Психологічні основи морального виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Педагогічна психологія”

Тема №5 Психологічні основи морального виховання

Виконав: Швець О. В. гр. ін12-001025

Викладач: Равва Є.О.

Дніпропетровськ 2015

План

1. Психологічні механізми виховання

2. Психологічні умови морального розвитку особистості у процесі виховання

3. Вікові особливості морального виховання

Література

1. Психологічні механізми виховання

Відповідно до визначення, виховання є процесом організованого й цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини. Виховання - одна зі сторін навчання, ще один аспект соціалізації дитини. Виховання та навчання можна розглядати як соціальне замовлення суспільства, оскільки саме результат цього процесу - людина, адаптована (чи неадаптована у випадку неуспішного виховання) до життя в суспільстві.

Виходячи з вищого гуманістичного змісту, що людство виробило в ході свого розвитку та який воно намагається усвідомлювати та прищеплювати новим поколінням, основні цілі виховання - це повноцінний розвиток особистості людини та засвоєння нею неминущих цінностей: духовності (пріоритету високих моральних ідеалів над миттєвими потребами та потягами), свободи (прагнення людини до зовнішньої та внутрішньої незалежності й визнання того ж права за іншою особистістю), відповідальності (зворотної сторони свободи як усвідомлення наслідків своїх дій і готовності відповідати за них).

За великим рахунком, на наш погляд, у ході виховання в людини повинно бути сформовано кілька аспектів її особистості: саморегуляція, самосвідомість, відповідальність, свобода, активність і творчість.

Крім того, є специфічні цілі виховання, обумовлені, наприклад, конкретними умовами розвитку суспільства (сьогодні це може бути пріоритет у вихованні таких якостей, як заповзятливість, ініціативність, прагнення до успіху тощо).

Під засобами виховання розуміються способи організованого й неорганізованого впливу, за допомогою яких одна людина впливає на іншу з метою виробити в неї визначені психологічні якості та форми поведінки, тобто це дії, спрямовані на зміну особистості вихованця. Засоби виховання можуть бути:

прямими - безпосередні особисті впливи на людину;

непрямими - впливи, що організуються за допомогою яких-небудь засобів (книги, думки інших тощо);

усвідомленими - вихователь свідомо ставить визначені цілі, а вихованці приймають їх;

неусвідомленими - здійснюються без навмисного впливу;

емоційними - з використанням визначених ефективних станів;

когнітивними - націленими на систему знань людини та її перетворення;

поведінковими - спрямованими безпосередньо на вчинки людини.

Особливе значення останнім часом здобувають психотерапевтичні та психокорекційні методи впливу на особистість.

Л. Виготський відзначав, що вся людська культура є пристосуванням інстинктів до середовища. Таким чином, інстинкт можна розглядати як механізм виховання. Із психологічної точки зору інстинкт - це могутнє спонукання, пов'язане з найбільш складними органічними потребами, найсильніший імпульс і стимул діяльності.

У вихованні ця сила повинна бути використана повною мірою, оскільки людська творчість можлива на основі найвищого розквіту інстинктів і повноцінної напруги сил: «Система виховання, що не вирішує питання про інстинкт, є системою фабрикації невротиків» (Л. Виготський). Невроз є такою формою захворювання, в якій конфлікт між інстинктами та середовищем призводить до незадоволення перших і витиснення потягів у підсвідомість, до розщеплення психічного життя.

Інша справа, коли одні форми психічної енергії перетворюються в інші, більш «високі» види енергії за допомогою сублімації. Таким чином, для виховання характерна дилема: невроз або сублімація.

Загальний розвиток і застосування інстинктів у вихованні повинні йти по лінії їх соціальної придатності та можливості застосування в необразливих, прийнятних формах. У процесі діяльності інстинкти легко переходять один в інший, наприклад, «скупий лицар» - властолюбство породило скнарість, тому що досягнення влади було пов'язано з накопиченням грошей.

Психологічне правило полягає в переході від одного інстинкту до іншого, наприклад, якщо з'єднати колекціонування (як прояв пристрасті до накопичення) з вивченням географії або з естетичною оцінкою знака, то можна створити можливість для переносу інстинкту накопичення з марок на географічні пізнання.

