Особливість порушення психічного розвитку дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Проблеми життєдіяльності сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами

2. Соціально - педагогічна робота з дітьми з особливими потребами

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність проблеми. В Україні спостерігається тенденція до зростання чисельності дітей з функціональними обмеженнями унаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки.

Організація соціальної допомоги дітям і молодді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психологічного розвитку, потребує, в першу чергу, зміни ставлення суспільства до дітей з особливими потребами та проблеми інвалідності і Україні взагалі. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми, що складає багатогранний процес соціальної реабілітації [4, с. 5]..

Багато дослідників розглядали вплив фізичних вад на розвиток особистості, так зокрема, Л.С. Виготський ( про формування вторинного дефекту в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує психофізіологічного порушення розвитку, а навпаки, детермінує його). Згідно з дослідженням Л.І. Божович, тяжке хронічне соматичне захворювання суттєво змінює перш за все всю соціально - психологічну ситуацію розвитку людини. Воно змінює рівень її психічних можливостей здійснення діяльності, веде до обмеження кола контактів з оточуючими людьми.

Об'єктом дослідження є дитина, яка має порушенням у психічного та функціональному розвитку.

Предметом дослідження є виявлення основних чинників, які впливають на психічний розвиток дитини.

Метою дослідження - проблема визначення основних причин порушення психічного розвитку дитини.

Гіпотеза - психологічний розвиток дитини зумовлений поведінковими, мовленнєвими та іншими критеріями.

Завдання:

1. Розкрити зміст порушення психічного розвитку дитини.

2. Визначити рівень інтелектуального розвитку у дітей.

3. Дослідити по яких критерія вчителі розпізнають розвиток дитини.

1. Проблеми життєдіяльності сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами

Одна з нагальних проблем, що вимагає розв'язання - соціально-педагогічна і психологічна допомога сім'ї, яка має дитину з фізичними, розумовими та психічними вадами.

Хвороба, дефект чи стан дитини породжує соціальні, педагогічні, психологічні проблеми у сім'ї. Особливо важкі для батьків перші дні й місяці з того дня, коли поставлено діагноз. Усвідомлення неповноцінності дитини, її страждання, необхідність пристосуватися до нових обставин, а іноді навіть змінювати установлений ритм життя створює психотравмуючу ситуацію. Великий душевний біль, горе, відчуття, що втрачаєш розум, глибоке розчарування охоплюють людину. Батьки намагаються віднайти в своєму минулому помилки, які нібито спричинили неповноцінність дитини: куріння під час вагітності, вживання алкоголю, хвороба тощо. Часто до цього приєднується страх за життя дитини, її майбутнє і майбутнє сім'ї. Батьків хвилює, чи є неповноцінність дитини карою Божою, кармінним вироком, збігом обставин чи наслідком генетичних факторів, спадковості.

Кожна людина, залежно від особливостей свого характеру, темпераменту, рівня культури, віку і життєвого досвіду і найближчого соціального оточення, по-різному діє в життєвій ситуації, пов'язаній з інвалідністю дитини. Часто діагноз сприймають як вирок і безвихідь. Батько і мати змиряються з вадами дитини, але нічого не роблять для того, щоб вона набула навичок самообслуговування і спілкування (звичайно, виключаючи важкі форми інвалідності). Час іде, знайомство з іншими батьками, у яких дитина у такому ж самому стані, але досягла певних успіхів у розвитку, викликає кидають сім'ю. Часто батько залишається в сім'ї, але повністю занурюється в трудову діяльність, постійно затримується на роботі, мотивуючи це необхідністю матеріально утримувати сім'ю. Таким чином він повністю відмовляється від своїх батьківських обов'язків.

Сприятливий психологічний клімат у сім'ї - основа позитивного розвитку дитини і, навпаки, дезорганізація сімейного життя дуже впливає на розвиток дитини і підвищує ризик виникнення вторинних симптомів інвалідності - психічних порушень. У зв'язку із цим вживається поняття "фактори зруйнованого дому": позашлюбна дитина; окреме проживання батьків; втрата одного чи обох з батьків у результаті смерті або тяжкої хвороби; часті розлучення з батьками; обтяженість дитинства серйозними сімейними конфліктами; психологічна травматизація дитини внаслідок психічного захворювання, алкоголізму й асоціальної поведінки батьків [1, с. 34].

