Людина та комунікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Людина та комунікація

Зміст

Вступ

1. Історія виникнення комунікації

2. Розвиток комунікації за сучасних умов

3. Вплив комунікації на життя особистості

Висновок

Бібліографічний список

Вступ

Вивчення масової комунікації й проведення прикладних досліджень у цій галузі -- це фактично вивчення медіа з точки зору їхнього впливу на спільноту, а також на особистість з метою перетворення її у “масову людину”, учасника спільноти. Через те дослідження медіавпливу є головним напрямом досліджень масової комунікації.

Предметом даної роботи є масова комунікація як така, що впливає на життя та поведінку особистості, її адаптацію у соціумі.

Об`єктом виступає процес взаємодії особистості із світом за допомогою комунікації. При написанні курсової роботи використовувся метод системного аналізу наукових матеріалів (метод пізнання), аналізуючи які автор намагався простежити вплив масової комунікації на особистість. За мету автор ставив простеження впливу комунікації на особистість у різних сферах людського життя, а також у духовній сфері буття. [1; с. 222-238].

1. Історія виникнення комунікації

Термін «масова комунікація» вживається як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі неоднозначно. Ним позначають як мінімум три явища: 1) процес передавання та розповсюдження інформації на масову аудиторіїо; 2) власне інформацію; 3) засоби масової комунікації. Ми розуміємо під масовою комунікацією процес поширення соціальної інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо, телебачення, відео, кіно тощо) на велику, розташовану в різних місцях аудиторію. Говорячи про інформацію у суспільстві, не можна обминути поняття соціальної інформації. Вона виникла разом із суспільcтвом. Спочатку людина сприймала інформацію безпосередньо, «з перших рук», потім виникли різноманітні пристосування для її передавання (барабани, вогнища). Поступово з розвитком цивілізації людство почало відчувати гостру потребу в інформації, яку здобули інші члени суспільства, причому часто дуже далеко від безпосереднього користувача інформації. Це було повштовхом для розвитку засобів зв'язку, а потім і до виникнення засобів масової комунікації. Цей процес був ініційований і тим, що людство відчувало потребу в знаннях, яких набули попередні покоління, а передати його повністю лише у вигляді усного мовлення було неможливо. Саме соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом і які містять у собі відомості про процеси функціонування суспільства, а також те, що стосується цих процесів і може вплинути на них. Соціальна інформація характеризується такими властивостями, як об'єкивність, достовірність, новизна, репрезентативність тощо [2; с. 53-55].

Розглядаючи еволюцію масової комунікації, науковці зазвичай виділяють чотири стадії її розвитку. Першу стадію пов'язують з виникненням мови як найбільш універсального засобу комунікації від часів, коли людина власне і явила собою мислячу істоту, і до моменту появи друку. Другий період одні дослідники назвали „ерою Гутенберга”, інші - „ерою друкарського верстака” (що його і сконструював названий німецький першодрукар), а треті - „логократією”, підкреслюючи тим самим панівний стан слова на цьому етапі комунікації, став наступним кроком у розвитку комунікації. Саме слово, спочатку у поодиноких книжках, а потім у газетах з мільйонними накладами перетворило комунікацію на справді масову. Третій період пов'язаний з появою радіо, а згодом і телебачення, завдяки технічним можливостям яких записували та тиражували звук і зображення, що утвердило „відеократію”. І нарешті, четвертий етап розвитку масової комунікації бере свій початок від появи комп'ютера. І хоча здобутки віку електроніки входять у наше життя з різним ступенем інтенсивності, сама логіка реальних процесів, які на сьогодні відбуваються у сфері обміну, обробки та розповсюдження інформації, піднімає їх з регіонального та національного на рівень глобального. Ці процеси об'єднує нова технологічна революція, яку відомий англійський історик та соціолог А. Тойнбі назвав „ефіреалізацією”. Саме під її впливом світ, за образним висловом канадського футуролога М. Маклюена, перетворюється на „глобальне село” чи „глобальний метрополіс”. Як уточнив один з його опонентів Г. Кап - новітнє суспільство починає усвідомлюватись як інформаційне. Це своєрідне сплетіння усіх часів, земель та народів у єдиний інформаційний простір красномовно відтінила поява в Інтернеті сторінки племені з Нової Гвінеї, яке бореться за незалежність. БІ-БІ-СІ іронічно прокоментувало цю подію: „Зустріч кам'яного віку з кібернетичним простором”. Інформація у наш час стає одним із найважливіших ресурсів поряд із матеріальними, енергетичними та людськими. Більше того, саме інформаційні ресурси суттєво збільшують ефективність та потенціал використання усіх інших, і особливо помітно людських. Як лапідарно (перен. коротко, стисло, але чітко і ясно -- Український тлумачний словник: [Електронний ресурс]: http/ ukrainian _ explanatory. academic.ru/7 7047/лапідарний) сформульовано у проспекті „Програми політики в сфері інформаційних ресурсів”, що розроблялась у 90-і pp. минулого століття вченими Гарвардського університету: „Без матеріалів ніщо не існує, без енергії ніщо не відбувається, без інформації ніщо не має сенсу” [3; с. 3-5].