Таким чином, основний психолого-педагогічний механізм виховання інстинктів (за Л. Виготським) пов'язаний не з простим викоріненням інстинктів, а з перенесенням їх на більш високі види діяльності.

Звичайно, це занадто загальний підхід до механізмів виховання, що насправді дуже складні, багатогранні, багатоаспектні. Але даний підхід відбиває сутність: виховання в ідеалі, насамперед, мусить ураховувати природний розвиток організму та його потреби при виборі цілей, задач, способів і засобів впливу на людину.

2. Психологічні умови морального розвитку особистості у процесі виховання

Моральна поведінка - це коли людині боляче при баченні болі іншої, а не тоді, коли вона просто знає, що це робити не можна або ж остерігатися відповідних дій. Другою основою моральної поведінки є те, що вибираючи між подібністю і відмінністю між людьми, перевагу потрібно надавати подібності. Це полегшує можливість уявити себе на місці іншого (в ході правильного виховання ця мисленна операція стає звичкою). Третя основа - один з психологічних механізмів стабільності психічної діяльності. Четверта основа моральність - наявність чіткого і емоційно насиченого сформованого уявлення про свій життєвий шлях як про цінність. Можна виділити і інші основи моральності окрім цих, але всі вони будуть випливати звідси. Основи ж, полягає у тому, що ці основи передбачають формування позитивного характеру у школярів. [13, 29-30]

Розвиток характеру - це мета шкали. Проте труднощі починаються під час втілення цієї ідеї в життя. Вони полягають у відсутності чіткої концепції характеру як такого. Ми часто розуміємо характер на рівні його зовнішніх виявів, не маючи психологічної концепції його процесів, динаміки, функціонування. Нам відомо, що таке характер у сфері діяльності, але не можемо похвалитися розумінням його внутрішніх сил.

У характері має бути сила протистояти перешкодам, емоційна реакція - тонка вразливість. Без неї неможливе гармонійне судження, а судження - це знання, спрямовані на позитивний результат, які за умови їх істинності утворюють ядро конкретної цінності. Без миттєвої, інстинктивної реакції на обставини, їх наслідки чи інтереси інших інтелектуальна частина будь-якого судження втратить свою основу. [11, 7]

Метою школи є також перевірка рівня розвитку школярів. Для цього вчителю необхідно знати критерії моральної вихованості. Критерій вихованості - це ознаки за якими можна оцінити рівень вихованості дитини, наслідки виховної діяльності.

І. Інтелектуальний критерій - знання відповідних моральних норм і правил, здатність висловлювати на основі цих знань судження.

ІІ. Поведінковий - здатність протистояти спокусі порушити ці правила, це відповідність поведінки наявним знанням.

ІІІ. Мотиваційний - це врахування при оцінці поведінки учня ведучих мотивів поведінки. [9, 51]

За допомогою цих критеріїв можна встановити 4 рівні вихованості: високий, середній, низький, дуже низький. [22, 10]

Методики, які можна адресувати вчителю, повинні відповідати таким потребам: по-перше, бути науково обґрунтованими; по-друге, вливатися в повсякденне життя дитини і дитячого колективу; по-третє, використовуватися протягом тривалого часу. [12, 151]. Проаналізувавши деяку літературу, проконсультуватись з деякими психологами щодо методик на визначення рівня вихованості, я прийшла до висновку, що для цього доцільно використовувати спостереження за поведінкою учнів у класі, по дорозі додому; анкетування; бесіди; методики; життєва ситуація.

Виховання - цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.

Мораль -- це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне виховання -- виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдська мораль - це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомі кожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась, змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А, отже, не можна вважати поняття "загальнолюдська мораль" як щось однозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованість залежить тільки від Людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку і спілкування вже володіє певним моральним досвідом.

Організація життєдіяльності молоді потребує безпосереднього впливу на неї і взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка молодих людей. Соціальний розвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавця у позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всього виховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколи не стане господарем ситуації.

В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідно усвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральної особистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не може бути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілей і змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності.

Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання. Перший - це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості. Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Другий - це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільні навчально-виховні заклади -- це широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так і викладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчити молодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль у цілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальні здібності, аніж культуру та духовність.

В процесі морального виховання важливими є розуміння наступних категорій.

