Індивідуалізм, колективізм, одинокість, любов, дружба: етико-психологічні характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

1. Есе «Мої батьки»

2. Повідомлення «Індивідуалізм. Колективізм. Одинокість. Любов і дружба»

3. Внутрішні фізіологічні реакції на ваші переживання

4. Чи вдається вам з першого разу пояснити іншим свою думку? Якщо ні, то чому?

1. Есе «Мої батьки»

Розмірковуючи над проблемою батьків і дітей, я звернулася до власного досвіду: планувала проаналізувати ті проблеми, які я бачу у наших стосунках і на основі відомого особисто мені дійти якихось висновків, узагальнення… Але, взявшись до такого аналізу, я відчула тільки одне бажання - подякувати своїм батькам. Так, час від часу в нас виникають суперечки або ми не розуміємо одне одного, але от щойно я замислилася всерйоз над питанням взаємин - одразу зрозуміла, який це дріб'язок у порівнянні з тим, що я насправді відчуваю.

Мої батьки - дивовижні люди: вони приділяли мені стільки часу і уваги, що я завжди почувалася потрібною, мабуть, саме це відчуття дало мені впевненість в собі, врівноваженість. Навіть коли їхні справи заважали нашому спілкуванню, мої батьки вміли знайти правильні слова, щоб пояснити мені все, і я ніколи не сумнівалася, що мене у родині дуже люблять. Це забезпечувало мені майже постійне відчуття радості, звичайної повсякденної радості пізнання, спілкування.

Моя родина вміє пробачати помилки. За це я їй дуже вдячна: якщо в мене щось не виходить, я впевнена, що мене підтримають та щось порадять, але не засудять.

Мої батьки навчили мене не брехати. Тим, що завжди довіряли мені. І я так само довіряла їм. Ті моральні принципи, якими я зараз так пишаюсь - чесність, порядність, відчуття відповідальності, повага до інших людей, усім цим я завдячую своїм батькам. Саме вони показали мені правильний шлях розвитку, яким я рухаюсь дотепер, вже багато в чому самостійно. Найголовніше ж - вони показали мені приклад чесного та гідного життя, сповненого праці і веселощів, творчості та уваги одне до одного.

індивідуалізм колективізм одинокість любов дружба

2. Індивідуалізм. Колективізація. Одинокість. Любов і дружба

Колективізм та індивідуалізм -- це етичні принципи, що відображають соціальну сутність людини як її специфічну видову ознаку, а саме -- наявність розумних, свідомо організованих стосунків. Сенс їх у збереженні та удосконаленні суспільної організації життя, з одного боку, та удосконаленні людської особистості -- з іншого. Розвиток і збереження суспільності досягаються єдністю колективізму та індивідуалізму. Колективізм -- сутнісна ознака специфічно людської життєвості. Становлення людини пов'язане з творенням відношення, де першим предметом є інша людина. Це стосунки, що їх Л. Фойєрбах визначив як відношення "я" і "ти". Становлення людини розумної відбувалося шляхом творення специфічних "знарядь" спілкування: міміки, жестів, мови. Вони стали засобом депривації, тобто позбавлення організму нормальних подразнень зі зовнішнього середовища або біологічно нормальних реакцій на них. Між природним світом і людиною постало опосередковуюче начало: органи другосигнального спілкування людей.

Увесь процес відбувався у формах встановлення гармонії спілкування з метою порозуміння для психічно комфортного виживання. Колективізм виростав на ґрунті наявного в природі людини альтруїзму, але з самого початку супроводжувався свідомим процесом творення стосунків. Тварини, навіть у зграї, є перш за все індивідуальними організмами. Людина, навіть наодинці, є перш за все носієм другосигнальних впливів і тим самим соціального досвіду та соціальної історії.

Колективізм історично складається як породжений еволюцією антропогенезу. Він створює умови для прогресивного відбору шляхом взаємної допомоги і підтримки. Вона сприяла збереженню індивідів із різноманітними властивостями, як біологічно сильних, так і біологічно слабких. Колективізм та альтруїзм споріднені на тій підставі, що альтруїзм є особистісним виявом сутності колективізму. Здатність людини сприйняти своїм серцем інше "я", чужі індивідуальності, сприяти їх розвитку, страждати їх стражданнями -- вияв безкорисливої людинолюбності. Колективізм-- історично найбільш рання форма творення стосунків та усвідомлення їх цінності. В міфології, що є історично. першою формою світогляду, створюється і утверджується образ злагодженого життя людини зі світом та членів спільноти між собою як найвища цінність. Колективізм утверджується у його самоцінності шляхом спрямування діяльності окремої людини на спільний (суспільний) інтерес. Індивідуальна доброчесність (ідея її) оперта на уявлення про безсмертя душі: в роді залишаються доброчесні душі. Вони сприяють добробуту та успіхам спільноти, а отже, самі здобувають підстави для безсмертя.

