Особливості клієнтоцентрованої терапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський технологічний коледж

Циклова комісія соціальних дисциплін

Контрольна робота

з дисципліни: Психотерапія

Особливості клієнтоцентрованої терапії

Виконала:

Добровольська Олена

Житомир, 2014 рік



Зміст

Вступ

1. Теорія клієнтоцентрованої терапії

2. Механізм і техніки клієнтоцентрованої терапії

3. Використання в соціальній роботі клієнтоцентрованого підходу

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Клієнтоцентрована терапія (не директивна психотерапія, англ. person-centered therapy - «людино-центрована терапія» тому інколи пишеться PCT-психотерапія) - один із різновидів сучасної психотерапії, що була розроблена американським психологом Карлом Роджерсом і застосовується в такому напрямі, як гуманістична психологія, як в самій психологічній терапії так і в консультуванні (наприклад метод емпатичного слухання) та ставить на перше місце людину, як особистість та її самовдосконалення. «Клієнтоцентрована психотерапія - напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму і психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям».

Карл Ренсом Роджерс почав наукову кар'єру в 1927 році в Інституті дитячого виховання в Нью-Йорку. Через рік він вступив на кафедру вивчення дітей Товариства запобігання жорстокого поводження з дітьми в Рочестері, штат Нью-Йорк. З 1940 року Роджерс обіймав посаду професора психології в університеті штату Огайо.

Там він привернув увагу до своєї системи психотерапії, особливо після виходу в 1942 році книги «Консультування і психотерапія: нові концепції у практиці». З 1945 року він був виконавчим секретарем в Чиказькому університеті, а потім працював в університеті Вісконсіна. В 1951 році Роджерс опублікував книгу «Клієнтоцентрована терапія: сучасна практика, сенс і теорія». Роджерс обіймав посаду президента Національної дослідницької ради Американської психіатричної асоціації і президента Американської психотерапевтичної академії в 1947 році. З 1966 року він працював у Центрі дослідження людини, у створенні якого брав участь.

Офіційне впровадження теорії Роджерса в психологію відбулося після його зустрічі з американськими психологами у 1940 році.

У ранньому варіанті ця психотерапія, названа «недирективною психотерапією», акцент був зроблений на техніці рефлексії - словесному відображенні терапевтом почуттів клієнта («терапевтичне дзеркало»). За допомогою такого зворотного зв'язку останній отримує можливість усвідомити свої почуття і без терапевтичного керівництва, самостійно прийти до певних висновків і рішень.

Мірнс (1980) вказував, що вищезгадана назва є невдалою, так як будь-яка психотерапія директивна за своєю суттю. В 1951 році Роджерс змінив назву терапії - вона стала іменуватися «клієнтоцентрованою» або «клієнтоорієнтованою» (client-centered).



1. Теорія клієнтоцентрованої терапії

К. Роджерс і його колега Р. Санфорд (1985) вказали на наступні основні риси клієнтоцентрованої терапії:

1. гіпотеза про те, що визначені установки психотерапевта утворюють необхідні і достатні умови терапевтичної ефективності;

2. основний акцент на феноменологічному світі клієнта (звідси визначення психотерапії як «клієнтоцентрованої»);

3. терапевтичний процес орієнтований на зміни у переживаннях, на досягнення здатності більш повно жити в даний момент;

4. увага більшою мірою до процесів зміни особистості, а не до статичної структури;

5. гіпотеза про те, що одні й ті ж принципи психотерапії можна застосовувати до всіх людей, незалежно від того, до якої клінічної категорії вони віднесені - до осіб, які страждають психозами, невротиків або до психічно здорових людей;

6. інтерес до філософських проблем, що випливають з практики психотерапії.

Погляди психолога з часом дещо трансформувались, проте ключові ідеї залишились незмінними. Основна ідея особистісного контакту клієнта та психотерапевта з часом стала тільки сильніше підкреслюватись Роджерсом.

Поняття «клієнт» (особа, що отримує певні послуги, в даному разі психологічні) замість більш «медичного» - «пацієнт», теж запропонував використовувати Роджерс.

Таким чином людина, що звернулась до психолога за допомогою, теж несе відповідальність за зміни, що відбуваються з ним, крім цього, вона не є об'єктом діагностування і медичного лікування.

Акцент в даному випадку робиться на допомозі клієнту.

Вона проявляється в коректуванні і стимулюванні саморозвитку та самореалізації.