Моральність -- охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральність треба розглядати у двох основних вимірах -- як складову історичного духовного досвіду, а також -- у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретних людей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи є історично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вже існують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізми зовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично, а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим «внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.

Моральна свідомість -- одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання -- пережиті та узагальнені моральні принципи норми.

Моральні почуття -- запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральні звички -- корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість -- стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспекти людської природи: те, що називаємо розумом чи душею - внутрішній аспект, та, фізичне тіло - зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами, один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностей істини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичний комфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання. Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягати успіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага були здобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе виховання цінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чи моральною особистістю.

Етика -- наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадою морального виховання.

3. Вікові особливості морального виховання

Для педагогічної психології важливо визначити ті завдання морального виховання особистості людини на різних вікових щаблях, які є найбільш відповідними віковим психологічним особливостям розвитку її особистості.

У дошкільному віці моральну поведінку дитина здійснює не усвідомлено й тільки тоді, коли моральний мотив або мотив одержати схвалення дорослого є найсильнішим. При цьому моральна поведінка невід'ємна від ставлення дитини до самої себе, а те й інше мають джерелом оцінку дорослого. З огляду на це значного виховного ефекту в роботі з дітьми цього віку можна досягти шляхом доведення до їхньої свідомості факту, що певні вчинки окремої дитини не відповідають ні їхньому позитивному уявленню про себе, ні схвальним оцінкам оточуючих. Наприклад, "Ти -- гарний, як Буратіно, але зараз поводишся, як Карабас-Барабас". Основним завданням морального виховання в цей час є розвиток не довільного рівня моральної саморегуляції як основи дальшого морального розвитку. З цією метою особливу увагу слід приділяти формуванню в дітей цього віку моральних звичок, формувати позитивне самоставлення дитини через оцінку її поведінки з обов'язковим врахуванням виконання нею моральних норм, розвивати в дошкільняти свідоме уявлення про те, як належить чинити. Окрім того, саме цей вік є сенситивним періодом розвитку моральних почуттів дитини, формування її емоційної чутливості до переживань інших людей шляхом розвитку емоційного передбачення наслідків своїх дій для цих людей.

Для молодшого учня, через пряму залежність оцінки його діяльності й, насамперед, навчальної від усвідомлення й одержування ним певних норм і правил шкільного життя, стає характерним підвищений інтерес до того, як належить діяти у різних обставинах, а, значить, і до змісту норм моралі, виникає активне прагнення додержуватися таких норм і правил поведінки. Підвищена увага до морального боку поведінки навколишніх виражається в бажанні учня дати моральну оцінку вчинкам інших, у його вимогах належної поведінки від однолітків. У той же час поведінка самої дитини продовжує зумовлюватися здебільшого безпосередніми мотивами. При чому протиріччя між бажанням діяти правильно й реальною поведінкою не викликає вини або самоосуду вихованця. Свідомо приймаючи правила, навчаючи їм інших, вимагаючи від них їх додержуватися, дитина наче стверджується в тому, що дійсно відповідає моральним зразкам. А при виникненні протиріччя між моральним зразком і власною поведінкою дитини вона, як правило, не відчуває докорів сумління й легко заспокоюється на тому, що це вийшло випадково й вона того робити не хотіла.

Така своєрідність морального образу молодшого учня визначає й певні можливості морального виховання, й несе в собі певну небезпеку. По-перше, переважно вербальний характер моральних вимог, які висуваються перед дітьми, й нездатність дітей долати труднощі морального вибору часто ведуть до розриву між моральною свідомістю дитини як розумінням і переживанням належного та її моральною поведінкою. Це породжує таке негативне явище, як моральний формалізм, тобто невідповідність вчинків дитини моральним знанням й вимогам, які вона декларувала. По-друге, небезпека криється в моральному "реалізмі" дітей молодшого шкільного віку, який проявляється в тому, що вони судять про моральний бік учинку не за його мотивом, який вони у цьому віці ще не здатні усвідомити, а за реальним результатом. Вчинок, ініційований моральним мотивом (бажанням допомогти мамі), якщо він закінчився суттєвими збитками (розбито чашки на таці), жорсткіше засуджується дітьми цього віку, аніж одна розбита чашка при спробі іншої дитини поласувати забороненими солодощами з буфета. Оскільки коріння морального реалізму й морального формалізму ховається у вікових особливостях дітей, зокрема в особливостях їхнього мислення та в недосконалості механізмів саморегуляції, вважається за необхідне наголосити на недоречності застосовування в педагогічній практиці молодшої школи такого методу виховання, як громадська думка, тобто обговорювання огріхів поведінки дитини однолітками. При цьому морально травмується й той, хто припустився помилки, бо діти судять менш об'єктивно й суворіше за дорослих, і дитячий колектив, який стверджує таким способом власну непогрішимість і зверхність.

