Психологічні особливості підлітків із заниженою самооцінкою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське територіальне відділення МАН України

Полтавське районне наукове товариство учнів “Мала академія наук''

Відділення: біології та хімії

Секція: психологія

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДЛІТКІВ ІЗ ЗАНИЖЕНОЮ САМООЦІНКОЮ

Полтава-2013



Зміст

Вступ

Розділ 1. Психологічні умови розвитку самооцінки у підлітковому віці

1.1 Психологічні особливості самооцінки особистості

1.2 Розвиток особистості підлітка

1.3 Динаміка самооцінки у підлітковому віці

Розділ 2. Характеристика методів та методик психологічного дослідження і його результати

2.1 Огляд і обґрунтування вибору методів та методик дослідження

2.2 Організація емпіричного дослідження

2.3 Рівень самооцінки підлітків

2.4 Особливості самооціночної тривоги підлітків

2.5 Особливості сприймання підлітками групи

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Динамічне сьогодення ставить дуже високі вимоги до особистісного розвитку підростаючого покоління. Перехід від дитинства до дорослості дуже складний. Колізїї особистісного становлення у підлітковому віці нелегкі, а іноді надзвичайно болісні для самого учня: вони породжують труднощі не лише сприйняття підлітком самого себе, а й дизгармонію у взаєминах з оточуючими, дискомфортне емоційне самопочуття під час спілкування з оточуючими.

На думку визначних психологів Р. Бернса, І. Кона та інших, позитивне самоставлення, самоповага сприяють збереженню внутрішньої стабільності особистості, її саморегуляції та самореалізації. Учні з високим рівнем самооцінки, позитивним самоставленням, вважають себе не гіршими за інших, вірять у свої сили. Формування ж заниженої самооцінки може призводити до розвитку почуття неповноцінності, нестійкості “образу Я”. Тож є очевидним, що самооцінка має великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в прямій постановці проблема дослідження психологічних умов розвитку самооцінки у підлітковому віці не розроблялася. У працях Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, Л.І.Божович, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна та ін. розглядаються загальнотеоретичні та методологічні підходи до вирішення питання про природу і генезис самосвідомості та окремих її складових у контексті проблеми розвитку особистості. А таких українських вчених як В.Бехтерев, О.Лазурський, О.Кульчицький, О.Ткаченко, В.Моргун - їхні здобутки можуть бути представлені у вигляді цілісної концепції особистості, а не окремих психологічних поглядів на її природу. Ціннісне ставлення людини до себе класифікується як питання надзвичайної ваги і значущості, розв'язання якого здатне суттєво доповнити теорію самосвідомості та теорію морального розвитку особистості, збагатити практику виховання ефективними методиками.

Розглядаючи самооцінку в контексті інших проблем, дослідники класифікують її як інтегровану та узагальнену характеристику особистості, що складається внаслідок узагальнення переживань щодо “Я”. Однак в роботах авторів подаються лише окремі критерії самооцінки, відсутній аналіз її проявів на різних вікових етапах, у дітей різної статі, лише частково розкриваються психологічні умови розвитку самооцінки.

В даний час актуальним є створення різноманітних психологічних програм розвитку особистості. Одним із аспектів таких програм є корекція характеру та поведінки особистості, гармонізація її ставлення до себе, взаємин з оточуючими. Лише та корекційна робота, котра спрямована на позитивний розвиток самооцінки підлітка, його ставлення до себе та своїх можливостей, спроможна ефективно знімати гостроту кризових явищ. Отже, йдеться про корекцію самооцінки підлітка.

Проблеми корекції поведінки та самооцінки підлітків розглядались у працях І.В.Дубровіної, А.В.Захарової, І.А.Фурманова та ін. Однак опрацьовані у сучасній психологічній практиці методи корекції та корекційні програми спрямовані переважно на подолання певних труднощів характеру та поведінки підлітків. На наш погляд, важливим є не тільки подолання труднощів, що вже з'явилися, а й створення умов, за яких виникнення подібних труднощів блокується, попереджується, тобто реалізується принцип "зони найближчого розвитку" (Л.С.Виготський). Ми вважаємо , що саме ця робота зробить неабиякий внесок у формуванні самооцінки як однієї із головних умов розвитку особистості.

Об'єктом дослідження виступає самооцінка підлітків.

Предметом дослідження є психологічні особливості підлітків із заниженою самооцінкою.

Мета дослідження: встановити та проаналізувати психологічні особливості підлітків із заниженою самооцінкою.

В роботі ми ставимо наступні завдання:

теоретичний аналіз психологічної літератури щодо вивчення психологічних умов розвитку самооцінки у підлітковому віці ;

підібрати комплекс методів та методик дослідження;

дослідити психологічні особливості підлітків із заниженою самооцінкою. самооцінка підлітковий психологічний вік

Вирішення проблемних задач здійснювалось такими методами:

метод вивчення і аналізу наукової літератури;

спостереження, опитування, тестування;

метод математичної обробки даних.

Наукова новизна роботи: вперше проведено дане дослідження у Терешківській школі та привернено увагу до психологічної проблеми впливу заниженої самооцінки на розвиток особистості у підлітковому віці.

Автор роботи намагалася як найбільш детальніше описати та проаналізувати психологічні умови розвитку самооцінки у підлітковому віці. Провела психологічне дослідження з учнями, узагальнила відомості і результати проведених методів і методик щодо впливу заниженої самооцінки на розвиток особистості підлітка.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, шести додатків. У першому розділі розглядаються психологічні умови розвитку самооцінки у підлітковому віці. У другому - характеристика методів та методик емпіричного дослідження та результати.

На основі проведеної роботи, нами розроблено рекомендаційні буклети щодо психологічних особливостей самооцінки. Результати теоретичних і практичних досліджень враховано при розробці корекційної програми для роботи з підлітками «Я - особистість!» . Представили роботу перед педагогічним колективом.



