Спілкування як різновид діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

"Спілкування як різновид діяльності"

Виконала: Білінська Т.Я.

Перевірила: Назарчук Р.З.

Львів - 2015

Анотації

У роботі описано спілкування як самостійний вид комунікативної діяльності. Вказано сутність види та функції спілкування. Розглянуто характеристики, структурні компоненти, технологію мовної комунікативної діяльності.

The work describes communication as an independent kind of communicative activity. It shows the nature types and functions of communication. There are characteristics, structural components and technique of linguistic communicative activity.

Вступ

Спілкування являє собою процес взаємодії особистостей і соціальних груп, у якому передається й засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури й сутності взаємодіючих суб'єктів, формується різноманітність людських індивідуальностей, відбувається соціалізація особистості (І.О. Зімняя, О.О. Леонтьев, М.С. Каган).

У будь якій життєвій ситуації людям доводиться спілкуватися, обмінюватися інформацією, домовлятися, знаходити виходи зі складних проблем тощо.

Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий її вид. Але зв'язок між ними полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організовується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі дій полягає в створенні можливості організації та координації діяльності окремих її учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.

Поняття спілкування

Спілкування - це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією потрібною для учасників спілкування. Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети учасників спілкування.

Б.Д. Паригін відзначає, що спілкування - це "складний і багатогранний процес, що може виступати в тій саме час і як процес взаємодії індивідів, і як інформаційний процес, і як відношення людей друг до друга, і як процес взаємовпливу один на одного, і як процес співпереживання й взаємного розуміння один одного".

Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.

Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її - реципієнтом.

Види та функції спілкування

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція. Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак. А саме:

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнішим:

- матеріальне спілкування - це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

- когнітивне спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

- кондиційне спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

- мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

- діяльнісне спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне:

- біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

- соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим:

- безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

- опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).

- пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

- непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим:

- ділове спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

- особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

- інструментальне спілкування - це засіб для задоволення різних потреб.

- цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. Виділяють вербальне та невербальне спілкування:

- вербальне спілкування - це спілкування за допомогою мови.

- невербальне спілкування - спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

Спілкування як комунікативна діяльність

У різних визначеннях спілкування розглядається не тільки як "процес", як "умова здійснення різних форм життєдіяльності людини", як "засіб досягнення різних цілей і задоволення різних потреб", але і як "самостійна комунікативна діяльність". Так, В.М. Соковнін трактує спілкування як складний і багатогранний процес, що виступає як: 1) взаємодія людей; 2) атрибут інших видів людської діяльності; 3) інформаційний процес; 4) відношення людей друг до друга; 5) взаємовплив людей; 6) взаємне переживання; 7) взаємне розуміння; 8) вид самостійної людської діяльності.

Справедливо підкреслюючи важливість "самого головного - безсумнівного зв'язку між діяльністю й спілкуванням", сама Г.М. Андрєєва пропонує "найбільш широке розуміння зв'язку спілкування й діяльності, коли спілкування розглядається і як сторона спільної діяльності (оскільки сама діяльність не тільки праця, але й спілкування в процесі праці), і як її своєрідний дериват". Таке широке розуміння зв'язку спілкування й діяльності відповідає, на думку автора, широкому ж розумінню самого спілкування: "як найважливішої умови присвоєння індивідом досягнень історичного розвитку людства, будь те на мікрорівні, у безпосереднім оточенні, або на макрорівні, у всій системі соціальних зв'язків".

Спілкування розглядається як один з "видів діяльності", як "діяльність спілкування", "комунікативна діяльність" тощо.

У цьому зв'язку на процеси спілкування дослідниками поширюються теоретичні схеми, що сформувалися при вивченні предметно-практичної діяльності або деяких інших її форм.

Своєрідність спілкування як особливого виду людської діяльності, за М.С. Каганом, полягає в наступному: "Спілкування - це практична діяльність, тому що контакти між людьми припускають втілення переданої інформації в тій або іншій системі знаків, які її матеріалізують, об'єктивують, щоб передати реципієнтам". При цьому акт спілкування має місце тоді, "коли людина, що вступає в контакт із іншою людиною, бачить у ньому собі подібного й собі рівного, тобто суб'єкта, і тому розраховує на активний зворотний зв'язок, на обмін інформацією, а не на однобічне її відправлення або зняття її з об'єкта". комунікативний мовний спілкування

Б.Г. Ананьєв розглядає спілкування поряд із працею й пізнанням у якості трьох основних видів людської діяльності.

А.Н. Леонтьев вважає спілкування й працю двома основними видами людської діяльності. Автор відзначає: "Спілкування … з самого початку має характерну для людської діяльності структуру опосередкованого процесу, але в ранніх, зародкових своїх формах воно опосередковано не словом, а предметом".

М.І. Лісіна вживає поняття "спілкування" синонімом поняття "комунікативна діяльність". Аналізуючи спілкування з позицій категорії діяльності, В.М. Соковнін відзначає, що "комунікація є одним з видів людської діяльності, що сприяє задоволенню матеріальних і духовних потреб людей".

