Теорії особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

І. Концепція акцентуацій особистості К. Леонгарда

акцентуація особистість айзенк салліван

План

1. Акцентуації характеру: поняття акцентуації, різниця між нормою, акцентуацією та патологією.

2. Методика діагностики особистості

3. Типи акцентуацій

1. Акцентуації характеру: поняття акцентуації, різниця між нормою, акцентуацією та патологією

Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. На думку К. Леонгарда, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що це за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів. Виявленість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії. Психопатія - хвороблива зміна характеру (при зберіганні інтелекту людини), у результаті якої різко порушуються взаємини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для інших людей. Але, на відміну від психопатії, акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєво зменшитись, наблизитися до норми.

Концепція К. Леонгарда ґрунтується на уявленні, що існують основні та додаткові риси особистості. Основних рис небагато, вони утворюють ядро особистості, визначають її розвиток, адаптацію, психічне здоров'я. Якщо основні риси набувають розвитку, стають яскраво вираженими, вони визначають особистість у цілому, накладають свій відбиток на особистість та всі її прояви, а за певних обставин можуть зруйнувати всю структуру особистості.

Акцентуйовані риси далеко не так багато чисельні, як варіюючи індивідуальні. Акцентуація - це, по-суті, ті ж індивідуальні риси, але ті, що мають тенденцію переходу до патологічного стану. Кожній акцентуації за Ленгрардом відповідає певна патологія. При цьому акцентуйовані особистості не є патологічними. Інакше прийшлось би дійти висновку, що нормальними є тільки середні люди, а будь-яке відхилення від середньої норми є патологією. А тоді сюди попали би і ті люди, яких називають «видатними особистостями».

2. Методика діагностики особистості

1) Власний психологічний портрет: просимо людину (клієнта) розповісти про власне відношення до свого характеру. Пропонуємо йому відтворити власний психологічний портрет, питаємо як він дивиться на життя, як справляється з його складностями та проблемами.

2) Міміка та інтонація: при цьому обов'язково звертаємо увагу на інтонацію та міміку. Якщо вони говорять нам, що клієнт нам щось недоговорює, то на цьому краще зупинитися і розпитати детальніше.

3) Знаходження рис особистості: задаємо питання, а якщо помічаємо, що ми зіткнулися з певною рисою особистості, то заглиблюємось у дану тему. Питання для кожної риси можуть бути різні. Основні теми запитань Леонгард наводить у свої роботі. Також він наводить основні моменти (приклади відповідей на запитання) за якими можна розрізнити з першого погляду схожі акцентуації.

4) Перевірка: кожна риса (акцентуація) обов'язково повинна бути підтверджена прикладами, фактами з життя цієї людини, а не просто його “так”, чи загальними фразами. Приклади повинні бути яскравими, і вони повинні показувати, що поведінка піддослідного суттєво відрізняється від поведінки інших людей в аналогічній ситуації (від середньої поведінки людей).

3. Основні типи акцентуацій

Гіпертимний (патологія - гіпоманіакальній стан). Відзначається енергійністю, яскравою експресивністю (багатством міміки, жестів, рухів), високою мовленнєвою активністю, жвавістю, веселістю, оптимізмом, ініціативністю. Позитивні риси: енергійність, оптимізм, жадоба діяльності, активність. Разом з тим, ці риси можуть поєднуватися з легковажністю, підвищеною дратівливістю, відсутністю самоконтролю і недостатньо серйозним ставленням до своїх обов'язків. Вони рідко самі ініціюють конфлікти, але бурхливо реагують на зауваження. Головні конфлікти виникають через недостатньо відповідальне ставлення гіпертимних осіб до своїх обов'язків.

Дистимний (патологія - субдепрессивний). Протилежність гіпертимному. Характеризується домінуванням сумного настрою, зниженою мовленнєвою активністю, уповільненістю дій та низькою готовністю до спілкування. Дистимні особи серйозні і зазвичай сконцентровані сумних сторонах життя більше ніж на радісних. Дистимні особи приємні у спілкуванні, бо володіють такими привабливими рисами, як схильність сприймати реальність серйозно, уникати домінування, усталеність симпатій до друзів. Їм притаманні тонкі високі почуття, несумісні з егоїзмом, а також серйозна етична позиція. Риси, які відштовхують від дистимів: пасивність, сповільненість реакцій, ригідність поведінки (інерція, негнучкість, загальмованість), відчуженість від партнерів по спілкуванню.

