Самооцінка молодшого школяра

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КВНЗ «Запорізький педагогічний коледж» ЗОР

Циклова комісія викладачів шкільної педагогіки та психології

Курсова робота на тему

«Самооцінка молодшого школяра»

Студентки 3 курсу групи Є

спеціальність «Початкова освіта»

Шаблі Дарини Олексіївни

Науковий керівник: Зубцова Юлія Євгенівна

Запоріжжя 2015



Реферат

Курсова робота: 36 сторінок, 17 джерел, 3 додатка.

Мета дослідження: вивчити вплив самооцінки на успішну соціалізацію молодших школярів.

Завдання дослідження:

1) розкрити поняття «самооцінка» та її вплив на соціалізацію особистості дитини;

2) проаналізувати наукові підходи до формування самооцінки у молодших школярів;

3) вивчити особливості самооцінки учнів початкових класів;

4) визначити психологічні умови формування адекватної самооцінки молодших школярів.

Методи дослідження: теоретичні _ аналіз психологічної, педагогічної літератури; синтез, порівняння, систематизація й узагальнення теоретичних та емпіричних даних; емпіричні _ анкетування, бесіди, педагогічні спостереження, тестування, інтерв'ювання.

САМООЦІНКА, ОЦІНКА ОТОЧУЮЧИМИ, РІВЕНЬ ДОМАГАНЬ, Я-КОНЦЕПЦІЯ, РІВНІ САМООЦІНКИ



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Проблема самооцінки у вітчизняній та зарубіжній психології

1.1 Самооцінка та її вплив на соціалізацію особистості дитини

1.2 Особливості формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА САМООЦІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Вивчення та аналіз результатів дослідження самооцінки дітей молодшого шкільного віку

2.2 Психолого-педагогічні умови формування самооцінки у молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Самооцінка є системооутворюючим ядром індивідуальності особистості, яка багато в чому визначає життєві позиції людини, рівень її домагань, всю систему оцінок. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльності людини, багато в чому обумовлює динаміку і спрямованість розвитку суб'єкта.

У вікової та педагогічної психології молодший шкільний вік займає особливе місце: в цьому віці освоюється навчальна діяльність, формується довільність психічних функцій, виникають рефлексія, самоконтроль, а дії починають співвідноситися з внутрішнім планом.

Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, тому вчитель початкових класів повинен знати психологічні особливості молодших школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі, здійснюючи індивідуальний і диференційований підхід у навчанні

Об'єкт дослідження є процес соціалізації молодших школярів.

Предмет - процес формування самооцінки молодших школярів в умовах соціалізації.

Мета роботи: вивчити вплив самооцінки на успішну соціалізацію молодших школярів.

Для реалізації мети поставлено такі завдання:

- розкрити поняття «самооцінка» та її вплив на соціалізацію особистості дитини.

- проаналізувати наукові підходи до формування самооцінки у молодших школярів.

- вивчити особливості самооцінки учнів початкових класів;

- визначити психологічні умови формування адекватної самооцінки молодших школярів.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА САМООЦІНКИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

1.1 Самооцінка та її вплив на соціалізацію особистості дитини

Формування соціально активної, моральної, реалізуючої свої здібності особистості - головні завдання освіти, успішність вирішення яких багато в чому залежить від напрямку і темпу реформ шкільного життя. Однією з актуальних проблем, що стоять перед педагогом сучасної школи, є психолого-педагогічний дуалізм у відношенні особистості, що розвивається - навчання і виховання не завжди ґрунтується на знаннях про психологію розвитку дитини та формуванні її особистості.

Аналізуючи дослідження Є.В. Черносвістова, Н. Г. Алексєєва, Л.І. Божович, А. І. Ліпкіной, слід зазначити, що центральною характеристикою будь-якої особистості є «Я-КОНЦЕПЦІЯ». «Я-КОНЦЕПЦІЯ», на думку відомого психолога І.П. Шахова, це відносно стійка і усвідомлена система уявлень особистості про себе, на основі якої людина будує ставлення до себе і свою взаємодію з іншими людьми.

Складовою і невід'ємною частиною «Я-КОНЦЕПЦІЇ» є самооцінка.

Етимологічно слово «самооцінка» походить від латинського aestimare, що означає «надавати цінності». Це буквально та цінність, яку людина бачить в собі. Висока, стійка, позитивна, і, головне, адекватна самооцінка - основа впевненості у тому, що обрані особистістю цілі будуть досягнуті, а виклики долі належно відреаговані.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своєї зовнішності, місця серед інших людей, своїх якостей і можливостей.

В свою чергу С. Куперсміт самооцінкою називає ставлення індивіда до себе, яке складається поступово і набуває звичайного характеру [Сергєєнкова О.П. Самооцінка, її види та механізми формування, Поняття про рівень домагань, Загальна психологія 35, 268]. Це ставлення виявляється як схвалення або несхвалення, ступінь якого визначає переконаністю індивіда в своїй самооцінці, значущості.

