Біхевіоризм і експериментальна психологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: "Експериментальна психологія"

на тему: "Біхевіоризм і експериментальна психологія "

Київ 2015 рік

Зміст

1. Вступ

2. Біхевіоризм, як напрямок в психології

3. Схема "стимул - реакція"

4. Методи поведінкової терапії

Висновок

Використана література

1. Вступ

Біхевіоризм - напрям в психології ХХ століття, що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поведінки, понятого як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.

Деякі питання, які піднімаються в психології, звучать таким чином: чи можлива взагалі така наука? Чи здатна вона представляти всі аспекти поведінки людей? Які методи вона може використовувати? Чи є її закони такими ж суворими, як закони фізики або біології? Виходить вона за межі чистого управління поведінкою, і якщо так, то яку роль вона відіграє в людському суспільстві?

На деякі з цих питань одного разу будуть дані відповіді завдяки успішним або безуспішним результатами наукових або технічних досліджень. Але ці питання ставлять проблеми, на які вже сьогодні вкрай необхідно дати хоча б попередню відповідь.

Основний метод класичного біхевіоризму - спостереження і експериментальне вивчення реакцій організму у відповідь на дії навколишнього середовища з метою виявлення доступних для розуміння математичних описів. У психології поведінки можуть бути використані ті ж загальні методи, якими користуються в природничих науках. І оскільки при об'єктивному вивченні людини не спостерігається нічого такого, що можна було б назвати свідомістю, відчуттям, уявою, волею, значить, ці терміни не вказують на справжні феномени психології. Отже, всі ці терміни можуть бути виключені з опису діяльності людини. Цими термінами стара психологія продовжувала користуватися тому, що виросла з філософії, а філософія, у свою чергу, з релігії. Цими термінами користувалися тому, що вся психологія до часу виникнення біхевіоризму була вітаїстичною. Свідомість та її підрозділи є не більш як термінами, що дають психології можливість зберегти - в замаскованій, правда, формі - старе релігійне поняття «душі».

2. Біхевіоризм, як напрямок в психології

Біхевіоризм - це напрямок в психології, який виник на початку XX ст., поставивши своєю метою створити "науку про людську поведінку". Прихильники цього напрямку стверджували, що єдиним предметом дослідження в науковій психології повинна бути поведінка, за якою можна спостерігати, яку можна вимірювати. Свою теорію поведінки вони створювали індуктивним способом, а саме: спочатку збирали окремі "факти" того, що і як роблять люди. Ці дослідники ретельно визначали і контролювали стимули, які було пред'явлено в експерименті, а потім спостерігали і записували поведінкові реакції на ці стимули. Отже, вони не створювали своєї теорії зарання, а цілеспрямовано конструювали її крок за кроком, проводячи спочатку прості експерименти, а потім розробляючи все більш складні. Оскільки цих дослідників цікавили зовнішні доступні для спостереження і вимірювання форми поведінки, їх назвали біхевіористами (від англ. "behaviour" - "поведінка").

З точки зору біхевіоризму справжнім предметом психології є поведінка людини від народження і до смерті. Явища поведінки що спостерігаються так само, як і об'єкти інших природних наук. У психології поведінки можуть бути використані ті ж загальні методи, якими користуються в природничих науках. І оскільки при об'єктивному вивченні людини не спостерігається нічого такого, що можна було б назвати свідомістю, відчуттям, відчуттям, уявою, волею, значить, ці терміни не вказують на справжні феномени психології. Отже, всі ці терміни можуть бути виключені з опису діяльності людини. Цими термінами стара психологія продовжувала користуватися тому, що виросла з філософії, а філософія, у свою чергу, з релігії. Цими термінами користувалися тому, що вся психологія до часу виникнення біхевіоризму була вітаїстичною. Свідомість та її підрозділи є тому не більш як термінами, що дають психології можливість зберегти - в замаскованій, правда, формі - старе релігійне поняття «душі».

