Диференціація і регресія Я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диференціація і регресія Я

Хан Д.Ю.

Сучасна психологія Я потребує доповнень. В основному це викликано редукціонізмом існуючих підходів. Коли описують природу Я, акцент в основному робиться на структурності Я [8, с.295] і на уявленнях, які складаються в суб'єкта про себе [9, с.48-49]. Я-образ, на який зазвичай робиться акцент, формується в онтогенезі пізніше, з розвитком вербальної функції і розвитком самосвідомості, тоді як в довербальний період, ранньому онтогенез (далі - РО) Я піддається редукції. Сформований Я-образ вказує на попередньо встановлені кордони між об'єктами і Я.

Як формується цей кордон? Що стає причиною диференціації Я зі світу об'єктів? В який момент в онтогенезі можна фіксувати Я? Усі ці запитання давно хвилюютьпсихологію та залишаються актуальними і сьогодні. Суб'єктивне переживання диференційованості несе характер найбільш базового, ядерного переживання Я. Тому вивчення диференціації, а також регресії Я з цілю більш детального аналізу останнього, стає пріоритетним в даній статті. З огляду на це дана стаття ставить перед собою наступні цілі:

Описати природу Я і процес його диференціації від об'єктів;

Вказати період виникнення Я в онтогенезі;

Дати опис регресії Я.

Аналіз останніх досліджень. Проблемами регресії і диференціації займалися такі науковці як: Александров Ю. Й., Кернберг О., Балінт М., Шпітц Р., Кон І.С., Виготський Л.С. та ін. Роботи Александрова, як нейрофізіолога дозволяють оцінюватифундаментальні особливості регресії і диференціації. Роботи Кернберга, Балінта надають велику кількість клінічного матеріалу, який репрезентує різноманіття регресивних станів. Також ціним матеріалом у вивчені диференціації і регресії виступають лонгітюдні дослідження Шпітца, які проводились над дітьми протягом перших двох років постнатального життя.

Висловленні ідеї в статті також опираються на роботи Іваніцкого А.М., Лурії А.Р., Ізарда К.Е., Рубінштейна С.П.

Термін апоксинативність (грец. Алоюсп - відчуження) описує феномен, який переживає Я, а саме відчуття своєї окремості, нетотожності з об'єктами зовнішнього, до якого воно відносить і своє власне тіло [13, с.26]. Наявність подібної характеристики Я відзначають майже всі автори, які займались проблемою Я. Це вказує на те, що суб'єктивне переживання диференційованості Я від обєктів складає його базову характеристику.

Окрім об'єктів зовнішнього, апоксинативність також переживається по відношенню до образів у "внутрішньому плані", і взагалі до усього, що піддається суб'єктивній оцінці. Можна припустити, що об'єктивними причинами апоксинативності виступає втягнення Я в функціональну систему в якості спостерігача і всі ті фізіологічні механізми, які описуватимуть цей процес.

Виникнення емоцій в області Я, змушує його бути не просто спостерігачем, а спостерігачем, який оцінює. Але якщо бути точним, то Я скоріше відчуває наслідки цієї оцінки. Емоція, в залежності від валентності, несе в собі той чи інший знак, те чи інше відношення організму до предмету свого оцінювання, чим забезпечує апоксинативність Я, а пояснюється це тим, що неможливо ототожнитись предмету свого оцінювання. Все це створює ілюзію окремості, відстороненості Я від тілесно-психічних процесів. Емоції в області Я вказують на вже пророблену оціночну роботу, в якій порівнювалась реальність з еталоном. Еталони для оцінювання диктуються організмом, різними його представництвами. Опосередковано через емоції та афекти реалізовується інтеграція на суб'єктивному рівні різних представництв організму. Я стає тим суб'єктивним центром, в якому ця інтеграція відбувається.

