозволяє виявити схильність особистості до конфліктної поведінки, а також визначити шляхи і способи реагування у ситуаціях конфлікту. Створений одним з відомих спеціалістів в області конфліктології К.Томасом у 1973 р., адаптований Н. В. Гришиною через п'ять років - у 1978 р. За твердженням автора, методика призначена для діагностування способів реагування на конфлікт. Тест Томаса базується на певних твердженнях, які відносяться безпосередньо до конфліктів. Для опису типів поведінки у конфлікті К.Томас вважає прийнятною двомірну модель регулювання конфліктів, яка містить два основоположних виміри. Перша - кооперація, що пов'язана з увагою особистості до інтересів втягнутих у конфлікт інших. Другий вимір - напористість, захист власних інтересів. Згідно цим вимірам К.Томас виділяє наступні способи вирішення конфліктів:

1. Суперництво (конкуренція) як прагнення добитися власних інтересів у збиток іншого;

2. Пристосування - протилежність суперництву, принесення у жертву власних інтересів заради іншого;

3. Компроміс;

4. Уникання - відсутність як тяги до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення спільних цілей;

5. Співробітництво - учасники ситуації приходять до альтернативи, яка повністю задовольняє інтереси обох сторін.

У своєму опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К.Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поведінку особистості у конфлікті. У різних поєднаннях вони угрупованні у 30 пар, у кожній з них респонденту пропонується обрати те судження, яке являється найбільш типовим для характеристики його поведінки [40].

2) Тест Плутчіка - Келлермана - Конте

Опитувальник призначений для діагностики механізмів психологічного захисту «Я». Методику, описану в 1979 р. на основі психоеволюційної теорії Р. Плутчіка і структурній теорії особистості Г.Келлермана, слід визнати найбільш вдалим діагностичним засобом, що дозволяє діагностувати всю систему психологічних захисних механізмів, виявити як ведучі, основні механізми, так і оцінити міру напруженості кожного. При складанні опитувальника авторами використовувалися декілька джерел, включаючи психоаналітичні праці і роботи по загальній психопатології і психології. З цих джерел виділили передбачувані характеристики 16 механізмів захисту, які і склали основу захисту "Я". Потім були запропоновані ряд тверджень з метою конструювання шкал. Передбачалося, що досліджуваний, вибираючи для себе прийнятні затвердження опитувальника, що описують звичну для нього поведінку, відобразить певну модель захисту. Пункти опитувальника були згруповані так, щоб виявити кожен з 16 перерахованих механізмів захисту, і в сумі склали 224 твердження. В результаті факторного аналізу виявилося можливим скоротити число психологічних захисних механізмів до 8. Остаточний варіант опитувальника включив 92 пункти, що вимагають відповіді за типом «вірно-невірно», і що вимірюють 8 видів захисних механізмів:

1. Заперечення;

2. Витіснення;

3. Заміщення;

4. Компенсація;

5. Гіперкомпенсація;

6. Проекція;

7. Раціоналізація;

8. Регресія.

Кожному з цих захисних механізмів відповідають від 10 до 14 тверджень, що описують особові реакції людини, що виникають в різних ситуаціях. На основі відповідей будується профіль захисної структури обстежуваного. Після завершення роботи за психометричними даними тесту були проведені дослідження по здобуттю нормативних даних і відмінностей на різних клінічних групах випробовуваних, що підтвердили діагностичні можливості методики.

Підрахунок отриманих результатів проводився з використанням коефіцієнту кореляції Спірмена.

Коефіцієнт кореляції Ч.Спірмена визначає ступінь тісноти зв'язку порядкових ознак.

Ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена підраховується за формулою:

Це непараметричний метод, заснований на використанні рангів та частот. Для підрахунку кореляції Спірмена необхідно мати два ряди значень, які можуть бути проранжованими. Такими рядами значень можуть виступати:

1. Дві ознаки, виміряних у одній і тій же группі досліджуваних;

2. Дві індивідуальні ієрархії ознак, виявлених у двох досліджуваних по одному й тому ж наборі ознак;

3. Дві групові ієрархії ознак;

4. Індивідуальна і групова ієрархія ознак [13].

