Взаємозв’язок життєвих цілей і життєвого стану як закономірність формування незадоволеності життям

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок життєвих цілей і життєвого стану як закономірність формування незадоволеності життям

Криворучко А. Ю.

аспірант кафедри соціальної філософії та управління, Запорізький національний університет (Україна, Запоріжжя)

У статті зроблено спробу виявити взаємозв'язок між життєвими цілями і життєвим станом як закономірністю формування феномену незадоволеності життям. Проаналізовано, що життєві цілі формуються під безпосереднім впливом потреб і мотивів, а життєвий стан інтегрує в собі оточуюче природне середовище, сферу соціального і духовного, сукупність необхідних людині речей, а також внутрішній духовний світ, який активно функціонує в її індивідуальності та соціумі, в соціально-комунікативних процесах. Досліджено особливості зв'язку між потребами і цілями, інтересом і мотивом, цілями і станом. При нереалізованості життєвих цілей і бажань, суттєвих відмінностей між бажаним і реальним, виникає феномен незадоволеності життям, що дає нам право стверджувати, що це є закономірністю, адже це взаємозв'язок, що постійно повторюється і є необхідним у житті.

Ключові слова: феномен незадоволеності, життєві цілі, життєвий стан, потреби, інтереси, мотиви, закономірність.

мотив життєвий середовище потреба

Актуальність статті обумовлена ростом соціальних проблем в Україні. Незадоволеність життям стала однією з них. Формування шляхів подолання цієї проблеми або зменшення дії її на життя неможливе без доцільного вивчення основних аспектів. Зрозуміло, що повністю подолати її неможливо, але суттєво зменшити її прояви доволі реально. Розробка шляхів і методів для роботи з подолання цієї проблеми має розпочатися з глибокого соціально-філософського аналізу, адже саме незадоволеність є важливим чинником формування або руйнації особистості, її світогляду, амбіцій, цілей, вона лежить в основі її дій і рішень.

Обрана проблема актуальна і в практичному плані. Адже невдоволеність життям є одним з важливих факторів, що стає на перешкоді становлення і розвитку почуття патріотизму у наших громадян, любові до Вітчизни, існуючого державного устрою, політичної влади. Тож результати її дослідження можуть бути корисними для вироблення управлінських рішень як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Наукову значущість досліджуваної теми обумовлює необхідність соціально-філософського осмислення мислиннєвих моделей формування феномену невдоволеності життям.

Феномен незадоволеності життям доволі багатогранний, але малодосліджений. Існує думка, що він має психологічну природу і не пов'язаний з соціальною філософією. Ми з цим не можемо погодитися. Інтерес науковців привертає увагу протилежний феномен, а саме задоволеність життям. Князєва Є.В. розглядає задоволеність життям як соціальний феномен. Бескова Т.В звертає увагу на задоволеність життям у гендерному і віковому аспекті. Балацький Є. В. робить спробу виокремити фактори задоволеності життям і виміряти їх. Задоволеність життям як психологічну категорію вивчає О.О. Карпа. Тему екзистенційної незадоволеності досліджує наш співвітчизник О.О. Бут. Звичайно, цих пошуків замало, але вони є провідними при дослідженні феномену незадоволеності життям.

В основі як задоволеності, так і незадоволеності життям лежить не порівняльна діяльність людини, суб'єкта, не суб'єктивний момент, а об'єктивна причина - зростаючі потреби людей, що завжди випереджають можливість їх задоволення. Прагнення задовольнити ці потреби, які, будучи усвідомленими людьми, перетворюються на інтереси, що й формують певні життєві цілі (реальні, або нереальні, ілюзорні).

Всі специфічно людські, соціальні потреби задовольняються за допомогою предметної цілеспрямованої трудової діяльності. Тому сама праця перетворюється в головну, фундаментальну потребу людського роду. Без трудової діяльності, що створює весь світ штучних речей (“другу природу”, за висловом Маркса), людський спосіб життя в принципі неможливий. Не види діяльності лежать в основі існування потреб, а життєдіяльність тих чи інших суспільних суб'єктів. Люди, які займаються духовним виробництвом, зовсім не відмовляються від своїх матеріальних потреб.

