Вікові кризи життя та їхній вплив на розвиток особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Вікові кризи життя та їхній вплив на розвиток особистості

Студентки 2 курсу

Спеціальність Облік і аудит

Ніколенко Вікторії



План

Вступ

1. Поняття про кризу життя

2. Причини та показники кризи

З. Форми виходу з кризової ситуації

4. 3начення кризи для росту особистості

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сладові соціуму нерівноцінні і неоднаково впливають на індивіда в різні періоди його становлення. Найвідчутнішими щодо цього є кризові періоди в житті людини, а також економічні, політичні, релігійні, побутові, соціокультурні, соціально-психологічні умови, дія яких може бути як стабілізуючою, так і деструктивною.

У різні періоди життя людини відбуваються зміни в її психіці. Вони можуть розгортатися повільно і поступово (еволюційні зміни). У кризові періоди розвитку і становлення індивіда ці зміни раптово вибухають, розвиваються бурхливо і швидко, призводячи до глибоких наслідків. Цей психологічний феномен позначений поняттям "вікові кризи".

Вікові кризи -- особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами. Криза в житті це ситуація, в якій людина стикається з неможливістю реалізації внутрішньої необхідності свого життя (мотивів, прагнень, цінностей) з причини виникнення перешкод (найчастіше зовнішніх), подолати які, спираючись на свій минулий досвід, вона не може. Джерело кризи психічного розвитку лежить не в конфлікті людини із зовнішньою системою відносин, а обумовлений внутрішнім конфліктом відносини реальної та ідеальної форми. Саме це відношення і провокує спочатку конфлікт, потім спроби його вирішення.

Найбільш, мабуть, важливою функцією кризи, є його вплив на розвиток людини - Л.С. Виготський писав, що "якщо б кризи не були виявлені експериментально, їх тим не менше слід було б поставити теоретично". Підставою для такого твердження служить те, що процес розвитку людини відбувається "ривками", від однієї стадії до іншої, тобто швидше революційним, ніж еволюційним шляхом. У ці періоди у відносно короткий термін відбуваються кардинальні зміни, сильно помітні оточуючим.



1. Поняття про кризу життя

За сучасного розвитку цивілізації людина досягла значних успіхів в різноманітних сферах життєдіяльності. Але з найдавніших часів і до сьогодення вона не перестає відчувати на собі кризові стани, котрі можуть негативно позначатися на її можливостях, погіршувати її працездатність та слугувати причиною виникнення психосоматичних розладів та порушень. Проте при вірному поводженні зі своїми переживаннями та віднаходженні вивіреного рішення людина здатна перенестися на інший щабель свого розвитку, сприяючи своєму вдосконаленню. Саме з цією метою потрібно мати певну психологічну грамотність щодо розуміння кризових ситуацій, їх різновидів та причин їх виникнення.

Криза (від грецьк. сrisis - рішення, поворотний пункт) - характеризує стан, який породжується проблемою, що постала перед індивідом, якої він не може уникнути і яку він не може розв'язати за короткий час і звичним способом.

Життєва криза - це поворотний пункт життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався. Це тривалий глибинний конфлікт з приводу життя загалом, його сенсу, головних цілей та шляхів їхнього досягнення.

Термін "кризи вікові" був введений Л.С. Виготським, який визначав їх як цілісну зміну особистості людини, яка регулярно виникає при зміні стабільних періодів і розглядав це як критерії вікової періодизації, характерних для конкретного етапу розвитку.

Людина може переживати як нормативні вікові кризи, так і ненормативні. Вікові кризи мають типовий характер, тому що характеризуються однаковими віковими рамками перебігу, чинниками та симптомами.

Ненормативна криза психічного розвитку виявляється як явище загострення суперечностей психіки людини, спричинене складними, несприятливими життєвими обставинами. Ненормативні кризи мають непланований і автономний щодо вікових криз характер.