Апоксинативність знаходиться в причинній залежності від оціночно-відображувальної функції афектів, емоцій і у функціональній залежності від рівня диференціації організму. В ході онтогенезу, коли стає можлива більш диференційована оцінка, змінюється суб'єктивне переживання апоксинатив- ності остання переживається більш гостро, інтенсивніше.

Предмет оціночного відображення є і предметом апоксинативності.

Відповідно, по локалізації предмета апоксинативності можна виділити:

1. Інтернальну - апоксинативність, яка переживається по відношенню до вісцеральних органів і яка включає в себе ендопсихічну - апоксина- тивність по відношенню до образів і процесів, які протікають у "внутрішньому плані";

Екстернальну - апоксинативність, яка переживається по відношенню до зовнішніх об'єктів і яка включає в себе соматичну - апоксинативність по відношенню до всіх елементів які входять в схему тіла;

Також апоксинативність спостерігається по відношенню до власних відчуттів, афектів, емоцій та почуттів. Взагалі все, що стає предметом оцінки суб'єкта, стає і предметом апоксинативності. Я - це те що переживає апоксинативність. Все решта складає предмет апоксинативності. Апоксинативність характеристика суб'єкта, який переживає емоції. Тому аргументом на користь чуттєвої (сенситивної) природи Я, виступає той факт, що оціночна функція емоцій дозволяє Я на суб'єктивному рівні диференціюватись від об'єктів, встановити кордони свого Я.

Більше ніяка функція окрім оціночної функції емоцій не дозволить виокремити Я від об'єктів, починаючи з РО, коли рівень диференціації досить низький. Відповідно сенситивне-Я не зазнає редукції в РО і навіть рудиментарно присутнє в пренатальний період. Окрім цього, не відбувається редукції Я при гострих станах з продуктивною симптоматикою, тому що сенситивне-Я (чуттєве-Я) не знаходиться в залежності від нормального протікання свідомості. Наприклад, при онейроїді може мати місце трансформація Я. І хоч ідентичність тут, і як наслідок вербальна конкретизація Я, неадекватна, сенситивне Я не зазнало флуктуації чи фрагментації.

Сенситивна природа Я, в свою чергу, робить неможливим розуміння Я як структури, тобто чогось що фіксоване в пам'яті. Сенситивність Я виступає основним аргументом на користь ситуатив- ності Я. На відміну від структурності, ситуативність виражає мінливість, непостійність. Хоч ототожнити Я емоціям неможливо, тим не менш залежність Я від емоцій дозволяє визнавати за Я таку характеристику як ситуативність. А це означає, що Я змінюється разом зі зміною емоцій. В емоціях переважно вбачають суто ірраціональність, але, як показують дослідження, ця ірраціональність пронизує здавалося б найбільш раціональні процеси. Юрій Александров: " [...] сознание и эмоции являются характеристиками разных, одновременно актуализируемых уровней системной организации поведения [...] поведения любого индивида обладает обеими этими характеристиками, выраженность которых зависит от ряда факторов [1, с.21-22] ".

Тому, ставлячи Я в залежність від емоцій, ми не применшуємо його участі, а навпаки розширюємо, розуміючи його учасником всіх ендопсихічних процесів. Ми заповнюємо ним суб'єктивний простір, так як це робить кістковий мозок в губчатій речовині кістки.

Наявність феномену апоксинативності і сенситивна природа Я виступає аргументом на користь такої характеристики Я як ситуативність.

Структурне-Я - репрезентативне, як для внутрішнього соціуму - Супер-Его, так і для зовнішнього - соціальне оточення. Воно включає в себе уявлення про схему тіла (тілесне Я), ментальні характеристики, а також об' єкт-репрезентації, які трансформувалися в Я-репрезентації після ідентифікації і реалізації поведінки. Структурне Я, до якого відноситься Я-образ не являється Я, а є лише уявленням про нього. Структурне Я - це фіксований в пам'яті матеріал, який катектується лібідо чи агресією в ході його оцінки ситуативним Я, тобто структурне Я - лише об'єкт для ситуативно-сенситивного Я [9, с.11].

