Діти із розладами аутистичного спектру в умовах інклюзивної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. CКОВОРОДИ

Кафедра Валеології

ІНДЗ

На тему: «Діти із розладами аутистичного спектру в умовах інклюзивної освіти»

Виконала: студентка 32 БЗ групи

Природничого факультету

ХНПУ імені Г.С. Сковороди

Заморіна Вікторія

Харків 2016 рік

ВСТУП

Аутизм - психічний розлад, що характеризується вираженим дефіцитом особистісних, соціальних, мовних і інших сторін розвитку та навичок спілкування. Характерні: схильність до самоізоляції, відрив від реального світу і втрата зв'язків з ним, занурення у світ особистих переживань, відсутність або втрата соціальних навичок, повна або часткова відсутність мовних навичок, що повторюються або стереотипні дії і інтереси, спрямовані в першу чергу на неживі об'єкти.

Термін аутизм (від грец. autos - сам) ввів в 1912 році Е. Блейлер для позначення особливого виду мислення, яке регулюється емоційними потребами людини і не залежить від реальної дійсності. Синдром дитячого аутизму як самостійна клінічна одиниця був вперше виділений Л. Каннером в 1943 році. Описи подібних станів і спроб корекційної роботи з такими дітьми відомі з початку XIX ст. Майже одночасно з Л. Каннером до постановки подібних клінічних проблем прийшли H. Аспергер, (1944) і С.С. Мнухін (1947). Понад півстоліття клінічних досліджень підтвердили гіпотезу Л.Каннера про існування особливого синдрому або особливої ??групи синдромів, пов'язаних з дитячим аутизмом. Детальне ознайомлення спеціалістів з історією клінічного вивчення дитячого аутизму і його сучасними клінічними класифікаціями можливо завдяки роботам В.М.Башина(1999). Походження аутизму може бути різним. У легкому ступені він може зустрічатися при конституційних особливостях психіки (акцентуація характеру, психопатія), а також в умовах хронічної психічної травми (аустичний розвиток особистості). А може виступати як груба аномалія психічного розвитку (ранній дитячий аутизм).

Об'єктом дослідження є процес розвитку дитини з аутизмом.

Предметом дослідження є особливості виникнення аутизму у дітей.

Мета : підбір методів психологічної допомоги для аутичних дітей.

Завдання дослідження:

1. Виявити критерії визначення аутизму;

2. Вивчити форми проявів дитячого аутизму;

3. Розкрити причини та фактори, виникненню аутизму;

4. Проаналізувати методи психолого- педагогічної допомоги аутичним дітям в освітніх закладах.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

дитячий аутизм реабілітація психічний

Аутимзм (аутизм -- «занурення в себе») -- це розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної і невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом , з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Людина із аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» -- області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.

Уперше терміном «аутистичний» почав користуватися Блейлер у 1908 для опису втечі від соціального життя, яка спостерігалась у дорослих, хворих на шизофренію. Цю самостійну проблему вперше описав доктор Каннер у 1943 в своїй ранній праці «Аутистичні порушення емоційного контакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів:

* Крайня аутистична самотність -- діти не здатні нормально налагоджувати відносини з іншими людьми, але виглядали абсолютно щасливими, коли залишались самі.

* Нездоланне нав'язливе прагнення до постійності -- діти дуже розчаровувалися, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чи обстановці.

* Чудова механічна пам'ять -- діти, яких бачив Каннер, були здатні запам'ятати велику кількість абсолютно даремної інформації (наприклад, номери сторінок у предметному вказівнику енциклопедії), що абсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, яке проявлялось в усіх інших сферах.

* Відтерміновані ехолалії -- діти повторювали фрази, які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували) мову для комунікації.

* Гіперчутливість до сенсорних впливів -- діти, за якими Каннер спостерігав, дуже бурхливо реагували на певні звуки і явища, наприклад: шум паротягу, ліфту чи навіть дуновіння вітру. У деяких дітей були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.

* Обмеженість репертуару спонтанної активності -- у дітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.