Зміст та причини вікових криз ґрунтовно розроблені щодо етапів становлення особистості, тоді як переживання криз розвитку впродовж дорослості лише вивчається. Більшість психологів вказує на типовий характер так званої кризи середини життя, яка розгортається приблизно в 40 років і пов'язується з аналізом та оцінкою особистістю життєвих досягнень. Дискусійним в науці залишається питання обов'язковості гострого перебігу кризи розвитку та її неминучості взагалі. Окремі психологи зазначають, що неминучими є не кризи, а прогресивні якісні "стрибки" розвитку психіки індивіда. Наприклад, якщо дорослі своєчасно змінюють ставлення до дитини, передбачаючи зміни її психіки, то перебіг кризи пом'якшується. Слід пам'ятати й про те, що рамки та особливості переживання вікових криз є умовними, тому що індивідуальність кожної людини накладає відбиток на час і зміст кризових переживань.

Будь-яка криза має дві сторони - руйнування старих психічних якостей, що втратили своє розвивальне значення, і формування нових особистісних функцій. Саме перша сторона кризи супроводжується негативними поведінковими реакціями індивіда - тривожністю, конфліктністю, пригніченістю тощо. В цілому ж кризи мають позитивне призначення - розв'язуючи суперечності психіки, людина розвивається. Конструктивно розв'язана криза забезпечує якісні прогресивні зміни психічного розвитку, тоді як занедбана - пригнічує особистість.

Для організації ефективного соціального впливу на формування особистості необхідно знати та враховувати вікові періоди її розвитку.

Таким чином, на підставі вищевикладених міркувань Л.С.Виготський представив періодизацію психічного розвитку:

- криза новонародженості; - період немовляти (2 міс-1 рік);

- криза 1 року;

- раннє дитинство (1-3 роки);

- криза 3 років;

- дошкільний вік (3-7 років);

- криза 7 років;

- шкільний вік (7-13 років); - криза 13 років;

- пубертатний період (13-17 років); - криза 17 років

-криза 30-ти і 40-ка років

-"вузликовий період" криза старості.

2. Причини та показники кризи

Основні вікові кризи відбуваються в період дитинства і підлітковий період, це характеризується тим, що саме на початкових роках життя людина накопичує провідні знання і сприйняття самого себе, які є базисом для його подальшого позиціонування себе в системі соціального та особистісного спілкування. У перше десятиліття життя психіка дитини проходить таку відстань, з якою не зрівняється жоден наступний вік. Саме в цей період організм дитини інтенсивно розвивається і зростання супроводжує дозрівання мозку і нервової системи. Дитина починає усвідомлювати свою унікальність і проявляти себе як особистість у відповідальні моменти життя. Найважливішим фактором психічного розвитку та становлення як особистості, сприйняття себе та інших, поняття добра і зла, брехні і щирості, в період дитинства, формується в результаті взаємодії з батьками і вчителями. кризовий психологічний ріст індивід

"Всі ми родом з дитинства" як казав чудовий вчений, основоположник психоаналітичного аналізу З. Фрейд, маючи на увазі основні причини виникнення психічних захворювань, неврозів, відхилень у дорослої людини. Тому найбільшу увагу сучасності приділено саме дитячим кризам.

Криза новонародженості

Саме поняття "новонароджений" таїть в собі величезний сенс - новий і народжений. Нова людина приходить у це життя, і в цей момент вона стикається з найголовнішим кризою свого життя - народженням. Для організму новонародженого, процес народження - це тяжке фізичне випробування, яке виснажує його організм і є потужною стресовою ситуацією.

Новонароджений спочатку безпорадний. Тільки-но з'явившись на світ, він повинен пристосуватися до умов існування, які різко відрізняються від існування в утробі матері. Його життя залежить від того, як організм може адаптуватися до нових умов середовища.

Багато психологів сучасності вказують на важливість процесу народження природним шляхом, адже саме ця криза є найголовнішим ланкою в психічному розвитку дитини.

Офіційна статистика доводить, що діти, народжені природним шляхом, швидше і ефективніше адаптуються в соціумі, ніж так звані "кесарята" - діти, що з'явилися на світ в результаті "кесарева перетину", серед яких яскраво вираженою особливістю є інтровертність.