Розділ 1. Психологічні умови розвитку самооцінки у підлітковому віці

1.1 Психологічні особливості самооцінки особистості

Чи можна про кожну пересічну людину сказати, що вона особистість? Може то назва лише для обраних, талановитих?

Сьогодні називають нормальну, психічно здорову людину. А погану людину? Якогось терориста? Невже це не особистість? Так, добра і зла, щаслива і нещаслива, приємна й огидна, кожна людина є особистістю, кожна якимось чином виявляється щодо інших, має певне соціальне обличчя.

Особистість є об'єктом вивчення різних наук - філософії, соціології, етики, біології, педагогіки, психології тощо. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво.

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць [11]. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

У психологічній науці не існує загальноприйнятого визначення природи особистості. В епоху активного наукового вивчення проблеми особистості, в тому числі і проблему сутності самооцінки, можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст.

Як ядро особистості, емоційно-оціночна складова є важливим регулятором поведінки. Від неї залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач [1].

Згідно з індивідуальною теорією особистості А. Адлера, все, що роблять люди, має на меті подолання почуття своєї неповноцінності. У дитинстві всі відчувають себе неповноцінними, що є наслідком невеликих фізичних розмірів і обмежених сил, і це спонукає якимсь чином компенсуватися. Комплекс поведінкової активності, спрямованої на подолання неповноцінності, А.Адлер називає стилем життя. Стиль життя міцно закріплюється у віці чотирьох-п'яти років і згодом не піддається тотальній корекції, людина тільки вдосконалює й розвиває основну структуру, закладену в ранньому дитинстві.

Ряд умов (неповноцінність органів, природжений фізичний дефект, надмірна опіка або нехтування з боку батьків) може призвести до того, що відчуття неповноцінності ляже в основу формування комплексу неповноцінності - перебільшеного почуття власної слабкості й неспроможності.

У цьому випадку людина стає підвищено тривожною, не відчуває себе в безпеці, у неї формується стиль життя, який А. Адлер назвав помилковим. Життя в цьому випадку пов'язане з почуттям постійної загрози самооцінки, і людина починає прагнути до особистої переваги. Накопичення успіху, престижу й похвал стає більш важливим, ніж конкретні досягнення. У випадках, коли захист самооцінки, що знаходиться під загрозою загострюється, індивід може почати вірити в те, що він перевершує інших, і діяти відповідно до цього переконання або може прагнути до переваги, принижуючи інших.

У гуманістичній теорії особистості А. Маслоу ключовим є поняття самоактуалізації. Потреба самоактуалізації є вершинною в ієрархії потреб. Вона може бути усвідомлена і може служити мотивом поведінки тільки в тому випадку, якщо будуть задоволені потреби більш низьких рівнів: фізіологічні потреби, потреби безпеки й захисту, потреби належності й любові, потреби самоповаги. І потреба самоактуалізації, і потреби більш низьких рівнів є природженими[13].

Потреба самоповаги може бути задоволена тільки в тому випадку, коли в достатній мірі задоволені потреби підтримки життя; потреби в організації, стабільності, в законі й порядку, в передбачуваності подій і у свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос; потреби належності до групи, потреби любити й бути любимим. Якщо ж перестають задовольнятися потреби більш низького рівня, людина повертається на цей рівень і залишається там доти, доки ці потреби не будуть в достатній мірі задоволені.

Фрустрація потреби самоповаги призводить до почуття неповноцінності, слабкості, пасивності й залежності до низької оцінки себе в порівнянні з іншими. На думку А. Маслоу, самооцінка повинна будуватися не на думці інших, а на реалістичній оцінці своїх здібностей і досягнень [13].

У феноменологічній теорії К. Роджерса центральне місце займає поняття "Я-концепція", під яким розуміється організований, послідовний концептуальний гештальт, складений зі сприймань властивостей "Я", сприймань взаємовідносин "Я" з іншими людьми і з різними аспектами життя, а також цінностей, пов'язаних із цими сприйняттями.

Особливу увагу К. Роджерс приділяє тому, як оцінка індивіда іншими людьми впливає на розвиток позитивної або негативної Я-концепції. В якості умов, важливих для розвитку Я-концепції, виділяються потребу в позитивній увазі та безумовне прийняття.

Основою розвитку особистості, здатної до актуалізації, К. Роджерс вважає безумовне прийняття, яке передбачає, що людину приймають і поважають за те, яка вона є, без будь-яких застережень. При цьому батьки можуть виражати дитині своє несхвалення за певні вчинки на фоні загальної любові й поваги до її почуттів. За таких умов виховання у дитини виникає безумовне прийняття себе, що дозволяє розвивати свої власні цінності і будувати поведінку відповідно до своїх реальних переживань, незалежно від оцінок інших.

Фундаментатор его-психолгії Е. Еріксон стрижнем особистості вважає "почуття Я" або ідентичність. Весь життєвий шлях людини поділяється ним на вісім стадій, кожна з яких наступає в певний для неї час і присвячена вирішенню специфічної задачі розвитку. Якщо задача чергової стадії вирішена задовільно, "Его" вбирає в себе новий позитивний компонент і це гарантує здоровий розвиток особистості надалі. Якщо ж задача залишається невирішеною, "Его" завдається шкода, в нього вбудовується негативний компонент[14].

Основна ідея, на якій базуються теоретичні й експериментальні дослідження генезису самооцінки й особистості загалом, належить Л.С. Виготському. На думку Л.С. Виготського, всі вищі психічні функції спочатку існують як соціальні відносини і лише потім стають психічними функціями особистості. "Всі вищі психічні функції суть інтеріорізовані відношення соціального порядку, основа соціальної структури особистості, їх склад, генетична структура, спосіб дії, одним словом, вся їх природа соціальна; навіть перетворюючись у психічні процеси, вона залишається квазі-соціальною. Людина і віч-на-віч із собою зберігає функції спілкування"[6].

