Ототожнення суб’єкта споживання інформації з інформацією, що споживається

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (Україна, Київ)

Ототожнення суб'єкта споживання інформації з інформацією, що споживається

Поліщук К.О.

асистент кафедри філософської антропології

Початок і середина ХХ ст. ознаменувалась розвитком виробництва, індустріальними проривами, виходом людини в космос, думками про можливість колонізації інших планет. Людство мріяло вийти за межі своїх фізичних тіл, чекало від майбутнього неймовірних можливостей, емоційного захоплення та інтелектуального пробудження, що мали прийти разом з розвитком технологій. Ідеологи капіталізму мрійливо обіцяли 3-х годинний робочий день. Натомість в ХХІ ст. цивілізація отримала можливість працювати вдома, і “фрілансом” стерла межі робочого дня. Людство забуло високі ідеї, виробництво агресивними темпами припинилось, але споживання так і не полишило свідомості, трансформувавшись в пост-споживання видів інформації.

Споживання ідей і ідеологій виступає на перший план. Тема, що перебувала на краю біології та соціології почала ставити вкрай важливі екзистенційні питання. Чи може існувати людина без сучасних технологій? Чи є людина людиною без інформаційних гаджетів? І чи правомірно вважати людину повноцінним членом суспільства, якщо вона не підкорена ідеології споживання?

За допомогою споживання новітніх технологій людина може побачити себе в дитинстві, поставити питання і вмить отримати відповідь на нього у пошукових системах, де інформація зберігається на певних фізичних носіях, а знедавна і нефізичних (хмарні сервіси, для широкої маси споживачів лишаються загадковою субстанцією без місця конкретного розташування).

Актуальність дослідження заданої теми полягає в першу чергу у тому, що розвиток інформаційних технологій змінює людську природу. Сучасне суспільство, і зокрема українське суспільство є інформаційно та фінансово неоднорідним. Велика різниця доходів верств населення, пропагування “багатого життя” з інформаційних джерел тим, хто не може собі цього дозволити. Виникнення великої кількості людей, що не встигають накопичити багатства для втілення однієї мрії, як захоплюються новою, забувши про попередню.Сучасність демонструє нам нову людину без пам'яті, без мети - ідеальний матеріал для загрозливих ідеологій.

Про споживання як таке, від Ж. Бодріяра, Т. Уеблена, Г. Зімеля, М. Фезерстоуна і Е. Фрома з їх класичними фундаментальними роботами, написано безліч текстів, які різним чином описують його негативно чи позитивно. Сучасне інформаційне і ідеологічне споживаннянам демонструють роботи українських дослідників А. Соловйової “Ризики формування суспільства споживання у сучасній Україні”, с. Мельниченко “Суспільство споживацтва як хронотоп антитворчості”, Г. Бахтіної “Математика як “щеплення” проти “кліповості” інформації та “колажу” сучасного мислення”, Т. Удовицької “Кліпове мислення” молоді: особливості прояву в процесі навчання (до постановки проблеми)”.

Вонинаголошують на негативних наслідках безконтрольного споживання інформації. Останні дві, зокрема, на феномені “кліпового мислення”.

Радянський та німецький філософ Б. Гройсу своїх відео виступах, та інтерв'ю різним виданням описує споживання інформації, як один з чинників проблеми “смерті історії”, що в свою чергу є аспектом культури забуття. В. Нуркова досліджує проблему автобіографічної пам'яті, яка дещооффтопп, та все ж є цікавою і представляє цінність для нашого дослідження, це роботи “Автобиографическая память с позиций культурно-деятельностной психологии: результаты и перспективы исследования” та “Какие воспоминания мы выбираем? Как цифровой фотоаппарат изменяет нашу память”.

Мета дослідження:виявлення взаємодії суб'єкта з інформацією на прикладі моделі психологічних інституцій Ж. Лакана; окреслення теорії культури забуття в сучасному інформаційному просторі.