Циклоїдний (патологія - маніакально-депресивний психоз). Аффективно-лабільні, або (при яскраво виражених проявах) циклотимічні, особистості - це люди, для яких характерна зміна гіпертимних і дистимних станів. У період гіпертимності (на підйомі) проявляє активність, піднесений настрій, бажання спілкуватись. В період дистимності (спаду) змінює манеру спілкування, стає замкнутим, повільним, пригніченим. Циклоїдні особи поводяться то як особи з гіпертимвою акцентуацією, то як особи з дистимною акцентуацією.

Збудливий (схожість із хворими епілепсією): характеризує легко збуджуваних, запальних людей, які мають труднощі самоконтролю. Вирішальним для поведінки цих людей часто є не розсудливість та логічні доводи, а потяги, інстинкти. Особливість цього типу полягає в тому, що емоційне збудження охоплює таких осіб швидко і легко досягає максимального піднесення. У період збудження виявляють дратівливість, запальність, погано контролюють себе. Поза спалахами емоційного збудження, в емоційно спокійному стані збудливі особи охайні, доброзичливі, сповільнені у реагуванні.

Застрягаючий (патологія - параноїдність): основа даного типу - це патологічна стійкість афекту. Люди з інертністю намірів і негативних переживань, помірною контактністю. Інертність психологічних переживань викликає у людей цього типу схильність до повчань, боротьби за справедливість. Застрягаючі особи ініціюють конфлікти, виступаючи в них активною стороною. Орієнтовані на високі показники виконання, схильні до високих вимог до себе і висувають надмірно високі вимоги до близьких людей, співробітників. Інертність зумовлює прагнення до високих стандартів виконання. Відзначаються вразливістю, глибоко переживають образи, злопам'ятні, мстиві, ревниві.

Педантичний: характеризує людей, мотивованих детальними дрібними вимогами досконалості, що поглинають їхню увагу та визначають переживання, стосунки. Педантичні особи рідко ініціюють конфлікти, легко поступаються лідерською позицією. Педантична особа поводиться як бюрократ, вимагає від усіх дотримання вимог. Привабливі риси цього типу: добросовісність, охайність, серйозність, надійність у справах. Відразливі риси: формалізм, занудливість, надмірний настирливий контроль оточення.

Тривожний: характеризує людей з домінуванням почуття небезпеки, незалежно від реальної загрози ситуацій, та високим рівнем контролю своїх дій. Схильність до високого самоконтролю зумовлює невпевненість у собі, несмілість, як правило, поєднується з низькою активністю, мінорним настроєм. Тривожні особи не ініціюють конфліктів і зазвичай виступають пасивною стороною конфлікту, в ситуації конфлікту шукають підтримки, опори. Через беззахисність, психологічну вразливість іноді стають мішенню для агресивних, конфліктних осіб.

Екзальтований, або аффективно-экзальтований (психоз тривоги та щастя), характеризує людей, які легко досягають піднесеного стану від радісних подій та впадають у відчай від сумних. Екзальтовані особи альтруїстичні, охоче спілкуються, співчутливі, цінують естетичні враження. Їм властиві витонченість, яскравість і щирість почуттів, чуйність та уважність в міжособистих стосунках, легкість у спілкуванні, красномовність, висока вербальна актив вість. Відразливі риси: підвладність настрою.

Емотивний: характеризує людей з високою емоційною чутливістю та нестійкістю емоційних станів. Їм притаманні глибокі реакції в області тонких емоцій. Емотивні особистості не впадають в такі крайності в області емоцій, як екзальтовані, їх емоції розвиваються з меншою швидкістю. Екзальтованих можна охарактеризувати словами «бурный, порывистый, возбужденный», а емотивних - «чувствительный, впечатлительный». При циклотимії реакція по характеру и по глибині неміцно пов'язана з переживанням. Незначний успіх може привести людину в бурхливий захват, а маленька невдача - у глибокий депресивний стан. На емотивну особистість вплив чинить лише само переживання, і викликає абсолютно адекватну емоційну реакцію без перехідних настроїв. Тому людина емотивного складу не може «заразитися» веселістю у веселому товаристві, не може безпричинно зробитися ні смішливим, ні щасливим.

Демонстративний (патологія - істеричний): сутність в аномальній здатності до витіснення. Характеризуються підвищеним рівнем потреби у соціальній увазі, прагненням до лідерства, прагненням влади та соціального визнання, розвитком комунікативних здібностей. У конфліктах виступають активною стороною, володіють складними стратегіями активного захисту. Привабливі риси: артистичність, манера спілкуватись, демонструючи розуміння партнерів, здатність захоплювати співрозмовників, неординарність мислення та вчинків. Відразливі риси: лицемірство, егоцентричність, демонстрація своїх переваг (хвастощі), бажання перекласти найважливіші обтяжливі обов'язки на інших, а самому уникнути напруження та ухилитись від роботи.

