Стрес, як емоційний стан особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Кафедра теоретичної та прикладної психології

Курсова робота зі спеціальності 6.030102 «Психологія»

На тему: «Стрес, як емоційний стан особистості»

Виконала: студентка 217 групи

Насальська Наталія Леонідівна

Науковий керівник:

канд. психол. наук, доцент

Худякова В. І.

Миколаїв - 2015

Зміст

Вступ

1. Теоретичне дослідження стресу, як емоційного стану особистості

1.1 Загальна характеристика емоцій

1.2 Теорії емоцій

1.3 Емоційні стани людини

1.4 Психологічна характеристика стресу як емоційного стану особистості

2. Емпіричне дослідження стресу, як емоційного стану особистості

2.1 Опис вибірки та методик дослідження

2.2 Опис та інтерпретація результатів дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. У сучасних умовах науково-технічного прогресу, коли сучасна людина дедалі більше часу проводить перед монітором комп'ютера, коли питома вага живого спілкування стає дедалі нижчою, а якість спілкування зазнає значних змін, емоційні переживання у людини зберігають свою необхідність і пріоритетність.

Сучасні психологи, філософи і педагоги не мають єдиного погляду щодо ролі, яку відіграють у житті людини емоції.

Під емоціями, чи емоційними переживаннями, зазвичай розуміють найрізноманітніші реакції людини - від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настрою. У психології емоціями називають процеси, які відбивають у вигляді переживань особисту значимість й оцінку зовнішніх і розвитку внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Емоційне реагування формує перше враження про людину, що пов'язано із сигнальною функцією емоцій.

Стрес - стан психічної напруги, що виникає у процесі діяльності у найбільш складних і важких умовах. Під впливом стресу в організмі відбувається розпад білків, зменшується кількість вітамінів А, Е, С.

Людська поведінка зумовлена дією елементарних потреб і інстинктів. Емоції відображають світ довкола себе і згідно з цим регулюють нашу соціальну поведінку. Щоб зрозуміти такі поняття, як цінність, мета, мужність, відданість, спроможність до співпереживання, альтруїзм, жалість, гордість, жаль і любов, ми можемо погодитися з існуванням й винятковою важливістю ролі людських емоцій. Цим пояснюється актуальність цього дослідження.

Об'єкт дослідження - емоційні стани особистості.

Предмет дослідження - психологічні особливості стресу як емоційного стану особистості.

Мета - теоретичне вивчення психологічних особливостей стресу як емоційного стану особистості.

Завдання:

1. Здійснити огляд джерел з обраної теми дослідження, розкрити психологічний зміст та характеристики стресу як емоційного стану особистості.

2. Підібрати методи та методики вивчення стресу як емоційного стану особистості.

3. Емпірично дослідити та описати особливості стресу як емоційного стану особистості.

Основними методами дослідження виступили: теоретичні (аналіз, синтез) та емпіричні (тестування, кількісні методи обробки матеріалів дослідження). Для діагностики стресу як емоційного стану особистості застосовувалися наступні методики: «Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко)», «Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором)»[22].

Практична значущість полягає у набутті навичок побудови експериментального дослідженні; формуванні репрезентативної вибірки; адекватному доборі психодіагностичних методик дослідження стресу як емоційного стану особистості; проведенні психодіагностичного дослідження; обробці результатів з їх подальшим узагальненням.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Теоретичне дослідження стресу, як емоційного стану особистості

1.1 Загальна характеристика емоцій

Як стверджував Ч. Дарвін, емоції виникли у процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб. Значення емоцій для організму полягає у попередженні про руйнуючий характер будь-яких чинників. Вони є одним з основних механізмів регуляції функціонального стану організму й діяльності особистості. Завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони спрямовані. Із виникненням позитивних чи негативних емоцій, людина може судити про досягнення поставленої мети. Позитивна емоція завжди пов'язана з отриманням бажаного результату, а негативна навпаки дає сигнал про невдачі під час досягнення мети. Більшість емоційних станів відображується в особливостях поведінки людини [7].

Наприклад, почервоніння або збліднення шкіри людини в певній ситуації може свідчити про його емоційний стан. Емоцію можна розглядати як цілісну емоційну реакцію, що включає у себе не тільки психічний компонент - переживання, але й фізіологічні зміни в організмі, які супроводжують цього переживання. Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними.

