Маніпуляція суспільною свідомістю як механізм даржавного впливу на особу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Тема реферату:

”Маніпуляція суспільною свідомістю як механізм даржавного впливу на особу”

Зміст

• Вступ
• 1. Політична маніпуляція, її суть та форми
• 2. Маніпуляція свідомістю людей через ЗМІ
• Висновок
• Використані джерела

• Вступ
• Суспільна свідомість людей завжди була предметом інтересу державного управління. Адже всі ключові кроки країни завжди пов'язані з нею. Керуючи суспільною свідомістю, можна не тільки створювати нові держави, а й конструювати і втілювати проекти.
• Діяльність держави ініціюється в цьому напрямку з метою впливу на суспільну свідомість, і використовує розширений арсенал маніпулятивних методик, спрямованих на формування громадської думки в руслі, необхідному маніпуляторам. Для цього використовуються різні способи пропаганди та ідеологічної обробки громадян. Мета - досягнення стійкого результату у формуванні громадської думки в заданому маніпуляторами напрямку, закладання стереотипів поведінки - стійких механізмів, при впливі на які станеться запланована (очікувана) реакція - в підсвідомість.
• У досягненні подібного результату активно використовуються засоби масової комунікації, інформації та пропаганди, за допомогою яких відбувається ідеологічна обробка психічної свідомості мас з метою реалізації відповідних установок, попередньо закладених в їх підсвідомість з боку ідеологів держав.
• Основну спрямованість удару, як ми вже помітили, приймає на себе психічна свідомість мас. Таким чином відбувається певне формування громадської думки. На це звертали основну увагу, тому як розуміли, що сформовані відповідним чином установки в масах - здатні в підсумку змінити життя людини, тобто змінити, якщо буде потрібно, спосіб існування, змінивши в тому числі і соціальний устрій населення, суспільний лад. «Сила звички мільйонів і десятків мільйонів - найстрашніша сила», - писав В.І.Ленін.
• Можна припустити, подібного роду невидимі війни, війни за вплив на психіку мас, існували у всі часи. Хіба що як раз в 20-му столітті інформаційно-психологічні війни за рахунок зростання комунікативних технологій перейшли на новий етап свого розвитку. І тому ми можемо говорити про те, що перемогу в тій чи іншій війні досягне та країна, в якій більш розвинена пропаганда. На перше місце висунулися битви за розуми людей, за створення « правильної » громадської думки, за контролювання інформаційних потоків. Як казав американський генерал Дж. Шалікашвілі: «Ми не перемагаємо, поки CNN не повідомляє про те, що ми перемагаємо». У зв'язку з цим доречно згадати той факт, що бомбардування американською авіацією Лівії в 1986 році була приурочена точно до початку вечірніх інформаційних випусків на США. «Миротворчі операції» останніх років спочатку ставляться як телевізійні проекти. Вони були б не потрібні, якби вони не могли бути показані по телебаченню [2].
• Пропаганда служить формуванню ідеологічної складової того чи іншого соціального ладу, і спрямована на зміни свідомості мас - в потрібному маніпуляторам від влади напрямку. Тобто подібне формування цілком і повністю лежить в зоні впливу маніпулятивних технологій на свідомість мас, з метою початкового формування необхідних установок у підсвідомості індивіда і мас, і вже далі, такі установки формують відповідні стереотипи поведінки, які і впливають на свідомість народу, а значить впливають на думки і вчинки як і окремих індивідів, так і індивідів, об'єднаних в маси. При цьому зауважимо, що таксамо і ідеологія - є цілеспрямована і методична обробка свідомості мас з метою установок правлячої еліти.
• При здійсненні масового впливу на свідомість активно використовуються можливості сучасних засобів масової комунікації [3]. В даний час слід відокремлювати те, що ми звикли розуміти під ЗМІ - як засобами масової інформації, та засобами масової комунікації (ЗМК), що включає крім друку, радіо і телебачення, ще й такі форми комунікативного впливу на маси як кіно, театри, рекламно-ідеологічні плакати в громадських місцях, інформацію на відеодисках і аудіо носіях, книги, а також інші засоби впливу на свідомість мас - з метою переорієнтації наявних в масах загальних знань на знання, відповідні тим чи іншим установкам влади. Причому вже не є секретом той факт, що абсолютно нічого не робиться в цьому світі «просто так». Завжди, коли перед свідомістю проходить яка-небудь установка (у вигляді відео-образу, за допомогою ТВ-мовлення, або іншим якимось способом масового впливу, ті ж плакати-розтяжки на вулицях, напр.), це неодмінно означає, що є хтось, хто зацікавлений в тому, щоб «донести» до свідомості мас інформацію подібного роду. Причому в якості зацікавлених осіб можуть виступати і бізнес, і влада (хоча найчастіше перше і друге в корені взаємопов'язане в світі капіталу, на відміну від соціалістичних режимів). масовий психологія маніпуляція свідомість
• Метою роботи є:

