Аномалії розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Аномалії розвитку

стрес марення алкогольний психічний

Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії

Розглянемо деякі аспекти психічної норми та відхилень від неї, оскільки це важливо для практичної діяльності психологів і педагогів.

Психічні відхилення, як доцільно зазначає П.А. Мґясоїд, тривалий час не привертали особливої уваги ні психології розвитку, ні патопсихології,яка зосереджувалася на психічній аномалії. Найчастіше вони виявлялися в практичній діяльності педагогів. Власне педагогічна практика висунула питання про відповідний клас таких явищ, як «важкі діти», «відхилення в розвитку», «педагогічна занедбаність», «делінквентна (від англ.delinquency - проступок) поведінка» тощо. Тому відхилення у психічному розвиткові (див. табл.) часом зводилися до делінквентної поведінки, як особливого типу психічного розвитку в дитячому віці.

Оскільки вияви останнього не вкладаються в закономірності ні нормального (нормативного), ні ненормального (аномального) розвитку, його можна назвати ненормативним.

Випадки ненормативного розвитку значно почастішали на сучасному етапі розвитку цивілізації, чимало чинників якої негативно позначається на психічному здоровґї молоді. Загалом, за даними Всесвітньої організації здоров'я, до 20% дітей мають непатологічні (доклінічні, межові) форми порушення психічного розвитку.

Аномальний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.

Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. «des» - від), очевидно, є дефект (від лат. «defectus» - вада) - органічне ураження мозку, спричиненебіологічними - генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) - чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.

Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний, спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез (табл. 2.).

Недорозвинення наявне в разі раннього грубого ураження мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. yлЯгпт - малий, ???? - розум) - одна з форм розумової відсталості, характерною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення - більше, ніж сприйняття, пам'ять, емоції, рух.

Порушений дезонтогенез спричинений дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia - безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд із елементарними судженнями, які переважають, трапляються також повноцінні узагальнення.

Психічний дезонтогенез (за В.В. Лебединським).

Дефіцитарний (від лат. «deficit» - не вистачає) дезонтогенез пов'язаний з ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він постає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. «compensatio» - врівноваження).

На рівні організму - це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда - підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам'ять, у глухих - зорова, пам'ять жестів. На рівні особистості - комплекс неповноцінності - переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної - компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний також психічно здоровим людям. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, частково компенсувати яку можна, лише застосовуючи спеціальну методику.

Спотворений дезонтогенез виявляє себе у спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. ????? - сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів із навколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій. Мовлення у цьому разі випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення - наочно-дійового і наочно-образного. Дитина схильна до надмірного й нерідко неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати увагу, у неї порушується довільність діяльності.

Дисгармонійний дезонтогенез стосується здебільшого емоційно-вольової сфери. Його моделлю може бути психопатія (від грец. ????? - страждання) - патологія темпераменту та характеру, властивості яких зумовлюють соціальну дезадаптацію - розлад стосунків із навколишніми. Кожен варіант психопатії має відмінну картину дезонтогенезу, однак усіх їх об'єднує явище декомпенсації - порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність вияву в різноманітних ситуаціях. Психопатам притаманні своєрідні цілі, рівень домагань, самооцінка. Зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальні й реальні цілі.

Отже, наявність дефекту дає змогу досить чітко окреслити межу, яка відділяє психічну аномалію від психічної норми, однак це ще не є підставою для визначення останньої.

Питання про критерій психічної норми - предмет тривалої дискусії, яка засвідчила його складну будову.

Відтак, за статистичним критерієм, нормою можна вважати відповідність певних психологічних особливостей людини тестовим нормам, засоціальним - груповим, філософський критерій орієнтує на ідеали гуманістичної психології.

Як власне психологічний критерій можна розглядати закономірності нормативного психічного розвитку, встановлені в межах системно-діяльного підходу.

У цьому разі психічною нормою буде процес закономірного розвитку різнорівневих систем, специфічних і необхідних для певного віку.

Відповідно, для ненормативного психічного розвитку характерні відхилення, які виникають за певних умов: біологічних, соціальних або ж власне психологічних.

2. Алькогольні психози

Алкогольні психози - це різні по клінічних проявах і плину порушення психічної діяльності з гострим, затяжним і хронічним плином, що виникають на 2-й і 3-й стадії алкоголізму, що супроводжуються особистісними змінами й порушеннями діяльності внутрішніх органів.

