Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського «ХАІ»

кафедра психології

КУРСОВА РОБОТА

з комплексу дисциплін: загальна психологія, соціальна психологія, диференційна психологія на тему: Вплив сімейного виховання на формування акцентуації у підлітків

Студентки 2 курсу 720 групи Федорової Ю.С.

керівник Фаворова Катерина Миколаївна

м. Харків 2014 рік



Зміст

Вступ

1. Загальні уявлення про характер та акцентуації

1.1 Розвиток уявлень про характер в зарубіжній та вітчизняній психології

1.2 Визначення акцентуацій характеру

1.3 Різні підходи до типології акцентуацій характеру

1.3.1 Типологічна модель К. Леонгарда

1.3.2 Типологічна модель акцентуацій характеру у підлітків А. Е. Личко

2. Сімейне виховання як чинник, що впливає на динаміку акцентуацій характеру

2.1 Види сімейного виховання

2.2 Стилі та фактори сімейного виховання

2.3 Фактори, що створюють негармонійні стилі сімейного виховання

2.4 Зв'язок між стилем сімейного виховання та формуванням акцентуації

Висновок

Список літератури

акцентуація підліток характер сімейний



Вступ

Актуальність проблеми. У сучасному суспільстві формування сім'ї - одне з пріоритетних завдань, оскільки саме сім'я є головним середовищем виховання підростаючого покоління. Це пояснюється тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жодна з інших форм виховання не може порівнятися з сім'єю. Саме в ній формується особистість дитини. Становлення сім'ї - це складний, тривалий, багатогранний процес, який нерідко супроводжується низкою досить гострих проблем, часто до них відносяться саме дитячо-батьківські відносини, які можуть характеризуватися сімейною холодністю і відчуженістю. У підлітковому віці відбувається загострення рис характеру. Прагнення до самостійності, усвідомлення свого фізичного і духовного змужніння - одна з найбільш яскравих рис цього віку. І якщо батькам вдасться перебудувати свої відносини з підростаючими дітьми і змінити стиль виховання, то це, в свою чергу, відіб'ється і на характері дитини. Разом з характером, у формуванні особистості, існує поняття акцентуації. Акцентуація передбачає посилення ступеня певної риси характеру. Ця риса особистості стає акцентуйованою. Акцентуйовані риси далеко не такі численні, як індивідуальні, що варіюють. Акцентуація - це, по суті, ті ж індивідуальні риси, але які мають тенденцією до переходу в патологічний стан. При більшій виразності вони накладають відбиток на особистість як таку і, нарешті, можуть набувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості. Важливим є дослідження того, який стиль виховання переважає в сім'ї і який вплив він робить на формування особистості у підлітків. Отже, це підкреслює актуальність обраної теми дослідження і необхідність її подальшого теоретичного вивчення.

Мета: виявити залежність між психологічними моделями сімейного виховання і формуванням акцентуації характеру в підлітковому віці.

Об'єкт - акцентуації характеру.

Предмет - вплив стилю сімейного виховання на формування акцентуації характеру в підлітковому віці.

Завдання:

1. Вивчити літературні джерела з досліджуваної проблеми.

2. Сформувати уявлення про характер та акцентуації

3. Описати різні стилі батьківського виховання

4. Розглянути акцентуації характеру у підлітковому віці.



1. Загальні уявлення про характер та акцентуації

1.1 Розвиток уявлень про характер в зарубіжній та вітчизняній психології

Учення про характер має тривалу історію розвитку. Проблемою характерології протягом століть було встановлення типів характеру та їх визначення за певними проявами з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях. Оскільки характер формується протягом життя, то більшість дослідників шукали пояснення відмінностей між людьми у зовнішніх чинниках.

Характер (грец. чбсбкфзс - прикмета, відмінна риса, знак ) - структура стійких, порівняно, постійних психічних властивостей, що визначають особливості відносин і поведінки особистості. Коли говорять про характер, то зазвичай мають на увазі під цим саме таку сукупність властивостей і якостей особистості, які накладають певний відбиток на всі її прояви й діяння. Риси характеру становлять ті суттєві властивості людини, які визначають той чи інший образ поведінки, спосіб життя.

Широке поширення отримали конституціональні теорії, що пов'язують особливості характеру людини з її зовнішнім виглядом (Е.Кречмер, У.Шелдон). Ближче до кінця XIX - початку XX століття термін "характерологія" починають використовувати у значенні індивідуальної психології (А. Біне, В. Штерн, Ю. Банза ). Пізніше К.Юнг запропонував класифікувати характери в залежності від приналежності до екстравертированного і інтравертированного типу.