· спроба описати і систематизувати засоби, методи і прийоми маніпуляції суспільною свідомістю;

· виділити риси і характеристики масової психології, що дозволяють маніпулювати свідомістю;

1. Політична маніпуляція, її суть та форми

Маніпулювання суспільною свідомістю, використання різних засобів і технологій інформаційно-психологічного впливу на людей стало досить звичайним явищем у повсякденному житті, економічній конкуренції і політичній боротьбі.

Інформаційно-психологічний вплив маніпулятивного характеру, здійснюване в інтересах людини або груп людей стосовно інших, є специфічною формою керування. Така форма керування носить небезпечний характер у випадках, коли воно здійснюється таємно, приносить однобічні вигоди його організаторам.

Маніпуляції включають в себе як міжособистістні, так і масові маніпуляції. У першому випадку маніпулятор застосовує певну техніку, тобто набір маніпулятивних прийомів, що працюють на між особистому рівні. У другому випадку на допомогу маніпулятору приходять маніпулятивні технології.

Маніпуляція як акт впливу на свідомість не є унікальним феноменом політичного буття, проте, саме у ньому даний феномен проявляє себе якнайповніше.

Основним призначенням політики вважається продукування цінностей. Ідеологія найвишуканіший і найскладніший інструмент маніпуляції, втручання в свідомість. Політика скерована на продукування політичних цінностей а ідеологія засіб їх тлумачення та сприйняття. Розгортання маніпуляції можливе за умови, що філософські парадигми ідеологічно забарвлюються. Тоді ідеологія стає єдиним індикатором політичного виміру. Ідеологія зафарбовує політичний спектр чорно-білими тонами, уникаючи сірих напівтонів у різнобарвній палітрі політичних відносин. Іншими словами, таврує політичне життя поняттями “добре” “погано”, позбавляючи індивіда можливості раціональних пошуків власної ідентичності.

Абсолютизацію ідеології можемо прослідкувати у нацистській Німеччині, де політику тотально було їй підпорядковано. Так званий “нацистський міф” цілком і повністю домінував у суспільному, політичному та економічному житті Німеччини 1933-1945 рр. Власне міф обмежив політику рамками ідеології, яка в свою чергу розгорнулась до рівня універсального політичного інструменту. Всеохопність ідеології сконцентрована у відомому гаслі: “Все для держави. Ніщо проти держави. Ніщо поза державою” у якому закладена суть світогляду “справжнього німецького громадянина”. Нацистська ідеологія пропонувала єдину ідентифікацію, знищуючи усі інші можливі прояви вільнодумства, або зводячи індивідуальну ідентифікацію до служіння вітчизні. Сімя, мистецтво, промисловість були підпорядковані потребам високої ідеї домінування арійської раси в світі. Такі параметри притаманні будь-якому тоталітарному суспільству проте саме в нацистській Німеччині було синтезовано ідеологічні конструкції з потребою “малої” людини, перетворюючи її у всесильну “надлюдину”. Масову свідомість було підпорядковано ідеології, а отже відкидалась можливість альтернативної нацистському світогляду ідентичності. Так ідентичність стала об'єктом і водночас суб'єктом маніпуляції.