Ми пропонуємо розглянути методологію Ж. Лакана, його схему “уявне-символічне-реальне” на прикладі споживання індивідом інформації. Розробляючи своє вчення Ж. Лакан вбачав “уявне” як дії іншої людини від якої суб'єкт намагається психологічно захиститись і тому створює цілісний, але ілюзорний образ власного “Я”. Ми приймаємо цю модель і ставимо на місце “іншої людини” інформацію, всю інформацію і її дії, що сприймає дитина, а потім і дорослий в ході свого розвитку. Таким чином інформація об'єктивується і постає в образі Іншого. Далі йдеться про “символічне” і Ж. Лакан говорить, що “символічне” - це інша людина сама по собі, ми йдемо далі і говоримо що “символічне” - це інформація сама по собі. Слово як одиниця інформації в її проявах всіх п'яти периферичних систем. І нарешті “реальне” у вченні Ж. Лакана -те як суб'єкт сприймає все це, його особиста інформаційна реальність. Ми лишаємо “реальне” незмінним, але розглядаємо його в контексті нового тлумачення двох попередніх інституцій.

Таким чином ми побудували схему споживання і інтерпретації інформації індивідом. Фрагментований індивід, або як називає його сама Ж. Лакан - “дивід”, у інформаційному просторі споживаючи інформацію, що його цікавить зациклюється і споживає образ себе. Про це говорить дослідник Б. Гройс: “Ми говорили вже про фрагментацію суспільного простору. По американському телебаченню вже можна замовити персоналізовані новини - про події та країни, що вас цікавлять. Зникає загальна інформованість. В медіальному просторі в кінцевому рахунку ви бачите тільки відображення своїх інтересів, самого себе”[1]. Це підтверджує нашу ідею споживача що формується за моделлю Ж. Лакана.

Б. Гройс в інтерв'ю журналу Slon.ru говорить про Google, як про механізм колективної пам'яті: “Будь-яка об'єктивація тілесних процесів, про що було відомо ще Маклюєну, призводить до їх зникнення в людині. Безумовно, з пам'яттю це сталося. Так, мова йде про безпосереднє зіткненні людину, не захищеної якою- небудь культурою, з пошуковою машиною”[1]. Тобто ми бачимо як під впливом інформації змінюється природа людини, пам'ять стає непотрібною функцією, адже вільний доступ до джерела всесвітньої інформації нивілює її необхідність.

Ф. Джеймісон у своїй статті “Постмодернізм і суспільство споживання” аналізує поняття пастиш. Попри все інше він наводить приклади з кінематографу, які ілюструють як людина ностальгує і через фільми прагне повернутись в епоху модерних наративів. Тобто туди, де працюють старі моделі і автори яскраво виражають свій унікальний стиль. В даному випадку Ф. Джеймісон наводить приклад старих серіалів 30-х, де героїпотрапляють у різніфантастичні ситуації з “промінням смерті”, вибухами і пригодами. Дослідник розглядає їх прикладом, на якому будуються Зоряні війни (1977, 1980,1983) першого покоління, в сучасній черзі четвертий, п'ятий і шостий епізоди [2].

Пояснюючи, таким чином, феномен пастишу. Тобто пародія без нашарування гумору з певним вмістом пошани до оригіналу. Що ж ми спостерігаємо зараз?

Виросло покоління людей, що не лише не бачили першу трилогію Зоряних війн, але ґрунтуючи свої знання на другій трилогії “Зоряні війни” (1999, 2002, 2005), що виступає пріквелом (prequel ), тобто першим, другим і третім епізодом, очікують вже наступної трилогії.

Такий стан речей демонструє нам людину інформаційної епохи, що виходить на рівень культури пост-споживання (або пост-матеріальних цінностей). Б. Гройс навидить приклад американського студента, що ставить питання: “Коли закінчиться Китай?”ілюструючи як сучасне суспільство переживає “кінець історії”. Студент чекає, коли “закінчиться Китай”, коли припиниться занепокоєність з приводу першості китайської економіки, індустрії тощо. Він сприймає інформацію, як щось що має закінчення. Повторюючи буддистську настанову лозунг трилогії кінокартини Матриця говорить нам: “Все що має початок має і кінець”. І сучасне людство вкрай звикло до “установки апокаліптично-есхатологічного типу, що спрямована на будь-який феномен”[1], як говорить Б. Гройс. Свідомість інформаційного суб'єкта прагне закінчити справу з певним феноменом, щоб перейти до іншого забувши про попередній.Так інформація швидко забувається, якщо її не записати, на приклад, на цифровий носій.

