Особливості мислення, пам’яті, уваги, уяви

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Реферат на тему: «Особливості мислення, пам'яті, уваги, уяви»

Виконала

Студентка ІІІ курсу

Групи ОМ-16

Ничка Оксана

Хмельницький 2015

Пам'ять та мислення. мислення уява пам'ять асоціація

Пам'ять - це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Пам'ять - це процес запам'ятовування, збереження і відтворення минулого досвіду й інформації. Пам'ять є основою психіки людини, завдяки їй людина накопичує досвід, одержує знання, уміння та навички.

Пам'ять класифікують на:

1. Генетичну - спадкова біологічна пам'ять, у ході якої зафіксована програма ембріонального й індивідуального розвитку індивіда. За цим кодом ембріональний розвиток відбувається спонтанно, а онтогенез після народження багатьма зовнішніми та внутрішніми чинниками. Генетичний код фіксований у ДНК хромосом.

2. Біологічну - об'єктивна пам'ять, властива всім живим істотам у їхньому індивідуальному розвитку після народження починаючи з одноклітинних. Вона фіксує, зберігає та відтворює інформацію у зв'язку з навчанням і формуванням навичок, адаптацією до зовнішнього середовища. Інформація в біологічній пам'яті фіксується РНК протоплазми.

3. Психологічну - це загальнопсихічний процес фіксації, збереження та відтворення інформації індивідуального досвіду. Фізіологічною основою пам'яті є досліди, що залишаються в ЦНС від минулих впливів об'єктів.

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психоло­гічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування.

Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідо­мості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю вини­кають під час згадування подій, свідком яких була людина, під час заучування навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими у певному відно­шенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється під час відображення в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, які пов'язані між собою протилежними ознаками (високий - низь­кий, швидкий - повільний, веселий - сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізна­вальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціа­ції, які відбивають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними. При­чинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно міркувань і ло­гічних побудов. Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Фізіологічна теорія пам'яті тісно пов'язана з важливими положеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність. Матеріальним підґрунтям пам'яті є плас­тичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворю­вати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологіч­ним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відпо­відь на дію подразника.

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із закономір­ностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимча­сових нервових зв'язків - це теорія запам'ятовування на фізіо­логічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя ак­ту запам'ятовування. Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення.

Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утвореного зв'язку з досяг­ненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився і закріпився (І. Павлов).

Різновиди пам'яті.

І. За змістом, залежно від того, що запам'я­товується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

1. Образна пам'ять виявляється у запам'ятовуванні образів, уяв­лень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Відповідно до того, якими аналізаторами сприймаються об'єкти під час їх запам'ятовування, образна пам'ять буває зоро­вою, слуховою, дотиковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нервові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідомлення лю­диною її чуттєвого досвіду.

2. Зміст словесно-логічної пам'яті - це думки, поняття, суджен­ня, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існу­ють без мови, тому пам'ять щодо них і називається словесно-ло­гічною. Цей вид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності пер­шої та другої сигнальних систем. Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну під образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

3. Рухова пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні лю­диною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балерини, друкарки, є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

4. Емоційна пам'ять полягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, пережи­вання почуття ностальгії, коли згадується країна, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

ІІ. Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну.

а) про мимовільну пам'ять йдеться тоді, коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або від­творити;

б) коли людина ставить за мету щось запам'ятати або при­гадати, то йдеться про довільну пам'ять.

ІІІ. Залежно від тривалості збереження інформації пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

а) короткочасна пам'ять характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і не­тривалим зберіганням, обслуговує актуальні пот­реби діяльності, тому обмежена за обсягом;

б) довготривала пам'ять виявляється у процесі набування й за­кріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збе­реження та наступне використання у діяльності людини.

в) оперативна пам'ять забезпечує запам'ятову­вання та відтворення оперативної інформації, потрібної для вико­ристання у поточній діяльності (наприклад, утримання у пам'яті проміжних числових результатів під час виконання складних об­числювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Процеси пам'яті.

