Ігротерапія з практикумом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Посібник

«Ігротерапія з практикумом»

Філіпчева Г.О.

Дніпропетровськ 2012



ББК 88.8я73 Ф53

Рецензенти: канд. психол. наук, доц. О.О. Байєр, канд. психол. наук, доц. К.С. Тороп

Ф 53 Філіпчева, Г.О. посібник до вивчення курсу «Ігротерапія з практикумом» [Текст] / Г.О.Філіпчева. - Д.: РВВ ДНУ, 2012. - 28 с.

Уміщено матеріали з історії розвитку ігротерапії як напряму сучасної психологічної допомоги, подано теоретичний аналіз різних підходів, викладено концепції ігротерапії різних авторів.

Для студентів ДНУ денної та заочної форми навчання за напрямами «Психологія» та «Корекційна освіти».

Темплан 2012, поз.133



Вступ

Пропонований посібник побудований відповідно до програми стандартного курсу «Ігротерапія з практикумом» - одного з розділів психологічної науки, дані якого мають теоретичне і практичне значення для розвитку психологічної моделі психотерапії.

Ігрова терапія (ігротерапія) - це використання терапевтичного впливу гри для того, щоб допомогти клієнту уникнути психосоціальних труднощів, досягти оптимального особистісного зростання й розвитку.

Як метод психотерапевтичного впливу на дітей та дорослих із використанням гри ігротерапію застосовують у багатьох напрямках, кожен із яких ґрунтується на певній теоретичній концепції.

Головна мета дисципліни полягає у тому, щоб сприяти усвідомленню студентами складних проблем, пов'язаних із психологією гри, її терапевтичною функцією та її застосуванням у різних теоретичних та практичних підходах.

Мета написання цього посібника - висвітлити історію розвитку і розкрити сутність різних концепцій ігротерапії, прикладних аспектів, пов'язаних з її організацією та проведенням, професійною та особистісною підготовкою ігротерапевта.



1. Загальна характеристика методу

Ігротерапія - метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих із застосуванням гри. В основі різних методик ігротерапії лежить визнання сильного впливу гри на розвиток особистості. У сучасній психокорекції гру для дорослих застосовують у груповій психотерапії і соціально-психологічному тренінгу у вигляді спеціальних вправ, завдань на невербальну комунікацію, для розігрування різних ситуацій та ін. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напруженість, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, адже знімає небезпеку соціально значущих наслідків.

Характерна особливість гри - її двоплановість, властива також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі:

1) Гравець здійснює реальну діяльність, що потребує дій, пов'язаних із виконанням конкретних, часто нестандартних завдань;

2) Деякі моменти цієї діяльності мають умовний характер, що дозволяє абстрагуватися від реально ситуації з її відповідальністю і численними зовнішніми обставинами.

Двоплановість гри зумовлює її розвивальний ефект. Психокорекційного ефекту досягають завдяки встановленню позитивного емоційного контакту між дітьми і дорослими. Гра коригує негативні емоції, страхи, невпевненість у собі, розширює здатність дітей до спілкування, збільшує діапазон доступних дитині дій з предметами.

Відмітними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, у яких опиняється об'єкт після дій із ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Структуру дитячої гри складають: ролі, узяті на себе тими, хто грає; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; ігрове використання предметів - заміщення реальних предметів ігровими (умовними); реальні відносини між учасниками гри. Одиниця гри і водночас центральний компонент об'єднання всіх аспектів - роль.

Сюжет гри - це відтворена в ній сфера дійсності. Змістом гри є те, що відтворюють діти як головний момент діяльності й відносин між дорослими в їх дорослому житті. У грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Ігротерапія являє собою взаємодію дорослого з дитиною на власних умовах останньої, коли їй надано можливість вільного самовираження з одночасним прийняттям відчуттів дорослими. Нині сфера застосування ігротерапії значно розширилася. Є досвід проведення короткострокової і довгострокової ігротерапії, а також організації ігротерапії з невеликою групою дітей в умовах навчально-виховних установ.

