Уява, її суть, види та особливості розвитку в юнацькому віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні поняття про уяву

1.1 Особливості психологічного розвитку уяви дітей раннього юнацького віку

1.2 Закономірності та види розвитку уяви у дітей шкільного віку

1.3 Проблеми розвитку уяви у дітей раннього юнацького віку

Вступ

Актуальність проблеми: Уява значно розширює і поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь вчителя, читаючи книгу з історії, учні малюють собі картини далекого минулого, а на уроках географії ніби бачать красу природи. Уявляючи літературних героїв, вони мандрують з ними. При вивченні математики і фізики уява допомагає учням оживляти абстрактні поняття, наповнити виведені формули конкретним змістом. Отже, поряд із сприйманням, пам'яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як Ердман, Гензелінг, Сегал, Ю. Ліндварський, Б. Зальцман, В. Романець, А. Петровський та ін.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Найтісніші зв'язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості можливість випереджуючого відображення дійсності. Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів, нових підходів, нових рішень).

Об'єктом дослідження є психологічні особливості розвитку уяви дітей.

Предметом дослідження є психологічні особливості розвитку уяви в дітей раннього юнацького віку.

Мета дослідження: з'ясувати як взаємопов'язані між собою уява і показники успішності.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з питань поняття уяви та її видів;

2. Вибір психодіагностичного матеріалу експериментального дослідження розвитку уяви в юнацькому віці;

3. Провести експериментальне дослідження рівня розвитку уяви в юнацькому віці;

4. Проаналізувати отримані результати дослідження уяви в ранньому юнацькому віці;

5. Сформулювати висновки, подати рекомендації щодо розвитку уяви в ранньому юнацькому віці.

Гіпотеза дослідження: ми припускаємо, що низький рівень розвитку уяви в юнацькому віці (низька складність, низька фіксованість та стереотипність уяви) корелюється з низькою успішністю.

Новизна дослідження полягає у виявленнями зв'язків між рівнем уяви та показником успішності в навчанні в юнацькому віці

Практична значимість дослідження полягає у можливості наукового використання результатів дослідження.

1. Основні поняття про уяву

1.1 Особливості психологічного розвитку уяви дітей раннього юнацького віку

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світоглядові особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов'язане формування низки морально-психологічних якостей особистості: гуманності, чуйності, почуття обов'язку тощо. Зрозуміло, що виявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.[10]

У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності. Уява - один з показників за якими, І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.[2]

Уява є образним психічним процесом, який передбачає відхід від минулого досвіду, перетворення даного і породження на цій основі нових образів, які є продуктами творчої діяльності людини та прообразами для неї.

Проаналізувавши визначення уяви, я зробив висновок, що вчені дещо розходяться у своїх поглядах на уяву, але всі вони одностайні в думці, що уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні, що вона притаманна тільки людині.

Термін «уява» може бути вживаним у широкому значенні (як образний за змістом психічний процес, в якому відбувається як відтворення готових образів, так і побудова нових), або у вузькому значенні (як специфічний процес, який полягає саме в перетворенні даного).[15]

Для уяви є характерним інше ставлення до минулого досвіду і усього безпосередньо даного (через відчуття та сприймання): це висхідна свобода по відношенню до них, яка і дає можливість їх перетворювати. Ця свобода насамперед постає як незалежність по відношенню до минулого. Функція пам'яті полягає в збереженні результатів минулого досвіду, функція уяви - в їхньому перетворенні. Пам'ять об'єднує ряд репродуктивних психічних процесів, а уява (разом із мисленням та інтуїцією) належить до продуктивних.[14]

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї, цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність[1]

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно-людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Коли первісна людина обробляла камінь для накінечника стріли, чи виламувала палицю для лука - у неї був образ того, що необхідно отримати в результаті праці, що буде в недалекому майбутньому.

Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності.

Можна зробити висновок, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам'яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів людини.[10]

Відображаючи об'єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява -- це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготовити певну річ, людина подумки створює її образ.[11]

У житті людина створює образи таких об'єктів, яких у природі не було, немає й не може бути. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об'єктів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.[1]

Уява -- це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала.

