Особливості ведення справ неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет психології

Кафедра педагогіки та вікової психології

Реферат

З дисципліни Юридична психологія

Особливості ведення справ неповнолітніх

Виконала:

Студентка групи ДС-12-1

Утленко К.І.

Дніпропетровськ

2014 рік

1. Проблеми неповнолітніх в юридичній психології

Як показує вивчення правопорушень неповнолітніх, підліток найчастіше може скоїти злочин під безпосереднім впливом однолітків або дорослих осіб, підкоряючись тиску натовпу. У більшості таких підлітків в структурі особистості домінують негативні якості: лінь, безвілля, безвідповідальність, конформізм, агресивність і т. п. Найважливішою умовою формування особистості важкого підлітка в більшості випадків є негативні сімейні умови, алкоголізм батьків або родичів, їх аморальну поведінку і т. д. Однак нерідкі випадки, коли викривлену моральну атмосферу навколо неповнолітнього створюють люблячі його й бажаючі йому всякого добра, але не володіють достатньою педагогічною культурою батьки.

Для важковиховуваних підлітків, як правило, характерно негативне ставлення до навчання, яке в кінцевому рахунку протиставляє їх колективу класу, школи, училища і т. п. У переважній більшості випадків до числа підлітків-правопорушників потрапляють ті, які не знайшли себе в шкільному колективі у зв'язку з негативними відносинами з ними.

Антисоціальна поведінка неповнолітнього, таким чином взаємообумовлена впливом факторів у першу чергу зовнішнього соціального середовища (особливо мікросередовища), а також індивідуальними особливостями особистості підлітка, які обумовлюють його індивідуальне реагування на різні життєві невдачі.

Підлітковий вік (11-15 років) є перехідним головним чином в біологічному сенсі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають в основному зрілості й інші біологічні системи організму. У плані соціальному підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Як правило, всі підлітки цього віку - школярі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік вкрай суперечливий. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка.

Юнацький вік (14-18 років) являє собою як би «третій світ», існуючий між дитинством і дорослістю. У біологічному плані цей етап - період повного фізичного дозрівання. Юність - це завершальний етап первинної соціалізації. Проміжність суспільного становища і статусу юнацтва визначає і особливості його психіки. Перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення, яка означає зовсім не автономію від дорослих, а чітку орієнтування й визначення свою місця в дорослому світі.

Процесі засвоєння моральних і правових норм поведінки закінчується в підлітковому віці до 14-16 років. Ця обставина враховується законодавцем, який встановив часткову кримінальну відповідальність з 14 років і повну кримінальну відповідальність за всі злочини, передбачені кримінальними законами, - з 16 років.

Особистість важкого підлітка, як правило, характеризується низьким рівнем соціалізації і відображає прогалини і недоліки в трьох основних сферах її: в сім'ї, в школі (професійно-технічному училищі) і на виробництві. З іншого боку, на особистість важкого підлітка зайве великий вплив робить особлива сфера - вулиця, двір, вуличні групи, схильні до скоєння правопорушень.

Під важковиховуваємістю насамперед розуміють негативізм і опір педагогічним впливам, яке може бути обумовлене найрізноманітнішими причинами, що виходять за рамки педагогічної та соціальної занедбаності.

Конфліктність у відносинах з дорослими, батьками та вчителями дуже часто проявляється в підлітковому віці і пояснюється не тільки органічними змінами, а й тим, що змінюється вся система відносин підлітка і з дорослими, і з однолітками. Прагнучи позбутися, відійти від оцінки та впливу дорослих, підліток стає досить критичним по відношенню до батьків і вчителям, починає загострено відчувати і помічати їх недоліки, брати під сумнів поради і думки, висловлювання старших. Кризовість підліткового віку з більш або менш вираженою тенденцією до криміналізації проявляється і в тому, що у підлітка суттєво перебудовуються стосунки з однолітками. Для нього в цей період характерна підвищена потреба спілкування з однолітками, прагнення до самоствердження у середовищі, чуйне реагування на думку однолітків.

Слід зазначити, що в підлітковому віці закладаються самосвідомість, самооцінка, основа і фундамент особистості, які відіграють вирішальну роль в процесі особистісного самовизначення і саморегулювання. Формування самооцінки, самосвідомості відбувається насамперед у спілкуванні в процесі активної взаємодії із собі подібними. Потреба спілкування та самоствердження підлітка має бути реалізована в сприятливих умовах, на основі соціально-значущої корисної діяльності. Якщо цього з якихось причин немає і самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах, вуличних компаніях у формі асоціальних проявів (випивка, вживання наркотиків, хуліганство і т. п.), воно може стати небезпечним криминализирующим фактором.

