Психологічні особливості самооцінки особистості в ситуації безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Психологічні особливості самооцінки особистості в ситуації безробіття»

Київ - 2015



Вступ

Атуальність дослідження. Безробіття нині є чи не найгострішою соціально-економічною проблемою, котра потребує першочергового вирішення, так як вона викликає негативні психологічні зміни особистості. Такі зрушення на пізніх стадіях призводять до розвитку соматичних захворювань і девіантної поведінки. В подальшому це може призвести до безповоротних наслідків, які не можуть не позначитися й на цілій нації.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що соціально-економічна криза, політична нестабільність в країні спричинили появу великої кількості безробітних, що на даний момент є великою психологічною проблемою країни. Наслідком цього стало виникнення психічних проблем у безробітних осіб, за такими, зокрема, факторами, як невпевненість у завтрашньому дні, неспроможність матеріально забезпечити себе і сім'ю, вимушений вибір професії, яка часто не відповідає уподобанням людини, тощо. Тому нині безробіття є предметом дослідження спеціалістів різних наукових галузей, кожна з яких розглядає це явище зі своїх позицій.

Об'єкт дослідження: психологія самооцінки особистості.

Предмет дослідження: особливості самооцінки особистості в ситуації безробіття. безробіття самооцінка особистість

Мета дослідження: виявити особливості самооцінки особистості в ситуації безробіття.

Структура курсової роботи. Курсова робота викладена на 40 сторінках друкованого тексту, та складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел.



Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми самооцінки особистості

В якості клієнта психолога-консультанта виступає безробітний або шукаючий роботу. Робота з цим контингентом, з одного боку, спрощує процес психологічного консультування (тематика консультування, як правило, зводиться до загального стереотипу), а з другого боку , саме ця категорія населення потребує особливої уваги консультанта та його специфічних знань. Тому більш конкретно зупинимося на психологічних особливостях безробітних.

Економічна криза у державі, незбалансованість економічних процесів викликає стан постійної соціальної напруженості. Для безробітного, про положення якого можна говорити як про ускладнене, характерні постійні фрустрації. Стани фрустрації приводять до напруженості, внаслідок чого безробітний демонструє неконструктивну поведінку, елементами якої можуть бути:

1) агресія;

2) репресія - пригнічення бажань та витіснення їх у підсвідомість;

3) ескапізм - уникнення травмуючої ситуації;

4) регресія - примітивізація поведінки;

5) раціоналізація - спроба виправдати свою поведінку надуманими засобами;

6) сублімація - переключення активності з первинної проблеми, у вирішенні якої йому не поталанило, на діяльність іншого роду, де досягається успіх, навіть і уявний;

7) проекція - перенесення неусвідомлених мотивів поведінки на пояснення поведінки другого;

8) аутизм - самозамикання особистості, її відмежування від спілкування та активної діяльності.

Дані досліджень з психології, фізіології праці, медицини свідчать, що безробіття (ситуація втрати роботи, втрати постійного заробітку та зниження соціальних гарантій) переживається людиною як ситуація максимально критична та така, що часто призводить до серйозних негативних наслідків як в його психофізіології, так і в організації соціального життя. Таким чином, втрата роботи викликає складний стресовий стан, який супроводжується негативними психологічними проявами, впливає на загальний рівень активності, фізичне та психічне здоров'я.

1.1 Поняття про особистість та її структуру

Ринкові перетворення в Україні об'єктивно пов'язані з активізацією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особистості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких концепцій, які в найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвиток особистості стають важливими умовами економічного і соціального прогресу суспільства. Розвиток особистості -- це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У процесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощується творчий потенціал і з'являються можливості постановки і розв'язання нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічні перетворення в Україні виступають факторами формування нового типу особистості, заінтересованої в прогресивних тенденціях розвитку суспільства, результатах своєї діяльності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяльності на сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної структури його особистості. Поняття “особистість” включає в себе характеристику людини з позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.

Особистість -- це людина як носій свідомості, тобто суб'єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу. Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, -- важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності.

Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних, соціоге-

нних та психогенних елементів. Водночас особистість є індивідуальною

сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, переживань і поведінки кожної людини.

В основі особистості лежить її структура -- зв'язок і взаємодія відносно стійких компонентів (сторін). Формування особистості здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною системою. У результаті формується особливий тип системних відносин всередині цілісної психологічної організації особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі пропорційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість людини в діяльності.