Біхевіоризм веде своє походження, головним чином, від робіт І.П. Павлова (1849-1936) з умовних рефлексів, а також від досліджень Джона Б. Уотсона (1878-1958) з научіння. Методологічною основою цих теорій є концепція tabula rasa Джона Локка (1639-1704), згідно з якою у людей немає ніяких вроджених ідей, а їх психіка формується під впливом зовнішнього середовища. Біхевіористи виходять з того, що людина народжується лише як реактивна істота, яка просто реагує на зовнішній вплив. Кожний індивід формується завдяки процесу утвердження зав'язків між стимулами і своїми реакціями на них або між варіантами поведінки і їх наслідками. Отже, процес научіння проходить автоматично. Біхевіористи не займаються аналізом того, що відбувається між стимулом і реакцією. З їх точки зору, психіка і особливо її внутрішня робота, практично не може бути доступною для спостереження і описування з позицій зовнішнього спостерігача. Будучи послідовними, біхевіористи не визнають ні безсвідомих, ні генетичних детермінант поведінки.

Біхевіористську модель людини деякі вчені вважають механістичною, яка порівнює людей з машинами, що приводяться в дію вхідним сигналом (стимулом) і у відповідь на нього виробляють вихідний сигнал (реакцію). Біхевіористську модель людини називають також детерміністською, бо згідно з цією моделлю, все, що є в поведінці людини (цінності, установки, емоційні реакції) визначається впливом зовнішнього середовища в минулому або в сучасному. А тому такі поняття, як провина, повага і достоїнство, на думку біхевіористів, не потрібні при описі поведінки людини.

Біхевіористів особливо цікавило визначення і опис процесів научіння. Базисну форму научіння прийнято називати зумовлюванням. Існує декілька класичних експериментів, які демонструють різні типи зумовлювання. Найбільш відомими прикладами класичного зумовлювання є експерименти І.П. Павлова. Класичне зумовлювання (вироблення умовних рефлексів) - це тип научіння, в якому нейтральний подразник, наприклад, дзвоник, починає викликати реакцію (виділення слини) після того, як він багатократно сполучається з безумовним подразником (наприклад, на харчі).

Експерименти появи умовних рефлексів у людей, які було проведено на 20 триденних малюках (отримання реакції смоктання на звуковий сигнал), показали, що научіння відбувається з самих перших днів життя людини. Це дослідження показало також, що за допомогою метода вироблення умовних рефлексів дослідники можуть вивчати здатність малюків обробляти сенсорну інформацію задовго до того, як вони оволодіють мовою. Це дослідження підтвердило, що біхевіористський підхід може допомогти у розумінні научіння як механізму соціалізації особистості.

Були проведені також експерименти, які показали, що емоційні реакції, такі як страх, теж можуть виникати умовно-рефлекторним шляхом, особливо в дитинстві. Американські психологи Джон Уотсон і Розалія Рейнор провели класичний експеримент з зумовленням страху у 11-місячної дитини, який потім отримав назву "маленький Альберт". В цьому експерименті вони виявили таке явище як генералізація подразника, що означає розповсюдження реакції з одного специфічного подразника на інші схожі. Легко побачити, як генералізація подразника відбувається у повсякденному житті дітей. У малюків можуть викликати страх білі халати, запах ліків, бо вони асоціюються з болючими уколами.

Позитивні емоційні реакції можуть виникати таким же чином, як і негативні, тобто умовно-рефлекторне. Якщо людина починає пов'язувати раніше нейтральний подразник з неприємним емоційним станом, то змінити цю умовну реакцію можна контрзумовлюванням. Контрзумовлювання - це методика усунення раніше негативної умовної реакції шляхом заміщення її новою умовною реакцією в тій самій стимульованій ситуації.

Нова позитивна асоціація незабаром приведе до зміни негативної умовної реакції на протилежну їй позитивну. На основі дії принципу класичного зумовлення в психотерапії було створено методики лікування різних фобій. Однією з них є систематична десенсибілізація, яку було використано у вигляді навчання релаксації для лікування таких фобій, як страх літати в літаку, страх перед начальством, несприйняття лікарень, коли в якості умовних подразників виступають такі фактори як висота, формений одяг, лікарняні запахи і начальник. Ці приклади є ілюстрацією класичного зумовлення. Однак цю методику вироблення умовних рефлексів не можна застосовувати для засвоєння більш складних форм поведінки, таких, як керування автомобілем, гра у футбол або декламація віршів.

