Моральнісна детермінанта самоідентифікації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У сучасному світі, як вже неодноразово зазначалося, який характеризується глобалізацією, індустріалізацією та комп'ютеризацією, проблема самоідентифікації виходить практично на перше місце. Це пов'язано з тим, що в умовах безперервного ускладнення структури суспільства людині все важче зайняти у суспільстві «своє» місце. Втрачаються колишні ціннісні орієнтири та ідеали, усталені стереотипи самовідношення із зразками, звичні зв'язки і ролі втрачають значимість і сенс. Процес співвіднесення себе із зразком стає ефемерним. Людська індивідуальність, що реалізується як конкретний рівень прояву соціуму, втрачає свою сталість, легко піддається змінам. Сьогодні все більш очевидним стає те, що становлення нової, інформаційної цивілізації необхідно передбачає розвиток як інтелектуального, так і духовно-морального потенціалу людини, їх найтісніший взаємозв'язок між собою, причому, якщо перший забезпечує поступальний рух і розвиток соціальної системи, то другий сприяє її духовному збагаченню, облагороджуванню, гуманізації.

Самоідентифікація як самоусвідомлення соціальними суб'єктами свого місця і ролі у суспільстві є предметом міждисциплінарних досліджень. Представляючи собою відображений у свідомості процес набуття самоідентичності у соціальному просторі, самоідентифікація цікавить філософів, психологів, соціологів, культурологів, політологів. Філософія обґрунтовує важливість самоідентифікації у розвитку особистості і соціуму, підкреслюючи взаємозв'язок внутрішнього і зовнішнього у даному процесі. У психологічних концепціях акцентується увага, насамперед, на персональній самоідентифікації як соціально-психологічному механізм соціалізації. У соціології самоідентифікація особистості розглядається як невід'ємний етап соціалізації, процес і результат самоототожнення соціальним суб'єктом себе з певними соціальними групами. У культурології під соціокультурною самоідентифікацією розуміється ототожнення індивідом себе з макроспільнотами на основі духовної близькості, культури і традиції, що складалися століттями.

У даний час існує значна кількість робіт, присвячених психологічному, філософському, соціологічному та культурологічному аналізу кризи ідентичності та проблемам самоідентифікації, починаючи з теорії дзеркального «Я» Дж. Міда і Ч. Кулі, праць З. Фрейда, Е. Еріксона. Сучасні дослідження процесів самоідентифікації особистості та криз ідентичності стосуються різних аспектів цих феноменів і відображені у роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників, таких як М. Кастельс, Р. Брубейкер, В. О. Ядов, О.Ю. Шеманов, М.В. Заковоротна, М.А. Шульга, С.О. Макєєв, О.В. Швачко, Т.З. Воропай, В.І. Палагута, А.В. Худенко та ін.

Проблема моральності, моральних цінностей розглядається у працях Платона, Арістотеля, Д. Дідро, Дж. Дьюі, І. Канта, М.А. Бердяєва, О.Г Дробницкого, М.С. Кагана, В.П. Тугарінова, В. Франкла та ін. Серед українських філософів можна виділити І. Вишенського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороду, В. Вернадського. Проблема моральних аспектів культури знайшла відображення у працях Ф. Ніцше, В. Соловйова, А. Швейцера, П. Тейяра де Шардена та ін. Їй присвятили праці сучасні філософи: С. Анісімов, Р. Апресян, Т. Аболіна, В. Біблер, А. Гусейнов, О. Дробницький, А. Титаренко та ін. Психологічні аспекти морального розвитку особистості відображені у дослідженнях І. Беха, О. Бодальова, Б. Братуся, Д. Колесова, С. Якобсон та ін.

Серед сучасних дослідників цієї проблематики виділимо дисертацію Г.М. Петрової, у якої були поєднані дві філософські категорії: «моральність» та «самоідентифікація».

У даній статті під самоідентифікацією буде розумітися процес формування людиною уявлення про себе саму як про самототожню, цільну і унікальну особистість. Самоідентифікація - це специфічно людський акт, який формується під впливом культури, а не приречений від природи. Кожна людина володіє вродженими характеристиками, що відрізняють її від інших людей. Пізнавання, виділення цих якостей, свого неповторного «Я», своєї самості і є предметом самоідентифікації, яка має внутрішню спрямованість. Самоідентифікація як поняття означає твердо засвоєний і особистісно приймаємий образ себе, почуття адекватності й стабільного володіння особистістю власним «Я», незалежно від змін ситуації, здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, що постають перед нею на кожному етапі її розвитку, - це і є прояв самоідентичності, тотожності людини самій собі. Початок процесу самоідентифікації закладається за допомогою співвіднесення з чимось зовнішнім, з певною даністю, з чимось об'єктивним, конкретним, реально існуючим поряд з людиною (наприклад, дитина порівнює себе з батьками). Потім відбувається порівняння з якимось зразком, ідеалом, з чимось абстрактним (наприклад, з вигаданим літературним героєм або знаменитою людиною). Самоідентифікація залежить від зовнішнього впливу і особистість, відповідаючи на питання «Хто Я?», усвідомлює своє становище в суспільстві, визначає тип соціальних взаємозв'язків «Я - Інший». Самоідентифікація в рамках суспільства потребує постійної соціальної підтримки. За словами П. Бергера: «Людина не може бути людиною без інших людей, як не можна володіти ідентичністю без суспільства».