Загальні показання до проведення ігротерапії такі: соціальний інфантилізм, замкнутість, нетовариськість, фобічні реакції, надкомформність і надслухняність, порушення поведінки, шкідливі звички, неадекватна статеворольова ідентифікація в хлопчиків. Ігротерапія ефективна у випадку роботи з дітьми різної діагностичної категорії, крім повного аутизму і неконтактної шизофренії. Ігротерапію застосовують: як допомогу в разі звички висмикувати волосся; у ході корекції селективного аутизму, агресивності в поведінці; як спосіб поліпшення емоційного стану дітей після розлучення батьків, дітей, які зазнають насильства, і покинутих дітей; у разі труднощів у навчанні; у разі відставання в мовленнєвому розвитку; як допомогу в інтелектуальному і емоційному розвитку розумово відсталих дітей; для лікування заїкання; для полегшення стану в разі психосоматичних захворювань (бронхіальна астма, нейродерміт, виразковий коліт, дискінезія жовчовивідних шляхів та ін.); як спосіб поліпшення Я-концепції; для зниження тривоги в разі розставання з близькими.

Основні психологічні механізми корекційного впливу гри такі:

1. Моделювання системи соціальних відносин у наочно-дієвій формі в особливих ігрових умовах.

2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання пізнавального й особистого егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного Я, зростає міра соціальної компетентності й здатності до вирішення проблем.

3. Формування (разом з ігровими) реальних відносин як рівнопраних партнерських відносин співпраці та кооперації між дитиною й однолітками, що забезпечує можливість позитивного особистісного розвитку.

4. Організація поетапного вироблення в іграх нових, адекватніших способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріоризація й освоєння.

5. Орієнтування дитини на усвідомлення емоційних станів, які вона переживає, і забезпечення їх усвідомлення шляхом вербалізації проблемної ситуації, формування її нових значень.

6. Розвиток здатності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил, що регулюють виконання ролі, а також поведінку в ігровій кімнаті.

Основними функціями психолога під час проведення ігрових занять є:

1) Створення атмосфери прийняття дитини;

2) Емоційне співпереживання дитині;

3) Відображення і вербалізація її відчуттів і переживань у максимально точній і зрозумілій для дитини формі;

4) Забезпечення в процесі ігрових занять умов, що актуалізують у дитини відчуття власної гідності і самоповаги.

Виділяють такі принципи здійснення ігротерапії:

1. Комунікація дитини за її безумовного прийняття (дружні рівноправні відносини з дитиною, прийняття дитини такою, яка вона є, дитина - господар становища, вона визначає сюжет, тему ігрових занять, на її боці ініціатива щодо вибору і прийняття рішення).

2. Недирективність у керуванні корекційним процесом: відмова ігротерапевта від спроб прискорити або уповільнитиии ігровий процес; мінімальна кількість обмежень, що вводить у гру ігротерапевт (уводять лише ті обмеження, які пов'язують гру з реальним життям).

3. Установлення фокуса корекційного процесу на відчуттях і переживаннях дитини з метою досягнення відкритого вербального вираження дитиною своїх відчуттів; спроба в найкоротший час зрозуміти відчуття дитини і повернути її дослідження на себе саму, стати своєрідним дзеркалом, у якому вона може побачити себе.

Корекційний процес не відбувається в грі автоматично. Він можливий лише за умови, що психолог, сенситивний до відчуттів дитини, приймає її установки і виражає щиру віру в можливість дитини взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Діалогічне спілкування дитини з дорослим через прийняття, відображення і вербалізацію відчуттів дитини, що вільно виражаються в грі, являє собою своєрідний механізм колекційного впливу і в ігротерапії. ігротерапія психосоціальний корекційний

Основні види і форми ігротерапії класифікують таким чином.

1. За теоретичним підходом як основою поділу виокремлюють ігротерапію:

- у психоаналізі;

- центровану на клієнті;

- відреагування;

- побудови відносин;

- примітивну;

- вітчизняної психологічної практики.

1. За функціями дорослого під час гри виділяють ігротерапію:

- недирективну;

- директивну.

1. За формою організації діяльності розрізняють ігротерапію:

- індивідуальну;

- групову.

1. За структурою використовуваного в ігротерапії матеріалу виділяють ігротерапію:

- з неструктурованим матеріалом;

- зі структурованим матеріалом.