У вітчизняній психології під характером розуміли сформований і зміцнившийся, під впливом життєвих чинників і виховання, певний стиль відносин і, в цілому, поведінки людини. Проблемами формування характер, у вітчизняній психології, займалися С.Л.Рубінштейн, К.Н.Корнілов, Б.М.Теплов, В.Н.Мясищев, А.Г. Ковальов, Б.Г. Ананьєв, К.К. Платонов та ін.

«Характер, - писав С. Л. Рубінштейн, - обумовлює визначеність людини, як суб'єкта діяльності, який, виділяючись з навколишнього, конкретним чином ставиться до нього». [13] Б.Г. Ананьєв підкреслював, що кожна риса характеру являє собою певне ставлення особистості до навколишньої дійсності, до життєвих умов її розвитку.

1.2 Визначення акцентуацій характеру

Акцентуації характеру - це крайні варіанти його норми, при якому окремі риси характеру надмірно посилені, від чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів при добрій і навіть підвищеній стійкості до інших. Залежно від ступеня вираженості виділяють два ступені акцентуації характеру: явна і прихована.

Явна акцентуація - відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Однак вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних факторів можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру залишаються досить вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

Прихована акцентуація це коли у повсякденних, звичних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Такі акцентуації можуть виявлятися несподівано під впливом ситуацій і травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Якщо такі риси і виявляються, це, зазвичай, не призводить до помітної соціальної дезадаптації. [9]



1.3 Різні підходи до типології акцентуацій характеру

Спроби побудови типології характерів неодноразово робилися протягом всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них з'явилася та, яка була запропонована німецьким психіатром і психологом Е.Кречмером. Дещо пізніше аналогічну спробу зробив американський колега У. Шелдон, а потім - К. Г. Юнг, Е. Фромм, К. Леонгард, А. Е. Личко та ряд інших вчених.

Існує ряд класифікацій характерів, які будуються в основному на описах акцентуацій відповідних рис характеру. Детально буде розглянута типологія К. Леонгарда [5] і Е. А. Личко[8].

1.3.1 Типологічна модель К. Леонгарда

Першим заговорив про акцентуації характеру відомий німецький психіатр Карл Леонгард, який опублікував у 1964 - 1968 роках серію робіт з цієї проблеми. Акцентуація характеру, за визначенням Леонгарда, це приховані, невиражені, компенсовані психопатії, які в будь-який момент можуть різко загостритися. Найцікавіше викладено в концепції К. Леонгарда положення про те, що в акцентуаціях потенційно закладені як можливості соціально позитивних досягнень, так і соціально негативний заряд. Динаміка акцентуації особистості може йти як у бік психопатії, так і в позитивну сторону, яка не приводить до явищ соціальної дезадаптації. Жорсткої межі між нормальними, середніми людьми і акцентуйованим особистостями немає. Відхилення в ту чи іншу сторону у осіб не акцентуйованих знаходяться в межах загальнолюдських норм.«… Акцентуація - це, по суті, ті ж індивідуальні риси, що не володіють тенденцією до переходу в патологічний стан...» [5, с. 10]. При більшій вираженості рис вони накладають відбиток на особистість і можуть набувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості. Класифікація К. Леонгарда заснована на оцінці стилю спілкування людини з оточуючими людьми і представляє як самостійні такі типи характерів: гіпертимний, дістімний, циклоїдний, збудливий, застряваючий, педантичний, тривожний, емотивний, демонстративний, екстравертований, інтровертірований. К.Леонгарду, автору концепції "акцентуйованих особистостей", належать клінічні описи акцентуйованих особистостей, у яких мали місце комбіновані акцентуації. Різні типи можуть поєднуватися або змішуватися, хоча можливі не будь-які поєднання. [5]

Далі розглянемо типологічну модель акцентуацій характеру вітчизняного вченого психіатра Олександра Євгеновича Личко.

1.3.2 Типологічна модель акцентуацій характеру у підлітків А. Е. Личко

Акцентуація характеру, по Личко, - це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються відхилення, що не виходять за межі норми в психології і поведінці людини і межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасові стани психіки найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. При дорослішанні дитини особливості її характеру, що проявилися в дитинстві, вираженими, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть проявитися чітко (особливо якщо виникає захворювання ).

