Кореляційний зв’язок між рівнем післяродової депресії та психологічної готовності до материнства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд проблеми материнства в сучасній психологічній науці

1.1 Вивчення материнства в історичному аспекті

1.2 Психологічна готовність до материнства і характеристика її складових

1.3 Поняття про післяродову депресію і чинники формування

Розділ 2. Психологічна допомога матері і дитині

2.1 Діагностика і психокорекція готовності до материнства

2.2 Проблема психологічної допомоги в материнстві і існуючі форми психологічної допомоги

Розділ 3. Психодіагностичне дослідження психологічної готовності жінки до материнства

3.1 Наукове дослідження післяродової депресії

3.2 Дослідження кореляційного зв'язку між рівнем післяродової депресії та рівнем психологічної готовності до материнства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема материнства в останній час набуває дедалі більш дисциплінарного характеру, стаючи важливим предметом дослідження не тільки в науках традиційно маючих до неї безпосереднє відношення (медицина, фізіологія, біологія поведінки), але і в гуманітарних науках, таких як історія, культурологія, соціологія, психологія.

На Україні демографічні тенденції набувають тривожного характеру: народжуваність зменшилась на 60,4 тис осіб в рік з 1990 року (10%) це при тому що смертність збільшилась на 133,3 тис осіб (21%). 56% шлюбів на 2007 рік закінчуються розлученням.

Відсутність у більшості населення соціально-економічних підстав, які гарантують достатній рівень матеріального благополуччя родини і виховання дитини, також не сприяють дітонародженню. Проблему усугубляє і той факт, що указані негативні прояви здійснюються на фоні зміни сімейних стереотипів і цінностей, трансформації традиційних стереотипів репродуктивної поведінки, зміни патернів сімейних відношень. Спостерігається зріст незапланованих вагітностей серед неповнолітніх та аборти у жінок, які ще не мають дітей. На готовність до материнства оказує дію більш пізній вік вступу в брак, установки на зменшення кількості дітей в сім'ї, кар'єрні стремління жінок. Збільшується кількість сімей в яких дитина остається неприйнята батьками, в яких порушенні материнсько-дітськи відношення.

Необхідно оцінити вклад, який внесли в розробку цих питань такі вченні, як Філіпова Г. Г., Мухамедрахімов Р. Ж., Коваленко Н. П., Минюрова, Добряков, Брутман В. І., Варга Ф. Я., Хамитова І. Ю., Агнаєва, Леус, Мамишева, Захаров А. І., Баз Л. Л., Чибисова, Грандилевська, Кедрова.

Вивченням питань девіантного материнства, яке проявляється в відмові від дитини, насилля над дитиною займались Брутман В. І., Панкратова М. С., Єніколопова, Захаров А. І., Тюлюпо, Поляков, Солоєд.

Об'єкт дослідження - психологічна готовність жінки до материнства.

Предмет дослідження - вплив післяродової депресії на психологічну готовність жінки до материнства.

Мета роботи - виявити післяродову депресію у жінок які стали матерями, провести психологічну реабілітацію, прослідкувати і виявити як післяродова депресія впливає на психологічну готовність до материнства.

Цілі дослідження:

-Теоретичне дослідження проблеми материнства та психологічної готовності до материнства;

-Дослідження проблем післяродової депресії;

-Встановлення зв'язку між післяродовою депресією та психологічною готовністю до материнства .

Гіпотеза дослідження: жінки з високим рівнем післяродової депресії мають низький рівень психологічної готовності до материнства.

Задачі дослідження:

узагальнення та систематизація теоретичних знань з проблеми материнства та психологічної готовності до материнства;

проведення діагностики молодих мам на виявлення степеню психологічної готовності до материнства, наявності післяродової депресії;

аналіз та узагальнення отриманих даних;

практичне дослідження взаємозв'язку між отриманими данними.

Методи дослідження: тестування; статистична методологічна обробка в психології

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у систематизації та поширенні теоретичних уявлень о материнстві та психологічної готовності до материнства. Здійснено методологічний аналіз підходів до поняття готовності до материнства в вітчизняній психології. На протязі дослідження отримані нові емпіричні данні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих практичних даних при роботі з вагітними жінками, молодими мамами а також з жінками які тільки планують свою вагітність. Даний матеріал можливо використати в центрах матері і дитини, жіночих консультаціях, пологових будинках, на лекціях з сімейної психології, розвитку особистості і таке інше.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел та 5 додатків. Зміст роботи викладено на _ сторінках друкованого тексту включаючи _ малюнків та 3 таблиць. Список використаних джерел нараховує 124 робіт українських та зарубіжних авторів.

Розділ 1. Огляд проблеми материнства в сучасній психологічній науці

1.1 Вивчення материнства в історичному аспекті

Психологія материнства - одна з найбільш складних і мало розроблених галузей сучасної науки. Актуальність її вивчення продиктована протиріччям між гостротою демографічних проблем, пов'язаних з падінням народжуваності, величезним числом сімей, що розпадаються, лавиноподібним збільшенням числа сиротіючих дітей при живих батьках, із зростанням числа випадків жорстокого поводження з дитям і не розробленістю програм соціальної і психологічної допомоги сім'ї, і в першу чергу жінці.

За даними Всеукраїнського перепису населення [115]

Табл. 1.1: данні всеукраїнського перепису населення

Кількість наявного населення, тис.осіб	Кількість народжених, тис. осіб	Кількість померлих, тис. осіб	Кількість зареєстрованих шлюбів, тис.	Кількість зареєстрованих розлучень, тис.
1990	51838,5	657,2	629,6	482,8	192,8
2000	49429,8	630,8	758,1	493,1	200,8
2007	46646,0	596,8	762,9	394,1	222,6

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії, культурології, медицини, фізіології, біології поведінки, соціології, психології. Зарубіжні дослідження в області психології материнства і суміжних проблем, на противагу вітчизняним, відрізняються надзвичайною обширністю, різноспрямованістю концепцій і підходів.