Клієнтоцентрована психотерапія - напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму І психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.

К.Р. Роджерс переглянув позиції пацієнта у психотерапії, запропонував поняття "клієнт" для опису рольової позиції суб'єкта терапевтичного впливу, утвердивши визнання особистого потенціалу пацієнта, його самостійності й активності у процесі зцілення.

Це потребує іншої форми комунікації між клієнтом і терапевтом порівняно з психодинамічною терапією, для якої клієнт є пацієнтом, або з поведінковою терапією, де він - об'єкт оперантного навчання.

Сутність центрованої на клієнті терапії полягає в такій побудові контакту психотерапевта із клієнтом, за якої пацієнт сприймає терапію не як лікування і вивчення з метою діагностування, а як глибоко особистий досвід.

Тому під час її реалізації особливого значення набувають відчуття, що пробуджують людські взаємини, передбачають щирість і обопільну відвертість.

Для цього потрібно володіти розвинутою терапевтичною інтуїцією. Основним рушієм позитивної динаміки терапевтичного процесу є тенденція до актуалізації і подальшої реалізації внутрішнього потенціалу особистості.

К.Р. Роджерс розглядав людську природу з позицій цілісності і вродженої мудрості, здатної спрямувати особу на шлях зцілення.

Завдання терапевта зводиться до формування умов, за яких цей потенціал може бути актуалізований, оскільки всі психологічні і соціальні перепони, які йому заважають і спонукають його звертатися за психологічною допомогою до фахівців, спричинені блокуванням прагнення актуалізації власного психічного потенціалу.

Процес обмеження природних імпульсів автентичного саморозкриття блокується помилковими уявленнями про власне Я.

Сформульоване Роджерсом поняття "Я-концепція" стало основою клієнтоцентрованої терапії.

Я-концепція особистості - стійка система уявлень особистості про себе, яка ґрунтується на усвідомленні й оцінюванні своїх фізичних, характерологічних та інших властивостей, інтегрований образ власного Я, на основі якого людина формує свої стосунки з іншими людьми.

Уявлення, що мають переважно когнітивний, інтелектуальний характер, можуть не відповідати власним переживанням, досвіду і відчуттю Я. Тому важливою метою психотерапії є допомога клієнтові у досягненні стану конгруентності між внутрішніми аспектами Я і Я-концепцією і за необхідності - реорганізації Я-концепції.

Конгруентність (лат. congruens - збіг) - рівнозначність, взаємовідповідність якісно рівноцінних станів, процесів або переживань.

Це одне з центральних понять у більшості напрямів гуманістичної психотерапії. У клієнтоцентрованій терапії воно також визначає міру відповідності Я-реального Я-ідеальному.

Конгруентність асоційована внутрішньою достовірністю, реалістичністю, відвертістю, природністю особистості. Ідею конгруентності добре ілюструє формула дзен: "Коли я голодний, я їм, коли я втомився, я сиджу, коли я хочу спати, я сплю".

Неконгруентність - наявність відмінностей між усвідомленням, досвідом переживань і когнітивними складовими цього досвіду. З погляду динаміки особистісних переживань конгруентність визначає стан, у якому різноманітні психічні зусилля і процеси злагоджені між собою.

Цей стан характеризується відсутністю внутрішніх директив, що визначають модус "я повинен", і домінуючою спонукальною силою щодо дій і рішень. Конгруентність особистості виражається в її здатності бути автентичною собі, тобто справжньою.

Передовсім вона має бути властива особистості терапевта, що виражається в здатності передати клієнту власні почуття і переживання.

Неконгруентність є проявом застою в саморозвитку, порушенням процесу інтеграції подій у досвіді. Автентичність є інтеграційною характеристикою особистості.

К.Р. Роджерс витлумачив її як здатність людини у спілкуванні відмовлятися від різних соціальних ролей (психотерапевта, професіонала, педагога, керівника тощо), виявляючи справжні, природні власні думки, емоції та поведінку. Така здатність є природною складовою ефективного людського спілкування. З погляду інших гуманістично орієнтованих авторів синонімічні автентичності поняття "свобода особистості" (Г. Олпорт), "самоактуалізованість" (А. Маслоу), "цілісна особистість" (Ф. Перлз). Роджерс як синонім використовував також поняття "повноцінно функціональна особа".