Л. І. Божович виокремлює такі рівні розвитку самооцінки:

Перший рівень розвитку самооцінки можна назвати процесуально-ситуативним. На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв'язків між своїми вчинками і якостями особистості. Вона оцінює своє «Я» лише за певними безпосередніми зовнішніми результатами діяльності. У зв'язку з тим, що ці результати не обов'язково адекватні особових можливостей людини і можуть бути повністю обумовлені збігом зовнішніх обставин, самооцінка має тенденцію до необ'єктивності. Стихійність, випадковість, суперечливість зовнішніх ситуацій сприяє тенденції до нестійкості самооцінки. Самозміна на цьому рівні самооцінки носить характер самовиправлення вчинків, коли людина, вирішує виправитися. Не має ще на увазі розвиток властивостей особистості, а має на увазі лише здійснення одних вчинків або відмова від інших.

Другий рівень розвитку самооцінки можна назвати якісно - ситуативним. Для нього характерно те, що людина встановлює прямолінійні зв'язки між своїми вчинками і якостями, тобто вчинення (здійснення окремого вчинка ототожнює з наявністю (відсутністю) відповідної якості). Людина не абстрагує якість від вчинку і не усвідомлює, що якість особистості виражається набагато багатше і складніше, ніж окремий акт поведінки. Так як окремий вчинок, не обов'язково адекватний, може мати випадковий характер і, часом, суперечить іншим вчинкам, оцінка якості, що з ним ототожнюється та самооцінка на цьому рівні мають тенденцію до необ'єктивності і нестійкості. У зв'язку з тим, що людина ототожнює засвоєння якості з фактором конкретного вчинку, він схильний обмежувати програму самовиховання окремими розрізненими актами поведінки. Випадкові коливання самооцінки сприяють ситуативності самовиховання.

Третій рівень можна назвати якісно-консервативним. Для нього характерне дозвіл прямолінійних, формальних зв'язків між вчинками і якостями особистості. Якість особистості абстрагується людиною від конкретного вчинку, виступає в його свідомості як самостійна об'єктивна реальність. Усвідомлення того, що конкретний вчинок означає засвоєння відповідної йому якості, руйнування прямолінійних зв'язків між ними, недостатня усвідомленість нових складних зв'язків між властивостями особистості і поведінкою призводять до певного відриву у свідомості людини її внутрішнього світу від безпосереднього практичного поведінки. Головну роль в самооцінці приймає констатація вже досягнутого раніше рівня розвитку властивостей особистості поряд з недооцінкою коректив, внесених в характеристику внутрішнього світу новими змінами в поведінці. В результаті самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньою об'єктивності.

Четвертий рівень Божович Л. І. називає якісно-динамічним. Він характеризується усвідомленням складних зв'язків між якостями особистості і вчинками. Відрив внутрішнього світу від безпосередньої поведінки долається. Самооцінка має тенденцію до об'єктивності, динамічна відповідно до змін у внутрішньому світі людини і при цьому стабільно відображає реальний рівень розвитку якостей особистості. Самооцінка особистості дається з урахуванням її відносини до самовиховання. Самовиховання стає цілком усвідомленим, планомірним і активним процесом.

Рівні самооцінки - це послідовно висхідні, спадкоємно пов'язані між собою щаблі її генезису. Вони якісно специфічні. Кожен генетично більш пізній рівень самооцінки виникає не за допомогою знищення раніше існуючого, а на основі перетворення попереднього. Генетично більш ранні рівні самооцінки в процесі її становлення в перетвореному вигляді входять в структуру більш пізніх рівнів, і ця багатоступеневість високих рівнів самооцінки зумовлює складний характер їх функціонування.

На думку А. Ліпкіної самооцінка - це ставлення людини до своїх здібностей, можливостей, особистих якостей, а також до зовнішнього світу.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною. За адекватної самооцінки суб'єкт правильно співвідносить свої можливості і досягнення, досить критично ставиться до себе, прагне реально дивитися на свої невдачі та успіхи, намагається ставити перед собою досяжні цілі, які можна здійснити насправді. До оцінки досягнутого він підходить не тільки зі своїми мірками, але й намагається передбачити як до цього поставляться інші люди: товариші по роботі і близькі. Іншими словами, адекватна самооцінка є підсумком постійного пошуку реального бачення себе, тобто без занадто великої переоцінки, але і без зайвої критичності щодо свого спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Така самооцінка є найкращою для конкретних умов і ситуацій.

Проте самооцінка може бути неадекватною - надмірно завищеною або занадто заниженою.

На основі неадекватно завищеної самооцінки у людини виникає неправильне уявлення про себе, ідеалізований образ власної особистості і можливостей, своєї цінності для навколишніх, для загальної справи. В таких випадках людина ігнорує невдачі заради збереження звичної високої оцінки самого себе, своїх вчинків і справ. Відбувається гостре емоційне «відштовхування» усього, що порушує уявлення про себе. Сприйняття реальної дійсності спотворюється, ставлення до неї стає неадекватним - чисто емоційним. Раціональне зерно оцінки випадає повністю. Тому справедливе зауваження починає сприйматися як причіпка, а об'єктивна оцінка результатів роботи - як несправедливо занижена. Неуспіх оцінюється як наслідок чийогось підступу або несприятливо сформованих обставин, в жодній мірі не залежних від дій самої особистості.