2. Психодинамічний підхід в ігротерапії

Застосування гри в корекційній практиці історично пов'язане з теоретичними традиціями психоаналізу. Початок ігротерапії слід шукати в психологічних працях 20-х рр. ХХ ст., зокрема в працях М.Кляйн (1992), Г.Фрейд (1921), Г.Хуг-Хельмут (1926).

Звернення психоаналізу до гри дитини було певною мірою вимушене. Так, М.Кляйн вважала, що за допомогою аналізу можна усунути або принаймні благотворно вплинути на порушення психічного розвитку дитини, при цьому аналіз може бути корисний і для розвитку нормальної дитини, а з часом стане необхідним доповненням виховання. Проте спроби прямого перенесення техніки психоаналізу на роботу з дітьми виявилися невдалими через окремі специфічні особливості дитячого віку. Головна проблема у використанні аналітичної техніки в роботі з дитиною полягала в неможливості застосування ключового для психоаналізу методу вільних асоціацій.

Можливості такого застосування гри пов'язані з двома її характеристиками.

1. Гра дитини, на думку М.Кляйн, є символічною діяльністю, у якій знаходять вільне вираження обмежені соціальним контролем несвідомі імпульси і потяги. У ролях, які бере на себе дитина, в ігрових діях з іграшками приховане певне символічне значення.

2. Гра - єдиний вид діяльності, де дитина вільна від примушення і тиску з боку ворожого до неї середовища. Тобто перед нею розкриваються широкі можливості вираження несвідомих потягів, відчуттів і переживань, які не можуть бути прийняті й зрозумілі в реальних відносинах дитини зі світом.

М.Кляйн вважала, що практично будь-яка ігрова дія дитини має певне символічне значення, виражає конфлікти й придушені потяги дитини. Це символічне значення повинне бути проінтерпретоване терапевтом і доведене до свідомості дитини.

У 1919 р. М.Кляйн почала застосовувати ігрову техніку як спосіб аналізу під час роботи з дітьми, молодшими 6 років. Вона вважала, що дитяча гра і заснована на ній ігротерапія дозволяють безпосередньо проникнути в дитяче несвідоме. Термін «ігротерапія» запропонувала саме М.Кляйн.

Ігротерапію однією з перших почала застосовувати Г.Фрейд у роботі з дітьми, які пережили бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Якщо дитина мала можливість виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху і пережите не розвивалося в психологічну травму.

У книзі «Діти і війна» Г.Фрейд (1940) яскраво описує дорослих і дітей: після нальоту дорослі знову і знову розповідали про те, який жах вони пережили. Діти, які пережили те саме, майже ніколи не говорили про це. Їх реакція на пережите виражалася в грі. Діти будували з кубиків будиночки і скидали на них бомби. «Будинки» горіли, завивали сирени, довкола були вбиті і поранені, а «швидка допомога» відвозила їх у лікарні. Такі ігри тривали декілька тижнів. Г.Фрейд виявила, що гра є важливим чинником становлення емоційного контакту з дитиною і служить тим засобом, який робить самовираження дитини вільним.

Г.Хуг-Хельмут також стала одним із перших терапевтів, які стверджували, що гра є найбільш відповідальним моментом у психоаналізі дитини, вона запропонувала дітям, із якими проводили ігротерапію, іграшки для того, щоб вони могли виразити свої внутрішні переживання. Хоча хронологічно її праця передує роботам Г.Фрейд та М.Кляйн, вона не сформувала певного підходу і використовувала ігрові матеріали тільки з дітьми, старшими 6 років.

Основні цілі корекційного впливу в психоаналітичній ігротерапії такі.

1. Установлення аналітичного зв'язку, емоційного позитивного контакту між дитиною і дорослим, що дозволяє ігротерапевту здійснювати інтерпретацію і трансляцію дитині символічного значення дитячої гри: брати участь у грі дитини й організовувати актуалізацію і програвання значущих для дитини конфліктів.

2. Створення катарсис-форм емоційного реагування, що приводить до подолання негативних емоційних переживань і звільнення від них.

3. Створення двох можливостей для катарсису: вільне вираження відчуттів і емоцій дитини та вербалізація відчуттів.