Конгруентність і автентичність є важливими умовами терапевтичних відносин, що потребують природності реакцій на дії і переживання клієнта: не можна допускати уникнення і придушення його емоцій у процесі терапії. Клієнта і терапевта слід розглядати як рівноправних і автентичних суб'єктів, що перебувають у спільному полі інтеракцій і приймають особистісні позиції і погляди один одного.

Психотерапевтичний контекст пов'язаний також із концепцією "присутності". Терапія буде ефективною лише в разі контактування терапевта зі своїм внутрішнім Я, що дає змогу ефективніше налагоджувати контакт із внутрішнім інтуїтивним Я клієнта.

Така взаємна присутність сприятиме внутрішньому звільненню клієнта і допоможе йому досягти стану природної достовірності. Концепція присутності передбачає здатність терапевта досягати зміненого стану свідомості, за допомогою якого і здійснюється контакт зі своїм інтуїтивним Я, що сприяє психологічному зростанню клієнта.

Однією з умов зцілення і можливості автентичного контакту є здатність терапевта до безумовного позитивного схвалення клієнта, пов'язана з виявом турботи, пошани і позитивної оцінки.

К.Р. Роджерс був переконаний, що процес конструктивних змін клієнта є природним, може мати спонтанний характер і забезпечується мінімальними правильно структурованими зусиллями.

Безумовне прийняття клієнта і позитивне ставлення до нього пов'язане з готовністю до схвалення і віддзеркалення будь-яких його почуттів, що вимагає щирості терапевта.

Чим відвертіший терапевт у відносинах із клієнтом, тим більше це допомагає йому, для цього терапевту необхідно знати власні почуття настільки добре, наскільки це можливо, а не висловлювати певне почуття або думку, відчуваючи на глибинному чи підсвідомому рівні щось інше.

Прийняття людини зі всіма її можливими вадами і проблемами - безумовна терапевтична цінність, що передбачає повагу до життєвого досвіду особистості незалежно від того, наскільки він позитивний і несуперечливий. Позитивне ставлення до особистості клієнта дає йому відчуття захищеності і комфортності в терапевтичній роботі і є важливою частиною "відносин допомоги".

Здатність відчувати і розуміти те, що відбувається з особистістю клієнта в конкретний момент, пов'язана з емпатією її Роджерс розглядав як здатність сприймати внутрішній світ іншого зі збереженням емоційних і смислових відтінків, неначе стаючи цим іншим, але без втрати відчуття "неначе", бо в такому разі виникає стан ідентифікації з переживаннями клієнта. Емпатія передовсім потребує відчуття переживань і емоційних реакцій клієнта. Вона має стосуватися смислових компонентів особистості і когнітивних аспектів проблемних зон.

Потребує вона і відчуття соматичних реакцій, демонстрованих клієнтом у моториці, міміці і виявом вегетативних процесів, тобто психосоматичного резонансу.

Психосоматичний резонанс - психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії. Основне терапевтичне завдання емпатії полягає в посиленні схвалення і розуміння клієнта, що сприятиме передачі йому досвіду розуміння його проблемної ситуації.

Психотерапія стає найефективнішою тоді, коли терапевт виявляє сензитивну, інтуїтивну емпатію, турботу про клієнта і конгруентність, тобто природність і справжність у своїх почуттях.

Отже, основними терапевтичними механізмами у клієнтоцентрованій терапії є: емпатія (всебічне тілесне і ментальне розуміння клієнта), безоцінність і необмежене схвалення, внутрішня узгодженість (самоконгруент-ність і достовірність), саморозкриття терапевта.

Усі терапевтичні зусилля щодо конструктивних змін особистості клієнта пов'язані з актуалізацією природної мотивації до змін. Терапевт повинен допомогти клієнтові використати терапевтичні відносини для власного розвитку.

Така впевненість пов'язана з вірою К.Р. Роджерса в наявність у людини здатності і тенденції (явної чи потенційної) рухатися до зрілості.

За правильно структурованих терапевтичних відносин ця тенденція вивільняється і стає не потенційною, а актуальною, що допомагає людині розуміти ті аспекти свого життя, які раніше завдавали їй дискомфорту і спричиняли незадоволеність.