У перші роки незалежності, коли в Україні відбувалося формування нових демократичних політичних інститутів, засоби масової комунікації із засобу впливу перетворювалися на “четверту владу”, намагаючись бути об'єктивними, деполітизованими та незалежними. У період просування до ринкових відносин у ЗМК виникали труднощі, пов'язані з новими економічними реаліями, відкрились можливості для створення нових типів залежностей і форм впливу, чинити опір яким медіа могли з різним успіхом. Останнім часом суспільство спостерігає рух до реполітизації преси, спроби перетворити її на інструмент політичної пропаганди й маніпуляції, що нагадує повернення до тоталітарно-інструментальної моделі ЗМК, особливо у сфері національних телевізійних мереж. Ця модель відмовляла пресі в самостійності й підміняла інформування агітацією та пропагандою. У період становлення незалежності ЗМК проникають у політичну сферу й перетворюються на один із найважливіших інструментів реалізації політичного процесу. Виявилося, що преса здатна апелювати до громадськості, оминаючи такі традиційні суспільні інститути, як політичні партії та організації, церква, школа, сім'я тощо. Вона починає виступати активним суб'єктом політичного життя. У пересічного громадянина формується уявлення, що демократія - це коли політику роблять не в кабінетах або стінах парламенту, а на шпальтах популярних видань чи на телеекрані. В умовах сучасної української економіки перетворити інформацію на справжній товар і ефективно продавати його поки що не вдається, навіть самоокупність друкованих, а тим більше електронних ЗМК практично неможлива: ні продаж, ні реклама не здатні покрити всіх витрат. За таких умов годі й чекати інвестора, який захотів би вкладати гроші в медійні проекти заради них самих, - надто великий і абсолютно невиправданий з погляду бізнесу ризик. Залишається інвестування з метою отримання майбутніх політичних дивідендів, оскільки право визначати редакційну політику та спрямованість того чи іншого ЗМК може відшкодувати витрати. Таким чином, перестав бути вагомим і той факт, що ступінь свободи преси визначається державною, громадською або приватною формою власності на неї. Укладаючи концептуальні моделі комунікації, виділяють два їх типи: “трансмісійну” та “символічну”. У першій моделі акцент зроблено на тому, що масова комунікація - це, перш за все, процес передачі інформації (досить часто спрямований в одному напрямку) від передавача до приймача. У другій основним є уявлення про масову комунікацію як про акт спілкування, певний “символічний” обмін, у який передавач та приймач включені більш-менш рівномірно. Суб'єктність ЗМК як самостійного інституту в політичних відносинах знайшла своє вираження завдяки обстоюванню громадських інтересів, посередницької місії з налагодження діалогу в питаннях національного, державного самовизначення та майбутнього соціальнополітичного стану, інформаційних обмінів між представниками політичних сил і громадянами [4; с. 4-7].