Соціальну адаптацію дітей і підлітків можуть ускладнювати різні нервово-психічні захворювання та відхилення. Тому в даному випадку недостатньо заходів педагогічної корекції, необхідні втручання і допомога психіатрів, невропатологів, психотерапевтів, поряд із заходами виховного характеру здійснюють медичну корекцію, а також проводять спеціальні консультації для педагогів і батьків.

Як правило, на практиці неврахування біологічного фактора призводить до марності виховних заходів щодо психічно неповноцінних, що скоїли злочини, оскільки шаблонними методами виховного впливу намагаються виправити того, хто насамперед потребує медичного втручання і чия поведінка в значній мірі детерміновано аномалією психіки. Проте втручання лікаря далеко не завжди здатне привести до бажаних результатів, оскільки воно не може усунути всіх причин, що викликають нервово-психічні розлади. Перше місце займають таки причини соціального характеру, різні психотравмуючі ситуації, що переживає важкий підліток в сім'ї та школі, а також спадкова алкогольна обтяженість, веде до патологічному відставання в інтелектуальному і психофізіологічному розвитку дітей.

Поряд з відхиленнями нервово-психічного характеру особливу проблему представляє соціальна адаптація розумово відсталих дітей, имбецилов і дебілів. Дослідження показують, що у олігофренів відсутня фатальна схильність до злочинів. Проте ж розумова неповноцінність дітей, безумовно, ускладнює їх соціальну адаптацію, при особливих несприятливих умовах в силу своєї підвищеної сугестивності вони можуть легко потрапляти під вплив більш дорослих, досвідчених злочинців і бути сліпим знаряддям у їхніх руках. Ці обставини не можна не враховувати в діяльності органів профілактики і спеціальних навчально-виховних установ, що займаються проблемами соціальної адаптації олігофренів.

Найважливішою умовою формування особистості важкого підлітка в більшості випадків є негативні сімейні умови. Скандали батьків, фізичні покарання підлітків, природно призводять до руйнування гальмівних процесів, до виховання запальності, підвищеної збудливості, нестриманості. Тепличні умови, створювані дітям у деяких сім'ях, усунення їх від будь-якої активної діяльності призводять до інфантильності і нездатності подолати життєві труднощі в критичній ситуації, які часом бувають досить банальні: не пройшов до вузу за конкурсом та інші.

Конфліктні ситуації, в яких виявляється підліток, його нелагідність дуже часто є наслідком його неправильної самооцінки. Перешкодою для нормального розвитку особистості підлітків із завищеною самооцінкою є їх знижена критичність до себе. Як вважають деякі дослідники, діти із заниженою самооцінкою не можуть нормально розвиватися через підвищену самокритичності.

Для неповнолітніх правопорушників характерне вчинення злочинів у групі, так як багато злочинів технічно нездійсненні для одиночного підлітка; крім того, деякі підлітки, беручи участь в діях групи, сміливішають і навіть нахабніють, оскільки це схвалюється груповим авторитетом.

Кримінальну спрямованість групи характеризують такі кількісні та якісні характеристики: участь у групі раніше судимих, які не працюють і не навчаються, зловживають алкоголем чи наркотиками, займаються азартними іграми, а також наявність в групі усвідомленого лідера, авторитарний стиль управління групою, переважно кримінальна спрямованість групи, формування субкультури групи (жаргон, спеціальні клятви, особливий ритуал поведінки і т. д.). Надалі при систематичної злочинної діяльності групи відбувається розподіл ролей і функцій при скоєнні злочинів.

В центрі уваги внутрішньої картини злочину підлітка знаходиться його особистість, у процесі вивчення якої необхідно виділення психологічних детермінант антигромадської поведінки на різних етапах його формування.

При аналізі злочинної поведінки неповнолітніх виділено чотири типи порушників, для яких суспільно небезпечне діяння є:

а) випадковим, суперечить загальній спрямованості особистості;

б) можливим з урахуванням загальної нестійкості особистісної спрямованості але ситуативним з точки зору приводу і ситуації;

в) результатом загальної негативної орієнтації особистості, зумовлює вибір середовища, проведення часу і безпосереднього варіанту дій при наявності підбурювання, прикладу злочинної поведінки і т. п.;

г) результатом злочинної установки особистості, що включає активний пошук, організацію приводу і ситуації для злочинних діянь, відповідно щодо стійкої системи антисоціальних оцінок і відносин.