Під формуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів впливу на індивіда з метою створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, концепції життя, соціально-психологічних якостей і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми. Тому соціальна сутність є її основним атрибутом.

Сутнісною характеристикою особистості є її комунікативна природа. Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище внутрішнього суб'єктивного світу особистості. Входячи в систему потреб, воно стає внутрішнім фактором активності і розвитку людини. Потреба у спілкуванні, характер спілкування накладають відбиток на формування цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних орієнтацій і форм діяльності.

Особистість людини розглядається як складна динамічна функціональна система. В її структурі виділяються чотири групи, або підструктури, властивостей, які знаходяться в певній ієрархічній залежності і різняться особливостями і способами формування.

Нижчий рівень -- біологічно зумовлені властивості, які представлені

темпераментом, задатками, властивостями нервових процесів та патологічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від природи, служать основою для розвитку здібностей і пізнавальних процесів, формування характеру і комунікативних особливостей. Другу групу властивостей особистості утворюють психічні процеси як форми відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно обумовлені, а й розвиваються в процесі активної діяльності індивіда, набуваючи індивідуальних особливостей.

Більш високий рівень властивостей особистості пов'язаний з її соціальним досвідом і представлений знаннями, навичками, вміннями. Ця група властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом навчання. Четверта група властивостей особистості, які характеризують її вищий рівень, представлена соціально обумовленими властивостями (інтереси, ідеали, світогляд, ціннісні орієнтації, переконання тощо). Ці елементи структури особистості формуються в процесі виховання.

Існують і інші підходи до оцінки особистості як складної системи. Так, виділяють потенційну та актуальну, або таку що реалізується в діяльності, сфери особистості; базальні і програмовані властивості; психодинамічні і власне особистісні властивості. Між цими рівнями властивостей існує рівень психологічної організації особистості, тобто психологічний механізм формування, функціонування і розвитку особистих якостей індивіда. У процесі вирішення важливих соціально детермінованих завдань -- пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних -- відбувається постійний розвиток особистості як системи.

Характерною особливістю цього розвитку є його незавершеність, що виступає як одна з внутрішніх умов неперервного розвитку особистості. Якісні перетворення одних і тих самих властивостей особистості в процесі її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше функціонуючі механізми входять до більш складних механізмів, зазнаючи суттєвих перетворень. На вищому рівні психологічної організації особистості досягається єдність, відповідність, погодженість між власне особистісними і психодинамічними, програмованими і базальними характеристиками індивіда.

Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням рис і особливостей, що визначає її індивідуальність. Індивідуальність -- це поєднання психологічних особливостей людини, які створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона виявляється в особливостях темпераменту, характеру, переважаючих інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, індивідуальному стилі діяльності, мотивації тощо.

Основним компонентом структури особистості, який має виключне значення в трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів, домінуючих потреб, інтересів, схильності, переконань, світогляду, які визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах. Спрямованість через позитивну домінуючу мотивацію поліпшує психічний стан працівника, активізує його пізнавальні процеси і трудові дії. Для розвиненої особистості характерним є високий рівень самосвідомості. Самосвідомість, тобто уявлення про себе, яке виявляється в самооцінках, почутті самоповаги, рівнях домагань, виконує функцію саморегулювання в процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям “Я”. Саморегуляція в процесі праці пов'язана з посиленням або послабленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плануванням діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат розумової і фізичної енергії, розвитку здібностей. Залежно від трудових досягнень формується ставлення до працівника, що дає йому підстави для високої самооцінки. В свою чергу стійка, адекватна самооцінка є основою для формування таких рис особистості, як упевненість у собі, почуття власної гідності.

Особистість людини характеризується як досить стійке утворення, що виявляється в послідовності і передбачуваності її поведінки. Разом з тим вона здатна до адаптації в мінливих соціальних умовах завдяки змінам в ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мотивах, більш адекватному пізнанню об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці особливості людини необхідно враховувати під час проведення економічних реформ, технологічній трансформації виробництва, в управлінні, організації праці, плануванні розвитку персоналу і т. ін.

Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменті, характері, здібностях і мотивах, пізнання і управління якими в конкретній трудовій діяльності створять умови для ефективної діяльності і реалізації творчого потенціалу організації.

1.2 Самооцінка як складова структури особистості

Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Ядром самооцінки є цінності.

З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку. Самооцінка в трьохкомпонентній схемі Я-концепції частіше за все прямо ототожнюється з емоційно-ціннісним відношенням суб'єкта до себе, рідше - з образом Я або концепцією Я в цілому. Однак, треба зазначити, що на практиці відділення оцінки від знання суб'єкта про себе викликає значну складність, а іноді й взагалі неможливе.

Структура самооцінки розглядається дослідниками як така, що має два компоненти - когнітивний і емоційний, що функціонують в нерозривній єдності. Перший відображає знання людини про себе в різній ступені оформленості та узагальненості, другий - ставлення до себе, "афект на себе". Знання про себе людина отримує в соціальному контексті, і вони обов'язково "обростають" емоціями. Проте, якісні відмінності виділених елементів придає їх єдності внутрішньо диференційованих характер.

При вивченні самооцінки акцентується увага на операційних характеристиках, способах, за допомогою яких людини оцінює себе, показниках самооцінки як особистісного утворення. У самооцінці бачать проекцію якостей, що усвідомлюються, на внутрішній еталон, зіставлення своїх характеристик з ціннісними шкалами, форму відображення ставлення до себе, особистісну думку про власну цінність, позитивну чи негативну установку на себе, рівень власної гідності, засіб і підсумок формування "образу Я" або "Я-концепції".

В психологічній літературі в якості найважливіших факторів генезису самооцінки розглядається спілкування з оточуючими і власна діяльність суб'єкту. В спілкуванні засвоюються критерії оцінок, їх форми, види, способи оцінювання, в індивідуальному досвіді здійснюється їх апробація, наповнення особистісними смислами. Виділення з оцінок оточуючих основ і способів оцінювання, перенос їх на себе, тобто народження діяльності само-оцінювання стає можливим на етапі розвитку у дітей предметних дій і мовлення. Поява здатності у дітей оцінювати себе співвідноситься в дослідженнях з розвитком у дитини таких феноменів, як виникнення етичних інстанцій, почуття ідентичності, автономії та ініціативи, виділення себе і усвідомлення психічних процесів. З утворенням поняття "Я", з появою уявлень про свої можливості.

Для адекватної самооцінки істотними є три моменти:

· По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла би бути.

· По-друге, важливий чинник формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій індивіда. Це означає, що особа схильна оцінювати себе так, як оцінюють її інші люди.

· По-третє, індивід оцінює успішність своїх дій-виявів через формат своєї ідентичності.

1.3 Основні підходи до вивчення самооцінки

Соціально-економічні та політичні зміни на сучасному етапі розвитку країни здійснюють значний вплив фактично з усіх боків на процес розвитку особистості. Відбувається поступове усвідомлення цінності людини, увага суспільства концентрується на її індивідуальності, ініціативності, самостійності. Суспільство ставить нові вимоги до сучасної особистості - здатність до самостійної постановки життєвих цілей, можливість здійснювати особистий вибір, впевненість у собі, незалежність.

Центральним утворенням особистості - є самооцінка. Самооцінка в значній мірі зумовлює соціальну адаптацію особистості, являється регулятором поведінки та діяльності, акумулює весь життєвий досвід людини.

Дослідження проблеми самооцінки особистості свідчить про багатоаспектність та неоднозначність розуміння сутності цього поняття.

На початку XX ст., Ч. Кулі , сформулював теорію “дзеркального Я”, згідно якої уявлення людини про себе, “ідея Я”, складається під впливом оточуючих та включає три компоненти:

- уявлення про те, яким я здаюся іншим;

- уявлення про те, як мене оцінюють інші;

- самооцінка, відчуття гідності або приниження.

Вчений вважав, що “ідея Я” формується вже в ранньому віці, в результаті взаємодії індивіда з іншими людьми, причому рішучим фактором виступають первинні групи (сім'я, однолітки і т.д) Теорія “дзеркального Я” стала базою багатьох досліджень, що виявляли залежність “образу Я” або приватних самооцінок від думки оточуючих. Результати цих досліджень свідчили, що під впливом сприятливих суджень оточуючих самооцінка підвищується, несприятливих - знижується, причому можлива зміна самооцінки окремих якостей, що не піддавалися оцінці з боку інших.