Отже, людина з'являється на світ з першим в житті досвідом (швидше за все негативним) і цей досвід дає поштовх до подальшого психічного розвитку. Психічний розвиток дитини в період дитинства, починається з першого крику, хоча думки із цього приводу у більшості вчених розділяються. Вважається що перший крик - це не тільки результат спазму голосової щілини, який супроводжує дихальні рефлекси, але і перший прояв негативної емоції. У перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, пов'язані з потребою в їжі, сні, теплі. При нормальному вихованні, крик поступово переходить в менш бурхливе вираження негативної емоції - плач. Плач означає різного роду фізичні потреби. Дещо пізніше з'являється посмішка, що виражає позитивні емоції, яка зазвичай або при зоровому зосередженні на предметі, або у відповідь на звернені до нього ласкаві слова і усмішку дорослого (кінець першого-початок другого місяця). Можна сказати, що прояв усмішки у дитини викликаний отриманням вражень, пов'язаних з дорослим і поступово виробляється особлива емоційно-рухова реакція, обернена до дорослого, яка називається комплексом пожвавлення. Дитина зосереджує погляд на обличчі дорослого, посміхається йому, жваво рухає ніжками і ручками, видає звуки. Це все є проявом потреби спілкування, першою соціальною потребою дитини.

Криза першого року життя.

Криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, з нею не можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення соціальних зв'язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми). Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри немовляти до об'єктів навколишнього світу. Усвідомлюючи значущість кризового періоду в житті дитини, дорослі повинні вчасно перебудувати стосунки з нею, надати їй більше свободи і самостійності.

У річному віці соціальна ситуація розвитку різко змінюється. Ще недавно безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром її світу, то тепер вона мовби заворожена предметами. З'являються перші афективні реакції - сильні короткочасні нервово-психічні збудження, пов'язані переважно з невдачами, які виникають у процесі засвоєння предметних дій. Зв'язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.

Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння "діалогом" із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції.

Криза трьох років

Криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці "Про особистість трирічної дитини". Найважливішими ознаками цієї кризи є:

- негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

- впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю - завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети; непокірність.

Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів; знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів; протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними; деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб ("Я сам"). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен "Я сам" означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

Криза семи років.

Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом "гірка цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

Криза підліткового віку

Проходить три фази: негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур, апогей кризи (як правило - це тринадцять років), посткритична фаза - період формування нових стереотипів і побудови нових структур.

Виділяють два головні шляхи проходження вікових криз (подібне відмічав і Р. Берн) криза незалежності. Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі до власності тощо.

криза залежності. Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, смаків, форм поведінки.

Криза юнацького віку.

Юність - всього лише початок дорослого життя. Відчуття того, що все життя попереду, дає можливість пробувати, помилятися і шукати з легкою душею. Тут дитинство залишається у минулому. Всі психічні функції в основному сформовані і почалася стабілізація особистості, рамки окремих віків носять все більш умовний характер. Криза 17 років - рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя.

Покидаючи стіни школи після 9-го класу, підлітки йдуть в технічні коледжі або працювати. Відбувається зсув кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна в основному для тих, хто має сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті, ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них - час проб і помилок.

Одинадцять класів кінчають благополучніші діти. Але в 17 років криза протікає не менш гостро, ніж в 15 років. Д. Б. Ельконін відзначав це як найважчий кризовий період разом з кризою 3 років.

Більшість 17-річних орієнтується на продовження освіти, небагато - на пошук роботи, на який не зважилися після 9 класу. Вища освіта їм необхідна, щоб одержати професію, що дозволяє "жити гідно", "багато заробляти", "забезпечувати себе і сім'ю".

Існують дві категорії випускників школи: перші сподіваються на допомогу батьків (платний ВУЗ) і не втрачають душевної рівноваги; другі розраховують на свої сили - найбільш схильні до пов'язаних зі вступом до ВУЗу стресів.

Для важко переживаючих кризу 17 років характерні різні страхи. Відповідальність за зроблений вибір, реальні досягнення в цей час - вже великий вантаж. Сюди ще додаються страхи перед новим життям, перед можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до ВУЗу, у хлопців - перед армією. Висока тривожність і виражений страх можуть привести до виникнення невротичних реакцій (загостренню гастриту, нейродерміту, головних болів, тиску) і ін. хронічних захворювань.

Але якщо навіть випускник мало тривожний, і все складається вдало, різка зміна способу життя, включення в нові види діяльності, спілкування з іншими людьми викликають значну напруженість. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають в цьому впевненість в собі, відчуття компетентності, підтримка сім'ї і інше.