У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, відтворення та забування.

Запам'ятовування - один з основних процесів пам'яті, що передбачає утво­рення й закріплення тимчасових нервових зв'язків (мимовіль­не і довільне).

Умови успішного запам'ятовування:

* багаторазове, доцільно організоване й систематичне пов­торення, а не механічне, що визначається лише кількістю пов­торень;

* розподіл матеріалу на частини, виокремлення у ньому смис­лових одиниць;

* розуміння тощо.

Залежно від ступеня розуміння матеріалу для запам'ятовуван­ня, довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічне здійснюється без ро­зуміння суті й призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) передбачає розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Відтворення - один із основ­них процесів пам'яті, основою якого є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку. Найпростіша форма відтворення - впізнавання. Впізнавання є відтворенням, що виникає під час повторного сприймання об'єктів (повне і неповне).

При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним (спостерігається, наприклад, під час зустрічі з добре знайомою людиною або ж блукаючи добре відомими вулицями).

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, ускладненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в минулому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати відчуття чогось знайомого, проте не зможе пригадати назви музичного твору.

Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість зга­дування полягає у тому, що воно відбувається без повторного сприй­мання того, що відтворюється (довільне -мимовільне - коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мо­тивів. Таким є явище персеверації. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Їх образи з'являються після багаторазового сприймання певних предметів чи явищ або під сильним емоційним впливом на особистість. зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад, пригадати правило під час написання слова чи речення, відповісти на запитання, або

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або „виринання” у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Основою тут є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через дея­кий час ця утома зникає, і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення вивченого матеріалу є пригадування. Потреба у ньому виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації лю­дина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю пригадати, напру­жує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вра­жень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення усіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвиток пам'яті як психічного про­цесу загалом. К. Ушинський одну з основних причин „поганої пам'яті” вбачав саме у лінощах пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади - локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільни­ми подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов.

Забування. Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Це процес, протилежний за­пам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятовуваного, зменшується його обсяг, допускаються помилки під час відтворення, стає неможливим відтворення і, унеможливлюється впізнавання. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною за­бування є також недостатня міцність запам'ятовування. Щоб за­побігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал. Швидше забувається та інформація, якій нале­жить другорядна роль у змісті запам'ятованого; тривалий час ут­римується інформація, що несе основне смислове навантаження. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після заучуван­ня матеріалу. Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є його предметом.

Індивідуальні особливості пам'яті. У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повто­рень, необхідних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю допущених помилок.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збере­ження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтворення виявляється у тому, як швидко та легко людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типа­ми вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків пов'язана із силою процесів забування та галь­мування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування. За сильного, але недостатньо рухливого гальмування диференціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, то негативні прояви, що зумовлюють­ся типологічними особливостями нервової системи, можуть кори­гуватися. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується - образний, сло­весний чи так само продуктивно як один, так й інший.

З огляду на викладене, у психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний. Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне - умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування називаються мнемонічними (від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни).

Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення у свідомості людини зв'язків та відносин між предметами або явищами дійсності.

У процесі мислення ми пізнаємо світ узагальнено та опосередковано (через слово). При цьому для нас важливе значення мають зв'язки між предметами та явищами.

Мислення тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням. Через відчуття та сприймання мислення безпосередньо зв'язане з навколишнім світом і є його відображенням. Але в процесі мислення людина виходить за межі чуттєвого пізнання, розкриває такі явища, які не можна безпосередньо сприйняти.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людини та тварин.

Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій. У розумових діях виокремлюють процеси мислення - розумові операції: порівняння, абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, конкретизація.

Аналіз - мисленнєва операція, що передбачає розчленування об'єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей. Наприклад, вивчаючи текст, ми поділяємо його на епізоди сюжету, фрагменти (речення, слова, склади, фонеми); шукаємо різноманітні конструктивні зв'язки між ними, зовнішні відмінності та внутрішню єдність. Пізніше всі ці компоненти поєднуються між собою.