А. Гройсман зазначає, що емоції - це форма психічного відображення, що стоїть на межі (до змісту пізнаваного) з фізіологічним відображенням і представляє собою своєрідне особистісне ставлення людини і до навколишньої дійсності, і до самого себе[21].

На думку П. Симонова, емоція є відображенням відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення в даний момент[12].

Серед основних функцій, які виконують емоції в житті людини, П. Анохін виокремлює:

1. Сигнальну функцію. Для тварин і людини емоції відіграють позитивну і негативну роль. Негативна емоція - сигнал тривоги, небезпеки для організму; позитивна - сигнал про те, що все добре. Як правило, він короткотривалий, тому емоційна адаптація до приємного настає швидко. Сигнал тривоги має подаватися доти, доки небезпека не буде подолана. Позитивна роль емоцій не пов'язана безпосередньо з позитивними емоціями, а негативна - з негативними. Наприклад, позитивні емоції можуть невиправдано розслабляти, дезорієнтовувати, а негативні - стимулювати самовдосконалення людини.

2. Пізнавальну функцію. Емоційна система рідко функціонує незалежно від інших систем особистості. Деякі емоції або комплекси емоцій завжди взаємодіють із сенсорно-перцептивною, когнітивною і руховою системами.

3. Мотиваційну функцію. Емоції є складовою мотивації. Без них не обходиться оцінювання досягнутих результатів. Вони суб'єктивно забарвлюють усе, що відбувається навколо людини і в ній. У мотиваційному процесі вони проявляються як енергетичний підсилювач спонук до задоволення потреби в емоційних відчуттях і переживаннях, якщо людина усвідомлює їх як цінність[2].

Емоції впливають на процес спілкування, мислення, творчість, здоров'я людини. Вони виражаються у її діяльності. Їх експресивна складова (здебільшого експресія обличчя) активно використовується у встановленні людських контактів, міжособистісних впливах.

1.2 Теорії емоцій

У наукові психологічній літературі існує значна кількість теорій емоцій. Проте, на даний момент не існує загальноприйнятої, єдиної логічно несуперечливої теорії емоцій. Кожна з теорій пояснює лише окремі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоційної сфери людини[1].

1. Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Перші уявлення про мозкові механізми емоцій формувалися під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Проведений ним аналіз показав, що емоції у поведінці ссавців відіграють регуляторну роль. Емоційні виразні рухи тварин (страх, погроз, радість, підкорення) є проявом інстинктивних дій та відіграє роль біологічно значущих сигналів для тварин як свого, так і інших видів. Багато емоційних реакцій є природженими й виявляються з моменту народження. При цьому у регуляції емоцій важливе значення відіграє зворотний зв'язок - посилення емоцій пов'язане з їх вільним зовнішнім виразом, а придушення зовнішніх ознак емоцій послабляє їхню силу.

2. Соматична теорія емоцій У. Джеймса - К. Ланге. У цій теорії була здійснена спроба пов'язати емоційні переживання і вегетативні зрушення в організмі людини, що їх супроводжують. Почервоніння шкіри обличчя у людини часто супроводжує хвилювання. У. Джеймс та К. Ланге запропонували вважати причиною виникнення емоцій саме ці, і подібні до них соматичні реакції. Згідно з цією теорією: людина сумує, тому що плаче; сердиться, тому що кричить; боїться, тому що тремтить чи тікає. Ця теорія неодноразово зазнавала заслуженої критики. Серед основних критичних аргументів можна назвати: наявність великої розбіжності між занадто малою швидкістю протікання зміни вісцеральних процесів (внутрішніх процесів, що проходять в організмі людини) у порівнянні зі швидкістю зміни емоцій; занадто неспецифічний характер фізіологічних зрушень, що не дозволяє визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань.

3. У психоаналітичній концепції 3. Фрейда у розумінні природи емоцій вирішальна роль приділяється механізму афекту. Спочатку відбувається «заряд афекту» (як енергетичний компонент інстинктивного потягу), далі - процес «розрядки» (почуттєві компоненти цього процесу являють собою вираження емоції), і завершальний етап - сприйняття остаточної «розрядки» (саме воно являє собою відчуття чи переживання емоції).