Все частіше ми ідентифікуємо себе як істоту біосоціальну. Однак, на відміну від тварин, для людини не характерно керуватися лише інстинктами збереження життя і відтворення собі подібних, задоволення матеріальних і чуттєвих насолод. Людина представляє форму живого організму, здатну слідувати високим гуманістичним спонуканням, духовно сприймати й освоювати світ, що проявляється у моральності. У повсякденному спілкуванні уявлення про моральність досить часто асоціюються з такими виразами, як «бути людиною», «жити по-людськи», «людське ставлення», «чинити по совісті», «ставитися з повагою» та ін. Людяність, гуманність, добропорядність, совісність, сумлінність, відповідальність, чесність - ці та інші якості, проявляючись у житті людини, перетворюють моральність з теоретичної конструкції у реально існуючий феномен. Моральний потенціал особистості реально проявляється, передусім, у такому феномені, як, говорячи словами І. Канта, «гідність людського у нас», яка «як якась абсолютна внутрішня цінність» приводить у рух весь комплекс особистісних якостей людини, притягує до себе увагу інших людей і породжує у них почуття поваги до неї. Людина «не повинна відрікатися від високої моральної оцінки самої себе, маючи на увазі гідність, тобто вона повинна добиватися своєї мети, яка є борг, не по-рабськи, не холопськи, як якщо б вона домагалася милості, не відрікатися від своєї гідності, а завжди [добиватися своєї мети] з свідомістю величності своїх моральних задатків».

Про людину як джерело істинно людського говорив у свій час і Аристотель, розкриваючи образ «морально прекрасної людини» («доброчесної»). Доброчесну людину відрізняє найбільше те, - писав він, - «що у всіх приватних випадках вона бачить істину так, ніби вона для них мірило і закон». Моральна краса розкриває все найкраще у людині і облагороджує її відносини з іншими людьми. «Правда про доброчесну людину полягає у тому, що вона багато робить заради друзів і вітчизни і навіть вмирає за них, якщо треба: вона розтратить майно і почесті і взагалі блага, за які тримаються інші, залишаючи за собою лише моральну красу».

В сучасній літературі не представлена єдина періодизація моральнісного становлення протягом усього життя людини. Початок відліку моральної поведінки є дискусійним (2-4 роки). Зріла моральність за різними періодизаціям може бути тільки після 30 років. У дорослих і літніх людей специфіка моральної свідомості обумовлена не стільки віком (хоча окремі дослідники говорять про відмінності у зрілому, літньому і старечому віці), скільки досягнутим рівнем зрілості і життєвими подіями, через які довелося пройти. самоідентифікація соціальний моральнісний

Моральнісна позиція формується на основі культурно, соціально, історично обумовлених норм моралі конкретного суспільства. Розуміння того, наскільки важлива моральність у житті людського суспільства, дозволило ще у давнину сформулювати правило, яке отримало назву золотого правила моральності: «Треба відноситися до інших так, як би ти хотів щоб інші відносилися до тебе». Золоте правило - фундаментальне правило моральності, найчастіше ототожнюють із самою моральністю. Золоте правило моральності вимагає від людини у її відносинах з іншими людьми керуватися такими нормами, які можна було б обернути на саму себе, нормами, з приводу яких вона могла би бажати, щоб ними керувалися інші люди в їх відношенні до неї. Інакше кажучи, воно вимагає від людини підкорятися загальним нормам і пропонує механізм виявлення їх загальності. Суть цього механізму полягає у наступному: щоб випробувати якусь норму на загальність і тим самим з'ясувати, чи може вона дійсно вважатися моральною, людині необхідно відповісти собі на питання, чи прийняла би, санкціонувала би вона цю норму, якщо б вона практикувалася іншими людьми по відношенню до неї самої. Для цього ній необхідно подумки поставити себе на місце іншого (інших), тобто того, хто буде випробовувати дію даної норми, а іншого (інших) поставити на своє власне місце. І якщо при такому обміні диспозиціями норма приймається, то, значить, вона володіє якістю моральної норми. Однак, як показує історія, людство так і не навчилося слідувати цьому правилу.