До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.[3]

Створення образів уяви завжди пов'язане з певним відступом від реальності, виходом за її межі. Це значно розширює пізнавальні можливості людини, забезпечуючи їй здатність передбачення та творення нового світу як середовища свого буття. Діяльність уяви тісно пов'язана з мисленням. Орієнтуючи людину у процесі діяльності, уява створює психічну модель кінцевого та проміжних результатів праці й цим забезпечує втілення ідеального образу в матеріальний чи ідеальний продукт. Вибір способу дій, комбінування елементів в образах уяви здійснюються логічними міркуваннями, виконанням різних розумових дій, завдяки чому зберігається зв'язок продуктів людської фантазії з реальністю, їх дійовий характер. Специфічність випереджального відображення реальності у процесі уяви виявляється в конкретно-образній формі у вигляді яскравих уявлень. У мисленні ця функція здійснюється оперуванням поняттями, унаслідок чого в образах уяви забезпечується опосередковане та узагальнене відображення дійсності, що й робить їх реалістичними, життєвими.[4]

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися у проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат власних дій тоді, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов неповної або сумнівної інформації.[13]

В уяві людини завжди є певний відступ за межі безпосередньо даного, певний «відліт» від реальної дійсності. Проте як би далеко не сягав цей «відліт», у ньому завжди зберігається зв'язок з об'єктивною реальністю. Немає фантазії, за садовою стосовно якої не була б реальність. Зв'язок з об'єктивною дійсністю можна легко зрозуміти, проаналізувавши різноманітні витвори уяви. Уявляючи, наприклад, майбутнього героя свого твору, письменник надає йому рис людей, яких він сприймав колись, синтезуючи ці риси в новий образ. Так само людина використовує попередні враження й тоді, коли уявляє собі описувані іншими людьми місцевості чи події, свідком яких вона не була.[2]

1.2 Закономірності та види розвитку уяви у дітей шкільного віку

Уява юнака відзначається довільністю, що виявляється у здатності планувати свою діяльність і подальший життєвий шлях. Досконалішою стає репродуктивна уява. За допомогою творчої уяви юнак спроможний розробляти складні задуми творчих робіт (малюнків, конструювання, творів) та втілювати їх.[13]

У планах на майбутнє важливе місце посідають мрії, які стають конкретними й дієвими.

У юнацькому віці уява може перетворитися в самостійну внутрішню діяльність. Юнак може уявляти мисленнєві задачі з математичними знаками, може оперувати значеннями і смислами мови, поєднуючи дві вищі психічні функції: уяву і мислення. Водночас підліток може будувати свій уявний світ особливих стосунків з людьми. Для юнака соціальний світ, в якому він живе, існує апріорі це природно-предметно-соціальна реальність, в якій він ще не відчуває себе діячем, здатним змінювати цей світ. При цьому він сором'язливий, неспритний, невпевнений у собі.[9]

Реальність уявного світу суб'єктивна - це тільки його реальність. Події, що відбуваються в уяві, опосередковані образами і знаками з реальності загальнолюдської культури. Юнак суб'єктивно по своїй волі керує облаштуванням свого внутрішнього світу.

Юнак вже володіє діями уяви, які приносять йому задоволення: він панує над часом, має свободу від причинно-наслідкових зв'язків, що існують в реальному просторі соціальних стосунків людей. Вільне поєднання образів і знаків, побудова нових образно-знакових систем з новими значеннями і смислами розвиває творчі здібності, дарує неповторні вищі почуття, що супроводжують творчу діяльність. Уява підлітків може впливати на пізнавальну діяльність, емоційно-вольову сферу і саму особистість.[15]

Розвиток уяви може привести до занурення у світ уявних переживань з ослабленням контакту з дійсністю, відхід від реальності, відсутність прагнення до спілкування з людьми дорослими і однолітками. Відчуження юнака від людей на користь уявного світу знижує і пізнавальну діяльність. У міру того, що в цей період активно формується мислення, може виникати антагонізм між мисленням і уявою.[6]

