Взаємодія темпераменту і характеру

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Ще у давнину вчені, спостерігали за зовнішніми особливостями поведінки людей, і звернули увагу на великі індивідуальні відмінності в цьому відношенні. Одні люди дуже рухливі, емоційно збудливі, енергійні. Інші - повільні, спокійні, незворушні. Це зумовлено тим, що психічні особливості людської особистості характеризуються різними властивостями, які проявляються при діяльності людини. Одним із психічних властивостей особистості є темперамент людини,який визначає динаміку її психічної діяльності. Темперамент і характер - це два взаємопов'язаних між собою поняття. Характер ж - це каркас особистості, сукупність стійких індивідуальних особливостей людини, які складаються та виявляються в діяльності та спілкуванні,зумовлюючи для неї способи поведінки. Усі риси характеру - це риси особистості, але не всі риси особистості - риси характеру.

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що темперамент і характер є невід'ємною частиною людської сутності, вивчення якої являє собою одну з головних завдань людства в області пізнання власного буття.

Метою роботи є вивчення та таких понять як темперамент і характер і дослідження їх взаємодії. Виходячи з поставленої мети, можна визначити основні завдання роботи: - розгляд понять темпераменту і характеру, їх особливостей; - аналіз основних типів темпераменту, - дослідження взаємозв'язку темпераменту і характеру.

Об'єктом дослідження є темперамент і характер, як визначальні властивості особистості, які найбільшою мірою проявляються в діяльності. Предметом дослідження виступає взаємозв'язок темпераменту і характеру.

Розділ 1. Загальна характеристика темпераменту

1.1 Темперамент, його фізіологічні основи

Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну і емоційну сторони психічної діяльності людини, які однаково виявляються в діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів і залишаються майже незмінними в процесі життя.

Особливістю темпераменту є те, що він виявляється у людини в різній обстановці: як людина говорить, і спілкується з людьми, як засмучується або радіє, як він працює і відпочиває, як ходить і як реагує на події. Відповідно до вченню І. П. Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка перебігу психічної діяльності залежить від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж індивідуальних відмінностей у нервової діяльності є прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів - порушення та гальмування.

Було встановлено три властивості процесів порушення та гальмування:

1) сила процесів порушення та гальмування,

2) врівноваженість процесів порушення та гальмування,

3) рухливість (змінюваність) процесів порушення та гальмування.

Сила нервових процесів виявляється у здібності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але занадто вже концентроване порушення і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової клітини.

Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин витримувати тривале і концентроване порушення і гальмування. Важливим властивістю вищої нервової діяльності є врівноваженість нервових процесів, т. е. пропорційне співвідношення порушення та гальмування. В окремих людей ці дві процесу взаємно врівноважуються, а й у інших цього рівноваги немає: переважає чи процес гальмування чи порушення.

Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи характеризується швидкістю змінюваності процесів порушення та гальмування, швидкістю виникнення і припинення їх (коли це вимагають умови життя).

Комбінації зазначених властивостей нервових процесів порушення та гальмування було покладено основою визначення типу вищої нервової діяльності. Залежно від поєднання сили, рухливості й врівноваженості процесів порушення та гальмування розрізняють чотири основних типи вищої нервової діяльності.

1 тип - «нестримний, сильний, неврівноважений, рухливий = холерик.

2 тип - «жвавий, сильний, врівноважений, рухливий = сангвінік.

3 тип - «спокійний,сильний,врівноважений,інертний = флегматик.

4 тип - «слабкий, неврівноважений, інертний = меланхолік.

Тип вищої нервової діяльності надає своєрідність поведінки людини, накладає характерний відбиток все образ людини - визначає рухливість його психічних процесів, їх стійкість, але з визначає ні поводження, ні учинків людини, і його переконань, ні моральних підвалин.

1.2 Основні типи темпераменту

Існує 4 основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. За століттями традиції, так називають людей, які мають відповідними типами темпераменту, не бажаючи ці типи правильніше було назвати сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолійний.

Сангвіністичний тип темпераменту характеризується високим темпом діяльності, помірковано швидкими реакціями, досить високої, але з надмірної, активністю, енергійністю, добре вираженої емоційністю і врівноваженістю. Більшість названих вище властивостей темпераменту у сангвініка виражені помірковано, середньо або ледь вищий за середній.

Холерик на відміну від сангвініка характеризується крайньої ступенем виразності багатьох динамічних властивостей темпераменту. холерик - це з дуже швидкими реакціями, з великим темпом діяльності, із швидкою зміною настроїв і високим переключенням з однієї виду в інший. У холерика сильно виражені емоційні реакції, це є багато чітко проглядається підвищений емоційне тло діяльності.

Разом про те, холерик - людина неврівноважений, із явним переважанням процесів порушення над процесами гальмування. Тим самим він істотно відрізняється від сангвініка. Флегматик на відміну від холерика - це з уповільненими реакціями. Він повільно входить у роботи й порівняно повільно виходить із неї. Він щодо повільно переходить вже з стану до іншого, наприклад, зі стану спокою до стану порушення, і навпаки. Емоційний фон діяльності в нього виражений порівняно слабко.