Проблематика маніпуляції не вичерпує себе у політичному бутті. Однак, саме тут проявляє себе якнайповніше. Політичний режим зумовлює темп економічних відносин та характер економічних зв'язків. З іншого боку, економічні процеси детермінують політику через стан економічного розвитку. Тут маніпуляція посідає чільне місце. Оскільки її природа близька до природи політичного, якщо не ідентична з нею, маніпуляція твориться і легітимізується у вигляді відкритих чи прихованих механізмів саме у царині політики. Ці механізми застосовуються та модифікуються у економічній сфері. Маніпуляційні тенденції в економіці обмежені наявними ресурсами та об'єктивними математичними законами. Вільний ринок зумовлює тяжіння учасників економічних відносин до надприбутків через обмеженість наявних ресурсів. Монопольний контроль над ресурсами є причиною таких надприбутків. Власники значних капіталів здатні втручатися у розвиток культури проте без можливості тотального контролю над нею.

Сучасне демократичне співтовариство може претендувати на деідеологізацію, що в нашому контексті означатиме обмеження політичної маніпуляції, але сучасні демократичні цінності це лише новий тип ідеології. Що передбачає нові механізми, маніпуляції, але аж ніяк не спосіб її обмеження.

І все таки політичне маніпулювання є великою небезпекою для масової свідомості.

Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф твердження чи ідей, які сприймаються переважно на віру, без будь-якого критичного осмислення. В кожному суспільстві наявні міфи, які активно підтримуються і правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. Так, у комуністичній системі існували такі міфи:

про приватну власність як джерело зла;

про обов'язковий крах капіталізму і перемогу комунізму;

про провідну роль робітничого класу і комуністичної партії;

про марксизм як єдино вірне вчення.

З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи:

про капіталізм як “світле майбутнє”;

про обовязкові жертви в перехідний період;

про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та

реформаторів.

Навіть США, які так пишаються тим, що буцімто в їх суспільстві немає ідеології мають і підтримують свої соціальні міфи, визначені Г.Шиллером

про індивідуальну свободу і особистий вибір громадян;

про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;

про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм і схильність до споживацтва;

про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації і гноблення;

про плюралізм ЗМІ, які насправді контролююються великими рекламодавцями і урядом.

Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли з метою забезпечити довіру аудиторії обєктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти і одночасно замовчуються більш важливі або ж подається загально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації і відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашиста, імперіаліста чи “червоного”).

Ще один приклад симуляція масової демократії - витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів з рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта це лише модель реальної думки мас, яку експерти нібито “оживляють”. І подібність моделі стає політично дієвим як фактор політичних рішень. Тут можна навести такі приклади:

Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а для масового споживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом “білий шум” зниження сприйняття фактів поданням такої кількості новин, коли стає неможливим зробити їх сортування. “Шум” може створюватися великою кількістю різнобічних коментарів, суджень, які не спираються на точні й перевірені факти. “Шум” може створюватись і через подання фактів складними теоретичними викладками, “заумними” коментарями.

Один з аспектів сучасної культури (в т.ч. інформаційної) полягає у твердженні, що всі проблеми надзвичайно складні і середній людині їх просто не зрозуміти, проблеми подаються як дещо надзвичайно серйозне і складне лише для того, аби переконати людей, що в них може розібратися лише “спеціаліст” це відбиває в людей бажання намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в ній і допомогти розібратися іншим. Людина просто відмовляється мислити самостійно [4]. В результаті в людини з одного боку формується цинічне ставлення до писаного чи ефірного слова, а з другого наївна довіра до всього, що висловлено з достатнім апломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях “думку незалежних компетентних експертів”.

Метод створення фактів полягає у поєднанні правдоподібних фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися і вигаданих правдоподібних фактів. Як тільки сумніви аудиторії з приводу фактів другої категорії буде розвіяно, вона без сумнівів повірить фактам третьої категорії.

Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю (пропагандист лестить ерудованості аудиторії: “ви ж памятаєте…”), а також і тим, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад. Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, які програмують суспільну свідомість.

Метод “закидання багном” полягає в підборі таких епітетів і такої термінології, що дають предмету розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей метод відносять до найбільш грубих, але тим частіше використовуваного в політичній боротьбі.

Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі слів, які викликають або позитивні або негативні асоціації і таким чином впливають на сприйняття інформації (“наша” людина розвідник, “їхня” шпигун; ми визволителі, вони окупанти; ми борці за незалежність, вони бойовики; в нас війська, в них незаконні збройні бандформування.).

Використання дезінформації - сила даного прийому в тому, що дезінформація використовується, як правило в момент прийняття якогось важливого рішення і коли випливе правда мета дезінформації буде вже досягнута а спростування дезінформації на психологічну установку, що склалася, вже не впливає.

Для кожного інформаційного жанру поряд із загальними прийомами маніпулювання існують і спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів відразливого ставлення до небажаних політиків ТБ використовує непривабливі ракурси їх показу або відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого, вони спрямовані на маніпуляцію страхами й бажаннями. Водночас, повідомлення апелює до підсвідомості приховано, подаючи свідомості безпечну нейтральну інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. “алібі для свідомості”. На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту людини, який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне, чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення потрапляють до підсвідомого і продовжують визначати поведінку. В умовах інформаційного перевантаження а це на сьогодні норма захисний механізм спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, які за інших умов були б сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний апарат відключається [5]. Вправно складене повідомлення сприйняте у стані “напіввідключення”, потрапляє безпосередньо до підсвідомого і в ідеальному для пропагандиста варіанті стає керівництвом до дії. При цьому люди переконані, що думки й дії їхні власні.

2. Маніпуляція свідомістю людей через ЗМІ

Використання ЗМІ з метою політичного маніпулювання становить найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного устрою. Воно являє собою сховане керування політичною свідомістю і поводженням "психологічної юрби" з метою примусити її діяти (або не діяти) усупереч власним інтересам. Маніпулювання засноване на неправді й обмані.

Причому це не "неправда в порятунок", а корисливі дії. Маніпулювання має тенденцію стати головною функцією ЗМІ [6]. Воно має ряд переваг у порівнянні із силовими й економічними методами панування:

1. Здійснюється непомітно для керованих.

2. Не спричиняє прямих жертв і крові.

3. Не вимагає великих матеріальних витрат, що необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних супротивників.

Відкриття в області психології і соціології дозволили проникнути в таємниці людської психіки. В епоху бурхливого розвитку засобів масової комунікації ці відкриття лягли в основу маніпулятивних технологій.

Щосили заробив конвеєр, що робить штампи (стереотипи) для масового вживання.

Маніпулятор неминуче зіштовхується з проблемою сприйняття свого повідомлення аудиторією, що має якийсь набір стереотипів. Він може упровадити своє повідомлення декількома шляхами:

1. Використовуючи вже існуючі стереотипи шляхом їхнього посилення.

2. Незначно скорегувавши існуючі стереотипи шляхом зсуву акцентів у повідомленні.

3. Змінивши, точніше замістивши існуючі стереотипи іншими.

Стереотипи, що заміщають, повинні бути більш емоційно пофарбованими, твердими , що спонукують до активних дій.

Можна виділити дві причин виникнення стереотипів:

1. Схильність людей до спрощеного мислення.

2. Прагнення виразити абстрактні поняття в конкретних образах.

З описаних двох джерел виникають стереотипи, що виступають як умовні "ярлики", що наклеюються на людей і явища. Вони глибоко торкаються всього процесу сприйняття.

Стереотипи також беруть участь у створенні стійких поглядів, що визначають помилкове відношення до деяких ідей, і предметів. Іншими словами, стереотипи спотворюють реальність, створюючи якусь псевдореальність.

Технологи одержують можливість штучно конструювати реальність, створюючи і впроваджуючи в масову свідомість стереотипи, вірніше, системи стереотипів.

Стереотипи звужують вибір, а найчастіше і зовсім його не залишають.

Таким чином, стереотип - це розповсюджені за допомогою мови або образа стійкі представлення про факти дійсності, що приводять до досить спрощених і перебільшених оцінок і суджень.

Сучасні маніпулятори уміло використовують закономірності масової психології.