Основним висновком, зробленим авторами цих і інших досліджень, є, по-перше, констатація необхідності продовження психологічних досліджень материнства як цілісного явища і, по-друге, відсутність адекватного підходу і теоретичної концепції для здійснення такого дослідження. Актуальність цілісного психологічного підходу до вивчення материнства підкріплюється тим, що, не дивлячись на сучасні досягнення в області медицини, фізіології, гінекології і акушерства, підвищенні наукового і технічного рівня допомоги при пологах і неонатальних практик, психологічні проблеми материнства і раннього дитинства не зменшуються.

Необхідність вивчення психології материнства і підготовки фахівців в цій області обумовлена також бурхливим розвитком такої галузі психологічної практики, як психологічна допомога матері і дитині (корекція розвитку дитини і материнсько-дитячої взаємодії), включаючи дитинство і пренатальний період. Вторгнення процесів усвідомлення в область інтимних стосунків матері з дитям, спочатку регульованих філогенетично ранніми неусвідомлюваними механізмами, вимагає ретельної наукової рефлексії як самих цих взаємин, так і способів втручання в них в цілях діагностики, психологічної корекції і профілактики. Особливо це стосується нашої країни, де соціальний запит, що активно розвивається, на такого роду психологічні послуги стикається з повною відсутністю теоретичного, методичного і організаційного забезпечення.

У сучасних дослідженнях інститут материнства розглядається як історично обумовлений, змінюючи свій зміст від епохи до епохи [59, 71, 106 і ін.]. Проте є значна різноманітність в поглядах по ключових аспектах цієї проблеми. Культурні і історичні аспекти материнства проаналізовані в дисертаційному дослідженні М.С. Радіоновою [94].

Становлення і розвиток системи взаємодії матері з дитям пов'язане з аналізом особливостей цієї взаємодії як видотипичного - специфічного людського феномену, що реалізовується в умовах відкритого, не запрограмованого на рівні генетичного забезпечення змісту, пропонованого конкретно-культурною моделлю. Маргарет Мід на основі своїх досліджень материнства і дитинства в різних культурах робить висновок, що кожна конкретна культура вибирає певні риси характеруі темпераменту, властиві дорослій людині, найбільш прийнятні в даній культурі, будує на їх основі свою культурну модель дорослої жінки і створює систему виховання дитини, орієнтовану на цю модель. У кожній культурі є відповідний спосіб виховання батьків (в першу чергу матері), які і є основними «виробниками» особи дитини як члена свого, конкретного суспільства. Це соціально-культурологічне, в рамках якого вивчається культурно-історичні механізми материнської поведінки, переживання матері ставляться в залежність від соціальних норм материнства.

Маргарет Мід вважає, що материнська турбота і прихильність до дитини настільки глибоко закладені в реальних біологічних умовах зачаття і виношування, пологів і годування грудьми, що лише складні соціальні установки можуть повністю подавити їх. Жінки ж за своєю природою є матерями, то хіба, що їх спеціально учитимуть запереченню своїх дітородних якостей: «Общество должно исказить их самосознание, извратить врождённые закономерности их развития, совершить целый ряд надругательств над ними при их воспитании, чтобы они престали желать заботиться о своём ребёнке, по крайней мере в течении нескольких лет, ибо они уже кормили его в течении девяти месяцев в надёжном убежище своих тел» [71].

Там, де вагітність карається соціальним несхваленням і завдає образи подружнім відчуттям, жінки можуть йти на все, аби не народжувати дітей. Якщо жіноче відчуття адекватності своєї статевої ролі грубо спотворене, якщо пологи приховані наркозом, що заважає жінці усвідомити, що вона народила дитину, а годування грудьми замінене штучним годуванням по педіатричних рецептах, то в цих умовах виявляється значне порушення материнських відчуттів. Кроскультурні дослідження [59, 71] свідчать, що там, де люди над усе цінують соціальний ранг, жінка може задушити свого дитяти власними руками. Це робили деякі жінки Таїті, а також деякі індійки з племені натчез, коли дітовбивство могло підвищити їх соціальне положення. Маргарет Мід проводить паралелі між «примітивними» і «розвиненими» цивілізаціями в тому, як відбувається подавлення природних материнських відчуттів. Її спостереження показують, що там, де суспільство надзвичайне високо ставить принцип закононародженості, мати незаконнонародженого дитяти може кинути його або убити.

Іншу крайню соціоцентричну позицію займає Елізабет Бадінтер [94]. Прослідивши історію материнських установок впродовж чотирьох століть (з XVII до XX століття), вона прийшла до виводу, що «материнський інстинкт - це міф». Вона не виявила жодної загальної і необхідної поведінки матері, а навпроти - надзвичайну мінливість її відчуттів залежно від її культури, амбіцій або фрустрацій. Материнське кохання - це поняття, яке не просто еволюціонує, але наповнюється в різні періоди історії різним змістом. Дослідник розглядає у взаємозв'язку три головні соціальні жіночі ролі: матері, дружини і жінки, що вільно реалізовується. Вона вважає, що в різні епохи та або інша з цих ролей ставала такою, що очолює. Е. Бадінтер вказала на зв'язок між суспільними потребами і мірою материнської відповідальності за народження дитини: «Женщина становится лучшей или худшей матерью в зависимости от того, ценится или же обесценивается в обществе материнство» [94]. Вона проаналізувала динаміку материнських установок впродовж декількох століть у Франції і прийшла до висновку, що до кінця XVIII століття материнське кохання було справою індивідуального розсуду, випадковим явищем. В ті часи репродуктивна функція жінки сприймалася лише як рядова, що не виділяється нічим, частина її обов'язків в сім'ї, анітрохи не важливіша, ніж участь жінки в родинному виробництві. З іншого боку, за відсутності або малій ефективності контролю народжуваності репродукція залишалася невід'ємною стороною життя майже всякої жінки. Цінність дитини визначалася його становим положенням, порядком народження і статтю (цінувався перш за все закононароджений хлопчик і первісток), а зовсім не особистими якостями.

Повсякденним було спокійне відношення до загибелі дитини: «Бог дав, Бог і узяв», «в світі іншому йому буде краще». При появі небажаних і позашлюбних немовлят був поширений так званий «закамуфльований инфантицид» - практика нещасних випадків або ж підкидання новонароджених в чужі будинки.

Інфантіциду віддавалась перевага над штучними пологами із-за великої токсичності абортивних речовин. В цілому суспільство було байдуже до фактів зникнення, раптової хвороби і загибелі дітей.