На відміну від Леонгарда Личко вважає, що правильніше говорити не про акцентуації особистості, а про акцентуації характеру. Саме типи характеру, а не особистості в цілому з її здібностями, нахилами та іншими структурними компонентами, описаними в монографіях Леонгарда, відрізняють ці особистості від інших. Личко в своїй роботі дає розмежування психопатії та акцентуацій характеру. Одне з важливих відмінностей автор бачить у наступному: при психопатіях порушення адаптації можуть бути наслідком будь-якого роду травм або навіть виникати без видимих ??причин. Відмінність акцентуацій від психопатій виражається ще й у тому, що акцентуйований характер не проходить через все життя. Зазвичай він загострюється в підлітковому віці, а з подорослішанням згладжується. [7, с. 79]

А. Є. Личко виділив наступні типи характерів (його основні акцентуації): гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний, змішаний типи. [8, с.76 - 109]

При кожному типі акцентуації є властиві йому, відмінні від інших типів, "слабкі місця". Оскільки підлітковий вік є кризовим, особливості характеру підлітка часто загострюються, а при дії тривалих психогенних чинників, що адресуються до " місця найменшого опору", можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При цьому для кожного типу акцентуації існують свої більш і менш характерні форми девіантної поведінки.

1. Гіпертимний тип.

Найбільш вразливе місце гіпертимних підлітків - їх прагнення до незалежності, самостійності. У них постійно виникає конфлікт з батьками та педагогами. Вони протестують проти правил і розпорядків, що обмежують їх свободу. Спроби дорослих контролювати їх, бути з ними суворіше викликають тільки відповідь загострення протесту. Гіпертимні підлітки дуже прагнуть до спілкування. Вони легко відчувають себе практично в будь-якій компанії, їх цікавить все нове і незвичайне, а отже вони легко можуть потрапити в асоціальну або кримінальну групу. З друзями вони легко вдаються розвагам, вживанню спиртних напоїв і навіть сумнівним пригодам, а переоцінка власних можливостей робить вірогідним формування залежності. Суїцидальна поведінка гіпертимним підліткам практично не властива.

2. Циклоїдний тип.

З одного боку циклоїдні підлітки дуже схожі на гіпертимний тип характеру: неприйняття нудного розміреного життя, прагнення до спілкування з однолітками, нерозбірливість у знайомствах,але бувають і субдепресивні фази, які виражаються у нестійкості до ломки життєвих стереотипів. У ці періоди підлітки стають особливо чутливими до осуду на свою адресу. Виражені відхилення в поведінці циклоїдним підліткам не властиві. Виняток становить суїцидальна поведінка. Причому мова йде не про показові суїциди, як у випадку з істероїдною акцентуаціє, а про істинні замахи.

3. Лабільний тип.

Основна риса підлітків лабільного типу - крайня лабільність настрою, який міняється дуже часто і надмірно різко від непомітних для оточуючих приводів. Від настрою на даний момент залежать і самопочуття, і апетит, і працездатність, і товариськість. Лабільні підлітки люблять компанії, нову обстановку, знаходячи в них нові враження. Несприятливою ситуацією для даного типу є емоційне відкидання з боку значущих осіб, або розлука з ними.

4. Астеноневротичний тип.

Головними рисами цієї акцентуації є підвищена стомлюваність і дратівливість. У силу цих якостей при цьому типі акцентуації не зустрічається ні втеч з дому, ні алкоголізації. Однак це не означає повної відсутності передумов для формування відхилень у поведінці. Астеноневротичні підлітки, як і решта, прагнуть до незалежності від дорослих і спілкування з однолітками. Але через стомлюваність вони не можуть активно висловлювати свої прагнення. Накопичуючись, ці прагнення можуть підігрівати спалахи роздратування щодо батьків, вихователів, спонукати обвинувачення близьких у тому, що вони не приділяють належної уваги їх здоров'ю, або навіть породжувати глуху неприязнь до однолітків, у яких підліткові поведінкові реакції виражаються прямо і відкрито.

5. Сензитивний тип.

Основна риса таких підлітків - "почуття власної недостатності ". Вони боязкі, соромливі, уникають нових людей, глибоко прив'язані до батьків. У них формуються високі моральні та етичні вимоги і до себе, і до інших, і тому девіантної поведінки вони практично не демонструють. На майбутнє надій не покладають, справжнє їх не задовольняє, а в минулому бачать лише негативні відгуки на свою адресу (істинні чи уявні), образи, насмішки, приниження.