Потреба - це властивість суб'єкта, що розкривається в його відношенні до необхідних умов існування. В літературі прийнято розрізняти саму потребу людини і предмет цієї потреби. Ми повинні підкреслити, що потреба являє собою саме властивість соціального суб'єкта, а не його стан. На нашу думку, потреба - це протиріччя між інформацією людини про необхідне благо (предмет задоволення) та зовнішнім середовищем, що вирішується у вигляді емоційно- цілеспрямованого пошуку предмета споживання (потягу і інтересу) і програми споживчих дій і операцій по перетворенню предмета споживання в предмет задоволення. Коли людина усвідомлено діє, коли вона усвідомлює потребу в будь-чому, то ця потреба стає інтересом.

У своїй життєдіяльності люди завжди керуються інтересами. Інтерес за своєю природою пов'язаний з потребами і соціальними відносинами. Інтерес є особливим проявом потреби. Але цей прояв, на нашу думку, ми можемо прослідкувати лише через соціальні зв'язки, стосунки.

Особливістю існування людини є її існування в суспільстві, її діяльність носить соціальний характер, адже вона має кінцеву ціль і певний план використання засобів досягнення певної цілі. Також важливим вважаємо зазначити те, що процес створення і розподіл предметів задоволення потреб носить суспільний характер. Суспільний характер цієї діяльності дає можливість забезпечити споживання предмета потреби, а інтерес виступає як сторона цієї діяльності, що визначається лише тим, що обирає і направляє людину на оволодіння і розпорядження цим предметом. Так як наявність життєвої цілі є головною характеристикою при існуванні інтересу у людини як усвідомленої потреби, то вважаємо, що необхідно зрозуміти сутність цілі і прослідкувати її роль у житті людини.

Значимість життєвих цілей як змістотворчих факторів людської поведінки відзначає кожен. Безліч прикладів, які свідчать про вплив життєвої мети на процес структурування людського життя, наводяться у літературі. В одному випадку людина регулює, організовує свій життєвий шлях як ціле, що підпорядковується ясно усвідомленим цілям, цінностям, перетворює обставини, направляє хід життя, сама формує свою життєву позицію, намагається здобути незалежність від зовнішніх вимог, тиску, спокус. Таке життя перестає бути випадковим чергуванням подій, воно починає залежати від активності особистості, здатності індивіда організувати ці події або додати їм бажаного напрямку. У цьому випадку йдеться про те, що в людини є якась життєва мета і вона прагне її реалізувати.

В іншому, людина пливе за течією життя, вона пасивно реагує на події, що відбуваються. Все проходить повз неї. Вона реагує на зовнішні обставини і зовнішній світ лише в тому випадку, якщо це шкодить її “плаванню за течією” і вона не може їх обійти. Проблема тут спостерігається в тому, що її природній потяг до творчості і діяльності, до ставленні і виконанні завдань, першочергових планів і здійсненні мрій, просто не супроводжує її, а через деякий час вона взагалі забуває своє внутрішнє прагнення до перетворення дійсності.

Життєві цілі можна охарактеризувати як цілі, поставлені людиною на певний часовий інтервал життєдіяльності у певному її просторі (або на весь життєвий цикл), що виражають її корінні інтереси на даному етапі і підпорядковують собі всі інші цілі і дії як засобу. На нашу думку, життєві цілі - це поняття, охарактеризувати яке доволі складно, адже виходить однобока і суб'єктивна характеристика.

Життєві цілі з'єднують, цементують всі сфери і рівні особистості. Слід зазначити, що наявність життєвих цілей має істотне значення не тільки для організації процесу діяльності, а й для нормального самовідчуття особистості в цілому. Причому мова йде не тільки про якесь ситуативне самовідчуття, а й про такий значущий для індивіда фактор, як сенс життя в цілому. І. Кант писав: “Наповнення часу планомірно посилюється діяльністю, яка має своїм результатом велику, заздалегідь намічену мету, - це єдино вірний спосіб бути задоволеним життям і разом з тим не відчувати себе пересиченим ним” [8, с. 475].