* Хороші когнітивні завдатки -- Каннер був переконаний, що надзвичайна пам'ять і моторна спритність, що відрізняють деяких дітей, свідчать про високий інтелект, не зважаючи на те, що в багатьох із цих дітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.

* Високоосвічені сім'ї -- Каннер відмічав, що у його пацієнтів були високоінтелектуальні батьки.

Пізніше зі всіх ознак як ключові складові аутизму Каннер виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав'язливе прагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядав або як вторинні відносно цих двох та ними спричинені (наприклад, послаблення комунікації), або як неспецифічні для аутизму (наприклад, стереотипії).

Питання статистики аутизму тісно пов'язане з історією дослідження цього розладу. Статистика також є відмінною в різних країнах. Так у 60-70 роках аутизм діагностували у однієї дитини з 10 000 -- і це були в основному випадки так званого генетичного аутизму, коли з перших днів життя дитини спостерігалася симптоматика аутизму. Починаючи з середини 80-х років фахівці відмітили сплеск захворювання аутичного спектру: в Америці статистика говорила про одного хворого на 160 здорових дітей. В Ізраїлі ситуація не набагато краща -- один хворий на 200 здорових. В Канаді аутизм діагностується в однієї дитини з 500. Проте статистика генетичного аутизму залишилася незмінною: 1 на 10 000, а все зростання захворюваності припадає на так званий регресивний аутизм, при якому дитина нормально розвивалася до року, але у віковому проміжку від року до трьох раптом починала втрачати навички, припиняла звертати увагу на батьків -- тобто ставала аутистом.

За статистикою, опублікованою американським Центром контролю і профілактики захворювань в 2013 році, 1 з 88 американських дітей страждало на аутизм. Сучасні британські статистичні дані говорять, що за останні п'ять років збільшилася не лише кількість дітей, що страждають аутизмом, але також спостерігається збільшення на 15 % кількості дітей, у яких є поведінкові, емоційні і соціальні проблеми. Це говорить про те, що практично щодесятий школяр класифікується як дитина, у якої є якісь особливі потреби.

За даними 2014 року в США до дітей з розладами аутистичного спектра зараховують кожну дитину з 63 дітей. Різке збільшення кількості дітей з аутизмом порівняно з минулим роком дещо можна пояснити зміною діагностичних критеріїв.

РОЗДІЛ 2. ПОШУКИ ПРИЧИН РАННЬОГО ДИТЯЧОГО АУТИЗМУ

Пошуки причин цього розладу психічногорозвитку йшли у декількох напрямках.Перші обстеження аутичних дітей не дали свідчень про патологію їхнервової системи. У зв'язку з цим на початку 50-х років найбільшпоширеною була гіпотеза про психогенне походження захворювання. Інакше кажучи, порушення розвитку емоційних зв'язків з людьми, активностів освоєнні навколишнього світу пов'язувалося з ранніми психічними травмами, знеправильним, холодним ставленням батьків до дитини, з невідповіднимиспособами виховання.

Тут можна відзначити таку характерну особливість -було прийнято вважати, що у дитини, що страждає на аутизм, типовийсімейний фон РДА часто виникає в інтелектуальному середовищі і в такзваних вищих верствах суспільства, хоча відомо, що це захворювання необмежується тією чи іншою соціальною групою. Таким чином, відповідальність за порушення психічного розвиткубіологічно повноцінної дитини покладалася на батьків, що дуже частобуло причиною важких психічних травм самих батьків.

Подальші порівняльні дослідження сімей розумововідсталих дітей і дітей, які страждають раннім дитячим аутизмом, показали, що аутичні діти перенесли не більше психотравмуючих ситуацій, ніж інші, абатьки аутичних дітей навіть більш дбайливі та віддані їм, ніж у родинах дітей без особливостей психічного розвитку.

В даний час більшість дослідників вважають, щоранній дитячий аутизм є наслідком особливої патології, в основі якої є недолік центральної нервової системи.