6. Психоастенічний тип.

Для представників психоастенічного типу характерними є нерішучість, схильність до нескінченних міркувань, тривожна недовірливість і любов до самоаналізу, а також легкість виникнення нав'язливих побоювань, дій, страхів, думок, уявлень. Психологічною захистом від постійних тривог за майбутнє стають вигадані прикмети та ритуали, педантизм і формалізм. Нерішучість у діях особливо можна побачити в нерішучості, коли необхідно зробити самостійний вибір, а вже ухвалене рішення має бути негайно виконано. У психоастенічних підлітків спостерігається реакція гіперкомпенсації щодо своєї нерішучості і невпевненості, яка проявляється несподіваними самовпевненими судженнями, швидкими діями.

7. Шизоїдний тип.

Найбільш істотними рисами даного типу вважаються замкнутість, відгородженість від навколишнього, нездатність або небажання встановлювати контакти, зниження потреби в спілкуванні. Багато вчинків здаються дорослим несподіваними і незрозумілими, тому що їм передує прихована мотивація. Стриманість у прояві почуттів, непіддатливість впливу з боку, збереження дистанції з оточуючими не дозволяють встановлювати тісні контакти. Суїцидальна поведінка шизоїдам не властива - шизоїдність, мабуть, не розташовує до подібного способу вирішення життєвих труднощів. Шизоїдні підлітки можуть здійснювати серйозні правопорушення «в ім'я групи», бажаючи, щоб « група визнала своїм».

8. Епілептоїдний тип.

Головною рисою епілептоїдних підлітків є схильність до періодів злобно - тужливого настрою з накипаючим роздратуванням і пошуків об'єкту, на якому можна зірвати зло. У той же час вони намагаються піклуватися про своє здоров'я, бережуть себе. Серед захоплень повинна бути відзначена схильність до азартних ігор. Пристрасть до збагачення дуже легко пробуджується. Колекціонування приваблює передусім матеріальною цінністю зібраного. Епілептоїдні підлітки не переносять матеріальних втрат і непокори собі, вони не в змозі вгамувати своє владолюбство і неприборкані ревнощі. У підлітків цього типу частіше доводиться стикатися тільки з демонстративною суїцидальною поведінкою, нерідко носять характер явного суїцидального шантажу. Епілептоїдний тип можна визнати одним з найважчих для соціальної адаптації.

9. Істероїдний тип.

Головна риса істероїдних підлітків - безмежний егоцентризм, ненаситна жага постійної уваги до своєї особи. Таких підлітків лякає перспектива залишитися непоміченими. Брехливість і фантазування спрямовані на прикрашання своєї особистості. Відсутні глибокі щирі почуття, схильні до малювання і позерства. І з цієї риси випливає основний прояв девіантної поведінки цих підлітків - суїцидальні демонстрації. Рідше зустрічаються суїцидальні замахи в стані афекту. Ще, для залучення уваги, можуть використовуватися такі порушення поведінки як прогули уроків, зухвала поведінка в громадських місцях, провокації скандалів, втечі з дому.

10. Конформний тип.

Особливість цього типу - постійна і надмірна конформність до свого безпосереднього і звичного оточення. Конформні підлітки не люблять виділятися, з недовірою ставляться до незнайомців, нездатні протистояти своєму оточенню, важко освоюються в незвичній обстановці.

11. Нестійкий тип.

Головна риса нестійких підлітків - крайня безвольність і тяга до легких задоволень. Цим прагненням детерміновано всю їх поведінку. У них немає бажання вчитися. У виборі розваг вони теж не проявляють характеру, пливуть за течією. У результаті вони опиняються в компаніях, як правило, асоціальних. Нестійкі підлітки легко йдуть на крадіжки, розглядаючи їх не як протиправний вчинок,а як розвагу і видобуток коштів на нові розваги. Досить характерні для таких підлітків втечі з дому.

Багато рис характеру і поведінки дітей формуються в результаті відхилень у сімейних відносинах.



2. Сімейне виховання як чинник, що впливає на динаміку акцентуацій характеру

2.1 Види сімейного виховання

Сімейне виховання - це цілеспрямовані, свідомі виховні впливи, здійснювані батьками з метою формування певних якостей, умінь.