Найближче соціальне оточення сім'ї створює поле міжособистісних стосунків, які сприяють структурі й диференціації життєвого простору дитини, нормалізації її поведінки, подоланню почуття самотності в батьків і соціально-психологічної ізоляції сім'ї. Інвалідність дитини викликає жаль, співчуття та співпереживання друзів, родичів, колег по роботі, сусідів, бо насамперед їм потрібна реальна допомога і підтримка, щоб вивести дитину із замкнутого простору і залучити до повноцінного життя. Велику роль у цьому процесі відіграють дідусі і бабусі дитини. Часто їм дуже важко встановити контакт з такою дитиною. Крім цього, розчарування з приводу нездійснених сподівань, негативний тиск оточення призводить до поступового відокремлювання старшого покоління від своїх дітей. Якщо в сім'ї є інші діти, то проблеми хворого братика чи сестрички стають їхніми проблемами. Батьки можуть навантажувати їх обов'язками, що не відповідають віку і фізичним можливостям дитини, і тоді братик чи сестричка стають для них тягарем.

Характеризуючи соціально-педагогічні та психологічні умови виховання в сім'ї дітей з особливими потребами, треба мати на увазі особливості захворювання чи дефекту дитини, що впливають на організацію життєдіяльності сім'ї. Розглянемо лише деякі з них.

Соціально-педагогічна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини. Узагальнення досліджень, що ведуться у різних напрямах, та досвіду роботи з дітьми-інвалідами у всіх країнах світу дає підставу виділити два рівні соціалізації дітей-інвалідів. Перший рівень - фізична реабілітація, педагогічна та психологічна корекція, які здійснюються на індивідуальній основі. На цьому рівні вирішуються особливі проблеми та задовільняються особливі потреби дитини. Так, реабілітація дитини, яка хвора на поліомієліт, залежить від важкості захворювання. Деякі діти потребують спеціальних вправ та ігор, інші - ортопедичних апаратів. Кожна дитина ретельно обстежується з метою визначення найбільш ефективних методів соціально-педагогічної допомоги. Чим раніше виявляються специфічні потреби дитини, тим більш дієвим буде процес реабілітації [3, с. 72].

Другий рівень - соціально-педагогічна реабілітація, під час якої реалізуються потреби дитини: участь у сімейних справах, іграх, навчання у школі чи вдома, потреба в дружбі, любові, подорожах, пригодах, участі у громадському житті. На цьому рівні дитина ідентифікує себе до певної соціальної групи, колективу, активно засвоює соціальну поведінку, групові норми і цінності. Дитина виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, виявляє свою соціальну активність завдяки соціальній адаптації.

При такому підході соціально-педагогічна допомога дітям-інвалідам визначається як професійна або волонтерська діяльність, яка спрямована на гармонізацію та гуманізацію відносин особистості і суспільства через педагогізацію середовища дитини і надання соціальних послуг.

У структурі соціально-педагогічної допомоги першим виділяється соціальний компонент. Тому цілком природним є задоволення особливих потреб дітей-інвалідів через надання соціальних послуг.

Соціальні послуги являють собою систему соціальних дій, які спрямовані на задоволення потреб людини. У вузькому значені слова - це система соціальних зручностей, що надаються особистості. Зміст соціальних послуг становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім'ї із правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді і нагляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля особистості.

Один із компонентів соціально-педагогічної допомоги - виховання гармонійної особистості, формування її ціннісних орієнтацій. Об'єктом цієї діяльності є діти-інваліди, сім'я і найближче соціальне оточення. Методика виховної роботи випливає із загальної теорії виховання як системи наукових знань про закономірності формування особистості. Сенс виховання постає у побудові таких взаємозв'язків особистості із суспільством, які забезпечують соціалізацію особистості, формування цілісного життєвого шляху особистості. Так залучення дітей з вадами фізичного розвитку до соціально активної діяльності здійснюється шляхом групової і масової роботи через організацію різноманітних занять творчих лабораторій, проведення культурно-дозвіллєвих заходів. Соціалізація особистості спрямована як на засвоєння всього культурного досвіду, що набутий людством протягом історії, так і на розвиток всіх потенційних можливостей особистості. Виховна робота у єдності з іншими факторами формування особистості створює природний педагогічний процес, який випливає із специфіки взаємодії особистості із оточуючим середовищем (люди, природа, мистецтво). Важливими формами соціально-педагогічної допомоги дітям-інвалідам є індивідуальна і групова робота. Зміст індивідуальної роботи з дитиною становить:

- аналіз індивідуальних біологічних функцій і функціональних можливостей (біологічний і соціальний вік, рівень функціонального обмеження, біологічні ритми, здібності);

1. виявлення специфіки соціокультурного розвитку (вплив різнорівневих соціальних факторів, соціальних потреб, соціальних очікувань, культурних і субкультурних цінностей, норм);

2. усвідомлення психологічних характеристик (сприйняття, пам'ять, здібність до вирішення проблем, характер самооцінки, рівень залежності, адекватність реакцій);

3. дослідження особливостей соціальної адаптації;

- залучення дитини до соціально-педагогічного процесу (соціалізації). Групова робота у контексті сімейно-центрованої практики здійснюється через організацію соціально-педагогічного патронажу, груп підтримки і взаємодопомоги [3, с. 79].