Трансформації в суспільній свідомості піддавалися не лише материнські установки, але і образ дитини. Л. Стоун виявив чотири альтернативні образи новонародженого дитини в європейській культурі:

1) традиційно-християнський, передбачаючий, що новонароджений несе на собі друк первородного гріха і врятувати його може лише нещадне придушення волі, підпорядкування батькам і духовним пастирям;

2) соціально-педагогічний детермінізм, згідно якому дитя за природою своєю не схильний ні до добра, ні до зла, а є tabula rasa, на якій суспільство і вихователь можуть написати що завгодно;

3) природний детермінізм, по якому характер і можливості дитяти зумовлені до його народження;

4) утопічно-гуманістичний погляд, що стверджує, що дитя народжується хорошим і добрим і псується лише під впливом суспільства.

Про другу половину XX століття знов виразно виявилися тенденції, ворожі «детоцентризму». Соціально-політична емансипація жінок і усе більш широке залучення їх в суспільне виробництво робить їх родинні ролі, включаючи материнство, не настільки всеосяжними і, можливо, менш значимими для них. Самоповага жінки має, окрім материнства, багато інших підстав - професійні досягнення, соціальну незалежність, самостійно досягнуте, а не придбане завдяки заміжжю суспільне положення. Деякі традиційно-материнські функції в інституті сім'ї переймають на себе суспільні інститути і професіонали (лікарі, вихователі, спеціалізовані суспільні установи і ін.). Це не відміняє цінності материнського кохання і потреби в ній, але істотно змінює характер материнської поведінки. Як пише історик Ф. Арієс, в останні десятиліття змінився образ дитини в суспільній європейській свідомості: він став мислитися як докучливе, непотрібне створення, яке прагнуть «відсунути» навіть чисто фізично, зменшуючи кількість і якість тілесного контакту, роблячи виховання дитяти подібним до технологічного процесу. Спад народжуваності пов'язаний з боязню майбутнього, зростанням мотивації особового розвитку, бажанням затвердити своє місце в життя, свою індивідуальність, мати стійке соціальне положення раніше, ніж присвятити себе турботі про дітей [11].

Дослідження різних культурних варіантів материнства в сучасному суспільстві також свідчать про вплив наявних моделей сім'ї, дитинства і цінностей, прийнятих в даній культурі, на материнську поведінку і переживання жінки [4]. Великий інтерес представляє приведене в цих роботах порівняння розподілу материнських функцій в різних культурах, материнської поведінки і стосунки до дитини, які забезпечують формування необхідних в даній культурі особових якостей (наприклад, особливості когнітивної і емоційної сфери, якості прихильності, особливостей переживання успіху і невдачі в досягненні мети).

Таким чином, материнство - це одна з соціальних жіночих ролей, тому навіть якщо потреба бути матір'ю і закладена в жіночій природі, суспільні норми і цінності роблять певний вплив на прояви материнського відношення. Поняття «Норми материнського відношення» не є постійним, оскільки зміст материнських установок міняється від епохи до епохи. Тій або іншій соціальній установці відповідає певний образ дитини. Прояви материнського відношення, що відхиляються, існували завжди, але вони могли носити більш приховані або відкриті форми і супроводитися великим або меншим відчуттям провини залежно від суспільного відношення до цих актів.

1.2 Психологічна готовність до материнства і характеристика її складових

Материнство вивчається в руслі різних наук: історії, культурологи, медицина, фізіології, біології поведінки, соціології, психології. Кожна наука вивчає і визначає материнство, виходячи зі своїх цілей і завдань. Інтерес до комплексного вивчення материнства з'явився порівняно недавно. Але на сьогоднішній день єдиного визначення поняття «материнства» немає.

У словнику російської мови С.І.Ожегова «материнство» трактується як «стан жінки в період вагітності, пологів, годування дитини; властиве матері свідомість родинного її зв'язку з дітьми» [80].

У сексологічному словнику материнство визначається як функція жіночого організму, направлена на продовження людського роду і включаюча біологічні (виношування, народження і вигодовування немовля) і соціальні (виховання дитини) аспекти [118].

Філіппова Г.Г. розглядає материнство як психосоциальный феномен: як забезпечення умов для розвитку дитини, як частина особової сфери жінки [105]

Брутман В.І. визначає материнство як одну з соціальних жіночих ролей, на зміст якої детермінуючий вплив роблять суспільні норми і цінності [27].

«Материнство, - стверджує італійський психолог А. Мінегетті, - насправді всього лише виконання жінкою завченою з дитинства роли»[124].

Таким чином, немає єдиного, однозначного поняття «материнства». Для цілісного бачення материнства необхідно позначити функції, властивих матерів.

Функції матері досить складні і багатообразні. Вони полягають в задоволенні всіх фізіологічних потреб малюка, забезпеченні його емоційного благополуччя, в розвитку прихильності, базових структур відношення до світу, спілкування, основних особових якостей дитини і його діяльності.

Філіппова Г.Г. виділяє дві взаємозв'язані групи материнських функцій: видотипічную і конкретно-культурну. До видотипічніх функцій матері відносяться наступні:

- Забезпечення стимульной середовища для пре- і постнатального розвитку когнітивних і емоційних процесів.

- Забезпечення умов (у формі розділення діяльності з дитям) для розвитку видотипічної структури діяльності.

- Забезпечення умов для виникнення видотипічних потреб, що формуються на протязі життя: потреби в емоційній взаємодії з дорослим, в здобутті позитивних емоцій від дорослого, включення дорослого в плотсько-практичну діяльність, потреба в оцінці дорослим своєї активності і її результатів, пізнавальна потреба і ін., а також формування прихильності.

- Забезпечення умов для освоєння видотипічних засобів віддзеркалення у формі формування потреби в спілкуванні, як системоутворюючих для сфери спілкування.

- Забезпечення умов для розвитку мотиваційних механізмів.