Аналогічно іншим вищим психічним функціям самосвідомість проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Основою для розвитку самосвідомості і самооцінки, як її стрижня, є сприйняття власних рухів і виникнення мовних формул для подальших дій. Самосвідомість виникає поступово, в міру того як людина за допомогою слова навчається розуміти саму себе. Розвиток самосвідомості знаходиться в залежності від розвитку мислення, від розвитку здібності до узагальнення. Завдяки відображенню об'єктивних зв'язків і, зокрема, самовідображенню людської практики в людському словесному мисленні, виникають і самосвідомість людини, і її можливість свідомо скеровувати свої дії.

Дослідженням питань, що стосуються генезису самооцінки займалася і М.І. Лісіна. Основною ідеєю її концепції є затвердження первинності відносин з іншими людьми, діяльності спілкування для внутрішнього життя дитини і для її розвитку [20].

Одним із продуктів спілкування є афективно-когнітивний образ самого себе. Когнітивний компонент образу себе - це уявлення або знання про себе.

Розглядаючи питання про співвідношення загальної й конкретної самооцінки, М.І. Лісіна вказує, що загальна самооцінка народжується, існує й функціонує в центральному утворенні образу себе. Крім центра в образі себе є і периферія, куди приходять нові відомості людини про себе, результати її конкретних самооцінок. Ці нові відомості переломлюються крізь призму центрального утворення й обростають афективними компонентами. Вплив афективних компонентів може спричинити викривлення самооцінки - її заниження або завищення [9].

Завдяки конкретним самооцінкам, загальна самооцінка постійно модифікується й корегується. Становлення й розвиток образу себе М.І. Лісіна пов'язує з впливом двох чинників: досвіду індивідуальної діяльності й досвіду спілкування з оточуючими людьми. При цьому найважливіша функція індивідуального досвіду полягає в забезпеченні когнітивної частини образу себе конкретними даними про себе, а досвід спілкування складає в основному матеріал для побудови його афективної частини, яку співвідносять з самооцінками. Таким чином дана концепція вносить істотно нове розуміння в проблему становлення самооцінки як афективної дії.

До опису різних рівнів самосвідомості і специфіки пізнання й оцінок себе на цих рівнях вдається у своєму дослідженні і Чеснокова. Вона зазначає, що узагальнююча робота процесів самосвідомості проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості.

Самооцінка розглядається II. Чесноковою як єдність раціонального й емоційного компонентів. У раціональному компоненті відбиваються знання особистістю відповідних її особливостей, а в емоційному - ставлення до них. Кожен з компонентів самооцінки має свою лінію розвитку. Раціональний компонент самооцінки у своєму розвитку йде від пізнання зовнішнього світу, інших людей, їх взаємовідносин і власних відносин з іншими. Накопичення знань про себе здійснюється за тими ж законами, за якими пізнається і навколишній світ. На початкових етапах розвитку знань про себе усвідомлюється лише зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. Пізніше здійснюється самопізнання, коли стає можливим усвідомлення глибинних механізмів діяльності й поведінки [7].

Отже, особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Людина не народжується особистістю, а стає нею, тому однією із центральних проблем, безпосередньо пов'язаних з питаннями про сутність особистості, її становлення та розвитку, є процес, у ході якого людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей, необхідних для її життєдіяльності в суспільстві.

Формування ставлення людини до себе залежить від її ставлення до інших і визначається також зустрічним ставленням. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поводження особистості. Людина, як було показано вище, стає особистістю в результаті спільної діяльності і спілкування. Усе, що склалося і відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні.

Аналіз зарубіжних теорій, щодо зародження самооцінки, показує, що в цих дослідженнях спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта, відмічається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.

У вітчизняній психології основою трактування особистості та самооцінки як її компонента - є принципи розвитку, єдності свідомості й діяльності, а у дослідженнях розробляються питання соціально-психологічної природи й етичної основи самооцінки, її структури й ролі в психічному житті особистості.

1.2 Розвиток особистості підлітка

Частина особистості людини, що нею усвідомлюється, називається «Я». «Я-концепцію» можна визнати як свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, тобто думки про себе. Першим кроком на шляху формування адекватної самооцінки є усвідомлення того, що людина - це окремий, відділений від інших індивід. Розуміння цього починається з раннього дитинства. Еріксон(19680) називає «Я-концепцію» «ідентичністю его» індивіда, чи погодженим самосприйняттям індивідом своєї особистості.

Формування адекватної самооцінки дуже важливе. У кожної людини існує шість різних «Я»: реальне «Я»; власне «Я» в уявлені самої людини; його «Я» в уявлені інших людей; уявлення про те, що про неї думають інші; уявлення про те, якою їй хотілося б стати, і про те, якою її хотіли б бачити інші. Самооцінка може моделювати реальність з різним ступенем адекватності і постійно змінюється, особливо в дитинстві [22].

Образи «Я», що створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це про фізичне «Я» (уявлення про свою зовнішність), про психічне «Я» (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого «Я» залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім'ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші - фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спорті. Образ «Я» ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.

Багато психологів підкреслюють, що повний розвиток особистості ідентичності неможливий доти, поки підліток не досягне стадії формальних операцій у своєму когнітивному розвитку. Адже саме на цій стадії стають можливими міркування про самого себе. Підлітки збирають інформацію, яка дає змогу їм оцінити себе: чи здатний я? Чи привабливий я? Чи розумний я? На основі отриманих даних вони формують уявлення про себе, надалі свої відчуття й оцінки вони перевіряють за допомогою різних експериментів у взаєминах з іншими людьми. Вони порівнюють себе з власними ідеалами та з ідеалами інших.

