Психологія особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особистість та її розуміння. Психологічна структура особистості

Поняття «особистість» є об'єктом вивчення багатьох наук: філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки тощо. Життя і діяльність людини обумовлені єдністю і взаємодією біологічного (природні дані), психологічного та соціального (суспільне середовище) факторів. У розвитку одних властивостей особистості визначальним є біологічний фактор (темперамент), у розвитку інших - соціальний (формування навичок, умінь, набуття знань, досвіду, становлення світогляду, ідеалів).

Особистість як біолого-соціально-психологічна сутність людини формується в результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості та поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Діти, які з раннього віку розвиваються поза суспільством, залишаються на рівні розвитку тварин: у них не формуються ні мова, ні свідомість, ні мислення; у таких дітей відсутня вертикальна хода. Отже особистість формується в процесі життєдіяльності і є не лише об'єктом і продуктом суспільних відносин, а й активним суб'єктом діяльності, спілкування, свідомості, самосвідомості.

Бути особистістю означає:

здійснювати вибір, потреба в якому виникає внаслідок внутрішньої необхідності;

оцінювати наслідки прийнятого рішення й нести відповідальність за нього перед собою і перед суспільством;

постійно удосконалювати себе й інших;

* мати свободу вибору та нести тягар відповідальності за це.

Особистість - це людина, яку ми сприймаємо як свідому, розумну істоту, що володіє мовою, здатністю до трудової діяльності

та перебуває у певних відносинах з іншими людьми.

Англійський філософ-матеріаліст середини XII ст. Томас Гоббс дав таке образне визначення особистості: «Особистістю є той, чиї слова або дії розглядаються як його власні».

Особистість характеризують п'ять потенціалів:

пізнавальний (гносеологічний) - це обсяг і якість інформації,

якою володіє особистість;

ціннісний (аксіологічний) - набута в процесі соціалізації система ціннісних орієнтацій у моральній, політичний, релігійній,

естетичній сферах;

творчий - набуті й самостійно вироблені вміння, навички

й мотивації діяльності;

комунікативний - рівень та форми товариськості, характер

і міцність контактів особистості з іншими людьми;

художній - рівень, зміст та інтенсивність художніх потреб, способи їх задоволення.

Від часу появи досліджень німецького психолога Вільгельма Штерна категорія особистості трактується як цілісне сприйняття людини з урахуванням її індивідуально-психологічного начала. У вітчизняній психології проблеми особистості вивчали О.Ф. Лазурський, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, Б.Г. Ананьєв, Ю.М. Забродін, О.Д. Глоточ-кін, О.В. Петровський, В.О. Отрут, О.Ф. Шикун та ін.

Найбільш вдалою із цього погляду є концепція функціональної динамічної структури особистості, яку запропонував К.К. Платонов. Елементами психологічної структури особистості є її психологічні властивості й особливості, які можна розглядати в розрізі чотирьох під структур.

біологічної - вікові, статеві, іноді патологічні властивості психіки, вроджені властивості й типи нервової системи (темперамент, схильності, найпростіші потреби);

психологічної - індивідуальні особливості психічних процесів

(відчуття, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), почуттів і

сили волі;

підструктури соціального досвіду - уміння, навички, знання

й звички;

підструктури спрямованості особистості - потяг, бажання

схильності, ідеали, переконання, світогляд, особистісне наповнення, інтереси.

2. Соціалізація особистості

психологічний особистість соціалізація

Прагнення бути особист1стю притаманне людині як соціальній icтоті. Ознаки особистості виявляються не лише тоді, коли порівнюються поняття «особистість» i «людина». Обов'язково доводиться звертатися до понять «індивід» та «індивідуальність», що нерідко вживаються як синоніми. У психології вони позначають piзні речі й феномени. Поняття «людина» вживається тоді, коли потрібно підкреслити роль людини як суб'єкта діяльності. Людина виступає як жива істота, якій притаманні членороздільна мова й свідомість; вона здатна створювати знаряддя й використовувати їх у процесі суспільної праці. Це родове поняття. На позначення конкретної людини як представника певної групи людей використовується видове поняття «індивід». Коли ж характеризується неповторність істотних ознак індивіда, то вживається слово «індивідуальність».

Індивідуальність - це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від іншої. Ці особливості зумовлені особливостями обставин життя й діяльності людини. Індивідуальність також охоплює тілесні (соматичні) і психологічні особливості - як успадковані, так і вироблені в процесі онтогенезу.