4. Сприяння появі інсайту як результату і водночас механізму ігротерапії. Як результат інсайт визначає досягнення дитиною глибшого розуміння себе і своїх відносин із значущими іншими. Інсайт не передбачає інтерпретації, роз'яснення з боку ігротерапевта, його дитина досягає раптово. У дитячому віці інсайт часто має невербальний характер.

5. Дослідження (тестування) реальності (процес дослідження й апробації дитиною різних форм і способів взаємодії зі світом людей, міжособистісних відносин).

6. Створення особливої атмосфери особистої безпеки і довіри на заняттях, що знімає страхи і тривожність дітей перед можливими невдачами і санкціями, а також стимулює їх до дослідження нових способів поведінки й спілкування як із дорослими, так із однолітками.

7. Сублімація як переведення й відхилення енергії примітивних сексуальних потягів від їх прямої мети (отримання сексуального задоволення) до соціально схвалюваних цілей, не пов'язаних із сексуальністю.

8. Сублімація як форма переключення сексуальної енергії на соціально схвалювані цілі, як вища форма розв'язання труднощів розвитку особистості в дитячому віці.

Таким чином, гру в психоаналітичній практиці дослідники розглядали як символічну діяльність, у якій дитина вільна від тиску і заборон з боку соціального оточенння, за допомогою іграшок, ігрових дій з ними і програвання ролей виражає в особливій символічній формі несвідомі імпульси і потяги.

3. Гуманістичний підхід в ігротерапії

Представники гуманістичного підходу в ігротерапії -- Г. Лендрет та В. Екслайн. Мета ігротерапії, центрованої на дитині, - не змінювати дитину, не формувати в неї спеціальні поведінкові навички, а дати їй можливість бути собою. Ігротерапевт кожній дитині створює умови для оптимального зростанняі розвитку. Він повністю залученний у гру дитини, йому цікаво бути з нею, щоб та не робила. Він концентрує увагу і професійну майстерність, чує, відчуває і розуміє будь-які емоційні стани дитини і відображає іх, тобто розкриває дитині зрозуміло і коротко ці емоційні стани.

В основі ігротерапії, центрованої на дитині, лежить уявлення про спонтнність психічного розвитку дитини, що має внутрішні джерела саморозвитку і потенційні можливості самостійного вирішення проблем особистісного зростання. Водночас процес особистісної реалізації, саморозвитку може бути порушений чи обмежений унаслідок несприятливих умов або порушееея взаємодії і спілкування зі значущими іншими ( у першу чергу з батьками і близькими дорослими). Відносини, зв”язки з іншими людьми становлять необхідну умову особистісного розвитку. Основне завдання корекції полягає у створенні або відновленні значущих відносин між дитиною і дорослим із метою оптимізувати особистісне зростання і розвиток. Гра, вільна від примушення, підпорядкування, страху і залежності дитини від світу дорослих, є, на думку прихильників недирективної терапії, єдиним видом діяльності, де дитина отримує моливість вільного самовираження, вивчення власних почуттів і переживань. Гра дозволяє дитині звільнитися ві д емоційної напруженності та фрустрацій, від самого початку зумовленних антагонізмом реальних життєвих відносин між дитиною та дорослим.

Основними показаннями для проведеня цього виду ігротерапії є:

- порушення зростання Я, що відбивається у порушеннях поведінки і дисгармонії Я-концепції;

- низький ступінь самоприйняття, сумніви і невпевненність у можливостях власного особистісного зростння;

- висока соціальна тривожність і ворожість до навколишнього світу;

- емоціна лабільність і нестійкість.

Цілі ігротерапії, центрованої на дитині

Коли ми говоримо про цілі ігротерапії, центрованої на дитині, ми маємо на увазі терапевтичні цілі ігротерапії в широкому розумінні, а не індивідуалізовані перспективні цілі для кожної окремої дитини.

Мета ігротерапії, центрованої на дитині, узгоджуєтья з внутрішніми прагненнями дитни до самоактуалізації. Необхідною умовою в цьому випадку є отримання дитиною позитивного досвіду зростання в присутності дорослого, який її розуміє і підтримує, щоб дитина могла виявити у собі внутрішні сили. Проте метою корекції не може і не повинна бути пряма зміна особистості дитини, оскільки це означало б відкидання дитини такою, якою вона є, і суперечило б початковому постулату клієнтцентрованої терапії -- постулату безумовного прийняття дитини. Корекція, навпаки повинна бути спрямована на утвердження унікальног Я дитини, її самоцінності.