В своїх записах “Крила над Африкою (Дещо з галузі орнітології)” Е. Хемінгуей описував яку важкугру Беніто Муссоліні почав в Абіссінії. Письменник засуджує дії дуче і, аналізує особливості фауни африканської країни, радить пораненим італійським солдатам лежати обличчям вниз, щоб велетенські птахи не викльовували бідолашним очі. Описуючи ці жахи Е. Хемінгуей, в першу чергу як журналіст, вірить і чекає кінця військової агресії Італії та Німеччини.Події, що торкнулись сучасної України не менш драматичні і вражаючі, тасучасна журналістська спільнота очікуючи закінчення військових дій схожа з американським письменником, однак очікуване “завершення” не тотожне.Онтологічне бажання миру, кінця війни у письменника не схоже на екзистенційне бажання репортерів писати про закінчення певної події. Журналісти продукують чисельну кількість інформації заради демонстрації, а не заради фінального кінця. Відсутність фокалізованного“генерала” породжує номадичну свідомість у споживачів, що не має мети споживання. За один відеоряд новин, людина може змінити думку від урочисто-тріумфальної віри у кращий остаточний кінець до депресивно-безвихідного жалю за своє становище. Однак, новини закінчуються і свідомість прагне скоріше очистити спогади, щоб знову і знову в майбутньому переживатисильні емоції - цьому сприяє рекламна система, що побудована на телебаченні.

Така свідомість спрямовує інтенції лише на споживання безкінечно нових і нових емоцій, подій та відчуттів. Як ми вже згадували, особливою цінністю сучасного робітника є вільний час. Німецький Б. Хюбнер пише про екзистенціальну нудьгу, яка закладена у природі людини і що виявляється саме в цей вільний час. Мислитель зазначає: “Завдяки мегамашині сучасної західної культури споживання можна знайти бажаний “Вільний час” у більших обсягах, ніж будь-коли раніше. Але парадокс полягає в тому, що розпорядитися вільним часом набагато складніше, ніж “робочим”. Вільний час вимагає вільного вибору і вільної відповідальності” [5, с. 8]. Сучасна цивілізація свій вільний час проводить у всесвітній мережі, де йде неконтрольований потік інформації і новин. Лише зацикленість на собі виступає певною мембраною за яку проникає певна відібрана інформація.

В. Нуркова розроблюючи феномен автобіографічної пам'яті, досліджує таке явище як культурно життєвий сценарій. “Культурний життєвий сценарій (КЖС) - це уявлення, що поділяється більшістю членів культурної спільноти про типовий змісті і “розклад” життєвих подій, а також про приписувану їм значимість і валентності” [3]. Тобто це соціально вигідний проект життя, який хотілось би втілити, і він за В. Нурковою впливає на автобіографічну пам'ять людини. “Так, Д. Око і С. Блок на підставі даних, отриманих у австрійській вибірці літніх респондентів, стверджують, що близько половини спогадів, включених в історію життя в статусі важливих, збігаються з вмістом культурно життєвого сценарію. При відповіді на питання “Яку подію свого життя Ви могли б назвати найважливішою?” 80% російських респондентів називали “сценарну” подію” [3]. І пригадавши Б. Гройса, що говорить про фрагментацію особистості, яка споживає інформацію, що є власним відображенням, ми бачимо як людина сама конструює свій майбутній і минулий світ покладаючись лише на екзистенційні, глибинні переживання. Криза онтологічних основ людства, що поглиблюється у всіх сферах, яскраве виражена саме у відношенні людини з оточуючим світом інформації.Її не цікавлять фундаментальні основи світових процесів, якщо вони не торкаються безпосередньо споживача.

В автобіографічній пам'яті завжди присутні рідні, або близькі люди, які вже давно померли, та за рахунок збережених відео чи зображень їх цифрових копій вони постають зовсім живими, але на невизначений термін перебуваючими за межами нашої досяжності. За аналогією, коли суб'єкт споживає збережену, на цифрових носіях, фізичних чи нефізичних (жорсткий диск, хмарні сервіси), інформацію про себе усвідомлення відведеного життєвого часу і його кінцевості (тобто усвідомлення власної смертності) дещо змінюється. Близькі жили в свідомості людини з давніх давен, у переказах, історіях, віршах і листах, та сучасність дає змогу “запам'ятати” їх такими, якими вони були, їх поведінку, особливі манери тощо. Про колосальне накопичення автобіографічної інформації свідчить вже сформована вірусна традиція 8е11ге-фото та простота у використанні фото та відео пристроїв.