Конкретно-культурні функції охарактеризувати складніше. Всі видотипічні функції, що вказані вище мати здійснює згідно наявної в її культурі моделі материнства, в яку входить не лише операційний склад і технологія відходу виховання, але і модель переживань матері, її стосунки до дитини і своїх функцій, а також способи емоційної взаємодії з дитиною. До цієї групи материнських функцій Філіппова відносить наступні:

- Забезпечення матір'ю предметного середовища і умов плотсько-практичної, ігрової діяльності і спілкування, які сприяють утворенню культурних особливостей когнітивної сфери і моторики.

- Забезпечення умов для формування культурної моделі прихильності.

- Забезпечення умов для формування культурних особливостей соціально-комфортного середовища.

- Організація умов (наочного, ігрового середовища, спілкування) для формування культурних особливостей стилю мотивації досягнення.

- Забезпечення умов для формування у дитини основних культурних моделей: ціннісно-смислових орієнтацій, сім'ї, материнства і дитинства і ін.

Філіппова Г.Г. відзначає, що далеко не всі ці функції усвідомлюються матір'ю. Навіть науці багато з них сталі відомі лише в останні десятиліття, і, немає підстав вважати, що їх пізнання вже закінчене. Проте мати успішно виконує ці функції багато тисячоліть[110].

Культурою вони також добре освоєні і представлені в зведенні правил, норм, в обрядах, повірьях, звичаях. Деякі з материнських функцій, такі, як задоволення органічних потреб малюка, формування у нього деяких особових якостей, в достатній мірі усвідомлюються матір'ю і суспільством. Інші існують в суспільній свідомості і свідомості матері в перетвореній формі, уявлення про їх значення для дитини різною мірою наближаються до біологічних і соціокультурних завдань його розвитку.

Народження дитини принесе багато змін, до яких жінка має бути готова. Тобто вона має бути готова стати матір'ю, повинна усвідомлено перейняти на себе виконання материнських функцій.

Більшість авторів [27, 13, 37], що досліджують проблему готовності до материнства, вважають, що готовність до материнства формується впродовж всього життя. На процес формування впливають як біологічні, так і соціальні чинники, оскільки готовність до материнства має з одного боку потужну інстинктивну основу, а з іншою виступає як особова освіта, в якій відбивається весь попередній досвід її взаємин зі своїми батьками, однолітками, чоловіком і іншими людьми.

Мещерякова С.Ю. розглядає цей концепт як специфічну особову освіту, стержневою створюючою якого є суб'єктно-об'єктна орієнтація у відношенні до дитини, що ще не народилася. Така позиція у визначенні готовності до материнства пояснюється припущенням Мещерякової С.Ю. про те, що суб'єктне відношення до майбутнього дитини проектується в стиль материнської поведінки і тим самим забезпечує найбільш сприятливі умови для психічного розвитку немовляти, найважливішими показниками якого є рівень спілкування дитини з матір'ю, особливості становлення у нього образу себе і потреби в співпереживанні [70].

Автор виділяє декілька груп показників психологічної готовності до материнства. У першу групу включені особливості комунікативного досвіду жінок з їх раннього дитинства. Якщо досвід спілкування з близькими був позитивним, це означає, що стартові умови для формування суб'єктного відношення до інших людей були сприятливими і основа для формування суб'єктного відношення до свого дитини закладена. Мещерякова С.Ю. передбачила, що про характер раннього комунікативного досвіду, отриманого майбутньою матір'ю в спілкуванні з близькими дорослими, можна судити по афектних слідах, залишених в її перших спогадах про себе і батьках, про їх стиль виховання, про свої привязанності. Велике значення в становленні батьківської поведінки автор надає спілкуванню з однолітками, старшими і молодшими дітьми.

До показників другої групи віднесені переживання жінкою відношення до дитини, що ще не народилася. Найбільш сприятливою ситуацією для майбутньої материнської поведінки є бажаність дитини, наявність суб'єктного відношення матері до немовляти, що ще не народилося, яке виявляється в любові до нього, уявній або вербальною адресованісті, прагненні інтерпретувати рухи плоду як акти спілкування.

Третю групу показників склали установки на стратегію виховання дитини. То, як майбутня мати має намір здійснювати догляд за ним, з точки зору автора, також свідчить про переважання суб'єктного або об'єктного відношення до дитини.

Брутман В.І. розглядає готовність до материнства як здатність матері забезпечувати адекватні умови для розвитку дитини, що виявляється в певному типові відношення матері до дитини. Тип материнського відношення, відповідний готовності або неготовності до материнства, автор пов'язує з цінністю дитини для матері [29].

Мілосердова Е. виділяє два основні чинники, що дозволяють визначити психологічну готовність до материнства:

1. Відношення до вагітності. Найсприятливіший варіант, коли вагітність бажана, приймається з радістю на рівні усвідомлення. Це несе за собою спокійне протікання вагітності на психологічному і фізіологічному рівні. Така жінка готова до материнства і здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження.

2. Поведінка жінки в процесі пологів. Частенько жінка, замість того аби думати лише про успішне завершення цього процесу для дитини, про його проблеми і стан, замість того аби співпереживати маляті, в думках допомагати і підтримувати його, розуміючи як йому нелегко, жінка повністю перемикається на свої відчуття, на свою власну персону, починає себе жаліти, звинувачувати всіх і вся, думаючи про те, аби все скоріше закінчилося [81].

Філіппова Г.Г., досліджуючи психологічні чинники порушення материнства, розглядала психологічну готовність до материнства як провідний чинник адаптації до вагітності і материнства. Як складові психологічної готовності до материнства були виділені наступні складові:

1.Особова готовність: загальна особова зрілість (адекватна віково-статева ідентифікація; здібність до ухвалення рішень і відповідальності; міцна прихильність; внутрішня каузальна атрибуція і внутрішній локус контролю; відсутність залежностей) і особові якості, необхідні для ефективного материнства (емпатия; здатність до спільної діяльності; здатність бути «тут і тепер»; творчі здібності; інтерес до розвитку іншої особи; інтерес до діяльності вирощування і виховання; уміння отримувати задоволення; культура тіла).

2.Адекватна модель батьківства: адекватність моделей материнської і батьківської ролей, сформованих в своїй сім'ї, по відношенню до моделі особи, сім'ї і батьківства своєї культури; оптимальні для народження і виховання дитини батьківські установки, позиція, виховні стратегії, материнське відношення.