Цілі корекції можуть бути конкретезовані у вигляді таких завдань:

- розширення сукупності форм самовираження дитини;

- оптимізація комунікації в системі відносин “дитина-дорослий”;

- підвищення рівня соціальної компетентності дитини під час взаємодії з однолітками;

- розвиток здатності до емоційної саморегуляції і до досягненя емоційної стійкості під час усвідомлення дитиною ( з допомогою дорослого) власних емоцій і переживань;

- оптимізація розвитку Я-концепції;

- підвищення ступеня самоприйняття і формування відчуття Я.

– Під час ігротерапії, центрованої на дитині, дитина має можливість:

а) розвинути:

• більш позитивну Я-концепцію;

• більшу відповідальність за свої дії та вчинки;

• здатність до подолання труднощів;

• здатність до прийняття інших та самоприйнятття;

• внутрішнє джерело оцінки;

• творчі здібності:

• здатність до самостійного прийняття рішень;

б) стати більш відкритою;

в) повірити у саму себе;

г) поліпшити успішнусть в школі.

Загалом ігротерапія допомагає дитині обернути на крист собі ті знання, що надає ії школа. Дитна розвиває внутрішню мотивацію під час шкільного навчання.

Стадії процесу ігротерапії, центрованої на дитині

Стадії процесу ігротерапії -- це результат взаємодії між ігротерапевтом і дитиною, яка відбувається в безоцінній вільній атмосфері ігрової кімнати (створенню такої атмосфери сприяє ігротерапевт, який демонструє щиру зацікавленність і схвалення в ставленні до дитини). Ці унікальні живі відносини, у яких приймають і цінують особистість і індивідуальність дитини, дозволяють розширити межі влвсного Я відповідно до того, наскільки вона відчуває прийняття себе терапевтом. Ці переживання і розширення власних можливосткй часто виявляються в змінах, що настають під час розвитку терапетичного процесу. У ході аналізу випадків роботи з дітьми, які мають різні порушення, відзначають, що діти проходять певні стадії терапевтичного процесу ( дифузні, негативні відчуття, виражені в різних сферах гри дитини; амбівалентні відчуття, загальна тривожність і ворожість; прямі негативні відчуття, спрямовані проти батьків, сиблінгів, інших людей і втілені в особливих регоесивних формах; амбівлентні почуття ( позитивні, негативні) до бабатьків сиблінгів чи інших людей; зрозумілі, чіткі, виділені, зазвичай реалістичні позитвні і негативні установки ( при цьому в грі домінують позитивні установки)).

У прцесі ігротерапії, центрованої на клієнті, діяльність дітей виявляється по-різному:

• 1--4 сеанси. Дитина проявляє цікавість, заглиблюється в дослідну безсистемну творчу гру, робить прості описові та інформаційні зауваження і виражає одночасно радість і тривогу;

• 5-- 8-й сеанси. Дитина продовжує дослідн безсистемну творчу гру, зростає загальна агресивна спрямованність гри, як і раніше, дитина виражає радість і тривогу, очевидні її спонтанні реакції;

• 9--12-й сеанси. Дослідна безсистемна частина гри зменшується, поступово збільшується частина гри, спрямована на встановлення відносин, творчість і радість, домінують, вербаьна взаємодія з терапевтом посилюється, дитина видає більше інформації про сім”ю і саму себе;

• 13--16-й сеанси. Переважають творчі ігри й ігри, спрямовані на встановленя відносин. Частина агресивних ігор зменшується

• 17--20-й сеанси. Переважає розігрування сценок та рольова гра. Агресивні ігри продовжуються. Посилюється побудова відносин з ігротерапевтом. Домінуючою емоцією є радість. Дитина продовжує повідомляти відомості про себе і сім”ю;

• 21--24-й сеанси. Переважають ігри, спрямовані нв побудову відносин, також драматичні і рольові ігри. Зростає кількість ігор з відображенням нещасних випадків.

