Механізми соціального впливу в політичному дискурсі

Анотація

У статті з'ясовано основні підходи до аналізу проблем соціального впливу в політичному дискурсі, зіставлено погляди дослідників щодо природи впливу на свідомість. Значна увага приділена виявленню способів маніпулювання людською свідомістю, систематизовано механізми соціального впливу в політичному дискурсі.

Ключові слова: адресат, адресант, дискурс, політичний дискурс, текст, сугестія, речення.

Постановка проблеми. Вплив на суспільну свідомість засобів масової інформації (далі ЗМІ), прагматичне використання та модифікування мови як інструмента соціального впливу є на сьогодні однією з найактуальніших проблем.

У ХХ столітті інформаційний простір змінився кардинально порівняно з попередніми століттями. Для більшості населення України ХХІ століття розпочалося в умовах вільного доступу до десятків каналів телебачення й радіо, оточення інформацією великого розмаїття газет і тисяч сайтів з Інтернету. Збільшення кількості каналів отримання інформації водночас відкрило більші можливості впливу на людину.

У сучасній науковій літературі проблема мовного впливу на свідомість опрацьована нерівномірно. Незважаючи на зацікавленість багатьох дослідників проблемою, лінгвістичний аспект маніпулювання вивчено досить фрагментарно й без необхідної наукової глибини. Тому дослідження особливостей впливу в політичному дискурсі є на сьогодні актуальним. Окремі аспекти мови ЗМІ досліджено в працях таких дослідників, як А. Адесанья, Г Грачов, О. Доценко, І. Мельник, Г Маркузе, Г Почепцов, В. Терін, Н. Хомський, Г Шиллер, М. Braithwaite, R. Cirino, J. Elridge, R. Jacquard, J. Kitzinger, Ph. Viallon, K. Williams. Щодо власне лінгвістичних досліджень, то газетні тексти проаналізовано з погляду лінгвостилістики Г Солгаником, І. Гальперіним та іншими. Проблеми референції, істини й неправди в мові, у тому числі й у мові ЗМІ, порушено Р. Блакаром, Д. Болінджером, В. Лютсом. Значну цінність становить лінгвістичний аналіз прихованих змістів у мовних конструкціях.

Лінгвістичним механізмам сугестивного впливу присвячено дослідження С. Мегентесова. Вони мають підґрунтям психотерапевтичну модель, розроблену фахівцями з нейролінгвістичного програмування (далі НЛП). До механізмів впливу автором зараховано поняття пресупозиції, яке реалізується в конструкціях із вторинною предикацією, що «відволікає на себе увагу слухача» [7, с. 25]. Хоча сама модель НЛП не має експериментальної верифікації, однак вона отримала широке застосування для пояснення багатьох механізмів впливу. Як сугестивна техніка може виступати процес перевантаження свідомості інформацією. Слідом за психотерапевтами С. Мегентесов [7, с. 34] визнає значущість метафори в процесі впливу. На думку автора, головним засобом індукування трансу є номіналізації та їхні генітивні нагромадження.

Метою статті є вивчення механізмів соціального впливу в політичному дискурсі. Для досягнення мети поставлено такі завдання: 1) зробити огляд праць із окресленої теми; 2) зіставити погляди дослідників щодо природи впливу на свідомість; 3) виявити способи маніпулювання людською свідомістю; 4) систематизувати механізми соціального впливу в політичному дискурсі.

Об'єктом дослідження обрано категорію психологічного впливу.

Предметом лінгвістичні механізми впливу на людську свідомість.

Матеріалом слугували тексти сучасних українських ЗМІ політичного змісту.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз літератури засвідчує, що дослідниками визнано чотири способи психологічного тиску на адресата: 1) генералізація для уникнення критичного сприйняття; 2) маскування під пресупозиції; 3) невизначений референтний індекс; 4) комунікативний саботаж (збивання стереотипів) [7].

У межах сугестивної лінгвістики розроблено принципи психопрограмування, з'ясовано чинники формування сугестивної емпатії, стратегії уявлень, типології міфів, які використовують у текстах [10]. Так, О. Романов виокремлює більш специфічну сферу використання сугестії це політична лінгвістика, предметом якої є мовленнєва дискурсія влади. Підґрунтям розуміння процесу впливу є механізми, описані в НЛП. Тому схеми побудови впливу психопрограмувального дискурсу також спираються на правила НЛП, що потребують серйозної емпіричної верифікації.