І.О. Зімняя аналізує й спілкування, і діяльність у контексті категорії взаємодії. При цьому спілкування визначається автором як "специфічна форма взаємодії людей у процесі реалізації їхньої суспільно-комунікативної діяльності". Автор визначає мовну діяльність як "активний, цілеспрямований, опосередкований мовою, засіб (спосіб) взаємодії людей з метою обміну інформацією. Мовна діяльність може бути "вплетена" в інші форми діяльності людини, але в вона може бути й самостійною діяльністю по задоволенню тої або іншої потреби".

О.О. Леонтьєв визначає діяльність спілкування як "систему цілеспрямовані й мотивовані процеси, що забезпечують взаємодію людей у колективній діяльності, що реалізують суспільні й особистісні, психологічні відносини й специфічні засоби, що використовують, насамперед, мову".

Характеризуючи істотні ознаки діяльності спілкування, О.О. Леонтьєв відзначає, що характеристиками спілкування як діяльності є, по-перше, його інтенціональність як наявність специфічної мети, самостійної або підпорядкованої іншим цілям; наявність специфічного мотиву; по-друге, його результативність як міра збігу досягнутого результату з наміченою метою; по-третє, нормативність, що виражається, насамперед, у факті обов'язкового соціального контролю за протіканням і результатами акту спілкування.

Згідно з О.О. Леонтьєвим, про діяльність спілкування стосовно до мовного спілкування доцільно говорити, коли ми маємо справу з мовними діями, що мають самостійну мету (підпорядковану загальної мети діяльності) і самостійну мотивацію, що не збігається з домінуючою мотивацією тої немовної діяльності, що обслуговують дані мовні дії. Автор підкреслює, що мовна діяльність є спеціалізоване вживання мовлення для спілкування, окремий випадок діяльності спілкування.

Процес комунікативної діяльності будується як "система сполучених актів" Кожний такий "сполучений акт" - це взаємодія двох суб'єктів, двох наділених здатностями до ініціативного спілкування людей. Згідно Б.Ф. Ломову, у цьому проявляється діалогічність комунікативної діяльності, а діалог може розглядатися як спосіб організації "сполучених актів". Таким чином, діалог - це реальна одиниця комунікативної діяльності. У свою чергу елементарними одиницями діалогу є дії висловлення й слухання.

Комунікативна діяльність (діяльність спілкування) може бути також розглянута як процес послідовного розгортання дій, кожне з яких спрямоване на рішення приватного завдання й може бути реалізоване як деякий "крок" у напрямку до кінцевої мети спілкування. Тому комунікативна діяльність як процес являє собою систему елементарних актів.

Варто підкреслити, що для виникнення акту спілкування потрібна ініціатива. Суб'єкт спілкування, що бере цю ініціативу на себе, називається "суб'єкт-ініціатор", а суб'єкт, що цю ініціативу приймає, визначається як "суб'єкт-партнер". Таким чином, кожний акт визначається: а) суб'єктом - ініціатором спілкування; б) суб'єктом, якому адресована ініціатива; в) нормами, за якими організується спілкування; г) цілями, які переслідують учасники спілкування; д) ситуацією, у якій відбувається взаємодія.

Висновок

Людське спілкування трактується як самостійний вид людської діяльності. У цьому зв'язку на процеси спілкування можуть поширюватися теоретичні схеми, які вже сформувалися при вивченні різних форм предметно-практичної діяльності. Формою комунікативної діяльності є мовна комунікація. Мовна комунікативна діяльність характеризується інтенціональністю, результативністю, нормативністю. Основними структурними компонентами мовної комунікативної діяльності виступають: предмет спілкування, потреба в спілкуванні, комунікативні мотиви, дії спілкування, завдання спілкування, засоби спілкування, продукт спілкування. При цьому мовна комунікативна діяльність будується як система "сполучених актів", у якій необхідно розрізняти позиції суб'єкта-ініціатора й суб'єкта-партнера. Комунікативна технологія в мовній комунікативній діяльності реалізується в монологічної, діалогічної й полілогічної формах.

Список використаної літератури

1. Ананьев, Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. - М. : Высшая школа, 1969. - 384 с.

2. Андреева, Г.М. Социальная психология: учебник / Г.М. Андреева. - [2-е изд., доп. и перераб.] - Москва: Изд-во МГУ, 1988. - 432 с.

3. Зимняя, И.А. Психологические аспекты организации устного пропагандистского общения и формирование социалистической личности / И.А. Зимняя // Прикладные проблемы социальной психологии. - М. : Наука, 1983. - С. 146 - 147.

4. Каган, М.С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений / Каган М.С. - М. : Политиздат, 1988. - 319 с.

5. Леонтьев, А.А. Деятельность и общение / А.А. Леонтьев // Вопросы психологии. - 1979. - №1. - С. 121 - 132.

7. Лисина, М.И. Генезис форм общения у детей / М.И. Лисина // Принцип развития в психологии. - М. : Наука, 1978. - С. 268-294.

8. Ломов, Б.Ф. Общение как проблема общей психологии / Б.Ф. Ломов // Методологические проблемы социальной психологии. - М. : Наука, 1975. - С. 124-135.

9. Парыгин, Б.Д. Основы социально-психологической теории / Б.Д. Парыгин. - М. : Мысль, 1971. - 352 с.

10. Соковнин, В.М. О природе человеческого общения: Опыт философского анализа / В.М. Соковнин. - [изд. 2-е, испр. и доп.] - Фрунзе: Мектеп, 1974. - 146 с.

Размещено на Allbest.ru