У процесі нагромадження підлітком життєвого досвіду його теорія самого себе стає конкретнішою і реалістичнішою; він перевіряє її положення, щоб уникнути непотрібних розчарувань і забезпечити оптимальність дій. Склавши уявлення про себе, підліток повинен оцінити отриману картину. Чи сприяє ця оцінка самосхваленню, виникненню почуття власної цінності? Якщо так, то його самооцінка достатня для того, щоб прийняти самого себе і жити з цим уявленням про себе. Оскільки людям необхідна самооцінка, то повинен існувати зв'язок між їхньою «Я-концепцією» й ідеальним «Я» [8].

На початку статевого дозрівання більшість підлітків починає проводити ретельну самооцінку, порівнюючи свої якості із якостями друзів, ідеальних героїв. Саме в цей період підліток надзвичайно уразливий і легко бентежиться[10]. Тому вони стурбовані тим, щоб якось примирити власне «Я» з ідеальним. У старшому підлітковому віці їм, як правило, удається розібратися в собі, поєднати свою мету з ідеальним «Я».

Лише досягнення кінцевої мети розвитку особистості, тобто досягнення відповідності сфери і життєвого досвіду у структурі «Я», приводить до звільнення від внутрішніх конфліктів і тривоги. Самоприйняття і стосунки з іншими людьми приводять до усвідомлення самого себе і самоповаги у розвитку особистості. Якщо між образом «Я» у взаєминах з іншими і власним «Я» чи ідеальним «Я» виникає розходження, то це призводить до психологічних проблем. Доведено одним із найвидатніших сучасних учених у сфері досліджень структури ідеального «Я» Карлом Роджерсом [23].

1.3 Динаміка самооцінки у підлітковому віці

Проблема формування внутрішнього світу, самосвідомості особистості завжди була у центрі уваги психолого-педагогічної науки. Саме тому процес становлення та розвитку самооцінки людини став об'єктом численних наукових досліджень [2].

У цілому, Я-концепція формується як сукупність уявлень про себе, пов'язаних з самооцінкою та самоповагою до себе і тому позитивна Я-концепція особистості визначає не лише продуктивність діяльності людини, а й її здатність до позитивної, гуманної соціальної взаємодії з довкіллям[23].

Занижена самоповага може призводити до розвитку почуття неповноцінності, нестійкості «образу Я», тривоги, емоційної напруженості, конфліктності. Тому в першу чергу треба навчитися подобатися самому собі, любити себе, щоб запобігти дисгармонії власної особистості.

«Коли зникає повага до самого себе - немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько з досвіду педагогічної діяльності Сухомлинського[25].

Річ у тім, що коли в нас немає внутрішнього почуття самоповаги, любові до себе, ми потрапляємо в полон сприйняття нас іншими людьми і можемо легко дозволити цим поглядам придушити нас. Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і набуває все більшого значення як регулятор власної поведінки [3]. У свою чергу,це може викликати багато негативних наслідків, наприклад, ми не будемо домагатися і тому не отримаємо те, чого ми хочемо домогтися. Потім, якщо ми не відчуваємо впевненості у своїх позитивних якостях, то будемо себе оцінювати нижче і отримуватимемо менше у всіх сферах життя. Ці твердження можемо підкріпити за допомогою відомої формули психолога У.Джеймса: «самоповага» = «успіх»/«домагання» Невдачі наносять удари по самоповазі, так як від успіху вона зростає[15]. І тому самоповагу ще називають «умовою виживання душі», вона є компонентом людського існування , що дає йому почуття власної гідності. Самооцінка зростає в процесі взаємодії з людьми, коли «Я» виявляється для когось звичним. Доведено , що низька самооцінка йде поруч із небезпечними звичками і, тому в основі звільнення від шкідливих залежностей, насамперед, лежить відновлення позитивного ставлення до себе. Було також виявлено, що низька самооцінка сприяє вживанню наркотиків. Низька самооцінка пов'язана з розладами апетиту, такими як анорексія і булімія. Вона також є чинником виникнення депресії і тривожності. Бо невпевнена в собі людина постійно перебуває в капкані негативних відчуттів - тривоги, страху, провини. А впевненість, навпаки, сприяє зростанню самоповаги.

Між протиправною поведінкою і «Я-концепцією» також існує тісний зв'язок. Самооцінка підлітків -правопорушників нижча, ніж у підлітків, що не порушують закон. Протиправна поведінка, можливо, є способом компенсації неадекватної «Я-концепції» юних правопорушників. Одна з теорій полягає в тому, що, володіючи низькою самооцінкою, вони дотримуються девіантних моделей поведінки, щоб зменшити почуття неприйняття самого себе. Коли поведінка таких підлітків відповідає їх низькій оцінці про самих себе, то зменшується почуття самознищення і неприйняття себе. Бажаючи відновити самоповагу, вони приєднуються до девіантних груп, де дістають схвалення [19].

Погана соціальна адаптація також часто пов'язана з низькою самооцінкою. Самоприйняття і соціальна адаптація є взаємозалежні. Якщо підліток глибоко нехтує собою, він буде нехтувати і ненавидіти інших, але якщо він відчуває до себе повагу і довіру, то буде так само поважати і довіряти іншим [5].

