Причини суїцидальної поведінки в місцях позбавлення волі

Размещено на http://allbest.ru

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

кафедра загальної та практичної психології

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Пенітенціарна психологія

на тему:Причини суїцидальної поведінки в місцях позбавлення волі

Студентки 4 курсу 46 групи

напряму підготовки: Психологія

Бабійчук Марини

Перевірив: Сімко Р.Т.

м. Кам'янець-Подільський - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Історичні погляди на проблему суїциду

2. Суїцид як соціально-психологічне явище

3. Засоби боротьби самогубств серед засуджених

4. Діагностика та профілактика самогубств

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом установи по виконанню покарань покрила хвиля актів сомогубств серед засуджених. Самовільний вихід із життя -- велика трагедія не тільки тому, що на Землі стало на одну людину менше, не тому, що даний акт несе горе та сльози рідним та близьким, а ще й тому, що причини та умови, які підштовхують до самогубства, залишаються. Кажуть:"Не було б причин, не було б і самогубств".

Цілком розумно. Навіть, якщо врахувати, що приблизно 25% суїцидальних вчинків здійснюють психічно хворі, 50% самогубств припадає на тих, хто відноситься до "розмитої"групи нервово-психічних станів, та 20% подібних актів здійснюють особи, володіючи твердим мисленням, сильною волею, яких підштовхують на цей крок ситуативні обставини.

Добровільний вихід з життя -- явище, безумовно, негативне і з ним необхідно боротися. Це з одного боку. А з іншого -- дія суто індивідуальна. Взагалі, самогубство -- це хвороблива функція діяльності головного мозку, яка характеризується аутоагресивною поведінкою під впливом внутрішніх або зовнішніх подразників, які виникають в результаті неадекватної оцінки отриманої інформації або ситуації.

Суїцидальна поведінка -- поняття більш ширше і помимо суїциду, включає в себе суїцидальні замахи, спроби та прояви. До замахів відносяться всі суїцидальні акти, які не завершились летально по причині, незалежній від суїцидента.

Суїцидальними спробами вважають демонстративно-установчі дії, при яких суїцидент частіше всього знає про безпеку здійснюючого ним акту. До суїцидальних проявів відносяться думки, вислови, натяки, які не супроводжуються якими-небудь діями, направленими на позбавлення себе життя.

Акти самогубства відомі ще з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне, аномальне явище.

Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі. У азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого чоловіка забов'язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей), інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це вважалось за велику честь померти для бога.

Тема реферату досить актуальна на сьогоднішній день. При її вивченні випливає необмежена кількість питань, глибоких та складних.

1. Історичні погляди на проблему суїциду

"Люди найбільш всього намагаються зберегти життя, но менше всього його цінують". За тисячоліття свого існування людство так і не змогло відповісти на деякі запитання. Та і чи потрібно взагалі. Люди завжди знаходили пояснення тим чи іншим явищам, які їх спіткали, які вони спостерігали. Найбільш повною та доказовою виявилась теорія божественного походження людства. Згідно їй -- життя дано нам, як дар. Мати життя -- це велика радість. Отримавши цей дорогоцінний дар, ми розуміємо, що він прекрасний і складний.

Життя включає в себе і радість і печаль, воно вимагає ставитись до себе з великою відповідальністю. Не дивлячись на всі сучасні досягнення, неможливо осягнути всієї глибини її проявів. Життя стає прекрасним та лагідним, коли ми знаходимо того, хто є його "джерелом" і хто може пояснити його ціль та тайну. "На початку…". Цими словами Біблія починає розповідь про початок життя на Землі. Все існуюче на землі створено Богом. Центральною постаттю творіння Бога -- є людина. Бог дав їй життя, вклав в неї глибокий сенс і визначив перед нею певну ціль.