Соціально-педагогічна допомога сім'ї сприятиме соціалізації дитини, покращенню і нормалізації життя родини, а також виробленню нової концепції діяльності всіх спеціалістів, причетних до виховання дітей з особливими потребами. виховування соціальний психічний інтелектуальний

2. Соціально - педагогічна робота з дітьми з особливими потребами

Відомо, що соціально - педагогічна діяльність як спосіб оптимізації процесу соціалізації виконує три соціальні функції: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи: профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини.

Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвали до деяких “ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення.

Але, працюючи з конкретною категорією клієнтів, можна виявити домінуючу функцію в змісті соціально - педагогічної діяльності. Так, скажімо, у роботі з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами, провідною функцією є реабілітація. Це пов'язане з тим, що інвалідність дитини досить часто стає причиною глибокої й тривалої соціальної дезадаптації всієї сім'ї, для розуміння причин якої необхідно звернутися до аналізу проблеми інвалідності [3, с. 62].

Проблема інвалідності, чи по - іншому, людей з особливими потребами (обмеженими можливостями) - надзвичайно серйозна і недостатньо вивчена. Серйозність проблеми обумовлена не лише тим, що за останній час, збільшилося число людей, котрі мають значні фізичні чи психічні вади, але й надзвичайно низький рівень матеріального забезпечення, їх соціальною і матеріальною незахищеністю. До недавніх часів ця проблема певною мірою стосувалася лише самої людини, як має інвалідність, та її сім'ї. І лише в останні роки перед суспільством постало питання: інвалідність - це нещастя однієї людини чи суспільний феномен. Ті моделі (медична, економічна, функціональна, соціальна) інвалідність, яка існує сьогодні, по - різному тлумачать її та причини появи для індивідів, а також способи адаптації цих індивідів.

Зокрема медична модель інвалідності акцентує увагу на патологіях, наявних у людини (вроджених чи тих, що з'явилися), якими вона відрізняється від інших, “нормальних” людей. При цьому дитина з особливими потребами розцінюється як мотиваційна людина у фізичному чи розумовому плані (або в тому і другому). Міри неповноцінності визначається тим, наскільки він обмежений у різних сферах людської діяльності, та його спрямованістю до незалежного існування, починаючи від самообслуговування, переміщення, сприйняття світу тощо [2, с. 63].

Поліпшення стану дитини з особливими потребами досягається за рахунок відновлення фізичного чи розумового здоров'я медичними засобами. Можна сказати, що медичний підхід до дітей з особливими потребами перетворює людей з певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення. В результаті створюються ситуації, коли і діти з особливими потребами і їхні сім'ї не мають право вибору, самовизначення і не можуть через їхню “неповноцінність” впливати як на вирішення їх проблем, так і на характер соціалізуючого фактору. Такий підхід призвів до того, що діти з особливими потребами стали відчуженими від суспільства, а саме медична модель не враховує соціального контексту.

В межах економічної моделі неповноцінними вважаються особи, які працюють за обмеженим часом, мають менше навантаження, порівняно із здоровими людьми, чи неспроможні працювати взагалі. Економічна модель інвалідності - результат концепції соціальної корисності, яка без сумніву, породжує соціальну дискримінації.

Модель функціональної обмеженості описує неповноцінність як нездатність особи виконувати ті чи інші функції, порівняно із здоровими людьми.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком медичної моделі. Всі названі моделі роблять акцент на тому, що даної особи є відсутнім: медична акцентує на відсутності здоров'я, економічна - на неспроможності до продуктивної праці, функціональна - на неспроможності в широкому розумінні цього слова. Причому у всіх зазначених моделях інвалідність залишається індивідуальною проблемою її носіїв.

Труднощі дітей з особливими потребами пов'язані не лише з відчуттями фізичного обмеження і дискомфорту, переживанням втрати своїх можливостей, але й з “багажем” того негативного ставлення, з яким стикається людина, “з особливостями” у своєму найближчому оточенні. З інвалідністю асоціюється не лише фізична чи психічна неспроможність. Уявлення про дітей з особливими потребами як про людину, яка багато чого не може робити, яка потребує допомоги інших, викликає найчастіше почуття жалю, що заважає дитині з особливими потребами включатися в соціальні взаємовідносини. І щоб уникнути такого ставлення, діти з особливими потребами спілкуються лише з подібними до себе.

