Особистість: психологічний аспект

Витіснення - це найуніверсальніший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації. Так, ми легко забуваємо неприємні для нас факти нашої поведінки. Цікаво, що найшвидше людина витісняє не те погане, що їй зробили інші, а те, що вона заподіяла собі й іншим. З витісненням пов'язана невдячність, а також усі різновиди заздрощів і комплекси власної меншовартості. Чудовий приклад витіснення наведено в романі Л.М. Толстого "Війна і мир" в епізоді, де Микола Ростов зі щирим натхненням розповідає про свою хоробрість на полі бою. Насправді він виявив боягузтво, але витіснення було настільки сильним, що оповідач сам повірив у свій подвиг. Важливо, що людина не робить вигляд, а справді забуває небажану інформацію, яка повністю витісняється з її пам'яті.

Проекція - несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їхню соціальну неприйнятність, на інших. Наприклад, наговоривши грубощів комусь, вона намагається спростувати позитивні якості того, хто постраждав.

Ідентифікація - несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе. Так, діти несвідомо прагнуть бути схожими на батьків і тим самим заслужити їхню любов і повагу.

Раціоналізація - псевдо розумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Часто це пов'язано зі спробою зменшити цінність недоступного; не одержавши бажаного, ми переконуємо себе, що не дуже й хотіли. Прикладом раціоналізації є "кислий виноград" у байці Езопа "Лисиця й виноград".

Включення - це механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує. Прикладом є катарсис - зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання. Бачити чужі страждання, сильніші, аніж особисті неприємності, і співчуваючи їм, людина починає і власні біди сприймати по-іншому, легше. Таким чином, люди, здатні щиро співпереживати іншому, не лише полегшують його страждання, а й сприяють зміцненню свого психічного здоров'я.

Заміщення - це перенесення дії, спрямованої на недоступний об'єкт, на дії з доступним об'єктом. Воно знімає напруження, але не приводить до бажаної мети. У житті часто буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією людиною, на іншу.

Ізоляція - відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості. З цим механізмом пов'язані описані в літературі випадки розщеплення особистості, тобто наявності в людини двох "Я", двійника. Двійник утілює те, що не властиве першому "Я", те, до чого він ставився зі страхом чи відразою.

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що дія механізмів психологічного захисту спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що серйозно загрожує системі цінностей людини. Однак вилучення зі свідомості такої інформації заважає самовдосконаленню особистості.

Особистісне зростання

Проблема розвитку особистості розв'язується у психології неоднозначно.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само, як потреби і свідомість) створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л.С. Виготський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості, поза як стає можливим оволодіння (Л.С. Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самовиховання (С.Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості означає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона усвідомлює своє минуле, як бачить ближні й віддалені життєві перспективи (О.М. Леонтьєв).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особистості опосередковується внутрішніми психологічними закономірностями і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А.В. Петровський).

Народження свідомої особистості - це початок тривалого і драматичного шляху розвитку особистості дорослої людини. Людина впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Е. Бріксоном), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Термін "криза" грецького походження і в перекладі означає "момент прийняття рішення". Криза - це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший - до невдачі. У медицині криза - це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладниться. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховано дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність - страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дають змогу здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуттяпровини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.

Багато людей вважає, що не може змінитися. Переживаючи внутрішній конфлікт, труднощі в спілкуванні, вони схильні сприймати себе як незмінювану особистість, а тому не тільки не прагнуть змінити себе, а й вимагають від інших враховувати "специфіку свого характеру". Щоб змінити себе, слід підготувати свою свідомість для потрібних і бажаних вчинків, зафіксувавши це спочатку словами. Що точніші й конкретніші словесні формулювання, то легше людині керувати своїм станом.

Сповідь (священику, психологу, психотерапевту) важлива для багатьох, оскільки допомагає розв'язувати проблеми, які особистість часто не усвідомлює. Страждання полегшуються, багато що сприймається в іншому світлі.

Психологи-практики твердять: якщо довго тримати перед внутрішнім поглядом бажаний образ самого себе, то з часом людина буде на нього схожа. Сьогоднішній образ нашого "Я" сконструйовано з минулих переживань про себе. Як же побудувати своє нове "Я"? На думку вчених, якщо щоденно впродовж 30 хвилин наодинці, заплющивши очі, дати волю своїй уяві й тримати перед собою образ бажаного "Я", то ця вправа закладе в пам'яті нервової системи нові дані, створить новий образ "Я".