Обмірковуючи ці думки, хочемо зазначити, що будь- яка діяльність людини переслідує мету. Це не обов'язково ціль всього життя, але саме з таких, на перший погляд не суттєвих цілей складається життєва ціль, тобто та основна, життєцементуюча, провідна, узагальнена і конкретна ціль кожної людини. Ця ціль, та, яка має в собі ознаки провідної, у кожної окремої людини, може стати ціллю певної соціальної групи, і в подальшому, ціллю і сенсом життя етносу, соціуму, суспільства в цілому.

Вся історія людства свідчить про те, що головний параметр задоволеного життя - гідні цілі. Характеризуючи цю категорію, Г. Альтшуллер та І. Верткін вказують на 10 важливих критеріїв гідної цілі [1, с.79].

Значимість життєвих цілей як змістотворчих факторів людської поведінки відзначає кожен. Безліч прикладів, які свідчать про вплив життєвої мети на процес структурування людського життя, наводяться у літературі.

Задоволеність і незадоволеність обумовлені, зокрема, порівняннями з минулим або з іншими людьми. Крім того, на судження впливає безпосередньо емоційний стан, а також проста звичка - адаптація до обставин і різного бачення подій. Задоволеність буває і ілюзією, що виникає, коли люди самі себе обманюють, думаючи про те, що вони цілком задоволені своїм життям. Або задоволеність залежить від цілей, які людина ставить перед собою? Сама наявність цілей може бути її джерелом. Разом з тим нездатність досягти такої виявляється причиною незадоволеності. Деякі з перерахованих явищ можуть бути розглянуті і як помилки суджень (яких треба уникати), і як джерела справжніх суджень про задоволеність. Якщо це дійсно вірно, задоволеність можна підсилити, не тільки змінюючи фактичну ситуацію, але погляд людини на неї (наприклад, в ході терапії) [2, с.75].

У ранніх творах К. Маркса прослідковується думка, що “кінцева ціль життя є досконалість” [9, с.11]. Не можемо не звернути увагу на основну думку декількох праць представника Франкфурської школи Е.Фромма. Він стверджує, що неможливо уявити собі окремо людину, зі своїми потребами і прагненнями, а окремо суспільство, яке має задовольняти ці потреби. Людина, за Е. Фроммом, це продукт культури, людина і є найважливішим досягненням постійних людських прагнень і досягнень. Тобто, резюмуючи, можемо припустити, що людина і є кінцевою ціллю людини [11].

Думки А. Маслоу [10, с.127] схожі з Е.Фромом в тому, що задовольняючі фізіологічні потреби - люди всі однакові, у всіх одні потреби, але коли людина задовольнить ці потреби, вона йде вже по іншому життєвому шляху, переслідуючи свою унікальну, неповторну, власну гідну ціль. Особистість народжена такою, яка постійно росте, розвивається, намагається досягти більшого, ніж досягнуто на даний момент. Але кінцева ціль - самоактуалізація, яка, звичайно, не може бути досягненою, якщо не задоволені первинні фізіологічні потреби.

Життєві цілі, на нашу думку, є показниками ціннісно-смислового відношення до власного життя. Вони виступають динамічною основою життя людини і дають змістовну характеристику життєвого світу людини.

Взаємозв'язок між потребами, інтересами і цілями полягає у тому, що у соціальній дійсності потреби мають суспільно-історичні шляхи прояву і механізми задоволення через вступ їх носіїв (людей) у стосунки і практичну діяльність по виробництву предметів потреб і оволодіння ними. А оскільки інтерес виступає реально направленою дією на конкретний предмет потреб, то це є напрямом діяльності. Ціль виступає певною характеристикою діяльності людини, адже задовольняючи проміжні потреби (первинні), людина переслідує власну мету і ціль.

Ставляючи перед собою мету, ціль, людина планує своє майбутнє, розробляє певні кроки для досягнення їх. Усвідомлено або ні, але вона крокує і власними діями намагається осягти запланованого. Цілі існують, щоб їх досягати. Але що відбувається, якщо вони не здійснюються, і неможливість з різних причин їх досягти збільшується? Ось тоді спостерігається певне протиріччя між життєвими цілями і життєвим станом.