Як основне завдання морального виховання в молодшому шкільному віці виділяється розвиток довільного рівня моральної саморегуляції поведінки. Для цього доцільно:

* Формувати такі навички поведінки, які необхідні для виконання пред'явлених дитині моральних правил: чітко виділяти необхідні навички й вміння, розкладати їх на прості дії, в яких вправляти дитину, постійно заохочуючи й підкріплюючи успіхи позитивною оцінкою.

* Спеціально доводити до свідомості дитини протиріччя між її уявленням про себе як про моральну особистість та її реальною поведінкою таким способом, щоб дитина не лише усвідомлювала це, а й переживала його.

* Розвивати довільність її поведінки, вміння діяти цілеспрямовано, за заздалегідь визначеною метою.

У підлітковому віці значимим соціалізуючим фактором для дитини стає група однолітків. Незважаючи на певні складності, які ця обставина вносить у цілеспрямований процес виховання, прилучення до підліткової субкультури необхідне для повноцінного морального розвитку особистості з огляду на такі моменти.

По-перше, відмінність норм і принципів поведінки в цих спільнотах від загальноприйнятих сприяє руйнуванню некритично сприйнятих раніше вимог і формуванню нових установок на основі власного досвіду підлітка.

По-друге, такі норми, на відміну від правил шкільної поведінки, ніде не прописані в розгорнутій формі, а тому з'ясування їх вимагає від підлітків спеціальних знань, а це підвищує їхній інтерес до норм людської комунікації взагалі.

По-третє, завдяки існуванню найважливішого морального принципу товариськості відбувається певна ієрархія моральних цінностей, яка сприяє формуванню просоціальної спрямованості особистості підлітка, гуманістичного ставлення до людей.

По-четверте, опановані моральні якості й реалізація їх у поведінці виступають не лише умовою визнання підлітків з боку однолітків, що їх оточують, а й стають критеріями власної оцінки себе.

По-п'яте, ще одним критерієм, з яким співвідносить свою активність підліток, є ідеали, втілені в морально-психологічному образі людей або літературних персонажів, яких він намагається наслідувати. І якщо норми "дійсної товариськості" слугують для підлітка орієнтирами в реальному практичному житті, то ідеал як романтичне втілення його мрій обернений у його майбутнє й стимулює насамперед процес самовиховання.

Основні труднощі морального виховання в цьому віці пов'язані з тим, що моральна поведінка й надалі визначається не власне моральними потребами (морального обов'язку, гуманного ставлення до інших), а задовольняє провідні погреби віку (у самостверджуванні, у спілкуванні, самопізнаванні). Та й самі моральні переконання підлітка -- це ще, здебільшого, "квазипереконання", які ґрунтуються на груповій моралі його референтної групи, в основі якої, як правило, фетишизація товариськості всупереч іншим моральним принципам. У підлітка все ще зберігається моральний реалізм, унаслідок обмеженості морального досвіду та бажання самоутвердитися в очах інших важливого значення набуває зовнішня форма вчинку.

З огляду на це виділяються такі завдання морального ви-ховання підлітків:

* Приділяти особливу увагу таким нормам і цінностям, яким надається перевага в підліткових групах, через тактовне управління такими групами запроваджувати в них суспільно значущі моральні норми та ідеали.

* Через підвищений інтерес підлітків до стосунків між людьми важливого значення набуває передавання їм системи моральних знань, конкретизація реалізації їх у реальних життєвих ситуаціях.

* Важливим залишається й формування моральних почуттів, надавання їм дієвого характеру у вигляді проявів дійсного співчуття й співучасті, розвитку навичок допомагаючої поведінки. Розвиток самосвідомості в цьому віці робить отроцтво сприятливим періодом для формування в особистості самоповаги, почуття власної гідності, основою яких є моральні критерії.

Виходячи з особливостей вікового розвитку підлітків, особливо плідними серед форм організації виховного процесу з ними є створення їм багатогранного, емоційно насиченого життя. Найціннішою якістю вихователя групи молодших підлітків вважається його активність, ініціативність в організації спільних заходів (тобто висування ініціатив, цілей та орієнтирів групової активності, добір засобів і розподіл функцій з урахуванням потенціалу спроможності вихованців). Для старших підлітків найважливішим є вміння вихователя підтримати їхню ініціативу, допомогти їм знайти відповідні засоби й способи її реалізації.

Період юності характеризується як початок "дорослого" етапу розвитку моральної сфери особистості. Після закінчення періоду запозичувань і некритичного засвоювання моральних критеріїв особистість переходить до організації власної поведінки у відповідності зі свідомо виробленими моральними принципами, переконаннями та усвідомленням морального обов'язку. У цей час відбувається активне становлення свідомої регуляції поведінки на основі розуміння морального обов'язку (роблю так, бо -- це поведінка, гідна зрілої особистості). Основна риса юнацького етапу морального розвитку особистості полягає в прагненні юнака зрозуміти найзагальніші закони поведінки людей, дійти до самої суті моральності й на цій основі виробити власні моральні критерії. При цьому юнак намагається знайти універсальні закони, які є правильними на всі випадки життя. Тобто, у нього виникає бажання переконатися в правильності самих правил людського співіснування. На підставі цього цей вік у психології називають періодом переоцінки цінностей.

Таке явище часто є причиною характерного для юнацького віку морального релятивізму, коли молода людина починає усвідомлювати й декларувати відносність моральних цінностей. Однак вихователь повинен відрізняти пошук загального принципу, яким юнак намагається поєднати й логічно обґрунтувати окремі правила поведінки, які здаються йому проблематичними, від справжнього цинізму, що проявляється, перш за все, у поведінці людини. моральний виховання психологічний особистісний

З метою подолання особистісної невизначеності людина в юнацькому віці тяжіє до теоретично узагальнених, науково доведених поглядів на моральність. Її увагу привертають етичні й філософські системи, іноді достатньо екзотичні (дзен-буддизм, ніцшеанство), які юнак приймає повністю й намагається застосувати до своєї поведінки. Тобто внаслідок значущості морального знання для людини цього віку її прагнення до самостійності й через недостатність життєвого досвіду такі системи виконують роль замінників власного світогляду, змістової сторони моральної саморегуляції юнака. Певна абстрактність моральних принципів або їхня екзотичність, неможливість безпосередньо застосовувати їх на практиці часто стають причиною життєвих розчарувань у цьому віці, коли життя здається далеким від досконалості або негідним високих принципів.

У зв'язку з цим основними завданнями морального ви-ховання в такий час є допомога молодій людині побачити прояви найважливіших моральних принципів у реальній практиці людських відносин. Це завдання є принципово відмінним від виховних установок попередніх етапів, де більше уваги все-таки приділяється узагальнюванню моральних звичок. У юнацькому віці більшого значення набуває вже зворотний процес -- конкретизації абстрактних моральних положень. Це шлях від непротирічних моральних принципів до багатогранного й протирічного реального життя. Великого значення тут набувають конкретні обставини життєдіяльності молодої людини, особливості моральних установок її безпосереднього оточення, приклади поведінки інших людей, загальна атмосфера в суспільстві, власний досвід моральної активності, особистісні здобутки та втрати на цьому шляху. І лише здолавши його, людина стає дійсно моральною, соціально зрілою особистістю.

Література

1.Немов Р.С. Психология. - М.: „Владос”, 1995.

2.Максименко С.Д. та ін. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2000.

3.Трофімов Ю.Л. Психологія. - К.: „Либідь”, 1999.

4.М'ясоту П.А. Загальна психологія. - К.: Вища школа, 2000.

5. Педагогічна психологія/За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф. Ніколенко.--К.:Вища шк.,1991

6.Рубін штейн М.К. Основи загальної психології. - М., 1986.

7.Цигульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. - К, 2000.

8.Лозницька В.С. Психологія. - К., 1985.

9.Лозниця Л.М. Психологія і педагогіка. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru