Основи міжособистісного спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Проблема спілкування перетворилася в наш час на одну з найактуальніших у теоретичному і практичному аспектах. Вважається, що спілкування є однією з найважливіших умов об'єднання людей для будь-якої спільної діяльності. Це стосується також навчання і виховання, у процесі яких відбувається опосередкована спілкуванням спільна діяльність людей, одні з яких передають, а інші засвоюють накопичений людством досвід. У спілкуванні людина, з одного боку, виявляє для себе та для інших свої якості, а з іншого - розвиває і формує їх. Спілкуючись з іншими людьми, особистість засвоює загальнолюдський досвід, історично сформовані суспільні норми, цінності, знання і способи діяльності, формуючи себе як особистість і суб'єкт діяльності.

Вступаючи до вищого навчального закладу, студенти стикаються з рядом проблем, що пов'язані з недостатньою психологічною готовністю до нових умов навчання, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, втрати роками закріплених взаємин з колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки.

Формування і розвиток особистості, реалізація її якостей і цінностей, встановлення взаємин з іншими людьми, пізнання світу відбувається через спілкування як природну потребу людини. Дефіцит спілкування, дружніх взаємин викликає ускладнення і навіть напруженість у стосунках, конфлікти між людьми. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся. В цьому контексті особливо актуально постає проблема культури мовлення та особливостей міжособистісного спілкування студентів.

Саме у спілкуванні найкраще виявляються гуманні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам. Саме тому культура мовлення студентів - це чи не найяскравіший показник стану їх моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив їхнє мовлення, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я молоді з вищою освітою в майбутньому та цілого народу зокрема.



1. Особливості міжособистісного спілкування студентів

1. Основи міжособистісного спілкування

Міжособистісне спілкування -- процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються і реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Міжособистісне спілкування є взаємодією студентів, в якій кожен учасник реалізує певні цілі, водночас пізнаючи і змінюючи себе й співрозмовника.

Формування і розвиток особистості, реалізація її якостей і цінностей, встановлення взаємин з іншими людьми, пізнання світу відбувається через спілкування як природну потребу людини. Дефіцит спілкування, дружніх взаємин викликає ускладнення і навіть напруженість у стосунках, конфлікти між людьми. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина - найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся. В цьому контексті особливо актуально постає проблема гуманізації взаємин. Процес гуманізації взаємин здійснюється у процесі спілкування, співтворчості людей.

Головною спонукою, що визначає характер міжособистісних взаємин студентів, зумовлюючи їх поведінку, є потреба у спілкуванні. «Спілкування - це взаємодія між людьми, в процесі якої розвиваються, проявляються і формуються їх особистісні взаємини» [1; 53].

У науковій літературі прийнято розглядати спілкування як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л. Виготський, С. Рубінштейн); як різновид людської діяльності (Б. Ананьєв, М. Каган, І. Кон, О. Леонтьєв); як специфічно соціальна форма інформаційного зв'язку (А. Урсул, Л. Рєзников); як джерело й умова життєдіяльності людей, відображення виявів ставлень особистості (В. Мясищев).

Ще у підлітковому віці відбувається загострення потреби у спілкуванні з ровесниками, а у студентському віці цей процес набуває особливої актуальності. З цим пов'язане, зокрема, прагнення юнаків та дівчат зайняти своє місце в колективі, бути визнаним та прийнятим товаришами, інакше кажучи, має бути задоволена потреба у статусно-рольовому самоствердженні. Ступенем реалізації даної потреби визначається емоційне благополуччя або самопочуття студента у системі міжособистісних взаємин.

І. Бех визначає потреби, реалізація яких створює сприятливі умови для гуманізації взаємин студентів: потреба у престижі - проявляється у прагненні виразити свої особистісні якості через визнання, схвалення, позитивні оцінки з боку іншої людини; потреба бути індивідуальністю - проявляється у прагненні до такого спілкування, за якого можна було б «прочитати» на обличчі, у мові, поведінці іншої людини визнання своєї неповторності, унікальності; потреба бути серед інших - проявляється у спілкуванні заради самого спілкування, заради теплих, дружніх взаємин, заради усунення дискомфорту самотності; потреба у психологічній безпеці - спілкування відбувається з метою усунення напруги, тривоги, зниження відчуття страху.

Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів іншого. Осмислюючи причини тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей, особистість починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зіставляючи себе з іншими, людина збагачується осягненням складного внутрішнього світу людей, їхніх моральних якостей.

Аналіз наукових праць В.А.Кан-Калика, О.М.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова та ін. дозволив визначити функції спілкування: когнітивну (зв'язану з обміном інформацією і пізнанням один одного); афективну (спрямовану на формування міжперсональних взаємовідносин); регулятивну (врегулювання власної поведінки і поведінки інших) [3].

Досліджуючи процес спілкування, американський психолог Е. Шостром виділяє наступні рівні (типи) - маніпуляція (відношення і поводження з людьми, як з речами) і актуалізація (це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування).