При вимірюванні даних завдяки непареметричному методу дослідження, перевірка нормальності розподілу не потрібна.

2.2 Результати дослідження взаємозв'язку захисних механізмів з вибором стилю поведінки у конфліктній ситуації та їх інтерпретація

За даними, отриманих після обробку тесту Томаса, який виявляє стиль поведінки особистості у конфліктній ситуації, результати були переведені відсотки - одиницю виміру тесту Плутчіка - Келлермана - Конте.

Аналіз даних по вибору домінуючого стилю поведінку у конфлікті:

- 24, 2 % досліджуваних обирають шлях компромісу у конфліктних ситуаціях;

- 23, 7 % досліджуваних використовуюсь стиль уникання при конфліктах;

- 20 % досліджуваних пристосовуються у конфліктних ситуаціях;

- 17, 3% досліджуваних обирають стиль суперництва при виникнені конфліктів;

- 14, 8 % досліджуваних використовують стиль співробітництва у конфліктах.



Аналіз даних по захисним механізмам особистості:

- у 27,1 % досліджуваних провідним захисним механізмом є проекція;

- 23,3 % досліджуваних використовують компенсацію;

- 20, 3% досліджуваних обирають регресію;

- у 19, 6 % досліджуваних раціоналізація є основним захисним механізмом;

- 17, 4 % досліджуваних використовують захисний механізм гіперкомпенсації;

- 15, 4 % досліджуваних використовують заперечення;

- 14, 6 % досліджуваних обирають заміщення ;

- 12, 6 % досліджуваних саме витіснення є основним захисним механізмом.



Для підрахунку використано коефіцієнт кореляції Спірмена:

Була підрахована кореляція між використовуваними захисними механізмами особистості і стилем поведінки у конфліктній ситуації в результаті чого ми отримали результати, які представлені у таблиці 2.

Табл.2

Види захисних механізмів	Витіснення	Регресія	Заміщення	Заперечення	Проекція	Компенсація	Гіперкомпенсація	Раціоналізація
Стиль поведінки у конфлікті
Суперництво	0, 061	0, 231	0, 467	- 0, 246	- 0, 14	0, 263	0, 35	0, 092
Співробітництво	-0, 126	-0,134	0, 009	- 0, 18	- 0, 01	-0,103	- 0, 04	- 0,170
Компроміс	0, 107	-0,057	- 0,331	0, 071	0,146	-0,066	0, 149	0, 106
Уникання	0, 14	0, 085	0, 026	0, 213	0, 289	-0,179	-0,257	0, 103
Пристосування	0, 173	-0,097	0, 044	0, 176	-0,133	-0,093	0, 005	0, 078

Кореляція критичного значення для 32 досліджуваних складає 0, 36 ? r_s ? 0, 45.

Отримані емпіричні дані знаходяться у зоні не значимості і так як між використовуваними захисними механізмами особистості і стилем поведінки у конфліктній ситуації недостовірний кореляційний зв'язок, то можна зробити висновок, що два феномени не є взаємозв'язаними.

Тому на основі вище викладеного можна зробити висновок, що у ході емпіричного дослідження наша гіпотеза про взаємозв'язок захисних механізмів зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях не отримала підтвердження.

Висновок до розділу 2

В проведеному дослідженні по вивченню взаємозв'язку між захисними механізмами особистості і стилю поведінки у конфліктній ситуації приймали участь 30 досліджуваних різної статі та різного віку.

В ході отримання даних та обробки результатів дослідження виявлено відсутність кореляційного зв'язку між показниками стилю поведінки та захисними механізмами особистості.



ВИСНОВКИ

У наш час існує потреба у подальшому дослідженні методології конфліктів і способів їх вирішення, що зможе дати реальну можливість оптимізації взаємин через більш глибоке усвідомлення процесів і станів, що виникають між людьми в процесі міжособистісної взаємодії.

Суспільна актуальність проблеми дослідження стилів вирішення конфліктів суттєво зросла в останні роки, адже проблема міжособистісних і між групових конфліктів, які розгортаються як у повсякденному житті, так і на більш високому рівні, стала більш нагальною, з'явилася необхідність формування ефективних і швидких методів їх подолання. Тому обрана проблематика доводить свою актуальність на даний момент.