Неадекватна самооцінка утруднює життя не лише тим, кому вона притаманна, а й оточуючим. Конфліктність, неприйняття життєвої позиції оточуючих є результат неправильної самооцінки. Дійсно, великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини, має така якість особистості як самооцінка. У ході розвитку людини як особистості проявляється її індивідуальність [11]. Що стосується особливостей розвитку особистості, то слід зазначити наступне. Самосвідомість підлітків здобуває якісно новий характер, вона зв'язане з потребою усвідомити й оцінити морально-психологічні властивості своєї особистості вже в плані конкретних життєвих цілей. У підлітковому віці кожна людина усвідомлює власну унікальність, набуває здібності думати про себе як про людину, яка володіє цінностями, знаннями і здатністю проявити власну унікальність у світі, встановлюючи здорові стосунки з іншими людьми. Крім того вона потребує визнання власної значимості від навколишніх. І лише справжня любов до себе передбачає тверезий самоаналіз і чіткий самоконтроль. Вона не виключає помилок, невдач, навіть поразок, але дає змогу людині ставитися до них, як до віх на життєвому шляху, а не як до кінцевої зупинки. Вона дає можливість розглядати життя як шлях саморозвитку, відкриття власної унікальності, власної індивідуальності.

Отже, занижена самооцінка не захищає підлітка від протиправної поведінки, від негативних почуттів, від некомфортного спілкування з людьми, які стоять вище у соціальній ієрархії та ситуацій, які нібито несуть загрозу власному «Я». І лише впевнена в собі людина знає, що вона має певні права, уміє їх захищати і відстоювати так, щоб це не порушувало спокою й прав інших. Така людина уміє будувати стосунки з іншими, уміє звернутися з проханням, чи ввічливо відмовити. Позитивна самооцінка сприяє прийняттю самого себе, психічного здоров'я і досягненню реалістичних цілей.



Розділ 2. Характеристика методів та методик психологічного дослідження і його результати

2.1 Огляд та обґрунтування вибору методів та методик дослідження

Для встановлення рівня самооцінки існують методики як для дошкільнят, так і для більш дорослих людей. Методики підбираються відповідно віку досліджуваних. Для підліткового віку краще використовувати опитувальники, ранжування, проективні методики та ін.[4].

Для свого дослідження ми обрали методику за допомогою ранжування, яка найбільш підходить до дітей середньої і старшої школи [16 ].

Самооцінка містить у собі не тільки уявлення про наявні у себе якості, але і про ідеальні, які повинні бути для найбільш продуктивної діяльності. Тобто самооцінка представлена «Я-реальним» і «Я-ідеальним. Якщо між ними великий розбіг, діяльність блокується. Ця ситуація розриву описується як внутрішньо-особистісний конфлікт, що знижує мобілізацію та руйнує саморегуляцію діяльності. В цьому випадку самооцінка буде суперечлива або занижена.

Так як центральним компонентом самосвідомості людини є її само оцінювання, судження про наявність у себе тих чи інших рис, якостей, властивостей у співвідношенні їх із взірцем. Для кращого вивчення впливу заниженої самооцінки на розвиток особистості підлітка ми обрали методику виявлення рівня самооціночної тривоги підлітків за Кондашем.

Вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливе, бо ця властивість багато в чому обумовлює поведінку людини і певний рівень тривожності - природа та обов'язкова особливість активної діяльності особистості. Оцінка тривожності свого стану є суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання, що дає змогу говорити про вплив заниженої самооцінки на рівень тривожності.

Самооцінювання може бути близьким до дійсності й тоді його називають адекватним, а може дуже відрізнятися від оцінок оточуючих. Є люди, які мають надто високе самооцінювання, а є й такі, самооцінювання яких невиправдано низьке. Як самовдоволеність із марнославством, так і невпевненість у собі аж до комплексу неповноцінності. Людина, яка бачить себе бездоглядною, проектує свої недоліки на інших людей. Коли вона втрачає любов до себе, це одна з типових ситуацій, що породжує тривожність, конфліктність у спілкуванні. А тривожність і конфліктність активно заважає особистісному зростанню та збільшенню конфліктних ситуацій у житті людини. Тому так важливо поступово наближуватися до реального, істинного само оцінювання[17].

Конфлікти , які виникають із протиріч внутрішнього світу людини - є порушення психологічної рівноваги, ускладнення, затруднення основних видів діяльності, проекція психологічного дискомфорту на навчання чи роботу, спілкування з оточенням[18]. Міжособистісне сприйняття в групі залежить від багатьох факторів. Одним із них є особливості самосприйняття. З основних факторів, які впливають на міжособистісне сприйняття є не лише міжособистісні відносини, але і відношення індивіда в групі.

Тому ми обрали методику( за Роговим), яка дозволить виявити три можливі типи сприймання індивідом групи. При цьому в якості типу сприймання виступає роль групи в індивідуальній діяльності сприймаючого. Дана методика дає можливість зробити оцінку відносин підлітків з класом.

Знати самооцінку людини дуже важливо для встановлення відносин з нею, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, обов'язково вступають. Особливо важливо враховувати самооцінку дитини, яка тільки формується , так як вона в більшій мірі, ніж у дорослого, піддається зміні.

2.2 Організація емпіричного дослідження

Психологічне дослідження проводилося на базі Терешківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. У ньому взяли участь 20 учнів восьмого класу та 24 учні дев'ятого класу.

Для проведення діагностування було обрано класну кімнату , куди запрошувалися учасники. Потім кожному було роздано бланки методики вивчення рівня самооцінки. Протягом тижня обраховувалися результати і фіксувалися у протоколи.

Через два тижні дослідили виявлення рівня тривожності підлітків за Кондашем, аналогічно заповнюючи бланки тесту. По завершенню було зроблено підрахунки. Ще через дві неділі провели анкетування оцінки сприйняття підлітками групи за Роговим. По закінченню емпіричного дослідження, провели якісну та кількісну обробку даних. Заповнили порівняльні таблиці отриманих результатів із подальшим їх описом.