Інше грунтоване дослідження процесу ігротерапії провела В Ухті (1975). Вона виявила таке:

• 1--3-й сеанси. Діти найчастіше перевіряють, як ігротерапевт ставиться до їх дій, демонструють високий рівень тривожності й здійснюють вербальну, невербальну і пошукову діяльність;

• 4--6-й севнси. Цікавість, дослідна активність знижується. Водночас агресивна гра, голосові ефекти досягають піку;

• 7--9-й сеанси. Агресивна гра майже зникає, а творча гра, вираження радості й вербальна інформація про дім, школу, інші сторони власного життя досягають кульмінації;

• 10--12-й севнси. Максимального розвитку досягають ігри, спрямованф на встановле. У хлопчиків частіше зуння відносин, і безсюжетна гра майже припиняється;

• 13--15-й сеанси. Безсюжетна гра і невербальні вираження гніву досягать максимуму. Тривожість порівняно з попереднім сеансами зростає. Частішають спроби керувати ігротерапевтом. Посилюється вербальна взаємодія.

Було також виявлено відмінності між грою хлопчиків і дівчаток. У хлопчиків частіше зучтрічалися вираження гніву, агресивні вислови, агресивні ігри, звокові ефекти. У дівчаток частіше мае місце гри, що відображають відносини між людьми, творчі ігри, а також прояви радості, тривоги, вербальна перевірка реакції ігротерапевта і вербалізація позитивних і негативних роздумів. Ці дослідження свідчять про те, що в процесі дитячої гри можна розрізнити чіткі моделі встановлення ігротерапевтичних відносин в ігровій кімнаті. Під час розвитку відносин діти починають виражати почуття більш відкрито.

4. Поведінковий підхід в ігротерапії

Значний напрям у розвитку ігротерапії виник у 30-ті рр. З появоюпраці Д. Леві ( 1938), де дослідник розвинув ідею терапії відреагування як структурованої ігротерапії для роботи з дітьми, які пережили яку-небудь травмуючу подію.

Основа підходу вченого до ігротерапії -- це в першу чергу переконаність ігротерапевта в тому, що гра надає дітям можливість відреагування. У межах цього підходу ігротерапевт відтворює таку обстановку, щоб спеціально відібрані іграшки допомогли дитині відновити той досвід, який викликав у неї реакцію тривоги.

Дитині дозволяють гратися вільо, щоб вона познайомилася з обстановкою кімнати і ігротерапевтом. Потім ігротерапевт використовує певні ігрові матеріали, щоб у потрібний момент увести в гру дитини стресогенну ситуацію. Відтворення події, що завдала дитині травми, дозволяє звільнитися від болю і напруги, спричинених цією подією.

Іноді дитині дозволяють здійснити вільний вибір гри. У процесі програвання пережитої ситуації дитина керує грою, тобто переміщується з пасивної ролі постраждалого в активну роль. Ігротерапевт стежить за грою, позначає словами, промовляє вголос, відображає виражені дитиною вербальні та невербальні відчуття.

В ігровій кімнаті можливі три форми ігрової активності:

1) вивільнення агресивної поведінки ( дитина кидає предмети), прояв форм інфантильної поведінки (наприклад смокче соску);

2) прояв почуттів стандартизованих ситуацій (стимулює почуття ревнощів до сиблінга, прикладаючи ляльку до грудей матері);

вивільнення почуттів шляхом відтворення в грі специфічного стресового досвіду з життя дитини

Г. Хембідж (1955) дав широкий огляд праці Д. Леві під заголовком “Структурна ігрова терапія”, де він розглянув “уведення подій”: після встановлення терапевтичних відносин у сценарій безпосередньо вводили ситуацію, яка продукувала тривогу. Їїпрогравали, а потім дозволяли дитині гратися вільно, щоб вона могла звільнитися від нав”язливої ситуації.

Ігротерапія побудови відносин. Публікація досліджень Д. Тафті (1933) і Ф. Аллена (1934) у галузі, названій терапією відносин, дала поштовх створенню іншого значного напрямку в ігротерапії. Філософською основою для нього стала праця О. Ранка (1936), який змістив акцент досліджень з історії життя дитини та її несвідомого на розвиток відносин у системі “терапевт-клієнт” і поставив у центр уваги те, що відбувається “тут і тепер” у кабінеті терапевта.