Ця недостатність може бути викликана широким колом причин:вродженої аномальною конституцією, вродженими обмінними порушеннями,органічним ураженням центральної нервової системи в результаті патології вагітності та пологів. Вказується більше 30 різнихпатогенних факторів, які можуть призвести до формування синдрому. Звичайно, дії різних патологічних агентів вносятьіндивідуальні риси в картини синдрому раннього дитячого аутизму. Він можебути ускладнений різним ступенем розумової відсталості, грубимнедорозвитком мовлення. Різні відтінки можуть мати емоційнірозлади.Як і при будь-якій іншій аномалії розвитку, загальна картинаважкого психічного дефекту не може бути прямо виведена тільки з йогобіологічних першопричин. Механізм формування вторинних порушень найбільш очевиднийпри розгляді клінічної картини крізь призму аномального психічногорозвитку.

Найбільш страждає розвиток тих сторін психіки, якіформуються в активних соціальних контактах. Як правило, порушуєтьсярозвиток психомоторних навичок. Період з 1.5 до 3 років, що є в нормічасом оволодіння навичками охайності, одягання, самостійної їжі,ігрових дій з предметами, для дитини, що страждає на аутизм, частовиявляється кризовим. При цьому на відміну від іншихкатегорій дітей, що мають рухові дефекти, у аутистів немає або майже немаєсамостійних спроб компенсації цих труднощів.

Тим не менше, для дітей з синдромом раннього дитячого аутизмурізної етіології основні моменти клінічної картини, загальна структурапорушення психічного розвитку, проблеми, що стоять перед родинами, залишаютьсязагальними.

Клінічна картина формується поступово до 2.5-3 років і залишаєтьсянайбільш вираженою до 5-6 років, представляючи собою складне сполученняпервинних розладів, зумовлених хворобою, і вторинних труднощів,що виникають у результаті неправильного, патологічного пристосування і дитини, і дорослих.Якщо спробувати простежити, як виникають труднощі психічного розвитку аутичної дитини, то більшість дослідниківсумніваються, що в таких дітей існує хоча б короткий періоднормального розвитку. Хоча педіатр, як правило, оцінює таку дитинуяк здорову, її «особливість» часто помітно з самого народження і вже в дитинстві відзначаються початкові ознаки порушення розвитку.

Відомо, що в дитячому віці патології фізичного іпсихічного розвитку переплітаються особливо тісно. У аутичних дітей вжев цей час виявляється порушення найбільш простих інстинктивних формпристосування до життя (проякі йшлося вище): труднощі засинання,неглибокий переривчастий сон, перекручування ритму сну і неспання. Можливітруднощі годування таких дітей: мляве смоктання, рання відмова від грудей,вибірковість у прийнятті прикорму. Функція травлення нестійка,часто порушується, відзначається схильність до закрепів.Такі діти можуть бути як сверхпасивні, такі збудливими, зі схильністю до панічної реакції.

Особливості у встановленні емоційного контакту аутичнихдітей з близькими так само виявляються вже на першому році життя. Частонаголошується пасивність у відносинах з рідними: така дитина слабко висловлюєрадість при появі близької особи, мало проситься на руки, непристосовується до положення на руках. Проте, згідно з спостереженнями,в більшості випадків аутична дитина в ранньому віці нехай не такактивна, як здорова, але здатна встановити найпростіший емоційний зв'язок з близькими. Виняток становлять лише найважчі випадки,можливо, ускладнені розумовою відсталістю. Але в більшості випадківаутична дитина отримує задоволення від емоційного контакту, любить,коли з нею пораються, кружляють, підкидають.

Особливості моторного розвитку теж звертають на себеувагу. Приблизно до півроку батьків може почати турбувати моторнамлявість. Дитячі лікарі, намагаючись пояснити причину цього явища, починаютьприпускати залишкове явище родової травми, яка, можливо, не булазафіксована відразу.