Розвиваючи ідеї К.Р. Роджерса, американський психіатр і психотерапевт Мюррей Боуен (1913-1990) зробив основні припущення щодо природи людини, які характеризують розвиток її духовного потенціалу і визначають позицію терапевта стосовно клієнта:

1) тенденція до самодетермінації - здатність обирати те, що надалі поліпшить якість життя особи і життя людей навколо неї;

2) принцип саморегулювання, який припускає наявність у людини природного ритму розвитку і природної здібності до самозмін, відновлення своєї психологічної цілісності;

3) існування Внутрішнього Я, яке визначає "духовні горизонти" особи та перспективи самопізнання і дає для цього необхідні ресурси.

Духовний аспект особистісного розвитку характеризується можливістю самотрансценденції - виходу за межі власного Я та інтеграції з абсолютним полем реальності (універсумом).

Цю проблему висвітлено в пізніх працях К.Р. Роджерса, дослідженнях А. Маслоу, роботах сучасних ідеологів трансперсональної психології (С. Грофа, К. Вілбера, Ч. Тарта) і теологічній концепції сенсу В.Е. Франкла. У цьому контексті психотерапія є процесом, що реорганізує та впорядковує відносини особистості з універсумом через контакт із внутрішнім Я.

2. Механізм і техніки клієнтоцентрованої терапії

К. Роджерс в якості механізму зміни клієнта розглядав самоактуалізуючу тенденцію.

У відриві від конкретної особи клієнта і особливостей її руху в психотерапевтичному процесі важко вказати на спеціально роджеріанські процесуальні механізми змін.

Це може бути як когнітивне переструктурування, так і дисоціація емоцій від когнітивної сфери, або ж розширення свідомості тощо. Завдання клієнтоцентрованого терапевта полягає в тому, щоб створити умови ініціації механізму зміни клієнта.

Вибір того, що буде робити клієнт в терапії, залишається за ним, наприклад коли він вибирає просто механізм катарсису (очищення), який полягає у «виговоренні» своїх проблем.

Таким чином, специфічний психотерапевтичний механізм не обмежується рамками самої клієнтоцентрованої терапії і її техніками. Вважають, що основною метою клієнтоцентрованої терапії є об'єктивація самим клієнтом своєї проблеми та його відмежування від неї.

Клієнтоцентрована терапія здійснюється в індивідуальній і груповій формах. Терапевтичне інтерв'ю являє собою індивідуальну форму, в рамках якої зустрічаються психотерапевт і клієнт.

Групова форма представлена групами зустрічей. Слід особливо підкреслити, що техніки клієнтоцентрованного підходу - це не спосіб діяння (дії), а спосіб існування з клієнтом, тому вони не можуть розглядатися окремо від необхідних і достатніх умов терапевтичної зміни. Терапевт-роджеріанець несе відповідальність тільки за свою роботу, а змінюватися чи не змінюватися - це вибір клієнта.

Консультація в даній психотерапії має такий вигляд: терапевт і клієнт сідають навпроти один одного (часто під невеликим кутом). Контакт з клієнтом встановлюється протягом перших п'яти хвилин. Якщо цього не відбувається, то, як правило, клієнт блокується.

Терапевт супроводжує клієнта в його власних переживаннях. Ця терапія є центрованою на клієнта, а не на проблему. Тому немає ніякої необхідності тягнути (підштовхувати) клієнта в його проблему. Клієнт сам може вибирати предмет розмови. Підштовхування до обговорення таємної проблеми може здійснюватися і безпосередніми питаннями, і невербальними засобами (наприклад, тональними зниженнями голосу: «Я відчуваю, що вам важко (зниження тону)».

При цьому зміст реакції терапевта може бути індиферентним до проблеми клієнта.

Терапевту важливо показати клієнтові свою готовність працювати з ним. Терапевт повинен відчувати, чи хоче клієнт говорити про свою проблему і як довго він може це робити, і рахуватися з цим.

Деякі клієнти не в змозі сформулювати власну проблему на психотерапевтичному сеансі.

Формулювання проблеми або глибинних переживань клієнта за нього, по-перше, направляє клієнта, по-друге, «затягує» клієнта в проблему, не враховує готовності клієнта увійти в проблему самостійно.

Формулювання проблеми або глибинних переживань клієнта за нього призводить до того, що терапевт йде попереду клієнта, випереджає його, задає процес.