В етико-психологічному плані колективізм стосунків надзвичайно важливий тим, що налаштовує психічні структури людини на гармонійну взаємодію із навколишнім середовищем. Вона, в свою чергу, спирається на практику взаємин, а отже, Дає відчуття стабільності життя, очікуваного перебігу подій. Суспільність бачиться гарантом виживання кожного з її членів, а отже, і гарантом вічності та незнищенності людського життя. Суспільність як така, що постійно відтворює себе в стосунках, є умовою самозбереження людства. Колективізм утверджується в його самоцінності, а творення стосунків колективізму шляхом усунення джерел виокремлення і протиставлення людини -- одним із засобів здобути безсмертя душі.

Самотність - це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй зав'язування нових і підтримування старих контактів та зв'язків.

Емоційні характеристики самотності виявляють відсутність позитивних емоцій, таких, як щастя, прихильність, і наявність негативних емоцій, таких, як страхи, невпевненість.

Самотність з наукового погляду -- одне з найменш розроблених соціальних та психологічних понять.

Перший психологічний аналіз самотності опублікував Зілбург (1938 р.). Він розглядав феномени самотності та усамітнення. Усамітнення -- це стан, що виникає в результаті відсутності конкретного "когось". Самотність -- це нездоланне постійне відчуття одинокості. Неважливо, чим людина зайнята, але самотність, як "черв'як", роз'їдає її серце. Згідно теорії Зілбурга, самотність є відображенням характерних рис особистості: нарциссизму, манії величності, ворожості. Зілбург простежив походження самотності, починаючи з дитячої віку. Дитина пізнає радість бути любимим і викликати захоплення разом з потрясінням, породженим тим, що вона -- маленька слабка істота, змушена чекати задоволення своїх потреб від інших. Це і є, за Зілбургом, зародження відчуженості, ворожості та агресивності самотнього

Отже, самотність є психологічним явищем, яке потребує великої уваги дослідників, оскільки залишається ще не достатньо вивченим. Існують різні підходи до трактування самого поняття «самотність», причин його виникнення та наслідків, до яких воно призводить почуття самотності. Проте залишаються відкритими питання про механізми формування даного почуття, значення, яке воно відіграє для особистості та впливу на її життєдіяльність, а також вікові відмінності у переживанні даного феномену. Ці та інші питання потребують подальшої розробки та детального вивчення з боку дослідників, особливо у сфері психології.

Любов - перехідна емоція. У сучасному світі любов часто розуміється як емоцію чи почуття задоволення. Емоція -- усвідомлене тілесне збудження, яке ми відчуваємо після впливу подразника. Емоція має хвилеподібну природу -- вона нарощується і зникає. Це складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м'язовий, феноменологічний аспекти. Емоція визначається як підсвідоме явище, на практиці її можна регулювати за допомогою вольових зусиль, змінювати інтенсивність та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Агресія і любов є рушійними енергетичними потенціалами в усьому живому.

У психології робилися неодноразові спроби дослідження внутрішньої структури любові в цілому та окремих її компонентів. Найбільш важливим з отриманих результатів є встановлення зв'язку між здібністю до любові і відношенням суб'єкта до самого себе. Цей і ряд інших аналогічних фактів, а також роль любові в створенні сім'ї роблять любов винятково важливою для психотерапії і психологічного консультування, для виховання і самовиховання особи.

Дружба - це співпраця, це соціальна взаємодія, при якій обидва учасники отримують свої соціально-психологічні, моральні, а то і матеріальні дивіденди. Проте на відміну від партнерства в бізнесі - «контракт» при дружбі не регламентується письмово, а як би мається на увазі. Хоча багато в чому спирається на логіку в наступному сенсі: наприклад, якщо ви знаєте, що двічі по два - чотири, вас не потрібно кожного разу перевіряти, чи це так. Те ж саме і з дружбою: ви знаєте, що та або інша людина - ваш друг, і вам не потрібно це щодня один одному доводити. І ви завжди, якщо щось трапиться. готові допомогти другу - будучи упевнені, що він також завжди постарається допомогти вам.