3.Мотиваційна готовність: зрілість мотивації народження дитини, при якій дитя не стає: засобом полеролевій, віковій і особовій самореалізації жінки; засобом утримання партнера або зміцнення сім'ї; засобом компенсації своїх дитячо-батьківських стосунків; засобом досягнення певного соціального статусу і тому подібне.

4.Сформованість материнської компетентності: відношення до дитини як суб'єкта не лише фізичних, але і психічних потреб і суб'єктивних переживань; сензитивність до стимуляції від дитини; здібність до адекватного реагування на прояви дитини; здатність орієнтуватися для розуміння станів дитини на особливості його поведінки і свій стан; гнучке відношення до режиму і установка на орієнтацію на індивідуальний ритм життєдіяльності дитини в ранній період його розвитку; необхідні знання про фізичний і психічний розвиток дитини, особливо вікові особливості його взаємодії зі світом; здатність до спільної діяльності з дитям; навики виховання і навчання, адекватні віковим особливостям дитини.

5.Сформованість материнської сфери. Материнство як частина особової сфери жінки (материнська потрібністно-мотиваціона сфера) включає три блоки (емоційно-потребністний; операціональный; ціннісно-смисловий), зміст яких послідовно формується в онтогенезі жінки (у взаємодії з власною матір'ю і іншими носіями материнських функцій; сюжетно-ролевій грі в ляльки і сім'ю; у взаємодії з немовлятами до народження свого дитини; в період статевого дозрівання; у взаємодії з власними дітьми) [114].

Матвєєва Е.В. визначає психологічну готовність до материнства, як специфічну особову освіту, що включає три блоки готовності: потребністно-мотиваціоний блок; когнітивно-операційний блок і блок соціально-особової готовності до материнства [75].

Потребностно-мотиваціона готовність до материнства має на увазі потребу в материнстві і включає потребністно-эмоціональний і ціннісно-смисловий компоненти. Вона має на увазі рефлексію своїх станів і прагнення до їх переживання в процесі взаємодії з дитям і не вичерпується бажанням мати дітей.

Іваников В.А. вважає, що потреба в материнстві - необхідна, але не достатня умова для материнської діяльності, і спонука до дії є результат особливого процесу - процесу мотивації. Мотив діяльності виступає безпосереднім смыслообразующим чинником [11].

Філіппова Г.Г. виділяє наступні основні мотиви материнства:

- досягти бажаного соціального і вікового статусу (я - доросла, самостійна жінка, що займає певне положення в суспільстві, має право на відповідне відношення до себе в сім'ї і суспільстві);

- задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати певні речі, без цього його життя не повне, не така як в інших);

- прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в житті, що само також буде це продовження забезпечувати, - народжувати дітей, моїх внуків, правнуків);

- реалізація своїх можливостей (виховати дитини, передати йому свої знання, життєвий досвід);

- компенсація своїх життєвих проблем (аби став краще, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, отримав те, що не змогла отримати в житті я);

- вирішення своїх життєвих проблем (укласти або укріпити брак, довести собі і іншим, що я здатна народити і бути матір'ю; врятуватися від самоти; знайти помічника в старості);

- любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитям, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності і усвідомлення того, що дитя стане самостійним, «не моїм», любитиме інших і тому подібне);

- досягнення критичного для дітородіння віку [111].

Різні обставини створюють абсолютно індивідуальні, неповторні умови мотивації народження дитини для кожної жінки.

Потреба в дітях - центральна ланка потреби в материнстві. Жодних біологічних законів, що заставляють мати дітей, не існує (Борисов В.А.). Ці закони слід шукати у сфері соціального.

Бажання мати дітей може виникнути несподівано, може бути виражено неявно (Орльовськая М.). Відомо, що і у чоловіків, і у жінок бажання мати дітей безпосередньо залежить від їх дитячих переживань, стосунків з батьками, моделі тієї сім'ї, в якій вони виросли. Друк минулого настільки виразний, що частенько вона і визначає наше бажання або, навпаки, небажання дати початок нового життя [82].

Потрібністно-эмоційна готовність до материнства забезпечує позитивне відношення жінки до вагітності і настрій (без страху) на пологи, емоційно-позитивний образ дитини, бажання піклується про нього, радісно-щасливе відношення до ролі матері.

Позитивне відношення до вагітності спричиняє за собою спокійне її протікання. Така жінка здатна абсолютно свідомо перенести ради дитини будь-які труднощі і обмеження. Не дивлячись на останнє, образ майбутнього дитини у жінки викликає позитивні емоції, вона знаходиться в «передчутті» майбутнього материнства.

Якщо дитя бажане, то він здатний втілювати уявлення жінки про щастя. Коли дитини не чекають, частіше зустрічаються передчасні пологи. Відбувається це тому що, жінка знаходиться в пригніченому, напруженому стані, її пригноблює думка про майбутнього дитини [21].

Велике значення має і те, як жінка налаштована на процес пологів. У сучасній психології і психотерапії вважається, що відношення жінки до процесу пологів істотним чином впливає на успішність пологів, а також відображає загальне відношення до вагітності, майбутнього дитини, своєї нової ролі матері.

Негативні переживання, гострі стресові стани, стійкі страхи, виникнення неоднозначних відчуттів до майбутнього дитини або до самої собі, а інколи своєрідне ігнорування вагітності можуть свідчити про наявність в майбутньої матері неусвідомлюваних внутрішніх проблем, конфлікту між бажанням мати дитини і неготовністю до рішучих змін в собі і в житті.

В період вагітності жінка відчуває, що з первістком приходить кінець її безтурботної юності. Зникає краса дівочої фігури, здається загубленою чарівність молодості. Виникають різного роду побоювання і страхи. Жінка повинна усвідомлювати труднощі цього періоду, відповідно набудуватися і зуміти пережити його. І лише тоді виклюється відчуття радісного чекання. Райнпрехт з наполегливістю говорить майбутнім матерям: «Ви повинні хотіти майбутнього дитини, ви повинні вітати життя, що зароджується, ви повинні свідомо знаходитися в стані радісного чекання» [91].

Цінністно-смилова готовність до материнства передбачає усвідомлення жінкою високої міри цінності дитини і материнства серед інших цінностей, «правильні» уявлення про сенс дітей і материнства.

