Принципи та методи психологічної допомоги при посттравматичному стресі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ

«Принципи та методи психологічної допомоги при посттравматичному стресі»

Виконала: Недбайло Дарія

студентка групи 7.2316

Перевірив: викладач

Гороховський Є.Ю.

Запоріжжя 2016

Зміст

посттравматичний стрес психіка розлад

Вступ

1. Принципи та методи психологічної допомоги при посттравматичному стресі

Висновок

Список літератури

Вступ

Під час психотерапії рекомендується застосовувати методи поведінкової терапії та техніки тривалих змін - систематичне розслаблення, вирішення проблем, зміну установок, бесіду, систематичну десенсибілізацію, мисленнєву зупинку. Основи екстреної психологічної допомоги представлено у вигляді правил і рекомендацій.

Надекстремальний вплив на психіку людини викликає травматичний стрес, психологічними наслідками якого можуть бути посттравматичні стресові розлади (ПТСР), які несуть загрозу життю та здоров'ю людини.

Стрес стає травматичним тоді, коли результатом впливу стресора є порушення в психічній сфері за аналогією з фізичними порушеннями. В цьому випадку порушується структура "самосвідомості", когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що керують процесами научіння, система пам'яті, емоційні шляхи научіння. Травматичний стрес характеризується глибокими негативними переживаннями, що виникають у людини, яка пережила те, що виходить за межі звичайного людського досвіду, - загрозу життю, смерть чи поранення іншої людини, участь в бойових діях, зґвалтування, стихійні лиха, катастрофи і т. п. Стресорами є травматичні події - екстремальні кризові ситуації, що мають надзвичайно негативні наслідки, ситуації загрози власному життю або життю близьких.

Факт переживання травматичного стресу для багатьох людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу. Тому надзвичайно важливим є вчасне надання психологічної допомоги постраждалим з метою попередження дезадаптивних проявів поведінки, відхилень у психічній діяльності, психосоматичних захворювань. Дуже часто метою професіонала є виявлення потенційних можливостей та їх активізація для подолання кризового стану

1. Принципи та методи психологічної допомоги при посттравматичному стресі

Глобальний розвиток людської цивілізації, крім позитивних надбань, породив чисельні загрози життєво важливим інтересам людини. Значне місце серед цих загроз займають небезпеки техногенно-природної сфери. Промисловий розвиток країни призвів до значних антропогенних порушень і техногенної перевантаженості території України і, як наслідок, -- до зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій різного характеру. Планета перенасичена локальними війнами, збройними конфліктами, терористичними актами. Світ поглинула епідемія тяжких злочинів проти особистості. Надекстремальний вплив на психіку людини викликає травматичний стрес, психологічними наслідками якого можуть бути посттравматичні стресові розлади (ПТСР), які несуть загрозу життю та здоров'ю людини.

Стрес стає травматичним тоді, коли результатом впливу агресора є порушення в психічній сфері за аналогією з фізичними порушеннями. В цьому випадку порушується структура «самості», когнітивна модель світу, афективна сфера, неврологічні механізми, що керують процесами научіння, система пам'яті, емоційні шляхи научіння. Травматичний стрес характеризується глибокими негативними переживаннями, що виникають у людини, яка пережила те, що виходить за межі звичайного людського досвіду -- загрозу життю, смерть чи поранення іншої людини, участь в бойових діях, зґвалтування, стихійні лиха, катастрофи і т.п. Стресорами є травматичні події - екстремальні кризові ситуації, що мають надзвичайно негативні наслідки, ситуації загрози власному життю або життю близьких.

Факт переживання травматичного стресу для багатьох людей стає причиною появи у них в майбутньому посттравматичного стресового розладу. Тому надзвичайно важливим є вчасне надання психологічної допомоги постраждалим з метою попередження дезадаптивних проявів поведінки, відхилень у психічній діяльності, психосоматичних захворювань. Дуже часто метою професіонала є виявлення потенційних можливостей та їх активізація для подолання кризового стану [1, 3, 4, 5, 7].

З метою профілактики і психокорекції постравматичних стресових розладів в практиці використовуються різноманітні методи та підходи. Ми зупинимось на поведінкових технологіях, які, на думку багатьох вчених, є досить ефективними [5, 7, ІО].