Екстравертована акцентуація особистості: екстрвертована людина більше звернена в сторону сприйняття. Вона сприймає все, що надходить зовні і не особливо аналізує.

Інтровертована акцентуація особистості: така особистість живе не стільки своїми сприйняттями та відчуттями, скільки своїми уявленнями. Важливіший влив мають не самі події, а те, що така людина про них думає.

Висновки

Леонгардом виділено основні акцентуації характеру. Під акцентцуацією він розуміє перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим. Він розробляв свій матеріал на прикладах хворих людей, тому є деякі розбіжності із іншими авторами у виділенні типів. Але Леогард це розуміє і не залишає це поза увагою у своїй книзі. Кожній акцентуації Леонгард співставляє певну патологію, яка може розвинутись в випадку поглиблення акцентуації, при поганих обставинах. Але самі акцентуйовані особистості не можна вважати патологією. Це лише відхилення від норми. Воно може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Акцентуйовані особистості можуть досягти значних вершин завдяки своїй особливості. В своїй книзі «Акцентуированные личности» Леонгард виділяє 10 основних акцентуацій, а також розглядає варіанти поєднання різних акцентуацій і при цьому дає ключі як розрізнити одну акцентуацію від іншої, і які поступки або думки спровоковані якою акцентуацією. Все це дає змогу глибше зрозуміти кожного конкретного клієнта/індивіда, його хід мислення і його конкретні проблеми, з чим вони пов'язані.

Література

1. Леонгард К. Акцентуированные личности / Пер. с нем. - К.: Вищ. шк., 1989.

2. Москалець В. П. Психологія особистості. - К., 2013. / http://subject.com.ua/pdf/268.pdf

3. Столяренко О.Б. Психологія особистості. К.: Центр учбової літератури, 2012. - 280 с. / http://pidruchniki.com/1584072030634/psihologiya/psihologiya_osobistosti

ІІ. Г. Айзенк: теорія типів особистості

План

1. Основні ідеї і принципи теорії типів особистості Г. Айзенка

2. Методологія та методики, що використовував Г. Айзенк

3. Основні суперфактори та типи особистості за Айзенком

1. Основні ідеї і принципи теорії типів особистості Г. Айзенка

Ганс Айзенк - представник диспозиційного напрямку. Суть теорії Айзенка полягає в тому, що елементи особистості можуть бути розташовані ієрархічно. Ним була побудована 4-рівнева ієрархічна система організації поведінки (див. мал. 1):

1) Нижній рівень - специфічні дії або думки (specific acts or cognitions), індивідуальний спосіб поведінки або мислення, які можуть бути чи не бути характеристиками особистості.

2) Другий рівень - це звичні дії або думки (habitual acts or cognitions), тобто реакції, які повторюються при певних умовах.

3) Третій рівень - риси (trait) - важливі відносно постійні особисті властивості. Приклад, риса наполегливість є якщо студент мажє звичку виконувати у строк всі домашні завдання і інші свої справи доводити до кінця.

4) Четвертий рівень - рівень типів (types), або суперфакторів (superfactors). Тип формується з декількох пов'язаних рис. Наприклад наполегливість може бути пов'язана з почуттям неповноцінності, поганою емоційною пристосованістю, соціальною боязкістю та деякими іншими рисами, які разом утворюють інтровертний тип.

У ранніх дослідженнях Айзенк виділяв лише два загальні типи або суперфактори: екстраверсію (Extraversion) тип (E) і нейротизм (Neuroticism) тип (N). Надалі він визначив третій тип - психотизм (Psychoticism) (P), хоча і не заперечував "можливість того, що згодом будуть додані ще якісь вимірювання". Айзенк розглядав всі три типи як частини нормальної структури особистості.

Мал.1. 4-рівнева ієрархічна система організації поведінки за Айзенком [3]

Всі три типи біполярні, і якщо на одному кінці чинника E знаходиться екстраверсія, то протилежний полюс займає інтроверсія (Introversion). Точно так само фактор N включає в себе нейротизм на одному полюсі і стабільність (Stability) - на іншому, а фактор P містить на одному полюсі психотизм, на іншому - сильне "супер-его" (Superego strenght). Біполярність факторів Айзенка не має на увазі приналежність більшості людей до одного чи іншого полюсу. Розподіл характеристик, що відносяться до кожного типу, швидше, бімодальний, ніж унімодальний. Наприклад, розподіл екстраверсії дуже близький до нормального, подібно до розподілів рівня інтелекту та зростання. Більшість людей опиняються в центрі пагорбоподібного розподілу; таким чином, Айзенк (1994с) не вважав, що людей можна розділити на кілька взаємовиключних категорій.