Для того, щоб здійснити конструктивні зміни в особистості клієнта Карл Роджерс запропонував шість терапевтичних умов:

1. Пацієнт і психотерапевт повинні знаходитися в психологічному контакті. Роджерс постулював, що позитивної зміни не відбудеться в особистості пацієнта, якщо немає взаємин його з психотерапевтом;

2. Пацієнт перебуває в стані невідповідності, він вразливий і тривожний. Це пояснюється Роджерсом як невідповідність між дійсним переживанням людини її Я-концепцією щодо цього переживання;

3. Психотерапевт гармонійний або інтегрований. Це означає, що психотерапевт повинен тепло, щиро зустріти людину, створити позитивну атмосферу в їх взаєминах. Психотерапевт повинен бути відкритим для всіх переживань людини;

4. Психотерапевт відчуває позитивну увагу до клієнта. Він не дає оцінок його переживань і почуттів, хвалить за ті конструктивні зміни, які відбуваються з клієнтом. Він відноситься до нього з теплом і повагою. Сеанси терапії повинні проходити в спокійній атмосфері. У клієнта ж повинна створитися впевненість в тому, що його розуміють і приймають;

5. Психотерапевт відчуває емпатичне розуміння внутрішньої системи координат клієнта і прагне передати це клієнту. Терапевт повинен відчувати емпатію до клієнта, що свідчить про те, що терапевт відчуває внутрішній світ переживань, так, як ніби це його переживання і почуття;

6. Повинна відбутися передача клієнту емпатійного розуміння і безумовної позитивної уваги психотерапевта. Це говорить про те, що клієнт також повинен ставитися до психотерапевта, адже саме він відповідальний за свій особистісний ріст, а психотерапевт тільки сприяє цьому росту.

Спочатку Роджерс зробив акцент на «рефлексивній техніці» - психотерапевт віддзеркалює переживання клієнта, що дозволяє йому усвідомити свій внутрішній досвід, неузгодженість досвіду з Я-концепцією, спотворення Я-концепції. Це так званий психосоматичний резонанс. Психосоматичний резонанс - психосоматичний відгук у тілі терапевта на процеси й реакції, що відбуваються в тілесній сфері клієнта у процесі психотерапії. В останні роки в роботі Роджерса зросла частка метафор й інтуїції. В клієнтоцентрованій терапії застосовуються такі техніки:

1. «Техніка вибору» - психотерапевт дає можливість клієнту самому вибрати напрямок розмови для обговорення проблеми, вибираючи нейтральну репліку у відповідь на першу фразу клієнта. Таким чином клієнт сам вибирає змінюватись йому вирішуючи свої проблеми чи ні.;

2. «Техніка повторів» - терапевт повторюючи останню репліку клієнта узагалюнює сказане. Після повтореної репліки йде пауза, що спонукає клієнта продовжувати розповідь. Таким чином клієнт розуміє, що психотерапевт його слухає та розуміє;

3. Досить цікавою технікою є «метафора», що може використовуватись, як разовий терапевтичний прийом, так і постійно використовуватись протягом усієї терапії. Вона допомагає клієнту зануритись в свій власний символічний пласт власної свідомості, а також абстрагуватись від матеріального світу і виразити деякі свої бажання (наприклад агресивні)в іншомовній формі;

4. Також важливою технікою є «емпатичні відповіді». Емпатична відповідь - це вербалізація терапевтом світо- і самовідчуття клієнта. Емпатичні відповіді дають клієнту дають можливість відчути, що терапевт розуміє його стан та почуття.

3. Використання в соціальній роботі клієнтоцентрованого підходу

У рамках гуманістичного підходу істотно виділити концепцію К. Роджерса. Основна суть її психології полягає в акцентованої на особистості підході, в якому особистість є контролюючим центром для прийняття рішень. В основі такого підходу - людина, її призначення жити і діяти. На переконання Роджерса, ядро, серцевина кожної людини - конструктивні і, якщо в особистості є вибір, вона завжди вибирає позитивний шлях розвитку. І тільки на основі вільного індивідуального вибору можуть прокидатися саморушні сили розвитку особистості, формуватися особистісна, індивідуальна суб'єктність.

Вирішальну роль в житті і розвитку людини з точки зору такого підходу мають його уявлення про самого себе - Я-концепція, центральною ланкою якої є поняття «самоцінності».

Вся поведінка людини зумовлена і регулюється певним об'єднуючим мотивом, який Роджерс називав тенденцією актуалізації. Він являє собою «властиву організму тенденцію розвивати всі свої здібності, щоб зберігати і розвивати особистість».

Таким чином, найважливіший мотив життя людини - це актуалізувати, тобто зберегти і розвинути себе, максимально виявити кращі якості своєї особистості, закладені в ній від природи.