Самооцінка особистістю своїх якостей визначає оцінку можливостей в досягненні цілей в різних сферах поведінки і діяльності. Від правильності самооцінки своїх можливостей залежить рівень домагань особистості.

Рівень домагань- це система перспективних завдань, які людина ставить для власного досягнення

Рівень домагань суттєво залежить від образу "Я", зокрема Я-ідеального (відповідно до образу себе в майбутньому людина ставить завдання досягнути цього образу) та самооцінки (зазвичай висока самооцінка формує високий рівень домагань).

У зв'язку з недооцінюванням або переоцінюванням своїх можливостей в особистості починає проявлятися або комплекс неповноцінності, або комплекс переваги. За наявності комплексу неповноцінності особистість втрачає самоповагу і в неї починає проявлятися сором'язливість, невпевненість та інші негативні якості. За наявності комплексу переваги самоповага необґрунтовано перебільшена і особистість проявляє самовпевненість, зверхнє і зневажливе ставлення до оточуючих.

Центральною ланкою в структурі особистості та її формуванні Роджерс робить самосвідомість і самооцінку людини. У результаті взаємодії дитини з навколишнім середовищем, і насамперед у результаті «оціночної взаємодії з іншими людьми», у нього виникає і уявлення про себе і самооцінка. Вся поведінка дитини, її досвід, подальший розвиток, структура її особистості узгоджуються з її самооцінкою.

Дослідження Левіна відкрили для психологів цілу систему найцікавіших проблем, що дозволяють експериментально розкривати глибокі структурні співвідношення, що існують не тільки між особистістю і середовищем, а й усередині самої особистості. Сюди відносяться проблеми, пов'язані з рівнем домагань, який, згідно розумінню К. Левіна, визначається ступенем труднощів тих цілей, які суб'єкт ставить перед собою і які він прагне досягти. Згідно з його роботам рівень домагань утворюється в процесі життя дитини, причому найважливішу роль у його утворенні відіграє вплив успіху і неуспіху

Рівень домагань є найважливішим утворенням особистості, він спонукає активність суб'єкта, з ним пов'язана його самооцінка і та складне афективне життя, яке здатне визначити не тільки поведінку людини, але і формування багатьох особливостей її характеру.

Ми постійно виявляємо, що дитина, як істота соціальна, прагне знайти своє місце в колективі однолітків, що їй хочеться отримувати визнання своїх достоїнств і схвалення від оточуючих її людей, і особливо від дорослих. Як би не трактувати джерела тих спонукань, які визначають поведінку дитини, залишається безсумнівним, що діти дуже чутливі до ставлення оточуючих, що їх легко ранить несхвалення, негативна оцінка, що вони важко переживають неуспіх, що у них легко утворюється неправильне уявлення про себе, знижена самооцінка, а це, у свою чергу, викликає серйозні афективні переживання, що перешкоджають нормальним взаємовідносинам даної дитини з оточуючими людьми.

1.2 Особливості формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку

Знання індивідуальних особливостей самооцінки молодших школярів є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі навчання та виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність учня, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу його свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

Першою «школою» життя є гра, ігрові ситуації змушують постійно оцінювати себе та інших за досить різними критеріями (хто швидше, хто краща мама, хто найсміливіший) і, тим самим побачити себе очима ровесників. В 6-7років значний досвід спільної діяльності дозволяє дітям більш точно оцінювати якості однолітків, насамперед, у тих сферах діяльності, які виконуються ними спільно.

Дослідженнями співробітників лабораторії дошкільника Інституту психології ім. Г.С.Костюкабуло встановлено, що вибір ролей в грі залежить не лише від привабливості ролі, а й від того як оцінює дитину (як потенційного виконавця ролі) ігрова група.

«Подібно до того, як дитина трьох років відкриває своє ставлення до інших людей, так семирічка відкриває факт своїх переживань», - писав Л.С.Виготський.

На думку Л. Виготського, саме в молодшому шкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання учня про результати навчальних досягнень, його уявлення про власні можливості у навчальній діяльності, а й ставлення до себе як до виконавця вимог учителя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Учні молодших класів передусім усвідомлюють і оцінюють у собі якості, які характеризують їх як школярів. Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослих (батьків, вчителів). Школяр ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, учень початкової школи повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

На цьому етапі глобальна позитивна самооцінка, залишаючись переважно предметною і конкретною зазнає змін. Ускладнюючись, вона розвивається в бік об'єктивності, адекватності. Стає яскравішою і визначенішою система парціальних оцінок. Одні з них набувають особливої значимості, інші відступають на другий (третій, четвертий план). Складається система цінностей дитини. Вона змінюватиметься, але її загальні риси ще довго нагадуватимуть про себе.