Вік - категорія конкретно-історична. 19-20-річні хлопці основні труднощі свого життя пов'язують з появою відповідальності, якої не було раніше. Цінують свій вік, який разом з проблемами приніс і ширші можливості.

Криза 30-ти років (криза середнього віку)

У віці порядку 30 більшість людей переживає кризовий стан. У людей змінюється уявлення про своє життя, часто навіть руйнується колишній спосіб життя.

Людину сковують сім'я, професія, звичний спосіб життя. Знайшовши себе і затвердившись в дорослому житті, вона раптом усвідомлює, що стоїть фактично перед тією ж задачею - знайти себе в нових обставинах життя, виміряючи в даному випадку масштаб своєї особистості з новими перспективами і новими обмеженнями, які вона побачила тільки тепер.

Отже, криза 30 років виникає внаслідок нереалізованості життєвого задуму. Якщо ж при цьому ще і переосмислюються цінності, то йдеться про те, що життєвий задум взагалі виявився невірним.

Кризу 30 років нерідко називають кризою сутності життя. З цим періодом пов'язані пошуки сутності існування. Ці пошуки, як і вся криза в цілому, знаменують перехід від молодості до зрілості.

Криза сорока років.

Частина людей проживає ще одну позапланову кризу 40 років (буває раніше і пізніше). Це як би повторення кризи 30 років, кризи сутності життя, якщо криза 30 років не привела до належного рішення проблем. Криза 40 років нерідко викликається і загостренням сімейних відносин. Діти, як правило, підростають і починають жити своїм життям, помирають деякі близькі родичі і родичі старшого покоління. Втрата безпосередньої участі в житті дітей сприяє остаточному усвідомленню характеру подружніх відносин. У разі виникнення кризи 40 років, людині знов доводиться перебудовувати свій життєвий задум, виробляти нову "Я - концепцію". Ця криза може серйозно змінити життя людини аж до зміни професії і створення нової сім'ї.

Якщо в молодості центральним віковим новоутворенням є сімейні відносини, включаючи материнство і батьківство і професійну компетентність, то в зрілості на їх основі виникає вже об'єднана освіта. Воно інтегрує результати розвитку обох новоутворень попереднього періоду і називається продуктивністю.

Кризу 40 років говорить ще про одне важливе новоутворення зрілості: корективах життєвого задуму і пов'язаних з ними змінах "Я - концепції".

Швейцарський психолог Е. Клапаред вважав, що досягаючи в зрілості свого розквіту і піку професійної продуктивності, людина припиняє свій розвиток, зупиняється в підвищенні своєї професійної майстерності, творчого потенціалу і т.д. Потім наступає спад, поступове зниження професійної продуктивності: все краще, що людина могла зробити в своєму житті, залишається позаду, на вже пройденому відрізку шляху. Так вважав не тільки Е. Клапаред, але і ще ряд дослідників.

"Вузликовий період" Криза старості.

У похилому віці (старості) людині належить подолати три підкризи. Перша з них полягає в переоцінці власного "Я" крім її професійній ролі, яка у багатьох людей аж до відходу на пенсію залишається головною. Друга під криза пов'язана з усвідомленням факту погіршення здоров'я та старіння тіла, що дає людині можливість виробити в собі у цьому плані необхідну байдужість. В результаті третьої підкризи у людини зникає турбота про себе, і тепер вона без жаху може прийняти думку про смерть.

Безперечно, проблема смерті хвилює всіх людей. Тим не менше саме для літніх і людей похилого віку вона не представляється надуманою, передчасною, трансформуючись у проблему природної смерті. Для них питання про ставлення до смерті перекладається з підтексту в контекст самого життя. Настає час, коли в просторі індивідуального буття починає чітко звучати напружений діалог між життям і смертю, усвідомлюється трагізм тимчасовості.

Тим не менш старіння, смертельні хвороби і вмирання сприймаються не як складові частини процесу життя, а як повну поразку і хворобливе нерозуміння обмеженості можливостей керувати природою. З точки зору філософії прагматизму, що підкреслює значення досягнень і успіху, вмираючий є потерпілим поразку.

