Психологічна експертиза тривожності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: "Методика проведення психологічної експертизи в різних галузях психології"

Психологічна експертиза тривожності особистості

Київ 2016 рік

При розслідуванні злочинів і розгляді справ у суді виникає потреба у використанні спеціальних психологічних знань. Кримінально-процесуальний закон установлює дві основні форми використання спеціальних знань:

1) участь спеціаліста у слідчих діях (наприклад, участь психолога при проведенні допиту неповнолітнього);

2) призначення і провадження судових експертиз.

Ці форми мають певну подібність; відрізняються ж вони процесуальними особливостями, повноваженнями і статусом особи, запрошеної до участі як спеціаліст чи експерт.

Судово-психологічна експертиза -- це експертне дослідження, предметом якого є факти, що належать до психічної діяльності людини і мають значення для органів правосуддя.

Експертиза як форма залучення спеціальних знань у кримінальному процесі передбачена КПК України. Вищезазначені норми стосуються і психологічної експертизи як форми використання психологічної інформації у кримінальному процесі.

Законодавець, регламентуючи випадки обов'язкового проведення експертизи, вказує, що вона проводиться для визначення психічного стану підозрюваного (обвинуваченого), коли виникає сумнів у їхньому засудженні або здатності давати звіт у своїх діях чи керувати ними, а також для визначення психічного або фізичного стану свідка чи потерпілого у випадках, коли виникає сумнів у їхній здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати щодо них правдиві свідчення.

Норма КПК України обмежує обов'язкове проведення експертизи виявленням психічного стану обвинуваченого, коли виникає сумнів щодо його засудження. Маючи медичні критерії (психічна хвороба, хворобливий стан психіки), суд може зробити висновок стосовно осудності особи. Але її психічний стан, психічні особливості, що вплинули на скоєння злочину, можна дослідити лише за наявності психологічних критеріїв, тобто за умов спільної роботи психіатрів і психологів.

Психолог може залучатись до проведення експертизи з метою встановлення особливостей особистості, сприймання і мислення. У літературі описані випадки, коли свідчення неповнолітніх, що стали основою для тяжких обвинувачень, у результаті проведення експертизи виявились вигаданими, викликаними конформізмом чи фантазією. Тому в усіх випадках виникнення навіть незначного сумніву з приводу правильності сприймання і відтворення неповнолітнім обставин, що цікавлять суд, висновок судово-психологічної експертизи є необхідним.

Виходячи з практики застосування судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі визначимо обставини, за яких вона повинна призначатись:

відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;

перенесені чи наявні соматичні захворювання, особливо інфекційні, хронічні або невиліковні;

наявність особливостей, що засвідчують крайню неврівноваженість, емоційність або агресивність, порушення психічних процесів (сприйняття, уява, увага, пам'ять, мислення);

асоціальна поведінка потерпілого, що провокує скоєння злочину, наявність окремих ознак, які допускають можливість сильного душевного хвилювання правопорушника;

нерозуміння або неналежна оцінка соціальної, моральної суті і значущості своїх дій;

сумніви щодо правдивості показань свідків і потерпілого, що базуються на їхній невідповідності характеру ситуації чи інших даних;

невідповідність установлених мотивів характеру скоєного;

В даний час основні напрямки розвитку судово-психологічної експертизи у сфері цивільного судочинства пов'язані з рішенням завдань правосуддя при розгляді справ таких категорій:

- про визнання недійсними угод з так званим пороком волі (ст. 177-179 ЦК), коли вирішити питання, чи було порушено волевиявлення сторін, не було у сторони правочину сформовано неправильне уявлення про її істоту, не діяла сторона в умовах примусу і т. п., неможливо або вкрай важко без застосування спеціальних знань;

- про компенсації моральної шкоди (ст. 151 ЦК) для встановлення психічного стану особи в період, що послідував після психотравмуючого події, якісних і динамічних характеристик такого стану (глибини, стійкості, тривалості); цінностей і відносин суб'єкта, найменш стійких до психотравмирующему впливу, особливостей, що сприяють збільшенню глибини та інтенсивності негативних суб'єктивних переживань (страждань), причинно-наслідкового зв'язку між станом, наявними змінами в психічній діяльності і психотравмирующим подією (діями заподіювача шкоди);

- про визначення місця проживання дитини, порядку участі у вихованні окремо проживаючого батька, доцільність усиновлення, про позбавлення або обмеження батьківських прав, поновлення в батьківських правах, встановлення опіки та піклування (ст. 24, 65-67, 69, 72, 75, 76, 146 СК) для встановлення дійсного відносини і прихильності дитини до кожного з батьків (або опікунів), впливу стану, особистих якостей (індивідуально-психологічних особливостей) батьків, опікунів, їх дійсного ставлення до дитини, стилю виховання і інших психологічних факторів на всебічний розвиток дитини.