Так один із широко розповсюджених і зовні необразливих маніпуляційних прийомів, називаний "спіраль умовчання", що часто використовують ЗМІ, полягає в тому, щоб за допомогою посилань на сфабриковані опитування суспільної думки або інші факти переконати маси в підтримці більшістю суспільства бажаної маніпуляторам політичної позиції, у її перемозі.

Це змушує людей, що дотримуються інших поглядів, з побоювання виявитися в соціально-психологічній ізоляції або якихось санкціях замовчувати про свою думку або змінювати її. У результаті "спіраль умовчання" закручується, забезпечуючи перемогу маніпуляторам.

Маніпулятивна діяльність ЗМІ перетворює вибір громадян з вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований фахівцями з формування масової свідомості.

Фундамент усієї ілюзорної картини світу, створюваної маніпуляторами, складають міфи.

Маніпуляції свідомістю виборців з розвитком ЗМІ перетворилися в "індустрію", тобто поставлені на серйозну технологічну, наукову і фінансову базу.

Виборці найчастіше стають об'єктом цілеспрямованого впливу з метою досягнення визначених цілей тією або іншою групою впливу . Особлива роль у цьому процесі належить телебаченню. Телебачення (для формування відразливого почуття) стосовно “неугодних” політиків використовує непривабливі ракурси їхнього представлення або відповідним чином монтує зняті кадри.

Для схованого прищеплення масам визначених політичних ідей воно нерідко організує гучні розважальні шоу і т.д. Значно підсилюється інтерес усіх щоденних інформаційних передач до діяльності партій і об'єднань напередодні виборів, до їхніх програм. Багато подій економічного, соціального, міжнародного життя коментуються через призму майбутніх виборів, з погляду їхнього можливого впливу на настрій виборців.

Маніпуляції свідомістю за допомогою ЗМІ, застосування технологій "промивання мозків" викликає досить гостру і багато в чому обґрунтовану критику.

Так, Є.Фромм, описуючи проект нового суспільства, стверджував: "Варто заборонити всі методи "промивання мозків", використовувані в промисловій рекламі і політичній пропаганді. Ці методи небезпечні тому, що вони змушують нас обирати тих політичних діячів, яких ми ніколи не обрали б, якби цілком контролювали себе. Але ми далеко не цілком себе контролюємо, тому що в пропаганді використовуються методи гіпнотичного впливу на людей Вони являють собою серйозну загрозу психічному здоров'ю, особливо ясному і критичному мисленню й емоційній незалежності" [5]. (Хоча раніше було сказано про пропаганду при тоталітарних режимах, це ще не значить того, що вона не застосовується при демократичних; просто тут мова йде вже про її ефективність як засобу впливу ).

Дійсно, підсилення досягається не змістом інформації, а формою її подачі, що утримується в ній "емоційним зарядом", що дозволяє знизити критичність сприйняття інформації, тобто маніпулятори використовують і намагаються зробити ще глибше характерні риси масової психології.

По справедливому зауваженню М. Махарадзе, телевізійна інформація "має на увазі широкі маси, тобто розрахована на середні можливості, і тому вона сприяє усередненню і нівелюванню індивідів".

Для того, щоб залучити "усередненого індивіда" (тобто "людини-маси") до екрана телевізора, мало повідомити інформацію. Потрібно викласти її в привабливій формі. У такий спосіб телевізійні новини стають симбіозом журналістики і розважального шоу.

У більшості "журналістських" настановчих матеріалів критерії нерухомі і заздалегідь фіксовані, а факти шукають тільки для того, щоб уставити них у вже виділені концепції. Якщо факти не сходяться з наявною точкою зору - їх ігнорують.

При всій справедливості критики, спрямованої на адресу ЗМІ, вони залишаються наймогутнішим каналом політичної комунікації, адекватної заміни якому поки немає.

Дослідники виділяють чотири типи контролю над ЗМІ: легальний, нормативний, структурний і економічний. Для сучасної України характерно переважне використання економічних важелів впливу на ЗМІ. Боротьба за контроль над ЗМІ в Україні напередодні виборів стає дуже гострою.