4. У таламічній теорії В. Кенона - П. Барда роль центральної ланки емоційних переживань відводиться таламусу. При сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус. У таламусі відбувається їхній поділ: одна частина надходить у кору великих півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції, а друга - у гіпоталамус, що відповідає за вегетативні зміни в організмі. У даній теорії суб'єктивне переживання емоцій виділене як самостійна ланка й пов'язане з діяльністю кори великих півкуль головного мозку.

5. Згідно із активаційною теорією Д. Ліндслі, основна роль у забезпеченні емоцій належить активуючій ретикулярній формації, що знаходиться у стовбурі головного мозку. Емоційна реакція на певний стимул виникає в результаті активуючого збудження нейронів стовбура мозку, що надалі посилають імпульси до таламусу, гіпоталамусу і кори. При цьому корковий контроль за лімбічною системою послаблюється. Ці імпульси через активуючий механізм перетворюються в емоційну поведінку. Теорія Д. Ліндслі лише частково пояснює фізіологічні механізми забезпечення емоцій[13].

6. У біологічній теорії П. Анохіна, як і у теорії Ч. Дарвіна, емоціям відводиться еволюційно-пристосувальна роль регулятора адаптаційної поведінки. Згідно даної теорії, позитивний емоційний стан (наприклад, задоволення певної потреби) виникає лише тоді, коли зворотна інформація від результатів виконаної дії точно збігається із очікуваним результатом (акцептором дії). У силу цього емоція задоволення закріплює правильність будь-якого поведінкового акту у тому випадку, якщо його результат досягає мети, є корисним і забезпечує пристосування. У випадку розбіжності одержуваного результату з очікуваннями, виникає занепокоєння і пошук нового шляху до одержання потрібного результату і, як його наслідок, емоції задоволення.

7. Потребово-інформаційна теорія П. Симонова ґрунтується на тому, що емоції вищих тварин і людини визначаються з одного боку - певною актуальною потребою, а з іншого - оцінкою на основі філогенетичного й індивідуального досвіду, можливості її задоволення. Низька ймовірність задоволення потреби призводить до негативних емоцій, а висока - до позитивних.

8. Згідно із нейрокультурною теорією емоцій П. Екмана, експресивні прояви шести основних (базисних) емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) є універсальними і практично не чутливими до впливу факторів середовища. Так, усі люди відповідно до генетично детермінованої програми практично однаково використовують м'язи обличчя при переживанні основних емоцій. Але прийняті у суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Згідно цього, люди контролюють вираз обличчя відповідно до прийнятих норм і традицій виховання[14].

1.3 Емоційні стани особистості

Спираючись на проведений теоретичний аналіз, ми можемо зазничити, що емоційні стани людини зумовлені соціальними умовами існування і мають особистісний характер. Емоції є суб'єктивними переживаннями, котрі сигналізують про благополучний або неблагополучний стан організму і психіки.

К. Ізард виділив наступні емоційні стани:

1. Настрій. Найбільш загальний емоційний стан, що охоплює людину протягом певного періоду часу й надає істотний вплив на її психіку, поведінку і діяльність. Настрій може виникати повільно, поступово, а може охопити людину швидко і раптово. Він буває позитивним чи негативним, стійким або тимчасовим. Тимчасовий позитивний настрій робить людину енергійною, бадьорою і активною. Будь-яка справа при хорошому настрої вдається, все виходить, продукти діяльності мають високу якість. При тимчасовому негативному настрої все валиться з рук, робота йде мляво, допускаються помилки і брак, продукти виходять низької якості[9].

Настрій має особистісний характер. У одних суб'єктів настрій буває найчастіше позитивним, в інших - негативним. Темперамент у сангвініків настрій завжди бадьорий, мажорний. У холериків настрій часто змінюється, позитивний настрій раптом змінюється на негативний. У флегматиків настрій завжди рівний, вони холоднокровні, впевнені в собі, спокійні. Меланхолікам часто властивий негативний настрій, вони всього бояться і побоюються. Будь-яка зміна у житті «вибиває їх з колії» і викликає депресивні переживання.