Істинне насолодження життям приходить тоді, коли ми пізнаємо його Автора та принципи, дані ним . Застосовуючи ці принципи, ми отримуємо повноцінне життя, тому що вони збагачують та повністю змінюють наші особистісні, сімейні та суспільні відносини і допомагають правильно сприймати всі життєві ситуації. І основним, найголовнішим принципом є той, який стверджує, що життя не повинно бути пустим. З поступовим збільшенням об'єму знань, їх систематизацією з'явились ситуації, які не можливо було пояснити існуючими релігійними догмами. Нове завжди приваблювало людину і вимагало більш конкретних та ясних пояснень.

Тисячоліття людство вірить в існування душі. Порівно з цим терміном масове відвернення її в малечому віці. Природа психічних явищ, взаємовідношення душі загадкової, відповідно вірі стародавніх, безсмертної і соми (тіла), оболонки,. в яку вона заключена, були предметом дослідження великих умів минулого і користується не меншим інтересом в наші дні. Наївні уявлення Аристотеля, який поміщав душу в серце (IV сторіччя до нашої ери) та глибоке переконання Платона про самостійність душі, її безсмертя та відокремлення від тіла в момент смерті індивіда походили в наш час обширну літературу, підтвержуючу ідеї Платона. Однобічники феномену "життя після смерті" часто наводять переконливі докази на свою користь, які не зразу й спростуєш. Достатньо пригадати дослідження психіатра із Чикагського університету Елізабет Кюблер--Росе (1969) та лікаря Моуді (1976) хворих та осіб, які перенесли клінічну смерть.

Згідно Моуді багато з них стверджували, що перебували за межами свого тіла, вони піднімались над своєю тілесною оболонкою і в такому стані спостерігали за нею. Інші згадували про коридор або тунель, про бесіди, які вони вели з померлими родичами.

Все вище визначене було описано багато століть назад Платоном. Платон справедливо вказував на велику помилку лікарів, які розмежовували вивчення психіки і тіла хворого, як двох окремих складових. До такого висновку прийшов і Арістотель, лікар та філософ, авторитет якого володів умами не одного покоління. Погляди стародавніх на душу склались задовго до сильного розвитку науки розумового руху в усіх галузях життя. Це обумовило не тільки слабкість їх позицій, але й відомі переваги. Стихійна діалектика, відсутність протиставлень душі і тіла, психіки та життя, процесу пізнання та його об'єкту -- все це дозволило античним мислителям виробити глобальні концепції та доктрини, авторитет яких проходить через століття.

Можна розглянути деякі культи, які супроводжували смерть людини. Найголовнішим підношенням душі померлого була кров його рідних. Кров на покійників проливалась в стародавньому Римі, Австралії, на Таїті. Сумуючі роздирали собі лице, розбивали голови, робили порізи на руках. Багато культів дотримувались постулату, згідно якому спалення тіла заживо відображалося на впливі душі на живих людей. Згадаємо культи Єгипетської культури, коли помирали в гробницях своїх фараонів сотні рабів.

Акти самогубства відомі ще з стародавніх часів. В залежності від рівня розвитку суспільства самогубство переходило з категорії елементів культури в антисуспільне, аномальне явище. Як вже зазначалось в Стародавньому Єгипті раби йшли за померлими хазяями, щоб забезпечувати життя в потойбічному світі.

У азіатських народів існував звичай, згідно якому дружина померлого чоловіка забов'язана була покінчити з собою (якщо в них не було дітей), інакше на її рід лягало прокляття богів. Згідно вірувань багатьох народів люди свідомо йшли на смерть, щоб ублажити свої Божества, і це вважалось за велику честь померти для Бога.

В середньовіччі церква вже боролась з актами самогубства, пояснюючи це впливом диявольських сил. Але в той же час виправдовувалось самогубство на полі битви, так званий "кодекс честі", який знаходив свої прояви в нашому столітті і вважався великим героїчним вчинком. В нинішній час у деяких народів все ще збереглись такі ритуали. Прикладом може послужити Японія, Китай, країни Азіатського регіону. Але знову ж обумовлені способи самогубств. Неабияке значення мають фактори та причини, з яких людина покидає життя самогубством.