Процеси розвитку самосвідомості, попри з'ясовані нами загальні закономірності, мають свої особливості у кожної дитини. В одних випадках діти успішно розвиваються, активні, енергійні. Вони легко вступають в контакт, гармонійно будують відносини з оточуючими. В інших випадках дисгармонія і розлади в поведінці, значні труднощі у спілкуванні. Окрему групу складають діти, що зазнають впливу стресогенних факторів. До таких можна віднести психотравми, пов'язані з напруженою сімейною ситуацією, хворобливість дитини, гіперопіку, особливості нервової системи тощо.

Реалізуючи принцип наступності між дошкільним та шкільним періодом розвитку особистості дитини, її Я-образу, вчитель майбутніх першокласників має глибоко усвідомлювати факт, що саме в перехідний період самооцінка, що склалась впродовж попередніх років, стає хиткою. Вступ до школи зачіпає всі сторони життя дитини. Перебудовуються відносини в сім'ї, зростають вимоги батьків щодо самостійності, відповідальності, а, головне, результативності діяльності, тисне образ «ідеального учня, відмінника». Адаптації вимагає оточення однолітків, хто вони, як складуться шкільні стосунки - справа майбутнього. Мало зрозумілою залишається і фігура вчителя, попередні уявлення про нього ще будуть переглядатись. Звідси особливий коктейль емоцій. З присмаком напруженості, страхів, хвилювань.

Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну на уроках.

Для самооцінки молодшого школяра властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Учень творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення школярем себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

У роботі з молодшими школярами важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями молодшого школяра бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до школи, у процесі адаптації до систематичного навчання.

Ще однією особливістю самооцінки учнів молодшого шкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях учень отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про учня, а й негативну загальну самооцінку.

Включення учнів у різні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, виконання рольових функцій у класі тощо) має відбуватися на основі поступового ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов'язаний з ними неуспіх можуть завдати самооцінці дитини значної шкоди.

У процесі формування в учнів початкових класів правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху в навчанні їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже в молодших класах рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.

Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у школі, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вчителів і батьків, позитивного досвіду школяра у навчальній діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта навчання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.

Численні психологічні та педагогічні дослідження виявляють різноманіття причин неуспішності і їх складне переплетення. Однією з найважливіших серед них є зрушення в особистості дитини, що відбулося в силу того, що самі початкові неуспіхи в навчанні, "підкріплені" систематичними негативними оцінками головного авторитету класу- вчителя та ще більш низькими оцінками з боку успішних дітей, неминуче ведуть до зміни соціально-особистісної позиції учня в класі і до неухильного падіння його самооцінки.

Так, успішність навчання школярів та їхні уявлення про себе взаємопов'язані. Успіхи в навчанні сприяють розвитку самооцінки молодшого школяра, а самооцінка впливає на рівень успішності через механізми очікувань, домагань, мотивації та впевненості у своїх силах. Низька самооцінка підриває впевненість у своїх силах і формує низький рівень домагань і очікувань, а низька успішність знижує самооцінку. Становище таких учнів серед ровесників, як правило, буває проблематичним для них. Завдання вчителя полягає в залученні дітей із заниженою самооцінкою до різноманітних видів діяльності, що допоможе їм набути впевненості у власних силах.

Велику роль у формуванні самооцінки молодшого школяра відіграє установка вчителя. Американський психолог Р. Розенталь і Л. Якобсон провели такий експеримент: на початку навчального року переконали вчителів у тому, що від окремих учнів слід чекати великих успіхів лише наприкінці навчального року. Насправді ж учні вибиралися випадково. Перевірка, що була проведена після експерименту, виявила, що вказані учні дійсно покращили свої успіхи в навчанні в більшій мірі, ніж інші діти.

Ці покращення пояснюються очікуваннями вчителів, які, самі цього не підозрюючи, реалізували щодо вказаних учнів певні установки, які проявлялися в спілкуванні, в особливому виразі обличчя, манерах, у всьому тому, що могло передати їх позитивні очікування учням.

Отже, якщо у вчителя сформована установка на низькі результати навчання, то мимоволі реалізуючи й та поєднуючи з нетерплячістю у спілкуванні з учнем, учитель сприяє пониженню самооцінки і реальному погіршенню успішності учня. Великий вплив на формування самооцінки має оцінна діяльність вчителя: оцінка в журналі і вербальна оцінка. Самооцінка школяра в основному орієнтована на оцінки, що виставляються в журнал. Однак і вербальна оцінка може відігравати домінуючу роль у формуванні самооцінки. Це пов'язано з лабільністю, емоційною забарвленістю, дохідливістю мови вчителя.

Але формування у дитини певного кола цінностей відбувається, звичайно, не тільки в школі. Дитина черпає їх з книг, з бесід зі своїми близькими, таких джерел інформації, як радіо і телебачення.

Велике значення в становленні самооцінки й особистості дитини має стиль сімейного виховання, прийняті в сім'ї цінності. Можна виділити три стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний, потурання (ліберальний). При демократичному стилі, насамперед, враховуються інтереси дитини. Це стиль «згоди»; при авторитарному стилі батьками нав'язується свою думку дитині - стиль «придушення»; при потуранньому стилі дитина надається сама собі. Молодший школяр бачить себе очима близьких дорослих, які виховують його. Якщо оцінки та очікування в сім'ї не відповідають віковим та індивідуальним особливостям дитини, його уявлення про себе здаються спотвореними.