І, як кожен об'єкт, структурне Я може фруструвати потреби організму, а переживає, відповідно, цю фрустрацію сенситивне Я. Структурне Я може фруструвати чи задовольняти тому, що як фізичні характеристики, так і ментальні виступають інструментами для досягнення цілей, продиктованих потребами організму.

Безумовно, є різниця між структурним Я як об'єктом і об'єктом з оточення. Різниця полягає в тому, що, як вже було сказано, фізичні, ментальні функції виступають інструментом для досягнення цілей. Важливість цього інструменту не піддається сумніву, і знаходить собі відповідне психічне відображення у підвищеній турботі і занепокоєнням усім, що стосується фізичного і психічного функціонування (нарцисичний катексис тілесних і психічних функцій). Тим більше, якщо ці характеристики в загальному задовольняють вимоги, що дозволяє досягати бажаних результатів.

Разом з тим, якщо структурне-Я фруструє через невідповідність очікуваних фізично-ментальних характеристик з реально існуючими, останнє катектується агресією і його важливість очевидно зменшується, що дещо притупляє інстинкт самозбереження. І як наслідок можна спостерігати різні форми ауто агресії, від мінімальних тілесних пошкоджень (порізи, опіки), до суїциду. В ряді випадків акт суїциду можна розглядати як акт агресії проти фруструючого об'єкта, яким виступає власний організм.

Зв'язок структурного-Я з ситуативним-Я виявляється в тому, що валентність, інтенсивність емоцій, які ситуативним-Я буде переживати, залежать від досвіду до, якого відноситься і структурне- Я.

Апоксинативність з'являється з появою чуттєвого відображення. Фіксувати апоксинативність, вдаючись до інтроспекції, можливо лише при відповідному рівні диференціації, який, очевидно, ще недоступний в РО. Фактично об'єкт може бути представлений модально і, в залежності від, наприклад, інтенсивності, викликати оцінку з боку афекту. Але потрібна буде низка повторень, щоб створити відповідні асоціації з цим об'єктом - предметом апоксинативності. Предмет апоксинати- вності до першого місяця з моменту народження присутній об'єктивно, але суб'єктивно відсутній. Тобто, є подразник, але немає уявлення про те, що ініціювало цей подразник. Апоксинативність в цей період існує формально.

Поняття предмет-об'єкт- ної апоксинативності покликане виразити предмет апоксинативності у найменш диференційований період РО. Відповідно, предмет-суб'єктивна апок- синативність описує період в онтогенезі, коли об'єкти сприймаються більш диференційовано, мо-

жуть усвідомлюватися. Коли в РО утворилася асоціація задоволення з обличчям матері, можна з впевненістю говорити про наявність предмет- суб'єктивної апоксинативності. Це відбувається десь на другому місяці постнатального життя. І так, по мірі диференціації, предмет апоксинативності буде представлений суб'єктивно більш чітко. Відповідно, апоксинативність суб'єктивно буде переживатися більш гостро. Чим гостріше переживається апоксинативність, тим більш чіткі кордони між Я і не-Я.

Принциповим для констатації моменту виникнення Я являється апоксинативність як продукт суб'єктивної оціночної роботи з боку афе- ктів, емоцій. Тому момент виникнення в онтогенезі чуттєвого відображення - це момент виникнення сенситивного-Я. Л. С. Вигоцький відзначав, що емоційні стани задоволення і незадоволення присутні з перших днів життя дитини [4, с.277]. Рене А. Шпіц також пише, що реакція незадоволення спостерігається з моменту народження, але, що стосується задоволення, то його існування він заперечував. У новонароджених афекти спостерігаються тільки у примітивній формі, тому через це Шпіц пише про збудження негативної якості і його протилежності - спокою: "В течении первых часов и даже дней жизни можно обнаружить лишь одно проявление чего-то отдаленно напоминающего эмоцию. Это проявление представляет собой состояние негативно окрашенного возбуждения [14, с.42] ".