Будь-яка жінка, хоче вона того чи ні, нерозривно пов'язана зі своєю матір'ю. Психологічна готовність або неготовність до материнства обумовлена тим, наскільки гармонійним був цей зв'язок. Якщо дівчинка була для матері бажаним дитям і не відчувала себе в сім'ї непотрібною і самотньою, то, зростаючи, вона, як правило, не випробовує проблем, створюючи свою сім'ю. З самого дитинства між дочкою і матір'ю відбувається неусвідомлена передача досвіду, закладається основа жіночої поведінки, а також уявлення про основні життєві цінності [82].

Бажано, аби жінка-мати бачила сенс свого життя в першу чергу в материнстві (Хорват Ф.) .

Дитя - невичерпне джерело життєвих стимул-реакцій. Це безмежно рухлива стихія, що вносить до життя не лише турботу і тривогу, але і радість (З.Матейчек) [39].

Хорват Ф. вважає, що материнство завжди буде головною частиною життєдіяльності жінки. З материнства вона черпає свідомість сенсу свого життя у всьому обсязі. Оптимістичне відношення до життя є результатом щасливого материнства. Ніщо не може з такою силою принести задоволення жінці-матері, дати їй повнішу свідомість свідомості прожитого життя, як переконаність в тому, що її материнські призначення реалізовані успішно. Материнство в житті жінки грає абсолютно унікальну, дуже важливу роль [99].

Зміст когнітивно-операційного блоку складають знання жінкою своїх материнських функцій, знання про психофізіологічні особливості в період вагітності, знання про пологи і про особливості виховання і розвитку дітей, уявлення про деякі операції спілкування і взаємодії з дитям і догляду за ним, знання про грудне вигодовування.

Жінка має бути знайома з тими глибинними змінами, які відбуваються в її організмі під час вагітності, як у фізіологічному, так і в психологічному плані, для того, щоб вона змогла зробити все від неї залежне для нормального протікання вагітності, аби сама майбутня мама відчувала себе емоційно комфортно.

Жінка повинна володіти достатньою інформацією про пологи. Їй необхідно бути підготовленою до пологів, як у фізичному, так і в психологічному плані. Жінка, що знає як проходят пологи, відчуває себе більш упевнено. Вони вже не будуть для неї несподіваними, а тому не викличуть безпричинного переляку, тривоги і зайвих хвилювань, настільки шкідливих для майбутнього дитини.

Велике значення має те, які знання має майбутня мати про психічний і фізичний розвиток дитини. Філіппова Г.Г. вважає, все частіше батьки напередодні народження дитини виявляються неінформованими про елементарні особливості його розвитку і своїх функцій в догляді за ним і спілкуванні. Інтересним є той факт, що, окрім усвідомлення низького рівня батьківської компетентності, молоді мами усвідомлюють недостатній рівень емоційних переживань, неготовність до виникнення материнських відчуттів [107].

Материнство зв'язане з процесом виховання, передачею суспільно значущих зразків поведінки підростаючому поколінню. Але третина сімей стикаються з серйозними і 48% - з частковими труднощами у вихованні дітей (Буленкова Н.). Одній з причин, які називають батьки, є недолік педагогічного досвіду і знань. Батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових і індивідуальних особливостях дитини, його розвитку, частенько здійснюють виховання усліпу (І.Клемантовіч). Тому кожна майбутня мама повинна приділити серйозну увагу питанню виховання дитини, повинна знати основи процесу виховання.

Блок соціально-особової готовності до материнства включає розвиток статевої ідентифікації жінки, установки на стратегію виховання дитини, уявлення про важливих для розвитку дитини особових якостей матері, позитивне сприйняття своєї батьківської ролі, усвідомлення відповідальності за розвиток дитини і свою материнську позицію, готовність долати труднощі, пов'язані з народженням і вихованням дитини.

Жінка, як майбутня мати, переймає на себе нову соціальну роль, роль матері. Нова роль змінює соціальний статус, вимагають виконання нових обов'язків. Відбувається установка по відношенню до себе, відбувається глибинна ідентифікація з «справжніми» жінками. Їй привласнюється «титул» матері. З'являється ролева для поло ідентифікація «ми - матері».

Але з кожним роком зростає число осіб жіночої статі, що не бажають бути жінкою (БуяновМ.І.). Пояснюють вони це тим, що чоловік звільнений від необхідності народжувати дітей, забезпечувати родину. У нього більше прав і менше відповідальності - ось що цінують подібні жінки в своєму уявленні про чоловіків. Такі жінки вважають, що народження, виховання і догляд за дітьми дискримінує їх (Т.А.Гурко).

Однією із складових даного блоку є установки на стратегію виховання дитини. Велике значення має те, як жінка планує доглядати дитину (чи слідувати строгому режиму, чи пропонувати соску, чи брати на руки або прагнути привчати до самостійності», тобто орієнтуватися на потребі немовляти або на власні уявлення про необхідне йому); яких принципів збирається дотримуватися при вихованні маляти; які цілі ставить при вихованні дитини [69].

Діти - віддзеркалення і продовження батьків. Віддзеркалення - тому те вбирають в себе те, що дорослі їм дають. Продовження, тому що вони змінюють, розвивають, використовують в своєму житті отримане від батьків. Чим краще мати уміє виховувати себе, тим краще вона розуміє що означає - виховувати дитину (І.Фрідман) [99].

Буленкова Н., обмірковуючи особові якості матері, наводить слова великого Конфуція: «Якщо ти хочеш змінити державу, почни з провінції. Якщо ти хочеш змінити провінцію, почни з районів. Якщо ти хочеш змінити райони, почни з міст. Якщо ти хочеш змінити місто, почни з вулиць. Якщо ти хочеш змінити вулицю, почни з будинків. Якщо ти хочеш змінити удома, почни з сім'ї. Якщо ти хочеш змінити сім'ю, почни з себе». Цей вислів говорить про те, що розвиток дитини визначають особові якості матері; діти і усвідомлено і неусвідомлено переймають у дорослих їх поведінку, звички, манери, риси характеру, причому, як позитивні, так і негативні. Особові якості матері мають величезне значення при вихованні дитини, оскільки обов'язково відіб'ються в нім. Тому кожна майбутня мама повинна задуматися над тим, яку людину вона хоче виховати зі свого маляти і перш ніж почати виховувати дитини, виховати себе.