На відміну від інших психологів, Айзенк значно більшого значення надає генетичним факторам у розвитку індивідуума. "Генетично успадковане є схильність людини поступати і вести себе певним чином при попаданні в певні ситуації": Г.Айзенк. Він стверджував, що приблизно три чверті варіації кожного з трьох суперфакторів пояснюється спадковістю і тільки близько однієї чверті - умовами навколишнього середовища і вихованням. Він зібрав безліч доказів значущості біологічного компоненту в формуванні особистості. По-перше, майже ідентичні фактори були виявлені у людей по всьому світу. По-друге, доведено, що становище людини щодо трьох вимірів особистості має тенденцію зберігатися тривалий час. І по-третє, він дослідив, що однояйцеві близнюки виявляють більше схожих рис, навіть коли виховувлися в різних сім'ях ніж різнояйцеві близнюки, що виховувалися в одній сім'ї. Також Айзенк досліджував дітей всиновлених одразу після народження, і ці діти за своїми розумовими здібностями та особистісними особливостями були набагато більше схожі на своїх біологічних батьків ніж на тих, що їх виховують.

2. Методологія та методики, що використовував Г. Айзенк

Айзенк застосовував дедуктивний метод наукового дослідження, починаючи з теоретичних побудов, а потім збираючи дані. Також Айзенк використовує методики факторного аналізу.

Айзенк розробив чотири особистісних опитувальника, призначених для вимірювання суперфакторів. Перший з них, Особистісний опитувальник Модслі (Maudsley Personality Inventory), або MPI, дозволяв оцінити тільки E і N і давав деякі ненульові значення кореляції між цими двома факторами. З цієї причини Айзенк розробив інший інструмент - Особистісний опитувальник Айзенка (Eysenck Personality Inventory), або EPI. Опитувальник EPI містить окрему шкалу брехні (L), щоб виключити навмисний обман, але набагато більш важливо, що фактори нейротизму і екстраверсії, отримані з цього опитувальника, є незалежними, з кореляцією, близькою до нуля. EPI був все ще двохфакторним опитувальником, тому згодом Айзенка (1975) опублікували свій третій особистісний тест, а саме - новий Особистісний опитувальник Айзенка (Eysenck Personality Questionnaire), або IPQ, який представляв собою перероблений опитувальник EPI і включав шкалу психотизму (P). Подальша критика, що відноситься до шкали (P), призвела до появи ще однієї редакції опитувальника під назвою Переглянутий особистісний опитувальник Айзенка (Eysenck Personality Questionnaire-Revised).

3. Основні суперфактори (типи) або суперриси особистості за Айзенком

Екстраверсія / Інтроверсія

Концепція екстравертності / інтровертності Айзенка ближче до загальноприйнятої. Екстравертний тип характеризується, в першу чергу, товариськістю і імпульсивністю, але також легкістю, жвавістю, дотепністю, оптимізмом та іншими рисами людей, які отримують задоволення від спілкування з іншими.

Інтроверти характеризуються рисами, протилежними тим, які можна знайти в екстравертів. Їх можна описати як людей тихих, пасивних, нетовариських, укритті, замислених, песимістичних, миролюбних, розсудливих і добре контролюючих свою поведінку. Однак, згідно Айзенку, принципові відмінності між екстраверсією та інтроверсією НЕ поведінкові, а, швидше, біологічні або генетичні за природою.

Айзенк вважає, що головна причина відмінностей між екстравертами і інтровертами - рівень збудженості кори головного мозку (cortical arousal level) - психологічний фактор, що є в основному спадковим. Оскільки цей рівень в екстравертів нижче, ніж у інтровертів, їх сенсорний поріг вище, і тому вони менш чутливі до сенсорних симуляцій. Для інтровертів, навпаки, характерний більш високий рівень збудженості кори головного мозку і, отже, більш низький сенсорний поріг, вони сильніше реагують на сенсорні стимуляції. Щоб досягти оптимального рівня стимуляції, інтроверти, чий сенсорний поріг від народження є низьким, уникають ситуацій, які можуть викликати занадто сильне збудження. Тому вони намагаються не брати участь у бурхливих соціальні події, не люблять такі речі, як катання на лижах з високої гори, управління дельтапланом, змагальні види спорту, їм не подобається керувати суспільством або жіночим клубом і жартувати над своїми друзями.