Синтез - мисленнєва операція, об'єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками.

Порівняння - уявне зіставлення двох або кількох об'єктів із метою виявлення спільних чи відмінних ознак.

Узагальнення - уявне об'єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками.

Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів. Абстрагування (від лат. відволікання) - уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів.

Конкретизація - мисленнєва операція, у процесі якої ми надаємо предметного, наочного характеру тій чи іншій абстрактно узагальненій думці, поняттю, правилу, закону, тобто переходимо від абстрактного до конкретного (п'ять яблук, червона квітка, високий юнак).

Види мислення:

а) за формою існування (конкретно-дійове або наочно-дійове - характеризується тим, що при цьому розв'язування завдання безпосередньо міститься у самій діяльності; наочно-образне характеризується тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах; словесно-логічне або абстрактне здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підґрунтя, властивого сприйманням та уявленням).

б) за характером розумової діяльності (теоретичне, практичне);

в) за ступенем оригінальності (репродуктивне та продуктивне);

г) за мірою розгортання (дискурсивне, інтуїтивне).

Психологи умовно виділяють творче мислення, що передбачає створення суб'єктивного нового продукту і нового у самій пізнавальній діяльності по створенню цього продукту. Як протилежність творчому, виділяється репродуктивне (пасивне) мислення, що характеризується використанням знань і вмінь. Творчі здібності не можна ототожнювати з розумовими. Критерієм творчості є інтелектуальна активність, як мислення за власною ініціативою і за межами вимог конкретної ситуації. Інтелект - загальна пізнавальна здібність, що визначає готовність людини до засвоєння та використання знань і досвіду, а також різноманітної поведінки у проблемних ситуаціях. Виділяють три рівні інтелектуальної активності: репродуктивний (пасивний), евристичний, креативний.

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Форми мислення: поняття, судження, логічний висновок.

Поняття - це форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів (загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні).

Судження - це форма мислення, яка відображає зв'язки між предметами та явищами, ствердження чи заперечення чогось (загальні, часткові, поодинокі).

Міркування - низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом є доведення теореми.

Логічний висновок (умовивід) - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний висновок - логічний висновок, зроблений у процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний висновок - логічний висновок, зроблений у процесі мислення від загального до конкретного, часткового.

Умовивід за аналогією ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Найіс­тотнішими якостями, в яких виявляються індивідуальні відмін­ності мислення, є самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність - уміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення виявляється у здатності суб'єкта пізна­вальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єк­тивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляти доцільне та хибне в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення, зва­жує всі „за” і „проти”, виявляючи самокритичне ставлення до власних дій.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії у випадку зміни ситуації діяльності, звільняючись від за­лежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення розкри­вається в готовності швидко зосередитися, переходячи з одного способу розв'язання завдань на інший, змінювати тактику і стра­тегію їх розв'язання, знаходити нові, нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати приховані причини явищ, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і про­цесів.

Широта мислення виявляється у здатності охопити широке ко­ло питань, у різних галузях знання та практики. Широта мислен­ня є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різ­нобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності у висловлюванні суджень, їх обґрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотриму­ється теми міркування, не відхиляється в бік, не перестрибує з однієї думки на іншу, не змінює предмет міркування. Для послідов­ного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, ясність плану, відсутність суперечностей і логічних поми­лок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках.

Швидкість мислення - це здатність легко проаналізувати складну ситуацію, швидко обдумати правильне рішення й прий­няти його. Швидкість мислення залежить від знань, ступеня сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяль­ності та рухливості нервових процесів.

Усі якості мислення людини формуються й розвиваються в ді­яльності. Змістовна й відповідно організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

Уява та увага

Поняття про уяву. Відображаючи об'єктивну дійсність, люди­на не лише сприймає те, що на неї діє у певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об'єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, Змія Горинича, в яких неприродно поєднані ознаки різних об'єктів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.