Виховні впливи здійснюються на основі механізму підкріплення - заохочуючи поводження, що дорослі вважають правильним, і висловлюючи за порушення встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини певну систему норм, дотримання яких поступово стає для дитини звичкою і внутрішньою потребою ; механізму ідентифікації - дитина наслідує батьків, орієнтується на їхній приклад, намагається стати такою же. [4]

При розгляді виховної діяльності батьків виділяють:

· різні стилі виховання ;

· фактори виховного впливу ;

· виховну позицію батьків.

2.2 Стилі та фактори сімейного виховання

А.Є. Личко виділяє несприятливі стилі сімейного виховання з порушеннями взаємин підлітка з батьками [7]:

· потворствуюча гіперпротекція;

· домінуюча гіперпротекція;

· гіпопротекція;

· емоційне відкидання;

· підвищена моральна відповідальність;

· жорстоке поводження з дитиною;

Фактори батьківського виховання - параметри батьківської поведінки і спілкування з дітьми, відповідальні за формування у них певних особистісних рис. Батьківське ставлення є двоїстим і суперечливим, представляючи, з одного боку, безумовну любов і глибинний взаємозв'язок з дитиною, а з іншого - об'єктивне оціночне ставлення, спрямоване на формування цінних якостей і способів поведінки.

В якості основних факторів сімейного виховання висуваються:

· емоційне ставлення, любов, прийняття;

· особливості вимог і контролю;

Е. Фромм виділив якісну відмінність між материнським і батьківським ставленням до дитини за ознаками умовність/безумовність і контрольованість/ неконтрольованість. Материнська любов безумовна, дана від народження, але непідвладна контролю з боку дитини, її неможливо завоювати ( або вона є, або її немає). Батьківська любов обумовлена ??тим, чи виправдовує дитина його очікування, вона керована (її можна заслужити домогтися власною активністю дитини).

2.3 Фактори, що створюють негармонійні стилі сімейного виховання

Е.Г.Ейдеміллер, В.Юстицькис виділяли фактори батьківського виховання, найбільш важливі з точки зору формування порушень поведінки і відхилень особистості дітей і підлітків.

Рівень протекції - кількість сил, уваги і часу, який батьки приділяють вихованню дитини. При гіперпротекції батьки присвячують дитині вкрай багато часу, сил і уваги, її виховання стає головною справою їхнього життя. При гіпопротекції підліток опиняється на периферії уваги батьків, до нього «не доходять руки», за виховання беруться, лише, коли трапляється щось серйозне, інший важливий фактор - ступінь задоволення потреб дитини. При потуранні батьки прагнуть до максимального й некритичного задоволення будь-яких потреб дитини, балують її. Ігнорування характеризується недостатнім прагненням до задоволення потреб дитини, причому частіше страждають духовні потреби, особливо потреба в емоційному контакті, спілкуванні з батьками.

В.В.Юстицкис і Е.Г.Ейдеміллер виділяють 6 типів сімейного виховання: [16, с. 112-114 ]

1. Гіпопротекція (недостатня опіка).

Цей вид неправильного виховання в крайній формі проявляється повною бездоглядністю, але частіше лише недоліком опіки і контролю за поведінкою. Гіпопротекція проявляється також браком уваги, турботи і керівництва, істинного інтересу батьків до справ дитини, хвилювань, захопленням.

2. Домінуюча гіперпротекція (надмірна опіка ).

Надмірна опіка, дріб'язковий контроль за кожним кроком виростає в цілу систему постійних заборон і невсипущого спостереження за дитиною, що досягає іноді ганебного для неї стеження. Безперервні заборони, неможливість приймати власні рішення лякають дитину, створюють у неї враження, що їй "нічого не можна", а її одноліткам "можна все". Гіперпротекція не дає можливості вчитися на власному досвіді, розумно користуватися свободою, тобто не дає привчатися до самостійності. Мало того, вона пригнічує відчуття відповідальності і обов'язку, бо якщо за дитину все вирішують, то вона приходить до переконання, що сама вона може ні за що не відповідати.

3. Потворствуюча гіперпротекція ( "кумир сім'ї").

У крайньому прояві потворствуюча гіперпротекція отримала найменування виховання по типу "кумира сім'ї". Тут справа не стільки в постійному контролі, скільки у надмірному заступництві, в прагненні звільнити улюблене чадо від найменших труднощів, нудних обов'язків. Це доповнюється невпинним захопленням, уявними талантами і перебільшенням дійсних здібностей. З дитинства дитина росте в атмосфері захоплень, похвали і обожнювання. Це культивує егоцентричні бажання завжди бути в центрі уваги, чути розмови про себе, все бажане отримувати з легкістю.