Нейротизм / Стабільність

Люди з високим показником нейротизму часто мають схильність занадто сильно емоційно реагувати на порушення і важко повертаються в нормальний стан. Вони часто скаржаться на такі фізичні нездужання, як головний біль або біль у спині, а також на не дуже певні психологічні проблеми, такі, як хвилювання і тривожність. Нейротизм, однак, зовсім не обов'язково має на увазі невроз в традиційному сенсі цього слова. Людина може показувати високий рівень нейротизму і бути вільним від яких би то не було невротичних симптомів. Тим не менш, згідно діатезисно-стресової моделі Айзенка, люди з високим рівнем фактора N більш схильні до ризику захворіти неврозом в стресовій ситуації, ніж люди з більш низьким рівнем того ж чинника.

Так як різні рівні нейротизму можуть комбінуватися з різними показниками за шкалою екстраверсії, невротичну поведінку не можна описати будь-яким одиничним синдромом. Факторно-аналітична техніка Айзенка передбачає незалежність типів, тобто вісь нейротизму розташована під прямим кутом до осі екстраверсії (взаємна кореляція дорівнює нулю). Тому різні люди можуть демонструвати однаково високі показники за шкалою N, але при цьому у них будуть виявлятися дуже різні симптоми, в залежності від рівня екстраверсії або інтроверсії.

Психотизм / Суперего

Айзенк бачить психотизм (P) як унітарну концепцію, на відміну від таких окремих та незалежних психічних хвороб, як шизофренія, маніакально-депресивний психоз і т.п. До того ж психотизм / суперего - це змінна з безперервною областю зміни, що має близький до нормального розподіл. Люди з високими показниками за шкалою P часто егоцентричні, холодні, люблять сперечатися, агресивні, імпульсивні, вороже налаштовані до оточуючих, підозрілі і антисоціальні. Ті, хто показує низький рівень психотизма (більш сильне "супер-Я"), схильні співпереживати, піклуватися про інших, співпрацювати і добре соціально пристосовані.

Люди з високими показниками за шкалою P генетично більш уразливі, ніж ті, хто має відносно низькі показники. Тобто людина з високим рівнем психотизма не обов'язково страждає від психозів, але йому властива висока "схильність до появи психотичних порушень під впливом стресу". При відсутності значних стресів люди з високим рівнем психотизма можуть вести себе цілком нормально, але сильний стрес, у поєднанні з їхньою підвищеною вразливістю, може призвести до психотичних зриву.

Найбільш захоплюючим аспектом теорії Айзенка є його спроба встановити нейрофізіологічної основу для кожної з трьох суперчерт або типів особистості. Інтроверсія-екстраверсія тісно пов'язана з рівнями коркової активації, як це показали електроенцефалографічні дослідженнями.

Айзенк припускає, що індивідуальні відмінності по стабільності/нейротизму відображають силу реакції автономної нервової системи на стимули. Особливо він пов'язує цей аспект з лімбічною системою, яка впливає на мотивацію і емоційну поведінку. Люди з високим рівнем нейротизму зазвичай реагують на болючі, незвичні, що викликають занепокоєння і інші стимули швидше, чим більш стабільні особистості. У таких осіб виявляються також більш тривалі реакції, що тривають навіть після зникнення стимулів, ніж в осіб з високим рівнем стабільності.

Що стосується досліджень, присвячених виявленню основи психотизму, то вони перебувають у стадії пошуку. Однак у порядку робочої гіпотези Айзенк пов'язує цей аспект із системою, яка продукує андрогени (хімічні речовини, що виробляються залозами внутрішньої секреції, які при попаданні в кров регулюють розвиток і збереження чоловічих статевих ознак). Однак проведено надто мало емпіричних досліджень у цій області, щоб підтвердити гіпотезу Айзенка про зв'язок між статевими гормонами і психотизм.

Приклад поєднання суперрис Екстраверсія/Інтроверсія та Нейротизм представлений на малюнку 2.

Мал. 2. Поєднання суперрис Екстраверсія/Інтроверсія та Нейротизм і 4 типи темпераменту.

А на мал. 3 зображені всі 3 суперфактори, кожен на своїй вісі, які знаходяться під прямим кутом одна до одної. Таким чином теорія особистості Айзенка дозволяє виміряти у людини 3 незалежних фактори і зобразити його особисті якості точкою у трьохмірному просторі.

Мал. 3. Три виміри особистості Айзенка (3 суперфактори) у трьохмірному просторі [3]

Висновки

Г. Айзенк підходить до виділення рис особистості ієрархічно і будує 4-рівневу модель, де на нижньому рівні - специфічні дії або думки, на другому - звичні дії або думки, на третьому - риси, а на четвертому - суперриси (суперфактори або типи).

Навідміну від багатьох своїх колег і розповсюдженої точки зору, що риси особистості значною мірою залежать від виховання і особливо в дитячі роки (зокрема Фрейд). Айзенк вважає, що на ѕ риси особистості закладаються генетично і лише десь на 1/4 під впливом оточення, виховання та інших факторів.