2. Суїцид як соціально-психологічне явище

Здійснення людиною раніше спроби до самогубства є сильним попередженням наступного завершеного суїциду. Спроба до самогубства -- один із найкращих показників намірів людини. Немає нічого драматичнішого за крик про допомогу. Деякі суїцидальні спроби не сприймаються, як серйозні.

Наприклад, молода дівчина приймає певну кількість таблеток, будучи впевненою, що її спроба буде розкритою. Або чоловік наносить собі порізи таким чином, що це ніяк не може закінчитись летально. Якщо здійснюються такі спроби, то іноді сім'я та друзі легко проходять поряд з ними або не помічають їх взагалі. Навіть в тому випадку, коли людина, спробувавши отруїтись, буде старатись в деталях виправдати свою поведінку.

Дуже часто люди реагують на ці події подразливим зауваженням: "Вона просто хотіла привернути до себе увагу". Справа ж полягає в тому, що до кожної суїцидальної справи слід віднестись з усією серйозністю, якою б легковожною вона не здавалась. Статистика стверджує, що 12% із здійснюючих суїцидальну спробу, не пройде і 2 років, обов'язково знову повторять її і досягнуть бажаного. Четверо із п'яти суїцидентів, які закінчили з собою, намагалисьзробити це в минулому, в крайньому випадку один раз. Після першої невдалої спроби багато хто робить висновок: "Я зроблю це краще в інший раз". І вони згадують про нього, особливо відчуваючи психічний стрес.

Стресова ситуація робить людей більш схильними до самогубства. В цей час щось трапляється як всередині, так і навколо них. В кризових обстановках вони втрачають всі перспективи та орієнтири і під загрозою стає їх виживання. Таким чином, ситуаційні фактори часто приводять до суїцидальної реакції. По мірі їх внеску в розвиток суїцидальної поведінки можливо виявити наступне:

*Ризик суїциду високий у людей з нещодавно виявленою хронічно прогресуючою хворобою.

*Економічні негаразди, з якими стикається людина, торкаються дещо більшого, ніж просто гаманця. Вони гостро відчувають себе невдахами, життя яких не вдалось. Майбутнє здається їм крайнє невизначеним, а самогубство розглядається, як сприятливе вирішення ситуаційної проблеми.

*Зі смертю коханої людини життя вже ніколи не стане, як колись. Руйнується звичайний стереотип сімейного життя. Можливому суїциду, як правило, передує затяжне інтенсивне горе. Його можуть розглядати як покарання за вигадані або реальні вчинки, допущені по відношенню до покійного.

*В багатьох обставинах розуміння та сімейні конфлікти можуть сприйматись як події тяжчі, ніж смерть. При розлученні розумні або найприродніші трактування здаються уявними підставами.

*Сімейні фактори. Щоб зрозуміти людей, які скоїли суїцид, потрібно добре знати їх сімейне життя, оскільки воно відображає емоційні порушення у членів сім'ї. Було виявлено, що, при більшості суїцидів у підлітків, їх батьки були подавлені і думали про самогубство. В інших випадках членів сімей можуть долати гнів і обурення. Якщо, нарешті, він вирішує покінчити з собою, то тим самим, він просто проявить ті антисоціальні імпульси, котрі скритно мають інші члени сім'ї. Суїцид неможливо серйозно вивчати поза контексту соціального оточення конкретної людини. Обов'язково варто брати до уваги актуальні потреби, бажання та прагнення близьких. Важливо розуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, але і емоціональний клімат сім'ї.

Емоційні переживання є одним з основних показників можливості суїциду. Будь--який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйозним попередженням. Більшість потенційних самогубств страждають від депресій. Депресія часто починається поступово, з'являється тривога і в'ялість. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали подавленими, печальними і "хандрять".