Оволодіння навчальним матеріалом, який значно ускладнюється у старших класах, вимагає активізації репродуктивної уяви, що позитивно позначається на її розвитку. Виникненню відтворювальної уяви сприяють описи, креслення, нотні знаки. Водночас у юнацькому віці розвивається творча уява у різноманітних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та ін.). Без творчої уяви не можна сформувати гіпотези, пропозиції, створити оригінальні продукти діяльності. Завдяки розвитку в ранньому юнацькому віці здатності до регуляції своєю розумовою діяльністю уява стає керованим процесом і її образи виникають під впливом завдань, які ставить перед юнаками зміст навчальної діяльності та життя.

Психічне життя юнацтва охоплене мріями про майбутнє (участь у суспільному житті, родинне життя, групову діяльність). Зміст їх залежить від реальних на певний момент обставин життя і діяльності. На відміну від підлітків вони більш критично ставляться до витворів своєї уяви.[1]

Всі форми уяви можна підрозділити на дві великі групи:

1. Мимовільні форми уяви, що не залежать від цілей і намірів людини, їх перебіг не контролюється роботою свідомості, вони виникають при зниженні ступеня його активності або розладі роботи.

Галюцинації - під впливом деяких токсичних і наркотичних речовин з'являються, це загострене нереалістичне сприйняття дійсності, спотворене зниженими контролем свідомості і перетворене уявою.[12]

Проміжне становище між мимовільними і довільними формами уяви займають мрії. З мимовільними формами їх ріднить час появи. Вони виникають у момент зниження активності свідомості в розслабленому стані або напівдрімоті. Схожість з довільними формами обумовлено наявністю наміри і можливістю керувати процесом за бажанням самої людини. Мрії завжди мають позитивну емоційне забарвлення. Ми мріємо про приємне.

2. Довільні форми уяви. Вони підпорядковані творчого задуму або завданням діяльності і виникають на основі роботи свідомості.

Довільне уяву: фантазії, вигадки або вигадки, наукове, художнє, технічна творчість дорослих, творчість дітей, мрії і відтворює уяву.[10]

Довільна уява може бути: відтворює або репродуктивним, творчість, натхнення (особливий підйом, сплеск всіх творчих сил), мрія - (говорить про моральне обличчя людини)[5]

Мрія - це образ бажаного майбутнього. На відміну від мрій вона завжди активна. уява юнацький психологічний успішність

У залежності від унікальності створюваного продукту (результату) виділяють репродуктивне (відтворює) і продуктивну (творчу). У репродуктивному уяві реальність відтворюється в майже не переробленому вигляді, тому воно нагадує сприйняття або пам'ять. Продуктивне, творча уява передбачає перетворення реальних образів дійсності і створення на їх основі нових, оригінальних суб'єктивних продуктів.

Відтворює уяву такий вид уяви, в ході якого виникають нові образи на підставі сприйняття описів, схем, креслень, нотних записів і пр.[7]

Творча уява створює зовсім нові оригінальні образи. Цей вид уяви лежить в основі художньої, літературної, музичної, конструкторської та наукової діяльності. Результатами творчої уяви можуть бути матеріальні і ідеальні образи.

Істотний критерій творчої уяви - соціальна цінність його результатів, проникнення в сутність відображуваних сторін дійсності, акцентування, посилення найбільш істотних сторін дійсності. Акцентування може виявлятися у зсуві елементів відображуваного явища, зміну їхніх співвідношень. (Шарж, карикатура - типовий приклад своєрідної розстановки акцентів.) Акцентування у бік, посилення будь-якої особливості явища називається гіперболою, а в бік зменшення - літота (від грец. Litotes - простота). Літота можуть бути образні (хлопчик з пальчик) і мовні ("не наполягаю" замість "заперечую"). Применшення зовнішніх розмірів об'єкта іноді використовується для контрастного підкреслення внутрішніх, змістовних достоїнств об'єкта (коник-горбунок зовні малий і потворний, але сповнений інших достоїнств).[4]

На пізнання і перетворення дійсності спрямована і фантазія - конструювання вигаданих, часто далеких від реальності образів (створення легенд, міфів, казок, фантастичних картин інших світів). Образи фантазії покликані здійснити новий синтез елементів раніше набутого досвіду, знайти образне пояснення незрозумілим явищам, заповнити інформаційний дефіцит.