Наукова фантастика, спочатку в літературі: “Князь світла”, “Маска Локі”, “Витки” Р. Жилєзни, а потім і в кінематографі Газонокосильник (1992), Вона (2013), Робокоп (1987, 2014) Перевага (2014) звертається до теми перенесення свідомості у кібернетичну реальність. Та сучасна медицина навчає людину “силою думки” рухати біо-технічними протезами [4; 6]. Тобто свідомість дійсно може активно взаємодіяти з технікою на користь людства і це не фантастика. А від так, розвиток сучасних технологій цілком ймовірно може перенести свідомість людини на цифровий носій. Ми допускаємо, що це вже відбулося - сторінки у соцмережах, що акумулюють спогади, до яких можна звернутись в будь-який час, постають індивідуальною пошуковою системою, або персональним Googlом.

Тож тим загрозливішим є масове перенаправления вектора самоусвідомлення без кінцевої точки, тобто смерті, змінить сучасне обличчя світової цивілізації.

Цікавим фактом є те, що сучасні фільми про супергероїв прагнуть пояснити суперздібності максимально науково, таким чином наближуючи “героїв” до реальних людей, на відміну від попереднього уявлення про неймовірні фантастичні випадковості та мутації.

Отже, межі реальності і віртуальності, що існує в свідомості сучасної людини стираються, так як пам'ять втрачає свій онтологічний статус. Підґрунтям для побудови світогляду стає інформація що ототожнюється з самою особистістю.

Запропонована структура споживання інформації на прикладі психологічної моделі Ж. Лакана підтверджується елементами теорії автобіографічної пам'яті В. Нуркової та дослідженням “кінця історії” Б. Гройса.

Ми спостерігаємо в нашому дослідженні факти, які неминуче доводять існування кліпового сприйняття інформації, а разом з тим і кліпового самоусвідомлення суб'єкта. Така “кліповість”, розпорошеність людської індивідуальності порушує усвідомлення часових рамок, шляхом винесення пам'яті за межі свідомості і звернення до нею не перманентно. Проводячи аналогію з апоріями Зенона проти руху, скажимо, що пригадування частини інформації, шляхом звернення до неупорядкованих носіїв, в певному відрізку часу і в певному місті порушує лінійне хронологічне пригадування, що в свою чергу порушує простір перебування самоусвідомлення людини у часі. Таким чином ми бачимо, як страх смерті втрачає свою силу, перед сучасними інформаційними технологіями, що неминуче відображається на природі людини.

Констатується наявність “кліпової” свідомості, як невід'ємного атрибуту сучасної життєдіяльності суб'єкта-споживача. Це дає змогу прослідкувати зміну парадигм сприйняття інформації, від лінійної фокалізації до номадичної установкою на забуття у культурній самосвідомості суб'єкта інформаційного суспільства.

Список використаних джерел

інформаційний простір споживач

1. Гройс Б. Все меняется, но у нас нет ощущения перемен / Б. Гройс. Інтерв'ю журналу Slon.ru [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://slon.ru/biz/1202091/.

2. Джеймисон Ф. Постмодернизм и общество потребления / Ф. Джеймисон [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ruthenia.ru/logos/number/2000_4/10.htm.

3. Нуркова В. Автобиографическая память с позиций культурно-деятельностной психологии: результаты и перспективы исследования / В. Нуркова // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. - 2011. - № 1.

4. Утопия мозга - 2054: сверхчеловеческие возможности нейробиологии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://slon.ru/biz/1152335/.

5. Хюбнер Б. Произвольныйэтос и принудительность эстетики. Пер. с нем. - Мн.: Пропилеи, 2000. - 152 с.

6. Mind-controlled transgene expression by a wireless-powered optogenetic designer cell implant [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nature.com/ncomms/2014/141111/ncomms6392 /full/ncomms6392.html.

Размещено на Allbest.ru