Усвідомлення свого «Я» - складний, багатогранний процес, у ньому є місце пізнання і своїх природних даних, і соціальних характеристик. Але найбільшу трудність представляє осмислення своєї моральної суті. Усвідомлення особистістю самої себе з моральної точки зору припускає пошук відповідей на питання: «Яка я людина?», «Якою людиною я хочу стати?», «Ким я є насправді?». Індивіду недостатньо знати і оцінювати свій зовнішній вигляд, стан свого здоров'я, своє соціальне становище, професійний статус. Його завжди будуть цікавити як моральна оцінка його вчинків з боку навколишніх, так і моральна самооцінка. Тому для феномену самосвідомості особистості як ключового визначення є саме моральний стан особистості, де у взаємозв'язку знаходяться, з одного боку, вироблення нею уявлень про моральні ідеали, з іншого, осмислення й оцінювання з моральної точки зору різних своїх реальних проявів. Усвідомлення особистістю свого «Я», по суті, виступає у якості специфічного морального суб'єкта, автономно існуючого всередині самої людини.

Самоідентифікація - динамічний процес, що має яскраво виражене темпоральне вимірювання різних компонентів становлення і розвитку особистості, яка постійно порівнює свій попередній, поточний і можливий, бажаний і уявний соціальний статус. Внаслідок безперервності процесу самоідентифікації «Я» людини не може залишатися незмінним, воно також трансформується. Тим не менш, є якась загальна інваріантна підстава, яка подібно нитки тягнеться через все наше свідоме життя, зберігаючи нашу особистість, наше «Я» у цілому відносно стійким. Без цієї підстави наше «Я» розпалося б на окремі, розірвані акти свідомості. Як видається, акцентування саме феномену моральності як первинного фактора, який домінує в процесі модифікації сутності практик самоідентифікації особистості, є одночасно як закономірним, так і основним явищем. У даному випадку моральність виступає як сенсопокладючий стрижень людського буття, який є фундаментом процесу свідомої самоідентифікації. Підтримуючи позицію А.Л. Журавльова і А.Б. Купрєйчєнко, можна говорити про наявність 2-рівневої структури самоідентифікації особистості, що включає відносно стійкий «ціннісно-моральнісний стрижень» і динамічну «оболонку». Основними підставами для виділення цих компонентів стала, по-перше, різна ступінь стійкості у часі утворюючих самовизначення психологічних феноменів і, по-друге, різні функції, які вони виконують у житті суб'єкта.

Стійка складова самоідентифікації - «ціннісно-моральнісниий стрижень» (він же може бути позначений як ціннісно-смисловий, сенсожиттєвий, моральнісний) об'єднує такі складові: уявлення про принципи устрою світу й організації людської спільноти, смисли життя, найбільш значущі цінності й орієнтації особистості, ціннісні ідеали, ціннісні табу, основні життєві здібності, життєві принципи, а також життєві домагання.

Процес самоідентифікації достатньо складний та багатовимірний феномен, у якому, узагальнюючи інформацію різних дослідників, можна виділити наступні види самоідентифікації: професійна, сімейна, етнічна, регіональна, релігійна, політична, еволюційно-видова, гендерна, духовна. Дослідження даного феномену, що мають ампліфикаційний характер, дозволяють з упевненістю говорити про існування і такого виду самоідентифікації як моральнісна самоідентифікація, яка «фіксує механізм входження індивіду до соціуму на основі співвіднесення моральних устоїв суспільства й власної життєвої позиції».

Моральнісна самоідентифікація постає засобом утримання себе від сваволі в колі певної культури, а також ствердженням і реалізацією в даному полі власної унікальності людського індивідуального буття. Звідси - необхідними атрибутами моральнісної самоідентифікації постають внутрішня цілісність особи, розумність як обов'язок по відношенню до реальності та, відповідно, діалогічна відповідальність за власну життєву позицію. Будучи пов'язана з особистим вибором, що включає у себе відповідальність за власні дії і обов'язок по відношенню до соціуму, моральнісна самоідентифікація сприяє формуванню почуття толерантності до Іншого. Моральнісна самоідентифікація виступає об'єднуючою ланкою індивідуальної й колективної ідентичності особи, найбільш стійкими культурними формами яких у сучасному світі є гендер і нація. Тендерний модус моральнісної самоідентифікації постає як потреба пов'язати між собою тілесні та психічні критерії історичної ідентичності соціального суб'єкта із самодотриманням, укоріненням у власному тілі; національний модус моральнісної самоідентифікації підкреслює вихід на рівень загальнозначимих моральних цінностей, пошук загального знаменника міжсуб'єктної комунікації, врахування в ній самобутності національних стереотипів і толерантного ставлення до них. Моральніша самоідентифікація, по-перше, постає умовою збереження цілісності конкретної особистості, а, по-друге, допомагає особистості знайти своє місце в сім'ї, в суспільстві, в культурі загалом. Саме тому дана проблема має неабияку вагу в сучасній соціокультурній ситуації України на шляху до формування відкритого суспільства, орієнтованого на гуманізм і демократію.