Психологічний підхід до вивчення процесу впливу репрезентовано трьома моделями:

1. Моделлю соціального впливу.

2. Моделлю методів психологічного впливу.

3. Прикладною моделлю.

Головний акцент психологи роблять на вивченні умов, за яких людина підвладна тиску, співвідношенні когнітивних установок із реальною поведінкою, співвідношенні ситуативних і диспозиційних чинників, а також установок і когніцій. Для пояснення змін у поведінці людини залучено теорії соціального порівняння, когнітивного дисонансу, захисних механізмів, психологічного супротиву, формування установок.

Так, В. Шейнов [11] підґрунтям прихованого управління людиною вбачає експлуатацію потреб, використання слабкостей, психічних особливостей, стереотипів. Т. Кабатченко [4] розрізняє вплив: на джерела активності, на процеси змістоутворення, на чинники регулятори вияву активності.

Основа маніпулятивного впливу в міжособистісній комунікації «скелет» достатньо добре описано в дослідженні Є. Доценко [3]. Він являє собою п'ятиелементну базу:

- оперування інформацією;

- приховування маніпулятивного впливу;

- ступінь і засоби примусу;

- застосування сили;

- мішені впливу.

Психологи, зокрема Е. Шостром, вибудовують типологію особистостей, схильних до маніпулювання [12]. Однак інформаційний складник процесу впливу не достатньо висвітлений у таких розробках. Не розкрите й питання створення образів, які впливають на психіку реципієнта.

Третій підхід до вивчення соціального впливу на масову свідомість можна визначити як семіотичний. Одним із ідеологів цього напряму є Г Почепцов [9]. Автор будує типології комунікацій, сфери функціонування комунікацій, методи їхнього аналізу. Цей підхід відрізняє інтегративність різних сфер знань: філософії, психології, семіотики, політології. Недоліком є те, що інтервал абстракції семіотичної моделі не дає змоги проникнути вглиб знакового конструювання дискурсу, який здійснює вплив на комуніканта.

Акцентуючи на жанрі наративу в інформаційно-політичних технологіях, Г. Почепцов описує їхні функції, які полягають у підтримуванні чи зміненні моделі світу. При цьому головною методологічною засадою є факт наявності між людиною й світом символічного простору, що вміщує простір інформації та знань, названого Г Почепцовим віртуальним простором. «Віртуальний світ сприяє структурованості реального світу. У результаті ми (очима мас-медіа) бачимо те, що повинні бачити, й не бачимо того, чого немає в структурі віртуального світу» [9, с. 40]. Між людьми та реальністю розташовано псевдореальність, і саме на неї ми реагуємо [6, с. 112]. У такому разі героїзація й демонізація є методами управління віртуальним простором. Незважаючи на теоретичну обґрунтованість інформаційної моделі, більшість її положень потребують експериментальної верифікації. Такого роду перевірки потребують самі вимоги до побудови пропагандистських повідомлень або висновки щодо того, що «наші дії побудовані не на певному й безпосередньому знанні, а на підставі картин світу, які зазвичай репрезентовані нам кимось іншими» [6, с. 112]. Це не відповідає повною мірою психологічній реальності, бо різні психотипи по-різному вибудовують картини світу, а дії та когніції не обов'язково збігаються в практичній поведінці людини, на що вказували Л. Росс і Р Нісбетт.

У межах теорії комунікації основний акцент зроблено на політичній системі як інформаційно-комунікативній системі. Усі інформаційні потоки мають три рівні. «Третій рівень» звернений безпосередньо до суспільної думки, масової свідомості, політичної поведінки» [1, с. 517].