Уява - це відображення предметів та явищ свідомості людини, що не були раніше у сприйнятті, але виникли на основі елементів минулого досвіду. На відміну від відчуттів і сприймань наша уява функціонує за відсутності об'єкта. Вона належить до пізнавальних процесів, які виражаються у : 1) побудові образів, засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта; 2) створенні програми поведінки в проблемній ситуації; 3) створенні образів, які відповідають описам об'єкта.

Фізіологічне підґрунтя уяви. Як і всі інші психічні процеси, уява - це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіоло­гічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв'язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об'єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв'язків, розпалися й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини.

Діяльність уяви тісно пов'язана з емоціями, які нерозривні від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головно­го мозку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регуля­тивної функції психіки, пов'язаної із програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій.

Уява та органічні процеси. Створюючи образи об'єктів, які виявляються безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою осо­бистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулю­вальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще у стародавні часи було помічено, що у дея­ких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роз­думів про муки, що їх згідно з євангельськими текстами зазнав Христос, з'являлися „знаки розп'яття” на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі відбитки називаються стігмами (від грецьк. stigma - „клеймо”, „рубець”, «знак»). Відо­мі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, змінювали тем­пературу руки, всього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу чи розпечений предмет. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і у нього можуть проявитися відповідні симптоми захворю­вання. Хвороби такого походження називаються ятрогенією.

Специфічним проявом впливу образів уяви на рухову сферу особистості є ідеомоторні акти. Дослідженнями встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м'язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічно тим, що реєструються при реальному виконанні рухів. На принципі роз­шифрування ідеомоторних актів базується ефект „читання думок”, коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і «вгадувати», який предмет і де сховав реципієнт. Ідеомоторними актами як засобами ідеаль­ного моделювання дій, які належить виконати, широко користу­ються спортсмени, танцюристи та ін. Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи зробити це подумки, уявивши від початку до кінця. Таке „програмування” поліпшує результати їх реального виконання.

Регулювальний вплив мозку на всі органи людського тіла є за­кономірним явищем. Образи уяви, що формуються у процесі діяльності людини, можуть посилювати цей вплив. При патології мозкової діяльності спостерігаються зміни функції уяви. Най­частіше такі змінигалюцинаціях, коли хворий ба­чить неіснуючий об'єкт. При цьому образ, який виникає, є настільки яскравим, що людина абсолютно впевнена в його ре­альності. Тимчасовий стан галюцинації викликають наркотики. Надмірне вживання алкоголю може викликати хворобливий стан - білу гарячку, коли починаються фантастичні марення, що не узгоджуються з будь-якою життєвою логікою. виявляються в

Процеси створення образів уяви.

Найелементарнішою формою синтезування нових образів є аглютинація (від лат. agglutinatio - склеювання) - найпростіше сполучення тих якостей, властивостей або частин, узятих із різних об'єктів, які в повсякденному житті не поєднуються. Наприклад, та­кими є казкові образи русалки - напівжінки, напівриби; кентавра - напівчоловіка, напівконя; у технічній творчості - тролейбуса - поєднання властивостей трамваю та автомобіля; танка-амфібії, що поєднує властивості танка і човна; акордеон - піаніно і баян.

Прийомом створення нових образів є аналогія, коли створений новий образ схожий на реаль­но існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту. На принципі аналогії базується нова га­лузь інженерної справи - біоніка. Біоніка виокремлює деякі влас­тивості живих організмів, які стають основними для конструю­вання нових технічних систем. Так були створені прилади - локатор, електронне око тощо.

Нові образи можуть створюватися за допомогою наголошуван­ня (загострення) - навмисне посилення в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими (використовуються при створенні дружніх шаржів чи карикатур, художник знаходить у характері чи зовнішності людини щось неповторне, притаманне лише їй і акцентує на цьому художніми засобами).