2.3 Рівень самооцінки підлітків

Учням було роздано бланки із 20 якостями особистості (додаток А). У першій колонці необхідно присвоїти число від 1-20 якостям, які виражені у них самих, а другій - роблять оцінку якостей, але з позиції ідеальної людини. Потім визначають, наскільки є суттєві розбіжності між «Я-ідеальним» і «Я-реальним», заповнюючи колонку «Д» - різниця між рангами. Далі заповнюють колонку із символом «Д2» - це квадрат одержаної різниці і підраховують рівень самооцінки за формулою:

Я = 1- (0,00075Х сума Д2)

Результати дослідження: дана формула дозволить визначити дітей, які мають низький рівень самооцінки, чи оптимальний, тобто адекватний та високий. За даними дослідження ми можемо говорити , що занижену самооцінку мають 16% учнів, 52%- оптимальну і 32% - високу(додаток Б). Для подальшого дослідження впливу заниженої самооцінки на розвиток особистості підлітків, нас будуть більше цікавити ті учні, які мають занижену самооцінку.

2.4 Особливості самооціночної тривоги підлітків

За допомогою методики виявлення тривожності підлітків за Кондашем ми можемо визначити шкільну, самооціночну, міжособистісну та загальну тривожність[21]. Для цього запропоновано перелік певних тверджень і оцінку даних ситуацій, де : 0- якщо ситуація не здається вам неприємною; 1- трохи хвилює вас; 2-ситуація досить неприємна і викликає, таке занепокоєння, що ви воліли б краще уникнути її; 3-ситуація дуже неприємна, викликає сильне занепокоєння та тривогу; 4- ситуація вкрай неприємна, вона викликає сильне занепокоєння та навіть страх (додаток В).

Хід проведення: учні заповнюють бланки. Потім ці дані порівнюють з ключем щодо переважання певного виду тривожності і робиться кількісний і якісний аналіз результатів.

Кількісні результати у вигляді цифрових даних фіксуються в протоколі дослідження. Якісний аналіз проводиться, зважаючи на інтерпретаційні таблиці рівнів тривожності, розроблені на підставі статевовікових нормативів виконання тесту.

Опрацювавши відповіді ми отримали наступні дані, які зафіксували у таблиці 2.1. та побудували діаграму (додаток Д):

Таблиця 2.1 - Результати визначення рівня тривоги

Рівень тривоги	Шкільна	Самооціночна	Міжособистісна
Низький	12%	5%	2%
Норма	45%	64%	52%
Підвищений	20%	11%	30%
Високий	23%	20%	16%

Особливої уваги потребують перш за все учні з високим рівнем тривоги. Відомо, що ця тривожність може продовжуватися і в реальному неблагополуччі школяра в найбільш важливих областях діяльності і спілкування, або мати місце в супереч об'єктивному благополучному положенню, внаслідок визначених особистісних конфліктів, порушення в розвитку самооцінки і ін. У цьому випадку нас цікавлять результати по самооціночній та міжособистісній тривозі як результат низької самооцінки. Самооціночна тривожність пов'язана із ситуаціями, в яких актуалізуються уявлення підлітка про себе. Такі діти пояснюють свої невдачі власною неповноцінністю, відсутністю здібностей. А міжособистісна тривога виникає у ситуаціях спілкування з оточуючими, тому що підліток може не відчувати, що його приймають і цінують незалежно від його поведінки і успіхів. Саме учні із низькою самооцінкою мають високі показники по самооціночній та міжособистісній тривозі. Результаті описані у порівняльній табл. 2.2.

Таблиця 2.2 - Порівняльна таблиця психологічних досліджень

Самооцінка	Занижена 16%	Адекватна 52%	Висока 32%
Рівень тривоги
самооціночна
низька		5%
норма		47%	17%
підвищена			11%
висока	16%		4%
міжособистісна
низька		2%
норма		49%	3%
підвищена	2%	1%	27%
висока	14%		2%
шкільна
низька		10%	2%
норма		31%	13%
підвищена	7%	5%	8%
висока	9%	6%	9%

2.5 Особливості сприйняття підлітками групи

Школярам необхідно було відповісти на запитання анкети, яка складається із 14 тверджень. З метою дослідження домінуючого типу сприйняття групи у кожного з учнів(додаток Е). Питання складаються з альтернатив вибору. Кожний пункт розташований в випадковому порядку. Кожна альтернатива відповідає певному типу сприйняття. З кожного пункту анкети досліджуваному потрібно обрати найбільш підходящу йому альтернативу у відповідності із за пропонованою інструкцією. На основі отриманих відповідей учнів за допомогою ключа проводимо підрахунок балів по кожному з типів сприймання індивідом групи. Кожному вибраному варіанту приписується один бал, а потім підраховується загальна кількість збігів по кожному з типів окремо. При обробці даних «індивідуалістичний» тип сприйняття індивідом групи позначається буквою «І», «прагматичний» - «П», «колективістичний» - «К».

Отже , ми переконалися що у досліджуваному колективі 16% учнів - індивідуалістичне сприймання групи; 11% - прагматичне; 73% - колективістичне (додаток Ж). Нас цікавлять учні ,що мають «І» сприймання.

«І» сприйняття - це коли учні сприймають групу як перепону своїй діяльності чи ставляться до неї нейтрально. Група для цих учнів не являється самостійною цінністю для індивіда. Саме такий результат пояснює втечу підлітків, із заниженою самооцінкою, від негативних почуттів, які виникають при спілкуванні з людьми та ситуацій, які нібито несуть загрозу власному «Я». Ці учні не уміють будувати стосунки з іншими, бояться звернутися з проханням, чи ввічливо відмовити. Результати дослідження описуються у порівняльній табл. 2.3.