Відповідальність за дитину - елемент усвідомленого материнства. Усвідомлене материнство - це, перш за все відмова від стихійного настання материнства. Усвідомлення материнства, окрім бажання мати дітей, полягає ще в осмисленні, в позитивному відношенні до тих нових обов'язків, до того нового життя, в яке вступає жінка, коли вона вирішує стати матір'ю. Велике значення мають ті мотиви, якими жінка керувалася при рішенні питання про народження дитини, які дійсні спонуки наводять її до бажання стати матір'ю. Про дійсно відповідальне відношення до материнства можна говорити тоді, коли майбутня мати повністю усвідомлює його сенс з суспільної і особистої точки зору, коли вона розуміє реальні проблеми, пов'язані з материнством, свідомо бере на себе їх рішення, правильно готує себе до їх реалізації (Хорват Ф.).

Психофізіологічна готовність жінок до материнства.

На рівень психологічної готовності до материнства впливають різні чинники, у тому числі міра психофізіологічної зрілості. Велике значення грає вік жінки, оскільки для жінок різних вікових груп характерні фізіологічні і психологічні особливості, що впливають на готовність до материнства.

Учені стверджують, що вік від 16 до 18 років не є сприятливим для народження дитини ні у фізіологічному, ні в психологічному плані.

Сучасною наукою встановлено, що, не дивлячись на акселерацію - прискорення темпу індивідуального розвитку, - фізична, інтелектуальна і соціальна зрілість, необхідна для народження і виховання дитини, в 16 - 18 років, на жаль, не настає. Першого немовля жінка повинна народити у віці 19 - 28 років (Чимаров )В.М..

Кашапова С.О., досліджуючи психоемоційні і особові особливості у дівчат у віці від 16 до 18 років, які очікували народження дитини, робить висновок про те, що для вагітних цього віку характерні неадекватна самооцінка, внутрішня конфліктність, інфантилізм. При порівнянні отриманих результатів з даними становлення материнської сфери у жінок оптимального дітородного віку, автор відзначає спотворене формування материнської сфери дівчат, що не досягли 19 років, які чекають народження дитини [19].

У жінок у віці 19 -21 роки організм сповна сформований для народження дитини, але для цього віку характерне те, що більшість дівчат зайнята навчанням, що є головним мотивом обмеження народжуваності в цьому віці [22]. Первинне значення має освіта, опанування спеціальності, аби надалі мати гідну роботу.

У віці від 21 року до23 років навчання в основному закінчується, жінка замислюється про своє майбутнє. А саме про заміжжя, сім'ю, дитину, а також роботу. Останнє має важливе значення. Робота має бути цікавою, з гідною зарплатою. Крім того, жінки вважають, що необхідне деякий час, аби влаштуватися на новому робочому місці, досягти певної постійності в професійній діяльності. Все це необхідно для того, щоб «побудувати основу» (побутова улаштованість, хороша зарплата, матеріальне благополуччя) для планованого родинного життя і, зокрема, для народження дитини.

В.С. Корсако вказує, що молоде подружжя, якому від 20 до 22 років знаходяться в самому розквіті фізичної форми. Зараз їм все під силу, у них досить енергії, аби виростити здорового дитини, вагітність і пологи проходят без особливих ускладнень. Але більшість пар в цьому віці ще не вирішили свої матеріальні і житлові проблеми. Крім того, бажання зробити кар'єру, реалізувати свої можливості може перешкодити виконанню батьківськіх і подружніх обов'язків.

Жінка 24-26 років в основному визначається в професійному плані. Також відбувається усвідомлення того, що цілі відносно навчання, роботи досягнуті і тому необхідно «переходити» до постановки і досягнення наступних, а саме, до створення сім'ї і народження дитини. Корсако В.С. вважає, що самий кращий вік у жінок для народження первістка 24-27 років [19].

Учені-медики також вважають цей вік найбільш сприятливим для народження дитини. У жінок, старше 29, років вище частота народження дітей з недостатньою масою тіла і недоношених.

Крім того, кордон в 26 років пояснюється тим, що, починаючи з 25 років, виявляється наступна закономірність: чим старше жінка, тим частіше вона відмовляється від народження дитини [22]. Тому вік, в межах 24-26, років найбільш сприятливий для становлення жінки матір'ю.

1.3 Поняття про післяродову депресію і чинники формування

Післяродова депресія (ПД) - досить широко поширене емоційний розлад. Це тривале і суб'єктивно важкий стан, що супроводиться зниженням настрою, недоліком інтересу до життя, пригніченістю. У жінок з подібним розладом виявляється високий рівень тривоги, інколи - страхи [10].

При ПД часто зустрічаються і соматовегетативні симптоми:

-відсутність або зниження апетиту;

-ті або інші розлади сну (трудність при засипанні, раннє пробудження, поверхневий сон, що не приносить відчуття відпочинку, або кошмарні сновидіння);

-відсутність сил і бажання що-небудь робити, що супроводиться постійним відчуттям втоми;

-неможливість концентруватися на простих життєвих ситуаціях;

-головні болі, запаморочення, мігрень;

-неприємні відчуття в області серця і живота, болю в суглобах;

-порушення менструального циклу, зникнення сексуального потягу.

Для ПД характерна нездатність адекватно оцінювати свій стан, змінити поганий настрій на хороший, тривогу і образливість - на спокій і діловитість. Ситуація посилюється ще і тим, що негативні переживання, що випробовуються жінкою, не схожі на очікувану радість і полегшення, які повинні були б настати після пологів. Виникає відчуття самоти, ізольованості, здається, що ніхто не звертає уваги і абсолютно не надає значення тому, що відбувається з нею, не розуміє всієї важливості її занепокоєння з приводу дитини. Жінці здається, що її стан абсолютно не цікавить оточуючих, що вони не підтримують і не розуміють її.

За даними зарубіжних авторів, післяродова депресія зустрічається у 10-15% жінок, що народили [66].