Людиною керує процес зростання, в якому його особистісний потенціал приводиться до реалізації.

До того ж Роджерс стверджував, що ця конструктивна біологічна тенденція є загальною для всіх форм життя - вона властива не тільки людям, навіть не тільки тваринам, але всьому живому. Це сутність життя!

Роджерс вважає, що кожна людина початково мотивований просто тим, що живе. Людство в основі своїй є активним і самоактуализирующимся в силу своєї власної природи.

Може здатися, що дані ідеї Роджерса дуже утопічні і мало відбиваються у життєвих реаліях, і це буде цілком виправдано.

Але з точки зору застосування теорії клієнт-центрованої психотерапії Роджерса в практиці соціальної роботи, важливим може виявитися питання про те, що поведінка людини не можна зрозуміти, не звертаючись до його суб'єктивної інтерпретації подій.

Адже якщо переконання соціального працівника щодо особистості іншої людини, зокрема клієнта, зводяться до уявлення про нього як про об'єкт, який необхідно піддати діагностиці та аналізу, про об'єкт, яким можна маніпулювати і розпоряджатися на свій розсуд, то діяльність соціального працівника перестане бути ефективною, принаймні, в рамках гуманістичного підходу.

У теорії Роджерса криза наступає, коли люди усвідомлюють невідповідність між Я-концепцією (і пов'язаними з нею умовами цінності) і якимись аспектами актуального переживання.

Але, невідповідність між «Я» і переживанням не завжди сприймається на свідомому рівні. Вельми вірогідна ситуація, коли людина відчуває загрозу, не усвідомлюючи цього.

Коли існує невідповідність між Я-концепцією і переживанням, і людина не усвідомлює цього, він потенційно вразливим для тривоги та особистісних розладів.

І тому важливо підвищити у клієнта усвідомлення ним себе самого в тій ситуації, в якій він опинився.

Дослідження, в основі яких лежать теоретичні розробки Роджерса, стосуються припущень, що чим більшою мірою людина приймає себе, тим вище ймовірність, що він приймає інших.

Такий зв'язок між самоприйняття і прийняттям інших заснована на спостереженні, зробленому Рождерсом, що на початку терапії клієнти зазвичай мають негативну Я-концепцію - вони не здатні приймати себе. Однак як тільки такі клієнти починають більше приймати себе, вони більшою мірою починають приймати і інших.

Інакше кажучи, Роджерс припустив, що якщо самоприйняття має місце (тобто якщо невідповідність реального й ідеального «Я» мало), то з'являється відчуття прийняття, поваги і цінності інших.

Так само і Еріх Фромм стверджував, що любов до себе і любов до інших йдуть рука об руку.

Підвищення у клієнта рівня самоприйняття це важливе завдання, але це питання, на мій погляд, доцільніше розглянути з боку прийняття клієнта соціальним працівником. Що дозволяє соціальному працівнику відчувати глибоку повагу і відчувати безумовне прийняття іншого, так необхідні для ефективної роботи. І таке ставлення до світу може виникнути лише в людини, який володіє базовим повагою до самого себе і визнає в першу чергу цінність та значущість самого себе.

Ніхто і ніколи, навіть при самому вдалому збігу обставин, не зможе прийняти іншу, якщо в нього спочатку не відбулося прийняття самого себе. І тут завдання соціального працівника - зрозуміти самосприйняття клієнта. І наскільки клієнт буде почувати, що його приймають, настільки у клієнта з'явиться можливість досягти позитивного зміни особистості.

В одній зі своїх праць («Консультування і психотерапія, 1942) Роджерс запропонував наступні кроки процесу психологічної допомоги клієнту:

- Клієнт звертається за допомогою;

- Визначається ситуація;

- Заохочується вільне вираження почуттів;

- Консультант схвалює і пояснює;

- Поступово позитивні почуття знаходять вираження;

- Позитивні імпульси стають впізнаваними;

- Розробляється інсайт;

- Пояснюється вибір;

- Робляться позитивні дії;

- Інсайт поглиблюється;

- Зростає незалежність;

- Потреба в допомозі знижується.

І за такою передбачуваної послідовності подій висловлюється переконання Роджерса в тому, що клієнти самі визначають свій шлях розвитку, користуючись допомогою і схваленням консультанта.