Після того як людина піддалася впливу травматичних подій, її думки й почуття можуть бути хворобливими й не зовсім зрозумілими для неї, а реакції на звичайні ситуації -- незвичайними й страхаючими. Тому першим принципом терапії постраждалих є принцип нормалізації. Основний акцент робиться на тому, що нормальний індивід, зіштовхнувшись із ненормальними обставинами, переживає екстраординарні почуття. Початком терапії, таким чином, стає обговорення пережитих почуттів і пояснення їхньої нормальності. Це може допомогти потерпілому зрозуміти причини своїх симптомів, їх динаміку й більш активно брати участь у процесі терапії.

Другий принцип, на якому базується терапія, -- принцип партнерства й підвищення гідності особистості. Люди, що страждають ПТСР, ранимі, сенситивні, схильні до самозвинувачення, з почуттям безсилля або підвищеної агресивності. Особливо це стосується жертв сексуального насильства (необхідно враховувати, що чоловіки переносять це значно хворобливіше), інших тяжких злочинів, мігрантів, що постраждали в місцях свого колишнього проживання від національних переслідувань, і жертв тоталітарних сект. Подібний стиль реагування викликає відторгнення оточуючих, підсилюючи відчуття власної неадекватності й провини, призводить до зниження самооцінки. Тому встановлення відносин співробітництва є таким необхідним.

Третій принцип -- принцип індивідуальності. Кожна людина проходить свій власний шлях відновлення після стресу. І це також важливо враховувати в процесі терапії. Чим більше часу пройшло з моменту одержання травми, тим більш високий рівень кваліфікації потрібний при наданні психологічної допомоги через те, що посттравматичний стрес усе тісніше пов'язується з іншими психологічними проблемами.

Психотерапія пацієнта, що страждає ПТСР, залежно від виразності його психологічної дезадаптації може тривати від одного місяця до декількох років. Оцінка тривалості терапії -- важливий параметр для прогнозу ефективності реабілітації й багато в чому залежить від експертного психолого-психіатричного висновку, де визначається рівень обмеження життєдіяльності й соціальної дезадаптації. Позитивний реабілітаційний прогноз швидше за все буде в тих, хто здатний зберігати гарні відносини на роботі й вдома, хто має позитивну установку на терапію.

Інший аспект психотерапії можна назвати дидактичним, або освітнім. Як правило, суб'єктові тим або іншим способом повідомляють про те, що він може очікувати через кілька днів, тижнів або місяців. Якщо очікувані зміни не відбуваються, то це може переживатися ним як почуття втрати контролю або «ненормальність». Ці почуття можуть ще більше підсилити травматизацію особистості, тимчасово підвищуючи тривогу й затримуючи відновлення. Цей аспект терапії має потребу в опрацюванні або в індивідуальній сесії, або в груповій роботі. Таке опрацювання повинно здійснюватися під керівництвом підготовленого психолога або психотерапевта, що має досвід групової й індивідуальної роботи.

Терапевтичний процес може бути умовно розділений на три стадії: 1) встановлення довірливого, безпечного контакту із клієнтом, що дає право на «одержання доступу» до травматичного матеріалу, який ретельно охороняється; 2) терапія, центрована на травмі; з дослідженням травматичного матеріалу, роботою з уникнення, відчуженістю; 3) допомога пацієнтові в «відділенні» від травми й возз'єднанні з родиною, друзями й суспільством.

За даними більшості авторів [1, 2, 4, 5, 7], програми психотерапевтичної допомоги в основному спрямовані на: корекцію образу «я»; досягнення об'єктивності власної оцінки; реабілітацію «я» у власних очах і досягнення впевненості в собі; корекцію системи цінностей, потреб, їхньої ієрархії; доведення домагань у відповідність зі своїми психофізичними можливостями; корекцію відносини до інших; досягнення здатності до емпатії й розуміння пережитих іншими станів й їхніх інтересів; придбання навичок рівноправного спілкування, здатності до запобігання й розв'язання міжособистісних конфліктів; корекцію неадекватного способу життя й пригніченості.

Методи, які ефективно використовуються в процесі корекції й терапії ПТСР, можна поділити на чотири категорії.

Освітні. Містять у собі обговорення книг і статей, знайомство з основними концепціями фізіології й психології. Наприклад, тільки просте знайомство із клінічною симптоматикою ПТСР допомагає людям усвідомити те, шо їхні переживання й труднощі не унікальні, «нормальні» у сформованій ситуації.