4. Емоційне відкидання ( "Попелюшка").

При цьому виді виховання дитина постійно відчуває, що вона - тягар в житті батьків, що без неї їм було б краще. Ще більш ситуація посилюється, коли поруч є брат або сестра, особливо зведені, вітчим або мачуха, хто набагато дорожче і найулюбленіше (виховання за типом "Попелюшки").

5. Умови жорстоких взаємин.

Ці умови нерідко поєднуються з крайнім ступенем емоційного відкидання. Жорстоке ставлення може виявлятися відкрито - суворими розправами за дрібні провини, а ще більше тим, що на дитині "зривають зло" за інших. Але жорстокі відношення не вибірково стосуються тільки самої дитини - вони панують у всій атмосфері безпосереднього оточення, хоча в сім'ї можуть бути і приховані від сторонніх очей.

6. Підвищена моральна відповідальність.

У таких випадках батьки живлять великі надії щодо майбутнього своєї дитини, його успіхів і здібностей, тішать себе думкою про те, що їх нащадок втілить в життя власні нездійснені мрії. Дитина відчуває, що від неї чекають дуже багато чого.

2.4 Зв'язок між стилем сімейного виховання та формуванням акцентуації

Сім'я є основним джерелом психогенних розладів у підлітків в силу їх великої залежності. Е. А. Личко докладно характеризує зв'язки між стилем сімейного виховання і підлітковими психопатіями. [10, с. 406- 417]

1. Гіпопротекція вкрай несприятлива при гипертимному, нестійкому і конформному типах акцентуації. Саме такі підлітки легко запозичують дозвільний спосіб життя, швидко опиняються в асоціальних компаніях. Однак, вона може виявитися згубною при гіпертимній, епілептоїдній, шизоїдній акцентуаціях, обумовлюючи нашарування на них чорт нестійкого типу. Одночасно при сензитивній і психастенічній акцентуаціях має місце позитивна стійкість відносно порушень поведінки в умовах гіпопротекції.

2. Гіперпротекція пригнічує почуття відповідальності, боргу, самостійності. Найбільш травматична для гіпертімних підлітків, та осіб з психоастенічною, сензитивною і астеноневротичною акцентуаціями. У гіпертимних підлітків ще в молодшому або середньому підлітковому віці гіперпротекція призводить до різкого посилення реакції емансипації або до безініціативності і невміння постояти за себе.

Батьки реагують на це ще більш жорсткими вимогами, що призводить до зворотного ефекту - посилення реакції емансипації. Підліток, відчувши змужніння, піднімає бунт проти "утисків" і спрямовується в асоціальну компанію. У цьому випадку йде психопатичний розвиток по гипертимно - нестійкому типу, що супроводжується любов'ю до розваг, алкоголізацією і т.д.

У підлітків з психастенічною, сенситивною і астеноневротичною акцентуаціями домінуюча гіперпротекція надає іншу дію, - підсилює несамостійність, невпевненість у собі, нерішучість, невміння постояти за себе і свою справу.

3. При істероїдній акцентуації потворствуюча гіперпротекція штовхає на психопатичний розвиток з цього ж типу. Однак, вона сприяє розвитку істероїдних (демонстративних) і гіпертимних рис на основі лабільної і гіпертимної, рідше епілептоїдної і шизоидної акцентуації характеру.

4. Емоційне відкидання веде до лабільної, сенситивної та астеноневротичної акцентуацій. Емоційне відкидання у гіпертимів і епілептоїдів викликає протест і емансипацію, у істероїдів - опозицію. Шизоїди при такому стилі виховання замикаються в собі, а нестійкі потрапляють під вплив асоціальних компаній. Емоційне відкидання формує і підсилює риси епілептоїдної акцентуації характеру і епілептоідної психопатії, веде до декомпенсації та формування невротичних розладів у підлітків з емоційно - лабільною і астенічної акцентуаціями.

Приховане емоційне відкидання має місце, коли батьки самі собі не зізнаються в цьому, що обтяжуються сином або дочкою, пригнічують в собі емоційне відкидання до дітей.

При гіпертимній і епілептоїдній акцентуаціях яскраво виступає реакція емансипації: перші з них борються за самостійність і свободу, друга - за майнові права.