Дуже багато аспектів роджеріанского підходу досить легко засвоїти і ефективно використовувати на практиці.

Але набагато важче придбати особистісні характеристики, обов'язкові для ефективності такого підходу.

Здатність по-справжньому бути присутнім поруч з іншою людиною - зрозуміти страждання людини і підтримувати в ньому впевненість у своєму зростанні - це досить важко виконувані вимоги до особистості соціального працівника, який працює в рамках клієнтоцентрована підходу.



Висновок

Для сучасного клієнтоцентрованого підходу характерна розмитість концептуальних кордонів. Підхід Роджерса є гарною метафорою людини, і навряд чи його основні поняття («самоактуалізуюча тенденція», «повністю функціонуюча особистість», «емпатія», «безумовне позитивне ставлення до клієнта» тощо) мають теоретичний статус.

Це ті квазіконцептуальні утворення, які швидше потрібно навчитися відчувати, переживати як деякі екзистенції. Їх розуміння без переживання неможливо, як неможливо чисто технічно забезпечити необхідні і достатні умови терапевтичної зміни клієнта.

Спроба додати головним «поняттям» гуманістичної психології концептуальний статус призводить до певних непорозумінь.

Інколи виникають ситуації, коли під вивіскою «клієнтоцентрованої терапії» вживаються абсолютно різні, а деколи і взаємовиключні стилі і практики терапії.

Критерій директивності-недирективності є певною мірою зовнішнім, він визначає лише стиль поведінки психотерапевта (жорсткий, спрямовуючий, усміхнений, привітний, батьківський, материнський і т. д.).

Другою характерною рисою сучасного клієнтоцентрованого підходу є терапевтичний еклектизм.

Це абсолютно нормальне явище для психотерапевтів, але воно створює низку проблем для самої психотерапії. Поєднуються абсолютно протилежні, несумісні підходи. Так, відомий голландський клієнт-центрований терапевт Йоган Гейзинга поєднує PCT-терапію з біхевіоральною.

Ще однією характерною рисою є байдужість до патогенезу та структури розладів. PCT-терапія не має списку свідчень, тобто переліку тих видів розладів, при яких вона ефективна.

З'ясовується, що її використовують при вирішенні сімейних проблем, лікуванні сексуальних розладів, межових станів і вираженої психопатології.

Хоча насправді такі явища як сесуальні розлади, девіації, парафілії, неврози не піддаються лікуванню цим видом психотерапії.

Нарешті, в концепції Роджерса практично відсутній вертикальний (духовний) вимір: «Бог помер, релігія більше не говорить з людиною в сучасному світі» (Тіллі, Роджерс).

Духовність редукується до системи якісних міжособистісних відносин, Бог зникає у міжособистісному просторі. «Я» прагне знайти свою істинність в міжлюдських відносин, «Я-Ти» зв'язках. Сердешність і повага, безумовно, важливі, але можуть стати штучним середовищем сурогатного спілкування, яке не знає і не бажає знати реальність. На такому конвенціональному рівні РСТ-психотерапія може бути навіть небезпечною для культури. Клієнтоцентрована терапія в основному розрахована на на тривалий відрізок часу, в основному, вона довготривала (в США це вважається нормою).

В наш час актуальнішими є короткотривалі сеанси, бо знача частина громадян країн України та й загалом СНД не є психологізованими клієнтами, адже психотерапією в Радянському Союзі займались лише лікарі-психіатри, а отже психотерапія мала лише медичне спрямування. Більшість психологів вважає, що клієнт-центрована психотерапія в наш час переживає кризу і її теорія потребує соціокультурних змін.



Список використаної літератури

гуманістичний психологія клієнтоцентрований

1. Соціальна робота: теорія і практика: навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп.

2. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича.

3. Психологія соціальної роботи:підручник / за ред. Ю.М. Швалба.

4. Гуслякоеа Л.Г., Холостова Е.И. Основы теории социальной работы. - М.: Изд-во СТИ, 1997.

5. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. Полтавця. - К.: Вид. дім "КМ Асасіетіа", 2000.

6. Капська А.Й. Соціальна робота: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

7. Теорія і методи соціальної роботи. М.П. Лукашевич, І.І. Миговича.

8. Соціальна робота в 3 частинах.За редакцією Т.В. Семигіної, І.М. Грига.

9. Л.Т. Тюптя, І.Б. Іванова.Соціальна робота: Теорія і практика.

Размещено на Allbest.ru

...