Призначений масаж, лікарські препарати,підвищують м'язовий тонус, як правило, незабаром дають можливість дитиніназдогнати однолітків у моторному розвитку (сісти і встати). При цьомухарактерно, що дитина, починаючи ходити в нормальні терміни, швидко всташи інавчившись ходити по бар'єру, стінці, довго, часто 3-4 місяці, не можевідірватися від опори і піти самостійно. Це викликано, мабуть, тим, щовона боїться. Розвиток навику ходьби гальмується за найменших невдачах. Почавшиходити, дитина ще довго зберігає незграбність, незручність,виникають труднощі в оволодінні бігом, можливістю стрибати.

В цілому ж всі ці особливості дітей не викликають великої тривоги батьків і педіатра. Найчастіше вони сприймаються просто якіндивідуальні особливості дитини, тим більше, що вона може радувати близькихкмітливістю в іграх, любов'ю до серйозної музики, ранньою увагою довіршів, казок. Пасивні (спокійні) діти навіть більш зручні в побуті: вонирідко що-небудь просять, можуть годинами грати в манежі одні, не турбуючи мати,повністю підпорядковуються їй. «Ідеальні діти» - так їх часто називають. Основні труднощі побутового плану починаються трохи пізніше.

Коли дитина починає ходити, змінюється її характер: зі спокійної вона стає некерованою, не підкоряєтьсядорослим, з важкістю і великою затримкою засвоює навички самообслуговування, вона погано зосереджується на тому, що відбувається навколо, її важко організувати,навчити чомусь.Вперше починає позначатися небезпека особливої затримки психічного розвитку дитини.

Табл. 2.1. Особливості розвитку мовлення аутистичних дітей

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ОЗНАКИ РАННЬОГО ДИТЯЧОГО АУТИЗМУ

Однією з основних ознак раннього дитячого аутизму є порушення мовного розвитку. Мовні розлади значно варіюють за ступенем тяжкості і за своїми проявами. Виділяють 4 варіанти порушень мовлення при ранньому дитячому аутизмі. Не зупиняючись на них більш конкретно, слід зазначити, що, незважаючи на велику різноманітність мовних порушень в цілому, характерних для окремих варіантів, є й загальні, специфічні для раннього дитячого аутизму особливості:

1. Порушення комунікативної функції мови. Дитина з аутизмом уникає спілкування, погіршуючи можливості мовного розвитку. Її мова автономна, егоцентрична, недостатньо пов'язана з ситуацією і оточенням.

2. Відірваність такої дитини від світу, нездатність усвідомити себе в ньому позначаються на становленні його самосвідомості. Наслідком цього є пізня поява в мові займенника «я» і ін.. особових займенників у першій особі.

3. Стереотипність мовлення, схильність до словотворчості, «неологізмів». Майже у всіх дітей становлення вимови проходить через період ехолалії, частими є різноманітні порушення звуковимови, темпу і плавності мови. Іншою ознакою раннього дитячого аутизму є труднощі формування цілеспрямованої поведінки аутичних дітей. Вони повинні бути розглянуті з декількох сторін.

Зупинимося на численних скаргах батьків про заторможенність, незібраність, відсутність концентрації уваги таких дітей. Поставлена ??мета дорослими, прохання не регулюють поведінку дитини, вона не може відвернутися від безпосередніх вражень навколишнього, ці враження руйнують організуючий вплив дорослих. Така ситуація типова й для здорової маленької дитини. Але для неї дорослий є самим емоційно значущим явищем навколишнього світу. Аутистична ж дитина з її пасивністю, ослабленням емоційних зв'язків з дорослим, в більшій мірі залежить від сторонніх впливів.

Її поведінка із віком може визначатися не логікою відносин з дорослим, а залишатися хіба луною випадкових вражень. Така поведінка називається «польовою». Спостерігаючи за вільним поводженням аутичної дитини можна побачити, що не дитина звертає увагу на предмет, а предмет як би притягує до себе її увагу. По суті, якщо знати, що і як розставлено в кімнаті, поведінку дитини можна майже точно передбачити. Ось дитина пасивно переміщається, «мотається» по кімнаті, притягаючи, то до одних, то до інших об'єктів, чіпає, не дивлячись, штовхає м'яч, вдаряє по ксилофон, вмикає світло, біжить по довгому коридору.