Пояснення більш складним формам поведінки було дано видатним американським психологом Берресом Ф. Скіннером його теорією оперантного научіння.

Відмінність теорії Скіннера, якого інколи називають необіхевіористом, від теорії Уотсона (радикальний біхевіоризм) полягає в наступному. В той час як у концепції Уотсона у поясненні поведінки людини основна увага зосереджена на фізіології і рефлексивних діях, підхід Скіннера значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають у навколишнім середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення з навколишнього середовища. Дослідження Скіннера стали фундаментом теорії научіння Згідно концепції Скіннера, вивчення особистості включає в себе знаходження своєрідного характеру взаємовідносин між поведінкою організму результатами, які підкріплюють її. У відповідності з цією точкою зору, індивідуальні відмінності між людьми слід розуміти в термінах інтеракцій "поведінка - оточення" в часі. Біхевіоризм.

Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. У розгляданні скіннеровської концепції формування особистості слід виділити два різновиди поведінки:

- респондентну поведінку, як відповідь на знайомий стимул;

- оперантну поведінку, яка визначається і контролюється результатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка - це реакція, яка викликається стимулом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розширення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідносини між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) є довільним і спонтанним і відбувається завжди. Така реснондентна поведінка пов'язана з рефлексами, які включають автономну нервову систему.

Одним з ефективних способів модифікації поведінки є використання жетонної системи. Наприклад, в колонії для підлітків - правопорушників такі нагороди як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журнали та ін. купляються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетоні: стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь застосовує принципи оперантного зумовлювання, а саме, винагороджує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.

3. Схема "стимул - реакція"

біхевіоризм психологічний скіннер особистість

Біхевіоризм в цілому розвивався шляхом все більшого вторгнення в схему «стимул - реакція» (С - Р) різних проміжних змінних. Спостереження за поведінкою можуть бути представлені у формі стимулів (С) і реакцій (Р). Проста схема «С - Р» цілком придатна в даному випадку. Завдання психології поведінки є дозволеною в тому випадку, якщо відомі стимул і реакція. Можна замінити стимул на дотик до рогової оболонки ока, а реакцію - на моргання - і завдання біхевіоризму вирішена, якщо ці дані є результатом ретельно перевірених дослідів. Завдання фізіології при вивченні того ж явища зводиться до визначення відповідних нервових зв'язків, їх спрямування і числа, тривалості і розповсюдження нервових імпульсів і т. д. Цю область біхевіоризм не зачіпає, як не зачіпає він і проблему фізико-хімічну - визначення фізичної та хімічної природи нервових імпульсів. Таким чином, у кожній людській реакції є біхевіористська, нейрофізіологічна та фізико-хімічна проблеми. Коли явища поведінки точно сформульовано в термінах стимулів і реакцій, біхевіоризм отримує можливість передбачати ці явища і керувати (опанувати) ними - два істотні моменти, яких вимагає будь-яка наука.

Проте не так легко піддається вирішенню співвідношення «С - Р» в «соціальній» поведінці. Припустимо, що в суспільстві існує у формі закону стимул «заборона» (З). Тоді яка буде відповідь «Р»? Будуть потрібні роки для того, щоб визначити «Р» вичерпним чином. Багато з цих проблем повинні ще довго чекати дозволу внаслідок повільного розвитку науки в цілому. Незважаючи, однак, на всю складність відносини «стимул-реакція», бихевиористи ні на одну хвилину не можуть допустити, щоб яка-небудь з людських реакцій не могла бути описана в цих термінах.