Частота алкогольних психозів за даними ВІЗ становить 10% загального числа осіб, що страждають алкоголізмом. Максимальна захворюваність алкогольними психозами доводиться на вік 40-45 років у чоловіків і 45-50 років у жінок. У чоловіків психози виникають значно частіше в порівнянні з жінками (співвідношення 4:1). Останні роки захворюваність алкогольними психозами катастрофічно росте.

Виділяють наступні форми алкогольних психозів: алкогольний делірій, алкогольний галлюциноз, алкогольні маревні психози, алкогольні энцефалопатии.

Алкогольний делірій (біла гарячка) - типовий приклад гострого алкогольного психозу у вигляді галлюцинаторного потьмарення свідомості з перевагою щирих зорових галюцинацій, ілюзій і парейдолий, образного марення, мінливого афекту, супроводжуваного страхом, руховим порушенням і схоронністю самосвідомості (аутопсихическая орієнтування). На частку делірію доводиться більше 70% всіх випадків алкогольних психозів. З віком частота його збільшується. Делірій може розвитися вже через один-два років після формування алкоголізму, але частіше він розвивається на 7-10-м року алкогольної залежності. Установлено, що чим у більше пізньому віці формується алкоголізм, тим скоріше за інших рівних умов розвивається делірій.

Розвивається делірій після багатоденного запою або триваючого місяців безперервного щоденного пияцтва звичайно через кілька годин або днів після припинення прийому алкоголю на тлі виражених абстинентных розладів. В окремих випадках делірій може початися у хворих алкоголізмом і на тлі тривалого безперервного пияцтва. Розвиток алкогольного делірію часто збігається за часом з яким-небудь соматичним неблагополуччям - простудні й інфекційні захворювання, хірургічні втручання, загострення хронічних соматичних захворювань і т.д.

У типових випадках початку психозу передує продромальний період, що триває від декількох днів до декількох тижнів. У хворих порушується сон, з'являються кошмарні сновидіння, часті пробудження, виражені вегетативні порушення (пітливість, почервоніння шкірних покривів, слабість, тремтіння). Настрій постійно міняється, хворі те непосидючі, просторікуваті, те подавлені й тривожні. У вечірньо-нічний час тривога й страх підсилюються.

Психоз починається з ілюзій і гипнагогических галюцинацій. Уночі хворі чують чиїсь кроки в кімнаті, дзвінки у двері, спів, музику. При закритих очах бачать застрашливі образи, особи померлих родичів, які при відкритих очах пропадають. Сон поверхневий зі страхаючими або кошмарними сновидіннями. Під час пробудження хворі не можуть відразу відрізнити сон від реальності, не відразу усвідомлюють, де вони перебувають. Поява гипнагогических галюцинацій супроводжується страхом, з'являються маячні ідеї переслідування, упевненість в існуванні реальної погрози для життя. Хворі в страху тікають із будинку, ховаються в родичів або шукають захисту в співробітників міліції.

На висоті розвитку психозу наступає повне безсоння, поряд з ілюзіями з'являються зорові галюцинації. Вони можуть бути одиничними й множинними, частіше безбарвними й однотипними. Переважають зменшені (микропсические), в основному зооптические галюцинації (комахи й дрібні тварини, риби, змії), рідше - галюцинації у вигляді великих (корови, коня), у тому числі й фантастичних тваринах. Характерні зорові галюцинації у вигляді павутини, ниток, спіралей, струменів води й т.д. Зорові галюцинації рухливі, міняються в розмірах, трансформуються на очах. Особливістю зорових галюцинацій є те, що вони завжди залишаються «німими». Поява галюцинацій інших органів почуттів (слухових, нюхових, тактильних) говорить про поглиблення делириозного потьмарення свідомості. Часті порушення схеми тіла, зміна почуття часу, що те подовжується, то коротшає.