Друга група методів перебуває в області цілісного ставлення до здоров'я. Здоровий спосіб життя з достатньою фізичною активністю, правильним харчуванням, відмовою від зловживання алкоголем і вживання наркотиків створює основу для швидкого й ефективного відновлення після подій, що травмують.

Третя категорія включає методи, які збільшують соціальну підтримку й соціальну інтеграцію. Сімейна й групова терапія, розвиток мережі самодопомоги, формування й підтримка громадських організацій необхідні для соціальної реабілітації.

Четверта категорія -- це власне терапія. Вона містить у собі роботу над горем, страхами, психосоматикою, травматичними спогадами тощо і спрямована на «переробку» проблеми й позбавлення симптомів.

На думку багатьох авторів [1,5, 7,10], що працюють в напрямку терапії ПТСР, перевага надається таким методам: десенсибілізація й переробка травмуючих переживань за допомогою рухів очей; візуально-кінестетична дисоціація; ослаблення (або редукція) травматичного інциденту; терапія мисленнєвого поля.

Взагалі методи поведінкової терапії, які доцільно використовувати при посттравматичному стресі, доцільно розділити на дві групи: прийоми короткочасного полегшення та довготривалих змін. До першої групи відносять спонтанне розслаблення, внутрішнє відволікання, зовнішнє відволікання, інтенсивну зовнішню діяльність, позитивну самоінструкцію, відреагування, зменшення дози стресу. До другої -- систематичне розслаблення, розв'язання проблем, зміну установок, бесіду, систематичну десенсибілізацію, мисленнєвий стоп [5, 7].

Зупинимось на їх характеристиці детальніше. Спонтанне розслаблення полягає в тому, що пацієнтові пропонується щоразу, коли зустрічаються об'єкти, які нагадують йому про заподіяне страждання, або ж приходять думки про подію, що травмує, кілька разів глибоко вдихнути й розслабитися, струснути опущеними руками, зробити кругові рухи плечима, дати собі інструкцію на розслаблення («я зовсім спокійний і розслаблений»).

Внутрішнє відволікання. Пацієнтові пропонується уявити собі картину подій, що викликали в минулому позитивні почуття, або пофантазувати із приводу очікуваних у майбутньому приємних речей. Очікується заміщення цими думками або фантазіями думок й образів події, що травмували.

Зовнішнє відволікання. Разом із пацієнтом виявляються заняття, які звичайно приносять йому задоволення. Пропонується займатися якнайчастіше цими приємними справами. Якщо вже давно планується який-небудь приємний захід, то цим рекомендують зайнятися негайно.

Як зовнішнє відволікання можуть використовуватися й не дуже приємні справи, але які повністю займають всю увагу (ремонт, механічна робота, допомога кому-небудь у складній справі тощо).

Інтенсивна зовнішня діяльність, особливо безумовно приємна клієнтові, виступає як заміщення хворобливої поведінки. Від зовнішнього відволікання, що може використовуватися кілька разів протягом дня й перемежовуватися іншою діяльністю, інтенсивна зовнішня діяльність припускає повне поглинання людини протягом усього дня (наприклад, складний туристичний десятиденний похід).

Позитивна самоінструкція може бути використана в терапії, якщо кризові події заважають пацієнтові виконувати його прямі обов'язки, виступають як внутрішній бар'єр. Пацієнтові рекомендують вимовляти про себе прості, спрямовані на успіх інструкції: «Зараз я сяду за комп'ютер і продовжу роботу над статтею» або «Я негайно займуся ремонтом на кухні».

Відреагування. Лють і злість, образа й обурення можуть бути виражені за допомогою фізичних вправ, особливо з розряду східних практик або бойових мистецтв. Пацієнту можна допомогти виплакатися, покричати, сказати голосно, припускаючи будь-які висловлювання.

Зменшення дози стресу. Якщо кризу було викликано якою-не-будь подією або установою, особою або об'єктом і ці стимули постійно трапляються пацієнтові на очі, то ступінь страждання ми можемо зменшити, якщо придумаємо спосіб зменшення масштабу або ступеня конфронтації із цими стимулами. посттравматичний стрес психіка розлад

Описані методи короткочасного полегшення доцільно доповнювати прийомами довгострокових змін. Звичайно, довгострокових змін складніше досягти [1, 3, 4, 5, 7].