Зараз наша соціальна структура, так само як і філософія, релігія і медицина майже нічого не можуть запропонувати для полегшення душевних мук вмираючого. Літні й старі люди, як правило, побоюються не самої смерті, а можливості позбавленого будь-якого сенсу чисто рослинного існування, а також страждань і мук, заподіюваних хворобами. Можна констатувати наявність двох провідних установок в їх відношенні до смерті: по-перше, небажання обтяжувати своїх близьких, по-друге, прагнення уникнути болісних страждань. Цей період також називають "вузликовим", тому що, не бажаючи обтяжувати своєї старістю і смертю, багато літніх людей починають готуватися до смерті, збирати супутні обрядом речі, відкладати гроші на проведення похорону. Тому багато хто, перебуваючи у подібному становищі, переживають глибоку і всеосяжну кризу, що зачіпає одночасно біологічні, емоційні, філософські та духовні аспекти життя.

3. Форми виходу з кризової ситуації

Для того щоб визначити, яким буде вихід з кризи - конструктивним або деструктивним, необхідно проаналізувати кризову ситуацію за наступною схемою:

Ставлення до кризи:

- спрямованість на розв'язання кризи;

- відсутність мотивації на самодопомогу і підтримку ззовні.

Тривалість або час розвитку кризи. Стан кризи запускає подальшу роботу самосвідомості, яка відбувається в інтелектуальній і емоційній сферах, а вирішення конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості. Але, з іншого боку, криза може стати причиною невротичних розладів. Розвиток людини може бути розглянуто як циклічний рух у межах проблем.

Отже, виникає утруднення, проблема, вона тягне за собою дезорганізацію колишніх способів діяльності, виникає напруга, йде перевірка старих способів вирішення проблеми, якщо вони не адаптивні - посилюється напруга, потім йде усвідомлення проблеми, залучення зовнішніх та внутрішніх ресурсів, і як результат:

- переформулювання проблеми і творчий вихід із ситуації;

- неможливість вирішення ситуації доступними засобами і подальша дезорганізація системи, відхід від вирішення проблеми, або деструктивний вихід.

Проблема - це усвідомлення людиною неможливості вирішити наявні труднощі і протиріччя, які виникли в даній конкретній ситуації тими засобами, які в нього є, з використанням знання і досвіду, які людина накопичила до даного моменту. Тому виникає потреба в знаннях і досвіді з боку, для того щоб знайти причину кризи, знайти точку опори, сили і прийняти ситуацію такою, яка вона є.

Ситуативно криза, що розвиввається має три стадії:

- тривога, напруженість, стан дискомфорту;

- реакція на дискомфорт;

- післядія кризи.

Розвивається криза являє собою переломний момент, перехід від стану високої напруги, тривоги, навіть паніки до активного подолання цього стану, з одного боку, і до виходу і досягнення потрібного результату - з іншого.

Успішне подолання криз, перетворюючись на систему, поступово призводить до формування певних особистісних якостей, виникнення особливої життєвої ідеології людини, створення свого роду сценарію переможця. Акумулюючи вдалий досвід виходу з криз, людина навчається жити, перемагаючи себе і перемагаючи обставини.

Коли людина зіткнулася під час кризи з самим собою, з певними травмуючими обставинами і подолала їх, то вона зуміла перетворити їх на джерело нових ресурсів і життєвих цінностей. У ряді досліджень було показано, що ефективність керування кризами визначається не стільки швидкістю їх подолання, скільки глибиною внутрішньої опрацювання власних переживань, можливостями використання виниклої проблеми для власного зростання та розвитку, усвідомленням екзистенціального контексту кризи.

Якщо людина опановує ситуацією, то вона звільняється від проблеми, що викликала криза, і проживання цієї проблеми робить її особистісно більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.

Загальною ознакою всіх деструктивних стратегій подолання криз є фактичне небажання людини і нездатність працювати зі своєю проблемою. Людина не готова і не хоче приймати рішення, не хоче брати на себе відповідальність за них, боїться наслідків і тому чекає, що все як-небудь влаштується саме собою. Однак поступово в людини накопичується негативний досвід невирішення своїх проблем, і це призводить до ще глибшого, затяжного і важкої особистісної кризи, яка може переходити в невротичні стани, невроз і мати інші, більш деструктивні наслідки для особистості.