Образи фантазії зможуть бути простими і складними. Найпростіша форма синтезування нових образів - агглюцінація - механічне нереальне об'єднання частин або властивостей різних несумісних предметів (образи русалок, кентаврів і т. п.). Поєднуючи непоєднуване в образах фантазії, люди нерідко ставлять перед собою творчі перспективні цілі. (Так, з'єднавши образ човна і автомобіля, люди створили амфібію і т. д.)[7]

Один з видів простого творчої уяви - уява за аналогією. (Багато знаряддя праці - кліщі, граблі і т. п. - створені за аналогією з рукою людини.)

Складний вид творчої уяви - гіперболізація - перебільшення предметів, їх якостей, кількості їх елементів (наприклад, гіперболізація сили людини в билинних образах, дружніх шаржах і т. п.).

Найбільш високий рівень творчого синтезу - типізація - втілення в конкретному образі істотних сторін даної групи об'єктів. Тут уява особливо тісно пов'язується з мисленням.[12]

Процес уяви, створення нових образів характеризує активність психіки людини. Але іноді уяву виступає як "заступник" активної діяльності. Ця форма уяви називається пасивним уявою. Так, мрія - створення образів бажаного - може бути активною і пасивною. (Маніловщина - типовий приклад пасивної мрії.) Пасивне уяву - спосіб псевдоадаптаціі. Образи пасивного уяви - мрії, нереальні мрії - психічне заміщення активної життєдіяльності індивіда.[8]

Пасивне уява може бути ненавмисним і навмисним. Ненавмисне пасивне уява виникає при ослабленні свідомості, психозах, дезорганізації психічної діяльності, в напівдрімотному і сонному стані. (Сон не є повним відключенням від психічної діяльності. У ньому чергуються дві фази - "повільна" і "швидка" (парадоксальна). Кожна фаза має тривалість 60-90 хв. У фазі "повільного" сну виникає глибоке гальмування. У фазі "швидкого "сну виникають сновидіння, з характерними для них незвичайними хаотичними комплексами елементів реальності, фантастичними образами; функціональна сутність цих явищ поки ще не досліджена. Однак передбачається, що уві сні відбувається певна добудова, консолідація образів, сформованих в спати.)

При навмисному пасивному уяві людина довільно формує образи відходу від дійсності - мрії. Створюваний особистістю ірреальний світ - спроба замінити нездійснені надії, заповнити важкі втрати, послабити психічні травми. Цей вид уяви свідчить про глибоку внутрішньо-особистісних конфлікті.[7]

Активна уява - психічна функція, що забезпечує перетворювальну діяльність людини і є ознакою творчого типу особистості. Творчість пов'язано не тільки із зовнішніми предметними перетвореннями, а й з динамічністю внутрішнього світу даної людини, його конструктивної мобілізованності. Творча особистість постійно відчуває свої внутрішні можливості, її пізнання не статичні, а безупинно рекомбінують, призводять до нових результатів, що дає індивіду емоційне підкріплення для нових пошуків, створення нових матеріальних і духовних цінностей. Її психічна активність надсознательна, інтуїтивна.[9]

Уява індивіда - одна з основних сфер його типологічних проявів Особистість значною мірою характеризується тим, наскільки вона здатна до реконструктивної діяльності, в яких напрямках вона схильна перетворювати типові вихідні ситуації. Одні люди відрізняються рухливістю, гнучкістю інтелекту, здатні до продуктивних реконструкціям. Інші - скуті, негнучкий, їх уяву вкрай обмежено. Вихідну даність вони схильні розцінювати як щось непорушне. Поряд з цим люди з палкою уявою можуть проявляти надмірну афектацію, зниження критичності мислення.