Таблиця 2.3 - Порівняльна таблиця досліджень

Рівень самооцінки	«І» сприйняття групи	«П»сприйняття групи	«К»сприйняття групи
Занижена 16%	10%		2%
Адекватна 52%		2%	51%
Завищена 32%	6%	9%	20%



Висновки

Аналіз особливостей і характеру самооцінки, її ролі у житті особистості природно передбачає детальне знайомство з тими уявленнями про сутність, природу й структуру самооцінки, які існують у психологічній науці. Той факт, що самооцінка є результат далеко не завжди чітко усвідомлюваний особистістю, свого роду проекції реального «Я» на «Я ідеальне», дозволяє зрозуміти складний, складений характер самооцінки.

Людина , про яку можна впевнено сказати, що це - досить зріла особистість, дуже серйозно ставиться до своїх вчинків, до оточення, до власного минулого, теперішнього і майбутнього, до життя як такого. І ще один показник непересічної особистості - до неї неможливо ставитися нейтрально, її можна лише любити або ненавидіти, приймати або відкидати.

Щоб особистість з'явилася, треба сформувати ставлення до себе, до інших та до навколишнього світу. Спочатку формується ставлення до найближчих дорослих, пізніше коло людей певним чином збільшується.

Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь у регуляції людиною своєї поведінки й діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості й відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Прийняті особистістю цінності складають ядро самооцінки, що визначає специфіку її функціонування як механізму саморегуляції й самовдосконалення. З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку.

Передумовами виникнення особистості є три типи ставлень: ставлення до оточуючих, до самого себе, до навколишнього світу. Ці передумови закладаються у ранньому і дошкільному віці, поступово готуючи підґрунтя для першого народження особистості. Чому першого? Тому що у підлітковому віці і пізніше нам ще довго здаватиметься, що ми тільки сьогодні справді з'явилися на світ, тільки тепер стали нарешті самим собою.

Мірою розвитку самосвідомості у підлітковому віці поступово формується образ самого себе у єдності всіх своїх виявів. «Я» підлітка містить у собі й його тіло, яким він його відтворює у самосвідомості, і здібності, і темперамент, і вміння спілкуватися, і стиль життя.

Вік 12-17 років характеризується становленням унікального «Я», без чого неможлива подальша автономізація, освоєння активної життєвої позиції стосовно себе і світу, що забезпечує подальшу волю.

За результатами проведеного дослідження ми спостерігали наступну закономірність: у дітей, які мають низький рівень самооцінки, високий показник само оціночної та міжособистісної тривоги, що говорить про можливий розвиток комплексу неповноцінності та не правильного підходу у спілкуванні з однолітками. І ці ж учні сприймають групу як перепону своїй діяльності або знаходяться осторонь, уникаючи спільних видів роботи. Тобто належать до учнів з «індивідуалістичним» сприйняттям групи.

Таким чином, самооцінка впливає на ефективність діяльності та спілкування людини і подальший розвиток її особистості. Послаблення почуття самоповаги як результат розбіжностей між «Я-реальним» та «Я-ідеальним» призводить до того, що підліток починає неправильно оцінювати себе, внаслідок чого його поведінка стає неадекватною і супроводжується підвищеним рівнем особистісної тривоги, пасивністю або агресивністю, невмінням налагоджувати гарні стосунки з оточуючими та ін.

І для того, щоб процес становлення був правильним і послідовним треба дбати про формування самооцінки у підлітків.



Список використаних джерел

1. Андрійчук І.П. Формування позитивної Я-концепції особистості майбутніх практичних психологів у процесі професійної підготовки: Автореферат канд. дис. - К. 2003.

2. Божович Л.И. “Личность и ее формирование в детском возрасте”// М.: Просвещение, 1968.

3. Божович Л.И. Психологический анализ условий формирования и строения гармонической личности // Психология формирования и развития личности. - М.: Наука. - 1981. -С. 257-284.

4. Бойбіна Ю.В., Гончарова С.В. Обліково-звітна документація шкільного психолога.-Х.:Вид.група «Основа»,2008-216с.

5. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки: Курс лекцій.-К.: МАУП-2006р.

6. Выготский Л.С. Детская психология. Собр.соч. в 6т. - Т.4.- М.,1984

7. Запрошуємо до діалогу: За проектом « Діалог»: Навч.посіб./ Н.О.Березіна, О.В.Вінда, М.М.Галябарник та ін..-К.: Богдана,2003-128с.

8. Захарова А.В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы психологии. - 1989. - № 1. - С. 5-15.

9. Зинченко В.П., Мещерякова Б.Г. Психологический словарь

Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. “Соціальна психологія”//Київ, 1995 -- 234-263.

10. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самоопределение. - М.: Политиздат, 1984. - 235 с.

11. Крутецкий В.А. “Психология”//М.: Просвещение, 1986 -- 262-279с.

12. Москаленко В.В. Соціальна психологія. Підручник. Видання 2-ге, виправлене та доповнене -К.: Центр учбової літератури,2008.-688.

13. М'ясоїд П.А. Загальна психологія:Навч.посіб. - 4-те вид., стер. - К.: Вища шк..,2005-487с.

14. Пертровский А.В. “Общая психология”//М.: Просвещение, 1986-197-229с.

15. Психология. Словарь / под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

16. Психологу для роботи: діагностичні методи. М.В.Лемак, В.Ю.Петрище, К.: 2011р.- 613 с.

17. Рубинштейн С.Я. Исследование самооценки // Экспериментальные методики патопсихологии. - М.: Медицина, 1970. - С. 187-190.

18. Русинка І.І. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами. Навчальний посібник. - К.,2007-332с.

19. Столин В.В. Самосознание личности. - М., 1983.

20. Формування навичок здорового способу життя у дітей і підлітків: За проектом «Діалог»: Навч.посіб./ В.О.Вінда, О.П.Коструб, І.Г.Сомова та ін..-3-тє вид.,К.:-2003-284с.