Алкогольний галлюциноз - це гостре психотическое стан, що розвивається на тлі сохранного свідомості й повного орієнтування в місці, часі й власній особистості переважно слуховыми щирими галюцинаціями. Галлюцинозы посідають друге місце після делириев по частоті серед алкогольних психозів. Співвідношення між делириями й галлюцинозами становить приблизно 5:1. У більшості випадків галлюцинозы розвиваються в перші дні похмільних розладів, значно рідше - в останні дні запоїв або в період редукції абстинентных проявів. Починається алкогольний галлюциноз звичайно з елементарних слухових галюцинацій у формі акоазмов і фонем (шум, стукіт, свист, музика, кашель, шепіт, окремі слова або фрази), які з'являються ввечері або вночі на тлі безсоння й супроводжуються вегетативними порушеннями. Потім на тлі вираженого афекту здивування, напруженої тривоги або страху з'являються множинні словесні галюцинації. Звичайно хворі чують голоси великої кількості людей, рідше - одного-двох чоловік. Голосу належать як невідомим, так і добре знайомим особам. Гучність словесних галюцинацій різнаі: те приголомшуючі лементи, те шепотная мова, те звичайна. Голоси завжди перебувають у межах «слуховой досяжності», у реальному просторі (сусідня кімната, коридор, під вікном і т.д.), тобто там, що де говорять можна чути, але не бачити.

Часто хворі прагнуть виявити місцезнаходження мовців. Голосу те говорять і сперечаються про хворого між собою, то звертаються безпосередньо до нього. Вони можуть загрожувати, ображати хворого, коментувати всієї його дії. Часто голосу мають імперативний зміст, висміюють хворого, дражнять його, знущаються з нього. Можуть приєднуватися голосу, що захищають або виправдують хворого. Між що лають і захищають голосами зав'язуються дійсні дискусії. Зміст словесних галюцинацій мінливо, але завжди пов'язане з реальними обставинами з минулого й сьогодення. Звичайно воно стосується пияцтва хворого, сексуальних тим. На відміну від слухових галюцинацій при делірії у хворих з алкогольним галлюцинозом відсутня підвищена сугестивність, тому впливати на зміст голосів неможливо.

На тлі галлюцинаторних розладів нерідко виникають маячні ідеї переслідування, фізичного знищення, обвинувачення й т.д. По своїй тематиці вони тісно пов'язані зі змістом галюцинацій, єдиним джерелом марення є слуховые обмани сприйняття.

Афект на висоті галюцинацій визначається тривогою, вираженим страхом або розпачем. Поводження хворих звичайно відповідає галюцинаціям і бреду. Але в ряді випадків, незважаючи на виражені симптоми психозу, у хворих зберігається відносно правильне поводження. Достатня схоронність аллопсихической орієнтування, докладне відтворення хворими по закінченні психозу своїх психопатологічних переживань і навколишньої реальної обстановки й подій свідчить про те, що алкогольний галлюциноз протікає при непотьмареній свідомості.

Тривалість алкогольного галлюциноза звичайно від декількох днів до місяця. Закінчується він критично після глибокого сну. Можливо більше тривалий, хронічний плин захворювання. Описано випадки тривалістю 10-30 років.

Алкогольний параноид (алкогольне марення переслідування) - алкогольний психоз із перевагою образного марення, афекту страху, рухового порушення й окремих сенсорних розладів. Подібно делірію й галлюцинозу розвивається в похмілля, рідше наприкінці занапуваючи. Після короткого (кілька годин, доби) періоду нездужання, тривоги, рухового занепокоєння у хворих раптово з'являється афект страху, марення переслідування, впливу. Хворі напружено стежать за поводженням, мімікою й жестами навколишніх, за вимовними ними фразами. Всю навколишню їхню дійсність вони сприймають тільки в рамках розвиненої в них маревної фабули. Маревне тлумачення навколишні супроводжується його ілюзорним сприйняттям. Хворі чують у розмовах навколишні репліки у свою адресу, бачать у руках навколишніх осіб, яких уважають переслідувачами, конкретні знаряддя вбивства (ніж, пістолет, мотузку). Переважає афект страху, часом сягаючого ступеня панічного жаху або розпачу. Однак хворий не ціпеніє від жаху. У всіх випадках характерно рухове порушення оборонного характеру. Учинки хворих імпульсивні. Вони раптово кидаються бігти, вибивають скла й кличуть на допомогу, можуть із реальною небезпекою для свого життя вистрибнути з вікна високого поверху, зстрибнути з поїзда, ховаються, напівроздягнені незважаючи на погоду вибігають із будинку, можуть у розпачі нанести собі важкі каліцтва або навпаки прибігають до самооборони й самі раптово роблять напад на навколишнім. Багато хто звертаються у відділення міліції або інші офіційні установи за допомогою. Але все-таки агресивні вчинки відносно мнимих переслідувачів порівняно рідкі. Постійно існує афект здивування, що стосується що відбувається. Увечері й уночі з'являються елементарні зорові ілюзії й галюцинації, слуховые галюцинації (стукоти, шерехи, кроки, окремі слова й т.д.). Такий стан триває кілька днів, тижнів. Після припинення психозу критичне відношення до перенесених хворобливих переживань відновлюється не відразу, часто залишається резидуальный марення.