Але, водночас, така людина є динамічно урівноваженим, тобто процеси порушення та гальмування в нього протікають хоч і повільно, але приблизно однакове за силою і з тривалості. Меланхолійне темперамент багато в чому нагадує флегматический, з однією істотним відзнакою від цього. Меланхолік є неврівноваженим людиною зі слабкою нервової системою, і вона процеси гальмування явно переважають над процесами порушення. Якщо холерик майже завжди знаходиться може підвищеного порушення та підвищеної активності, то меланхолік, навпаки, частіше перебуває у стані загальмованості і пасивності. Невипадково і відповідне психічний стан людини називають меланхолією.

темперамент характер сангвінік холерик

Розділ 2. Поняття характеру та основні риси

2.1 Визначення поняття характеру

Характер (від грец. character - риса, ознака, прикмета, особливість) - це сукупність стійких індивідуальних особливостей людини,які складаються та виявляються в діяльності та спілкуванні,зумовлюючи типові для неї способи поведінки. Під характером слід розуміти не будь-які індивідуально-психологічні особливості людини, а тільки сукупність найбільш виражених і відносно стійких рис особистості, типових для даної людини.

У становленні характеру людини провідну роль відіграють форми його соціальних (міжособистісних) взаємовідносин. Характер є результатом взаємодії спадкових задатків і якостей, що виробляються в процесі розвитку особистості, її соціалізації, навчання і виховання.

Характер може маскуватися допомогою освоєних людиною способів соціально очікуваного або рольової поведінки. Хоча в екстремальних або емоційно напружених ситуаціях його найбільш суттєві риси проявляються навіть всупереч обставинам. Характер відіграє основну роль у виявленні змісту внутрішнього світу людини, в ньому проявляється її "Я", її життєва позиція. В характері яскраво і повно виражена сутність особистості. І хоч особистість не зводиться лише до характеру, знати характер - це, по суті, знати особистість. У житті люди так і роблять. Вони будують особисті стосунки на основі знань про характер один одного, тобто знання того, що їх об'єднує, а що роз'єднує.

2.2 Основні риси характеру

Вивчення і розуміння такого складного цілого, як характер, не є можливим без аналізу його окремих сторін або типових проявів - рис характеру. Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, через які аналізується його ставлення до дійсності. В структурі характеру умовно виділяють дві групи рис. Першу групу складають риси, які входять до підструктури спрямованості особистості. Це сталі потреби, інтереси, нахили, цілі, ідеали, а також система ставлень особистості, які виступають підставою для класифікації основних рис характеру, а саме:

* ставлення до інших людей, яке виявляється через такі риси характеру як «товариськість - замкненість», «правдивість - облудність», «тактовність - брутальність»;

* ставлення до справи, яке виявляється через такі риси характеру як «відповідальність - несумлінність», «працьовитість - лінощі»;

* ставлення до себе, яке виявляється через такі риси характеру як «скромність самозакоханість», «гордість смиренність», «самокритичність самовпевненість»;

* ставлення до власності, яке виявляється через такі риси характеру як «щедрість - жадібність», «акуратність - неохайність», «ощадливість - марнотратність».

До другої групи відносять інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру: кмітливість, рішучість, ніжність та ін.

Усі риси характеру можна також розподілити на основні (провідні), які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, зумовлені основними. Знання провідних рис характеру дозволяє зрозуміти його суть, передбачити основні прояви. Наприклад, якщо провідною рисою студента є відповідальність, він прагне виконувати усі навчальні завдання, складати заліки та іспити у встановлений термін. Якщо ж провідна риса - лінощі, студент завжди знаходитиме виправдання невчасному виконанню графіка навчального процесу. Аналізуючи риси характеру, слід враховувати, що характер як інтегральне утворення найбільш повно виявляє себе у таких основних властивостях: повноті, цілісності, визначеності, силі. Кожна з цих властивостей акумулює у собі декілька якостей особистості.

Повнота характеру вказує на гармонійний розвиток розумових, моральних, емоційно-вольових якостей особистості, різнобічність її прагнень і захоплень. Цілісність характеру - це єдність психічного складу людини, незалежність проявів рис характеру від ситуацій, відсутність розбіжностей у поглядах, єдність слова та діла.

Визначеність характеру виявляється у сталості поведінки, яка базується на переконаннях та моральних уявленнях, що складають смисл життя і діяльності людини. Сила характеру - це енергія, з якою людина прагне досягти поставлених цілей, її здатність до концентрації зусиль при зустрічі з перешкодами і труднощами, вміння їх долати.

В характері кожної людини можна виділити типові (загальнолюдські, національні тощо) та індивідуальні риси, які взаємодоповнюють одні одних і утворюють цілісний психічний склад особистості.

Людина виявляє ті чи інші особливості поведінки залежно від того, які властивості переважають у її характері.