Реакція новонародженої дитини гримасою відрази на гірку їжу, розцінюється Стейнером як ранній приклад емоції відрази [6]. Орієнтаційна реакція на слуховий подразник з'являється на 1-5день з моменту народження. Але не потрібно ототожнювати орієнтаційний рефлекс з емоцією цікавості. Емоція цікавості пише Ізард: "отличается от ориентировочного рефлекса хотя бы тем, что она может активироваться процессами воображения и памяти, которые не зависят от внешней стимуляции. [...] Эмоция интереса выражает себя несколько иначе, чем остальные эмоции. Уже с первых дней жизни человека его интерес может проявляться одним единственным мимическим движением в одной из областей лица - приподнятыми бровями, перемещением взгляда по направлению к объекту, слегка приоткрытым ртом или поджатием губ [6] ".

У всякому випадку примітивні афекти можна спостерігати вже в перші дні постнатального життя, а перша емоція у віці 2-3-х місяців, коли з'являється посмішка, як реакція на соціальну взаємодію. Примітивних афектів раннього онтогенезу достатньо щоб констатувати наявність апоксинативності.

Тепер хотілося б оговорити проблему відчуттів. Якщо було б доведено, що відчуття завжди йдуть в парі з афектом, тоді момент виникнення Я ми відраховували б у момент виникнення відчуттів, фактично в пренатальний період. Відчути лише модальність, без оцінки останньої з боку афекту не достатньо щоб фіксувати апоксинативність, а від так і Я. Як відомо органічні відчуття (інтерорецепція) існують в пренатальний період, саме на інтерорецеп- цію більш всього орієнтована дитина. І навіть після народження ще деякий час пороги для екстерорецепції збільшені [14, с.40]. Лурія писав про інтероре- цепцію що вона: "проявляются как нечто среднее между подлинными ощущениями и эмоциями [10, с.105] ".

В свою чергу С. Л. Рубинштейн: "Все органические ощущения имеют более или менее острый аффективный тон, более или менее яркую эмоциональную окраску [...] в органической чуст- вительности представлена не только сенсорика, но и аффективность [11, с. 191] ".

Підтвердження цьому можна знайти в роботах Іваніцкого А. М., який досліджував фізіологічні основи відчуттів. Він показав, що синтез в проекційній корі сенсорної, актуалізованої з пам'яті і центрів мотивації, інформації дозволяє відчуттям включати в себе окрім фізичних характеристик стимулу також чуттєвий компонент [5].

Судячи з усього, відчуття все ж несуть в собі чуттєвий компонент, якого достатньо щоб фіксувати сенситивне-Я, хоча б в рудиментарній формі, більш зріла форма якого з'явиться з першими в онтогенезі афектами.

Регресію і пов'язану з нею підвищену емоційність Александров описує як збільшення кількості низькодиференційованих систем, які характеризують найбільш ранні стадії онтогенезу [1, с.23]. Диференціація збільшується з формуванням нових систем вході розвитку індивіда [1, с.22]. Регресія Я в такому разі - це поміщення Я в ситуацію, яка характеризується збільшенням кількості низькодифе- ренційованих систем.

Кернберг звертає увагу на позицію Батайла: "самые сильные переживания человек испытывает в минуты крушения границ между Я и другим. Это происходит в моменты глубочайшей регрессии, экстатической любви и под воздействием чрезвычайно сильной боли. Интимность, возникающая между мучителем и тем, кого он мучает, и продолжительный эффект этого психического опыта для обоих участников возникает из самого примитивного, обычно диссоциированного или вытесняемого ощущения слияния «абсолютно плохих" отношений между Я и объектом, представляющих собой другую сторону отщепленного "абсолютно хорошего" объекта на симбиотической стадии развития». Далі Кернберг пише: "Эротическое желание преобразует генитальное возбуждение и оргазм в чувство слияния с другим, что обеспечивает неизъяснимое чувство осуществления желаний, преодоления ограничений Я [7, с.42] ".