У кожної особистості в залежності від її ціннісної спрямованості є свої домінанти уяви, зони найбільшої емоційної чутливості, свої переваги і очікування в розвитку значущих для них подій. У кожної людини є свої уявлення про світ і свої потаємні образи бажаного майбутнього.[7]

Типи уяви:

Радянським психологом О.І. Никифорової зазначено, що відтворює уяву у різних людей розвинене не в однаковій мірі (відмінність у навчанні, життєвому досвіді, індивідуальних особливостях). Нею виділено чотири типи відтворює уяви.

Перший - найбільш слабка уява. При читанні опису пейзажу у таких досліджуваних зовсім не пробуджувалася діяльність уяви, у них не виникли наочні уявлення про пейзаж, вони могли переказати зміст прочитаного тільки в загальній формі.

Другий. У піддослідних можуть виникати подання, але вони в тій чи іншій мірі не відповідають тексту. Складний процес відтворення художнього образу підміняється процесом конкретизації їх особистого, індивідуального спогади, більш-менш схожого з образом опису.

Третій. У цих випадках відзначалося насамперед прагнення точніше уявити собі образ пейзажу з його опису. Піддослідні могли відтворити в уяві образ пейзажу з його опису навіть у випадку, якщо вони раніше ніколи не бачили в житті такого або подібного пейзажу.

Четвертий. Повне пристосування уяви до своєрідності художніх описів і повне підпорядкування образних процесів глибокому і точному аналізу тексту.[2]

1.3 Проблеми розвитку уяви у дітей раннього юнацького віку

Уява -- це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.[11]

Психологія почала з припущення, що дитина дошкільного віку володіє бурхливою, нічим не стриманою уявою, і завершила констатацією того факту, що уява дитини раннього віку обмежена можливостями безпосередньої пам'яті. Уява має «відтворювальний» характер, тому істинна творча уява виникає на досить пізньому етапі розвитку.[6]

Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо прихованої роботи її. Перші прояви уяви спостерігаються в дитини наприкінці другого -- на початку третього року життя. Дитина на цей час набуває певного власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з'являються нові потреби, В цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно -- про незнайомі,[13]

У грі уява дитини 2-3-річного віку обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтворювальний і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов, Впродовж стислого часу діти переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності дитини.

Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають використовувати у грі предмети-замінники (так, паличка може служити ложкою» ручкою, дудочкою тощо). Стійкість образів уяви проявляється в неодноразовому поверненні дитини, до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям.[7]

Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дитина захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється незвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (це вміння набувається з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для дитини не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні.

Тому К.Д.Ушинський наголошував, як небезпечно грати уявою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викликати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито загрожують дитині. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві.[2]

Відтворювальна уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.

Уява дитини перед дошкільного віку пов'язана з її нинішньою діяльністю, з її рухами.

З розвитком мови у дітей дошкільного віку зменшується потреба в руховій активності. Мова дошкільника стає засобом об'єктивації створюваних образів уяви, засобом спрямування роботи її.

У дошкільному віці уява виступає як одна з важливих умов засвоєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь призму уяви. Наприкінці дошкільного періоду в дитини (творча уява якої розвивається досить швидко) уява подана у двох основних формах: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації (О.М.Дяченко).[4]

Окрім своєї пізнавально-інтелектуальної функції, уява в дітей виконує ще й афективно-захисну функцію, оберігаючи підростаючу, ще слабо захищену особистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізнавальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке важко зняти реальними практичними діями.

У дітей дошкільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралельно, але по-різному. Під час перетворення уяви на довільний процес відбувається розподіл на пізнавальну й афективну уяву.[5]

Пізнавальна уява формується шляхом відокремлення предмета від образу і визначення останнього за допомогою слова. Завдяки цьому процесу дитина вчиться управляти своїми образами, змінює і вдосконалює їх, а отже, регулює свою уяву. Здатність дитини уявляти, планувати свої дії виникає в 4-5 років.