У результаті взаємодії несприятливих зовнішніх умов з певними пробілами або спотвореннями в психіці підлітка виникає важковиховуваність. Несприятливими умовами можуть бути аморальна поведінка батьків, криза в сімейних відносинах, помилки в шкільному та сімейному вихованні.

2. Психологічні особливості слідства у справах неповнолітніх

Практика показує, що знання психологічних особливостей підлітків сприяє правильному вирішенню завдань розслідування злочинів і перевиховання неповнолітніх злочинців. Працівники правоохоронних органів, використовуючи ці знання, забезпечують правильну діагностику особистості неповнолітнього, індивідуальний підхід до нього, вибір та застосування найбільш відповідних ситуації тактичних прийомів і т. д.

Вивчення особистості неповнолітнього правопорушника на попередньому слідстві, як правило, проводиться за схемою:

1) спадково-біологічні фактори: нахил до нервовим чи психічним захворювань одного з батьків, патологічна вагітність, ненормальні пологи, негативний вплив алкоголізму, вживання наркотиків та ін;

2) найближче соціальне оточення підлітка: сім'я, соціально-економічний статус батьків, стосунки в сім'ї, ціннісні орієнтації батьків, братів, сестер, особливості виховання підлітків, школа, ставлення до навчання, відносини з вчителями, положення підлітка в класі, ціннісні орієнтації однокласників, друзі, їх соціальне становище, статус підлітка в групі друзів;

3) особистісні характеристики підлітка: особливості характеру і темпераменту, ціннісно-мотиваційний блок, ціннісні орієнтації підлітка, рівень домагань , самооцінка і можливі конфлікти в сфері самооцінки, ставлення до професії: свідомість вибору, місце професії в системі цінностей підлітка, плани на майбутнє;

4) правосвідомість підлітка .

Для пізнання умов життя і виховання неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого необхідно також вивчати й інші сфери - сім'ю, місце роботи та навчання. Необхідно з'ясувати умови життя неповнолітнього до і після скоєння злочину, склад сім'ї, з'ясувати, чи цікавилися батьки або інші дорослі члени сім'ї навчанням, дозвіллям, колом знайомих, друзів, серед яких неповнолітній проводив вільний час, чи помічали негативну поведінку неповнолітнього і як реагували на це , які застосовувалися міри покарання щодо нього порушення вимог моралі, наприклад у випадках розпивання спиртних напоїв, бійок і т. д. Важливо встановити, відвідував цей підліток заняття під час скоєння злочину, чим він захоплювався, навчаючись у школі, яким було його ставлення до громадської роботи, як він вчився, з ким дружив, яким є цей підліток в спілкуванні з іншими школярами (агресивний, дратівливий, напористий, б'є молодших і т. д.); товариський, замкнутий, правдивий, жадібний або щедрий, вважається з думкою колективу, в якому він навчається, його безпосереднє відношення до батьків і вчителям. Важливо встановити і знати, як він сприймав міри покарання за скоєні провини і яке його ставлення до прийнятих заходів і т. д.

Якщо підліток вже працює, то треба з'ясувати, з якого часу і яку роботу він виконує, чи працював він раніше, скільки класів закінчив, як він ставився до роботи, розмір заробітної плати, його житлові умови, а також коло друзів на роботі, чи цікавився мистецтвом, спортом, книгами, технікою; чи були випадки порушення трудової дисципліни, чи брав будь-яку участь у суспільному житті, якщо порушував дисципліну, то як він ставився до застосовуваних заходам покарань, тощо

Слід пам'ятати, що в підлітковому віці відзначаються зниження порога збудливості центральної нервової системи , ослаблення в ній процесів гальмування і переважання процесів збудження, неадекватність і дезінтегрованість реакцій підлітка на вплив зовнішніх подразників, підвищений інтерес до подій життя, прагнення до участі в них, різна самооцінка своїх сил і можливостей. Все це має місце на тлі підвищеної емоційності. Природно, що без участі психолога слідчий і суд не в змозі визначити, наскільки позначилися ті чи інші вікові особливості на має кримінально-правове значення діяльності неповнолітнього.