Однак спершу, подумайте, чи адекватне ваше сьогоднішнє "Я". Відомо, що 95% людей страждають на комплекс меншовартості. Кожний з нас у чомусь слабший за інших. Комплекс меншовартості виникає тоді, коли ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за "максимальними стандартами" інших. Звичайно, Ви не гірші і не кращі за когось. Ви - це Ви, і тільки, і Ви не повинні бути схожі на інших, так само, як і вони не мають бути схожими на Вас.

Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що вона може й повинна дати їм.

Гармонійна особистість - це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною особистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв'язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей людини, які утворюють панівну спрямованість її особистості, роблять змістовними життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості встановлюється тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за всяку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого - невпевненість у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з'являється потреба виправдати свої дії, вони починають перетворювати "пороки в чесноти", тобто ставитися до своїх вад як до цінностей. На перший погляд, "неузгодженість" між свідомістю й поведінкою ніби зникає, однак насправді залишається, оскільки такі люди постійно заходять у конфлікти з оточенням, їх мучать сумніви й почуття меншовартості, пов'язані, як їм здається, з недооцінкою їхньої особистості. Інші люди продовжують свідомо вірити в засвоєні ними моральні цінності, і конфлікт між цими цінностями з особливостями їхньої особистості призводить до розладу з собою. Так формуються люди, котрі завжди не в злагоді з собою й оточенням, мають багато негативних рис характеру. В них нерідко розвивається схильність до злочинності.

Вважають, що особистість досягає самовдосконалення лише шляхом внутрішніх борінь і криз. Проте є й інший погляд, зокрема М. Мольц вважає, що кризи можна контролювати: "Ніколи не пізно змінити образ власного "Я", а отже почати нове життя", - писав він, і як шлях до щастя пропонував виробити позитивне ставлення до самого себе.

Що вищий відсоток правильних позитивних уявлень людини про себе, то безпроблемне її життя. Позицію справжнього щасливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення. Сутність його в тому, щоб, з одного боку, закріпити позитивний образ власного "Я" під впливом вдалих вчинків, а з іншого - не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сварить себе, навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунку Таким чином, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригувальну функцію. Посилюється координація "Я", що фактично означає особистісне зростання.

особистість самосвідомість теорія

Висновок

Особистістю - соціальної одиницею, суб'єктом, носієм соціально - людської діяльності - дитина стане лише там і тоді, де і коли сам почне цю діяльність здійснювати. На перших порах за допомогою дорослого, а потім і без неї. Особистість і виникає тоді, коли індивід починає самостійно, як суб'єкт, здійснювати зовнішню діяльність за нормами і стандартами, за даними йому ззовні - тією культурою, в лоні якої він прокидається до людської життя, до людської діяльності. Поки ж людська діяльність звернена на нього, а він залишається її об'єктом, індивідуальність, якій він, зрозуміло, вже володіє, не їсти ще людська індивідуальність. Тому - то особистість і є лише там, де є свобода. Свобода справжня, а не удавана, свобода дійсного розгортання людини в реальних справах, у взаєминах з іншими людьми, а не в зарозумілості, не в задоволенні відчуття своєї уявної неповторності. Хочете, щоб людина стала особистістю? Тоді поставте його з самого початку - з дитинства - в такі взаємини з іншою людиною, всередині яких він не тільки міг би, але і змушений був стати особистістю.

Література

1. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1968.

2. Асмолов А.Г Психология личности. - М.: Изд-во МГУ, 1990.

3. Кон К.С. Открытие "Я". - М.: Политиздат, 1978.

4. Бех І.Д. Від волі до особистості. - К.: Україна-Віта, 1995.

5. Козлов И.И. Формула личности. - СПб.: Питер, 1999.

6. Кононко Е.П. Чтобы личность состоялась. - К.: Рад. шк., 1991.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

8. Мольц М.Я. Это - Я, или как стать счастливым. - СПб.: Питер, 1992.

9. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1991.

10. Петровский A.B. Личность. Деятельность. Коллектив. - М.: Политиздат, 1982.

11. Петровский В. А. Личность в психологии: Парадигма субъектности. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.

12. Платонов К.К. Структура и развитие личности. - М.: Наука, 1986.

13. Психология личности. Словарь-справочник / Под ред. П.П. Горностая и Т.М. Титаренко. - К.: Рута, 2001.

14. Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. - М., 1994.-Вып. 1-4.

15. Франкл В. Человек в поисках смысла. Сб.: Пер. с англ. и нем. - М.: Прогресс, 1990.

16. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. - К.: МАУП, 2002. - 168 с.

17. Iнтернет, сайт www.pidruchniki.com.

Размещено на Allbest.ru