Від умов виховання в сім'ї залежить адекватне і неадекватна поведінка дитини. Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ї, де батьки постійно засуджують дитину, або ставлять перед нею завищені завдання. Дитина відчуває, що вона не відповідає вимогам батьків. Неадекватність також може проявлятися у дітей із завищеною самооцінкою. Це відбувається в сім'ї, де дитину часто хвалять, і за дрібниці і досягнення дарують подарунки (дитина звикає до матеріальної винагороди). Дитину карають дуже рідко, система вимог дуже м'яка.

Адекватне уявлення - тут потрібна гнучка система покарання і похвали. Виключається захоплення і похвала при ньому. Рідко даруються подарунки за вчинки. Не використовуються крайні жорсткі покарання. У сім'ях, де ростуть діти з високою, але не з завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (її інтересам, смакам, стосунків із друзями) поєднуються з достатньою вимогливістю. Тут не вдаються до принизливим покаранням і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою самооцінкою (не обов'язково дуже низькою) користуються більшою свободою, але ця свобода, по суті, - безконтрольність, слідство байдужості батькам до дітей і один до одного.

Для самооцінки молодших школярів властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності.

Важливою складовою самосвідомості є рівень домагань. У молодшому шкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища в системі стосунків з однолітками. Для школярів, які добре вчаться, мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень домагань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань молодших школярів, трапляється й істотна відмінність між самооцінкою учнів різних класів.

На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу учневі відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, школяр бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Тому робота з такими дітьми повинна бути спрямована не тільки на заповнення прогалин у їх знаннях, уміннях і навичках, а й на зміну соціальної позиції.Через організацію нової діяльності, через зміну системи відносин дитини з колективом треба домогтися позитивних зрушень в її відношенні до вченняі в результаті підвищити її навчальні успіхи.



РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА САМООЦІНКИ (ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ) МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Вивчення та аналіз результатів дослідження самооцінки дітей молодшого шкільного віку

самооцінка особистість дитина адекватний

Вивчення особливостей самооцінки дітей молодшого шкільного віку проводилось на базі Запорізької Загальноосвітньої школи №32. В дослідження брали участь 45 учнів 2-Г, 2-Г, 4-А класів.

Для вивчення самооцінки учнів проводились такі методики як «Сходинки», методика визначення емоційної самооцінки за А.В. Захаровим, «Дерево».

Дані методики дослідження, широко використовуються психологами на практиці при дослідженні самооцінки. Кожна з методик має свої особливості. Завдяки ним можна виявити рівень самооцінки та самопочування особистості у колективі, різних сферах життя.

Методика «Сходинки», яку розробив В. Г.Щур дає змогу дослідити рівень самооцінки дитини, особливості її уявлень про ставлення близьких до неї.

За методикою сходинки (Додаток 1) досліджувались учні 2-Г класу (10 учнів)

Інтерпретуючи результати дослідження слід наголосити, що учні переважно ставлять себе на 1 та 2 ступені, що свідчить про неадекватно завищену самооцінку.

Отже, можна сказати, що в 7 учнів цього класу (70%) неадекватна самооцінка (табл. 1. )



Таблиця 2.1.

№	Завищена	Адекватна	Занижена
1.	+
2.	+
3.		+
4.	+
5.	+
6.	+
7.		+
8.	+
9.	+
10.		+

Методика визначення емоційної самооцінки за А. В. Захаровим (Додаток 2) дає змогу визначити статус дитини відносно колективу, соціуму, прослідкувати порівняння дитиною своєї особистості з однокласниками. Це дослідження була проведено в 4-А класі (21 учень) - 13 дівчат і 8 хлопців.

В таблиці 2.2 подано результати дослідження.

Таблиця 2.2.

№	Завищена	Адекватна	Занижена
1.	+
2.	+
3.		+
4.		+
5.	+
6.	+
7.			+
8.	+
9.		+
10.	+
11.			+
12.		+
13.	+
14.	+
15.		+
16.	+
17.	+
18.		+
19.		+

З даної таблиці видно, що в цьому класі також переважають діти із завищеною самооцінкою (11-48%), хоча і не в такому співвідношенні, як в 2-Г класі (70%). Також наявні діти із заниженою самооцінкою (3 -10%). Дітей із адекватною самооцінкою відносно більше, ніж в попередньому класі(7-42%).

Методика самооцінки «Дерево», автором якої є Д.Лампем, в адаптації Л. П. Пономаренко [15,122] (Додаток 3) використовується, як своєрідний проективний тест самооцінки.

Дослідження «Дерево» проводилось в 2-Б класі, в якому налічується 14 учнів (5 хлопців і 9 дівчат ). Хотілося б відмітити, що воно було найбільш цікавим для дітей.

Його результати представлені в таблиці 3, де червоним помічено ту позицію, яку на думку учня він займає на даному етапі, а зеленим ту, яку він хотів би займати.