Усе це дає підстави виділити в особистості три структурні компоненти й трактувати особистість як єдність:

а) соціальних утворень, рис і якостей, сформованих у взаємодії з

іншими людьми;

б) індивідуально-психологічних особливостей і властивостей;

в) біологічних структур.

Особистість - явище соціальне. її соціальність полягає в тому, що вона є продуктом спілкування людей.

Щоб осягнути людину як особистість, а, отже, і керувати нею, потрібно зрозуміти картину її особливого сприйняття світу. Така картина формується в еталонній групі: у родині, серед колег по роботі та навчанню, у колі друзів, під впливом родичів або товаришів по захопленню. У кожної людини є 5-6 еталонних груп, які справляють великий вплив на її поведінку. Людина створює свою картину світу, спілкуючись з іншими людьми.

Отже, особистість - це конкретна людина, носій свідомості та самосвідомості, власник певного статусу та ролей. Внутрішній зміст особистості людини прикриває «маска», яку людина одягає на себе кожного разу, коли вступає в соціальні контакти. Зрозуміти особистість можна лише шляхом розкриття її ролей.

Соціальні ролі в структурі особистості

Соціальна роль - це шаблон поведінки, якої очікують від людини в конкретній ситуації. Розрізняють очікування - експектації, звернені до суб'єкта, і обов'язки та очікування, звернені до інших, - права. Отже, рольова функція особистості передбачає користування правами й виконання обов'язків. При цьому розрізняють два різновиди ролей: конвенційні та міжособистісні.

Конвенційні ролі являють собою стандартизовані права та обов'язки, наприклад, батька, сина, працівника певної служби тощо. Відносини між людьми, закладені в ці ролі, лежать на поверхні: батько сприймається як голова родини, що виявляє турботу про своїх домочадців, син - як активна ланка в системі «батько - син», працівник - як виконавець запропонованих йому завдань і вказівок начальника. Однак це далеко не завжди так. Незважаючи на своє офіційне становище, батько може не бути в родині головою, як це мало б бути. Син може не поважати своїх батьків, а працівник може бути ледачим і неретельним. У даному разі ми зіштовхуємося з міжособистісними ролями.

На відміну від конвенційних, міжособистісні ролі виступають у вигляді прав та обов'язків, що залежать від індивідуальних особливостей членів еталонних груп. Від того, як виконуються міжособистісні ролі, формуються відповідні міжособистісні відносини й соціальний статус людини. Одні люди стають «зірками», вони здобувають популярність, авторитет, визнання й повагу. Інші люди виявляються «відкинутими», до них не тягнуться, нерідко на них навіть не звертають увагу. Між цими полярностями знаходяться середнячки. Частина з них якоюсь мірою тяжіє до «зірок», частина - до «відкинутих». Як бачимо, за кожною людиною закріплюється певний соціальний статус.

3. Індивідуально-психологічні особливості особистості

Психологічна характеристика типів темпераменту. Слово «темперамент» походить від латинського слова «temperamentum» - належне співвідношення (частин), співвідносність.

Темперамент - це індивідуально-психологічні особливості людини, що визначають динаміку протікання психічних процесів і ЇЇ поведінку.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні сторони і свої недоліки, виправити які практично неможливо, оскільки особливості темпераменту пов'язані з особливостями прояву вищої нервової діяльності. Темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

За вченням про темперамент, яке створив давньогрецький лікар Гіппократ, характер людини є результатом змішування в її організмі в неоднакових пропорціях слизу, крові та жовчі. Від назв цих рідин походять назви темпераментів:

переважання крові (від грец. «сангве») - сангвінік;

переважання жовчі (від грец. «холе») - холерик;

переважання слизу (від грец. «флегма») - флегматик;

переважання чорної жовчі (від грец. «меласхоле») - меланхолік.

Типи темпераменту можна охарактеризувати з погляду психофізіологічних проявів (І. П. Павлов, Б.М. Теплов, В.Д. Не-биліцин).

Учення Павлова встановило залежність темпераменту від типу вищої нервової діяльності (ВНД). Вивчаючи процеси збудження й гальмування нервової системи, Павлов виділив три основні параметри нервових процесів збудження й гальмування:

сила - слабкість;

урівноваженість - неврівноваженість;

рухливість - інертність (здатність швидко змінювати напрям протікання нервових процесів).