«Основне завдання біхевіоризму полягає в накопиченні спостережень над поведінкою людини з таким розрахунком, щоб у кожному даному випадку при даному стимулі (або краще сказати - ситуації) біхевіорист міг сказати наперед, яка буде реакція або - якщо дана реакція - якою ситуацією дана реакція викликана. Цілком очевидно, що при такому широкому завданні біхевіоризм ще далекий від мети. Правда, ця задача дуже важка, але не нерозв'язна, хоча іншим вона здавалася абсурдною. Між тим людське суспільство ґрунтується на загальній впевненості, що дії людини можуть бути передбачені заздалегідь і що можуть бути створені такі ситуації, які призведуть до певних типів поведінки (типам реакцій, які суспільство приписує індивідам, що входять до його складу). Церкви, школи, шлюб - всі взагалі історично виникли інститути не могли б існувати, якщо б не можна було передбачати (у найбільш загальному розумінні цього слова) поведінку людини. Суспільство не могло б існувати, якщо б воно не в змозі було створювати такі ситуації, які впливали б на окремих індивідів і направляли б їх вчинки по строго певних шляхах.

Найбільше в цьому набули успіху соціальні біхевіористи (А. Бандура). Працюючи в основному з людьми, а не з тваринами, часто в умовах реального життя, а не тільки в стерильній обстановці лабораторного експерименту, вони не могли не виявити однобічності у формулі «С - Р». Встановивши істинну, що людина - це не тільки продукт зовнішніх обставин, але й активний їх творець, вони змінили парадигму одностороннього впливу середовища на індивіда, на їх взаємодію. До цього висновку соціальних біхевіористів спонукали факти, які свідчили про провідну роль у поведінці людини таких факторів, як оцінка можливих наслідків своїх дій, самооцінка, оцінка іншими, когнітивні процеси, тобто все те, що відкидалось класичним, радикальним біхевіоризмом. Саме тому соціальні біхевіористи виявились більш підготовленими до того, щоб виконати роль "прикладного гуманізму". На сьогодні вони лідирують в бурхливо прогресуючій галузі методів самоконтролю, саморегуляції і самопрограмування. Соціальні біхевіористи, за словами А. Бандури, ставлять задачі зробити людину вільною, інженером своєї долі, вченим для себе, вміти протистояти тиску зовнішніх обставин.

Підводячи підсумки розвитку біхевіористських теорій за останні два десятиріччя, П. Шихирев зауважує, що об'єкт дослідження, нав'язуючи соціальній психології свою логіку, позбавляє біхевіоризм підґрунтя, ставлячи перед вибором: або внести в модель поведінки корективу (пізнавальні процеси), або поступитись місцем для іншої концепції, яка б у поясненні поведінки спиралась на когнітивні процеси. Варіант такої концепції було запропоновано так званою когнітивною орієнтацією, яка виникла саме як антитеза необіхевіоризму.

4. Методи поведінкової терапії

Метод систематичної десенсибілізації. Завдання даного методу полягає в тому, щоб десенсибілізувати небезпечний об'єкт (знецінити). Наприклад: дитина панічно боїться собак. Отже, собака є тим об'єктом, якого боїться дитина. Десенсибілізація даного об'єкта полягає в тому, щоб дитина стала не чутливою до нього, тобто щоб у неї перестала виникати реакція страху на собаку.

Біхевіористи використовують техніку “ієрархія психотравмуючих стимулів”. Перед клієнтом ставиться завдання побудувати ієрархію психотравмуючих стимулів. Відстань між ними має бути невеликою.

Загальна кількість 15-20 об'єктів. Наприклад: перелік собак різних видів. Важливо правильно організувати стимули. Спочатку пропонуються стимули з низьким стресогенним навантаженням, але згодом стресогенність стимулів повинна зростати. Наприклад: від малюнка з маленькою симпатичною собачкою аж до малюнка з великою, чорною злою.

Для біхевіристів важливим є те, щоб людина почала відчувати радість. Тоді вона не буде відчувати страх, буде закритою від нього. І також, якщо людина розслаблена, то не піддається реакції страху. Отже, якщо людину “занурити” у стан релаксації чи радості, на стресогенні стимули в людини не буде.