Таблиця 3

№

№1,3,6,7

№2,11,12,18,19

№4

№5

№9

№13,21

№8

№10,15

№14

№20

№16,17

1.

+

+

2.

+

+

3.

+

+

4.

+

+

5.

+

+

6.

+

+

7.

+

+

8.

+

+

9.

+

+

10.

+

+

11.

+

+

12.

+

+

13.

+

14.

+

+

Отже, використовуючи ці 3 методики я зробила висновок, що найбільш цікавою для дітей виявилась методика «Дерево» (авт. Д. Лампен, в адаптації Л. П. Пономаренко), а також вона дає змогу відстежити не лише рівень самооцінки, а й те, як дитина почуває себе в соціумі, яку вона займає роль. Інші 2 методики за своєю структурою простіші, але також цілком придатні для реалізації тієї мети, яку ми поставили перед собою.

2.2 Психолого-педагогічні умови формування самооцінки у молодших школярів

У формуванні самооцінки на ранніх ступенях розвитку дитини велику роль грають оцінки тих, хто оточують, оскільки на аналіз власної діяльності вона ще не здатна покладатися, оцінки з боку дорослих є важливою умовою збереження дитиною емоційного благополуччя. Надалі, у міру накопичення досвіду все більше значення в поведінці починає набувати оцінка результатів власної діяльності. Стійка самооцінка, що постійно формується, певною мірою звільняється від оцінок тих, хто оточують, стає самостійним регулятором поведінки дитини. Іноді виникає розбіжність між самооцінкою і оцінками з боку тих, що оточують. Якщо ці оцінки вищі за самооцінку, то розбіжність між ними може стати чинником, стимулюючим розвиток особи, коли людина прагне досягти рівня оцінки тих, що оточують.

Формуючись в ранньому дитинстві, самооцінка особистості тривалий час залишається « пластичною», що дозволяє створити певні умови для її зміни в разі порушення адекватності і позитивності. Формування адекватної самооцінки, як однієї з індівідуально-особистісних особливостей людини, безпосередньо пов'язано з проблемами виховання, навчання і розвитку.

Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага - загальна оцінка. Самооцінка формується з дитинства у процесі спілкування за такими етапами:

- увага збоку дорослих,

- співробітництво з ними,

- відчуття поваги з їхнього боку,

- взаєморозуміння.

Взаємостосунки дитини з батьками на кожному з етапів самооцінки, залежатимуть від ставлення до себе. Якщо батьки невиправдано підкреслюватимуть реальні та вигадані досягнення дитини, то це стане причиною формування в неї завищеної самооцінки та рівня домагань. І навпаки, недовіра батьків до можливостей дитини категорично «притупить» норму дитячого негативізму, може призвести до виникнення у дитини відчуття своєї слабкості, неповноцінності і заниженої самооцінки.

Формування самооцінки триває в шкільні роки: конкретні оцінки вчителів і оточення, успіхи в навчанні, мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.

Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить самооцінку особистості.

Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

На загальну самооцінку особистості впливають також її індивідуальні особливості, і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість чи діяльність. Самооцінка не є постійною, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних раніше цінностей. Наприклад, школяр, який успішно здав екзамени, вважає себе успішним учнем. Він задоволений собою, оскільки це визнається іншими: його успіхи викликають позитивні емоції у вчителів, зустрічають підтримку в сім'ї. Однак ця позитивна оцінка може бути зміненою внаслідок невдачі на екзаменах чи у випадку, якщо в колі ровесників цінність успішності буде витіснена на другий план іншим ціннісним орієнтиром. Крім того по мірі свого дорослішання здібний школяр може зрозуміти, що успіхи у навчанні самі по собі ще не приносять щастя і не є гарантією успіху в інших життєвих ситуаціях. В цьому випадку загальна самооцінка може понизитись, але в цілому залишатись позитивною. Отже, певні досягнення у діяльності, успіху позитивно впливатимуть на самооцінку лише тією мірою, наскільки вони є важливими у системі загальних цінностей.

Як оптимально і продуктивно пережити кризу перехідного періоду та зберегти позитивну самооцінку дітей - одна з класичних проблем вчителя початкової школи.

На мою думку цьому б сприяло вирішення наступних завдань:

· розвивати навички спілкування з дорослими та дітьми, стимулювати активність і ініціативність;

· працювати над формуванням соціальних якостей та соціально прийнятної поведінки;

· розвивати мовлення, збагачувати його інформацією про особливості і характеристики самої дитини;

· формувати здатність усвідомлювати результати своєї поведінки;

· більше уваги приділяти становленню вольової регуляції власного життя в усіх його проявах, вчити керувати емоціями;

· розвивати інтерес до пізнання власних можливостей, здатність більше довіряти собі;

· вчити бачити позитивні якості інших дітей, активніше спілкуватися;вчити дружити.