Оскільки зазначені напрями є відносно новими, своєчасним видається висвітлити основи призначення та проведення експертизи цих видів.

Експертиза по справах про визнання недійсними правочинів з вадами волі. У праві категорія "порок волі" включена в інститут угод (ЦК) і інститут шлюбу (СК). І в тій і іншій галузі права порок волі розглядається як узагальнююча категорія, що містить умови недійсності правових актів. Тенденція збільшення частки спорів про визнання недійсними правочинів з вадами волі простежується як з боку судової та експертної практики.

Поняттям порок волі об'єднується ряд обставин, при яких може бути хибною суб'єктивна сторона угоди. Угоди даної категорії можуть бути визнані недійсними в тому випадку, якщо вони здійснені:

- громадянином, хоча і дієздатним, але перебували в такому стані, коли він не був здатний розуміти значення своїх дій і керувати ними (ст. 177 ЦК);

- під впливом помилки, що має істотне значення (ст. 178 ЦК);

- під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною, збігу тяжких обставин (ст. 179 ЦК).

Зазначені в законодавстві умови недійсності мають психологічну природу, оскільки пов'язані зі станом суб'єкта, його уявленням про операції, що надаються впливом. У зв'язку з цим при їх встановленні суду можуть знадобитися спеціальні знання в галузі психології. Ця потреба проявилась у збільшенні кількості експертиз (психологічних, а також комплексних психолого-психіатричних), призначуваних по вказаних справах з метою встановлення наявності у сторони правочину психологічних корелятів пороку волі. судовий психологічний експертиза кримінальний

Об'єктом експертизи виступає психічна діяльність суб'єкта правових відносин у період формування у нього наміру до вчинення правочину, виявлення (декларації) цього наміру і фактичного здійснення операції. Дослідження також спрямоване на особливості ситуації спірного правовідносини, під якою розуміється весь період, в процесі якого здійснювалося правовідносини - з моменту виникнення у суб'єкта бажання (наміри) яким-небудь чином змінити своє положення (свої права) аж до реалізації цього бажання (фактичного здійснення операції).

Мета експертизи полягає у встановленні значущих для вирішення спірного правовідносини обставин, пов'язаних зі здатністю суб'єкта угоди в період, що ставиться до її здійснення, повною мірою вільно та усвідомлено визначати мету і приймати рішення по її досягненню, влекущему зміна його правовідносини, а також зі здатністю керувати своїми діями щодо реалізації прийнятого рішення.

Як матеріалізованих джерел інформації виступають: сам суб'єкт спірного правовідносини (учасник цивільного процесу), матеріали справи і додані до них матеріали, що містять відомості про психічної діяльності сторін угоди, про природу угоди, її предмет, умови укладання, фактичні дані про ситуацію спірного правовідносини.

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи даного виду є обставини, пов'язані з:

- стійкими особистісними особливостями учасника процесу (сторони угоди);

- віковими психологічними особливостями учасника процесу (сторони угоди);

- психічним (емоційним) станом особи в період, що ставиться до здійснення операції;

- незвичайним поведінкою особи в період оскарження своїх прав у судовому порядку.

Підставою для призначення судово-психологічної експертизи служать обґрунтовані сумніви в можливості суб'єкта правильно розуміти суттєві елементи угоди при рє вчиненні, усвідомлено приймати рішення і керувати своїми діями при її реалізації. Експертиза може бути призначена при стоїть перед судом задачі встановлення:

- стану особи в період здійснення операції;

- впливу наявного стану на здатність особи розуміти значення своїх дій та їх наслідків і керувати ними;

- здатності особи в період здійснення операції правильно розуміти істота угоди (адекватності подання про угоду);

- здатність особи в період здійснення угоди вільно приймати рішення про зміну своїх прав і обов'язків, а також вільно здійснювати контроль над реалізацією рішення.