При цьому важлива психологічна експертиза у справах неповнолітніх, коли у слідчого виникає сумнів у розумовому розвитку неповнолітнього, у ступені розвитку його інтелекту і т.п. Психолог при аналізі причин антигромадської орієнтації особистості підлітка досліджує особливості формування його правосвідомості, реальних життєвих цінностей, морально-нормативних установок і порівнює їх з виділеними індивідуально-типологічними і характерологічними особливостями. Безумовно, що при специфіці прийняття рішень, яка в переважній своїй більшості враховано в кримінально-процесуальному законодавстві, вивчаються індивідуальні властивості особистості неповнолітнього підлітка. Тому слідчий повинен добре знати психологічні особливості особистості неповнолітніх і враховувати їх при виборі тактичних прийомів проведення з ними тієї чи іншої слідчої дії.

При допиті неповнолітніх поруч із загальними закономірностями, характерними для цієї слідчої дії, слід враховувати ряд особливостей, пов'язаних з віком неповнолітніх. Зокрема, допити маленьких дітей у ряді випадків доцільно замінити бесідою або опитуванням малолітнього з метою швидкого отримання інформації про особу злочинця і т. п. Слід враховувати, що діти при сприйнятті дійсності погано розбираються в причинних зв'язках, складна подія сприймають не цілком, а фрагментарно . Проте у дітей замість життєвого досвіду є уяву, допомагає їм добре сприймати предмети і події, близькі їхнім інтересам.

У більшості дітей від 11 до 15 років відзначаються широкі пізнавальні процеси, зростання самосвідомості, прагнення спілкуватися з людьми, прояв почуття обов'язку і відповідальності. Ці якості в цілому сприяють запечатлеванию і відтворення інформації. У неповнолітніх у віці від 15 до 18 років в цілому діють психічні закономірності, характерні вже для дорослої людини, однак в окремих юнаків і дівчат цього віку відзначаються неправильні моральні оцінки поряд з підвищеним прагненням до незалежності.

Практика показує, що кожному допиту неповнолітнього повинна передувати ретельна підготовка. Тут важливо з'ясувати, які люди оточують неповнолітнього, в яких умовах він живе, з ким дружить, як він працює або навчається. Важливо визначити рівень його розвитку, здібності, коло його інтересів, а також особливості характеру.

Виділяють 5 етапів допиту неповнолітнього:

Зокрема, на первинному етапі допиту слідчий в усній формі одержує від неповнолітнього допитуваного його анкетні дані. Тут головне завдання слідчого - правильно діагностувати особистість допитуваного. Вступ в психологічний контакт між допитуваним і допитує - сутність другого етапу допиту. На цій стадії темою бесіди є звичайні для суті справи питання, вони, як правило, стосуються біографії допитуваного, його навчання, дозвілля, захоплень і т. д. При цьому обидва співрозмовники остаточно виробляють щодо один одного загальну лінію поведінки, а також визначаються такі загальні параметри бесіди, як її темп, ритм, основні стану співрозмовників, пози, міміка і в окремих випадках основна аргументація. У головній частині допиту слідчому необхідно одержати від допитуваного основну інформацію по справі, і це, як правило, вдається при добре організованому допиті. Потім слідчий зіставляє отриману на допиті з уже наявною у нього в справі інформацією і намагається усунути протиріччя, неясність, неточності і т. д. І вже на заключному етапі допиту слідчий різними способами заносить до протоколу отриману в результаті допиту інформації і представляє цю інформацію вже в письмовому вигляді допитуваному, який, підтвердивши правильність записаного в протокол, його підписує. На цій стадії важливо зберегти лексичні особливості мови неповнолітнього.

Підготовлений зі знанням всіх матеріалів справи проведений з урахуванням всіх особистісних особливостей допит, безсумнівно, переконує допитуваного не тільки в безперспективності заперечування, а й наочно показує справжню ціну його злочинної поведінки, неминучість викриття і наступного покарання з усіма наслідками як для самого винного, так і для його близьких.

Слідчий у процесі підготовки до допиту має лише планувати послідовність і формулювання питань, а й прогнозувати можливі варіанти відповідей і залежно від цього, грунтуючись на наявній у нього інформації та аналізі всіх обставин, заздалегідь підготувати необхідні матеріали справи. Залежно від матеріалів справи слідчий повинен визначити лінію відносин із допитуваним. На допиті слідчий має обрати таку тактику спілкування з допитуваним, щоб той переконався в об'єктивності та неупередженості слідчого. Здобута на допиті інформація про особистісні особливості неповнолітнього (жорстокість, агресивність, доброта, правдивість, брехливість і т. д.), безсумнівно, допоможе слідчому вибрати правильну тактику допиту. Вивчаючи особистість неповнолітнього, слідчий повинен встановити в першу чергу його позитивні якості, час, коли його поведінка стала мінятися в гіршу сторону, з'ясувати, які причини сприяли цим змінам. Всі зібрані дані дозволять слідчому створити правильне уявлення про позитивних і негативних якостях особистості неповнолітнього, про умови життя, навчання, роботи і т, д. Це необхідно слідчому не тільки для отримання правдивих показань, але в першу чергу для належного впливу на неповнолітнього в плані критичного осмислювання як злочину, так і негативної поведінки в цілому.