Будь-який настрій має свою причину. Причиною настрою може бути становище людини у суспільстві, результати діяльності, події в особистому житті, стан здоров'я тощо. Настрій, пережитий однією людиною, може передаватися іншим людям.

2. Афект. Афект - це короткочасний емоційний стан, який швидко виникає і бурхливо протікає. Він має негативний вплив на психіку і поведінку людини. В одному випадку афект може виникнути раптово, а в іншому може готуватися поступово на основі акумуляції накопичених переживань. психічний стрес емоція

Афект, на думку З. Фрейда складається з трьох стадій:

· Перша - сприйняття гострого подразника та наростання емоційної напруги;

· Друга - кульмінація (так званий емоційний вибух);

· Третя - виснаження афективного збудження[8].

На першій стадії стриматися та не втратити контроль над своїми емоціями може будь-яка людина, в тому числі й дитина. На другій стадії втримати конроль над своїми емоціями, як правило, не вдається. На третій стадії настає спокій, деяка втома, іноді - знесилення, байдужість до всього, каяття і навіть, сонливість (так званий афективний шок).

Усунути або загальмувати афект неможливо. Стан афекту не звільняє людину від відповідальності за свої вчинки.

Афект переважно проявляється у людей холеричного типу темпераменту, а також у суб'єктів з істеричним типом акцентуації характеру.

3. Стрес. Стрес - це емоційний стан, який раптово виникає у людини під впливом екстримальної ситуації, пов'язаної із небезпекою для життя або діяльністю, що вимагає великої напруги. Стрес як і афект є сильними і короткочасними емоційними переживаннями. Деякі вчені розглядають стрес як один з видів афекту. Проте, він має свої відмінні риси.

Перш за все, стрес виникає лише за наявності екстримальної ситуації, тоді як афект може виникнути з будь-якого приводу. Афект дезорганізує психіку і поведінку, тоді як стрес не лише дезорганізує, а й мобілізує захисні сили організму для виходу з екстремальної ситуації[6].

Стрес може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на особистість. Позитивна роль стресу - виконання мобілізаційної функції. Негативну роль - шкідлива дія на нервову систему,котра викликає психічні розлади та різного роду захворювання організму.

4. Фрустрація. Фрустрація - глибокий емоційний стан, який виникає під впливом невдач, що мали місце при завищеному рівні запитів особистості. Вона може проявлятися у формі негативних переживань, таких як: злість, досада, апатія і т.п.

На думку З. Фрейда, вихід з фрустрації можливий двома шляхами:

· Перший шлях - особистість розвиває активну діяльність і досягає успіху.

· Другий шлях - особистість знижує рівень запитів і задовольняється тими результатами, які може максимально досягти[11].

5. Пристрасть. Пристрасть - це глибокий, інтенсивний і дуже стійкий емоційний стан. Вона захоплює людину цілком і повністю і визначає усі її помисли, прагнення й вчинки. Пристрасть може бути пов'язана із задоволенням матеріальних і духовних потреб. Об'єктом пристрасті можуть бути різного вигляду речі, предмети, явища, люди, якими особистість прагне володіти будь-якою ціною.

Залежно від потреби, через яку виникла пристрасть, і від об'єкта, за допомогою якого вона задовольняється, вона може характеризуватися позитивно або негативно. Позитивна пристрасть пов'язана з високоморальними мотивами і має не лише особистий, а й громадський характер. Негативна пристрасть має егоїстичну спрямованість і при її задоволенні людина часто здійснює антигромадські та аморальні вчинки.

6. Почуття. Почуття - це емоційний аспект розумового життя та його виявлень на відміну від інтелектуального, вольового, чи діяльного аспектів.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо[16].

Переживання людини можуть виявлятися не лише у вигляді емоцій і емоційних станів, а й у вигляді різноманітних почуттів. Почуття на відміну від емоцій мають не лише більш складну структуру, а й характеризуються визначеним предметним змістом. Залежно від їх змісту почуття бувають: моральні чи етичні, інтелектуальні або пізнавальні й естетичні.

· Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Вони є важливим засобом оцінювання вчинків та поведінки, регулювання взаємин особистості.

· Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. В інтелектуальних почуттях виявляється переживання свого ставлення до пізнавальної діяльності і до результатів розумових дій. Подив, цікавість, допитливість, зацікавленість, здивування, сумнів, упевненість - почуття, які спонукають людину вивчати навколишній світ, досліджувати таємниці природи і буття, пізнавати істину, відкривати нове, невідоме.

До інтелектуальних переживань відносять також почуття сатири, іронії та гумору[10, 23].

Почуття сатири. Сатиричне почуття виникає у людини, коли вона помічає вади, недоліки в людях і в суспільному житті і нещадно викриває їх. Вищою формою сатиричного ставлення людини до дійсності є почуття сарказму, яке проявляється у формі неприкритої відрази до окремих людей і суспільних явищ.

Почуття іронії. Почуття іронії також як і сатири направлене на бичування недоліків, але іронічне зауваження має не такий злий характер, як в сатирі. Воно найчастіше виявляється у формі зневажливого ставлення до об'єкта.

Почуття гумору. Гумор - чудове почуття, властиве людині. Без гумору життя б здавалася, в деяких випадках, просто нестерпним. Гумор дає можливість людині знаходити навіть у важкі моменти життя щось таке, що може викликати усмішку, сміх крізь сльози і подолати почуття безвиході. Найчастіше почуття гумору прагнуть викликати у близької людини, коли вона відчуває будь-які труднощі в житті і знаходиться в депресивному стані.

· Естетичні почуття - чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів та форм. Естетичні почуття виникають у процесі сприйняття природи і творів мистецтва. Вони проявляються під час сприйняття прекрасного, піднесеного, трагічного і комічного. Вони роблять людину духовно багатою і цікавою[4].

1.4 Загальна характеристика стресу як емоційного стану особистості

Стрес - стан психічної напруги, що виникає у процесі діяльності у найбільш складних і важких умовах[3].

Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. Найбільш популярною є теорія стресу, запропонована Г. Сельє. У рамках даної теорії механізм виникнення стресу розуміється наступним чином. Усі біологічні організми мають життєво важливий уроджений механізм підтримки внутрішньої рівноваги і балансу. Сильні зовнішні подразники можуть порушити рівновагу. Організм реагує на це захисно-пристосувальною реакцією підвищеного порушення. За допомогою порушення організм намагається пристосуватися до подразника. Це неспецифічне для організму порушення і є станом стрессу[15,5].

Якщо подразник не зникає, стрес підсилюється, розвивається, викликаючи в організмі цілий ряд особливих змін - організм намагається захиститися від стресу, попередити його або придушити. Однак можливості організму не є безмежними і, при сильному стресовому впливу швидко виснажуються, що може привести до захворювання і навіть смерті людини.

Екстримальні ситуації впливають на людину по кілька разів на день, і в принципі стреси потрібні людині, тому що вони підвищують тонус. Однак якщо вони досягають визначеного критичного рівня, то діють не тільки на шкоду організмові, але і його активності.

Стрес - неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу супротиву, до боротьби, до втечі[18].

Під час стресу виділяються гормони, що можуть змінювати режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо).

Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна - зростає ефективність діяльності; пасивна - ефективність діяльності різко зменшується. На цьому і побудований психологічний тиск стресом[20].

Під впливом стресу в організмі відбувається розпад білків, зменшується кількість вітамінів А, Е, С.

Людина, яка переживає стрес, виглядає змарнілою, старшою за свій біологічний вік. В організмі відбувається «окислювальний стрес». Саме тому лікарі радять вживати антиоксидантні полівітамінні комплекси.

У ході розвитку стресу Г. Сельє виділяє три стадії:

1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає `тресс. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини почащується подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Все разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають, стрес закінчується.

2. Стадія опору. Вона настає у випадку, якщо фактор, що викликав стрес, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи «резервний» запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес «захоплює» людину і може привести його до хвороби[17].

Під впливом дратівного фактора у людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій «штовхають» людину на подолання шкідливих впливів: він прагне боротися з фактором, що заважає, знищити його або «піти» від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Наявність усвідомленої погрози - це основний стресовий фактор людини.

Якщо виникла погроза викликає у відповідь на захисну діяльність, в особистості активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. У залежності від відношення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Погроза є вирішальним чинником у виникненні стресу.

З психологічної точки зору стан стресу включає специфічну форму відображення людиною екстримальної ситуації і модель поводження як відповідну реакцію на це відображення.

Г. Сельє зазначав, що стрес має фізіологічні, психологічні, особистісні і медичні ознаки. Окрім того, будь-який стрес обов'язково включає емоційну напругу[16].

· Фізіологічні ознаки: хекання, частий пульс, почервоніння або збліднення шкіри особи, збільшення адреналіну в крові, потіння.

· Психологічні ознаки: зміна динаміки психічних функцій, найчастіше - це уповільнення розумових операцій, розсіювання уваги, ослаблення функції пам'яті, зменшення сенсорної чутливості, гальмування процесу ухвалення рішення.

· Особистісні ознаки: повне придушення волі, зниження самоконтролю, пасивність і стереотипність поводження, нездатність до творчих рішень, підвищена сугестивність, страх, тривожність, невмотивоване занепокоєння.

· Медичні ознаки: підвищена нервозність, наявність істеричних реакцій, непритомності, афекти, головні болі, безсоння.

Зіштовхнувшись з екстримальною ситуацією, людина відчуває різкий ріст емоційної напруги. Вона боїться, що не справиться з цією ситуацією, що остання завдасть йому збиток. У результаті в людини з'являється стан тривоги. Емоційне порушення росте і починає заважати виконанню тієї діяльності, який людина зайнята. Діяльність дезорганізується: з'являються помилки, збільшується час виконання окремих дій, порушується процес планування й оцінки діяльності. Усе це викликає негативні емоції, додає занепокоєння, викликає непевність у своїх силах, знижує самооцінку. Як наслідок, росте стан напруга, що приводить до ще великих помилок і дефектів діяльності. Виходить замкнуте коло «утягування» людини в стрес.

На думку О. А. Тарасова, одним із кращих способів заспокоєння є спілкування з близькою людиною, коли можна:

· по-перше, як говорять, вилити душу, тобто розрядити вогнище порушення;

· по-друге, переключитися на цікаву тему;

· по-третє, спільно відшукати шлях до благополучного дозволу конфлікту або хоча б до зниження його значимості[19].

Важливий спосіб зняття психічної напруги - це активізація почуття гумору. Суть почуття гумору в тім, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним, тобто зуміти поставитися до чогось хвилюючого як до малозначної і невартому серйозної уваги, зуміти посміхнутися або розсміятися у важкій ситуації. Сміх приводить до падіння тривожності; коли людина посміялася, то її м'язи стають менш напруженими (релаксація) і серцебиття нормалізованим.

2. Емпіричне дослідження стресу, як емоційного стану особистості

2.1 Опис вибірки та методик дослідження

Для емпіричного дослідження нами було обрано 2 методики:

· Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко) - направлений на вивчення стресостійкості особистості;

· Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором) - направлена на вивчення ймовірності розвитку стресу.

Дослідження проводилось на базі Інституту психології та соціального забезпечення Миколаївського національного університету імені В. О. Сухо-млинського (студенти 2 курсу). У якості досліджуваних виступили 30 осіб, з яких - 15 осіб жіночої та 15 осіб чоловічої статі. Дослідження проводилось з дотриманням норм охорони праці. Аудиторія, у якій проводилось дослідженння, була добре провітреною, освітлення було природним, подано з лівої сторони. Дослідження проводилося з 10:00 до 14:00. Досліджувані почували себе комфортно.

2.2 Опис та інтерпретація результатів дослідження

Спираючись на результати, отримані за методикою «Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко)», ми діагностували наступне:

· високий рівень стресостійкості особистості - 20% (6 осіб);

· вище за середній рівень стресостійкості особистості - 33,3% (10 осіб);

· ледве вищий за середній рівень стресостійкості особистості - 36,6% (11 осіб);

· середній рівень стресостійкості особистості -10% (3 особи).

Графічно отримані результати представлені на рис. 1

Рис. 1. Результати дослідження за методикою «Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко)»: 1 КВ - високий рівень стресостійкості - 20% (6 осіб); 2 КВ - вище за середній рівень стресостійкості - 33,3% (10 осіб); 3 КВ - ледве вище за середній рівень стресостійкості - 36,6% (11 осіб); 4 КВ - середній рівень стресостійкості - 10% (3 особи).

Досліджувані з високим рівнем стресостійкості (20%) характеризуються високим ступенем розвитку когнітивно-інтелектуальних якостей: гнучкістю мислення, абстрактністю мислення, здібністю до високої концентрації уваги, продуктивністю оперативної пам'яті та опосередкованого запам'ятовування, умінням зосередитися, умінням диференціювати істотне від другорядного. Для стресостійкої особистості характерні такі якості як: емоційна стійкість, середній рівень тривожності, агресивності, переважання позитивного емоційного фону.

Досліджувані з вищим за середній рівень стресостійкості (33,3%) характеризуються тим, що дані особи піддаються психологічному та фізіологічному впливу негативних подій, конфліктів, і тому розвивається стрес, але в деяких ситуаціях борються з ним і намагаються запобігти йому.

Досліджувані з ледве вищим за середній рівень стресостійкості (36,6%) характеризуються тим, що дані особи піддаються психологічному та фізіологічному впливу негативних подій, конфліктів, і тому розвивається стрес, але в деяких ситуаціях борються з ним і намагаються запобігти йому.

Особи з середнім рівнем стресостійкості (10%) характеризуються тим, що дані особи схильні до стресових ситуацій, але потрапляють у них не завжди.

Спираючись на результати, отримані за методикою «Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором)», ми діагностували наступне:

· висока ймовірність розвитку стресу (низька стресостійкість) - 16,6% (5 осіб);

· середня ймовірність розвитку стресу (середня стресостійкість) - 70% (21 особа);

· низька ймовірність розвитку стресу (висока стресостійкість) - 13,3% (4 особи).

Графічно представлені результати на рис. 2

Рис. 2. Результати дослідження за методикою «Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором)»: 1 КВ - висока ймовірність розвитку стресу - 16,6% (5 осіб); 2 КВ - середня ймовірність розвитку стресу - 70% (21 особа); 3 КВ - низька ймовірність розвитку стресу - 13,3% (4 осби).

Досліджувані з високою ймовірність розвитку стресу (16,6%) характеризуються тим, що людина перебуває в стані стресу, ресурси його організму близькі до виснаження, зменшення можливостей протистояння стресові, високою є ймовірність третьої стадії стресу.

Досліджувані з середньою ймовірністю розвитку стресу (70%) характеризуються тим, що існує ймовірність розвитку негативних наслідків стресу.

Досліджувані з низькою ймовірністю розвитку стресу (13,3%) характеризуються тим, що люди піддаються впливу стресогенних ситуацій або конфліктів, але активно борються з ним та намагаються запобігти йому.

Емпіричне дослідження за методикою «Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко) показало, що у багатьох досліджуваних (36,6%) виявлено ледве вище за середній рівень стресостійкості, що характеризується тим що дані особи піддаються психологічному та фізіологічному впливу негативних подій, конфліктів, і тому розвивається стрес, але в деяких ситуаціях борються з ним і намагаються запобігти йому.

Емпіричне дослідження за методикою «Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором) показало, що у багатьох досліджуваних (70%) виявлено середню ймовірність розвитку стресу, що свідчить про те, що існує ймовірність розвитку негативних наслідків стресу.

Висновки

Проаналізувавши літературу та провівши емпіричне дослідження, ми можемо зробити наступні висновки:

1. Емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів. Вони характеризують потреби людини і предмети, на які вони спрямовані.

2. До основних функцій емоцій відносяться: сигнальну функцію, пізнавальну функцію, мотиваційну функцію.

3. Визначними теоріями емоцій є: еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна, соматична теорія емоцій У. Джеймса - К. Ланге, психоаналітична концепція З. Фрейда, таламічна теорія В. Кенона - П. Барда, активаційна теорія Д. Ліндслі, біологічна теорія П. Анохіна, потребово-інформаційна теорія П. Симонова, нейрокультурна теорія емоцій П. Екмана.

4. До емоційних станів особистості відносяться: настрій, афект, стрес, фрустрація, пристрасть, почуття.

5. Стрес - стан психічної напруги, що виникає у процесі діяльності у найбільш складних і важких умовах.

6. Г. Сельє виділяє наступні стадії стресу: стадія тривоги, стадія опору, стадія виснаження.