Існує чотири можливих співвідношення щодо поєднання цих параметрів, і відповідно розрізняють чотири типи ВНД:

I тип - сангвінік: сильний, урівноважений, рухливий;

II тип - холерик: сильний, неврівноважений, рухливий;

тип - флегматик: сильний, урівноважений, інертний;

тип - меланхолік: слабкий, неврівноважений, інертний або

малорухливий.

Типологія вищої нервової діяльності - фізіологічна основа античної класифікації темпераментів. Динамічними проявами активності темпераменту є такі показники (табл. 2).

Сангвініку властиві висока активність, емоційність, експресивність (виразність) поведінки. Певні труднощі можуть бути пов'язані із зосередженням уваги, інколи спостерігається деяка поверховість емоційних переживань.

Показники динамічного прояву активності темпераменту

Холерику також властиві висока активність та переважання збудження, різкість, яскравість емоційних переживань. Він неврівноважений, запальний, легко переходить від гніву до веселощів. Може виявляти агресивність або талант оратора чи полководця.

Флегматик має знижену активність у зовнішній діяльності, але високу витривалість, працездатність. Поведінка невиразна, рівна. Можуть розвинутися як негативні риси - лінощі, байдужість чи холоднокровність, так і позитивні - витримка, вірність, відданість, постійність.

Меланхолік є менш витривалим, йому важко працювати в умовах стресу, конфлікту, перевантаження. Уміє концентрувати увагу, часто виявляє тривожність, що виражається у високому почутті відповідальності та невтомності. Має схильність до спостереження, систематизації, співпереживання, глибокого та тривалого емоційного переживання, що може проявлятися в злопам'ятності або поетичному обдаруванні.

Немає гірших чи кращих темпераментів. Кожен з них має свої позитивні сторони, тому основні зусилля слід спрямувати на розумне використання переваг у конкретній діяльності. Заслужений діяч науки РРФСР, доктор медичних і психологічних наук професор К.К. Платонов справедливо зауважував, що розумною чи дурною, чесною чи нечесною, доброю чи злою, талановитою чи безталанною може бути людина з будь-яким темпераментом.

Характер. Структура характеру. Акцентуації характеру. Під характером розуміють не будь-які індивідуально-психологічні особливості людини, а лише сукупність найбільш виражених і стійких рис особистості, типових для даної людини, які систематично виявляються в ЇЇ діях і вчинках. Кожна людина має характер - сукупність ознак, що відрізняють її від інших людей. Немає двох людей, у яких були б повністю однакові характери.

Характер (від грец. character - друк, карбування) - сукупність істотних, стійких психічних ознак людини як члена суспільства, що виявляються в її ставленні до дійсності та накладають відбиток на її поведінку та вчинки.

Характер пов'язаний з темпераментом. Темперамент є вродженою біологічною основою характеру (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Ананьєв). Характер - сплав уроджених особливостей вищої нервової діяльності з набутими впродовж життя індивідуальними рисами. Залежно від типу темпераменту одні риси формуються легше, інші - сутужніше.

Характер не тільки зазнає впливу з боку темпераменту, але і сам впливає на його особливості:

під впливом характеру людина намагається цілеспрямовано

регулювати прояви окремих ознак темпераменту - у результаті наполегливої роботи протягом тривалого часу ці ознаки

можуть частково змінитися;

характер маскує особливості темпераменту - динаміка поведінки в деяких типових ситуаціях починає залежати не від

темпераменту, а від мотивів і стосунків особистості.

Риси характеру - ті чи інші особливості особистості людини, що систематично виявляються в різних видах ЇЇ діяльності та за якими можна скласти уявлення про можливі вчинки людини за певних умов. У структурі характеру виділяють дві групи рис:

перша група - риси, що виражають спрямованість особистості

(стійкі потреби, установки, схильності, ідеали, цілі) і ставлення до навколишньої дійсності;

друга група - інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.

Риси характеру можна класифікувати за іншими ознаками (табл. 3).

Класифікація рис характеру

Риси характеру є взаємозалежними та відносно стійкими, що дає можливість прогнозувати поведінку людини. Різноманітність рис характеру забезпечує спрямованість особистості на всебічне пізнання, на перетворення себе і навколишнього світу.