В свою чергу В. Сагатовський визначає чотири рівні спілкування: 1) маніпуляція; 2) «рефлексивна гра» (взаємовідносини, коли людина прагне «обіграти» партнера, показати неспроможність його планів); 3) правове спілкування (узгодження «проектів поведінки», визнання норм і правил на основі справедливості); 4) моральне спілкування на основі єдності внутрішніх, духовних начал.

Проаналізувавши наукову літературу, виділимо наступні рівні спілкування студентів: 1) маніпулювання (спілкування з метою досягнення особистих цілей, нерідко за рахунок інших); 2) конкуренція, змагання, суперництво; 3) формалізованість (спілкування з дотриманням загальноприйнятих моральних норм); 4) співробітництво (спілкування із врахуванням інтересів, потреб, особливостей інших людей).

Отже, найвищим є рівень, при якому спілкування носить саме гуманний характер.

Процес формування комунікативних умінь, необхідних у сфері міжособистісного спілкування, включає кілька етапів: засвоєння стандартних прийомів поведінки, доведення їх застосування до автоматизму, розвиток імпровізації у використанні заданих прийомів і перенесення умінь з однієї ситуації в іншу.

Гуманізація взаємин студентів неможлива без виявлення у процесі спілкування таких моральних якостей, як чесність, порядність, справедливість, совість, любов та повага. Гуманні взаємини - це особливі стосунки між людьми, при яких враховується людська гідність, повага , визнаються особисті чесноти індивіда та його належність до певної спільноти, що сприяє встановленню контакту, взаємодії в цілому. Спілкування при цьому буде відкритим і націленим на продуктивний діалог, на співробітництво і згоду, ґрунтуватиметься на врахуванні моральних норм і принципів справедливості, рівноправності, доброзичливості, ввічливості тощо.

Повага до співрозмовників, опонентів по спілкуванню, толерантність тісно пов'язані з самоповагою. Як би не ставилися до нас інші люди під час спілкування, у ділових взаєминах, самоповага буде тим моральним механізмом, який допоможе не допустити приниження, глузування тощо. Людина з розвиненою самоповагою чинитиме опір цьому, виявить волю, відстоюючи свою гідність, честь.

У процесі спілкування у студентів формується інтелектуальна, психологічна і соціальна здатність до налагодження контактів з іншими людьми та відбувається засвоєння способів практичної реалізації цієї здатності. Гуманізація відносин членів групи забезпечується правилами сумісної роботи, додержання принципу на рівних, завдяки чому студент може розкрити свій творчий потенціал. Практика спілкування може бути організована в різних формах: це участь у бесідах, диспутах, обговореннях, виступи з доповіддю, висловлювання власної думки та погляду на ту чи іншу проблему, тощо.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що залучення студентів до групової діяльності сприяє вихованню гуманних взаємин між студентами, умінню відстоювати свою точку зору, а також прислуховуватися до думки товаришів, культурі ведення діалогу. У спілкуванні формуються колективізм, моральні, гуманні якості особистості.

Особливу увагу під час організації практики спілкування слід приділяти розвитку у студентів культури мови та культури мовлення. Це передбачає дотримання установлених норм вимови слова і побудови фраз, наявність великого запасу слів, образності мовлення, формування здатності правильно сприймати те, що говорить інший учасник спілкування, і, в свою чергу, достовірно, без спотворень передавати думки партнера своїми словами ; вироблення вміння висловлювати суть почутого; коректно ставити запитання і стисло, точно, логічно формувати відповіді на запитання партнера. А культура мовлення охоплює сукупність мовних засобів, які регулюють поведінку людини в процесі спілкування.

Таким чином, основу спілкування становлять гуманні взаємини людей. Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються гуманні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам. Гуманне спілкування знімає емоційну напругу студентів, стимулює їх навчальну діяльність, викликає радість пізнання, впевненість у власних силах, потребу у саморозвитку і самовихованні.

1.2 Особливості міжособистісного спілкування студентів

Яким же є мовлення сучасного середньостатистичного студента? Більша частина студентів володіє навичками культури мовлення. Але все ж сьогодні під час занять можна почути від студентів: «Повторіть ше раз! (або Шо-шо?)», замість: «Повторіть, будь ласка, ще раз!». А як зауваження одногрупникові звучить: «Куда прьош?», замість: «Зачекай, будь ласка, я тебе зараз пропущу». Студенти часто використовують не лише сленгові слова, а й жаргонну мову і, що взагалі неприпустимо для майбутнього випускника ВНЗ, - обстенну (позанормативну) лексику, яку польські мовознавці називають бридкою. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру усного мовлення виявляються виразні ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як недолік. Культура мовлення всього нашого суспільства і культура мовлення студентів зокрема - це чи не найяскравіший показник стану їх моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив їхнє мовлення, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу (молоді з майбутньою вищою освітою зокрема). Спливають часи, а сленгова мовотворчість студентів не згасає. Вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Мовлення деяких студентів у позааудиторному студентському, ширше - молодіжному середовищі дещо відрізняється від їх же мовлення в аудиторіях. Розмовляючи між собою, студенти часто використовують сленгізми, напр.: парнокопитні - студенти зооінженерного факультету; бензопила -скальпель; гнать бєса - говорити нісенітницю; рвати когті, набирати обороти - переходити швидко з генетики на анатомію; здати на шару - легко скласти іспит; роздавити сливу - випити горілки; рубати хвости відмовити в чомусь; ганяти понти - поводити себе з викликом; запороть бочину - зіпсувати якусь ситуацію; пробити на ушняк -задуматися; розслабить булки - відпочити; торба з анатомії - важка незрозуміла тема.