Алкогольне марення ревнощів - це хронічна форма алкогольного психозу з перевагою первинного паранойяльного марення. Зустрічається винятково в чоловіків із психопатичними рисами характеру у вигляді егоцентризму, стеничности, недовірливості, надмірній вимогливості. Розвитку психозу звичайно передує багаторічне безперервне пияцтво з явищами деградації особистості. Монотематический марення ревнощів розвивається поволі. Спочатку окремі маревні висловлення з'являються лише в період сп'яніння або на тлі похмільних явищ. Надалі вони стають постійними. На початкових етапах зміст маревних патологічних переживань відбиває особливості взаємин і конфліктів між чоловіками й зберігає певну правдоподібність. Надалі цей зв'язок маревних інтерпретацій з реальними фактами зникає. Одночасно відбувається систематизація наростаючих маревних інтерпретацій і поступова кристалізація марення. Поводження хворого починає визначатися маревною концепцією й спрямовано на доказ зради з боку дружини, її викриття з метою відплати. Можлива поява ретроспективного марення, коли в маревному плані тлумачаться всі події минулого, приводяться реальні події з минулого життя, що доводять невірність дружини (маревні конфабуляции). У ряді випадків монотематические маячні ідеї ревнощів ускладнюються маячними ідеями отруєння, чаклунства, збитку. Афект звичайно придушено^-злісний.

Алкогольні энцефалопатии - це група алкогольних психозів, при яких психічні порушення сполучаються із системними соматичними й неврологічними розладами. Всі алкогольні энцефалопатии розвиваються на тлі алкоголізму тривалістю від 5-7 до 20 років і більше. Занедужують переважно чоловіка 30- 50 років, що вживають міцні вина й сурогати (фарби, лаки, політура).

При гострої алкогольної энцефалопатии (энцефалопатия Гаие-Вернике) захворювання починається з важко, що протікає делірію, із глибоким потьмаренням свідомості, бедными, одиничними ілюзорними й галлюцинаторными розладами, монотонних, позбавлених відтінків і напруженості афективними порушеннями, хаотичним порушенням у межах постелі. Хворі викрикують нескладні слова, невиразно бурмочуть, перебирають руками одяг. У неврологічному статусі визначаються офтальмоплегия, ністагм, атаксія, різноманітні гіперкінези, симптоми орального автоматизму.

Хронічні алкогольні энцефалопатии (Корсаковский психоз, алкогольний параліч, полиневрический психоз) звичайно розвиваються після важких делириев і гострої энцефалопатии Гайе-Вернике й проявляються психічними, неврологічними й соматичними порушеннями.

Серед психічних порушень переважають мнестические розладу з повним або частковим порушенням пам'яті на поточні події (фиксационная амнезія) і ретроградна амнезія (порушення пам'яті на події, що передують захворюванню). Поряд із цим відзначаються конфабуляции (помилкові спогади), коли хворі при розпитах розповідають про нібито події, що происшли з ними. Ніж більше виражені розлади пам'яті, тим бідніше й одноманітніше зміст конфабуляции, при незначному мнестическом зниженні конфабуляции множинні, можуть бути фантастичними.

Неврологічні розлади проявляються невритами в області кінцівок, атрофією м'язів, порушенням чутливості, ослабленням або навіть відсутністю сухожильних рефлексів. Паралелізму між вагою психічних і неврологічних розладів немає.

3. Поради керівнику з профілактики стресу у співробітників

На сьогоднішній день особливо актуально легко і швидко справлятися із стресом, оскільки темп в житті і роботі дуже великий. Саме тому все частіше і частіше виникає потреба в опрацюванні даної теми серед організацій. І саме ця тема є дуже популярною серед замовлень на консультування і вчення від наших клієнтів. Основна частина нижче приведеної програми базується на практичному досвіді роботи з організаціями.