ЗМІ мають у наявності повний маніпулятивний арсенал: навмисне перекручування реального положення речей шляхом замовчування одних фактів і підкреслення інших, публікація помилкових повідомлень, пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів.

Звичайно, журналіст при всьому бажанні не може бути абсолютно безстороннім.

Такого явища, як безстороння інформація, не існує. Усі повідомлення й огляди до визначеного неминучого ступеня носять на собі відбиток вибірковості і надуманості.

Але наскільки далеко може простиратися ця "надуманість"? Щоб відповісти на це питання, необхідно установити, яким чином створюються новини, які критерії добору подій, спосіб подачі матеріалу, інтерпретація фактів і т.д. На це існують різні думки.

Можна привести чотири моделі процесу створення новин, що описують основні підходи до даної проблеми: дзеркальна модель, професійна модель, організаційна і політична.

Дзеркальна модель.

Має на увазі, що новини повинні відбивати реальність. Прихильники цієї моделі не створюють новини, а повідомляють про них. Критики цієї моделі справедливо зауважують, що ЗМІ не в змозі відобразити всі події, що відбуваються у світі. Події, що потрапляють у ЗМІ, стають більш значимими, ніж вони є насправді, а події, не відбиті в ЗМІ, немов і не існують.

Професійна модель.

Прихильники цієї моделі представляють журналістів як досвідчених професіоналів, що створюють захоплюючий колаж подій, відбираючи їх за ступенями значимості, привабливості для аудиторії, дотримуючи балансу з різними елементами.

Основним критерієм добору служить увага публіки, оскільки ЗМІ економічно зацікавлені в розширенні своєї аудиторії.

Організаційна модель.

Її прихильники акцентують свою увагу на самому процесі створення новин: міжособистісні відносини в колективі, професійні норми, технічні можливості, витрати, зв'язані з одержанням новин, орієнтація на прибуток, законодавчі обмеження.

Політична модель.

Базується на тому , що будь-які новини є продуктом діяльності людей, що мають визначені ідеологічні погляди, а також створюються під тиском політичного оточення, у якому знаходиться організація, що робить новини.

У поле зору ЗМІ потрапляють люди, що мають високий статус у суспільстві, а інші здебільшого ігноруються. Існує два основних підходи до розуміння ролі журналістики в суспільстві. Прихильники ліберального підходу вважають, що усе, що відбувається цікавого і важливого для аудиторії ЗМІ, повинне бути відбите в новинах.

Соціально-відповідальна журналістика має на увазі використання ЗМІ для підтримки основ суспільства і виховання людей з метою удосконалення їх як соціальних суб'єктів. Такого роду підхід характерний для суспільств, де ЗМІ монополізовані державою. Критики цього підходу вважають, що журналісти не можуть виступати арбітрами, що визначають соціальні цінності в суспільстві, у якому існують різні точки зору.

У тоталітарній державі контроль за ЗМІ спрощений тим, що держава володіє і керує всіма ЗМІ і контролює їхню продукцію. Ці держави обмежують доступ іноземних ЗМІ шляхом глушіння радіосигналів і заборони імпорту іноземних газет.

Політична пропаганда, як правило, не здійснюється в інтересах лише однієї людини. Вона відбиває світогляд правлячого в суспільстві класу, партії і т.д.

Ціль манипулятивної, негативної пропаганди - нівелювати особистість, перетворити аудиторію в слухняну, керовану масу. Задача пропаганди - перевести слова в дії. У демократичному суспільстві в руках ЗМІ знаходиться досить широкий арсенал манипулятивных засобів. Характер застосування манипулятивных прийомів залежить від розуміння функцій ЗМІ в суспільстві. У визначеному змісті, ЗМІ відбивають особливості суспільного устрою тієї чи іншої країни, рівень політичної культури суспільства. У демократичних країнах ЗМІ піддані не тільки нормативному контролю суспільства, але і сильно залежні від ринку. Телекомпанії женуться за високими рейтингами, щоб роздобути рекламодавців.