Айзенк виділяє 2 основних показники, які визначають риси особистості:

1) Екстравертність - інтравертність

2) Стабільність - нестабільність (нейротизм).

На основі їх комбінацій виділяються 4 типи темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик та меланхолік.

Пізніше до двох основних показників Айзенк додає «психотизм-супер Его» і, в цілому, він не виключає можливості виявлення і нових суперфакторів.

Для кожного суперфактора Айзенка намагається встановити нейрофізіологічної основу. За його дослідженнями «інтроверсія-екстраверсія» тісно пов'язана з рівнями коркової активації. «Стабільність-нейротизм» пов'язаний з лімбічною системою. А «психотизм-супер Его» за своєю робочою гіпотезою Айзенк пов'язує із системою, яка продукує андрогени. Але цей аспект ще недостатньо досліджений.

Типологічні риси особистості не є хорошими чи поганими самі по собі. Кожна має свої недоліки та переваги. Навіть емоційна нестабільність. Вона, наприклад, значною мірою притаманна видатним художникам та інших діячам мистецтва. Причому більш видатнім вона притаманна більшою мірою в порівнянні з менш видатними митцями.

Айзенк розробив спеціальні опитувальники, за допомогою яких визначав значення запропонованих ним трьох суперфакторів для кожного окремого індивіда.

Література

1. Айзенк Г.Ю., Вильсон Г. Как измерить личность (М.: Когито-Центр, 2000. - 283 с.)

2. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. пос. - К.: Центр учбовоі? літератури, 2008. - 592 с.

3. Фрейджер Р., Фэйдимен Д. Теории личности и личностный рост.. - 2002. - 690 с. (Эта же книга под названием Р.Фрейджер, Д.Фейдимен. Личность: теории, упражнения, эксперименты. СПб.: Прайм-Еврознак, 2001.-863с.) / http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freydjer/21.php

4. Ларри Хьелл, Дэниел Зиглер Теории личности. Основные положения, исследования и применение (Larry Hjelle, Daniel Ziegler "Personality Theories: Basic Assumptions, Research, and Applications", 3th ed., 1992).

ІІІ. Теорія особистості міжособистісного психоаналізу: Г.С. Салліван

План

1. Структура особистості за Г.С. Салліваном

2. Особливості когнітивних процесів

3. Напруга і трансформація енергії

4. Стадії розвитку особистості

1. Структура особистості за Г.С. Салліваном

Гаррі Стек Салліван (Garry Sullivan) - американський психолог, психіатр, засновник інтерперсонального напрямку в психоаналізі.

В теорії особистості Саллівана предметом аналізу є не сама особистість, а існуючі ситуації міжособистісних відносин. Особистість - своєрідна “ілюзія”, гіпотетична сутність, її не можна досліджувати та спостерігати окремо від міжособистісних відносин. “Особистість - це модель повторюваних міжособистісних, інтерперсональних відносин” [2]. Усі без виключення психічні процеси за своїм характером - міжособистісні. Навіть сновидіння, вони показують ставлення сновидця до інших людей. Особистість утворюється не подіями, які відбуваються всередині її а тим, що відбувається в суспільстві. Особистість виявляється тільки тоді, коли людина так чи інакше веде себе по відношенню до одного або декількох інших людей. Це можуть бути і неіснуючі фігури. «Психіатрія передбачає вивчення феноменів, що виникають у міжособистісних ситуаціях, в конфігураціях, утворених двома або більше людьми, з яких всі - крім одного - можуть бути більшою чи меншою мірою ілюзорні» [3]. Сприйняття, пам'ять, мислення, уява, всі інші психічні процеси на його думку, є громадськими.

Хоча Салліван відводить особистості статус неіснуючого, він, тим не менш, визнає, що вона - центр різних процесів, які відбуваються в ряді міжособистісних полів. Найбільш важливими є динамізми, персоніфікації і когнітивні процеси.

Динамізми - найбільш дрібні елементи, що використовуються при аналізі особистості. Динамізм - це відносно стійкий паттерн поведінки. Будь-яка звична реакція у формі відношення чи почуття по відношенню до одного або декількох людей складає динамізм. Наприклад, у дитини, яка боїться незнайомих людей виникає динамізм страху. Інший приклад: хтось може поводитися, як правило, вороже по відношенню до якоїсь людини або групи людей, що є проявом динамізму недоброзичливості.

Будь-яка звична реакція по відношенню до одного або декількох людєй є динамізмом. Оскільки динамізм являє собою стабільний та регулярно повторюваний паттерн поведінки, він приблизно те саме, що і звичка.