Життя для деяких людей стає суворою і безжалісною школою. Виникаючі на нашому шляху труднощі (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) часто викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень,або ще такі реакції називають стресом.

Немає, напевно, більш відомого і водночас більш спірного наукового терміну, ніж «стрес». Усі говорять про стрес, усі його переживають, усі про нього багато чули... Парадокс, проте, в тому, що коли запитати навмання п'ять чоловік, що таке стрес, напевно дістанеш п'ять різних відповідей. І неспроста. По-перше, цілковитої згоди у визначенні стресу немає й у науковому середовищі, а по-друге, його природа така, що один і той же потенційно стресовий вплив в одних людей викликає сильні негативні реакції, а в інших -- або взагалі нічого, або навіть щось приємне. Взяти, приміром, атракціон «американські гірки»: для когось катання на них буде важким (цілком стресовим) випробуванням, оскільки вони бояться висоти, а от для деяких людей це щоразу втіха. Або, скажімо, здача іспиту. Більшість із нас оцінить цю процедуру як явно стресову, проте є окремі унікуми, для яких вона буде приємним лоскотанням нервів. Ще одним прикладом , досить поширеним в наш час, може бути важкість адаптування молоді, яка переїжджає від батьків в віддалені міста на навчання. Реагуємо на стрес ми теж по-різному. У списку з п'ятдесяти характерних реакцій, які викликаються стресами, є прямо протилежні симптоми. Так, хтось у момент гострого стресу червоніє й відчуває приступ нестримного голоду, а хтось блідне й втрачає апетит. Хронічний стрес може викликати як набирання ваги, так і схуднення без жодної дієти. Ну, й так далі...

Багато психологів, лікарів займалися дослідженням стресових станів серед молоді, їх впливу на фізичне та психологічне здоров'я людини (Г.Сельє, У.Кеннон, Дж.Сміт, В.Розов, Б.Коган, М.Пірен, Б.Волков та ін. )

Стрес (від англ. Stress - напруга) - неспецифічна (загальна) реакція організму на дуже сильну дію, фізичну або психологічну, а також відповідний стан нервової системи організму (або організму в цілому). У медицині, фізіології, психології виділяють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форми стресу. Можливий нервово-психічний, тепловий або холодовий, світловий, антропогенний та інші форми стресу. Яким би не був стрес, хорошим або поганим, емоційним або фізичним (або і тим і іншим одночасно), дія його на організм має загальні риси. Особливо від стресу страждає імунна система. У стресовому стані люди частіше виявляються жертвами інфекції, оскільки продукція та активність імунних клітин помітно падає в період сресу.

Сучасна технологічна наука вирізняє такі важливі феномени критичних життєвих ситуацій, що характеризують психологічний контекст виникнення конфліктів: стрес, фрустрацію, кризу і власне конфлікт.

Стрес - неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка потребує певних змін. Мусимо пам'ятати, як писав Г. Сельє, що майже будь-яка нова життєва ситуація може викликати стресовий стан, але не кожний стан є критичним, окрім горя, нещастя, виснаження, які супроводжуються порушенням адаптації, контролю, перешкоджають самоактуалізації особистості.

Фрустрація визначається як стан, викликаний наявністю сильної мотивованості для досягнення мети (задоволення потреб) та подолання перешкод на шляху до мети. Такими перешкодами для досягнення мети можуть бути причини різного характеру: фізичні (позбавлення волі), біологічні (хвороба, старість), психологічні (страх, брак інтелектуальних даних), соціокультурні (заборони, правила, норми).

Криза характеризує стан індивіда, що виникає у вигляді проблеми, з якої він не може вийти чи вирішити її протягом нетривалого часу, внаслідок чого свідомість неначе капітулює перед проблемою.

Стрес - це сильний прояв емоцій, який викликає комплексну фізіологічну реакцію, це стан душевного та поведінкового розладу, пов'язаного з нездатністю особистості доцільно діяти у відповідних ситуаціях. За частих стресових ситуацій у людини зникає стресу, настає депресія, знижується інтерес до роботи, спілкування, настає апатія, знижується ефективність праці. Стресові ситуації негативно позначаються на здоров'ї, у людини з'являється цілий букет захворювань: виразки, мігрень, гіпертонія, астма, артрит, алергія, діабет, шкірні хвороби тощо.