Одним з засобів маніпулювання масами є мова політики. Окрему увагу варто приділити маніпулятивним термінам, чи "ярликам", що дуже широко застосовуються в пропагандистській практиці.

Своє найбільш широке застосування в демократичному суспільстві маніпуляції знаходять у виборчому процесі, у ході передвиборної боротьби, роблячи вибір громадян далеким від самостійного.

Але маніпуляції використовуються не тільки з метою приходу до влади, але і як засіб її реалізації, і збереження. Характер політичних маніпуляцій при здійсненні влади залежить від особливостей політичної системи країни.

Можливості ЗМІ в різних країнах використовуються по-різному. Особливо це видно при порівнянні демократичних суспільств західного типу і тоталітарних чи авторитарних режимів.

Кінцевою метою маніпуляцій за допомогою ЗМІ є створення і підтримка визначеної політичної міфології. Політична міфологія існує й у демократичному, і в тоталітарній державі, будучи невід'ємною частиною політичної системи.

Сучасні маніпулятори використовують безліч засобів, способів і прийомів маніпуляції масовим поводженням у політикці.

Висновок

Кажучи про положення справ у нашій країні, можна зауважжити, що маніпулювання суспільною свідомістю припускає звернення не до розуму людини, а до глибин підсвідомості. Однак, жертви маніпуляцій, теж несуть свою частку відповідальності, оскільки "люди дозволяють собою маніпулювати, скидаючи відповідальність за свої вчинки на так званих маніпуляторів: я не винуватий, мене зомбировали.

Суспільство грає значну, часом визначальну роль у сучасному політичному процесі. Політичні погляди і дії суспільства часто не укладаються в рамки логіки, це відбувається очевидно тому, що політика для абсолютної більшості громадян - це невідома область з невідомими правилами і традиціями. Тому політична свідомість суспільства не може формуватися в практичній діяльності людей і завжди буде існувати у виді колективних представлень, у походженні яких домінуючу роль грає не власний досвід, а вплив ззовні. З психологічної точки зору політична свідомість являє собою таку форму мислення, що різко відрізняється від домінуючого в сучасній культурі логічного мислення. Різні дослідники називали це мислення по-різному - первісне, містичне, емоційне, підсвідоме і т.д. Це мислення орієнтоване не на об'єктивний, а на містичний чи міфологічний причинно-наслідковий зв'язок. Так називана "психологічна юрба" - маса поєднувана не загальним простором, а за допомогою, наприклад, засобів масової інформації є об'єктом політичних маніпуляцій, що припускають нав'язування своєї волі у формі схованого впливу. Дослідники відзначають, що жертва маніпуляцій, як правило, не усвідомлює самого факту зробленого на неї впливу. Такий ефект досягається завдяки впливу на підсвідомість об'єкта маніпуляцій. З вищесказаного очевидно, що керувати супільством безсумнівно простіше чим окремими індивідами, завдяки особливостям суспільної свідомості.

Отже, суспільство виходять на політичну арену в якості одного з головних діючих облич. Виникає необхідність керувати ним, і якщо в тоталітарному режимі використовується терор ( він може бути і чисто моральним) і страх, фізичного винищування (і не тільки як інструмент знищення і залякування, але і як нормальний інструмент керування), то в демократичних режимах заміною цьому є маніпуляція як спосіб керування суспільством.

Єдиним видом маніпуляції, з яким ми зіштовхуємося при тоталітарному режимі є пропаганда.

Суспільство повинне усвідомлювати потенційну можливість маніпулювання суспільною свідомістю і поводженням за допомогою різних прийомів.

Використані джерела

1. Морозов А.М. Психологическая война. Киев, 1996 год.

2. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт). Мн.: Харвест, 1999.

3. Почепцов Г. Управление массовым сознанием как цель социоинжиниринга,2013

4. . Фромм Бегство от свободы; Человек для себя. Мн., 1998.

5. Заярна О. Як переконати масову аудиторію: психологічні чинники ефективності пропаганди. Нова політика, 1999, №1

6. Пугачёв В.П. Средства массовой коммуникации в современном политическом процессе. Вестник МГУ Серия 12 № 5 1995.

Размещено на Allbest.ru