Американський дослідник Дж. Мід, засновник інтеракціоністської (від interaction - взаємодія) теорії, вивчав формування людського “Я”в процесі реальної взаємодії індивіда з іншими людьми певних соціальних груп та в залежності від ролей, що виконуються особистістю. Дж. Мід стверджував, що самосвідомість - це процес, в основі якого полягає практична взаємодія індивіда з іншими людьми. “Індивід пізнає себе не прямо, а тільки побічно, з приватних точок зору всієї групи, до якої він належить, оскільки він входить у свій власний досвід як “Я” або як індивід не прямо та безпосередньо... а тільки став для себе таким самим об'єктом, яким являються для нього інші індивіди. Об'єктом для самого себе він може стати, прийнявши відношення до себе інших індивідів, в рамках тієї сумісної, узагальненої діяльності, в яку вони задіяні.” Для того щоб успішно взаємодіяти з іншими людьми необхідно передбачити реакцію партнера на ту чи іншу свою дію. Таким чином, рефлексія на себе представляє собою здібність поставити себе на місце іншого, засвоїти відношення інших до себе. Дж. Мід, у своїх дослідженнях, приходить до того ж висновку, що і Ч. Кулі: індивід сприймає та оцінює себе у відповідності з тими характеристиками та цінностями, що приписують йому інші.

Прибічник когнітивної теорії особистості Дж. Келлі, вважав, що самооцінка, як і оцінка особистості іншої людини здійснюється на основі пізнання “конструктів”, які властиві кожній людині. Особистісні конструкти - це моделі та ідеі, що відображають особистісні властивості. Всі конструкти мають альтернативний характер. В них зафіксовані схожі та контрастні риси особистості. Наприклад: “добрий - поганий”, “дружній - ворожий”, “розумний - дурний”.

Особливість слід розглядати, як складну систему, в якій інтегруються психічні властивості, які розвиваються в індивіді людини, звісно під впливом соціальних факторів, в умовах, коли людина здійснює свою діяльність і спілкується з іншими людьми. Коли людина народжується на світ в неї вже закладені генетикою потенційні можливості. Це несе в собі поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності та суб'єкта. Самооцінка, це цінна значимість, якою людина наділяє себе в цілому, діяльність, поведінка та окремі її сторони. Людина з адекватною самооцінкою реально себе оцінює, бачить в собі і негатив і позитив, і може адаптуватись до середовища. Якщо в людині сформувалась низька самооцінка, то така людина почуває себе не впевнено, нема довіри до себе, сумління в собі. Інколи людина ставить перед собою високі вимоги, а може потрапити під вплив інших людей. Самооцінка, це те як відноситься індивід до себе. Ступень розвитку індивіда виражається в самооцінкє , формування самооцінки, це ставлення до себе. Яке відношення людини до себе, з такою особливістю вона буде жити.



Розділ 2. Психологічні аспекти вивчення самооцінки безробітних

2.1 Соціально-психологічна характеристика ситуації безробіття

Безробіття - не просто відсутність роботи. Воно може вибити кого завгодно з колії. Його жертвами стають мільйони робітників, їхні сім'ї, цілі міські і сільські райони.

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шукачі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї категорії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в недалекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць.

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більш реальний обсяг національного продукту.

Деякі автори пов'язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов'язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

- відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні робочі місця;

- високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

- встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введення високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата встановлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

- упровадження непродуманої податкової політики. Високі ставки прибуткового податку змушують підприємців і найманих працівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіттяє продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким.

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіттязумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільнета вимушене, приховане, нормальнета оптималь небезробіття.

Добровільне безробіттявиникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності професії, рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добровільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіттявиникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної плати не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної плати на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму полягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обговорюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної кваліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорсткість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизитись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіттявиникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через несприятливу ділову кон'юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного.

Приховане безробіття пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість».

