Характеристика, класифікація та властивості відчуттів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Основним джерелом наших знань про зовнішній світ і про власному тілі є відчуття. Вони становлять основні канали, за якими інформацію про явища зовнішнього світу і про стан організму доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в навколишньому середовищі і в своєму тілі. Якщо б ці канали були закриті і органи чуття не приносили б потрібної інформації, ніяка свідоме життя не була б можливою. Відчуття у своїй якості і різноманітті відбивають розмаїття для людини властивостей навколишнього середовища. Органи почуттів, або аналізатори людини, з народження пристосовані для сприйняття і переробки різноманітних видів енергії у формі стимулів-подразників (фізичних, хімічних, механічних та інших впливів). Види відчуттів відображають своєрідність тих стимулів, які їх породжують. Ці стимули викликають відповідні відчуття різної якості: зорові, слухові, відчуття дотику, тиску, болю, тепла, холоду, смакові, нюхові, органічні відчуття, відчуття рівноваги і руху.

1. Поняття про відчуття. Значення відчуттів у житті людини їх походження

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з середовищем, основним джерелом наших знань про світ і власне тіло. Вони складають головні канали, якими інформація про явища зовнішнього світу і про стан організму доходить до мозку, даючи змогу людині орієнтуватися в навколишньому середовищі і в своєму тілі. Якби таких каналів не було і через органи чуття не надходила інформація до мозку, свідоме життя було б неможливим. Відчуття - це відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Відомі факти, які говорять про те, що людина, позбавлена постійного джерела інформації, впадає в сонний стан. Такі випадки мають місце тоді, коли людина несподівано позбавляється зору, слуху, нюху і коли свідомі відчуття її обмежуються якими-небудь патологічними процесами. Тому говорять про відчуття світла, кольору, музичних тонів, шумів, ваги, спраги, голоду тощо. Життєве значення відчуттів полягає втому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально доведено, що різні кольори мають різну психофізіологічну дію на людину: червоний збуджує, зелений заспокоює. З двох однакових за вагою ящиків чорний здаватиметься важчим, ніж білий. Відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

2. Фізіологічні основи відчуттів

Фізичні властивості середовища, які породжують відчуття різної модальності. Відчуття виникають лише при безпосередній дії предметів на органи чуття. Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розміщений на периферії тіла або у внутрішніх органах і спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього середовища та внутрішніх органів. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення нервів, які називаються рецепторами. Рецептор -- це частина аналізатора, функція якого полягає у трансформації зовнішньої енергії в нервовий процес. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Рецептор, нерви, що проводять інформацію про подразнення, і ділянка в корі головного мозку, які являють собою єдину морфологічну структуру, І.П. Павлов назвав аналізатором. Кожен аналізатор--це нервовий механізм, який складається з трьох частин: 1) периферійного відділу -- рецептора; 2) аферентного або чутливого нерва (доцентрового), який проводить збудження в нервові центри (центральний відділ аналізатора); 3) коркові відділи аналізатора, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, що надходять з периферійних відділів. Коркова частина аналізатора включає в себе ділянку, що є проекцією периферії в корі головного мозку, оскільки певним клітинам периферії (рецепторам) відповідають певні ділянки коркових клітин. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого. Предмети і явища дійсності, які впливають на наші органи чуття, називаються подразниками. Вплив подразників на органи чуття називається подразненням. Подразнення викликає в нервовій тканині збудження. Відчуття виникає як реакція нервової системи на той чи інший подразник і має рефлекторний характер. Дія подразника на рецептор веде до виникнення нервового імпульсу, який по аферентному нерву передається в певні ділянки кори головного мозку. Реакція -- відповідь передається по еферентному (руховому) нерву до органа, який відповідає на відчуття. Так, коли людина дотикається рукою до гарячого предмета, сигнал надходить до мозку і по еферентному нерву до м'язів, внаслідок чого вони скорочуються.