Існують також і інші скарги батьків аутичної дитини. Так, якщо дитина і зосереджена на якому-небудь занятті, її важко навчити чогось нового навіть у руслі цього інтересу. Справа не в тому, що батьки не вірять в її розумові здібності. Такі діти дуже винахідливі в діях зі своїми іграшками, самі освоюють пристрій домашніх приладів. Характерно, що вони до всього воліють доходити самі, діяти своїми способами і не приймають пропозиції дорослих. Здається, що сама взаємодія з дорослим дитині важка і неприємна. Виникає подив, чому дитину, яка все схоплює «на льоту», важко чогось навчити, внести щось нове, важко пристосувати до побуту, навчити навичкам самообслуговування. При спритності у своїх улюблених заняттях діти вкрай незручні, коли треба діяти за зразком, за інструкцією. В умовах довільної діяльності всі їхні вміння як би розпадаються. Контакт з дорослим вимагає від аутичної дитини величезної напруги. Їй дійсно важко, вона може зосередитися тільки на короткі миті, а потім настає або повна знемога, або перезбудження. У результаті вихідних особливостей афективної сфери, труднощів цілеспрямованої взаємодії з дорослими порушується психічний розвиток дітей, їх соціалізація.

РОЗДІЛ 4.КОРЕКЦІЙНА РОБОТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

В сучасних дослідженнях аутизм відносять до спектральних розладів розвитку. Це означає, що симптоми захворювання, рівні розумового розвитку, а також інші характеристики зустрічаються при аутизмі в різноманітних комбінаціях, а відхилення у розвитку можуть мати різний ступінь тяжкості.

Як відомо, наявним є факт збільшення чисельності дітей з аутичним типом розвитку як у нашій країні, так і за кордоном. Загальносвітові дані наступні: 4 аутичних дітей із 10 000 новонароджених - два роки тому, 15-20 з 10 000 на сьогодні.На думку фахівців, умови роботи з такими дітьми в Україні не порівняти навіть з найвідсталішими країнами Східної Європи. Особливо дивним є факт інформаційної блокади, через який фахівці спеціальних центрів і сім'ї, які виховують аутичну дитину, не можуть зустрітися заради опрацювання оптимального шляху розвитку цієї дитини. Це є прямим наслідком традиції, яка закріпилася з радянських часів - психіатр не має право розголошувати велику таємницю - скількома дітьми з аутизмом на своїй дільниці він опікується. І це робиться начебто з етичних міркувань: щоб не травмувати психіку родини, щоб ніхто не дізнався про діагноз дитини. Але будь-яка сім'я замість сором'язливого приховування своїх складнощів у стінах власного будинку надала би перевагу можливості плідного впливу на психічний розвиток дитини, що здійснюється у відповідних центрах. Адже всесвітній досвід свідчить, що багато дітей з аутичним спектром розладів у разі надання їм спеціалізованих психологічних та педагогічних послуг можуть навчатися за загальноосвітніми програмами.

Влаштувати дитину з аутизмом до школи, створити для неї сприятливі умови не просто. Іноді батькам доводиться платити за кожний крок. У спробах інтеграції такої дитини у дитячі колективи родину очікують серйозні випробовування. Дитина з аутичним типом розвитку найчастіше не прагне до контактів з іншими людьми, слабко реагує на події, емоційно, одноманітно поводить себе, піддається страху щодо усього нового. Залучити її до занять буває складно. Саме тому перебування аутичних дітей у дитячому закладі може бути перерваним у будь-який момент. Стихійна інклюзія, яка зараз триває, наприклад, у Києві, має такий вигляд: ініціативою батьків дитина влаштовується у ту чи іншу школу. Дітей з аутизмом можна знайти у звичайних навчальних закладах, у ліцеях, у приватних школах тощо. Характерною є і така ситуація: за рішенням експертів з діагностики дитині необхідне навчання в класі інтенсивної педагогічної корекції. Для цього, як відомо, треба мати дозвіл міської психолого-медико-педагогічної консультації. Особливо часто невідповідність висновків членів комісії торкається дітей з аутизмом - зрозуміло, яким струсом для психіки такої дитини є перебування її в новій обстановці, серед незнайомих людей (для будь-яких дітей, в цілому, а для дітей з аутизмом особливо важливими є доброзичливість, симпатія і невимушеність обстановки). Тому типовою є така реакція дитини на цю стресогенну ситуацію, як відмова що-небудь робити. Цікавим наслідком неузгодженості у діях експертів і членів міської консультації є те, що все більше дітей з психофізичними розладами навчається в дорогих елітних приватних школах Києва.