Ознаками емоційних порушень є: втрата апетиту або імпульсивне переїдання, безсоння або підвищення сонливості протягом останніх днів; часті скарги на сомотичні недомагання (на біль в животі, головний біль, постійна втомленість); незвичайно зневажливе ставлення до свого зовнішнього вигляду; постійне відчуття одинокості, безкористності, провини або сумніву; ухиляння від контактів, ізоляція від друзів, сім'ї; порушення уваги зі зниженням якості виконуючої роботи; поринають в роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові приступи гніву, які часто виникають із за дрібниць.

Ознаки самогубства бувають різними в залежності від віку. У юнаків найбільш явним натяком на суїцид є зловживання алкоголем та наркотиками. В середньому віці -- це неможливість примиритись або контролювати свою ситуацію, що часто проявляється в якому-небудь психосоматичному захворюванні. самогубство пенітенціарний суїцид

У людей літнього віку ознаками суїцидальних думок можуть бути розмови про "відмову" від чого-небудь. Також ознаками суїцидує й інші психологічні розлади.

Неврози, які характеризуться безпідставним страхом, внутрішньою напругою та тривогою. Психози проходять важче ніж неврози. Людина, якій властивий психоз, як правило, неадекватно реагує на більшість ситуацій оточуючого життя. Поширеним захворюванням є шизофренія, при якій виникають маячні розлади та обманні сприймання: голоси та привиди. Серед людей, які страждають психозом, шизофренією та маніакально-депресивним психозом, частота суїцидів достатньо велика: до них відносяться не менш 1/4 суїцидентів.

Необхідно підкреслити, що хворі, які страждають психотичною депресією, часто здійснюють суїцидальні дії на початку та кінці психозу. Серед хворих шизофренією, як показують різні дослідження, від 3 до 12 % здійснюють самогубства. Ризик суїциду на протязі їх життя спостерігається від 15 до 20 %. Хворі шизофренією часто здійснюють суїциди із-за відчаю, якщо раптово усвідомлюють недієздатність контролювати свою долю або сили, марення, переживання та постійних галюціонарних розладів.

3. Засоби боротьби самогубств серед засуджених

Засоби, які застосовуються працівниками пенітенціарної служби з приводу боротьби із самогубствами серед засуджених, повині розглядатись з позиції усієї системи попереджувального впливу на негативні явища (у тому числі і злочинність, алкоголізм, наркотизм, суїциди тощо), котрі передбачають як спеціально-кримінологічне, кримінально-виконавче та кримінально-правове попередження.

Перший напрямок поперджувальної діяльності (спеціально-криміналогічне попередження), пов'язаний з вирішенням задач пофілактики суїцидів і перш за все тієї її частини, що пов'язана з криміналом (тобто доведення засуджених до самогубств, що передбачено ст. 99 Кримінального кодексу України), а також інших випадків прямо чи безпосередньо пов'язаних з цими явищами.

Спеціально-криміналогічне попередження суїцидів -- це безпосередній вплив на суб'єктивні та деякі об'єктивні причини та умови, які сприяють скоєнню самогубств. Конкретно попередження визначається: в діяльності, спеціально спрямованій на усунення певних криміногенних факторів; в цілеспрямованому здійсненні соціально-економічних, організаційних та правових заходів.

Проведення профілактики суїцидів в місцях позбавлення волі обумовлене тим, що вона повинна перешкоджати:

а) формуванню наміру скоєння суїциду (тобто попередження);

б) реалізації таких намірів на стадії приготування (тобто запобігання);

в) продовженню початого акту на стадії замаху на суїцид (тобто припинення).

Профілактика суїцидальної поведінки забезпечується тим, що сфера її впливу, а також особи, які там знаходяться, ставляться в нормативно окресленні рамки. Крім того, вона передбачає: встановлення підстав використання профілактичних засобів стосовно засуджених; повідомлення конкретних осіб (представників адміністрації та інших) про початок здійснення профілактичних дій; встановлення обов'язків та прав працівників та інших осіб у сфері попередження суїцидів в місцях позбавлення волі; наділення певних посадових осіб правом вимагати від інших працівників пенітенціарної служби усунення причин та умов, які сприяють суїцидальній поведінці засуджених.