Поширення сленгу серед молоді самі студенти пояснюють тим, що саме мова арго допомагає їм яскравіше висловити свій емоційно-експресивний стан, напр., про дівчину, яка подобається, говорять: «Он пішла Анабель»; про прихід нежданого гостя - прітопал, нарісовался; про довгий шлях (від корпусу № 1 до корпусу № 12), який потрібно подолати за перерву між парами (15 хвилин) - тернистий путь, дорога смерті; про помилку, допущену кимось - заліпуха, гонєво, брєд.

Лексика студентів особливо в останні роки тяжіє до активізації «знижених» лексичних засобів, які отримали можливість без обмежень сполучатися з усіма стилістичними опонентами: молодіжним, злочинним жаргонами, жаргоном музикантів, жаргоном комерсантів, комп'ютерним жаргоном (шухер, западло, тусовка). Взаємопроникнення сленгу різних арготичних груп, особливо кримінальної, у студентську, мабуть, можна пояснити і посиленням криміногенної ситуації, надмірною романтизацією деякими студентами життя кримінального світу. Тому робота над культурою мовлення сучасного студента - це і велика виховна робота з молодою людиною, якій потрібно прийняти духовну істину - «культура мовлення - не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу». А майбутній випускник вищого навчального закладу - людина, яка відповідатиме не лише за якісне виконання роботи, а й за духовний мікроклімат колективу, який тримається на спілкуванні за допомогою слова. Тому мова кожного має бути змістовною, правильною і чистою (літературною); точною, логічною, багатою, доречною, виразною і образною. Використовувати жаргонні, нецензурні, грубі слова майбутній керівник не має права.

Студенти мають оволодіти правилами поведінки, вивчити формули мовного етикету, пам'ятати, що необхідною й важливою складовою частиною спілкування є ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами, зокрема, ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення, поздоровлення, а ці ситуації найбільш частотні, що підтверджує укладений список із 1200 слів, отриманих шляхом статистичного вивчення спонтанного мовлення студентів, записаного на магнітофон.

Мовленнєвий етикет студентів, як етикет взагалі, не існує поза часом і простором. Це етикет конкретного суспільства чи його прошарку, зокрема студентів, на історичному етапі розвитку цього суспільства.

Розвиткові мовної майстерності і виробленню ціннісних орієнтирів сучасної молоді (людська культура, людяність, почуття власної гідності, уміння вільно і грамотно висловлюватись тощо) сприяє висвітлення взаємозв'язку вербальних і невербальних засобів спілкування (з цією метою можна використати евристичні бесіди, розповіді, прийом зосередження уваги на зовнішній поведінці учасників діалогу). Під час таких занять студентів потрібно розсадити у вигляді «підкови» (С.М.Зорін), щоб вони могли спостерігати за мімікою, жестами, поставою. Потім бажано проаналізувати зі студентами зовнішні прояви комунікантів, наголосити на тому, які саме невербальні засоби сприяли забезпеченню ефективного спілкування. Після таких занять поведінка студентів має змінитися: вони стануть уважнішими, доброзичливішими один до одного, краще формулюватимуть свої думки, по-іншому будуть ставитися до мови.

Виховання у студентів мовної свідомості - усвідомлення мови свого народу, держави як складової загальнолюдських цінностей можна забезпечити методами різнобічного впливу на почуття (бесіда, дискусія, власний приклад викладача). Сьогодні досконале володіння мовою стає важливим компонентом професіограми фахівців різного профілю. Адже повний вияв професійних обдарувань індивіда відбувається саме засобами мовлення. У такий спосіб особа може реалізувати себе в різних життєвих ролях, скоригувати хід міжособистісного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію у середовищі виробничого колективу. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема виховання у мовця, що усвідомлено творчо користується мовою як засобом самотворення, самоствердження і самовираження, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, оскільки сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.

психологічний адаптація першокурсник спілкування



2. Адаптація студентів до колективу

2.1 Сутність адаптації студентів до колективу. Класифікація адаптації

Питанню адаптації студентів в умовах ВНЗ у сучасній психологічній літературі приділяється значна увага. Зокрема, це наукові пошуки Т. Алексєєвої, Ю. Бохонкової, Н. Герасимової, В. Демченко, О. Кузнєцової, Л. Литвинової, І. Соколової та ін.

Педагогічні аспекти адаптації студентів розглядаються в працях С. Гури, Л. Дябел, І. Соколової, В. Сорочинської, В. Штифурак та ін. Аналіз педагогічної літератури засвідчує недостатність уваги науковців до проблеми педагогічних чинників адаптації.

Сучасні вимоги до навчально-виховної роботи потребують посилення педагогічних досліджень у цій сфері з метою розробки ефективних практичних методик адаптації студентів.

Ставши студентом вищого навчального закладу, першокурсники здебільшого відчувають піднесення, радість, емоційний підйом, зростає власна самооцінка тощо. Але значна їх частина уже через кілька місяців (тижнів) починають відчувати певний дискомфорт, основною причиною якого є труднощі адаптації в умовах вищого навчального закладу.

Термін «адаптація» використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат «пристосування», а інші як «взаємодію» людини і об'єкта адаптації, або як «взаємодію» людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації припускає активність самого суб'єкта діяльності, яка передбачає вивчення умов, норм, правил нового життєвого простору, пошук і кореляцію шляхів й рішень відповідно до конкретних умов життєдіяльності. Адаптація містить у собі складні, багатовимірні взаємини людини із зовнішнім середовищем.

Останнім часом поняття взаємодії все частіше зустрічається у визначеннях адаптації [3]. Саме поняття «взаємодія» припускає взаємозв'язок, взаємний вплив, взаємну дію суб'єктів. Природно, що у контексті біологічної адаптації, за умови високої залежності індивіда від малорухомого середовища, термін «пристосування» більш точно відбиває суть процесу. Однак характерною стає тенденція зростання інтересу до соціально-психологічної адаптації, тому і поняття «взаємодія» набуває більшої актуальності. Як правило, опис процесу адаптації як взаємодії щільно пов'язаний з визнанням активної ролі особистості в процесі адаптації, з підвищенням статусу свідомої креативної поведінки. Поняття «взаємодія» точніше відбиває особливості процесу соціально-психологічної адаптації.

Суть соціально-психологічної адаптації:

І. Процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності).

ІІ. Компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого посягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами й обставинами свого буття.

ІІІ. Складову осмислення і вирішення типових, переважно репродуктивних завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляються в наявності таких психологічних феноменів як оцінка розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самого себе, її будови, завдань тощо.

На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини осмислювати зміст, характер, значення певної сукупності соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем - смислу життя, способу життя, любові, вірності та ін. Однак здатність людини 17 - 19 років до свідомої регуляції своєї поведінки розвинута не повною мірою [3].

Соціальна адаптація студентів у вищому навчальному закладі ділиться на:

- професійну адаптацію (пристосування до характеру, змісту, умовам і організації навчального процесу, формування навичок самостійності в навчальній і науковій роботі);

- соціально-психологічну адаптацію (пристосування особистості до групи, взаємовідносин в ній, формування власного стиля поведінки).

Психологічний аспект адаптації першокурсників складається із руйнації, роками вироблених, установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, утрати роками закріплених взаємин з колективом. Зі вступом до ВЗН юнаки і дівчата потрапляють у нові, незвичні для них умови, що неминуче спричиняє до зміни динамічного стереотипу і пов'язаних з нею емоційних переживань.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента-першокурсника. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості і сторожкості новачків, зниження їхньої активності у навчанні, зниження інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на першій сесії, а в ряді випадків - втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Дослідники дійшли висновку, що насамперед в абітурієнтів після періоду психічного стану радості, успіху, віри в майбутнє, планування перспектив студентського життя, очікування початку навчального року настає цілком реальний і досить складний для більшості першокурсників період адаптації. Багато першокурсників на перших курсах навчання відчувають великі труднощі, пов'язані з відсутністю навичок самостійної роботи, роботи з підручником та першоджерелами, аналізом інформації великого об'єму, чіткого висловлювання своїх думок [2; 314-315].

С. Самигін зазначає, що адаптація студентів до навчального процесу закінчується в кінці 2-го на початок 3-го навчального семестру. Студенти зіштовхуються і з труднощами, обумовленими психологічною непідготовленістю до освоєння обраної професії, що негативно позначається на ході процесу адаптації. Розрізняють три форми адаптації студентів-першокурсників до умов вищий навчальний закладу:

1. Формальна адаптація , стосується пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до структури вищої школи, до вимог і своїх зобов'язань;

2. Суспільна адаптація - це процес внутрішньої інтеграції груп студентів-першокурсників і інтеграція цих груп зі студентським оточенням в цілому;

3. Дидактична адаптація, стосується підготовки студентів до нових форм і методів навчальної роботи у вищій школі [ 3; 285-287 ] .

Отже, першокурсники мають труднощі в засвоєнні знань не тому, що отримали слабку підготовку в середній школі, а тому, що у них не сформувалися такі риси особистості як: готовність до навчання, здатність навчатися самостійно, контролювати і оцінювати себе, володіти своїми індивідуальними особливостями пізнавальної діяльності, вміння правильно розподілити свій робочий час для самостійної підготовки. Викладач вищого навчального закладу повинен допомогти студенту-першокурснику у подоланні цих труднощів.

Успіх у навчанні багато в чому залежить від умов життя і побуту студента, ставлення до нього вищому навчальному закладі вського колективу, тієї ролі, яку він у ньому відіграє. Цей аспект процесу становлення студента прийнято називати соціально-психологічною адаптацією.

Специфіка адаптації першокурсника визначається тим, що його життєві орієнтації та інтереси зосереджуються в основному на навчанні у вищому навчальному закладі або залишаються тісно з ним пов'язаними. Рушійним моментом соціально-психологічної адаптації є певна розбіжність між особистими планами, звичками, здібностями студента і тим становищем, яке він займає в групі, на курсі, вищому навчальному закладі , тими вимогами, що ставляться до нього як студента. Звідси бере початок прагнення, характерне для більшості першокурсників, - зміцнити своє становище самовідданою навчальною працею, завоювати авторитет активною участю в громадському житті курсу і факультету, науковій роботі й т. ін. Можна назвати два головних критерії соціально-психологічної адаптації, по-перше, - це успішність, почуття задоволеності результатами навчальної роботи, по-друге, - це так званий соціальний успіх, який полягає як в освоєнні нових умов життя, так і в завоюванні авторитету в студентському колективі і у викладачів вищий навчальний закладу [8; 30]

Важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації відіграє студентська академічна група. Взагалі група є одним з найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним з найбільш дієвих засобів виховання. Тут відбувається трудове, ідейне і моральне виховання, формуються колективістські риси особистості студента. Великий вплив справляє група на формування етичної культури, почуття відповідальності за доручену справу, причетності до діяльності і традицій вищому навчальному закладі вського колективу. Те, як кластимуться відносини першокурсника з групою, значною мірою впливатиме на швидкість та ефективність його адаптації у вищому навчальному закладі . Труднощі в цьому аспекті адаптації викликані тим, що існують значні відмінності між соціальною ситуацією, яку покинув першокурсник, і ситуацією, до якої йому доведеться адаптуватися. Різноманітність відносин, які виникають між людьми в процесі тривалого взаємного спілкування, складає дві основних системи: систему ділових відносин і систему особистісних відносин. І якщо у школярів основою формування мікрогруп більшою мірою виступають міжособистісні відносини, то серед студентів, у яких, як правило, вже сформувалося коло друзів поза університетом, більш актуальними є ділові стосунки. До того ж, оцінка міжособистісних відносин в групах знижується зі збільшенням віку студентів [6; 57].

Характерною особливістю первинного вищому навчальному закладі вського колективу є те, що коли учні стають студентами, вони потрапляють у середовище, де ніхто нічого не знає один про одного і де навіть студенти, які в класі були «ізгоями», можуть проявити свої здібності та зайняти певний статус у групі.

Отже, середовище студентського колективу на перших порах є більш сприятливим для саморозкриття і самореалізації, оскільки його новизна знімає деякі емоційні бар'єри, дещо нейтралізує складні установки, стереотипи поведінки, стимулює переоцінку цінностей.

В процесі становлення колективу велике значення мають такі соціально-психологічні явища, які значно впливають на адаптацію першокурсника в ньому:

· самоствердження,

· суспільна думка,

· колективні настрої,

· традиції і таке інше.

Велике значення має самоствердження особистості в новому колективі, тобто її прагнення зайняти та утримувати в системі психологічних відносин в колективі певну позицію, яка б забезпечувала даній особистості повагу, визнання, довіру, підтримку з боку інших членів колективу. Прагнення до самоствердження у новоствореній групі студентів може призвести до боротьби між її членами за лідерство. В такому випадку психологічно скрутно доводиться тому першокурснику, який звик бути лідером у школі, а в студентському колективі не виграв цієї боротьби. Такий студент може почувати себе відторгнутим, обмеженим в життєдіяльності колективу. Причиною виникнення такої проблеми є те, що людина не може одразу отримати той статус у групі, який був у шкільному класі, її прагнення отримати бажаний статус не співпадає з бажанням групи. Тому, коли колишній лідер стає «аутсайдером» у новій групі, це боляче впливає на його особистість. У деяких випадках молоді люди не спроможні чинити опір тиску групи. Зміна статусу, протидія груповим нормам спричиняють відчуття незахищеності, дискомфорту [7;71]. Іншим елементом психології колективу, що впливає на адаптацію першокурсника в ньому, є суспільна думка. Вона впливає на особистість, всю групу, на формування її звичаїв, традицій, інтересів, норм. Вона виявляється в формі оцінки, бажань, засудження чи схвалення, вимоги і т. ін. Дуже важливо, щоб академічна група була щодо кожного з її членів референтною, тобто справляла значний вплив на формування тобто справляла значний вплив на формування переконань студентів, їх особистісних установок, ставлення до оточуючих людей, навчання тощо. Для цього необхідно, щоб група формувалася як згуртований, об'єднаний спільними цілями, чітко діючий колектив, думкою якого буде дорожити кожний з його членів [9; 33].

Як відомо, кожна студентська група створює свої певні закони, правила, яких повинні дотримуватися всі її члени. Нехтування цими правилами веде до зневаги, ігнорування колективом такого члена групи. Особливо проблемним це стає тоді, коли група обирає стиль навчання із середньою (або низькою) успішністю, не прагне підвищити успішність і регулярно відвідувати заняття.