За останні роки в практичній психології сформувалося уявлення про найбільш яскраві (акцентовані) характери, що допомагає в життєвих ситуаціях, у трудовій діяльності виробити правильну лінію поведінки, спілкування та взаємодії з такими людьми.

Менеджер - професійно підготовлений керівник. Що ж до ефективності керівництва, менеджери відрізняються між собою. Опитування видатних менеджерів США, Європи, Японії показало, що в діяльності менеджера найважливішими факторами успіху, пов'язаними з індивідуальними особливостями особистості, є такі:

бажання й зацікавленість людини бути менеджером;

уміння працювати з людьми, спілкуватися, мислити, взаємодіяти, переконувати, впливати на людей;

гнучкість, нестандартність, оригінальність мислення;

оптимальне поєднання в характері готовності до ризику та відповідальності;

уміння передбачати майбутній розвиток подій, інтуїція;

висока професійна компетентність, спеціальна управлінська

підготовка.

Методи й способи вирішення управлінських завдань мають ґрунтуватися на реальному врахуванні «людського ресурсу». Менеджер повинен бути не просто товариською людиною, а насамперед контактною, тобто вміти налагоджувати ділові стосунки, бути гарним оратором і співрозмовником, що неможливо без розвинених мовних здібностей.

Найбільш придатними для управлінської діяльності є люди, що мають темперамент сангвініка, холерика чи флегматика. Однак і меланхоліки також можуть бути гарними менеджерами за умови розвиненості вищезазначених рис характеру, що маскують недоліки темпераменту.

Для менеджера-фахівця необхідними є такі риси характеру: домінантність (уміння впливати на підлеглих), товариськість, самостійність, незалежність у прийнятті рішень, гуманізм, упевненість, рішучість, наполегливість, витримка, працьовитість, дисциплінованість, ініціативність, творчість, скромність. Водночас керівник повинен знати, які риси характеру властиві його підлеглим і відповідно до цього організовувати роботу та розподіляти обов'язки.

Психологічно грамотний менеджер у взаєминах неодмінно орієнтується на тип темпераменту співрозмовника (товариша по службі чи ділового партнера), його характерологічні особливості. Крім того, менеджер повинен бути проникливим, що допоможе спрогнозувати мету й вчинки підлеглого та партнера. Наполегливість та вміння закінчити розпочату справу - невід'ємні якості особистості керівника. Невід'ємною якістю менеджера є здатність ризикувати за умови, що ступінь ризику припустимий і базується на фактах.

4. Настанова особистості

Настанова - певний погляд на предмет, людину чи ідею, що базується на переконаннях, емоціях і поведінці. Формується в дитинстві під впливом виховання.

Настанови можуть бути позитивними і негативними (упередження). Упередження формуються в результаті особистого інтересу та конформізму (людина йде за думкою більшості, за думкою своєї групи, неприязно ставиться до представників інших груп, хоч особисто вони не є для неї загрозою).

Особистий інтерес. Головною причиною упередженості є боротьба за виживання (стереотипи - в усьому винуваті євреї, чеченці, «чорні», цигани).

Методи переконання. Психолога й фахівці рекламного бізнесу розробили низку прийомів, за допомогою яких можна впливати на настанови людей, і успішно використовують їх:

- апеляція до емоцій (помірні дози залякуючої інформації (карієс і «Бленд-а-мед»); приємні емоції, пов'язані з домашнім теплом та затишком («Мамусин торт»); звернення до потреби в любові та визнанні з боку оточуючих (пом'якшувач для тканин «Ленор»; шампунь відлупи «Хед-енд-Шолдерс»);

- когнітивний дисонанс. Людина, змушена діяти всупереч своїм настановам, проти власних переконань; вона відчуває дискомфорт і, прагнучи позбутися цього відчуття, зрештою, змінює свої переконання (ви вступили на біофак; усі колекціонують жаб; ви все літо лазите рачки, ловите їх, препаруєте, а потім так захоплюєтеся, що стаєте справжнім колекціонером);

- тактика «нога - у двері» (мережевий бізнес);

- негативна психологія (якщо вам не шкода 5 тисяч гривень на ремонт квартири, викиньте цей лист!»);

- груповий тиск («ти під каблуком у дружини, ти не мужик, якщо не можеш піти з нами й випити пива»);

- розпливчасті формулювання (допомагає при застуді - але не зобов'язаний звільнити вас від нежитю; відбілювач «бореться» з плямами - «бореться», як може).

Размещено на Allbest.ru