3. Класифікація та види відчуттів і їхня характеристика

Ще древні греки розрізняли п'ять органів чуття і відповідних їм відчуттів: зорові, слухові, дотикові, нюхові та смакові. Сучасна наука значно розширила уявлення про види відчуттів. О.Р. Лурія вважає, що класифікація відчуттів може бути проведена щонайменше за двома основними принципами -- систематичному і генетичному (інакше кажучи, за принципом модальності, з одного боку, і за принципом складності або рівня їх побудови -- з іншого). Систематична класифікація відчуттів. За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму розрізняють такі види відчуттів: 1) екстероцептивні; 2) інтероцептивні;3) пропріоцептивні. Екстероцептивні відчуття -- це найбільша група відчуттів. Вони забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для нашої свідомості. До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больові відчуття. Інтероцептивні відчуття -- це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами. Пропріоцептивні відчуття забезпечують сигнали про положення тіла в просторі і складають підґрунтя рухів людини, відіграючи важливу роль в їх регуляції.. До пропріоцептивних належать кінестетичні та статичні відчуття. Екстероцептивні відчуття прийнято поділяти залежно від наявності чи відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, на: 1) контактні; 2) достатні. Контактні відчуття викликаються впливом безпосередньо прикладеного до поверхні тіла відповідного органа сприймання. Прикладами контактних відчуттів є смак, дотик. Достантні відчуття викликаються подразниками, що діють на органи чуття на деякій відстані. До них належать нюхові відчуття, слух і зір. Зупинимося детальніше на характеристиці окремих видів відчуттів. Зорові відчуття відіграють велику роль у взаємодії людини з довкіллям. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. До зорових відчуттів належать відчуття світла і кольору. Слухові відчуття, відображаючи велику різноманітність властивостей звучних предметів і явищ, допомагають людині орієнтуватися в навколишньому середовищі та регулювати свої дії. До слухових відчуттів належать відчуття мови, музики та шуму. Нюхові відчуття не мають у житті людини такого значення, як зорові та слухові, оскільки не пов'язані з орієнтуванням у довкіллі, їхня роль полягає в тому, що вони сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря тощо. Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесах харчування. Органом смаку є язик. До смакових відчуттів належать відчуття кислого, солодкого, гіркого і солоного. Шкіряні відчуття включають тактильні, температурні та больові відчуття.

4. Закономірності та властивості відчуттів

Як уже відомо, існує велика кількість видів відчуттів, які мають свої специфічні властивості. Але, крім того, вони характеризуються і спільними для них властивостями. До них належать: якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Якість -- це головна особливість відчуття, яка відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду відчуттів. Прикладом якостей відчуттів слугують різні кольорові тони і відтінки, різні запахи (приємні, неприємні, квіткові, фруктові тощо), звуки різної висоти, різні смаки тощо. Якість кожного відчуття визначається суб'єктивними та об'єктивними чинниками. До об'єктивних належать властивості того об'єкта, який його викликає. Суб'єктивними чинниками відчуття є будова певних аналізаторів людини, певних ділянок мозку та суб'єктивні переваги, які людина віддає тим чи іншим якостям об'єкта (подобаються певні страви, запахи тощо). Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. За якістю відчуття можуть бути однаковими, але сильнішими чи слабкішими. Залежність між силою подразника та інтенсивністю відчуття складна і неоднозначна (слабкий запах парфумів може викликати приємні відчуття, а той самий, але занадто сильний запах -- неприємні і навіть дратувати людину).Тривалість відчуття -- це його часова характеристика. Вона визначається функціональним станом органів чуття, але головне -- часом дії подразника та його інтенсивністю. Відчуття виникають не відразу після того, як подразник починає діяти на орган чуття, для виникнення відчуття необхідний латентний період, який є різним для різних видів відчуттів: для тактильного відчуття -- 130 мс, для больових -- 370 мс, для смакових -- 50 мс. Просторова локалізація є однією з властивостей відчуття. Вона полягає в тому, що образ відчуття містить елементи просторового розміщення подразника. Такі показники об'єкта, як колір, світло, звук, співвідносяться з джерелом. Навпаки, тактильні, больові, температурні відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник.