Балінт апелює до Анні Райх, яка на рахунок злиття Я з об'єктом також підкреслювала, що його можна спостерігати під час оргазму, при цьому порівнювала це злиття з океанічним почуттям, описаним Фрейдом [7, с.102]. Усі вище приведені ситуації вказують на регресію Я до якогось моменту в РО, який (з позицій Кернберга, Райх, Фрейда) характеризується злиттям Я з об'єктом. Але, якщо бути точним, то злиття Я з об'єктом неможливе через його відсутність. Для того щоб злитись з об'єктом, попередньо потрібно його набути, тобто - щоб сформувалась його психічна репрезентація. Дитина може не розуміти джерело подразнень, в такому разі відбу- диться змішання внутрішніх і зовнішніх подразнень, але це не дозволить їй переживати злиття. А той факт, що точка до якою регресує індивід, - з позицій вище переведених авторів - вже характеризується наявністю емоцій, дає підстави фіксувати апоксинативність, якої достатньо щоб з впевненістю стверджувати відсутність злиття Я з об'єктом, навіть якби була сформована його психічна репрезентація. Легко погодитися з Кернбергом, що у процесі коїтусу має місце ідентифікація Я з об'єктом [7, с.62].

Цей факт можна пояснити роботою емпа- тії, яка має місце у всіх взаємодіях Я. Але що стосується злиття Я з об'єктом під час оргазму, то це не зовсім точний опис стану Я. Насправді Я не зливається з об'єктом, об'єкт просто в якомусь сенсі перестає існувати для Я на момент переживання екстазу. Я регресує під час оргазму до моменту в онтогенезі коли об'єкт не існує, тобто він не відображається цілісно, а лише його окремі фізичні характеристики, Я переживає в такому разі пред- мет-об'єктивну апоксинативність. Стосовно цього Вигоцький Л. С. писав: "Мы склонны думать, что в первый месяц для ребенка не существует ни кто-то, ни что-то, что он, скорее, все раздражение и все окружающее переживает только как субъективное состояние [4, с.277]".

Рене Шпіц: "В течение первых нескольких месяцев в переживания младенца преобладает аффективное восприятие и аффекты, практически исключающие все остальные способы восприятия [14, с.96]".

Навколишнє для Я, переживаючого екстаз під час оргазму, існує латентно, латентно катектується. Латентний катексис - це такий катексис, який перманентно присутній, але проявляється тільки в ході фрустрації; поняття латентного катексису ввів М. Балінт, в книзі "Базисний дефект" він пише: ".если у нас достаточно воздуха для дыхания, - мы принимаем его существование как само собой разумеющееся. Ситуация меняется кардинальным образом, если в окружении происходят изменения в этом случае окружение, которое как будто бы было некатектированным обретает вдруг огромную важность, а это значит, что истинный латентный катексис становится явным.

Під час оргазму навколишнє разом з об'єктом, щоб проявитись повинно перестати відповідати вимогам, тобто бути фруструючими для Я. Якщо навколишнє відповідає вимогам, то воно залишається латентним. Об'єкти не існують в той момент онтогенезу, до якого Я регресувало, об'єкти виступають тут як підтримуюче або фруструюче оточення.

Диференціація Я на суб'єктивному рівні представлена апоксинативністю. Суб'єктивне переживання апоксинативності асоціюється з базовою характеристикою Я. А те, що апоксинативність знаходиться в причинній залежності від різноманітних форм чуттєвого відображення, виступає одним із аргументів на користь чуттєвої (сенситивної) природи Я.