Найголовніше перебудувати спілкування з дітьми так, щоб воно набуло рис доброзичливості і рівноваги, важливо підтримувати в учнів почуття захищеності, безпеки, довіри. Це вимагає від дорослих усвідомленого підходу, вдумливого, терплячого. Необхідно звести до мінімуму критику (а то і зовсім відмовитися від неї), недоречний гумор. Доцільно практикувати алгоритм -вислухати, запропонувати своє бачення, знайти позитив у позиції дитини - «все одно ти молодець...», зробити висновки. Недопустимо порівнювати дітей між собою - вони зроблять це самі. Основним фактором найбільш відповідальним за розвиток самосвідомості і самооцінки, формування у дитини впевненості в собі є спілкування з дорослими. Вони організовують діяльність дитини, ставлять завдання, навчають способам вирішення, допомагають, перевіряють, демонструють зразки діяльності і повідомляють критерії оцінки. Саме від дорослого чекає дитина конкретної, адекватної оцінки своїх дій і вчинків.



ВИСНОВКИ

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, слід зазначити, що центральною характеристикою будь-якої особистості є «Я-концепція», яка складається з таких компонентів: огнітивний, оціночний; поведінковий.

Складовою і невід'ємною частиною «Я- концепції» є самооцінка, яка визначається як оцінка особистістю самої себе, своєї зовнішності, місця серед інших людей, своїх якостей і можливостей.

Основними факторами, що впливають на формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку, є оцінні впливу вчителя, батьків та їх ставлення до навчальної діяльності.

У молодших школярів виявляються всі види самооцінок: адекватна стійка, завищена стійка, нестійка у бік неадекватного завищення або заниження.

Під час діагностичної роботі з'ясовано, що, у 60 % школярів переважає завищена , у 31%-адекватна і 9% учнів мають занищену замооцінку.

Самооцінка молодшого школяра динамічна і в той же час має тенденцію до стійкості, переходить надалі у внутрішню позицію особистості, стає мотивом поведінки. Стійка занижена самооцінка виявляється вкрай рідко, саме тому в даному віці необхідно створювати умови для формування адекватної самооцінки у дітей.

Високий рівень самооцінки є віковою нормою для дітей молодшого шкільного віку.

Так як навчальна діяльність є важливим фактором, що впливає на формування самооцінки, то вчитель повинен знати індивідуальні особливості самооцінки і враховувати їх у навчальному процесі.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Божович Л.І. Особистість і її формування в молодшому віці.- М., 1968. - 338 с.

2. Ельконін Д.Б. Введення в психологію розвитку. М.: Тривола, 1994. - 168 с.

3. Коломинський Я.В. Людина серед людей. 2-е вид. М., 1973. - 288 с.

4. Кон І.С. Відкриття «Я». М., 1978. - 367 с.

5. Ліпкіна А.І. Самооцінка школяра. М., 1980. - 145 с.

6. Макаренко А.С. Книга для батьків. М.: Педагогіка, 1983. - 366 с.

7. Мерлин В. С. Нарис психології особистості. Пермь, 1959. - 208 с.

8. Роджерс К.Р. Погляд на психотерапію. Становлення людини. М.: Вид. Група «Прогрес», 1994. - 480 с.

9. Рувинський Л.И. Моральне виховання особистості. М., 1981. - 152 с.

10. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник. - К. Академвидав, 2011. - 368 с.

11. Слободчиков В. І. Формування Я-концепції, журнал «Початкова школа» №3.- 2002. - 128 с.

12. Спіркін А.Г. Свідомість і самосвідомість. М., 1972. - 303 с.

13. Сухомлинський В.А. Батьківщина в серці. М.: Молода гвардія, 1980. - 169 с.

14. Чайкіна С. В. Особливості формування самооцінки молодших школярів. К., 2013 р. - 98 с.

15. Чкрносвистов Е.В. Особистість та її оточення. М.: Крон, 1996. - 123 с.

16. Шахова И.П. Практикум з лабораторних робіт курса вікової психології. М. - Воронеж, 1998. - 231 с.

17. Якобсон С.Г. Формування Я-потенційного позитивного, як метод регуляції поведінки, №3, 1997. - 189 с.



Додатки

Додаток 1

Методика "Сходинки" (авт. В.Г.Щур)

Дитині показують намальовані сходи з сімома сходинками, і пояснюють завдання.

Інструкція: "Якщо всіх дітей розсадити на цих сходах, то на трьох верхніх сходинках опиняться хороші діти: розумні, добрі, сильні, слухняні - чим вище, тим кращі (показують: "хороші", "дуже хороші", "найкращі"). А на трьох нижніх сходинках опиняться погані діти - чим нижче, тим гірші ("погані", "дуже погані", "найгірші"). На середній сходинці діти не погані і не хороші. Покажи, на яку сходинку ти поставиш себе. Поясни чому?" Після відповіді дитини, її запитують: "Ти такий насправді чи хотів би бути таким? Познач, який ти насправді і яким хотів би бути". "Покажи, на яку сходинку тебе поставила б мама". Використовується стандартний набір характеристик: "хороший - поганий", "добрий - злий", "розумний - дурний", "сильний - слабкий", "сміливий - боягузливий", "найбільш старанний - найбільш недбалий". Кількість характеристик можна скоротити. У процесі обстеження необхідно враховувати, як дитина виконує завдання: вагається, роздумує, аргументує свій вибір. Якщо дитина не дає жодних пояснень, їй слід задати уточнювальні питання: "Чому ти себе сюди поставив? Ти завжди такий?" І т.д.