2. Розвиток комунікації за сучасних умов

За сучасним розвитком життя, доцільним видається розгляд питання права громадянина на інформацію. Право громадян на інформацію є одним із найістотніших показників демократизму суспільства й держави. Оскільки інформаційні ресурси є одними з найважливіших і найвагоміших національних багатств країни, а витрати на інформацію та інформатизацію найбільше виправдовують себе в економічному, духовному та інших відношеннях, прийнятий у 1992 р. Закон «Про інформацію» відкриває їй дорогу до ринку і водночас передбачає наявність системи її охорони (це стосується насамперед інформації, яка становить державну та інші таємниці). Зважаючи на те, що обмін інформацією є одним із найбільш прогресивних і масштабних напрямів міжнародного співробітництва, Закон «Про інформацію» визнає доцільною і необхідною участь нашої держави у цьому співробітництві. Водночас, грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, він проголошує і закріплює інформаційний суверенітет України і його гарантії в галузі обміну інформацією. Під інформацією, наголошується в Законі, слід розуміти офіційні документовані або публічно оголошені відомості про факти, події, явища й процеси, що відбуваються в державі, суспільстві і навколишньому природному середовищі. Глибоке вивчення Закону «Про інформацію» є неодмінною умовою оволодіння загальними правовими основами одержання, використання й поширення (офіційної документованої) інформації в основних сферах суспільного й державного життя України. Кожен журналіст мусить добре знати систему інформації, її джерела, режим доступу до неї, коло учасників інформаційних відносин, порядок охорони інформації. Інформаційні відносини виникають у політичній, економічній, духовній (культурній), соціальній, науково-технічній та міжнародній сферах життя й діяльності суспільства і держави з приводу одержання, використання, поширення та охорони інформації. Основними принципами інформаційних відносин є: право громадян на одержання інформації; відкритість, доступність інформації; правдивість і якість інформації; повнота і точність інформації; об'єктивність і достовірність інформації; ефективність і надійність інформації: законність і етичність інформації; відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Інформаційна політика -- це головні напрями і способи діяльності держави в галузі інформації. Мета цієї політики передбачає: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню і збагаченню національних інформаційних ресурсів; створення єдиної системи охорони інформації; формування «інформаційного суспільства»; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України. Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава (державні органи), які одержують, споживають, використовують інформацію в процесі своєї діяльності, а також упорядковують, переробляють і поширюють її. Суб'єктами інформаційних відносин можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства. Кожен суб'єкт інформаційних відносин може бути одержувачем, споживачем, виробником, створювачем, переробником і розповсюджувачем інформації, тобто має право виконувати функції будь-якого учасника інформаційної діяльності. Об'єктом інформаційних відносин є офіційна документована, зареєстрована, упорядкована або публічно розповсюджувана інформація про факти, події, явища, процеси в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній та міжнародній сферах [2; с. 60-62].

Термін інформация по сенсу співвідноситься з категорією знання і визначається, як -- відомості про що-небудь, які були організовані і передані. Базові складові соціальної комунікації: соціальні суб'єкти (індивіди, групи, інститути); канали і засоби комунікації (усні комунікації, документальні комунікації, електронні коммунікациі); змістовні об'єкти повідомлень; комунікативні комплекси, тобто спеціальні системи, що сформувалися в ході цивілізаційного процесу спеціальні системи установ, покликані задовольняти комунікативні потреби суспільства (школи, бібліотеки, музеї, преса, телебачення, інтернет-центри, служби научно-технічної інформації і т. д.). Елементарна схема комунікації, розроблена амеріканським вченим Р. Лассуеллом, грунтується на послідовній низці запитань, що стосуються передачі повідомлення: хто передав (комунікант), що передав, по якому каналу, кому (реципієнт), з яким ефектом. Залежно від учасників соціальної комунікації розрізняють: мікросоціальну (міжособову) комунікацію, в ході якої учасники безпосередньо контактують один з одним на психологічному рівні; медіасоціальну (групову), де в ролі комунікантів і реципієнтів виступають не окремі особи, а соціальні групи; макросоціальну (масову), де як суб'єкт комунікації діє суспільство в цілому. Залежно від комунікативних каналів, тобто від лінії зв'язку, по якому повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта, розрізняють: усну комунікацію, яка функціонує на основі природних людських здібностей -- жестів і мови; документальна комунікація -- функціонує на основі письмових або друкарських носіїв інформації; електронна комунікація -- функціонує на основі теле-, радіомагнітних і комп'ютерних носіїв інформації.

Невербальна комунікація-- обмін і інтерпретація людьми повідомлень, закодованих і передаваних за допомогою виразних рухів тіла: звукового оформлення мови; встановленим чином організованого мікросередовища, що оточує людину; використання матеріальних предметів, що мають символічне значення. Невербальна комунікація здійснюється за участю різних сенсорних систем: зору, слуху, шкірно-тактільного відчуття, смаку, нюху. Полісенсорна природа невербальної комунікації була покладена в основу виділення різних її видів.