Динамізм може бути відкритим, громадським, як наприклад, висловлювання, або внутрішнім, як наприклад, мислення або фантазування.

Існують базові динамізми, які однакові для всіх людей, але способи їх вираження різні і залежать від ситуації, життєвого досвіду індивіда тощо. Динамізм зазвичай задіює певну область тіла: рот, руки, геніталії, за допомогою яких індивід взаємодіє з середовищем.

Більшість динамізмів слугує для задоволення базових потреб організму. Однак існує важливий динамізм, який виникає як наслідок тривоги - динамизм Я, або «Я- система».

«Я- Система»

Тривога - це продукт міжособистісних відносин. Першопочатково вона передається від матері до дитини і пов'язана із загрозою безпеці. Щоб уникнути тривоги, актуальної чи потенційної, люди використовують різні способи захисту та контролю своєї поведінки. «Я- система» санкціонує одні форми поведінки (Я-хороший) і забороняє інші (Я- поганий).

В цілому, «Я- система» є системою безпеки і має тенденцію до ізоляції від решти особистості і як наслідок - із досвіду не одержується користь. Оскільки «Я» захищає людину від тривоги, воно підтримється на високому рівні самоповаги і активно захищається від критики. По мірі визрівання та становлення незалежності «Я- системи» формируются перепони для об'єктивної оцінки та згладжуються протиріччя між тим, що людина являє собою насправді і тим, що про нього говорить «Я- система».

Чим більше у людини переживань, пов'язаних із тривогою, тим більш “роздутою” стає «Я- система», збільшенння розмірів дозволяє охопити тривогою всю решту особистості. Хоча «Я-система» і зменшує тривогу, в цілому вона перешкоджає конструктивним стосункам з оточуючими. «Я- система» - головна перешкода на шляху сприятливих змін особистості.

Персоніфікація - це образ самого себе або іншої людини, що формується на базі досвіду. Він являє собою комплекс уявлень, почуттів, відношень, що виникають у процесі задоволення потреб чи почуття тривоги. Нариклад, персоніфікація доброї матері виникає, коли вона нянчить та піклується про дитину. Напротивагу цьому, персоніфікація поганої матері виникає, коли мама викликає тривогу. Такі образи рідко в точності відповідають людям, які їх представляють, першопочатково вони виникають в ізольованій від міжособистісних відносин ситуації, а пізніше вже сформовані зазвичай закріплюються як стереотипи і впливають на ставлення до інших людей.

В світлі соціально-психологічної теорії персоніфікація «Я- хороший» виникає із винагородження міжособистісних стосунків.

Персоніфікації, що відчуваються великою кількістю людей в теорії називаються стереотипами.

2. Особливості когнітивних процесів

Унікальний внесок Саллівана у вирішення проблеми ролі пізнання в функціонуванні особистості - виділення трьох типів переживань:

1) Прототаксичні: це дискретний ряд короткочасних станів організму (у Джеймса - потік свідомості). Потік «сирих» відчуттів, образів, почуттів, що протікають через розум. Між ними немає ніякого зв'язку і вони не мають сенсу для досвіду суб'єкта. Прототаксичний спосіб переживань найбільш явно виявляється в перші місяці життя і є необхідною передумовою двох інших.

2) Паратаксичний спосіб - коли ми бачимо зв'язок (причинно-наслідковий) між подіями, які виникають приблизно одночасно, але логічно між собою не пов'язані.

3) Синтаксичний - це вищий спосіб мислення - він припускає визнані форми символічної діяльності, особливо вербальної. Визнаний символ - той, щодо якого в плані стандартного його сенсу існує згода групи людей. Синтаксичний спосіб встановлює логічний порядок між переживаннями і дає людям можливість спілкуватися один з одним.

3. Напруга і трансформація енергії

Салліван починає з представлення про організм як напруженої системи, яка може бути або абсолютним спокоєм (ейфорією - за висловом Саллівана), або абсолютною напругою, прикладом чого є крайній жах. Є два основних джерела напруги: 1) напруга може виникати з потреб організму і 2) вона може бути наслідком тривоги. Потреби можуть бути пов'язані з нестачею води, їжі, кисню, що порушує рівновагу в організмі. Потреби можуть бути загального плану, наприклад, харчова, або співвідноситися з певною частиною тіла. Потреби організовані: нижчестоящі повинні бути задоволені раніше, ніж вищестоящі. Одним з результатів редукції потреби є почуття задоволення.

Тривога також може бути представлена, як переживання напруги в зв'язку з реальною чи уявною загрозою безпеки. Високий рівень тривоги знижує ефективність задоволення потреб індивіда.