Життєвий стан людини інтегрує в собі навколишнє природне середовище, сферу соціального і духовного (соціум, етнос, держава, мораль, мистецтво, філософія, релігія тощо), сукупність необхідних їй речей, а також внутрішній духовний світ, який активно функціонує в її індивідуальності та соціумі, в соціально- комунікативних процесах. Соціальні інститути типу держави, права, науки, сфери освіти існують як складові соціуму, в просторі якого розгортається людське життя.

Життєві цілі напряму пов'язані з життєвими цінностями людини. З однієї сторони, еталонні уявлення про “ідеальне життя” вміщує певну ієрархію цінностей, з іншої доступність цінностей і цілей, виступає фактором задоволеності. І.О. Зотова і М.І. Бобнева виділили окремі групи, що відрізняються певним відношенням ціннісних орієнтацій, цілей і оцінкою реального життєвого стану [7, с.73].

Таким чином, задоволеність особистості будується на основі співвідношення систем ціннісних орієнтацій і оцінки досягнень в тих чи інших сферах життєдіяльності, що дає ефект того чи іншого ставлення до цих сфер, до себе як особистості і своїм цінностям, ролям, установкам [7, с.75].

Задоволення протягом життя для людини недосяжне ані в моральному (задоволеність своєю поведінкою), ані в прагматичному відношенні (задоволеність своїм станом, що вона має намір забезпечити собі, виявляючи здібності і життєву мудрість). Природа зробила страждання стимулом до діяльності людини, неминуче штовхає її завжди на краще, навіть в останні моменти життя задоволення останнім її періодом можна назвати тільки порівняльним (бо ми порівнюємо свою долю і з долею інших, і з самим собою), воно ніколи не буває абсолютним і повним. Бути в житті (абсолютно) задоволеним - це ознака бездіяльного спокою і припинення всіх мотивів або притуплення відчуттів і пов'язаної з ними діяльності. Але такий стан так само несумісний з інтелектуальним життям людини, як і припинення роботи серця в тваринному організмі, за яким, якщо не з'явиться (через страждання) нове спонукання, неминуче слідує смерть [8, с.476].

Життєві цілі і життєвий стан виступають у якості структуроутворюючих елементів системи життєдіяльності людини, які є діалектичними протилежностями, що не лише заперечують одна одну, а взаємообумовлюють, взаємодоповнюють одна одну, тобто перебувають у взаємозв'язку. Здається неможливим виокремити логічність формування життєвих цілей і як результат життєвого стану у конкретної людини. На нашу думку, людина формує життєві цілі під впливом соціального оточення, економічної стабільності/нестабільності, політичної ситуації, духовного/культурного наповнення і, на останок історичної епохи, в якій проживає.

Життєві цілі і життєвий стан цікаві у вивченні ще й тим, що не можна однозначно сказати, що передує - цілі чи стан. З однієї сторони людина планує і ставить цілі, досягаючи чи не досягаючи їх - вона опиняється у певному життєвому стані. Але що, якщо життєвий стан першооснова? Що як від нього залежить існування і досягнення цілей?. Ця думка також здається вірною. Виходить, що неможливо визначити причинно- наслідковий зв'язок цих категорій. Відомим залишається тем, що вони перебувають у взаємозв'язку. Цей зв'язок - не простий - він є суттєвим, внутрішнім у життєдіяльності особистості і інших соціальних організмах. Існуючи незалежно від свідомості й волі не тільки окремої людини, а й людства в цілому, він постає як об'єктивний зв'язок. Він є об'єктивним, адже існує не залежно від потреб і інтересів, від часу історичного розвитку і особливостей свідомості конкретного індивіда, що має життєві цілі і перебуває у певному життєвому стані. Цей зв'язок не підлягає впливу людини, суспільства в цілому. Він є необхідний, бо від його наявності залежить розвиток життєдіяльності людей, а отже й існування їх як таких, тобто людей. Інакше кажучи, він відповідає усім вимогам закономірності.