Студентам, які не є конформними, які не мають бажання дотримуватися думок та вимог інших, досить важко звикнути до перебування у такій групі. Ці обставини можуть викликати внутрішній конфлікт особистості, адже перед нею постає важка проблема вибору, яка, як правило, є травмуючим фактором [5; 70].

На ефективність адаптації першокурсника до нових умов навчання впливає також і колективний настрій, тобто спільне переживання, тривалий емоційний стан, що впливає на прояв особистості, якість загальної та індивідуальної роботи. В колективних настроях на перший план виступає емоційна реакція на оточуючі події. Тому, якщо в студентській групі будуть переважати позитивні, доброзичливі настрої, то адаптація студента в ньому відбуватиметься більш швидко та ефективно.

Значну допомогу студентам у подоланні труднощів, багатьох з яких можна уникнути, має надавати педагог-куратор. Головне його завдання - створення згуртованого колективу студентів академічної групи, формування студента як майбутнього спеціаліста. Студентська молодь, особливо на перших курсах, не має ще необхідного життєвого досвіду, не навчилась самостійно здійснювати головні функції колективу - навчальну і виховну. Куратор повинен враховувати, що вчорашній школяр за роки навчання звик до того, що в суспільних та навчальних справах первинного колективу він постійно отримував допомогу з боку класного керівника. Тому роль куратора на першому курсі полягає перш за все в згуртуванні колективу, подоланні роз'єднаності та відчуженості у взаємовідносинах між студентами. Іноді твердять, що на першому курсі ще немає колективу, що тут він тільки починає формуватися.

Однак повністю з цим погодитися, на нашу думку, не можна. Звичайно, на першому курсі до складу груп входять люди, різні за віком, походженнями, особистими якостями, інтересами, однак у них є спільна діяльність, єдині прагнення, тому краще говорити про ступінь сформованості колективу на першому курсі, його згуртованості.

Нехай академічна група тут і не відповідає всім формальним показникам, які визначають колектив, однак вона являє собою не що інше, як колектив, який є важливим фактором і разом з тим результатом соціально-психологічної адаптації першокурсників до нових умов навчання у вищому закладі освіти [8; 35].

Студент-першокурсник, по суті, вперше включається в групу собі рівних, які іноді не проявляють тієї терпимості, яка властива дорослим по відношенню до дітей. За таких умов важко знайти душевний спокій та рівновагу, такі необхідні для напруженого навчання у вищому навчальному закладі. Поки що студенти освоюватимуться, відсутність стабільності у міжособистісних взаємовідносинах заважає їм діяти з ритмічністю і зосередженням, що є необхідним для виконання навчального навантаження.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що всі сторони процесу адаптації є дуже важливими для нормальної діяльності студента у вищому навчальному закладі . Тому з перших днів навчання у вищому навчальному закладі студентам повинна надаватися допомога, спрямована на подолання труднощів, що виникають в усіх аспектах їхньої адаптації.

Отже, доходимо висновку, що із всього вищенаведеного процес адаптації можна розподілити наступним чином:

У сфері діяльності адаптація - це засвоєння нових видів діяльності, а головне - це пристосування, усвідомлення і засвоєння головного виду діяльності - творчості в системі навчання обраній спеціальності.

У сфері спілкування адаптація розглядається з боку її розширення, включення нових видів (самостійність у виборі мети спілкування, відсутність жорсткого родинного контролю).

Врешті-решт адаптація - це визнання тих необхідних змін. Які відбуваються у самосвідомості особистості в процесі засвоєння нових видів діяльності і спілкування.

Виходячи з найважливішої сфери становлення особистості, основний зміст процесу адаптації студентів молодших курсів, її ядро можна визначити таким чином:

1) нове ставлення до професії;

2) засвоєння нових навчальних норм, оцінок, способів й прийомів самостійної роботи та інших вимог;

3) пристосування до нового типу навчального колективу, його звичаям та традиціям;

4) навчання новим видам діяльності;

5) пристосування до нових умов побуту у гуртожитку, до нових зразків «студентської» культури, нових форм використання вільного часу.

2.2 Особливості соціальної адаптації студентів

Висока освоєність оточення та швидкі темпи перебудови внутрішнього світу студента об'єктивується, як правило, в адекватній адаптаційній взаємодій. А значні ускладнення вищому навчальному закладі вського середовища, що відбуваються за короткий відтинок часу та якісні зміни у психічному світі першокурсника, пов'язані з особливостями юнацького віку, породжують в нього особистісну неадаптованість, а часом й дезадаптованість. [9; 41-49].

Урахування названих проявів у системі вихованої роботи з першокурсниками вищого закладу освіти дозволяє оптимізувати процес входження вчорашніх абітурієнтів у нові соціальні умови, забезпечує успішне виконання ними основних видів діяльності.

Варто зауважити, що емоційний стан першокурсника на початку першого семестру є досить специфічним. Він не повторюється у процесі подальшого навчання; втім, його проходження визначає, до певної міри, успішність адаптації студента до умов навчання вищого закладу освіти.