7. Емпіричне дослідження за методикою «Тест на самооцінку стресостійкості особистості (В. А. Семиченко) показало, що у багатьох досліджуваних (36,6%) виявлено ледве вище за середній рівень стресостійкості, що характеризується тим що дані особи піддаються психологічному та фізіологічному впливу негативних подій, конфліктів, і тому розвивається стрес, але в деяких ситуаціях борються з ним і намагаються запобігти йому. Емпіричне дослідження за методикою «Методика для визначення ймовірності розвитку стресу (за Т. А. Нємчиним і Ф. У. Тейлором) показало, що у багатьох досліджуваних (70%) виявлено середню ймовірність розвитку стресу, що свідчить про те, що існує ймовірність розвитку негативних наслідків стресу.

Список використаних джерел

1. Аболина Л. М. Психічні механізми емоційної стійкості людини / Л. М. Аболина. - Казань : вид-во КазГУ, 1987. - 240 с.

2. Анохін П. К. Психологія емоцій /П. К. Анохін - М. : Педагогіка, 1984. - 364 с.

3. Бурлачук Л. Ф. Словарь-справочник по психодиагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Мороз. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб. : Питер, 2004. - 520с.

4. Василюк Ф. Є. Психологія переживання / Ф. Є. Василюк. - М. : изд-во Московского университета, 1984. - 200 с.

5. Васильев В. Н. Здоровье и стресс / В. Н. Васильев - М. : Знание, 1991. - 309 с.

6. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию / Ю. Б. Гиипенрейтер - М. :«Черо», 1998. - 336 с.

7. Дарвин Ч. Вислів емоції в людини і тварин // Хрестоматія по психології / Під ред. Петровського А. В. - М. : Просвітництво, 1987. - 292 с.

8. Изард К. Эмоции человека / Под ред. Л. Я. Гозмана, М. С. Егоровой // Вступительная статья А. Е. Ольшанниковой. - М. : Наука, 2002. - 338 с.

9. Ізард К. Є. Емоції людини / К. Є. Ізард - М. : Наука, 1980 р. - 248 с.

10. Истратова О. Н. Психодиагностика. Коллекция лучших тестов / О. Н. Истратов, Т. В. Ексакусто : 2-е изд-е. - Ростов-на-Дону : «Феникс», 2006. - 297 с.

11. Кижаев-Смык Л. А. Психология стресса/ Л. А. Кижаев-Смык - М. : издат. Наука, 1983. - 325 с.

12. Максименко С. Д. Загальна психологія [навч. посібник] / С. Д. Максименко, В. О. Соловієнко. - К. : МАУП, 2000. - 256 с.

13. Немов Р. С. Общие основы психологи / Р. С. Немов // Психология. Учебник для студентов высших пед. учебных заведений в 3 кн. - Кн. 1. - М. : ВЛАДОС, 1997. - 436 с.

14. Немчінов Т. А. Стани нервово-психічної напруги / Т. А. Немчінов. - Л. : Наука, 1983. - 256 с.

15. Прихожан А. М. // Психологическая наука и образование: - 2001, №2.

16. Русинка І. І. Психологія: навчальний посібник / І. І. Русинка. - К. : Знання, 2007. - 367 с.

17. Сельє Г. На рівні цілого організму / Г. Сельє. - М. : Наука, 1972. - 197 с.

18. Судаков К. В. Системні механізми емоційного стресу / К. В. Судаков - М. : Наука, 1981. - 263 с.

19. Тарасов О. А. Як перемогти стрес / О. А. Тарасов - М. : Айрис-пресс, 2002. - 196 с.

20. Трігранян Р. А. Стрес та його значення для організму (відп. ред. Навст. Предисл. О. Г. Газенко) / Р. А. Трігранян- М. : Наука, 1988

21. Коломинский Я. Л. Людина : Психологія / Я. Л. Коломин-ський - М. : Просвітництво, 1986. - 320 с.

22. Рейковский Я. Експериментальна психологія емоцій / Я. Рейковський - М. : Прогрес, 1979. - 357 с.

23. Щербатых Ю. В. Психология стресса / Ю. В. Щербатых - М.: Ексмо, 2006. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru

...