Створити нові образи можна шляхом гіперболізації (гр.hyperbole - перебільшення) предмета або кількості його частин. Цей прийом широко викорис­товується в казках, народній творчості, коли герої наділяються надприродною силою (Микита Кожум'яка, Котигорошко, велетень Гулівер, семиголовий змій) і здійс­нюють подвиги.

Літота - (гр. litotes - простота) - навмисне зменшення предмета, недомовленість (Дюймовочка, хлопчик-мізинчик).

Найскладнішим способом утворення образів уяви є типізація - виділення конкретного, що повторюється в однорідних явищах й виконання його в конкретному образі. Художник створює попередні ескізи, письменник - варіанти твору.

Схематизація (символізація) - стирання відмінностей між предметами і виявлення рис подібності між ними (використовують у декоративній творчості при створенні різноманітних орнаментів, елементи яких узято з рослинного світу).

Різновиди уяви.

1. Залежно від участі волі в діяльності уяви останню розподіляють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не є спеціальною метою уявити певні предмети чи події. Людина мимоволі стає спостерігачем реальних картин, що виникають в її уяві під впливом прочитаного. Прикладом ми­мовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, ко­ли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмо­вуються й утворюють поєднання, що характеризуються непри­родністю та невизначеністю.

Довільною є уява, коли спеціально створюється образ певного об'єкта, мож­ливої ситуації, уявляється чи передбачається сценарій розвитку подій. Довільне створення образів спос­терігається переважно у творчій діяльності людини. Прикладом такої уяви є марення - зумисне створені образи фантазії, не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя.

2. Залежно від характеру діяльності людини розрізняють творчу та репродуктивну уяву.

Уява, яка виникає під час творчої діяльності й допомагає лю­дині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, якою оперують під час засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною або репро­дуктивною. Тобто це - процес створення людиною образів нових об'єктів на основі їх словесного опису чи графічного зображення. Творча і репродуктивна уяви тісно взаємопов'язані, постійно взаємодіють і переходять одна в одну.

3. Залежно від змісту діяльності й характеру праці людини уява поділяється на художню, технічну, наукову тощо.

Художня уява має переважно чуттєві (зорові, слухові, дотикові тощо) образи, надзвичайно яскраві й детальні.

Для технічної уяви характерним є створення образів просторових відношень у вигляді геометрич­них фігур і побудов, їх легке дисоціювання та об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації.

Наукова уява виявляється у побудові гіпотез, проведенні експериментів, в уза­гальненнях, що їх роблять під час створення понять.

Особливою формою уяви є мрія - процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрії можуть бути реальними, дієвими та нереальними, безплідними; вони дезорганізують людину, позбавляють її бачення реальних життєвих перспектив, штовхають на шлях примарного задоволення власних мрійницьких уподобань.

Позитивно на життя людини впливає тільки активна, творча мрія, яка збагачує життя людини, робить його яскравим і цікавим.

Серед форм уяви варто назвати емпатію (гр. empatheia - співпереживання) - здатність людини емоційно відгукуватися на переживання інших людей. Емпатичне розуміння іншої людини об'єднує здатність слухати й передавати почуття іншому. Точне емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (переконання інших у своєму розумінні інших почуттів, поведінки й досвіду). Вони є важливим для будь-якої спільної діяльності.

Прикладом ми­мовільного виникнення образів уяви є сновидіння. У стані сну, ко­ли свідомий контроль за психічною діяльністю відсутній, сліди від різноманітних вражень, що зберігаються в мозку, легко розгальмо­вуються й утворюють поєднання, що характеризуються непри­родністю та невизначеністю.

Індивідуальні властивості (особливості) уяви: широта, змістовність, яскравість, дієвість, динамічність, сила, перевага певних видів уявлень.

Увага. Щоб людина могла жити у цьому світі, вона повинна адекватно його сприймати. Тому її психіка має бути спрямована на цей світ, що забезпечує увага.