Істероїди в підлітковому віці виявляють дитячу реакцію опозиції, яка може проявлятися у формі незрозумілих крадіжок, показного інтересу до алкоголю і т. д. Це робиться для залучення до себе любові та уваги. Інші, зневірившись, починають шукати увагу на стороні.

5. Умови жорстких взаємин, коли на дитині "зривають зло", що може супроводжуватися з крайнім ступенем емоційного відкидання. Вони стосуються не тільки підлітка, але всієї атмосфери родини. Це - душевне байдужість один до одного, егоїзм, повна зневага до інтересів інших членів сім'ї, тобто утворюється незрима стіна.

Такі взаємини особливо згубні для підлітків епілептоїдного і конформного типів акцентуації, саме у них найлегше починається психопатичний розвиток епілептоїдного типу.

6. При підвищеній моральної відповідальності, найбільш уразливі підлітки з сенситивною та психастенічною акцентуаціями. Це для них є ударом по місцю найменшого опору і призводить до розвитку психастеничного типу. Підвищена моральна відповідальність викликає агресію у істероїдів, тривогу і страхи - у психастеніків і сензитивів.



Висновок

Риси особистості, які самі по собі ще не є патологічними, але можуть за певних умов розвиватися в позитивному або негативному напрямках, досягаючи крайніх варіантів норм, які межують з психопатіями, формуються, перш за все, в сім'ї і залежать від стилів сімейного виховання. Великий вплив на розвиток характеру дитини надає атмосфера життя в родині. Сімейні умови, рід занять, матеріальний рівень і рівень освіти батьків значною мірою зумовлюють життєвий шлях дитини. Також, істотне значення для розвитку підлітка має місце та його роль, яке він займає у родині. Якщо батьки і старші члени сім'ї враховують дорослі можливості підлітка, ставляться до нього з повагою і довірою, допомагають йому долати труднощі в навчанні та інших видах діяльності, допомагають встановлювати взаємини з товаришами, зберігають контакт з ним, то тим самим вони створюють сприятливі умови для розвитку особистості підлітка. Батьки впливають на дитину цілеспрямованим вихованням, яке зводиться до організації способу життя дитини в сім'ї та навчанню його тому, як треба себе вести. Також батьки повинні завжди намагатися розуміти індивідуальні та вікові особливості дитини, бути готовими до свідомого пошуку найбільш ефективного стилю його індивідуального виховання.

Отже, підлітковий період є важливим етапом психічного та особистісного розвитку. Він характеризується специфічним перебігом кризи. Значні зміни відбуваються у розвитку інтелектуальної, спонукальної та емоційно-вольової сфер, у становленні самосвідомості. За несприятливих соціально-психологічних умов виникають труднощі у розвитку особистості, зокрема формування акцентуацій характеру. Знання дорослими індивідуальних особливостей підлітків дає їм змогу ефективно керувати психічним та особистісним розвитком дітей, попереджувати й долати труднощі та проблеми.

Список літератури

1.Авдеева Н.А. Взаимоотношения подростка в семье / / Воспитание школьников. 2005 г. № 7.

2. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений. М.: Апрель - Пресс, изд- во ЭКСМО - ПРЕСС, 1999.

3. Выготский Л.С. Динамика и структура личности подростка / / Хрестоматия по возрастной психологии. М.: Международная педагогическая академия, 1994 г.

4. Дружинина В.Н. Психология семьи. М.: КСП, 1998.

5. Леонгард К. Акцентуированные личности. М.: Высшая школа, 1989, с. 374.

6. Левитов Н.Д. Психология характера. М., 1969.

7. Личко А.Е. Психотерапия и акцентуации характера. 1979. С. 79.

8. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. / / Психология индивидуальных различий. М., 1982, с. 76 - 109.

9. Личко А.Е. Подростковая психиатрия. Л., 1985.

10. Личко А.Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подростков. М.: ЭКСМО - Пресс, 1999 г., с. 406 - 417.

11. Мухина В.С. Возрастная психология. М., 1997.

12. Платонов К.К. Структура и развитие личности. М., 1986.

13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. СПб. Питер, 1999.

14. Рубинштейн С.Я. Черты характера ребенка и их воспитание в семье. М.: Просвещение, 1964.

15. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. СПб.: Питер, 1999.

16. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В. Семейная психотерапия. Л., 1990. с. 112-114.

Размещено на Allbest.ru

...