Фройдизм (З. Фройд)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фройдизм (З. Фройд)

Фройд вважав, що всі процеси психічного життя людини мають позасвідомий характер, позасвідомими є почуття, бажання, мислення, уява. Свідомість, яка займає незначну частку в житті людини, агресивна і консервативна. Ознаками позасвідомого є позачасовість, спадковість, інфантильність, активність та ірраціоналізм. На думку Фройда, придушення позасвідомого є причиною неврозів, різних аномалій людської психіки. Основа позасвідомого - сексуальні потяги.

Спираючись на концепцію позасвідомого, Фройд обґрунтував ідею дитячої сексуальності, так званого "едипового комплексу". Він інтерпретував дії героя давньогрецької міфології Едипа, який убив батька і одружився з матір'ю, як "здійснення бажань нашого дитинства".

На думку вченого, художній твір є компромісною формацією між свідомими і підсвідомими інтенціями письменника. Кожен текст має у своїй структурі явний і прихований смисл. Перші сліди поетичної діяльності Фройд помітив у дітей, для яких найулюбленішим заняттям є гра. Граючись, дитина витворює свій світ. Протилежністю гри є дійсність. Дитина відрізняє гру, фантазування від дійсності. Поет, як і дитина, що грається, витворює світ фантазії, часто далекий від дійсності. Дорослий соромиться своїх фантазій, приховує їх від інших. Гра дитини керується бажанням бути дорослим і великим, дитина імітує у грі те, що їй відоме з життя старших. Серед бажань дорослих є такі, які треба приховувати, тому дорослі соромляться свого фантазування. Фройд вважав, що невдоволені бажання є рушійними силами фантазії, кожна фантазія - це здійснення бажань.

Рушійні бажання залежать від статі, характеру, обставин життя людини, яка фантазує. Фройд групує їх за двома напрямками: марнославні, які служать для вивищення особи, й еротичні. На його думку, у молодої жінки домінують еротичні бажання, оскільки її марнославство "знищує любовне прагнення. У молодого мужчини, поряд з еротичними, важливими є егоїстичні та марнославні бажання... Пристойно вихованій жінці дозволено тільки якийсь мінімум еротичних потреб, а молодий мужчина повинен вчитися тамувати той надлишок марнославства, який приносить з розніженого дитинства, щоб влити у суспільство...".

Бажання завжди звернене у майбутнє. Фройд розглядає такий приклад: бідному сироті дали адресу працедавця. Дорогою він віддався мріям про те, як може змінити на краще своє життя. Ось зміст його фантазії: "його беруть на роботу, він подобається своєму новому шефові, на роботі він незамінний, його приймають у сім'ю господаря, він одружується з його гарненькою донькою і потім сам, спочатку як співвласник, а згодом як спадкоємець, веде справи фірми. При цьому наш мрійник відшкодовує собі те, чим він був одержимий у щасливому дитинстві: дім-захисток люблячих батьків і перші об'єкти своєї ніжної прихильности. На цьому прикладі ви бачите, як бажання використовує певну сучасну причину, щоб за зразком минулого створити картину майбутнього".

Вчений твердив, що поезія, як і мрія, є продовженням та замінником давніх дитячих ігор, поет поміщає нас у стан, в якому ми насолоджуємося своїми фантазіями.

Фройд вважав, що зміст позасвідомого "розкріпачує" сновидіння, які через символи, натяки, окремі деталі дають можливість лікареві визначити нахили, бажання, приховані думки, об'єкти любові або ненависті.

Першою спробою застосування психоаналізу була праця Фройда про творчість італійського художника Леонардо да Вінчі ("Леонардо да Вінчі. Один дитячий спогад"). Леонардо часто бачив у снах шуліку, в давньоєгипетській міфології - символ матері. Фройд робить висновок, що сексуальний потяг Леонардо до матері сублімувався у творчу активність.

Нові підходи до співвідношення свідомого і позасвідомого запропонував учень Фройда Карл Ґустав Юнг (1875--1961 рр.), який критикував свого вчителя за перебільшення сексуально-еротичного інстинкту. Він розробив ідею колективного позасвідомого, архетипних образів і уявлень, які зберігаються у підсвідомих сферах психіки усього людства. фройд позасвідомий смисл

Юнг відкрив два типи творчості: психологічний та візіонерський.