21. Бороздина Л.В. Что такое самооценка? // Психологический журнал. -1992. - Т. 13, №4.-С. 99-101.

22. Психолог. Особистість. /Психологічний журнал.- 2003.січень 3(51)

Електронні ресурси:

23. Психологічні умови розвитку самоповаги у дошкільників: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 [Електронний ресурс] / Н.М. Дятленко; Центр. ін-т післядипломн. пед. освіти АПН України. -- К., 2002. -- 22 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2002/02dnmrsd.zip

24. Психологічні особливості розвитку "Я - образу" акцентуйованих підлітків: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 [Електронний ресурс] / І.М. Бушай; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. -- К., 2000. -- 19 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00bimrap.zip

25. В.Сухомлинський . Статті.http://www.ukrlit.vn.ua/article/358.html



Додаток А

Анкета дослідження самооцінки

Якості	«Я» реальне	«Я» ідеальне	Д	Д2
Поступливість
Сміливість
Нестриманість
Настирливість
Поспішність
Комунікабельність
Неорганізованість
Цілеспрямованість
Боягузтво
Енергійність
Безпечність
Турботливість
Грубість
Терпеливість
Самовпевненість
Байдужість
Активність
Красномовність
Впертість
Доброзичливість
			Сума (Д2):



Додаток Б

Результати дослідження самооцінки учнів



Додаток В

Тест діагностики тривожності

№	Запитання	Ні(0)	Трохи (1)	Досить (2)	Сильно (3)	Дуже Сильно(4)
	Відповідати перед класом
2	Піти в дім до незнайомих людей
3	Брати участь в олімпіадах, конкурсах
4	Розмовляти з директором
5	Думаєш про своє майбутнє
6	Вчитель дивиться в журнал і вибирає кого запитати
7	Тебе критикують, в чомусь звинувачують
8	Хтось дивиться на тебе, коли ти займаєшся якоюсь справою
9	Пишеш контрольну роботу
10	Після контрольної вчитель називає оцінки
11	На тебе не звертають увагу
12	У тебе щось не получається
13	Чекаєш батьків з батьківських зборів
Продовження додатку В
14	Тобі загрожує провал
15	Чути за спиною сміх
16	Здавати заліки
17	На тебе сердяться
18	Виступати на сцені
19	Наближається важлива справа
20	Не розумієш пояснення вчителя
21	З тобою не згодні, суперечать
22	Порівнюєш себе з іншим
23	Перевіряють твої здібності
24	На тебе дивляться, як на маленького
25	На уроці неждано вчитель задає тобі питання
26	Замовкли, коли ти підходиш
27	Оцінюється твоя робота
28	Думаєш про свої справи
29	Тобі треба прийняти важливе рішення
30	Не можеш впоратися з домашнім завданням



Додаток Д

Результати визначення рівня тривоги



Додаток Е

Анкета оцінки відносин підлітка з класом

Кращим партнером в групі я вважаю тих, хто:

А) знає більше чим я; Б) всі питання намагається вирішити разом обговоривши; В) не відволікає уваги вчителя.

Кращими вчителями є ті, які:

А) використовують індивідуальний підхід; Б) дають можливість скористатися допомогою інших учнів; В) створюють атмосферу в колективі де ніхто не боїться висловитися.

Я радію коли мої друзі:

А) знають більше ,ніж я, і можуть допомогти мені; Б) уміють не заважаючи іншим добитися успіхів; В) допомагають іншим коли є час.

Більш за все мені подобається коли в рупіє :

А) нікому допомагати; Б) не заважають при виконанні завдань; В) інші гірше підготовлені ніж я.

Мені здається, що я на більше здатен, коли:

А) я можу розраховувати на допомогу і підтримку зі сторони інших;

Б) мої зусилля достатньо нагороджені;

В) є можливість проявити ініціативу, корисну для всіх.

Мені подобаються колективи, в яких:

А) кожен зацікавлений в кращих результатах усіх; Б) кожен занятий своєю справою і не заважає іншим; В) кожен може використати інших для рішення своїх задач.

Школярі оцінюють як самих поганих тих вчителів, які:

А)створюють дух суперництва серед учнів; Б) не надають їм достатньої уваги; В) не створюють умови для того, щоб група допомогла їм.

Більше всього задоволення в житті дає:

Продовження додатку Е

А) можливість працювати, коли тобі не заважають; Б) можливість отримати інформацію від інших людей; В) можливість зробити користь іншим.

Основна роль повинна належати:

А) у вихованні людей з розвиненим почуттям відповідальності; Б) в підготовці пристосованих до самостійного життя людей; В) в підготовці людей тих, які уміють отримувати допомогу із спілкування з іншими.

Якщо перед групою стоїть якась проблема, то я:

А) хочу, щоб інші вирішували цю проблему; Б) намагаюсь вирішити самостійно, не надіюсь на інших; В) намагаюсь внести свій внесок у вирішенні даної проблеми.

Краще всього я б учився, якби вчитель:

А) мав до мене індивідуальний підхід; Б) створював умови отримання допомоги зі сторони; В) підтримував ініціативу учнів, у досягненні спільного успіху.

Нема нічого гіршого коли:

А) ти не можеш самостійно добитися успіху; Б) відчуваєш себе непотрібним у групі; В) тобі не допомагають оточуючі.

Більш за все я ціную:

А) особистий успіх, в якому є доля заслуги моїх друзів; Б) спільний успіх, в якому є і моя заслуга; В) успіх, заслужений ціною власних зусиль.

Я хотів би:

А) працювати в колективі, в якому використовуються основні прийоми і методи спільної роботи; Б) працювати індивідуально з вчителем; В) працювати сумісними в даній області людьми.



Додаток Ж

Результати дослідження оцінки відносин підлітка з класом

Размещено на Allbest.ru

...