Ігротерапевт не докладає ніяких зусиль для того, щоб пояснити або інтерпретувати минулий досвід. У фокусі уваги знаходяться перш за все миттеві відчуття і реакції. Ф. Аллен і Дж. Тафті особливо підкреслюють необхідність ставлення до дитини як до особистості, яка має внутрішню силу і здатна конструктивно зміниту власнуповедінку.

Дітям слід надавати свободу вибору (гратися чи не гратися) і можливість керувати власною діяльністю. Гіпотеза полягає у тому, що діти поступово починають розуміти те, що вони є окремими особистостями зі своїми власними бажаннями і можуть існувати в системі відносин з іншими людьми, яким притаманні власні спецефічні якості. У межах цього підходу дитині доводиться взяти на себе відповідальність за процесс зростання, а ігротерапевт концентрує увагу на проблемах дитини, а не на своїх.

Мета корекційного впливу в межах ігротерапії побудови відносин полягає не в тому, щоб змінити дитину, а в тому, щоб допомогти їй утвердити власне Я, сформувати відчуття власної цінності. Дитина, як і будь-хто, унікальна, самоціннаі має внутрішні джерела саморозвитку.

Основний механізм досягнення корекційних цілей -- усьтановлення відносин між терапевтом і дитиною, за допомогою яких ігротерапевт демонструє незмінне і повне прийняття дитини, її установок та цінностей і виражає постінй і щиру віру в дитину і її здібності.

Обмеженняцілей терапії звданнями особистісного самовизначення, самоактуалізації і свободи визначає коло спецефічних проблем, що є показаннями для застосування корекції в межах підходу: порушення зростання Я, самонеадекватність; сумніви і невпевненість у можливості власного особистісного зростання і обумовлені ними тревожність і ворожість дитини до тих, хто їх оточує.

Примітивна ігротерапія

Створені в 60-ті рр. В США програми психологічної допомоги дітям у початковій школі відкрили шлях для розвитку нового напряму -- звстосування методу ігротерапії в роботі шкільног психолога для того, щоб задовольнити потреби, які виникають у будь-якої дитини, а не тільки з дефектом психічного розвитку.

Основна мета початкової школи -- допомогти дітям у їх інтелектуальному, емоційному, фізичному і соціальному розвитку, дати їм відповідні можливості для навчання. Таким чином, головне завдання ігротерапії з дітьми в початковій школі таке: допомогти дітям підготуватися до того, щоб засвоїти пропоновані знання якнайкраще.

Дітей не можна змусити навчитися чого-небудь. Навіть найвідоміші вчителі не можуть навчити дітей, які ще не готові вчитися. У цьому випадку ігротерапія є доповненням до навчального середовища, досвідом, який допомагає дітям найефективніше використовувати власні здібності до навчання.

5. Ігротерапія у вітчизняній психологічній практиці

До застосування гри безпосередньо з психокрекційною метою вдавалися багато вітчизняних дослідників-практиків: Л. Абрамян (1986), О. Варга (1989), І. Вигодська (1984), О. Захаров (1986-1988), О. Співаковська (1988) та ін.

Головним принципом ігрової корекції, на думку О. Співаковської, є вплив на дитину з урахуванням специфічної обстановки і контакту. Сутність цього впливу полягає в такому: щоб активізувати механізм перебудови поведінки боязких у спілкуванні дітей, слід змінити умови, тобто вивести їх із того середовища, у якому у них з”явилися небажані форми поведінки.

Л. Абрамян, досліджуючм способи подолання негативних емоційних станів у дітей за допомогою гри, детально розкриває процес перевтілення як важливої умови для перебудови емоційної сфери. У грі-драматизації дитина відчуває подвійне переживання: вона “ліпить образи”, перетворюючи саму себ, і дивиться на це відсторонено, радіє зміні в грі, водночас виявляючи певне ставлення до свого персонажа.

Досягненню цілей корекції, на думку Б. Карвасарського і О. Захарова, підпорядковане перенесення негативних емоцій і якостий дитини на ігровій образ. Діти наділяють персонажей власними негативними емоціями, рисами характеру, переносять на ляльку свої власні недоліки, які завдають ім неприємностей.