Невербальні комунікації поліфункціональні, вони: створюють образ партнера по спілкуванню; виконують функцію випереджаючої (щодо мови) маніфестації психологічного змісту спілкування; підтримують оптимальний рівень психологічної близькості між особами що спілкуються; виступають в якості маскування «Я-особистості»; є засобом ідентифікації партнерів по спілкуванню; виконують функцію соціальної стратифікації - виступають в якості показника статусно-рольових відносин; виконують функцію економії мовленнєвого повідомлення; виступають в ролі уточнення, посилюють емоційну насиченість сказаного. Впізнання невербальних комунікацій можливо не тільки тому, що типологія виразів обумовлена єдиним нервовогенетичним механізмом, але й тому, що і прийоми вербальних виразів визначаються соціальними нормами. Способи інтерпретації невербальної поведінки можна звести до наступних: емпатія - співчуття, співпереживання; імітація - наслідування; проекція свого стану; оцінка стану співрозмовника на основі ситуації.

Вербальна комунікація особистості.

Мова - це і результат, і необхідний компонент соціального розвитку людини.

І. П. Павлов писав: «...тварини і примітивні люди взаємодіяли з навколишнім світом тільки за допомогою тих вражень, які вони отримували від кожного окремого подразнення у вигляді різних відчуттів - зорових, звукових, температурних... Це перша сигнальна система дійсності. Величезна перевага людини над тваринами полягає в можливості мати загальні поняття, які утворилися за допомогою слова... Слово склало другу, спеціальну нішу, сигнальну систему дійсності, будучи сигналом перших сигналів».

Таким чином, головною відмінністю людської комунікації у порівнянні з зоокоммунікаціей тварин є, за словами Л. С. Виготського «єдність спілкування і узагальнення». Дійсно, всяке слово природної мови, окрім власних імен, узагальнює, тобто може бути віднесено до безлічі предметів, властивостей, дій. Єдність спілкування і узагальнення обумовлює дві основні функції природної мови і мовлення: по-перше, комунікативна функція, завдяки якій реалізується смислове спілкування людей; по-друге, пізнавальна, тобто узагальнене бачення реального світу.

Писемність - це переклад нашої природної мови (акустичних знаків) в послідовність знаків що оптично сприймаються людиною. Функціонування письмових комунікацій дозволяє нам оформляти наші думки, ідеї в тексти, накопичення, зберігання і передача яких є найважливішою передумовою існування культури. Текст являє собою продукти мови та думок особистості, що є зафіксованим на листі паперу або/та зберігається в електронному вигляді на матеріальному носії інформації. Для розуміння тексту потрібне, по-перше, знання мови, по-друге, знання про факти соціального життя [5; с. 23-31]. масовий комунікація вербальний інформаційний

На сучасному етапі життєдіяльності людини первинна роль в процесах акумуляції і поширенняінформаціїв глобальному контексті належить Всесвітньої мережі Інтернет. Кінець 80-х років XX століття був ознаменований новим твердженням, опублікованим в Зеленій книзі Європейської комісії, згідно з яким телекомунікаційні мережі були проголошені "нервовою системою" сучасного економічного і соціального життя. Розвиток світової інформаційної інфраструктури, що отримала згодом ім'я глобальної інформаційної інфраструктури, поклало початок процесам глобалізації світової спільноти. Звідси-найважливіші висновки про формотворну роль інформаційно-комунікаційних технологій в процесі розвитку інформаційної комунікації, зроблені в 2000 р. Окинавською Хартією 4 глобального інформаційного суспільства, відповідно до якої:

1. ІКТ є найбільш важливим чинником формування суспільства XI століття;

2. Революційна дія ІКТ міняє спосіб життя людей, вносить нові риси в їх освіту і роботу, а також модифікує характер взаємодії уряду і громадянського суспільства, зміцнюючи довіру до інститутів демократії;3. Нарешті, інформаційно комунікаційні технології швидко стають життєво важливим стимулом розвитку світової і національної економіки, відкриваючи перед учасниками громадського простору нові можливості відкритого, ефективного і творчого підходу до рішення актуальних економічних і соціальних проблем, а також забезпечуючи процесистійкого економічного зростання.

ІКТ стають сьогодні ключовим елементом реструктуризації основних сфер соціально-економічного устрою людського буття [6; с. 5-8].