Найбільшу суспільну небезпеку у справах неповнолітніх представляють групові і багатоепізодні злочину. Слідчому при розслідуванні даних злочинів важливо виділити організатора - «ватажка» злочинного угруповання. Ми повинні знати, що неповнолітні з різних причин намагаються приховати дійсних організаторів таких угруповань і нерідко їх провину беруть на себе.

Відомо, що організаторами злочинних груп неповнолітніх, як правило, виступають раніше засуджені дорослі або близькі до повноліття юнаки, які вже притягувалися до кримінальної та адміністративної відповідальності, будучи досвідченіша, і фізично сильніші за інших. Бравуючи своїм «кримінальним минулим», перевагою у фізичній силі, "ватажки" підкоряють інших неповнолітніх членів групи своїй волі, нерідко тероризують їх. Тому слідчому необхідно добути не тільки докази, що викривають лідера в скоєнні злочину, а й факти, що показують справжнє обличчя ватажка, руйнують ореол героя. Готуючись до допиту такого лідера, слідчий повинен, безумовно, продумати послідовність і формулювання питань, порядок пред'явлення викривальних речових доказів, документів, свідчень свідків.

Від вибору місця і обстановки в чому залежить успішність проведеного допиту. З допитуваним неприпустимо панібратське поведінку, необхідно дати зрозуміти неповнолітньому, що він потрапив в дуже серйозну життєву ситуацію і що від його правдивості і чесності залежить його майбутнє. Обстановка допиту не повинна бути і залякувальною: між допитуваним і слідчим повинні бути серйозні, що підкреслюють важливість відбувається відносини.

Розпитуючи неповнолітнього про умови життя сім'ї, про навчання в школі, ПТУ, про роботу, про ставлення членів сім'ї та друзів до нього і т. д., слідчому потрібно вести допит тактовно, пам'ятаючи, що неповнолітні , особливо з неблагополучних сімей, соромляться поведінки в сім'ї близьких і не завжди у зв'язку з цим дають правдиві свідчення. Порушення цієї вимоги може призвести до втрати психологічного контакту, а відповідно і до утруднення при допиті. У разі визнання провини неповнолітнім повинні з'ясовуватися обставини, об'єктивно свідчать про скоєному допитуваним злочині. Визначаючи в груповому злочині роль кожного із співучасників, слід подбати про докази, які могли б об'єктивно висвітлити поведінку всіх членів групи. Важливо знати долю добутих злочинним шляхом предметів і знарядь злочину, якщо вони застосовувалися, а також розповідав чи комусь про все це допитуваний.

Проведення очної ставки з участю неповнолітнього без обліку вікових особливостей його особистості може негативно позначитися на результатах. У зв'язку з цим слідчому необхідно вивчити індивідуальні особливості неповнолітнього, його розумовий розвиток, вольові якості, правдивість, ставлення до скоєного злочину, до співучасникам, потерпілим, свідкам. Знання цих якостей дає можливість передбачити поведінку неповнолітнього на очній ставці і допоможе слідчому у виборі тактики її проведення.

психологічний підліток агресія конфліктний

Список використаних джерел

1. Бочкарьова Г.Г. Залежність злочинної поведінки неповнолітніх правопорушників від їх податливості груповому впливу. "Питання судової психології". М., 1971, с. 58-59.

2. Васильєв В.Л. Юридична психологія. М., 1991, с. 321.

3. Виготський Л.С. Розвиток вищих психічних функцій. С. 196.

4. Дубінін Н.П., Карпець І.І., Кудрявцев В.Н. Генетика. Поведінка. Відповідальність. М., 1980.

5. Ємельянов В.П. Злочинність неповнолітніх з психічними аномаліями. Саратов, 1980, с. 52.

6. Кон І.С. Психологія старшокласника. М., 1980.

7. Липкина А.І. Самооцінка школяра. М., 1976, с. 29.

Размещено на Allbest.ru