5. Чутливість аналізатора та поріг чутливості

Розрізняють два види порогів чутливості: поріг абсолютної чутливості і поріг чутливості до розрізнення. Поріг абсолютної чутливості у свою чергу поділяється на нижній та верхній абсолютний поріг чутливості. Нижній абсолютний поріг чутливості - це найменша сила подразника, за якої виникає ледь помітне відчуття. Чим слабшим є подразник, який викликає відчуття, тим вища здатність органів чуття реагувати на ці впливи. Верхній абсолютний поріг чутливості - це найбільша сила подразника, за якої ще існує відчуття даного виду, адекватне діючому подразнику. Подальше збільшення сили подразника викликатиме відчуття іншого виду (наприклад, больові). Величина порогів абсолютної чутливості обмежує зону чутливості аналізатора до даного виду подразників. Наприклад, око здатне відображати хвилю довжиною, яка відповідає спектру кольорів від фіолетового до червоного, вухо здатне сприймати звуки від 20 до 20 тисяч герц. Дія подразників, які не досягають порогової величини, не усвідомлюється людиною, але може впливати на підсвідомість, змінюючи рухи та дії людини. Таким чином, тільки подразник певної сили викликає відповідне відчуття. Крім цього, має значення ще й така характеристика подразника, як тривалість впливу, тобто той відрізок часу, протягом якого він діє на орган чуття. Існує залежність між силою подразника і тривалістю його впливу, необхідними для досягнення порогової величини: чим слабший за силою подразник, тим більше часу необхідно для того, щоб виникло відчуття. Пороги абсолютної чутливості розвиваються в дитячому віці, досягаючи найвищого рівня в юнацькому віці. Від порогів абсолютної чутливості слід відрізняти чутливість до розрізнення. Порогом чутливості до розрізнення називається той найменший додаток до сили діючого подразника, завдяки якому виникає ледь помітне розрізнення в силі або якості відчуттів. Підпорогове сприймання, очевидно, дозволяє організму відповідати на сигнали, що надходять, так, як він не зміг би відповісти, якби вони сприймалися свідомо.

6. Поняття про сприймання, його фізіологічна основа

Сприймання передбачає наявність різноманітних відчуттів, але не може зводитися до їх суми. Воно залежить від певних відносин між відчуттями, взаємозв'язок яких залежить від зв'язків та відношень між якостями, властивостями, які входять до складу предмета чи явища. Саме сприймання найтісніше пов'язане з перетворенням інформації, що надходить із зовнішнього середовища. При цьому формуються образи, з якими в подальшому оперують увага, пам'ять, мислення, емоції.. Сприймання -- це відображення предметів та явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому їх впливові на органи чуття. Таким чином, сприймання є складним психічним процесом, який ґрунтується на минулому досвіді людини у вигляді уявлень та знань. Це можна пояснити тим, як відзначалося вище, що процес сприймання протікає у зв'язку з іншими психологічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (ми можемо усвідомити, що перед нами, тільки тоді, коли можемо його назвати), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (у тій чи іншій формі довільно організовуємо процес сприймання). Сприймання -- досить складний, але разом з тим єдиний процес, спрямований на пізнання того, що вданий момент впливає на людину. Сприймання, як і відчуття, носить рефлекторний характер. І.П. Павлов довів, що підґрунтя сприймання складають умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку при впливі предметів та явищ навколишнього світу з різноманітними властивостями на Підґрунтям сприймання є два види нервових зв'язків: зв'язки всередині одного аналізатора та між аналізаторні зв'язки. Перший вид зв'язку має місце тоді, коли подразник має одну модальність (мелодія, яка являє собою поєднання окремих звуків і діє як складний подразник). Другий вид нервових зв'язків при впливі комплексного подразника -- це зв'язки в межах різних аналізаторів. Таким чином, фізіологічною основою сприймання є умовно рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного та міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, що забезпечує цілісність та предметність об'єкта сприймання.