В ході роботи була реалізована мета дослідження: досліджений взаємозв'язок захисних механізмів особистості зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях.

Теоретичний аналіз дозволив зробити наступні висновки:

Конфлікт - зіткнення протилежно направлених, несумісних між собою тенденцій у свідомості окремо взятої особистості, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних відносинах людини або груп людей, що пов'язані негативними емоційними переживаннями.

Важливу роль у появі і розвитку конфлікту грають рису характеру особистості, її базові характеристики. Це індивідуальні психофізіологічні якості особистості, які проявляються в особливостях темпераменту, самооцінки, способах реагування на слова і дії людей.

Захисні механізми покликані допомогти особистості зняти гостроту психологічного переживання, емоційну зачепленість ситуацією, яка завжди є негативною, завжди переживається як психологічний дискомфорт, тривога, страх, і до яких можна віднести конфліктні ситуації. Це відбувається за рахунок спрощення, за рахунок того, що особистість не може передбачити вплив свого полегшеного вирішення проблеми на майбутнє - захист має короткий діапазон: далі конкретної ситуації, вона нічого не «бачить». При переживанні,настання полегшення при використанні конкретного психологічного захисту цей захист закріплюється, як звичка вирішувати аналогічні ситуації саме таким способом. Психозахисне вирішення ситуації видається дійсним вирішенням проблеми, єдиним можливим виходом зі складної сітуаціі. Та насправді це не так, адже подібне вирішення проблем обмежує мислення особистості - так, вона може вважати, що проблеми немає, коли вона реально існує, або бачити проблему, але перебувати в упевненості, що її вирішити неможливо.

Дані, отримані в ході емпіричного дослідження, показали відсутність кореляційного зв'язку між захисними механізмами особистості зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях.

Це може бути зумовлене тим, що не існує однозначних зв'язків між використовуваними захисними механізмами психіки особистості і стилю поведінки у конфлікті. Так, захисні механізми спотворюють сприйняття, але поведінка у конфлікті залежить і від інших особливостей психіки (темпераменту, рівню самооцінки тощо) та ситуативних моментів.

Існує необхідність подальшої перевірки припущення про відсутність взаємозв'язку захисних механізмів особистості зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях, для остаточного його підтвердження.

Отримані результати можуть бути використані як основа для більш об'єктивного аналізу проблем, пов'язаних зі зв'язком захисних механізмів особистості зі стратегіями поведінки у конфліктних ситуаціях у всіх сферах де дана проблема може бути актуальною, наприклад, у професійному, сімейному, виробничому консультуванні тощо.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебное пособие для студентов вузов. - 6-е изд. - М.: Академический проект: Альма Матер, 2006.

2. Анцупов А.Я., Баклановский С.В. Конфликтология в схемах и комментариях. - СПб.: Питер, 2005.

3. Бассин Ф.В. О силе «Я» и психологической защите / Вопросы философии. 1969, № 2.

4. Бассин Ф.В., Бурлакова М.К., Волков В.Н. Проблема психологической защиты / Психологический журнал. 1988, № 3.

5. Будасси С.А. Защитные механизмы личности. М., 1998

6. Вассерман Л.И., Ерышев О.Ф., Клубова Н.Б. и др. Психологическая диагностика индекса жизненного стиля. -- СПб., Детство-пресс, 1998.

7. Воловик В.М., Вид В.Д. Психологическая защита как механизм компенсации и её значение в психотерапии больных шизофренией. Л., 1976.

8. Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2000.

9. Грановская Р.М., Никольская И.М. Психологическая защита у детей. - СПб.: Речь, 2000.

10. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб, «Питер», 2007.

11. Громова О.Н. Конфликтология. Курс лекций. - М.: Ассоциация авторов и издателей «Тандем». Издательство «ЭКСМО». 2001.

12. Елизаров А.Н. Концепции и методы психологической помощи: Альфред Адлер, Карен Хорни, Карл Густав Юнг, Роберто Ассаджиоли: Учебное пособие. - М.: "Ось-89", 2004.