Наприклад, дитина боїться відповідати на уроці чи екзамені.

Тут можна вибудувати ієрархію вчителів (від найменш суворого до найбільш суворого). Для того, щоб допомогти дитині впоратися із психотравмуючою ситуацією здачі екзамену, психолог пропонує їй таке завдання: “Згадайте свій найбільший страх і привласніть йому 100 балів, а стану абсолютного спокою - 0 балів. Визначте де ви зараз знаходитесь”. Ця школа дає можливість:

1) оцінити тривогу клієнта у певний проміжок часу;

2) визначити межі ієрархії страхів.

У роботі з дітьми застосовують “ігрову десенсибілізацію”.

Наприклад, якщо дитина боїться темряви, то їй пропонують пограти в піжмурки з друзями. Перший крок - грають у світлій кімнаті до тих пір, поки дитина не відчує радості від гри. Другий крок - освітлення зменшують аж до повного вимкнення.

Існує також малюнкова десенсибілізація страхів.

Клієнта просять намалювати психотравмуючий об'єкт. Десенсибілізація полягає у зменшенні розмірів об'єктів, які викликають страх. Робота завершується тоді, коли клієнт поряд із психотравмуючим стимулом малює себе. Психолог допомагає клієнту змінити об'єкт страху на позитивний, привабливий. Наприклад, велика чорна собака стає білою і пухнастою. Тим самим зменшується об'єкт і сприймається адекватно.

Техніка “поводі” (повені) полягає у тому, щоб клієнт разом із психологом знаходиться у психотравмуючій ситуації. Клієнт занурюється у ситуацію страху і знаходиться там до тих пір, поки страх не почне зменшуватися. Дана процедура триває приблизно від 10 хвилин до 1,5 год. Число сеансів - від 3 до 10. проте Вольте вважає, що десенсибілізація є більш ефективною і менш стресовою, ніж метод поводі.

Техніка аверзії полягає у тому, щоб карати за не адаптивну реакцію чи поведінку (наприклад, лікуючи енурез). Дитині накладають електроди спеціального апарату так, щоб при сечоспусканні замикається ланцюг і дитина отримує легкий електричний розряд. Ефективність застосування 70%.

Техніка покарання.

Застосовують процедуру “Тайм-аут”. Тобто, виведення клієнта із ситуації, в якій вона може отримати підкріплення. Наприклад, дитина починає пустувати в дитячому садку. Дитину виводять з кімнати на 2-3 хвилини.

Також використовують техніку формування комунікативних навичок. Вона вважається найбільш ефективною. Проводиться у груповій формі у вигляді тренінгу.

Висновок

Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині це організована і відносно стійка система навиків. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (С - Р) була провідною в біхевіоризмі: звґязок між «С - Р» посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані інстинкти, соціалізовані емоції + здатність до пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Вони становлять основу стабільної поведінки. Навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації зумовлює формування нових навичок.

Людину розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

Для біхевіористів передбачення і контроль поведінки залежать від точного визначення зовнішніх умов, які підтримують поведінку.

Біхевіоризм, як і попередні напрямки, не вирішив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм приходить до заперечення всякого об'єктивного значення психічних процесів та ігнорує їх вивчення. На практиці це призводить до грубих перекручень при застосуванні психології в педагогіці, господарському житті, тощо.

Використана література

1. “Психологія” - підручник для студентів вищих закладів освіти. Київ: “Либідь”. 2000 р.

2. “Психологія”, Костюк Г. С. Київ. 1999 р.

3. “Психологія”, Гончарук П. А. Київ. 1995 р.

4. Українська радянська енциклопедія: у 12 томах / за ред. М. Бажана. 2-ге вид. К.: Головна редакція УРЕ, 1974-1985.

5. Загальна психологія: Учеб. посібник для студентів пед. інститутів / В. В. Богословський, А. А. Степанов, А. Д. Виноградова та ін; Під ред. В. В. Богословського та ін. 3-е изд., Перераб. і доп. М.: Просвещение, 1981. 383 с.

Размещено на Allbest.ru