Систематичне розслаблення відрізняється від спонтанного тим, що клієнтові дають завдання регулярно відвідувати заняття для тренування навичок релаксації в тренінговій групі. З метою систематичного розслаблення використовують аутотренінг, м'язову релаксацію за Джекобсоном та ін.

Вирішення проблем. Багатьом пацієнтам почуття безпеки дає здійснення заходів щодо запобігання критичних подій у майбутньому (наприклад, устаткування квартири охоронною сигналізацією або переїзд із сейсмонебезпечного регіону).

Зміна установок: раціонально-емоційний тренінг. Якщо проблема полягає в спотвореному надмірному почутті провини, то є сенс почати аналіз установок і провести раціонально-емоційний тренінг за А.Еллісом.

Бесіда. Відкрита бесіда або комунікація в поведінковій терапії вважається найбільш цивілізованим способом розв'язання проблем. Пацієнтові пропонується скласти список осіб, з якими він може обговорити свою біду. Не обов'язково ці бесіди мають бути приємними, але обов'язково відкритими й чесними. Очікується, що пряма розмова «зніме камінь із душі» і дасть змогу перевірити деякі, можливо, помилкові припущення. Такі бесіди часто вимагають тривалого часу й детального аналізу на наступних зустрічах із психотерапевтом.

Систематична десенсибілізація полягає в тому, що на фоні релаксації клієнт уявляє травмуючі події, які раніше викликали тривогу, страх. При правильному застосуванні методу стимули, що раніше викликали негативні почуття, після тренінгу автоматично викликають релаксацію.

Мисленні зупинки. Щораз, коли в голову клієнта приходять тривожні думки про пережите, йому пропонується говорити собі «стоп» (або уявляти відповідний образ, наприклад, знак «Проїзд закритий»), робити невелику паузу й переходити до зовнішнього або внутрішнього відволікання. Цей прийом також вимагає багаторазового повторення й контролю з боку психотерапевта. Очікується, що частота «зупинок» із часом зменшиться.

Особливостями екстреної психологічної допомоги, яку надають співробітники рятувальних служб, є таке [5, 10]. Так, важливо сповістити потерпілого, що ви вже поруч і що вже приймаються заходи щодо порятунку.

Потерпілий має відчувати, що в складній ситуації він не самотній. Підійдіть до потерпілого й скажіть, наприклад: «Я залишуся з вами, поки не приїде швидка допомога». Потерпшого доцільно проінформувати про те, що зараз відбувається: «Швидка допомога вже в дорозі». Доцільно позбавити потерпілого від сторонніх поглядів.

В кризовій ситуації сторонні погляди є неприємними. Якщо зіваки не відходять, дайте їм яке-небудь доручення, наприклад, відігнати людей від місця події. Тілесний контакт важливо встановлювати досить обережно.

Легкий тілесний контакт звичайно заспокоює потерпілих. Тому візьміть потерпілого за руку або поплескайте по плечу. Доторкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Навіть надаючи медичну допомогу, намагайтеся перебувати на одному рівні з потерпілим.

Важливо говорити й вислуховувати. Уважно слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, виконуючи свої обов'язки. Говоріть самі, бажано спокійним тоном, навіть якщо потерпілий непритомніє. Не виявляйте знервованості. Уникайте докорів. Запитаєте потерпілого: «Чи можу я що-небудь для вас зробити?». Якщо ви відчуваєте жаль, не соромтеся про це сказати.

Для психологів виділяють такі правила першої психологічної допомоги [5, 7, 10].

1. У кризовій ситуації потерпілий завжди перебуває в стані психічного порушення. Це нормально. Оптимальним є середній рівень збудження. Відразу скажіть пацієнтові, що ви очікуєте від терапії і як швидко можна чекати успіху. Надія на успіх краще, ніж страх неуспіху.

2. Не приступайте до дій відразу. Вирішіть, яка допомога (крім психолоїцчної) потрібна, хто з потерпілих найбільшою мірою потребує допомоги. Приділіть цьому секунд ЗО при одному потерпілому, біля п'яти хвилин при декількох потерпілих.

3. Точно скажіть, хто ви і які функції виконуєте. Дізнайтеся імена постраждалих. Скажіть потерпілим, що допомога незабаром прибуде, що ви про це подбали.

4. Обережно встановіть тілесний контакт із потерпілим. Візьміть потерпілого за руку або поплескайте по плечу. Доторка- тися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тому самому рівні, що й потерпілий. Не повертай- теся до потерпілого спиною.

5. Ніколи не звинувачуйте потерпілого. Розкажіть, що необхідно зробити для надання допомоги в його випадку.

6. Професійна компетентність заспокоює. Розповідайте про вашу кваліфікацію й досвід.

7. Дайте потерпілому повірити в його власну компетентність. Дайте йому доручення, з яким він упорається. Використайте цей факт, щоб переконати його в його власних силах, щоб у потерпілого виникло почуття самоконтролю.

8. Дайте потерпілому виговоритися. Слухайте його активно, будьте уважні до його почуттів і думок. Переказуйте позитивне.

9. Скажіть потерпілому, що ви залишитеся з ним. При прощанні знайдіть собі заступника й проінструктуйте його про те, що потрібно робити з потерпілим.

10. Залучайте людей з найближчого оточення потерпілого для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати в кого-небудь почуття провини.

11. Постарайтеся відгородити потерпілого від зайвої уваги й розпитувань. Давайте людям конкретні завдання.

12. Якщо стрес є тим, із чим постійно працює психолог, то він може негативно позначитися й на ньому. Напругу, що виникає в роботі, доцільно знімати за допомогою релаксаційних вправ і професійної супервізії.

Висновок

Основою психологічної допомоги при посттравматичному стресі є зниження тривоги й відновлення почуття особистісної цілісності і контролю над емоційними реакціями. В основі терапії ПТСР лежать принципи нормалізації, партнерства й підвищення гідності особистості, індивідуальності.

Водночас психотерапевтичний процес включає такі стадії:

1. встановлення довірливого, безпечного контакту із клієнтом;

2. терапія, сконцентрована на травмі; з дослідженням травматичного матеріалу, роботою з уникнення, відчуженістю;

3. допомога патентові у «від'єднанні» від травми й возз'єднанні з родиною, друзями й суспільством.

Програми психотерапевтичної допомоги спрямовані на корекцію образу «я»; досягнення об'єктивності власної оцінки; реабілітацію «я» у власних очах і досягнення впевненості в собі; корекцію системи цінностей, потреб, їхньої ієрархії; приведення домагань у відповідність зі своїми психофізичними можливостями; корекцію ставлення до інших; досягнення здатності до емпатії й розуміння пережитих іншими станів й їхніх інтересів; придбання навичок рівноправного спілкування, здатність до запобігання й розв'язання міжособистісних конфліктів; корекцію неадекватного способу життя й пригніченості.

Під час психотерапії рекомендується застосовувати методи поведінкової терапії, а саме прийоми короткочасного полегшення: спонтанне розслаблення, внутрішнє відволікання, зовнішнє відволікання, інтенсивну зовнішню діяльність, позитивну самоінструкцію, відреагування, зменшення дози стресу. До технік довготривалих змін -- систематичне розслаблення, вирішення проблем, зміну установок, бесіду, систематичну десенсибілізацію, мисленнєву зупинку. Основи екстреної психологічної допомоги представлено у вигляді правил і рекомендацій.

Список літератури

1. Психология здоровья / Под ред. Г.С.Никифорова. СПб.: Питер, 2003. 607 с.

2. Психология здоровья человека / Г.В.Ложкин, О.В.Носкова, И.В.Толкунова / Под ред. проф. В.И.Носкова. Севастополь: Вебер, 2003. 257 с.

3. Психология экстремальных ситуаций: Хрестоматия / Сост. А.Е.Тарас, К.В.Сельченок. М.: ACT, Мн.: Харвест, 2002. 480 с.

4. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоровя / М.С.Корольчук, В.М.Крайнюк, А.Ф.Косенко, Т.І.Кочергіна / За заг. ред. М.С. Корольчука. К.: Інкос, 2002. 272 с.

5. Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. СПб.: Речь, 2004. 256 с.

6. Ромек В. Г. Поведенческая психотерапия. М.: Академия, 2002. 396 с.

7. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса. СПб.: Питер, 2001.272 с.

8. Цзен Р.В., Пахомов Ю.В. Психотренинг: Игры и упражнения. М.: ФиС, 1988. 312 с.

9. Эллис А. Психотренинг по методу Альберта Эллиса. СПб.: Питер-Пресс, 1999. 289 с.

10. Федоров А.П. Когнитивно-поведенческая психотерапия. СПб.: Питер, 2002. 416 с.

Размещено на Allbest.ru