13. Ермолаев О.Ю. Математическая статистика для психологов: Учебник. - М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2004.

14. Журбин В.И. Понятие психологической защиты в концепциях З. Фрейда и К. Роджерса / Вопросы психологии. 1990. № 4.

15. Зеркин Д.П. Основы конфликтологии: курс лекций. Ростов на Дону: Феникс, 1998.

16. Игумнова Г.В. Методы разрешения конфликтов. - Йошкар-Ола: Издательство Марийского университета, 1996.

17. Каменская В.Г. Психологическая защита и мотивация в структуре конфликта. -- СПб: Детство-пресс, 1999.

18. Каменская Е.Н. Психология развития и возрастная психология: конспект лекций / Е.Н. Каменская. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - Ростов на Дону: Феникс, 2007.

19. Киршбаум Э., Еремеева А. Психологическая защита. - М.: "Смысл", 2000.

20. Козер Л.А. Функции социального конфликта / Пер. с англ. О.А. Назаровой. -- М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуально книги, 2000.

21. Конфликтология: учебник для студентов вузов. Под ред. проф. В.П. Ратникова. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007.

22. Леонов Н.И. Конфликтология: Учеб. пособие. - 2-е изд., исправ. и доп. - М.: Издательство Московского психолого-социального института. - 2006.

23. Линчевский Э.Э. Конфликты в общении и общение в конфликтах. - СПб: изд-во Военмеха, 2000.

24. Ложкин Г.В., Повякель Н.И. Практическая психология конфликта. - МАУП, 2002.

25. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика: понимание структуры личности в клиническом процессе. / Пер. с англ. - М.: Независимая фирма «Класс», 2004.

26. Маликова Т.В., Михайлов Л.А., Соломин В.П., Шатровой О.В. Психологическая защита: направления и методы: Учебное пособие. СПб.: Речь, 2008

27. Насиновская Е.Е., Якубовская М.Я. Психологический барьер как защитный механизм личности в конфликтной ситуации. М. Изд. Московского ун-та, 1984.

28. Никольская И.М., Грановская Р.М. Психологическая защита у детей и подростков. - СПб.: Речь, 2007.

29. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Ред. Д.Я. Райгородский - Самара, «Бахрах-М», 2007.

30. Психология. Словарь под ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского. М.: Политиздат, 1990.

31. Психология конфликта. Под. ред. A.И. Донцова. M., МГУ, 1984.

32. Психология развития: Учеб. для студ. высш. психол. учеб. заведений / Т.Д. Марцинковская, Т.М. Марютина, Т.Г. Стефаненко и др.; Под ред. Т.Д.

33. Романова Е.С., Гребенников Л.Р. Механизмы психологической защиты. Генезис. Функционирование. Диагностика. - Мытищи: «Талант», 1996.

34. Романова Е.С. Психодиагностика: Учебное пособие. - СПб.: Питер, 2005.

35. Савенко Ю.С. Проблемы психологических компенсаторных механизмов и и типологии. М., «Прогресс», 1974.

36. Самосознание и защитные механизмы личности // Хрестоматия по социальной психологии личности // Ред. Д.Я. Райгородский. - Самара: "Бахрах-М", 2000.

37. Стойков И.Д. Анализ защитных проявлений личности. М., «Прогресс», 1986.

38. Субботина Л.Ю. Психологическая защита. Ярославль: Академия развития: Академия Холдинг, 2000

39. Тарт Г. Механизмы защиты. // Самосознание и защитные механизмы личности // Хрестоматия по социальной психологии личности // Ред. Д.Я. Райгородский. - Самара: "Бахрах-М", 2000.

40. Тест описания поведения К.Томаса (адаптация Н.В.Гришиной) // Психологические тесты / Под ред. А.А.Карелина: В 2т. - М., 2001. - Т.2. С.69-77.

41. Тулупьева Т.В. Психологическая защита и особенности личности в период ранней юности. - СПб., Изд. СПбГУ, 2000.

42. Фрейд А. «Я» и механизмы защиты. Сборник. - Минск: Попурри, 2004.

43. Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта. СПб.: «Питер», 2003.

Размещено на Allbest.ru

...