Конструктивне ж подолання особистісних конфліктів і криз передбачає прийняття реальності, аналіз ситуації, що склалася, здатність розрізняти головне і другорядне, виділяти складові частини. Виниклі в проблемі, і вирішувати її поетапно. У цьому випадку життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху особистості, який призводить до нових висот розвитку людської особистості.

4. 3начення кризи для росту особистості

Криза позначає втрату якоїсь існуючої життєвої форми, до якої людина звикла, і з'являється можливість входження в нову життєву форму, ще не відому для людини. Успішне подолання криз, перетворюючись на систему, поступово призводить до формування певних особистісних якостей, виникнення особливої життєвої ідеології людини, створення свого роду сценарію переможця. Акумулюючи вдалий досвід виходу з криз, людина навчається жити, перемагаючи себе і перемагаючи обставини. Якщо людина опановує ситуацією, то вона звільняється від проблеми, що викликала криза, і проживання цієї проблеми робить її особистісно більш зрілою, психологічно адекватною і інтегрованою.

Життєвий шлях кожної людини, розвиток його особистості супроводжується зміною потенціалів та формами прояву себе.

Внутрішня криза може супроводжуватися зовнішніми конфліктами, однак через подолання конфліктного розвитку відбувається оволодіння новими засобами, з'являється розширення можливостей, освоєння нових сфер життя. Якщо ж нова потреба пригнічується зовнішніми соціальними вимогами, то криза може загострюватися і затягуватися.

Людина впродовж життя переживає психосоціальних кризи, специфічних для кожного віку. Сприятливий чи несприятливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку особистості. Криза - це розвилка на дорозі. Один шлях веде до успіху, інший - до невдачі. У медицині криза - це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або його стан серйозно ускладниться. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховано дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи недовіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, виробленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання й непослідовність - страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається самоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй дають змогу здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Навпаки, переживання повторних невдач призводить до закріплення почуття провини.

Четверта криза відбувається в шкільному віці. Залежно від шкільної атмосфери, стосунків з однокласниками й учителями, методів виховання в дитини розвивається смак до роботи або почуття меншовартості.

П'ята криза спостерігається в підлітковому віці, коли засвоюються зразки поведінки. Позитивний вихід розвиває ідентифікацію, негативний спричиняє рольову плутанину.

Шоста криза характерна для юнацького віку. Вона пов'язана з пошуком близькості з коханою людиною. Відсутність досвіду може призвести до ізоляції людини та її замкнення в собі.

Сьому кризу переживають у 30-ти і 40-річному віці. За умов нормального розвитку цей вік вирізняється високою продуктивністю діяльності, активізацією почуття збереження роду (генеративності), повагою до мудрості. Нерозв'язана криза зумовлює застій.

Восьма криза припадає на час старіння, коли підбивають підсумки життя. На цьому етапі особистість або досягає цілісності й приймає неминуче, або завершує життя у відчаї страху перед смертю.

Таким чином, вікові кризи знаменують собою завершення одного етапу розвитку і початок іншого. І такі періоди характеризується тим, що старе відмирає, багато чого з актуального і значимого раніше втрачається. Під час перехідного періоду відбувається позитивна зміна особистості, яка бере з минулого досвіду те, що потрібно для придбання нового, і адаптується в абсолютно новій ситуації, яка вимагає розвитку нових властивостей і рис.



Висновок

Отже, вікові кризи -- особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами. Кожен віковий період має свої причини і характеризується певними показниками. І в цілому, кожна вікова криза і те як людина з нею справляється, впливає на її подальший розвиток як особистості і як члена суспільства.



Список використаної літератури

В,В. Вербець "Соціологія"

Л. Ф. Обухова "Вікова психологія" 2001

Е. Еріксон "Ідентичність. Юність і криза "1996

Г. С. Абрамова "Вікова психологія" 2003

В.С. Мухіна "Вікова психологія" 2000

Є.І. Рогов "Загальна психологія" 1997

К.Н. Поливанова Психологія вікових криз: навчальний посібник для студентів педагогічних вузів "2000

Д. Б. Ельконін "Вибрані психологічні праці" 1989

Г. Крайг, Д. Бокум. "Психологія розвитку" 2004

Л.С. Виготський Зібрання творів 1981-1984

Джерело допоміжної літератури - Глобальна мережа Інтернет.

Размещено на Allbest.ru

...