Трансформацією енергії Салліван називає напругу, яка перетворюється в дії, явні чи приховані. Цей термін відноситься до наших вчинків, що спрямовані на задоволення потреб та зниження рівня тривоги. Не всі перетворення енергії мають вигляд конкретних дій - багато зних приймають форму емоцій, думок або вчинків, які здійснються потайки від людей. Впорядковані трансформації енергії - паттерни - Салліван назвав динамізмами.

4. Стадії розвитку особистості

Салліван відстоював соціально-психологічний підхід до розвитку особистості. Салліван не відкидав біологічних факторів розвитку особистості, але ставив їх нижче соціальних. Більше того, він вважав, що іноді ці соціальні впливи суперечать біологічним потребам людини і завдають шкоди особистості.

Салліван виділяє шість стадій розвитку особистості:

1) Період немовляти: від народження до появи членороздільної мови. Основні міжособистісні відносини - це відносини з матір'ю, а головне джерело тривоги - процес годування.

2) Дитинство починається з розвитком синтаксичного мовлення та продовжується до 5-6 років. Перехід до дитинства можливий завдяки оволодінню мовою і організації переживань. Мовний розвиток робить можливим змішання персоніфікацій, наприклад, хорошої і поганої матері, і розвиток Я-системи. Найдраматичнішою подією дитинства є трансформація до недоброзичливості; дитина дізнається, що крім добра існує і зло.

3) Ювенільна ера (6 - 8,5 років) - перші 3 шкільні роки. Діти навчаються суперництву, компромісу та взаємодопомоги.

4) Предюність (8,5 - 13 років) - надзвичайно важливий період, оскільки відбувається становлення істинно людських відносин з людьми. Дитина налагоджує відносини близькості (дружби) зазвичай з дитиною також віку та статі. Формуються відносини рівності, взаємності, взаємодії. Відносини ще не пов'язані із сексуальним бажанням, і тут закладаються основи саме людської близькості з іншими людьми, навіть протилежної статі, а не сексуальної.

5) Рання юність (13 - 15 років): з'являється сексуальний інтерес і на його основі починають будуватися відносини із протилежною статтю.

6) Пізня юність (15 і старше): цієї стадії люди досягають тільки ті люди, які стають здатні будувати близькі відносини із сексуально привабливою для них людиною. Але деякі люди так і не навчаються любити іншу людину, до якої відчувають сексуальний потяг. Період пізньої юності досягає свого піку у зрілості - стадії, яка характеризується наявністю стійких любовних взаємовідносин.

Висновки

Г.С.Салліван засновник інтерперсонального напрямку в психоаналізі. Він вважає, що особистість не можна досліджувати окремо від міжособистісних відносин. Як найдрібнішу одиницю дослідження особистості він виділяє динамізм - звичний паттерн поведінки в певних обставинах, чи за певних умов.

Людину Салліван розглядає як напружену систему. Напругу формують потреби (вони узгоджуючи і корисні для розвитку) та тривога (вона руйнує узгодженість у міжособистісних відносинах і є шкідливою; одним із способів боротьби з тривого є «Я-система»). І звичайно організм прагне до розрядки напруги. Напруга - це потенційна можливість дії, а трансформація енергії - це вже безпосередні дії або емоції, переживання.

Салліван вважає, що переживання людини відбуваються на 3х рівнях знання: прототаксичний, паратаксичний та синтаксичний.

Салліван виділяє 6 стадій розвитку особистості: немовля, дитинство, ювенільна ера, предюність, рання юність, пізня юність.

Салліван зробив значний внесок в теорію психології своїми дослідженнями міжособистісних відносин. Він розглядав людину в першу чергу як соціальну істоту і допомагав своїм пацієнтам краще налагоджувати міжособистісні стосунки, хоча сам мав проблеми в цьому напрямку і не залишив по собі, окрім свого наукового доробку, ні сім'ї, ні дітей.

Список літератури

1. Мадди С. Теории личности. Сравнительный анализ. СПб.: Речь, 2002. - 539с. / http://www.psylib.org.ua/books/maddi01/txt14.htm#2

2. Сарычев С.В. История психологии в таблицах и схемах / С.В. Сарычев, И.Н. Логвинов. - Ростов н/Д : Феникс, 2010. - 486. / http://www.irbis.vegu.ru/repos/11965/HTML/index.htm

3. Фрейджер Р., Фэйдимен Д. Теории личности и личностный рост.. - 2002. - 690 с. (Эта же книга под названием Р.Фрейджер, Д.Фейдимен. Личность: теории, упражнения, эксперименты. СПб.: Прайм-Еврознак, 2001.-863с.) / http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/freydjer/21.php

Размещено на Allbest.ru

...