"Матеріалом для змісту твору психологічного типу є те, що обертається всередині впливів людської свідомості, наприклад, життєвий досвід, зворушеність переживань, страждання, людська доля взагалі - все, що звичайній свідомості відоме або принаймні є для неї можливим. Цей матеріал був сприйнятий душею поета, потім піднятий з буденності до висот свого переживання і зображений так, що його вияв з надзвичайною силою просуває те, що є узвичаєним..., те, що відчуте приглушено або болісно, а тому і те, чого соромляться, чи що залишилось не зауваженим в ясній свідомості читача... Зміст психологічного твору мистецтва завжди походить з царини людського досвіду, душевного підґрунтя найсильніших переживань".

У візіонерському типі творчості "все перевертається з ніг на голову, матеріал або переживання, що стають змістом зображення, зовсім невідомі, їх сутність незвичайна, їх природа глибока, вони ніби походять з глибини віків, від первісної людини або з царства світла і темряви, царства надлюдської природи". На думку Юнга, візіонерський тип творчості відтворює "пра-переживання", "пра-візії", "справжні прадавні переживання", цей вид свідомості породжує великі твори.

Юнґ поділяє думку про патологізацію художньої творчості. Ідея патологізації творчості спирається на теорію італійського психолога-криміналіста Чезаре Ламброзо (1835--1909 рр.). У монографіях "Кохання божевільних", "Геніальність і божевілля", "Новітні досягнення науки про злочинця" він обґрунтував теорію біологічної зумовленості злочинності. Ламброзо твердив, що є два види обдарованості: "негативна, що властива злочинцям, і позитивна, що характерна для митців і вчених. Мотивом діяльності злочинців, митців і вчених є потяг до створення чогось нового, досі невідомого. На думку Ламброзо, як позитивна, так і негативна обдарованість є свідченням психічної ненормальності людини. Вчений обґрунтував зв'язок геніальності і божевілля. Так, музику Моцарта, Шумана. Бетховена, Доніцетті, Генделя він пов'язував з хворобливими психічними станами композиторів.. Звичайно, його думка має суб'єктивний характер.

Юнг констатував, що у невротиків і шизофреніків спостерігається розрив змісту і форми. Невротики створюють фрагментовані твори, акцентують на руйнуванні предмета. Це підтверджують твори Пабло Пікассо. Шизофреніки типу Дж. Джойса звертаються до абсурдного, потворного. Митці-меланхоліки зосереджують увагу на темах самоутвердження, смерті. Технічне новаторство, на думку Ламброзо, є захисною реакцією митця, який демонструє свою моральну, фізичну і психічну меншовартість. Ідеї Юнга позначилися на творчості швейцарського письменника, лауреата Нобелівської премії Германа Гессе (1877--1962 рр.). Його традиції продовжували Джеймс Хіллман і Дарел Шарп.

Психоаналітичні дослідження на початку XX століття з'явилися в різних країнах Європи. У 1916 році у Львові вийшла публікація С. Бал ся "З психології творчості Шевченка". С. Балей писав, що жіночі образи у Шевченка майже завжди на першому плані. Жінка у творчості українського поета - об'єкт естетичного і релігійного культу. Релігійний культ концентрується навколо тем дівочої непорочності і материнства. Наругу над святістю дівоцтва і материнства Шевченко вважає справжньою трагедією. Зганьблені дівчата асоціюються у його творчості із зганьбленням власного життя. Шевченко рано втратив матір, не зазнав щасливої любові. Його дитяче кохання Оксаночку спіткала доля Катерини.

С. Балей, за словами С. Павличко, "безпомилково вказав на точки, які піддаються психологічному підходові його в Шевченка, навіть вимагають психоаналітичного підходу (дитячий еротизм, самоідентифікація з жінкою), хоча розглянув і дещо поверхово. Він уникнув глибшого, власне фройдівського розгляду проблеми сексуальності - головного причинного поля всіх учинків і мотивів. Він так само досить мало вживає термінологію та методику психоаналізу. Балей не ризикує робити надто сміливих гіпотез і заглиблюватися в дальший пошук причин та явищ, які цілком правильно окреслює"'.

У другій половині 20-х років XX століття психоаналіз був оголошений в країні рад буржуазною наукою. І лише в період розпаду тоталітарної радянської системи вітчизняне літературознавство зацікавилося психоаналізом. Першими звернулися до психоаналізу представники феміністичної критики. Помітним внеском у психоаналіз стали праці С. Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі" (1999 р.), "Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангсла Кримського" (2000 р.), Л. Левчук "Психоаналіз, історія, теорія, мистецька практика" (2002 р.), Н. Зборовської "Психоаналіз і літературознавство" (2003 р.).

Прийоми психоаналізу використовують представники різних дослідницьких методів, зокрема, екзистенціалісти, структуралісти, постструктуралісти, постмодерністи, деконструктивісти.

Размещено на Allbest.ru