Профілактика стресу вимагає від особистості:

* бути здатним змінити ситуацію;

* вміти зменшити значення втрати того, до чого прагнув;

* бути здатним прогнозувати не тільки успіхи, а й невдачі;

* уміти розрізнити значні втрати від несуттєвих, невдачу - від катастрофи;

* навчитися розслаблятися, аби дати організму відновити потенції;

* бути готовим до спілкування з різними людьми («він іншим бути не може»);

* уміти навіювати позитивні образи, які б витісняли негативні («який прекрасний день .»);

* мати почуття гумору - посміятися над собою, розрадити душу («це ще не кінець світу .»);

* уміти вирізнити дві фундаментальні речі - здоров'я (яке не купиш) і роботу (яку можна змінити);

* навчитися говорити «ні», коли неможливо сказати «так», ураховуючи при цьому, що доцільно знайти аргумент для «ні»;

* намагатися вивчити психологію й тактику начальника та відповідно розмовляти з ним так, аби не втратити довіру до себе;

* не погоджуйтесь із тим, хто висуває суперечливі вимоги, апелюючи до негативних наслідків, не займайте при цьому звинувачувально-агресивну позицію.

Залежно від виду стресу і характеру його впливу, виділяють різні види стресу, у найбільш загальній класифікації - стрес фізіологічний і стрес психологічний. На думку А. Маклакова, стрес є соціальною істотою і в діяльності її інтегральних систем провідну роль відіграє психологічна сфера. Тому найчастіше саме психологічний стрес є найбільш важливим для процесу регуляції

Можливості подолання стресів

Є багато методів подолання стресу:

1. Насамперед варто перелічити речі, що викликають стрес - це допоможе уникати провокативних ситуацій. Слід намагатися розслаблятися та формуйте психологічну установку на спокій.

2. Слід знайти час для занять, які приносять задоволення: спілкування з друзями, прогулянки на свіжому повітрі, відпочинок на природі.

3. Слід планувати короткі програми релаксації за будь-якими методиками: аутотренінг, медитація, молитва, дихальна гімнастика, фізичні вправи.

4. Варто не намагатися робити багато справ одночасно: розпланувати свій день та виконуйте намічені завдання залежно від їх важливості, не робити усе в останню хвилину.

5. Допоможе здорове харчування -обмеження вживання кухонної солі, насичених жирів та холестерину, достатнє споживання калію, кальцію, магнію.

6. Якщо внаслідок стресу почали курити та збільшили вживання алкоголю, слід знати - це лише тимчасове вирішення проблеми, а шкода здоров'ю досить велика. Слід відмовитися від паління та зменшити вживання алкоголю.

7. Варто Використоввати засоби ароматерапії (м'ята, розмарин, сосна) та фітотерапії (валеріана, пустирник, глід, м'ята, меліса, звіробій). Вони діють заспокійливо та нормалізують сон. Лікувальний ефект мають теплі ванни з хвойним екстрактом та морською сіллю.

Розглянемо найбільш ефективні і прості методи у вигляді практичних порад:

1. Позитивне мислення.

Два золотих правила позитивного мислення:

а) якщо вийшло один раз, вийде і другою.

б) вийшло небагато, вийде і більше.

2. Метод глибокого дихання. Важливою складовою всіх видів розслабляючих процедур є вправи з глибоким диханням. Глибоке природне дихання здатне принести користь практично всім. Воно особливо полегшує життя людям, схильним до паніки, тривоги, апатії, головних болів. Глибоке дихання є виключно виправданою стратегією для швидкого зниження стресу різних рівнів. Глибоке дихання є технікою, якою можна скористатися в будь-якій ситуації, у будь-який час для того, щоб зняти емоційну і фізіологічну напругу, пов'язану із стресом.

Визначення типу дихання. Перевірити, який тип дихання властивий вам в звичайних умовах, можна наступним способом: прикладете долоню однієї руки на груди, інший - на живіт. Зробіть глибокий вдих. Якщо першою піднімається рука, що знаходиться на грудях, - тип дихання грудний (торакальний), якщо першою піднімається рука, що знаходиться на животі, - тип дихання діафрагмальний (абдомінальний).

Грудне дихання - поверхневий тип дихання, властивий більшості дорослих людей. Цей тип дихання не сприяє подоланню стресу, він швидко реагує на відчуття тривоги і роздратування прискореним, неритмічним темпом дихальних рухів.

Тренування глибокого дихання допомагає контролювати фізіологічні реакції, що виникають у відповідь на стрессор.

Тренування глибокого дихання:

- дихаєте носом;

- прийміть зручну позу (сидячи або стоячи), закрийте очі;

- покладете одну долоню на груди, іншу - на живіт;

- дихаєте як завжди, відзначаючи, в якій послідовності рухаються руки на вдиху;

- спробуйте зробити вдих так, щоб першою піднялася рука, лежача на животі, а потім - рука, що знаходиться на грудях.

Техніка глибокого дихання:

- повільний вдих через ніс;

- вдих із заповненням повітрям нижніх відділів легенів, потім з поступовим заповненням середніх, а потім - верхніх відділів легенів (вдих - слід проводити плавно, як один рух);

- на декілька секунд затримати дихання;

- поступово видихати через рот, злегка втягніть живіт і поволі підтискайте його у міру спустошення легенів; розслабте плечі;

- в кінці вдиху злегка підніміть плечі і ключиці так, щоб легені можна було знов до самих верхівок наповнити повітрям.

3. М'язове розслаблення

М'язове розслаблення знімає фізична напруга і приносить відчуття комфорту і життєрадісність. Щоб добитися розслаблення, потрібно навчитися розпізнавати ознаки фізичної напруги і контролювати його.

У стресовій ситуації, коли ви відчуваєте, як м'язи мимоволі напружуються, зробіть свідоме зусилля, щоб відразу ж розслабитися наступним способом:

- Глибоко вдихніть, поволі видихніть і зосередьте всі думки на своєму тілі.

- Напружте пальці ніг і ступні, потримайте так декілька секунд, і повністю розслабте. Звернете увагу на те, що м'язи стали як би важче.

- Перемістите свою увагу на литки ніг і повторите процедуру напруги/розслаблення. Потім те ж саме виконайте із стегнами.

- Тепер стисніть і розслабте сідниці. Далі переходите до м'язів спини.

- По черзі напружуйте і розслабляйте пальці рук, потім кисті, передпліччя, поступово піднімаючись вище до плечей.

- Зосередьте увага на шиї, голові, щелепах і лобі. Не забудьте про очі і м'язи особи. Вас, можливо, здивує, як сильно вони напружені.

- І, нарешті, охопите внутрішнім поглядом все своє тіло відразу. Хай уява допоможе Вам уявити, як залишки напруги зримо йдуть з вашого тіла через ноги в підлогу.

Якщо неприємностей неможливо уникнути, то доцільно спробувати одержати, наскільки можливо, користь за рахунок зміни точки зору:

* спробуйте сприйняти негативну подію як позитивну (втрату роботи як можливість знайти кращу);

* поставтеся до стресу як до джерела енергії. У спокійному стані ви не змогли б стільки зробити. Сприймайте проблему як виклик;

* не думайте про минулі події як про поразку;

* ви не можете відповідати за вчинки інших людей, а можете тільки контролювати свою реакцію на них. Головне - перемога над емоціями;

* не прагніть догодити всім, це нереально, час від часу догоджайте власне собі.

Список використаної літератури

Василюк Ф. Е. Психология переживания. - М., 1994.

Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. - М.: Политиздат, 1999.

Губачёв Ю. М., Иовлев Б. В., Карвасарский Б. Д. и другие. Эмоциональный стресс в условиях нормы и патологии человека. Л., 1976.

Кижаев-Смык Л.А. Психология стресса: Издат. Наука. - М., 1993.

Грегор О. Как противостоять стрессу. Г. Селье. Стресс без болезней. - Спб, ТОО Лейла, 1994.

Общая психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. В. В. Бо о слово кого й др. - М.: Проевещение, 1981. - 383 с.

Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / Под ред. А. В. Пет-ровского. - М.; Просвещение, 1986. 464 с.

Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. - К.; Вища школа, 1992.

Психологія: Підручник /Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. - К.: Либідь, 1999. - 558с.

Симонов П. В. Эмоциональньй мозг: Физиология. Нейроанатомия. Психология эмоций. - М.; Наука, 1981. - 215 с.

Размещено на Allbest.ur