Цей емоційний стан виникає як результат несвідомого співвіднесення попередніх очікувань першокурсника від навчання у вищому навчальному закладі та його перших вражень від цього процесу. Можна припустити, що його очікування від навчання породжують як піднесення, ейфорію, так і певну тривогу, пов'язану з побоюванням різного роду неуспіху як у навчальній, так і у міжособистісній сферах [14, 25-29].

Група є одним із найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним із найбільш дієвих засобів виховання. Врахування цих особливостей сприятиме оптимізації процесу студентської адаптації.

Саме особистісні взаємовідносини - один із найважливіших факторів емоційного клімату групи, «емоційного благополуччя» її членів. Кожен учень чи студент займає в колективі певне місце не лише в системі ділових відносин, але й в системі особистісних.

Особистісні взаємини складаються стихійно, через цілий ряд психологічних обставин. Становище учня чи студента може бути благополучним: прийнятність в колективі, відчуття симпатії зі сторони одногрупників, власна зустрічна симпатія тощо.

Така психологічна ситуація переживається як почуття єдності з колективом, яке, в свою чергу, сприяє впевненості в собі, відчуттю "захищеності". Неблагополуччя у взаємовідносинах з ровесниками в колективі, переживання власного відторгнення від групи може бути причиною ускладнень у розвитку особистості. Стан психологічної ізоляції негативно впливає на формування особистості та ефективність її діяльності і навчання. Такі учні чи студенти можуть погано вчитись, у спілкуванні бути грубими, афективними, агресивними тощо.

У кожному шкільному класі чи студентській групі є певна кількість мікроколективів, мікрогруп. Це мікросередовище багато в чому визначає розвиток особистості, її творчі успіхи і загальне емоційне благополуччя та здоров'я [10; 55-64].

У новоствореній дифузній групі студентів може відбуватися боротьба між її членами за лідерство. Шкільний та студентський колективи відрізняються за віковим та інтелектуальним складом. У шкільному колективі вчаться однолітки з різноспрямованим і різноступеневим рівнем розвитку, особливо якщо це звичайна школа, а не гімназія. У студентській групі можуть навчатися індивіди різного віку і, оскільки існує спеціалізація, то який би рівень розвитку студентів не був (високий, середній, низький), вони вже спрямовані у певному напрямі: гуманітарному, природничому, математичному тощо. Відповідно до цього їх потреби, мотиви та інтереси можуть збігатися, що покращує ефективність процесів спілкування та спільної діяльності [4; 164-168].

Чітке розуміння відмінностей між шкільним класом і студентською групою та процесами спілкування у них; соціальної ситуації, яку покинув першокурсник і до якої йому доведеться адаптуватися, дозволить надати ефективну соціально-психологічну допомогу.

Отже, основні симптоми психологічної дезадаптації проявляються:

* У підвищенні показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму;

* Зниженні комунікабельності, емоційної стійкості, самоконтролю, соціальної сміливості; появі почуття неповноцінності у стосунках із товаришами, викладачами, батьками, а в поведінці в цілому - надмірна сором'язливість; зниженні успішності, недостатній увазі й зосередженість на парах;

* Скаргах на погане самопочуття, сон; втраті інтересу до навчання.

Внаслідок цих проявів розвиваються : непродуктивні форми реагування; симптоми порушення поведінки; емоційні розлади різного ступеня.

Проблема, яка визначає неминучість адаптаційного процесу - це одвічна проблема невідповідності суб'єктивних очікувань і наявних умов реальної дійсності.

Основна причина дезадаптації полягає у неузгодженості між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, з іншого.

Ще однією важливою причиною дезадаптаційної поведінки студентів до умов навчання у вищому закладі освіти є відмінності шкільного та студентського колективів, а також проблеми спілкування та уміння налагоджувати контакти в цілому, відсутність професійних мотивів.

Основна функція мотивів - це мобілізація здібностей, функціональних можливостей, професійного досвіду людини на досягнення поставлених цілей, результатів діяльності. Якщо ця функція не реалізується, виникають умови для внутрішнього конфлікту, переживання не втілених очікувань, що призводить до стресу.

Таким чином, потреби здійснюють регулюючий вплив на діяльність через свідомо поставлені цілі, прийняті рішення і професійні наміри.

Відомо, що через формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення встановлюється особистісний сенс діяльності і окремих її аспектів.

Отже, розуміння і прийняття, врахування різних смислових аспектів діяльності, їх повне і стійке відображення у свідомості має забезпечити потрібні результати діяльності і раціональний рівень мобілізації для цього людських ресурсів. У конкретній діяльності саме ціль виступає в якості усвідомлюваної детермінанти, яка визначає селекцію інформації, що є необхідною умовою дійсно цілеспрямованого регулювання діяльності. Ціль виступає як ідеальний результат діяльності та як рівень досягнення певних показників, яких хоче досягнути людина. [5; 63-70].