3. Вплив комунікації на життя особистості

Будь яка людина, помічає вона це або ні, кожен день стикається з різноманітними формами комунікацій, які набули свого розвитку із зростаючим темпом розвитку інноваційних технологій та різноманітної техніки, основною метою яких є полегшити життя пересічного громадянина, а також прискорити процес ділового обороту. На українському ринку працюють близько 30 компаній, які з різним ступенем активності просувають західні продукти й власні рішення на їхній основі: Abbyy Україна, Майкрософт Україна, Ер-Джі-Дейта-Україна, Документум Сервісез Україна, Неуком Технолоджі, Квазар-Мікро, Sibis, Бізнес-Інтелект, Ланіт-Uicom, Оptima-Україна, Українські Інтелектуальні Технології, Інтерсофт, Фосс-он-Лайн, Аркада, Pirit Systems та ін. Тенденції сучасного ринку систем електронних документних комунікацій (далі СЕДК) характеризуються зростанням інтересу до новітніх ІТ-технологій і їхньої реалізації в готових програмних продуктах, а саме - технології обробки неструктурованої й слабоструктурованої інформації, технології якісного розпізнання документів і текстів, технології використання мобільних пристроїв як засобів обробки інформації, технології об'єднаних комунікації і спільної роботи, технології пошуку інформації в корпоративному масштабі, технології управління інформацією на портах і сайтах, технології роботи з документом через Інтернет-доступ, технології забезпечення інтеграції СЕДК з установленими корпоративними й офісними додатками. Отже, необхідність упровадження сучасних розвинутих інформаційних систем в Україні очевидна. Вони повинні надати додаткові засоби для покращення ефективності виконання бізнес-процесів, і вирішити проблеми відсутності централізованого зберігання електронних документів, проблеми наявності розрізнених інформаційних систем, необхідних для підготовки документів та їхніх копій, проблеми дублювання документів і операцій, погане забезпечення безпеки та ризик втрати документів. Таким чином, можна виділити сучасну тенденцію розвитку систем електронних документних комунікацій, а саме - орієнтацію на Інтернет-технології, для встановлення яких необхідно мати лише стандартний браузер, Інтернет-сервер і виділений сервер або будь-який шлюз типу IPX-to-IP для підключення Інтернет-серверу до корпоративної мережі. Натомість отримуємо низку додаткових можливостей та істотних переваг від їхнього використання: контрольований доступ до корпоративних сховищ даних із мереж Інтернет, інтранет (внутрішня мережа огранізації) та екстранет (внутрішньокорпоративна захищена мережа); колективне використовування і робота з документами; доступ до документів зовнішнім користувачам; миттєве отримання будь-яких змін, внесених у документи; незначні матеріальні витрати; маршрутизація документів тощо [7; с. 48-50].