Розділ 3. Співвідношення характеру і темпераменту

3.1 Зв'язок характеру з темпераментом

Складнішим є питання про співвідношення характеру і темпераменту. Ототожнювання темпераменту з характером має багату і давню історію.

В літературі не без підстав розглядають вчення Гіппократа про темперамент як першу спробу визначити відмінності в характерах людей.

Відтоді тривалий час поняття "характер" по суті, було включено в поняття "темперамент".

Тільки у XVIII ст. І. Кант розмежував ці поняття, розуміючи під темпераментом "те, що робить з людини природа", а під характером -"те, що вона сама робить із себе".

В історії вітчизняної та зарубіжної психології були спроби вирізнити характер із темпераменту, розглядати темперамент як центральне ядро характеру.

Певною мірою це відображено і в сучасній французькій характерології, де серед типів характеру виділяють такі, як холеричний, сангвінічний та флегматичний, а також у багатьох поширених за кордоном типологіях характеру.

З цих самих позицій характер зводиться до конституційних властивостей особистості, темперамент розглядається як природна основа характеру, розкриваються зв'язки темпераменту і характеру.

У психологічній літературі існує щонайменше чотири погляди на проблему співвідношення понять "темперамент" і "характер":

1) ототожнення характеру і темпераменту;

2) протиставлення характеру і темпераменту, констатація антагонізму між ними;

3) визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною;

4) визнання темпераменту природним підґрунтям характеру.

Ґрунтуючись на матеріалістичному розумінні психічних явищ та властивостей людини, слід відзначити, що спільним для характеру і темпераменту є залежність від фізіологічних особливостей людини, насамперед від типу нервової системи.

Характер розвивається на грунті темпераменту. Темперамент не зумовлює рис характеру, але між темпераментом і властивостями характеру існує тісний взаємозв'язок .

Від темпераменту залежать динамічні особливості прояву характеру. Наприклад, товариськість у сангвініка і флегматика буде проявлятися по-різному.

Темперамент впливає на розвиток окремих рис характеру. Одні властивості темпераменту сприяють формуванню певних рис характеру, інші протидіють.

Залежно від типу темпераменту дитини необхідно використовувати індивідуальні прийоми впливу на нього, щоб виховати потрібні властивості характеру.

Існує і зворотна залежність проявів темпераменту від його характеру. Завдяки певним рисам характеру людина може стримувати небажані за даних обставин прояви темпераменту.

Властивості темпераменту можуть приходити у певне протиріччя з характером.

У людини зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою вияву особистості, а стає його динамічним боком, виявляючись у певній емоційній спрямованості властивостей характеру, певній швидкості перебігу психічних процесів і виявів особистості, певній характеристиці виразних рухів та дій особистості.

Відмінність характеру від темпераменту:

1) характер формується в процесі життя, а темперамент виникає біологічно (при народженні);

2)темперамент відрізняється стабільністю, характер ж постійно змінюється;

3) характер залежить від мотивів і волі, а темперамент від них не залежить.

Таким чином, риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють одна з одною в єдиній цілісності людини, утворюючи неподільний сплав - інтегральну характеристику її індивідуальності.

Висновок

Темперамент і характер мають досить тісний зв'язок між собою, залежать від психофізіологічних особливостей організму і типів нервової вищої діяльності. Однак якщо темперамент спочатку закріплений генетично і в процесі життєдіяльності інваліда в основному постійний, але це не можна сказати про характер. Він формується і змінюється протягом всього життя людини.

Властивості темпераменту є спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Виходячи з цього зусилля людини повинні бути спрямовані, насамперед, не на зміни, а на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту. Це дозволить виявити способи діяльності, які найбільшою мірою відповідають її природним якостям, природному хисту.

Формування характеру істотно залежить від властивостей темпераменту, більш тісно пов'язаного з властивостями нервової системи. Крім того, риси характеру виникають тоді, коду темперамент вже досить розвинений. Характер розвивається на основі, з урахуванням темпераменту.

Темперамент визначає характері такі риси, як врівноваженість або труднощі входження в нову ситуацію, рухливість або інертність реакції і т.д. Проте темперамент не визначає характер, У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути абсолютно різний характер. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру.

Список використаних джерел

1. Березовин Н. А., Чепиков В. Т., Чеховских М. И., Основи психології та педагогіки, 2-е издание, навч. посібник, Мінськ, 2008 г., 336 с.

2. Введення в психологію: [Учеб. посібник для вищ. пед. навч. закладів / О.В. Брушлінскій .За заг. ред. А.В. Петровського].- М.: Академія, 1995. - 493 с.

3.Гамезо М.В.,Домашенко І.А. «Атлас по психології»,М.,1998р.

4. М'ясоїд, Петро Андрійович.Загальна психологія : Навч. посібник для студ. вищ. пед. закл. освіти / П. А. М'ясоїд . - Київ : Вища школа, 2000 . - 479 с.

5.Скрипченко О.В. Загальна психологія : Підручник для студ. вузів / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, І. А. Огороднійчук ; [та ін.] . - Київ : Либідь, 2005 . - 463 с.

Размещено на Allbest.ru