Під час проведення заходів по встановленню потенційних самовбивць в місцях позбавлення волі необхідно зосередити увагу на категорії осіб, стосовно яких поступають дані (як офіційним, так і оперативним шляхом), які свідчать про їх становище в мікросоціальному середовищі зосуджених як небезпечне в плані соціальної адаптації та таке, що може привести до конфліктної ситуації, в тому числі із самим собою. Насамперед, мова йде про категорію засуджених, на яку здійснюється моральний та фізичний тиск і застосовуються різноманітні знущання і приниження людської гідності.

Серед цієї категорії слід виявити таких, що колись давали урочисту клятву злочинця з того чи іншого приводу, а в свій час, не дотримавши такої клятви, вважалися зганьбленими та попадали в рахунок тих, відносно кого було презирливе ставлення. Не маючи виходу з такого становища, засуджений може скоїти замах на самогубство.

Слід також звертати увагу на категорію засуджених із числа колишніх співробітників правоохоронних органів чи військовослужбовців. Серед злочинних угрупувань нерідко існують такі засуджені, які постійно є об'єктами тероризації з боку членів угрупувань. До категорії потенціальних самовбивць, крім названих, можуть попадати й ті, що не віддають борги, які з'явились з приводу гри в карти тощо.

Для встановлення осіб, які можуть бути об'єктом знущання в місцях позбавлення волі, а також саме за цими обставинами стати на шлях самогубства, слід знати ті негативні процеси, які відбуваються, або можуть відбуватись в середовищі засуджених. Наприклад моменти, коли у жертви відбирають майно, речі особистого користування. В СІЗО та інших приміщеннях камерного типу існує процедура -- заставляти співкамерника виконувати брудну роботу в камері, принижувати, зневажати, зводити наклепи. Особливу небезпеку, як для суїцидів, так і інших небезпечних дій з боку жертви можуть викликати дії, пов'язані з насильством засуджених. При цьому жертва попадає в розряд найпризирливіших засуджених.

Приводом для самогубств в місцях позбавлення волі можуть стати й такі дії з боку порушників режиму як побиття жертви таким чином, щоб потерпілий не міг впізнати осіб, які його б'ють, накривши йому голову чим-небудь. Приниження та примус, які мають місце в середовищі засуджених проявляються й в формі вимог безперечного виконання жертвою всіх вказівок та поступатися злочинцям. Особливий характер носять дії, пов'язані з глумленням над особистістю серед неповнолітніх засуджених. Так названа гра "паровоз", -- групові дії підлітків (камерна гра), під час якої новачку пропонується з зав'язаними очима проповзти декілька разів по лаві і в цей час йому наносяться удари, побої. Або такий спосіб, коли людину підкидають вверх і розбігаються.

4. Діагностика та профілактика самогубств

Тактика попередження самогубств повинна поєднувати колективні та індивідуальні форми впливу гласних та оперативно-розшукових заходів, методів. Її результативність залежить від цілого комплексу засобів: особистості, її мікросоціального середовища та конкретної ситуації, а також інтенсивності профілактичних дій. Тактику попередження суїцидів а місцях позбавлення волі можна розглядати за трьома основними напрямками:

1. В ситуації до виникнення наміру на самогубство (тобто тактика у вигляді профілактичних дій);

2. В ситуації виникнення наміру на замах до самогубства (тактика відвернення);

3. В ситуації замаху на суїцид (тактика припинення суїцидального акту).

Щодо встановлення осіб, схильних до суїцидальної поведінки, то їх слід виявляти на ранніх етапах за допомогою вивчення документів, матеріалів особистих справ, засобів та методів (гласних та оперативних), які має у своєму арсеналі адміністрація пенітенціарної служби.