Значний внесок у розробку методів групової інтерпритації неврозів у дітей і підлітків зробив О. Захаров. Він окреслив показники і клініко-психологічні критерії формування дитячої психотерапевтичної групи, дослідив можливості об”єднання сімейної і групової терапії, а також розробив методику ігрової психотерапії, яка становить частину комплексу різних способів впливу на дитину-невротика і включає також сімейну психотерапію.

О. Захпров пропонує послідовність корекційних методик:

1)бесіда;

2)спонтанна гра;

3)спрямована гра;

4)навіювання.

Тривалість ігрового сеансу не повинна перевищувати 30 хв. У гострому періоді неврозу рекомендовано заняття 2 -- 3 рази, у разі хронічного перебігу -- 1 раз на тиждень. Тривалість програми -- від декількох днів, до декількох місяців.

В організації терапевтичного процесу О. Захаров виділяє діагностичну, терапевтичну і дидактичну функцію гри. Усі три функції пов”язані між чобою і ревлізовані як на початковаму етапі, у спонтанній грі, , так і в спрямованій грі, яка зазвичай є імпровізацією якого-небудь сюжету.

Діагностична функція полягає в уточненні психопатології, особливостей характеру дитини і її відносини з оточенням. Спостереження за грою дозволяє отримати додаткову інформацію. У грі дитина на сенсомоторному рівні демонструє те, чого вона коли-небудь зазанавала. Інколи такий зв”язок абсолютно очевидний, а іноді він може бути віддалений.

Діти більш повно і безпосередньо виражають себе в спонтанній, ініційованій ними самими грі, ніж у словах. А вимагати від дитини, щоб вона розповідала про сеье, означає автоматично споруджувати бар”єр у терапевтичних відносинах, ніби стверджуючи: “Ти повинен піднятися на мій рівень спілкування і використовувати для цього слова”.

Терапевтична функція гри полягає в наданні дитині можливостей для емоційного і моторного самовираження, зняття напруги, подолання страхів і фантазій. Гра надає конкретної форми і виразу внутрішньому світу, дає можливість дитині структурувати свій досвід. Для титини важливий процес гри, а не її результат. Вона розігрує минулі переживання, розчиняє їх у новому сприйнятті й нових формах поведінки. Аналогічно вона намагається вирвшити свої проблемиі внутрішні конфлікти, відіграти власні труднощі або збентеження.

Результати обстежень показують, що впроцесі гри зміцнюються і розвиваються психічні процеси, підвищується фрустраційна толерантність й утворюються адекватні форми психічного реагування.

Дидактична функція гри полягає в перебудові відносин, розширенні діапазону спілкування і життєвого кругозору, у реадаптації та соціалізації. В. Франк підкреслював, що для дітей гра -- спосіб навчитися того, чого їх ніхто не може навчити. З огляду на це необхідно підкреслити відмінність між поняттями “дидактична функція гри” і “дидактичні(розвивально-спрямовані) ігри”. Дітей не потрібно вчити гратися чи примушувати гратися. Діти граються спонтанно, не маючи певної мети. І навчання, тобто набуття різноманітного досвіду, відбувається оступово і непомітно в процесі гри. А коли ми прагнемо швидше розвинути в дитини асоціативне й абстрактно-логічне мислення, ерудованість за допомогою спеціальної техніки, методик, які називаємо іграми, і намагаємося впливати на дитину з метою її навчання і виховання, ми блокуємо її емоційність. Її душевний стан, психічний розвиток, самооцінка і формування системи відносин залишаються поза увагою. Такий дидактичний підхід нічого спільного з груповою ігротерапією немає.

О. Захаров виділяє низку правил, дотримання яких є необхідне під час ігротерапії:

• гру застосовують як спосіб діагностики, корекції і навчання;

• вибір ігрової тематики відображає її значущість для психолога й інтерес для дитини;

• керівництво грою сприяє розвитку самостійної ініціативи дітей;

• спонтанні і спрямовані ігри -- дві взаємодоповняльні фази єдиного ігрового процесу, у якому головне -- можливість імпровізації;

• співвідношення спонтанного і спрямованого компонентів залежить не стільки від віку дітей, скільки від їх особливостей.

Размещено на Allbest.ru

...