КЛЮЧ:

Неадекватно завищена самооцінкаНе роздумуючи, ставить себе на найвищу сходинку; вважає, що мама оцінює його так само; аргументуючи свій вибір, посилається на думку дорослого: "Я хороший. Хороший і не інакше, це мама так сказала".

Завищена самооцінка Після деяких роздумів і коливань ставить себе на найвищу сходинку, пояснюючи свої дії, називає якісь свої недоліки і промахи, але пояснює їх зовнішніми, незалежними від неї, причинами, вважає, що оцінка дорослих в деяких випадках може бути трохи нижчою її власної: "Я, звичайно, хороший, але іноді лінуюся. Мама каже , що я неакуратний".

Адекватна самооцінка Обміркувавши завдання, ставить себе на 2 -у або 3-ю сходинку, пояснює свої дії, посилаючись на реальні ситуації і досягнення, вважає, що оцінка дорослого така ж або трохи нижче.

Занижена самооцінкаСтавить себе на нижні сходинки, свій вибір не пояснює або посилається на думку дорослого: "Мама так сказала". Якщо дитина ставить себе на середню сходинку, це може свідчити про те, що вона або не зрозуміла завдання, або не хоче його виконувати. Діти із заниженою самооцінкою через високу тривожність і невпевненість в собі часто відмовляються виконувати завдання, на всі питання відповідають: "Не знаю". Діти із затримкою розвитку не розуміють і не приймають це завдання, діють навмання. Неадекватно завищена самооцінка властива дітям молодшого та середнього дошкільного віку: вони не бачать своїх помилок, не можуть правильно оцінити себе, свої вчинки і дії. Самооцінка дітей 6 -7- річного віку стає вже більш реалістичною, у звичних ситуаціях і звичних видах діяльності наближається до адекватної. У незнайомій ситуації і незвичних видах діяльності їх самооцінка.



Додаток 2

Методика визначення емоційної самооцінки (авт. А.В.Захаров)

Інструкція: Уяви, що зображений на малюнку ряд кружечків - це люди. Вкажи, де знаходишся ти.

КЛЮЧ: Нормою для дитини є вказівка на третій-четвертий кружечок зліва. У цьому випадку дитина адекватно сприймає особливості свого "Я-образу", усвідомлює свою цінність і приймає себе. При вказівці на перше коло має завищену самооцінку. При вказівці на круги далі п'ятого занижену самооцінку.



Додаток 3

Методика самооцінки "Дерево" (авт. Д.Лампем, в адаптації Л.П. Пономаренко)

Інструкція: Подивися уважно на малюнок. Перед вами лісові чоловічки. У кожного з них різний настрій, кожен зайнятий своєю улюбленою справою, кожен займає своє становище. Візьми коричневий олівець (фломастер) і розфарбуй стовбур і гілки дерева. А коли будеш розфарбовувати, уважно розглянь кожного чоловічка: де він розташований, чим зайнятий. А тепер візьми червоний олівець (фломастер) і розфарбуй того чоловічка, який нагадує тобі себе, схожий на тебе, твій настрій і твоє становище. Тепер візьми зелений олівець (фломастер) і розфарбуйте того чоловічка, яким ти хотів би бути і на чиєму місці ти хотів би перебувати. Буває так, що деякі діти просять дозволу позначити позиції двох чоловічків. В цьому випадку не слід обмежувати їх вибір, але необхідно зафіксувати, який чоловічок був відзначений в першу чергу, який у другу, так як співвідношення цих виборів може бути достатньо інформативним.



КЛЮЧ: Інтерпретація результатів виконання проективної методики "Дерево" проводиться виходячи з того, які позиції вибирає дитина, з положенням якого чоловічка ототожнює своє реальне і ідеальне положення, чи є між ними відмінності. Для зручності пояснення кожної фігурці присвоєно свій номер.

Вибір позиції № 1, 3, 6, 7 характеризує установку на подолання перешкод.

№ 2, 11, 12, 18, 19 - товариськість, дружня підтримка.

№ 4 - стійкість положення (бажання домагатися успіхів, що не долаючи труднощів).

№ 5 - стомлюваність, загальна слабкість, невеликий запас сил, сором'язливість.

№ 9 - мотивація на розваги.

№ 13, 21 - відстороненість, замкнутість , тривожність. № 8 - відстороненість, відхід у себе .

№ 10, 15 - комфортний стан, нормальна адаптація.

№ 14 - кризовий стан, "падіння у прірву".

Позицію № 20 часто вибирають як перспективу діти з завищеною самооцінкою і установкою на лідерство.

Слід зауважити, що позицію № 16 діти не завжди розуміють як позицію "чоловічка, який несе на собі чоловічка № 17", а схильні бачити в ній людину, яка підтримує і обіймає іншого

Размещено на Allbest.ru

...