Не меньш важливим є питання впливу педагогічної комунікації на аудиторію. Для виявлення сутності педагогічної комунікації є необхідним аналіз понять «спілкування» та «комунікація». Спілкування - це не просто обмін інформацією. Це взаємодія та взаємовплив двох індивідів, кожен з яких виступає активним суб'єктом. Складові спілкування за традицією можна розглядати як рівень техніки (комунікативна компетентність) і як рівень стратегій (особистісні особливості). Об'єднані комунікативним наміром ці рівні утворюють комунікативну культуру. Особистість як суб'єкт спілкування є носієм певної культури, що і характеризує цей процес. Разом із тим завдяки взаємодії з іншими, людина оволодіває досвідом спілкування, пізнання і праці. Саме тому навчання, розвиток особистості, її професійне становлення досягається через спілкування. Вичерпну характеристику спілкування у навчальному процесі дав В.О.Кан-Калік, розкриваючи його як систему, прийоми та навички органічної соціально-психологічної взаємодії педагога та учнів, зміст якої містить обмін інформацією, пізнання особистості, здійснення виховного впливу, організація взаємостосунків за допомогою різних комунікативних засобів та цілісна трансляція особистості педагога на аудиторію. Таким чином можна зробити висновок що поняття «спілкування» є вихідним стосовно поняття «педагогічна комунікація» [8; с. 100-104]. Напружена ситуація в Україні змушує звернути увагу на комунікативну ланку в аспекті взаємодії громадськості та Збройних Сил України. Зокрема, важливого значення набувають питання взаємодії армії із громадськістю, рейтинг довіри до структури, її авторитет, позитивний імідж. Проблема налагодження ефективної взаємодії з громадськістю, створення позитивного іміджу армії, формування довіри до структури є надзвичайно актуальною проблемою для українських Збройних Сил, яка вимагає розв'язання на державному рівні. Крім того, результативність значною мірою залежить від професіоналізму в застосуванні сучасних PR-технологій, зокрема у використанні “перформансної комунікації” - надзвичайно дієвої PR-технології у процесі формування позитивного іміджу. Уявлення, знання про армію формуються на основі символічних, знакових уявлень - іміджу, який є основним структурним елементом моделі комунікацій організації із масовою свідомістю. Тобто сприйняття та оцінка Збройних Сил відбуваються через імідж. Громадськість реагує не на структуру, а на її проекцію. Здійснюється реакція на символічне представлення армії у вигляді іміджу, який у концентрованій формі передає сутність військового інституту і виступає сполучною ланкою між структурою та громадськістю. Таким чином, актуальною проблемою будь-якої країни, і України зокрема, є формування позитивного іміджу армії, що сприятиме гармонізації й оптимізації цивільно-військових відносин, забезпечить довіру до структури, позитивне її сприйняття. Ефективність та успішність реалізації іміджевої PR-стратегії Збройних Сил значною мірою залежать від продуманості та спланованості тактичної лінії. Без тактики неможлива реалізація стратегії. Основу тактичного забезпечення становить сукупність взаємопов'язаних і погоджених PR-технологій, методів і прийомів створення позитивного політичного іміджу армії. Під PR-технологіями мається на увазі сукупність політико-організаційних, інформаційних і процедурно-технологічних послідовних дій, спрямованих на реалізацію іміджевої PR-стратегії Збройних Сил України. У системі паблік рілейшнз Збройних Сил України можна виокремити три види комунікативного впливу на громадськість - подієва комунікація, вербальна та невербальна комунікація. Відповідно й основні PR-технології можна класифікувати на підставі того, яку форму реалізації іміджевих характеристик вони забезпечують. На думку науковця Л.Д. Климанської, реалізація основних характеристик іміджу забезпечується через вербальну, невербальну, подієву проекції. Вербальна проекція - це словесні символи і знаки, усна та писемна мова. Відповідно, технології, що забезпечують вербалізацію іміджу, ефективну передачу іміджевих характеристик через вербальну проекцію, можна назвати вербальними PR-технологіями. Вони передбачають створення найрізноманітніших PR-текстів, які в подальшому транслюються ЗМІ, підготовку промов, організацію публічних виступів. Невербальна проекція іміджу - реалізація іміджевих харак- теристик через позамовні комунікації, із застосуванням знакових систем (наприклад, візуалізація іміджу). Відповідно, PR-технології, які забезпечують невербальне проектування іміджу, науковці називають невербальними технологіями. Найефективнішими є PR-технології перекладу іміджевих характеристик збройних сил на мову візуальних образів і символів. Подієва проекція іміджу армії передбачає передачу іміджевих характеристик через цілеспрямовано створені події із приверненням до них уваги громадськості, а в деяких випадках - із залученням широких верств населення до участі у спеціально створених PR-акціях і заходах. Організація та проведення такого особливого типу комунікацій, коли імідж збройних сил проектується і знаходить свій вираз у спеціальних подіях та акціях, забезпечуються PR-технологією перформансу (інші назви - “подієва комунікація”, “перформансна комунікація”, “сценарний підхід”, “формування подієвого ряду”). Всі ці назви є синонімічними і становлять зміст однієї із найважливіших PR-технологій формування позитивного іміджу структури. Суть цієї технології - у штучному, цілеспрямованому створенні подій, виграшних ситуацій, які вигідно підкреслю- ють позитивні іміджеві характеристики. Ефективним є планування та створення не однієї, а низки подій (ланцюжка перформансів), які заздалегідь узгоджуються, класифікуються, систематизуються та становлять основу “сценарію” (“подієвого ряду”), що має свою композицію та драматургію: найяскравіші, найефектніші події вводяться на початку і в кінці PR-кампанії. Подія у системі паблік рилейшнз Збройних Сил є важливою невербальною формою передачі інформації, а в деяких випадках - навіть більш дієвою, ніж вербальні засоби впливу. Це зумовлено закономірністю, згідно з якою громадсь- кість вірить подіям більше, ніж словам, оскільки подія завжди є дійсність і переконує набагато краще. Подієва комунікація, що передбачає створення PR-фахівцями спеціальних подій (акцій, заходів тощо) для привернення уваги громадськості, посідає чільне місце у системі PR-технологій іміджевої комунікації збройних сил і є пріоритетною технологією створення іміджу силової структури [9; 192-194].

Висновок

Комунікаційна галузь особистісної діяльності є невідємною частиною будь-якої сфери людської життєдіяльності. На кожному етапі свого існування, людина стає активним учасник комунікаційного процесу, від читального залу бібліотеки до контрактної служби у Збройних Силах України. Громадянин не повинен недооцінювати значущості комунікаційного впливу. Сьогодні більш поінформована особистість - це не та, яка просто більше знає, а та, яка одночасно з цим, спроможна здійснювати найбільше число своєчасних необхідних ефективних комунікацій. Тільки інформація, як комунікація, а не, як знання або предмет, спроможна викликати нові дії. Тому актуальним виглядає дослідження впливу ІКТ і соціальних мереж, зокрема, на життєво важливі сфери сучасного суспільства, масову свідомість, психологію та психіку людини.

Базовими рисами інформаційного суспільства можна назвати такі:

1) визначальним чинником суспільного життя в цілому стає наукове знання - воно витісняє ручну та механізовану працю як фактор вартості товарів і послуг. Економічні та соціальні функції капіталу переходять до інформації;

2) рівень знань, а не власність, стає визначальним чинником соціальної диференціації. Поділ на "багатих" і "незаможних" набуває принципово нового характеру: привілейований шар утворюють інформовані, в ту пору як непоінформовані - це "нові бідні";

3) інфраструктурою інформаційного суспільства є нова "інтелектуальна", а не "механічна" техніка. Соціальна організація та інформаційні технології утворюють "симбіоз".

Отже, замість поняття «інформаційне суспільство» можна ввести нове - «мережеве суспільство», коли джерелом продуктивності стає «вплив знань на саме знання» [10; с. 179-180].

Бібліографічний список

1. Теорія масової комунікації [Текст]: підручник для студентів галузі 0303 “журналістика та інформація”/ В.В. Різун. - К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2008. - 260 с. ISBN 978-966-2133-41-7.

2. Масова комунікація [Текст]: підручник / А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов, В.А. Вергун. - К.: Либідь, 1997. - 216 с. ISBN 966-06-0007-0.

3. Теорія масової комунікації [Текст]: посібник до вивчення курсу/ МОН України, Дніпротровський національний університет, кафедра журналістики. - РВВ ДНУ, 2006. - 24 с.

4. Соціальна комунікація як чинник медіатизації громадсько-політичного життя [Електронний ресурс] / С. В. Демченко //Держава та регіони. Соціальні комунікації. - 2013. - № 1. - С. 4-8. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/drsk_2013_1_3.pdf

5. Соціологія комунікації [Текст]: Навчально-методичний посібник/ Кир`янов В.І., Сергеева О.В. . Волгоград: Видавнийтво ВолГУ, 2004. -- 56 с. ISBN 5-85534-935-7.

6. Інтернет в системі світових інформаційних процесів [Текст]: Навчальний посібник для студентів/ Коротков А. В., Карякіна К. А. - М..: МГУ, 2006. - 148 с.

7. Інтернеттехнології в документних комунікаціях [Електронний ресурс] / О. Г. Пелехата // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2012. - № 1. - С. 46-50. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/bdi_2012_1_10.pdf

8. Педагогічна комунікація в аспекті професійної ідентичності [Електронний ресурс] / О. А. Жирун // Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Філософія.

9. Психологія. Педагогіка. - 2010. - № 1. - С. 100-104. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKPI_fpp_2010_1_16.pdf .

10. Перформансна комунікація як політична технологія та складова іміджевої PR-стратегії збройних сил [Електронний ресурс] / У. В. Ільницька // Військово-науковий вісник. - 2009. - Вип. 12. - С. 189-200. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vnv_2009_12_16.pdf.

11. Інформація як комунікація та мотивація діяльності в сучасному інформаційному суспільстві [Електронний ресурс] / Н. М. Наумова, В.О. Наумов // Управління проектами, системний аналіз і логістика. Технічна серія . - 2012. - Вип. 10. - С. 178-186. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Upsal_2012_10_34.pdf.

Размещено на Allbest.ru