Під час вивчення потенційних самовбивць необхідно вдаватись до вивчення їх характеристик та поведінки в середовищі засуджених. Вагомими на цьому етапі можуть бути дані про: характер скоєного злочину, його вага; криміногенні якості особистості, риси характеру, медичні показники та інші дії; поведінка на слідстві, в суді, в СІЗ; поведінка засудженого в карантині та його висловлювання і наміри в плані розглядаючої проблеми; поведінка в ув'язненні, визнання своєї вини у скоєному злочині, підпорядкованість злодійським законам та традиціям, стосунки з засудженими в їх середовищі; дані про наміри скоєння суїциду (як гласні, так і оперативні); відхилення у поведінці, під час відбування покарання після карантину; негативне середовище, в яке особа реально може попасти після відбуття покарання та наявність "безвихідних" становищ тощо.

Щодо прогнозування суїцидальної поведінки засуджених, то на мій погляд, методика його здійснення повинна складатись з чотирьох основних частин, які б забезпечили вирішення таких завдань, як: вивчення сучасного та минулого характеру поведінки і складових; встановлення серед ознак тих, котрі мають прогностичне значення; визначення їх якісної ролі і кількісного значення, в тому числі системі показників, найбільш зручних для практичного прогнозування; утворення прикладної моделі прогнозу суїцидальної поведінки, використовуючи метод моделювання ознак для визначення ступеню ймовірності висновків, які прогнозуються);

Головним в цьому процесі є вибір прогностично-суттєвих ознак, які дозволяють виявити і прогнозувати в майбутньому тенденцію змін поведінки особистості. В процесі прогнозування суїцидів можливе використання трьох основних методів, які становлять ядро усієї методики прогнозування: клінічного, детерміністичного (або факторного) та еталонного методів.

При застосуванні клінічного методу діагностується одиничний об'єкт прогнозування, а тенденції його змін виявляються, спираючись на знання характерних для цього механізму та закономірностей. Цей метод широко використовується в медицині.

Детерміністичний метод заснований на виявленні тенденції, яка прогнозується по причинах або асоціативних факторах, які викликають зміну поведінки.

Еталонний метод використовується для виявлення тенденції зміни поведінки (стереотипи, властивості), які характерні особам в аналогічних умовах, по встановленому досвіду. В необхідних випадках доцільно складати карту прогнозу цих явищ і відпрацьовувати названі питання.

Щодо планування засобів профілактики суїцидів в місцях позбавлення волі, їх здійснення та оцінки результатів, то вони залежать від того, на скільки компетентно були виконані попередні етапи тактики, а також від якості та професіоналізму виконавців.

Стосовно ситуації, коли адміністрації відомий намір засудженого здійснити замах на самогубство або є дані, що особа піддається тиску та усіляким приниженням людської гідності з боку інших засуджених, тактика дій повинна бути більш рішучою та інтенсивною. Її цілеспрямованість повинна бути направлена на запобігання, упередження реалізації антисоціальпій задумці особи та нейтралізації всіх шкідливих обставин, які приводять до нього. Як і на етапі профілактики дії повинні носити комплексний характер.

Одночасно необхідно працювати як за спеціальним планом, так і без нього над тим, щоб з одного боку зробитти все, щоб змінити стереотип мислення особистості -- потенціального самовбивці за допомогою, насамперед,-- психологічного впливу, а також радикально змінити його умови утримання, тим самим виключити можливість дій зовнішніх причин та обставин, які провокують до самогубства. Особисті заходи цього етапу при певних обставинах повинні передбачити поряд з іншими засобами ізоляції, зміни місця знаодження, а також комплексних заходів нагляду, режиму та оперативного реагування.

Щодо тактики на стадії замаху на самогубство, то вона повинна бути миттєвою, в значний мірі ці дії повинні бути передбаченими наперед. Особливості роботи камерних приміщень, де знаходяться засуджені, повинні гарантувати на всякий випадок вихід з такого становища і припинити той чи інший замах на самогубство.