Варто зауважити, що для роботи по успішній адаптації студентів необхідно враховувати наступне:

1) у навчальному процесі ширше використовувати творчі проблемні методи навчання і виховання, прищеплювати практичні навички, любов до майбутньої професії;

2) взяти під контроль випадки вибуття студентів із навчального закладу, аналізувати при цьому причини відсіву;

3) соціально-психологічній службі надавати кваліфікаційну допомогу по вивченню проблем, пов'язаних з адаптацією студентів;

4) вдосконалювати систему заохочень відмінників навчання

Можна сказати, що, успішність процесу соціалізації та професійного становлення майбутніх спеціалістів залежить від рівня організації соціальної роботи у студентському середовищі, яку можна проводити через функціонування студентських соціальних служб. Такі структурні утворення безпосередньо на території вищого навчального закладу є однією із альтернативних форм надання соціальної допомоги студентам за формулою: «Не бути пасивним учасником чи спостерігачем, а самому вчитися вирішувати власні проблеми».

Висновки

Група є одним із найбільш вирішальних мікросоціальних факторів формування особистості, а також одним із найбільш дієвих засобів виховання. Врахування цих особливостей сприятиме оптимізації процесу студентської адаптації.

Саме міжособистісні взаємовідносини - один із найважливіших факторів емоційного клімату групи, «емоційного благополуччя» її членів. Кожен учень чи студент займає в колективі певне місце не лише в системі ділових відносин, але й в системі особистісних.

Однак недостатня психологічна та практична непідготовленість багатьох випускників середньої школи до нового колективу та правил навчального закладу приводить не тільки до їх неуспішності. Невміння студентів правильно та культурно спілкуватись призводить до подальшої соціальної неадаптованості як у професії, так і в житті.

На жаль, лексика студентів в останні роки тяжіє до активізації «знижених» лексичних засобів, які отримали можливість без обмежень сполучатися з усіма стилістичними опонентами: молодіжним, злочинним жаргонами, жаргоном музикантів, жаргоном комерсантів, комп'ютерним жаргоном (шухер, западло, тусовка).

Майбутній випускник вищого навчального закладу - людина, яка відповідатиме не лише за якісне виконання роботи, а й за духовний мікроклімат колективу, який тримається на спілкуванні за допомогою слова. Саме тому мова кожного має бути змістовною, правильною і чистою (літературною). Студенти мають оволодіти правилами поведінки, вивчити формули мовного етикету, пам'ятати, що необхідною й важливою складовою частиною спілкування є ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами, зокрема, ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення, поздоровлення тощо.

Таким чином, основу спілкування становлять гуманні взаємини людей.

Саме у спілкуванні якнайкраще виявляються гуманні якості людини, відповідність її поведінки загальноприйнятим моральним нормам та принципам. Гуманне спілкування знімає емоційну напругу студентів, стимулює їх навчальну діяльність, викликає радість пізнання, впевненість у власних силах, потребу у саморозвитку і самовихованні.



Список використаної літератури

1. Коломинський Я.Л. Психологія дитячого колектива: Система особистих взаємовідносин. / Я. Л. Коломинський - Мн.: Нар. асвета, 1984. - 239с.

2. Бех І. Д. Технологія правиловідповідного виховного процесу / І. Д. Бех // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. - Київ-Житомир: Вид-во „Волинь", 2003. - Кн. І. - С. 6-16.

3. Леонтьев А.Н. Педагогічне спілкування / А.Н. Леонтьев - М.: Знання, 1979. - 314 с.

4. Делікатний К.Г. Становлення студента / К.Г.Делікатний// Питання адаптації випускника школи у вищому навчальному закладі ]. - К.: т-во "Знання" УРСР, 1983. - 48 с.

5. Панькович О. Проблеми адаптації у вищому закладі освіти: методики індивідуально-психологічного консультування / О.Панькович// Психологічна адаптація студентів першого курсу до умов навчання у вищому закладі освіти: наук. статті держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 1999. - с.70-71.

6. Войтович Н. Відмінності шкільного та студентського колективів як аспект проблеми адаптації першокурсників до умов ВЗО / Н.Войтович Психологічна адаптація студентів першого курсу до умов навчання у ВЗО: наук. ст. держ. ун-т ім. Лесі Українки - Луцьк, 1999. - с. 57-65

7. Бодров В. А. Информационный стресс /В.А.Бодров. - М.: ПЕР СЭ, 2000. 352 с. - С.63-70.

8. Гришанов Л.К. Соціологічні проблеми адаптації студентів молодших курсів/ Л.К.Гришанов, В.Д.Цуркан; [Психолого-педагогічні аспекти адаптації студентів до учбового процесу у ВНЗ]: Зб. научн, праць. - Кишинєв: вид-о Кишин. держ. ун-та, 1990. - с. 3-17

9. Кинелев С. В. Адаптація особистості як соціальне явище /С.В.Кинелев // Психологічний журнал. - 1991. - № 4. - С. 41-49.

10. Мудрик А. В. Спілкування школярів /А.В.Мудрик. - М., 1987. - 80 с.

Размещено на Allbest.ur

...