7. Загальні властивості та індивідуальні особливості сприймання

психічний аналізатор сприймання рецептор

До властивостей сприймання належать: предметність, константність, вибірковість, структурність, цілісність, категоріальність, осмисленість та аперцепція. Предметність - це здатність відображати об'єкти та явища реального світу не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих предметів. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються, і об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей. Константність сприймання полягає у відносній постійності деяких властивостей предметів при зміні віддалі, ракурсу та освітленості. Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі нас предмети як відносно постійні за формою, кольором та величиною. Форма, колір та розмір предметів сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, які надходять від цих предметів до органів чуття, безперервно змінюються. Вибірковість - це виокремлення окремих предметів та явищ з усього різноманіття навколишнього середовища, водночас як інші об'єкти реального світу є фоном нашого сприймання, тобто не відображаються. У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як вияв змістовної сторони діяльності людини. Вибірковість сприймання визначається інтересами, установками та потребами особистості. Цілісність - Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Завдяки цілісності сприймання зовнішній подразник виступає як цілісний образ. Він складається на основі узагальнення знань про окремі властивості та якості предмета, які надходять у вигляді окремих відчуттів. З цілісністю сприймання пов'язана і його структурність. Структурність - полягає у відтворенні структури предмета сприймання. При зміні окремих відчуттів від предмета і збереженні окремих відношень між ними загальна структура образу залишається незмінною (одна й та сама пісня у виконанні різних співаків). Категоріальність. Сприймаючи новий предмет, людина прагне не лише зрозуміти, що перед нею знаходиться, але й відносить до певної групи відомих їй предметів. У цьому відображається вплив мови й особистого досвіду людини. У міру розширення особистого досвіду сприймання образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмета, до все більшої сукупності предметів певної категорії, усе більш надійно класифікується. Осмисленість - передбачає усвідомлення об'єкта сприймання. Хоча сприймання виникає при безпосередній дії подразника на органи чуття, перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Завдяки осмисленості стає можливим цілеспрямоване використання предметів. Осмисленість досягається в процесі розуміння сутності предметів, тобто процес сприймання ускладнюється мисленнєвою діяльністю. Аперцепції є сприймання однієї й тієї самої людини представниками різних професій: філолог зверне увагу на вимову, фотограф - на зовнішність з приводу фотогенічності, лікар помітить ознаки певного захворювання, модельєр зверне рагу на правильність пропорцій фігури.

Висновок

Найпростішим з пізнавальних психічних процесів є відчуття. Процес відчуття виникає внаслідок впливу на органи почуттів різних матеріальних чинників, які називаються подразниками, сам процес впливу - роздратуванням. Роздратування викликає процес порушення, яке за доцентровим, або аферентні нервах переходить в кору головного мозку, де і виникають відчуття. Таким чином, відчуття є чуттєвим відображенням об'єктивної реальності. Суть відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предмета. Кожен подразник має свої характеристики, в залежності від яких він може сприйматися певними органами чуття. Це і є процесом відображення окремих властивостей предмета.

Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Здавна прийнято розрізняти п'ять (за кількістю органів) основних видів відчуттів, виділяючи нюх, смак, дотик, слух і зір. Ця класифікація відчуттів по основним «модальностям» є правильною, хоча і не вичерпною. Б.Г. Ананьєв говорив про одинадцять види відчуттів. А.Р. Лурія вважає, що класифікація може бути проведена за двома основними принципами: систематичного та генетичному, інакше кажучи за принципом модальності, з одного боку, і за принципом складності або рівня їх побудови, з іншого. Ми розглянули систематичну класифікацію відчуттів, запропоновану англійським фізіологом Ч. Шеррингтоном. Розглядаючи найбільш великі й істотні групи відчуттів, він розділив їх на три основних типи: интероцептивні, проприоцептивні і екстероцептивні. Класифікація відчуттів не обмежується описом окремих відчуттів до різних "модальностям". Поруч із систематичною класифікацією відчуттів існує і структурно-генетична класифікація, інакше кажучи, їх ставлення до різних, рівням організації та виділення відчуттів, що виникли на різних етапах еволюції і мають неоднакову складність своєї будови.

Размещено на Allbest.ru