У будь-якому випадку, можливість приводити дитину до певного закладу, до певного класу базується на особистій домовленості батьків і конкретного вчителя, причому вчитель не завжди розуміє, що ця дитина - аутист: інколи самі батьки не виголошують це «страшне» слово, боячись, що їх дитину у тому випадку не будуть тримати у школі. Показовою у цьому відношенні є історія дівчини Юлі К. із синдромом Аспергера (діагноз, який найчастіше ставлять «високо функціонуючим» аутистам), яка вчиться у 5-му класі масової школи. Дівчинка здатна «брати» масову програму, вирізняється чудовою пам'яттю (переважно, механічною, що є характерним для високо функціонуючих аутистів) та здібностями до іноземних мов (додатково займається на курсах англійської мови). При цьому, звичайно, вона може поводити себе нетиповим чином, що лякає деяких вчителів. Так, наприклад, коли дівчинка голосно вигукує щось на уроці (при тому, згідно до певної теми), вони бояться, чи не буде продовженням гучних вигуків агресивні її прояви, спрямовані на них (як то підійде і вдарить). А вчитель фізичної культури взагалі заборонив їй брати участь на заняттях через те, що вона «не дисциплінована», не стоїть рівно у строю. Фахівці з Краківської школи для аутистів запропонували Юльчиній мамі написати об'яву: «Потребуємо адаптера (помічника, який супроводжує дитину з проблемами у розвитку на занятті) на уроки фізичної культури для дівчинки з аутизмом». Мама прокоментувала цю пропозицію таким чином: такого помічника ще можна знайти, але, по-перше, вона (мама) приховує діагноз дитини від педагогічного колективу, а по-друге, ні адміністрація школи, ні вчитель не дозволить бути присутнім на занятті сторонній людині.

Не знали, що робити з дітьми, які мають аутичний спектр розладів, і педагоги інтернату для дітей з важкими розладами мовлення №2 протягом експерименту, що тривав впродовж 2003-2006 років, коли було організовано два класи по три дитини. Батьки не ставились до цього заходу як до «експерименту», адже це був час навчання їхніх дітей, час, який упускати не можна! Тому, можливо, саме вони спонукали педагогів до пошуку методик і програм в роботі з аутичними дітьми, благали підключити до занять з їхніми дітьми психолога, прагнули отримати дозвіл на сумісні заняття своїх дітей і дітей з розладами мовлення хоча б на деяких уроках, наприклад, на малюванні, фізичній культурі, музиці. Але методик і психолога не було знайдено, окрім цього, навіть у стінах спеціального інтернату дітям з аутичним типом розвитку було відмовлено у контактах з іншими дітьми, і вони вимушені були «замикатися» у своїх трійках. У кінці 2006 навчального року класи було закрито, чиновники зробили висновок, що експеримент не вдався, а проблема навчання дітей з аутизмом залишилась незмінною.

Аналіз ситуації з перебуванням аутичних дітей у дошкільних і шкільних навчальних закладах, дозволяє дійти висновків щодо двох головних чинників, які унеможливлюють на сьогодні їхню успішну інклюзію в освітній простір:

· перший - вкрай низький стан суспільної обізнаності (у тому числі, і педагогічної спільноти) щодо дітей з аутизмом;

· другий - відсутність спеціальної підготовки фахівців для роботи з аутистами у нашій країні.