2.2 Методи і процедури емпіричного дослідження рівня адекватності самооцінки

Умови сьогодення й особливості стану ринку праці ставлять жорсткі вимоги до конкурентоспроможності, компетентності, професіоналізму, поведінки, життєвої активності безробітного на ринку праці. Сучасний етап розвитку його викликає потребу більш глибокого дослідження не тільки змісту таких понять як "активність безробітного на ринку праці", але й пошуку індикаторів такої активності, основних чинників (як зовнішніх, так і внутрішніх) її стимулювання, оскільки виявляються різні рівні активності людей, різна її спрямованість (конструктивна чи деструктивна), її динамічність на протязі життєвого шляху особистості. Постало практичне питання - як підвищити активність людини, щодо власної життєдіяльності, оскільки, як відомо, вона може стимулюватися, з одного боку, ставленням до життя як уже поставленого кимсь завдання (суспільством, традиціями, найближчим оточенням та ін.), а, із другого, ставленням до життя як до відкритого, творчого завдання, коли необхідно вийти за межі своєї визначеності (наприклад, ситуації безробіття, що склалася на життєвому шляху людини). Передусім, індикатором активності апліканта на ринку праці може стати експертна оцінка його поведінки працівниками центру зайнятості, до якого він звернувся за допомогою.

Проте, як показало дослідження, вона вимагає: по-перше, доброго знання працівниками центру зайнятості психології особистості безро-бітного; по-друге, практичних навичок візуальної психодіагностики; по-третє, вимагає чимало часу для спостереження.

Методики визначення самооцінки особистості:

1. Методика Дембо - Рубінштейн за модифікацією А. Прихожан - одна з найсерйозніших у своєму жанрі, тому і поставитись до процесу тестування варто відповідально та вдумливо.

2. Методика визначення видів самооцінки - непроста у своєму виконанні, проте дуже інформативна.

1. Методика Дембо.

Дана методика заснована на безпосередньому оцінюванні (шкалировании) піддослідними низки особистих якостей, таких як здоров'я, здібності, характер і т. д. Обстежуваним пропонується на вертикальних лініях відзначити певними знаками рівень розвитку у них цих якостей (показник самооцінки) та рівень домагань, т. тобто рівень розвитку цих же якостей, який би задовольняв їх. Кожному випробуваному пропонується бланк методики, що містить інструкцію та завдання.

Проведення дослідження.

Інструкція. "Будь-яка людина оцінює свої здібності, можливості, характер та ін. Рівень розвитку кожної якості, сторони людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня точка якої буде символізувати найнижче розвиток, а верхня - найвище. Вам пропонуються сім таких ліній. Вони позначають:

- здоров'я;

- розум, здібності;

- характер;

- авторитет у однолітків;

- вміння багато чого робити своїми руками, умілі руки;

- зовнішність;

- впевненість у собі.

На кожній лінії рискою (-) відзначте, як ви оцінюєте розвиток у себе цієї якості, сторони вашої особи в даний момент часу. Після цього хрестиком (х) відзначте, при якому рівні розвитку цих якостей, сторін ви були б задоволені

собою або відчули гордість за себе".

Випробуваному видається бланк, на якому зображено сім ліній, висота кожної - 100 мм, із зазначенням верхній, нижній точок і середини шкали. При цьому верхня і нижня точки відзначаються помітними рисами, середина - ледь помітною точкою.

Методика може проводитися як фронтально - з цілим класом (або групою), так і індивідуально.

2. Методика визначення видів самооцінки.

Це дослідження має два варіанти, що суттєво відрізняються за процедурою варіанта визначення самооцінки особистості. В обох випадках можна працювати як з одним досліджуваням, так і з групою.

Перший варіант дослідження.

В основі дослідження самооцінки у цьому варіанті методики - спосіб ранжування. Процедура дослідження включає дві серії. Матеріалом із яким працюють досліджувані, є надрукований на спеціальному бланку список слів, що характеризуються деякі якості особистості. Кожен досліджуваний отримає такий бланк на початку дослідження. Під час роботи з групою досліджуваних важливо забезпечити сувору самостійність ранжування.

Перша серія.

Завдання першої серії: виявити уявлення людини про якості свого ідеалу, тобто «Я» ідеальне. Для цього слова, що надруковані на бланку, досліджуваний повинен розташувати у порядку надання переваги.

Інструкція досліджуваному: Прочитайте уважно всі слова, що характеризують якості особистості. Розгляньте ці якості з позиції притаманності їх ідеальній особистості, тобто на предмет корисності, соціальної значущості та бажаності. Для цього проранжуйте їх, оцінивши кожне балами від 20 до 1. Оцінку 20 поставте у бланку, в колонці №1 зліва від тієї якості, яка на вашу думку є найкориснішою та бажаною для людей.