Афективна уява складається внаслідок утворення й усвідомлення дитиною свого "Я", її внутрішнього відокремлення від інших людей і здійснюваних нею вчинків. Завдяки розвитку афективної уяви у дитини виникає здатність знімати емоційне напруження через механізм проекції, коли власні негативні емоційні та моральні якості приписуються іншим.

Розвиток афективної уяви у дітей 6-7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі.[7]

Якщо ми хочемо, щоб навчальна діяльність була творчою, потрібно розвивати уяву школярів» Будь-який образ, створений уявою, будується з елементів, узятих із дійсності й утримуваних в попередньому досвіді людини. Тому чим багатший досвід людини, тим більшим матеріалом володіє її уява. К.Г.Паустовський писав: «Знання органічно пов'язані з людською уявою... сила уяви збільшується в міру збільшення знань».

Основна умова розвитку уяви дитини -- залучення її до різносторонньої діяльності. В процесі розвитку дитини розвивається і уява. Чим більше дитина бачила, чула, пережила, чим більше вона знає, тим продуктивнішою буде активність її уяви -- основи всякої діяльності.

У кожної дитини є уява, фантазія, але проявляються вони по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей.[1]

Ступінь легкості перетворення в дитячій уяві змісту навчального завдання буває різним. Деякі діти досить скуті ситуацією, так що будь-яке мислене перетворення її становить для них значні труднощі. Інколи дитина не може засвоїти навчальний матеріал тільки через те, що не в змозі уявити собі, про що говорить учитель або що написано в підручнику.

Для інших дітей будь-яка ситуація -- матеріал для діяльності уяви. Такій дитині докоряють за неуважність на уроці, але вона не винна: вона старається слухати, а в цей час в її голові відбувається інше життя, виникають образи, можливо, яскравіші й цікавіші, ніж ті, про які розповідає учитель.[9]

Учні можуть розрізнятися ще й тим, якою мірою їхня уява контролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною і шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реального світу). Тому вчителю важливо знати, як учень сприймає матеріалі як цей матеріал переломлюється в його уяві. Уяву можна тренувати і розвивати, як будь-який аспект психіки людини. Розвивати уяву можна різними шляхами, але обов'язково в такій діяльності, яка без фантазії не приводить до бажаних результатів.[7]

Якщо діти ліплять тільки за готовими моделями, змальовують зі зразка, наслідують дії дорослих, то такі завдання роботи уяви не вимагають. Складніше навчити дітей бачити звичні речі з неочікуваного, нового боку, що є необхідною умовою творчості.

Л.С.Виготський зазначав, що «уява на основі будь-якої творчої діяльності однаково проявляється у всіх без винятку сферах культурного життя, роблячи можливою художню, наукову і технічну творчість».

Велике значення для розвитку творчої уяви має участь дитини V гуртках: художніх, літературних, технічних, юних натуралістів.

Молодші школярі із задоволенням придумують казки. Можна запропонувати їм придумати розповіді за сюжетом, початок або кінець твору; допомагають розвитку творчої уяви шори за картиною з якою-небудь закритою її частиною. При ньому слід зважати на особливості уяви учнів різного віку, які яскраво виявляються в роботі над творами.[6]

Деяким дітям потрібна визначена і сформована тема. Тема ніби формує, будує в певній послідовності їхні знання, образи, враження, вони проявляють вміння будувати сюжет і розвивають уяву. Іншим дітям заважають підказки, обмеження. Якщо вони пишуть твір на запропоновану тему, то ніяк не можуть почати його: ця тема йде не від них, вона їм нав'язана, чужа. Під час роботи вони відходять від теми, розсувають поставлені обмеження.

На прогулянці вчитель може придумати безліч завдань на розвиток дитячої уяви. Ось, наприклад: ^«Ми на безлюдному острові», «Наш клас -- перший на новій планеті». Діти з радістю розігрують сюжет, а дорослий тактовно спрямовує їх нестримну фантазію, вчить контролювати свою уяву.[5]

Размещено на Allbest.ru