У праві і психології термін порок волі наділяється різними характеристиками. Прямий перенос психологічного значення поняття "воля" представляється неефективним і недоцільним. За змістом закону воля агента угоди є синонімом його бажання, наміри. Щоб допомогти суду у вирішенні спору, встановлення наявності або відсутності у сторони правочину пороку волі, експертним шляхом повинно бути розкрито психологічний зміст явища. Тому необхідною умовою є визначення судово-експертного психологічного поняття пороку волі.

Враховуючи зміст явища, що лежать в його основі закономірності, умови виникнення та юридичну значущість, порок волі (як експертна поняття) - це виникнення у суб'єкта цивільно-правових відносин (внаслідок особливого стану, або неправильного уявлення про мету діяльності, або обмеження волі прийняття рішення) порушення здатності до вільного формування або вільному вираженню свого справжнього бажання, наміри (усвідомленої мети), спрямованого на встановлення, зміну або припинення певних правовідносин.

Ще одним терміном, використовуваним правом і внаслідок цього вимагає експертної дефініції, є оману. Оскільки поняття є оціночно-правовим, експерт не може встановлювати наявність помилки (незважаючи на психологічну природу явища), не може прямо відповідати на запитання, вчинений правочин під впливом омани, чи мало місце оману при здійсненні угоди. Це - прерогатива суду. В якості експертного поняття оману визначається як виникло у суб'єкта правочину внаслідок нездатності правильно сприймати обставини, що має значення для прийняття рішення, або недостатності, недійсності або перекрученості даних неадекватне уявлення про цілі операції (внаслідок дій і наслідків). Неадекватне уявлення про мету діяльності та очікуваних результатів дій щодо зміни (у тому числі встановлення і припинення) правовідносин формується у суб'єкта під впливом зовнішніх та (або) внутрішніх факторів. Наслідком помилки є істотна невідповідність настали юридичних наслідків очікуваним.

Таким чином, експертним шляхом може бути встановлений психологічний критерій пороку волі, який в узагальненому вигляді являє собою неспроможність дієздатної особи при вчиненні правочину розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок особливого стану, або неправильного уявлення про мету діяльності, або під впливом зовнішнього впливу (насильства, погрози, збігу тяжких обставин).

У завдання судової психологічної експертизи входить встановлення:

- здібності дієздатної особи при укладанні угоди розуміти значення своїх дій;

- здатності керувати своїми діями;

- психічного стану, яке могло істотно вплинути на свідомість і психічну діяльність суб'єкта угоди;

- впливу психічного стану на повноцінність волевиявлення в період, що ставиться до здійснення операції;

- адекватності (правильності) уявлення суб'єкта про мету своєї діяльності;

- психологічних факторів, деформуючого уявлення про цілі та наслідки її досягнення; особистісної значущості для суб'єкта обставин, за яких була укладена угода (у тому числі індивідуальної значущості насильства, погрози та їх наслідків, життєвих обставин);

- здатності суб'єкта протидіяти психічному тиску (примусу);

- здатність бачити альтернативи нав'язується способу дії.

З урахуванням предмета, об'єкта та завдань експертизи, а також юридичної значимості відповідей на них, до винесення на дозвіл експертизи пороку волі рекомендуються наступні питання:

- перебував громадянин (сторона угоди) в період, що ставиться до вчинення правочину, в такому психічному (емоційному) стані, коли він не був здатний розуміти значення своїх дій або керувати ними?

- враховуючи особливості пізнавальної сфери, стан у момент вчинення правочину, зовнішні умови, в яких відбувалося прийняття рішення, а також індивідуальну значимість наслідків угоди, мав громадянин адекватну (правильну) уявлення про суть угоди?

- які чинники вплинули на формування неадекватного (неправильного) подання про угоду?

- який вплив справила загроза (насильство, збіг тяжких обставин) на процес прийняття рішення про вчинення правочину та його реалізацію; була обмежена здатність керувати своїми діями?

- чи могла особа в період, що ставиться до здійснення угоди, повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення і керувати своїми діями по його реалізації?