Оцінку 1 - у тій самій колонці №1 зліва від якості, що найменш корисна, значуща та бажана. Усі інші оцінки ві 10 до 2 розташуйте відповідно до вашого ставлення до всіх інших якостей. Стежте, щоб жодна оцінка не повторювалась двічі.

Друга серія

Завдання другої серії: виявити уявлення людини про свої власні якості, тобто його «Я» реальне. Як і в першій серії, досліджуваного просять проранжувати надруковані на бланку слова, але вже з позиції характерності або просутнсті означуваних ними якостей особистості для себе.

Інструкція досліджуваному: Прочитайте знову всі слова, що характеризують якості особистості. Розгляньте ці якості з позиції притаманності їх для вас. Проранжуйте їх у колонці №2, оцінивши кожну від 20 до 1. Оцінку 20 - поставте праворуч від тієї якості, яка на вашу думку, характерна для вас найбільше, оцінку 19 поставте тій якості, яка характерна для вас дещо менше, ніж перша і т.д. Тоді оцінкою 1 у вас буде означена та якість, яка виражена у вас найменше. Стежте, щоб оцінки-ранги не повторювались двічіі.



Висновки

Безробіття - це соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшим, ніж робочих місць. Безробіття може ви- бити кого завгодно з колії. Її жертвами стають мільйони робітників, їхні сім'ї, цілі міські і сільські райони. Хоча безробіття може виявитися творчим, мобілізуючим волю випробуванням, більшість тих, що пройшли через це, стверджують, що пережили відчай, безсилля і розгубленість, особливо якщо були без роботи довше, ніж декілька тижнів.

Кількість людей перевищує кількість робочих місць. Люди хочут працевлаштуватись на певну посаду, але в данний час, не те, що, на певну посаду не можна влаштуватись, але навіть на якусь іншу не має достатньої кількості робочих місць. Людина, яка йде працевлаштовуватись на певну посаду пред'являє свої потреби до заробітної плати, які роботодавець не може задовольнити.

В наш час багато наук вивчають таку проблему як безробіття. У класичній практиці навіть є таке поняття як «класичне безробіття». Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та циклічне

Практика свідчить, що чим триваліше безробіття, тим значніші негативні зміни у психіці безробітного, тим вищий їх рівень і більша потреба в психологічній допомозі. В таких ситуаціях дуже важливо надати безробітній людині психологічну допомогу. Спеціаліст зможе допомогти безробітному з проблемами самооцінки, яка заважає здраво оцінювати свої можливості та впливає на пошук роботи.



Список наукової літератури

1. Максименко С.Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: навч. посіб - К.: МАУП, 2000. - 256 с.

2. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Підручник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 367 с.

3. Захарова А. В. Генезис самооценки: автореф. дис. доктора психологических наук./ АПН СССР инст. общей и педагогической психологии. - М., 1980. - 44с.

4. Меднікова Г. І. Самооцінка та рівень домагань особистості як динамічна система: дис. кандидата психологічних наук./ Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. - Х., 2002. - 194 арк.

5. Климов Е. А. Введение в психологию труда. - М.: Изд-во МГУ, 1988.- 199с.

6.Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології: Підручник для студентів вищих медичних закладів - Вінниця: Вид-во "Нова книга", 2001. - 256 с.

7. Киричук О.В. Психологія особистості. Опорний конспект лекцій / Бюлетень ІПК ДСЗУ.

8. Немов Р. С. Психология. Кн. 1. Общие основы психологии. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. - 568 с.

9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. М.: Издательство «ПРИОР», 2006. - 720 с.

10. Роберт Фрейджер, Джеймс Фейдимен. Личность: теории, эксперименты,

упражнения. - СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. 864 с. - С. 695.

11. Казьмиренко В., Боровский А., Очеретяный В. Социально-психологические проблемы безработицы - "Персонал", 1993р, №1.

12. Євсєєнко О. Деякі аспекти статистичного аналізу зайнятості та безробіття на ринку праці України // Економіст. - 2005. - № 9. - С.37-39

13. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.

14. Психология самосознания. Хрестоматия. - Самара, 2007. - 672 с.

15. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер, 2003. - 608 с.

16. Сорокун П.А.Основы психологии. - Псков: ПГПУ, 2005 - 312 с.

Размещено на Allbest.ru

...