Зміст соціально-педагогічної роботи з підлітків, які мають функціональні обмеження, як правило, включає такі напрями:

1. вивчення соціально- психологічного стану клієнта;

2. соціально - педагогічне дослідження особливостей соціалізації дитини;

3. побутова реалізація (навчання елементам самообслуговування та дотриманню найпростіших норм повкдінки в різних мікросоціумах);

4. психологічне консультування дітей;

5. консультування членів сімей, де виховуються діти - інваліди, з правових та психолого - педагогічних питань;

6. психолого - педагогічна корекційна робота;

7. розвиток потенційних творчих можливостей дітей;

8. формування особистісних якостей дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

9. організація культурно - дозвіллєвої діяльності дітей спеціальними засобами психологічного тренінгу;

10. організація культурно - дозвіллєвої діяльності дітей через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

11. професійна орієнтація підлітків з вадами здоров'я;

12. лобіювання пропозицій на рівні органів місцевої влади і самоврядування щодо поліпшення роботи з підлітками з вадами здоров'я;

13. координація діяльності різних соціальних інститутів, що опікуються проблемами дітей з особливими потребами [5, с.65].

3. Психологічна підтримка і професійна реабілітація

Соціальна робота з підлітками з обмеженими можливостями мас ґрунтуватися на засадах соціально-психологічної та педагогічної допомоги, соціальної адаптації та реабілітації.

Професійне інформування та консультування включає в себе забезпечення інвалідам вільного доступу до консультаційної до-помоги з боку відповідних спеціалістів у використанні різно-манітних джерел інформації (описів професій, відеофільмів, аудіо записів, листівок, буклетів, довідників, переліків рекомендо-ваних інвалідам професій і навчальних закладів, де можна їх от-римати, медичних протипоказань до засвоєння певних професій, паспортів підприємств та організацій тощо). Всі ці джерела інформації використовуються для допомоги інвалідам у виборі або зміні професії відповідно до стану здоров'я, нахилів і здібно-стей, а також з урахуванням потреб ринку праці.

Ефективність професійної реабілітації та трудова зайнятість інвалідів значною мірою залежить від якісної психологічної підтримки, професійної орієнтації і їх професійного навчання.

Психологічна підтримка шляхом здійснення психологічної консультації, психологічної корекції забезпечує досягнення оптимального психоемоційного стану інваліда, його гармонізації, сприяє самореалізації особистості. Як приклад можна назвати створення п'яти центрів соціально-психологічної реабілітації на-селення та його інформування з питань подолання наслідків Чор-нобильської катастрофи в Київській та Житомирській областях, в яких проводиться інформаційно-просвітницька робота.

Професійна орієнтація через надання послуг з професійної інформації й адаптації сприяє особам з обмеженими можливостями у виборі професії, спеціальності, виду трудової діяльності відповідно до стану здоров'я, обдарувань, здібностей, інтелектуального рівня, інтересів, бажань, з одного боку, та потреб суспільного виробництва в працівниках -- з іншого. Оскільки для інвалідів звужені межі професійного вибору, їм більше, ніж здоровим громадянам, потрібні послуги з психологічної підтримки та професійної орієнтації. Адже обґрунтований вибір професії с першим важливим стратегічним кроком, від якого залежить ефективність не лише професійної реабілітації, а й майбутньої трудової діяльності. При адекватному виборі професії, спеціальності така людина зможе реалізувати себе в праці, розвивати власний творчий потенціал, підвищувати професійно - кваліфікаційний рівень.

Висновки

Діти із затримкою психічного розвитку становлять найчисленнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціально - трудової адаптації. Затримка психічного розвитку розглядається як межовий стан психічного розвитку. Психічному розвиткові властиві розлади інтелектуальної та емоційно - вольової сфери. Під час дослідження ми могли спостерігати як діти довго думають над розв'язанням одного завдання.

Затримка психічного розвитку розглядається як явище тимчасове. Цей стан пов'язаний з дошкільним та молодшим шкільним віком дитини. Пізніше або наступає компенсація, “вирівнювання” під впливом ужитих корекційних заходів, або відбувається стабілізація стану інтелектуальної недостатності, який за вираженістю найчастіше буває проміжним між низькою нормою і легкою розумовою відсталістю. Однак на відміну від проблеми розумового розвитку недоліки в здатності міркувати, встановлювати причинно - наслідкові зв'язкиміж явищами, тобто абстрактно мислити, не є визначальними. Вони вторинні, а первинними виступають порушення працездатності, розлади уваги, пам'яті, сенсомоторних процесів, пізнавальної активності.

Використана література

1. Виховання дітей з особливими потребами у сім'ї / Держ. соц. Служба. - К., 1998

2. Капська А.Й. Соціальна педагогіка: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 256с.

3. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчально - методичний посібник - К.: УДЦССМ, 2001. - 220с.

4. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю // За загальною редакцією Толстоухової С.В., Пінчук І.М. - К.: УДЦССМ, 2000. - 184с.

5. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Методичний посібник / С.В. Толстоухова, О.О. Яременко, О.В. Вакуленко та ін. - К.: ДЦССМ, Державний ін-т проблеми сім'ї та молоді, 2003. - 88с.

Размещено на Allbest.ru