Об'єктом попередження є певні умови, сприяючі виникненню чи реалізації намірів скоїти самогубство. Тому тут на перший план стають засоби, направлені на те, щоб перешкодити виникненню таких умов. До цих засобів можна віднести: охоронні; дисциплінуючі; виховні. Всі вони встановлені нормами кримінально-- виконавчого права, пов'язані з охороною суспільних відносин, які входять в сферу захисту кримінально-виконавчої системи. Охоронні попереджувальні засоби виступають у вигляді соціального контролю(направлені на забезпечення утримання засуджених згідно правил пенітенціарної служби).

Дисциплінуючі попереджувальні засоби визначаються самою специфікою процесу виконання покарань і впливають на те, що негативні явища, які визивають суїциди та інші порушення діяльності були своєчасно припинені (умови ізоляції, локалізації, виконання правил внутрішнього порядку тощо). Виховні засоби в рамках загального процесу ресоціалізації (широка роз'яснювальна, просвітницька діяльність, масові та індивідуальні форми, професіональна психолого-педагогічна діагностика особистості засудженого та цільовий постійний вплив на сферу його свідомості з боку найширшого кола фахівців).

Висновок

Людина в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система. Згідно теми мого реферату я намагалась зосередити увагу на такому атисоціальному вчинку особистості як самогубство.

Кінцева мета саморегуляції -- досягнення повної адаптації, а негативний її результат -- це часткова чи повна дезадаптація.

Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптацій чи дезадаптацій.

Специфічні особистісні риси можуть формувати систему цінностей, яка негативно впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.

Такі форми виникають у психічно хворих з депресивною симптоматикою невротичного та психотичного рівнів, але вони можуть з'являтись окремо у психічно здорових людей і свідчити про різний рівень дезадаптацій особи.

На них слід звертати увагу при роботі з людьми схильними до суїциду, у роботі телефону довіри та при оцінці можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період.

З соціальних чинників, які впливають на саморегуляцію слід виділити:

економічні негаразди,

бідність,

безробіття;

дезорганізацію сім'ї:

смерть рідних,

розлучення,

відсутність підримки,

конфлікти,

несумісність і т.д.

Негативна оцінка особою соціальних факторів негативно впливає на процеси саморегуляції, ускладнює адаптацію, спричиняє постійне нервове напруження, на тлі якого іноді виникає бажання скінчити життя самогубством.

Відокремлення самогубства від такого поняття, як нещасний випадок, має важливе значення при вирішенні питання постановки хворого на спеціальний облік у позалікарняних умовах.

Такий підхід допоможе зробити групу хворих з аутоагресивними формами поведінки однорідною і правильно підійти до розробки профілактичних заходів.

Усі етапи профілактики поведінки психічно хворих повинні об'єднуватись у єдину програму профілактичних та реабілітаційних заходів, які включають не тільки трудову діяльність, але й увесь спектр соціального життя хворого.

Список використаної літератури

1. Амбрумова А. Г. Бородин С. В. Михлин А. С. Предупреждение самоубийств. М. 1980. с. 40.

2. Бердяев Н. А. О самоубийстве. Психологический журнал. т. 13 №3 1992. с. 96-106.

3. Бородин С. В. Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств. Комплексные исследования в суицидологии. М. 1986. с. 65.

4. Брухановский Н. П. Самоубийцы. Л. 1927. с. 127.

5. Волков В. Н. Медицинская психология в ИТУ. М. Юридическая литература. 1989. с. 256.

6. Короленко А. П. Дожик Т. А. Семь путей к катастрофе. Новосибирск. Сиб. отделение. 1990. с.224.

7. Алиев И. А. Актуальные проблемы суицидологии. Уголовно-правовые криминалогические аспекты. Баку 1987. с. 7.

Размещено на Allbest.ru