Вплив на суспільну свідомість може виявлятися у двох основних формах відкритій і прихованій. Основним різновидом відкритого впливу на суспільну та індивідуальну свідомість є риторична побудова висловлення. Але останнім часом усе більшого значення й актуальності набувають приховані форми впливу на суспільну відомість. Найпоширенішим і найефективнішим різновидом прихованого впливу є мовне маніпулювання суспільною свідомістю. ЗМІ реалізують можливість впливу настільки інтенсивно, що низка дослідників [8, с. 24] уже виокремлює маніпулятивний вплив як одну з найважливіших функцій ЗМІ поряд із інформаційною, освітньою, артикуляційною, критикувальною тощо.

Маніпулювання свідомістю може здійснюватися вербальними, візуальними та акустичними способами на трьох рівнях: індивідуальному, груповому й масовому. Суб'єктом маніпулювання свідомістю в сучасному суспільстві активно є ЗМІ. Шляхом маніпулювання до свідомості впроваджують ідеї, образи, асоціації, стереотипи, які можуть повністю, причому непомітно для об'єкта впливу, змінити його ставлення до світу чи картини всього соціуму.

У роботі прийнято таке розуміння мовного маніпулювання: прихований інформаційно-психологічний вплив на людину за допомогою мовних засобів, який здійснюють на трьох рівнях (індивідуальному, груповому та масовому), націлений на спонукання людини до дій, що входять у суперечність із її інтересами, світоглядом, а також із мовною картиною світу й системою цінностей суспільства загалом.

Способи впливу ЗМІ на свідомість вивчено переважно на матеріалі друкованих джерел, тобто письмового мовлення. Фрагментарно репрезентовано способи візуального впливу та звукового оформлення (на телебаченні й радіо), а також нейропсихологічні аспекти сприйняття, оскільки ці проблеми належать до компетенції психологічних наук.

Однією з фундаментальних праць із мови ЗМІ є дослідження Т. Добросклонської, котра розвиває напрям західної медіалінгвістики. Нею встановлено низку закономірностей побудови мас-медійного тексту: синтагматичне членування висловлення, граматична варіативність і її зв'язок з інтерпретацією тексту, особливості вираження думки автора тексту, низка лінгвокультурологічних особливостей дискурсу. Важливим аспектом її праці є аналіз концепції медійної грамотності.

Цікавою є взаємодія вербальних і невербальних способів впливу на свідомість у ЗМІ. Так, Т. Добросклонська відзначає, що стосовно сфери мас-медіа традиційне визначення тексту як об'єднаної змістовим зв'язком послідовності знакових одиниць, основними якостями якої є зв'язність і цілісність, виходить за межі вербального рівня, наближаючись до семіотичної інтерпретації понять, які мають на увазі послідовність будьяких, а не тільки вербальних знаків. Текст у ЗМІ послідовно розгортається одразу на кількох рівнях: вербальному, відеографічному й рівні звукового супроводу, утворюючи єдине ціле.

У періодиці більшість статей доповнюють фотографіями, ілюстраціями, що створюють разом із текстом єдиний семіотичний ряд. Зоровий образ, який швидко й ефективно впливає на свідомість і підсвідомість, нерідко може змінити весь уміст статті. Глядачі забувають, що саме їм говорили про героя сюжету, але запам'ятовують супровідний візуальний образ. Однією з реалізацій цього прийому може бути повідомлення істинної інформації в супроводі показу хибного чи маніпуляційного навантаженого відеоряду. Правда забувається, тому що зорові враження мають сильніший вплив на свідомість.

Як свідчать дані спостережень [5], ілюстрації є дієвим засобом впливу. Причому одна велика ілюстрація краща за кілька маленьких. Високоякісна ілюстрація спонукає прочитати текст у півтора раза більше осіб, ніж звичайна. Фотографії привертають більше уваги, ніж малюнки, але карикатури привабливіші, ніж фотографії. Ілюстрації, що зображають людей, привертають увагу на 23% більше, ніж ілюстрації, які зображають неживі предмети. Важливу роль відіграє й розташування тексту: косе зображення тексту сприймається гірше; рядок у газетному або журнальному оголошенні не повинен бути довшим за 8 см для його ефективного сприйняття тощо. Трикутник, поставлений на одну зі своїх вершин, асоціюється з рухом, еліпс сприймається доброзичливіше, ніж квадрат або коло. Горизонтальні лінії створюють відчуття статики, а діагональні динаміки.

Рис. 1 Мітинг під стінами Міноборони України