Емоційні переживання є найважливіший компонент адаптивної поведінки людини. Найбільш виражені емоційні реакції, до яких відноситься і тривожність, як правило, виникають в критичні моменти розбалансованості взаємодії людини і середовища. При цьому важливо, що і почуття тривоги і відповідні йому поведінкові прояви - багато в чому результат суб'єктивної оцінки людиною зовнішніх вимог і своїх внутрішніх ресурсів. Однак не слід забувати, що певний рівень тривожності - природна і обов'язкова особливість активної діяльності особистості. Для кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності - це так звана корисна тривожність.

У психологічному феномені тривожності вчені виділяють дві складові: тривожність як стан і тривожність як особистісну особливість.

Тривожність як стан (ситуативна тривожність, реактивна тривожність, стан тривоги) характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: динамічним напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію (ситуативну нездатність людини впоратися з вимогами конкретного завдання і / або очікуваннями партнера, боязнь негативної оцінки або агресивної реакції, сприйняття несприятливого ставлення до себе) і відрізняється різною інтенсивністю. Оскільки вимірювання ситуативної тривожності - це своєрідна одномоментна «фотографія» емоційного стану індивідуума, її рівень змінюється з плином часу в залежності від того, наскільки людина розцінює своє оточення як небезпечне або загрозливе.

Тривожність як особистісна особливість (особистісна тривожність, активна тривожність) - це стійка індивідуальна характеристика ступеня схильності людини дії різних стресорів. Вона відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий «віяло» об'єктивно безпечних ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією (підвищенням реактивної тривожності). Як правило, інтенсивність переживань не відповідає величині реальної небезпеки і характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати стан ситуативної тривоги.

Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісне властивість і як стан, є методика, запропонована Чарльзом Д. Спілбергера (Ch. D. Spielberger) і адаптована Юрієм Ханін.

Проведення експертного психологічного дослідження пов'язано з низкою пізнавальних труднощів, до числа яких відносяться недоступність психічних явищ для безпосереднього сприйняття, багатофакторна детермінація психічних механізмів, пластичність і мінливість психіки й ін. Таке дослідження має свою специфіку і носить переважно ретроспективний характер. Причому, проста екстраполяція (в статистиці - розповсюдження висновків, отриманих в дослідженні однієї частини явища, на іншу її частину) в минуле, віднесення до події злочину наявних, зафіксованих у процесі дослідження актуальних властивостей, може бути ризикованою. Необхідно враховувати зміни, що перетерплює особистість за визначений проміжок часу: до, під час і після події делікту. Ситуація злочину є за своєю суттю екстремальною не тільки для потерпілих, але і для багатьох правопорушників, навіть для тих з них, хто чинять протиправні дії навмисно. Екстремальність умов делікту визначається сполученням таких факторів активності учасників, як високе соціальне значення, сильне залучення особистісного змісту, граничні чи майже граничні труднощі розв'язуваних завдань, виражений дефіцит інформації про можливість успіху в досягненні мети, велика «ціна» помилок (погроза здоров'ю і життю), вплив неуспіху й ін. Зміни можуть відбуватися під час делікту, у виді посттравматичного стресу, виникнення страху покарання в процесі очікування викриття чи після нього (арешту).

Список використаної літератури

1. Крижанская Ю. С. Грамматика общения / Ю. С. Крижанская, В. П. Третьяков. - Л. : Издательство Ленинградского университета, 1990. - 208 с.

2. Куницына В. Н. Межличностное общение : учебник для вузов / В. Н. Куницына, Н. В. Казаринова, В. М. Погольша. - СПб. : Питер, 2002. - 544 с.

3. Менджерицкая Ю. А. Особенности эмпатии субъектов затрудненного - незатрудненного общения / Ю. А. Менджерицкая // практическая психология. - № 4. - 1999. - С. 15-19.

4. Непп М. Невербальное общение. Полное руководство / М. Непп, Дж. Холл. - СПб. : прайм-ЕВРОЗНАК, 2007. - 512 с.

5. Ставицька О. Г. Психологічні особливості використання невербальних засобів спілкування у діяльності вчителя : дис. … канд. психол. наук: 19.00.07 / О. Г. Ставицька. - Рівне, 2009. - 264 с.

6. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник / В. Б. Шапар. - Х. : Прапор, 2005. - 640 с

Размещено на Allbest.ru