Увага - це психічний стан, який характеризує інтенсивність психічної активності, насамперед, пізнавальної і виражається в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці (дії, предметі, явищі, процесі, внутрішньому стані), який концентрує у собі психологічні та фізичні зусилля людини протягом певного періоду.

Увага сама по собі не є пізнавальним процесом, вона забезпечує умови його протікання (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення), переживання тощо. Увага - форма організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості свідомості на об'єктах, що забезпечують їх виразне відображення.

Функції уваги:

1. Вибір значущих предметів, які відповідають потребам або діям індивіда.

2. Ігнорування (гальмування) впливів інших предметів, явищ, подій.

3. Збереження у свідомості образів, певного предметного змісту до того часу, доки не завершиться акт поведінки, пізнавальна, доки не буде досягнута мета.

4. Регулювання і контроль протікання діяльності.

Види уваги.

1. Залежно від умов виникнення (мимовільна, довільна, післядовільна);

2. Залежно від зосередження уваги або тривалості (стійка, нестійка);

3. Залежно від спрямованості (зовнішня, внутрішня).

Мимовільна увага виникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі, під впливом різноманітних подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму (властива людині і тварині).

Довільна увага - свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля.

Післядовільна увага (або вторинна мимовільна увага) настає у результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги.

Зовнішня увага (або сенсорна, рухова (моторна) спрямована на зовнішні безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об'єктом відчуттів і сприймань (виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, міміці).

Внутрішня увага або інтелектуальна спрямовується на внутрішню психічну діяльність (виявляється у розв'язуванні завдань подумки, у пригадуванні).

Індивідуальні якості уваги. Люди відрізняються один від одного залежно від здібності зосередження на об'єкті. На це впливають особисті якості людини: психофізіологічні властивості (будова головного мозку, темперамент), виховання, самовиховання, діяльність.

Уважна людина спроможна зосередитися на певній справі, що апливає на якість засвоєння інформації.

Неуважна людина - це людина, що часто відвертається від основної діяльності. Основна причина в зовнішніх чинниках.

Розсіяна людина - людина, яка мало зосереджена на зовнішніх об'єктах. Основна причина - внутрішня зосередженість, що гальмує зовнішню увагу.

Основні особливості (властивості) уваги. В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрацію, стійкість, пере­ключення, розподіл та обсяг Ці властивості є основною перед­умовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої ді­яльності особистості. У різних видах діяльності ці властивості виявляються по-різному.

Концентрація (зосередження) - міра заглиблення людини у певний вид діяльності. Це центральна її особливість. Вона вияв­ляється у ступені інтенсивності зосередження на об'єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, зацікавленістю нею та від індивідуальних особливостей людини - її вміння, навички зосереджуватися, підґрунтям чого є активність і стійкість збуджень у діючих ділян­ках кори великих півкуль головного мозку.

Стійкість - часова характеристика уваги, що визначається тривалістю збереження цілеспрямованої уваги на певному об'єкті чи виді діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсив­ності збудження, що забезпечується і силою дії об'єктів діяльнос­ті, й індивідуальними можливостями особистості - важливістю діяльності, інтересом до неї. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже повітря) та залежно від рівня втоми, стану здоров'я. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості завдання, що виконується.

За ширшої концентрації уваги відбувається її розподіл. Розподіл - здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності. Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосе­реджуватися на двох різновидах діяльності, а дехто здатен одно­часно виконувати кілька різновидів діяльності. Юлій Цезар і Наполеон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четверте. Мабуть, вони володіли вмінням дуже швидко переключати увагу з одного об'єкта на інший, а також великою автоматизованістю, звичністю окремих компонентів тих чи інших виконуваних ними дій. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання.

Переключення - перенесення людиною уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Увага людини різна за обсягом. Обсяг - кількість об'єктів, які людина може одночасно сприйняти за короткий проміжок часу. За цією ознакою вона може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості матеріалу, що сприймається, а також від вікових особливостей людини.

Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емоційно-вольової діяльності.

Размещено на Allbest.ru

...