Дослідження, проведені Г.В. Скобло свідчать про таку ж поширеність післяродових депресивних розладів [66]. У 2 рази частіше зустрічаються легкі депресії, чим помірні.

Як правило, ПД починається в перші дні або перші два тижні після пологів і продовжуються від 1 до 6-7 місяців. Проте Cox, Rooney виявили, що ПД може виникати навіть через три роки після народження дитяти. При цьому жінки, страждаючі депресією, часто не лікувалися протягом року, після її появи, оскільки не була проведена своєчасна діагностика (Gilbert P., 1992, C.48).

Чинники формування післяродової депресії

Післяродова депресія обумовлена дією широкого спектру всіляких чинників. Можна виділити чотири основні групи цих чинників:

1.спадкова схильність до афективних розладів;

2.фізичні і фізіологічні причини (зміни організму під час вагітності і після пологів і тому подібне);

3.соціальні чинники (особливості сім'ї і соціального оточення);

4.психологічні чинники (особливості особи жінки, сприйняття себе як жінки, матері і тому подібне).

Слід зазначити, що, як правило, причини ПД носять комплексний характер. Розглянемо їх детальніше.

Спадкова схильність до афективних розладів, як правило, виявляється задовго до вагітності і пологів. Такі жінки часто випробовують значні емоційні коливання: «напади» дратівливості, в'ялості, стомлюваності, підвищеної плаксивості. Інколи їх супроводить схильність до тривог і страхів, вегетативні порушення (запаморочення, головний біль, нудота, озноб, прискорене серцебиття і сечовипускання, порушення сну і апетиту). Вагітність і пологи служать лише поштовхом для виникнення депресивного стану.

Під час вагітності відбувається сильна зміна рівня гормонів в організмі жінки: змінюється як кількість гормонів, що виділяються, так і їх співвідношення. Зростаючий рівень гормонів забезпечує оптимальний кровотік в судинах плаценти, а у момент пологів - здібність матки до скорочень. Після пологів різке зниження прогестерону і естрогену викликає зміну емоційного стану жінки, виникнення в'ялості. Гормональні причини зазвичай пов'язують з післяродовим смутком, який триває від декількох годинників до 3-х днів, але не більш.

До фізіологічних чинників виникнення ПД також можна віднести перевтому і недосипання, пов'язані з годуванням і доглядом за новонародженим.

Також післяродові психічні розлади можуть бути пов'язані з інфекцією, що попала в організм під час пологів через статеві органи. Фізичний стан після пологів також може розглядатися як один з чинників ПД, наприклад, наявність швів, втома, труднощі з туалетом, вживанням їжі, відсутність комфорту в палаті. З фізичним станом також пов'язано прийняття образу тіла після пологів. Жінки, які бояться втратити тонкість талії, переживають за стан фігури, хворобливо сприймають появу живота, що обвиснув, переживають, що ніколи не удасться відновити колишні форми.

До соціальних чинників виникнення ПД в першу чергу відносяться стосунки в сім'ї, оскільки в післяродовому періоді підтримка і увага близьких стають украй необхідні для жінки. Будь-які складнощі у взаєминах з чоловіком і батьками можуть стати провокуючим чинником післяродової депресії.

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї після появи дитяти, також грають роль у виникненні депресії. Стосунки між подружжям, батьківські стосунки поточні і попередні, життєві події, здібності і взаємини, що підтримують, відбиваються на стані матері і дитини. Наприклад, якщо батько дитини відмовляється допомагати дружині в догляді за дитям або проявляє недостатньо уваги до дружини.

Дослідження особливостей сімей, що викликають або підсилюючих ПД, показали, що жінки з ПД значимо частіше мали дисфункциональные батьківські сім'ї, а також свої власні, вони отримували менше підтримки з боку своїх матерів і своїх мужів [16].

Частенько невміння побудувати своє власне родинне життя обумовлене відсутністю позитивного досвіду родинного життя, отриманого в дитинстві і юності в батьківській сім'ї. Довіра, підтримка і кохання батьків сприяють формуванню у майбутньої мами упевненості в собі, що допомагає згодом адаптуватися до нової себе в ролі матері. А якщо у жінки немає позитивного досвіду родинного життя, який допомагає будувати взаємини у власній сім'ї, вона виявляється непідготовленою до сприйняття себе в ролі дружини, а потім і матері. Їй важче зрозуміти причини неминучих труднощів родинного життя. Вона гірше адаптується до будь-якого стресу, у тому числі до вагітності і пологів.

Також було відмічено, що самотні матері частіше випробовують депресивні стани.

Дослідження Брутмана показують, що вік матері також впливає на емоційний стан після пологів. Жінки, які стають матерями у віці до 21-го року схильні до депресивних станів, оскільки не готові до виконання материнської ролі, не закінчили освіту, не можуть самостійно забезпечити своє існування [108]. Матеріальне положення, житлові умови, також можуть в деякій мірі впливати на стан матері.

Також до соціальних чинників можна віднести особливості взаємовідношення жінки з лікарем і персоналом клініки, де вона спостерігалася під час вагітності і де проходили пологи. Відсутність інформації про вживані медичні процедури, неввічливе і неуважне відношення персоналу клініки наводять до виникнення напруги. Жінки, для яких обстановка пологового відділення знайома, контакти з лікарями, акушерками звичні, менш схильні до впливу ПД . Позитивно впливають відвідування спеціальних курсів по підготовці до пологів, які дозволяють жінці краще дізнатися про сам процес пологів, вживаних процедурах і тому подібне

Також можна відзначити і особливості переживання пологів: то, як протікали пологи (природним чином або з медичним втручанням), хто знаходився поряд з жінкою, як здійснювалося втручання, в яких умовах відбувалися пологи і так далі. Ці чинники можуть послужити причинами розвитку ПД.

Стать і темперамент немовляти також можуть вплинути на виникнення несприятливого стану в матері. Наприклад, якщо для сім'ї народження хлопчика було бажаніше або очікувалося, а народилася дівчинка. Особливо виявляється негативна реакція у разі, коли діагностика підлоги дитяти за допомогою УЗІ виявилася помилковою. А також якщо соцікультурні уявлення про дитяти, більшою мірою пов'язані з "сином", де поява дочки сприймається як маленька трагедія.

...