На сьогодні убачається така логіка інклюзивного процесу: діти спочатку займаються у спеціальному Центрі, де в індивідуальному режимі або ж у малій корекційній групі (світовий досвід свідчить на користь тому, що саме у маленьких групах заняття за особливими методиками приносять максимальний ефект) розв'язують проблеми їхнього розвитку. Коли дитина «переростає» корекційну групу, вона потрапляє у садок, який є містком між корекційним середовищем і соціумом.

Завданнями інтегративного дитсадка є наступні: навчити дітей спілкуватися із різними людьми у різноманітних ситуаціях, зміцнити їх впевненість у собі, дати необхідні знання і навички. Своєрідність функціонування дітей з аутизмом потребує створення оптимальних для них умов розвитку.

При формуванні груп варто спиратися на можливість оптимально комфортного функціонування мікроколективу: поряд з дітьми "без проблем", які мають складати не менше половини групи, можна включити дитину гіпер- чи гіпоактивну, дитину з порушенням спілкування (часто це діти з високим інтелектом), дитину із слабким інтелектом, але емоційно теплу (наприклад, дитину із синдромом Дауна). Головне, щоб педагог та його помічники могли одночасно утримувати у полі своєї уваги усю групу, не відволікаючись повністю на одну дитину.Таким чином, дитина потрапляє для занять у відповідну до стану її розвитку групу (при цьому слід звертати увагу не лише на її фізичний, а й на психологічний вік). Це залежить від її можливості сидіти на занятті, її актуальної працездатності, рівня розумового розвитку. Заради вирішення різних проблем (рухових, мовних тощо) вона може потраплятимуть у різні групи, тобто розподіл на групи є умовним. Проте діти грають у приміщенні на вулиці, їдять, беруть участь у святах разом.

Як зазначають фахівці Центру лікувальної педагогіки, край важливою є також здатність кожного співробітника любити різних дітей (а трапляються вкрай складні), а не жаліти їх. Треба приймати їх, радіти із ними, жити разом. Ролі між дорослими розподіляються як у сім'ї - "мама", "бабуся", "старша сестра"; деякі педагоги поводять себе з дітьми як з рівними. По-перше, дитина повинна засвоїти різні соціальні ролі (а для цього вона на початку знайомиться із ними). По-друге, кожна дитина, особливо спочатку, вибирає близького собі дорослого, "приклеюється" до нього. Така організація дозволяє кожній дитині знайти своє місце, а колективу дітей - прийняти кожного.

Життя у садку має бути упорядкованим. Для дітей з аутичним типом розвитку важливою є чітка внутрішня часово-просторова структура. Вона дає дітям внутрішню впевненість, комфорт, допомагає плавно переключатися з одного виду заняття на інший, знання того, де і коли певний вид діяльності здійснюється. Група дитячого садка або шкільний клас мають бути спеціально обладнані для аутичних дітей. Оскільки їм складно спілкуватися з іншими дітьми на абстрактному рівні, і вони навіть не завжди реагують на звернену до них мову, інструкції слід давати, використовуючи візуальну підтримку. Для цієї мети пропонується розміщення піктограм біля робочого стола, в шафах роздягальні тощо.

Щоб полегшити дітям з аутичним типом розвитку орієнтацію у часі, можна розташувати у приміщенні годинник, а для орієнтації у просторі - схеми і плани груп, класу, школи тощо. Але ці схеми будуть ефективними лише у тому випадку, коли педагог буде неодноразово разом з дитиною звертатися до них.

В класах, де поруч із звичайними дітьми навчається дитина з аутизмом, окрім педагога, має бути помічник (за різними джерелами: інтегратор, адаптер, асистент), який, за потреби, допомагає цій дитині оптимальним чином включатися у виконання завдань. Інколи це може бути організація уваги дитини, в інших випадках, роблення чогось її руками, тлумачення змісту інструкцій а також певних ситуацій, допомога при налагодженні контактів з однолітками. При тому, щодо дітей з аутизмом, недостатньо, щоб це був один помічник навіть для двох аутистів, які перебувають у класі нормально розвинених дітей. У кожної дитини з аутизмом має бути свій помічник!