Проблема з поняттям дружби в тому, що її часто спотворюють, виходячи з батьківських суспільних установок і власного цензурного розуміння. Багато років не було поняття «Взаємовигідна співпраця» - таким чином спотворилася в нашій ментальності сама суть дружби, яку стали пихато іменувати «безкорисливою». На самій же справі ця «безкорисливість» у результаті приводила до того, що один з «друзів» щось віддавав іншому, а інший нічого йому не повертав. І в цьому була вся безкорисливість. І виливалося це у результаті в дві спотворені «взаємодії, схожих на дружбу»: або «Ти мені повинен, тому що ми друзі», або навпаки: «Я тобі повинен, тому що ми друзі». Таким чином «безкорислива дружба» перетворювалася на свого роду залежність, де ні про яку взаємовигідну співпрацю вже і мови не йшло.

3. Внутрішні фізіологічні реакції на ваші переживання

Переживання почуттів виявляється як особливий емоційний стан і водночас є психічним процесом, тобто має свою динаміку. Формами переживання почуттів є емоції, афекти, настрої, стресові стани і власне почуття. Всі вони становлять емоційну сферу особистості, яка є одним з регуляторів поведінки і діяльності людини. Так, почуття сприяють вибору таких напрямків і форм діяльності, які найбільшою мірою забезпечують задоволення тих чи інших потреб, стимулюють саму діяльність.

Коли я за щось переживаю, то в мене з являється стресовий стан, тобто депресія, болить голова, мене все дратує. Такі емоції виникають тоді, коли не відбувається задоволення потреби, коли дії не досягають мети або їх виконання пов'язане з перешкодами.

Тому я можу сказати, що мій емоційний стан може супроводжуватись посиленням інтенсивності фізіологічних функцій організму. Такі фізіологічні реакції, як підвищення частоти пульсу, дихання, напруження м'язів, зміна кров'яного тиску і таке інше, свідчать про активізацію сил організму. Отже, емоційні стани виконують енергетичну функцію, мобілізуючи фізіологічні резерви організму. Якщо сила переживань переважає пристосуванню можливості організму, то можливі різні захворювання - неврози, інфаркти, гіпертонії, виразкові хвороби.

Основними чинниками, що впливають на рівень тривожності, виступають внутрішні індивідуально-психологічні і зовнішні соціально-психологічні чинники. До внутрішніх чинників відносяться високий рівень нейротизму і особистісної тривожності, неузгодження в мотиваційній сфері. До зовнішніх чинників відносяться недоліки організаційної структури і негативний психологічний клімат в колективі.

4. Чи вдається вам з першого разу пояснити іншим свою думку?

З першого разу мені не вдається пояснити іншим свою думку, тому що потрібно правильно володіти мовою і спілкуванням. Здатність спілкуватися - це вміння людини висловлювати свої думки. Дуже важко спілкуватися з людиною, яка не може пояснити, чого він хоче. У такої людини багато філософських думок, але вона не здатна висловити їх словами. Звичайно, це крайній випадок, а в повсякденному житті, кожна розсудлива людина має мінімум словникового запасу.

Кожен з нас не раз зустрічався з людиною, якій при розмові, щоб висловити свої враження, власні емоції, не вистачало слів, щоб позначити думки і образи, які крутяться в нього в голові. Деякі слова повторюються, в мову включаються паузи типу "ем" і т.д. Тоді це проблема з виразами думки, саме невелика проблема, так як це переборна перешкода. Для цього потрібно:

1.Читати більше книг. Щоб поповнити свій лексикон - підвищити свій ступінь начитаності, потрібно читати літературу, газети, журнали, книги і так далі. У вас будуть відкладатися слова, які мають подібне значення, а значення нових слів ви будете дізнаватися із словників

2. Більше спілкуватися. Великі запаси слів, природно це велика підмога в спілкування, але дуже важливо вміти будувати набір слів, щоб виходила гармонійна мова. Якщо для когось це складно, то можна запропонувати деякі способи, щоб розвинути власну мову.

Щоб зрозуміти доречними будуть ваші слова чи ні, поставте себе на місце того до кого ви звертаєтеся, і оцінити себе, як би з боку. Є таке вправа, яка дозволяє викладати в однаковому темпі свої думки. При ходьбі говорите що-небудь, і зовсім не обов'язково говорити вголос, і за кожен крок говорити однакову кількість слів, приблизно 2 слова в секунду, і намагатися за крок вимовляти 2 слова. Коли навчитеся правильно висловлювати думки, то це дозволить позбутися таких не потрібних слів, як ("Ем", "коротше", "ну"). Ці слова можна почути від людей, які не володіють хорошим словниковим запасом, але їх можна почути від людей, які швидко говорять.

Размещено на Allbest.ru