Сенситивність Я, в свою чергу, диктує розуміння Я як ситуативного - такого, що постійно змінюється, а не фіксованого в пам'яті образу. В рудиментарній формі сенситивне-Я присутнє і в пренатальний період із розвитком перших відчуттів. Тоді як зрілу форму Я можна відраховувати з моменту народження. Невірне розуміння психології Я в перші тижні постнатального життя не дозволять правильно описати регресію Я зрілої людини. В перші тижні постнатального життя дитина не переживає злиття свого Я з об`єктом, як про це зазначають ряд авторів.

Щоб переживати злиття з об'єктом потрібно попередньо сформувати його психічну репрезентацію. Об'єкт в цей період існує лише латентно, він виступає лише як оточення, яке може стати причиною задоволення або фрустрації дитини. Тому регресію Я до цього моменту в онтогенезі потрібно описувати як перехід об'єкта тимчасово в латентний стан.

Перспективи подальших досліджень полягають у проведені лонгітюдних спостережень психологів, психіатрів за дитиною в період раннього онтогенезу з урахуванням останніх досліджень в нейрофізіології, психофізіології, що дозволить сформувати більш точні та вичерпуюче розуміння психології Я в ранньому онтогенезі, його диференціації і регресії.

Список використаних джерел та літератури

психологічний диференціація особистість

1. Александров Ю.И. Дифференциация и развитие / Ю.И. Александров // Теория развития: дифференционно-интеграционная парадигма / сост. Н. И. Чуприкова. - Москва: Языки славянских культур, 2009. - С.: 17-28. - (Разумное поведение и язык).

2. Александров Ю.И. Закономерности актуализации индивидуального опыта и реорганизации его системной структуры: комплексное исследование / Ю.И. Александров // Труды ИСА РАН. - Москва: Ин-т системного анализа РАН, 2011. - Т. 61.3. - С. 3-24.

3. Балинт М. Базисный дефект: терапевтические аспекты регрессии / М. Балинт; пер. с англ. - Москва: Когито-Центр, 2002. - 256 с. - (Современная психотерапия).

4. Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6-ти т. / Л.С. Выготский; под ред. Д. Б. Элько- нина. - Москва: Педагогика, 1984. - Т. 4: Детская психология. - 432 с.: ил.

5. Иваницкий А.М. Синтез информации в ключевых отделах коры как основа субъективных переживаний / А.М. Иваницкий // Журнал высшей нервной деятельности им. И. П. Павлова. - 1997. - Т.47. - №2. - С.209-225.

6. Изард К.Э. Психология эмоций / К.Э. Изард; пер. с англ.:

7. А. Татлыбаева, В. Мисник- С-Пб.: Питер, 2007. - 464 с.

8. Кернберг О.Ф. Отношения любви: норма и патология / О.Ф. Кернберг; пер. с англ. М. Н. Георгиева. - Москва: Класс, 2000. - 256 с. - (Библиотека психологии и психотерапии).

9. Кернберг О.Ф. Тяжелые личностные расстройства: стратегии психотерапии / О.Ф. Кернберг; пер с англ. М. И. Завалова. - М.: Класс, 2012. - 460 с. - (Библиотека психологии и психотерапии).

10. Кон И.С. Открытие "Я" / И.С. Кон. - Москва: Издат. полит. лит., 1978. - 367 с. - (Над чем работают, и о чем спорят философы).

11. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии / А.Р. Лурия. - Санкт-Петербург: Питер, 2006. - 320 с.: ил. - (Мастера психологии).

12. Рубинштейн С.П. Основы общей психологии / С.П. Рубинштейн. - Санкт-Петербург: Питер, 1999. -720 с.: ил. - (Мастера психологии).

13. Фрейд З. Недовольство культурой / З. Фрейд. - [Б. м.]: [б. и], [б. д.]. - Режим доступа: http://abolla.narod. ru/freud.pdf.

14. Хан Д.Ю. Феномен отстраненности Я. Его причины и следствия / Д. Ю. Хан // Перспективні напрямки світової науки: зб. стат. - Запоріжжя: [б. в.], 2011. - Тю 2. -С. 25-28.

Размещено на Allbest.ru