Аби допомогти аутичній дитині адаптуватися до дитячого садка, до школи (та й до життя, в цілому), педагог повинен працювати у щільному контакті з батьками. Знання педагога і батьків щодо особливостей розвитку та поведінки дитини повинні доповнювати одне одного й бути підвалинами вироблення єдиної стратегії і тактики щодо дитини і в освітній установі, і дома.

Відомо, що в інших країнах (Росії, Польщі, Естонії, Ізраїлі, США) вже давно і плідно вирішується проблема з перебуванням аутичної дитини, яка здатна «брати» загальноосвітню програму, у класах з нормально розвиненими дітьми. Окрім можливості перебування помічника поряд з такою дитиною, в деяких звичайних дитсадках і школах вишукують можливість влаштувати на роботу фахівця, обізнаного щодо аутичної проблематики, або, що є більш типовим, тримають постійний зв'язок з певними центрами та іншими науково-практичними установами, які підтримують цю дитину. В Києві існують дві організації, які опікуються безпосередньо аутистами - Асоціація підтримки осіб з аутизмом «Сонячне коло»(створений на її базі Центр розвитку аутичної дитини «Сонячне коло») і Благодійна організація «Школа-сходинки» для дітей з аутизмом. Також є центри, де надають допомогу дітям різних категорій, у тому числі, дітям з аутичним спектром розладів: Відділ медико-соціальної реабілітації дітей та підлітків з психічними та поведінковими розладами Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології; Міський мовленнєвий центр для дітей і підлітків, Соціальна "Школа-Життя", школа надомного навчання «Надія», Центр «Подолання», Центр «Мир семьи», Центр «Сонячне подвір'я».

ВИСНОВКИ

На закінчення я хочу сказати, що на долю батьків випадає найбільш важка роль щодо розвитку та підготовки аутичної дитини до життя. Ефективність описаних методів корекції можлива тільки при їх систематичному використанні, при терплячому і уважному ставлення до хворого на аутизм. Успіх соціальної адаптації аутичної дитини, що займається в корекційній групі або іншій спеціальній установі або вдома, тісно пов'язаний з можливістю координації дій батьків, лікаря, психолога і педагога.

Ранній вік - один з найбільш інтенсивних періодів розвитку, за який дитина встигає опанувати не тільки багатьма складними навичками - руховими, мовними, інтелектуальними, але і взаємодією з навколишнім світом. Самі його взаємодії зі світом, його індивідуальне світовідчуття зазнають величезну динаміку, стають надзвичайно складними. Той афективний досвід, який дитина отримує в цей час, стає основою всього її подальшого розвитку - емоційного, особистісного, соціального і інтелектуального. Тому так важливо, щоб дитина пройшла його благополучно: не поспішаючи, не перескакуючи через необхідні ступені розвитку. Для цього потрібно, щоб дорослий розумів логіку її афективного розвитку, можливість і доречність руху до ускладнення взаємодій. Кожен етап вносить свій необхідний внесок у становлення складної системи афективної організації світовідчуття і поведінки дитини.

Спільне з дорослими проходження дошкільного періоду розвитку дозволяє дитині максимально виявити індивідуальну життєву манеру і допомогти їй сформувати зручні для неї форми соціальної адаптації, забезпечити їй запас активності і міцності, можливості відновлюватися після неминучих стресів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Астапов В.М. Тривожність у дітей. - М.: ПЕР РЄ, 2005р.

2. Лебединський В.В. «Порушення психічного розвитку у дітей» Москва 1999р.

3. Лебединський В.В., Микільська О.С., Баєнська Е.Р., Ліблінг М.М.«Емоційні порушення в дитячому віці та їх корекція» Москва 1999р.

4. Нікольська О.С., Баєнська Е.Р., Ліблінг М.М. «Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция» Москва 2000г.

5. Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития/ Сост. и Общая ред. В.М. Астапова, Ю.В. Микадзе. - СПб.: Питер, 2002

Размещено на Allbest.ur