Адже закономірність - необхідний, істотний, той, що постійно повторюється, взаємозв'язок реального світу, визначаючий етапи і форми процесу становлення, розвитку явищ природи, суспільства і духовної культури. Закономірність - це конкретна форма прояву закону [5, с.75].

Встановлення закономірності означає не з'ясування якихось суто загальних, абстрактних сторін, сутнісних відношень досліджуваного предмету, а розкриття в ньому взаємодії загального, особливого та одиничного, що, звичайно, є передумовою виходу на об'єктивне, цілісне, конкретне знання. Останнє фіксує результати наукового пошуку істини в діалектичній єдності її відносних та абсолютних чинників. Воно абсолютне в плані закріплення об'єктивного систематизованого знання про ті або інші окремі явища, аспекти дійсності в певній сукупності їх внутрішніх зв'язків, особливостей, умов, місця та часу, за яких вони виникають, існують і розвиваються. І водночас відносне, оскільки визначена сукупність закономірних відношень не є вичерпною, а процес з її пізнання ніколи не може бути завершеним [4, с.27-28].

Неодмінними рисами будь-якого закономірного взаємозв'язку явищ є об'єктивність, суттєвість, загальність, повторюваність, необхідність. Саме це і прослідковуємо в єдності життєвих цілей і життєвого стану. Взаємозв'язок між життєвими цілями і життєвим станом існує незалежно від свідомості і волі кожної людини, будь-якої соціальної групи, суспільства і людства в цілому, тобто є об'єктивним. Він повторюється з покоління в покоління, набуваючи характер усталеного. Він є внутрішнім для кожного соціального організму (сім'ї, соціальної групи, суспільства, людства). Цей взаємозв'язок слугує джерелом розвитку соціального організму, а саме постає у якості суттєвого. Виходячи з цього він відповідає цим вимогам закономірності і постає у якості такої.

При нереалізованості життєвих цілей і бажань, суттєвих відмінностей між бажаним і реальним, виникає феномен незадоволеності життям, що дає нам право стверджувати, що це є закономірністю, адже це взаємозв'язок, що постійно повторюється і є необхідним у житті. При неспівпадінні життєвих цілей і життєвого стану як окремої особистості, так і суспільства в цілому існує закономірність формування незадоволеності життям. У подальшому, дослідження даного феномену буде розширено, і буде зроблена спроба виявити особливості прояву взаємозв'язку життєвих цілей і життєвого стану на різних етапах історичного розвитку.

Список використаних джерел

1. Альтшуллер Г.С.Как стать еретиком / Альтшуллер Г.С., Вёрткин И.М. // Как стать еретиком. - Петрозаводск: Карелия, 1991. - С. 9-184

2. Аргайл М. Психологиясчастья /Майкл Аргайл - М.: Питер, 2003. - 272 с.

3. Бондаренко А.Ф. Психологическаяпомощь: теория и практика / А.Ф.Бондаренко. - М.: Независимая фирма “Класс”, 2001. - 336 с.

4. Бутченко Т.І. Соціально-політичне проектування: проблема взаємозв'язку суспільних потреб і державних інтересів / Т.І.Бутченко. Монографія. - Запоріжжя: КСК-Альянс, 2011. - 280 с.

5. Воловик В.І. Вступ до філософії / В.І.Воловик. - Запоріжжя, 2000. - 217 с.

6. Гегель Г. В. Ф.Философия права / Г.В. Гегель. - М.: Мысль, 1990, -524 с.

7. Зотова О.И. Ценностные ориентации и механизмы социальной регуляции поведения / О.И. Зотова, М.И. Бобнева // Методологические проблемы социальной психологии. - М., 1975 - С.241-254

8. Кант И. Антропология / Иммануил Кант //Сочинения в 6 томах:Т.6. - М.: Мысль, 1966. - С. 355-652.

9. Маркс К. Из ранних произведений / Карл Маркс, ФридерикЭнгельс. - М.: Госполитиздат, 1956. - 699 с.

10. Маслоу А. Мотивация и личность / А.Маслоу. - СПб.: Евразия, 1999. - 248 с.

11. Фромм Э. Бегство от свободы / ЭрихФромм. - М.: Прогресс, 1989. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru